Культура України кінець XVIII - перша половина ХІХ ст

1.

Культура України
кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.
ОСВІТА - НАУКА - МУЗИКА -ТЕАТР

2.

УМОВИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
Вплив бездержавності на культурний рівень населення. Поділ українських земель
між двома імперіями - Російською та Австрійською.
Здійснення російським урядом
політики асиміляції українців.
Нерівномірність розвитку
культури в різних регіонах
• Потурання австрійським урядом політиці полонізації в Галичині,
мадяризації в Закарпатті та румунізації на Буковині, здійснюваній
елітами
• Підтримка греко-католицькою церквою культурного розвитку
галицьких і закарпатських русинів.
• Створення умов для розвитку національної культури в
західноукраїнських землях після «Весни народів» 1848-1849 рр.
Стимулювання процесом національного відродження розвитку літератури, досліджень у галузі
фольклористики, мовознавства, етнографії, історії.
Становлення й утвердження української літературної мови на народній основі в красному
письменстві та драматургії.
Зростання потреб суспільства в освіті: розвиток промисловості й сільського господарства
потребував від працівників певних загальних і фахових знань.

3.

ОСВІТА / НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
Загальноосвітні навчальні заклади в українських землях Російської
імперії поділялися на:
Початкова освіта
Парафіяльна школа. 1874 р.
парафіяльні школи: початкова освіта упродовж від півроку навчання в селах і до
одного року в містах; дітей навчали російською мовою читати, писати, рахувати та
основам православної релігії;
повітові училища: двокласні, а згодом трикласні; тут училися вихідці із заможних
верств населення (купців, міщан, службовців); вивчали російську мову, арифметику,
фізику, географію, історію;

4.

Середня освіта
гімназії відкривалися для дітей привілейованих станів (Київ, Одеса, Харків, Полтава,
Чернігів та ін.); вчилися чотири роки, а згодом сім; вивчали російську, латинську та
іноземні мови, математику, природознавство, географію, історію, правознавство, «Закон
Божий». Випускники гімназій отримували можливість вступати до вищих навчальних
закладів або на державну службу.
Існували й приватні навчальні заклади, де теж здобували середню освіту.
Доньки дворян навчалися в інститутах шляхетних дівчат, що діяли в Харкові, Полтаві,
Одесі, Керчі, Києві. До таких інститутів приймали дівчат із 8 років. Курс навчання
становив шість років і передбачав, окрім загальноосвітньої підготовки, отримання знань
із домогосподарства, етикету тощо.
В Україні працювали три ліцеї: Рішельєвський в Одесі, Кременецький та Ніжинський.
Це були привілейовані середні й вищі навчальні заклади для дітей дворян, з яких
готували державних чиновників.

5.

Окрім загальноосвітніх, діяли й професійні навчальні
заклади.
Зокрема, ремісниче училище в Чернігові.
Кадетські корпуси Полтави та Києва готували дворянських
дітей до офіцерської служби. У Миколаєві працювало
штурманське училище. У багатьох містах відкривалися
фельдшерські училища.
Значним здобутком у розвитку освіти в українських
землях стало заснування університетів у Харкові та Києві.
Університет в Харкові відкрито в 1805 р.; мав він чотири
відділи: словесний, етико-політичний, фізико-математичний,
медичний.
Першим ректором Харківського університету став Іван
Рижський — філософ, логік і мовознавець.
У 1834 р. відбулося відкриття Київського університету.
На той час він мав два відділи: історико-філологічний і
фізико-математичний.
Першим ректором університету став Михайло Максимович.
Харківський університет. XIX ст.
Київський університет Св. Володимира. XIX ст.
Перша будівля Рішельєвського ліцею. XIX ст.

6.

За реформою освіти 1774 р. в західноукраїнських землях діяли
дво- або трикласні «тривіальні» (у містечках і великих селах) та чотирикласні
«головні» й «нормальні» (неповносередні) школи (в окружних і великих
містах).
громади мали право утримувати власним коштом парафіяльні школи, так
звані дяківки. Це єдині школи, у яких навчання відбувалося українською мовою.
У всіх інших навчальних закладах, навчання провадилося німецькою мовою.
На Буковині українська мова до шкіл не допускалася, відбувалася румунізація
системи освіти.
На Закарпатті існувало близько 300 початкових шкіл з народною мовою навчання,
утримуваних церковними громадами. В усіх інших навчальних закладах цього
регіону обов’язковим було вивчення угорської мови.

7.

У 1840-х рр. у Східній Галичині відкрито вісім
гімназій, на Буковині - одну (у Чернівцях). На
Закарпатті в 1850-х рр. було вже дев’ять
невеликих гімназій.
від 1784 р. працював університет у Львові.
Доступ до навчання мали вихідці зі шляхетних
родин, діти духівництва і чиновників.
Викладання відбувалося латинською, німецькою
та частково польською мовами.
У 1817 р. у Львові відкрито реальну
(торговельну), а 1844 р. - технічну академії.
Тут готували спеціалістів для промисловості й
торгівлі. У Чернівцях від 1826 р. працював
ліцей.
На Закарпатті не існувало жодного
вищого
чи
спеціального
навчального закладу.

8.

СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ
Розвитку
астрономії
сприяло
заснування астрономічних обсерваторій у
Харкові (1808 р.), Миколаєві (1821 р.) і
Києві (1845 р.).
Математика
Тимофій Осиповський (1765—1832) - був Михайло Остроградський
визначним математиком і створив тритомний
«Курс математики», який протягом кількох
десятиліть залишався основним підручником
із цієї дисципліни.
Математик Михайло Остроградський
(1801—1861) за видатні досягнення був
обраний членом Римської, Туринської,
Паризької і Петербурзької академій наук.
Тимофій Осиповський
Зображення обсерваторії в м. Миколаїв, 1821 р.

9.

Ученим-енциклопедистом став перший ректор Київського
університету Михайло Максимович (1804—1873). Він був
автором підручників для студентів «Основи біології» та «Основи
зоології», праць «Роздуми про природу» і «Систематика рослин».
Переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім», склав три
збірки українських народних пісень, проводив дослідження з
історії Києва, Полтави, Переяслава та інших українських міст.
Визначну роль у розвитку хімічної науки відіграли праці
професорів Харківського університету Олексія Ходнєва (1818—
1883) та Миколи Бекетова (1827—1911).
в 1812—1830 рр. у Харкові, Києві, Миколаєві та Полтаві було
створено метеорологічні станції, що започаткувало
регулярні спостереження за погодними умовами.
Значну роль у розвитку ботаніки, садівництва та
агрономії відігравала науково-дослідна робота в ботанічних
садах, які в цей період було створено в Києві, Одесі, Кременчуці,
Харкові та Ялті. На західноукраїнських землях великий
ботанічний сад існував при Львівському університеті.
Михайло Максимович
Олексій Ходнєв
Микола Бекетов

10.

У 1822 р. побачила світ «Історія Малої Росії» Дмитра
Бантиша-Каменського (1788-1850) - українського історика
та археографа, який зібрав і систематизував велику кількість
історичного матеріалу.
Популярність серед сучасників мала «История Малороссии»
Миколи Маркевича (1804-1860). Читачів вабив романтичний
опис минулого України та її діячів.
У кінці першої половини XIX ст. з’явилися перші історичні
дослідження М. Костомарова.
Микола Костомаров
Дмитро Бантиш-Каменський
Микола Маркевич

11.

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІ ТОВАРИСТВА
У першій половині XIX ст. в Україні з’являються установи, що координують
краєзнавчі, історичні, археологічні дослідження.
1835 р. засновано Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей. Він
здійснював нагляд за розкопками, брав під охорону історико-археологічні пам’ятки Києва:
залишки Золотих воріт, церкви Святої Ірини, розпочав організацію Музею старожитностей при
Київському університеті.
1839 р. розпочало діяльність Одеське товариство історії та старожитностей. Товариство
видавало свої «Записки» та підтримувало стосунки з науковими центрами багатьох
європейських країн.
Каразін заснував Філотехнічне товариство, діяльність якого охоплювала Слобожанщину,
Південну Україну. Розробки членів товариства впроваджувались у винокурній та солеварній
галузях промисловості.
Упродовж 1812-1820 рр. плідно працювало Товариство наук при Харківському університеті.
Результати наукових досліджень публікувались у «Працях Харківського вченого товариства».
1828 р. в Одесі засновано Товариство сільського господарства Південної Росії, яке від 1841 р.
видавало свої «Записки».
Започатковане 1840 р. Товариство київських лікарів спрямовувало зусилля на поглиблення
досліджень у галузі медицини.

12.

Найбільшим культурноосвітнім і науковим центром на
західноукраїнських землях був
«Оссолінеум»
(Народний
заклад
ім.
Оссолінських),
заснований
польським
істориком
і
громадським
діячем
Юзефом
Оссолінським у 1817 р.
У ньому зберігалися архіви
польської шляхти, колекції зброї,
картин, скульптур, археологічних
пам’яток тощо.
До складу «Оссолінеуму»
входили також велика бібліотека,
друкарня й музей.

13.

СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕАТРУ І МУЗИКИ
Перші професійні трупи на Наддніпрянщині виникли в кінці XVIII ст. на початку ХІХ
ст. На Лівобережній Україні виступали переважно російсько-українські трупи, на
Правобережній – польсько-російсько-українські, в Галичині існували постійні німецький і
польській театри.
У першій чверті ХІХ ст. на території Наддніпрянщини виникають професійні
російські театри:
у 1805 р. – в Києві, у 1809 р. – в Одесі, у 1810 р. – в Полтаві, у 1812 р. – в Харкові.
У Харкові і Полтаві з’явились і перші українські трупи, засновані І.Котляревським
та Г.Квіткою-Основ’яненком.
У 1819 р. на сцені полтавського театру з успіхом відбулася прем’єра «Наталки
Полтавки», за участю великого актора Михайла Семеновича Щепкіна (1788-1863)
Того самого року також відбулася прем’єра водевілю «Москаль-чарівник», написаного І.
Котляревським.
Ці постановки започаткували історію професійного українського театру.
З великим успіхом виступав видатний артист Карпо Трохимович Соленик (1811-1851)
Репертуар професіонального театру в Україні складався з п’єс російською і українською
мовами.

14.

Існував також аматорський театр у с. Кобинці, керівником
і режисером якого був В. П. Гоголь-Яновський.
Аматорський театр був заснований і у Полтаві у 1815р.
директором якого став І.Котляревський.
Українські
поміщики
також
створювали
у
своїх
маєтках кріпосні театри – драматичні та музичні,
де виступали актори-кріпаки.
У Кам’янці-Подільському і у Києві були польськи театри
Театральні вистави у Галичині українською мовою з’явилися
тільки в добу національного відродження, яке розпочала
«Руська Трійця».
Йосиф Лозинський видав у 1834 р. збірку обрядових
весільних пісень «Руське весілля», яке театралізували
вихованці семінарії. Це була перша спроба ввести народну мову
на сцену.
У 1848 р. галицькі українці побачили перші публічні вистави
рідною мовою. Вони відбувалися в 1848-1850 рр. у Коломиї,
Львові і Перемишлі.
Михайло Щепкін (1788-1863).
Портрет роботи Тараса Шевченка. 1858
Будівля Харківського театру

15.

Наприкінціі XVIII — у першій
половині XIX ст. у житті українського народу,
як і раніше, вагоме місце посідали музика й
музичний фольклор.
Українці не забували традиційних народних
пісень
—
весільних,
жниварських,
купальських, колискових, історичних, колядок,
щедрівок тощо.
Розвивалися також народні танці: гопак,
козачок, метелиця, полька тощо. Пісні
й
танці
супроводжувалися
музикою,
що
виконувалася
переважно
на
струнних
інструментах
(кобза-бандура),
цимбалах,
сопілках, бубнах. На народних святах
українців найчастіше грали троїсті музики —
ансамбль із бубна, скрипки й цимбалів.
Кобзар Остап Вересай. XIX ст.
Троїсті музики. Невідомий художник

16.

Центрами формування професійного музичного мистецтва в Наддніпрянщині були
переважно великі міста — Київ, Харків, Полтава, Одеса тощо.
У гімназіях та вищих навчальних закладах, де викладалися музика й танці,
влаштовували музичні вечори.
Ознакою тогочасного міського життя стали виступи в міських садах і театрах
військових духових оркестрів.
Час від часу проходили гастролі популярних європейських виконавців.
З’явилися піаністи й композитори, які створювали фортепіанні твори — варіації на
теми українських народних пісень. У 1836 р. в Києві піаніст і композитор Йосип
Витвицький (1813—1866) написав твір «Україна», який був варіацією на тему народної
пісні «Зібралися всі бурлаки».
У першій половині XIX ст. в Наддніпрянщині виникли перші музичні професійні
товариства, які здійснювали концертну діяльність: Філармонічне товариство в Одесі
(1842 р.) та Симфонічне товариство аматорів музики і співу в Києві(1848 р.).

17.

Зароджується українське національне оперне
мистецтво. Автором першої української національної опери
був оперний співак, композитор Семен Гулак-Артемовський.
У 1862 р. він створив оперу «Запорожець за Дунаєм»,
прем’єра якої відбулася наступного року на сцені Маріїнського
театру в Петербурзі. Сюжет опери та її лібрето композитор
створив за участю М. Костомарова.
Виникає і українська національна композиторська школа.
Одним із перших українських професійних композиторів був
Михайло Вербицький. Йому належать понад сорок духовних
композицій.
М. Вербицький створив музику до більш ніж двадцяти
театральних п’єс, є автором дванадцятьох симфонічних увертюрсимфоній, музика яких виразно утверджувала національний
стиль.
Семен Гулак-Артемовський
Михайло Вербицький

18.

Перехід західноавстрійських земель під владу Габсбургів зумовив деяке
пожвавлення музичного життя в краї.
Цьому сприяло встановлення безпосередніх зв’язків із Віднем - центром тогочасного
європейського музичного мистецтва.
У культурному житті Львова чільне місце посіли відомі європейські музиканти —
диригент німецького театру Й. Ельснер (учитель польського композитора
Ф. Шопена) та німецький композитор і диригент А. Нанке.
Розвиток українського музичного мистецтва в краї був пов’язаний із діяльністю у
20-х рр. XIX ст. греко-католицького духовенства в Перемишлі.
У 1829 р. завдяки підтримці єпископа І. Снігурського тут заснували постійний
церковний хор. На базі цього хору сформувалося нове покоління, яке започаткувало
так звану «перемишльську школу» — український національний напрямок у музиці
західноукраїнських земель. Найвідомішим її представником став Михайло
Вербицький (1815—1870) — один із перших професійних композиторів у Галичині.

19.

Домашнє завдання
Ми почали розділ присвячений культурі України кінця XVIII- початку ХІХ століття
Розділ містить 3 параграфи і практичну роботу
Для закріплення матеріалу протягом трьох уроків, додатковим д/з буде табличка по
параграфу
Галузь культури
Освіта
Наука
Музика
Театр
Українська мова та
література
Архітектура
Образотворче мистецтво
Видатні діячі
Основні культурні
надбання

20.

Підручник з Історії України. 9 клас. Власов - Розділ III. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ кінця 18 - першої половини 19 ст.
§ 11. Освіта, наука, музика і театр
Підручник з Історії України. 9 клас. Бурнейко - Розділ ІІІ. Культура України кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст.
Підручник з Історії України. Для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням історії. 9 клас.
Гісем -Розділ III. Культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст. §12—13. Культура України. Розвиток
освіти, науки та літератури
Історія України: Підручник для 9 класу "Реєнт 2017" -§ 11. РОЗВИТОК ОСВІТИ І НАУКИ
Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Розділ III. Культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст.
https://uk.wikipedia.org/wiki
https://zbruc.eu/sites/default/files/pictures/1848_ruiny_uniwersytetu.jpg
https://photo-lviv.in.ua/15-tsikavykh-faktiv-pro-lvivskyy-ossolineum/
http://oplib.ru/istoriya/view/249727_rozvitok_teatral_nogo_mistectva