Печінка. Жовчний міхур. Підшлункова залоза. Черевна порожнина

1.

Печінка. Жовчний міхур.
Підшлункова залоза.
Черевна порожнина.

2.

Печінка (hерar)
• Печінка (hерar) є найбільшою травною залозою
людини, її маса досягає у дорослих людей 1,5 кг.
Ширина печінки в середньому дорівнює 26–30
см, передньозадній розмір правої частки
становить 20–22 см, а лівої частки – 15–16 см,
товщина правої частки досягає 6–9 см.
• Печінка бере участь в обміні білків, вуглеводів,
жирів, вітамінів та інших речовин. Серед
численних функцій печінки дуже важливими є
захисна і жовчоутворювальна функції, в
ембріональному періоді виконує кровотворну та
імунну функції.

3.

Голотопія печінки
Печінка розташована у верхній,
переважно правій частині черевної
порожнини під діафрагмою.
Більшою своєю частиною печінка
розташована в правому підребер’ї,
займає надчеревну ділянку і частково
ліве підребер’я.

4.

Скелетотопія
печінки
• Верхня межа - скелетотопічно визначається
справа по середній пахвовій лінії в X
міжребровому просторі, по правій
середньоключичній лінії досягає IV
міжребрового простору , потім вище
мечоподібного відростка перетинає грудину і в
лівому V міжребровому просторі доходить до
пригруднинній лінії.
• Нижня межа - починається в X міжребровому
просторі по правій середній пахвовій лінії,
проходить косо вгору і вліво, перетинає
реберну дугу на рівні хряща лівого VIII ребра і
в V міжребровому просторі по лівій
пригруднинній лінії з’єднується з верхньою
межею.
• Нижній край печінки в нормі не виходить з-під
ребрової дуги, що можна виявити шляхом
пальпації.

5.

Печінка має дві поверхні: верхню (діафрагмову) поверхню і нижню (нутрощеву) поверхню. Обидві поверхні сходяться
спереду і утворюють гострий нижній край (margo inferior) печінки. Задній край печінки заокруглений, тому ці дві
поверхні печінки переходять одна в одну майже непомітно.
Діафрагмова поверхня
(facies diaphragmatica)
Нутрощева поверхня
(facies visceralis)

6.

Діафрагмова поверхня (facies
diaphragmatica)
• Діафрагмова поверхня (faсіes diaphragmаticа) опукла і
прилягає до діафрагми. Від діафрагми до печінки відходить
у стріловій площині у вигляді двох паралельних листків
очеревини серпоподібна зв’язка (lig. falcifоrme). Ця
зв’язка поділяє печінку на дві частки: більшу за розмірами –
праву частку печінки (lоbus hepatis dеxter) і меншу – ліву
частку печінки (lobus hepatis sinister).
• Серпоподібна зв’язка проходить від нижнього краю печінки
назад приблизно на 2/3 ширини печінки, де обидва листки
розходяться відповідно праворуч і ліворуч, утворюючи
передній листок вінцевої зв’язки (lig. coronarium),
розташованої у лобовій площині.
• Поверхня печінки, що розташована між листками вінцевої
зв’язки і не вкрита очеревиною, називається голим полем
(area nuda). Правий та лівий кінці вінцевої зв’язки мають
трикутну форму і відповідно називаються правою та лівою
трикутними зв’язками (ligg. triangulare dextrum et
sinistrum).
• Між листками серпоподібної зв’язки проходить від
передньої стінки черевної порожнини (від пупка) до печінки
кругла зв’язка печінки (lig.teres hepatis). Ця зв’язка
утворилася внаслідок заростання пупкової вени, по якій у
плода людини до печінки поступає артеріальна кров від
плаценти.
• Між нижнім краєм правої частки печінки і верхнім кінцем
правої нирки, що прилягає до печінки, очеревина утворює
складку- печінково-ниркову зв’язку (lig.hepatorenale).

7.

Нутрощева поверхня
(facies visceralis)
• Нижня нутрощева поверхня (faсіes viscerаlis) печінки дещо
ввігнута, має втиснення від органів, що прилягають до неї.
На цій поверхні є борозни, ямки і щілини, які
• формують праву та ліву сагітальні борозни. Посередині вони
з'єднуються поперечною заглибиною, яка називається
воротами печінки.
• Сагітальні борозни утворені такими заглибинами:
• ямка жовчного міхура (fossa vesicae felleae), знаходиться
в передній частині правої сагітальної борозни, в ній
розміщений жовчний міхур;
• борозна порожнистої вени (sulcus venae cavae),
знаходиться в задній частині правої сагітальної борозни, в
ній проходить нижня порожниста вена;
• щілина круглої зв'язки (fissura lig.teretis), вузька,
розташована в передній частині лівої сагітальної борозни.
Ця щілина продовжується на нижній край у вигляді вирізки
(incisura lig.teretis); тут знаходиться кругла зв'язка печінки
(облітерована пупкова вена);
• щілина венозної зв'язки (fissura lig.venosi), вузька,
знаходиться в задній частині лівої сагітальної борозни, в ній
розміщена венозна зв'язка (lig.venosum)-зв’язка Аранці.
Остання утворилася внаслідок заростання венозної протоки,
яка в ембріональному періоді з'єднувала пупкову і нижню
порожнисту вени.

8.

Нутрощева поверхня
(facies visceralis)
• Ворота печінки (porta hepatis), це значне
поперечне заглиблення, яке знаходиться
приблизно в центрі нутрощевої поверхні. Через
ворота в печінку входять: ворітна печінкова
вена, власна печінкова артерія і нерви, а
виходять – загальна печінкова протока і
лімфатичні судини. У ділянці воріт печінки
артерія і вена роздвоюються на праву і ліву
гілки, що входять у відповідні частки печінки, а
загальна жовчна протока утворюється завдяки
злиттю правої та лівої печінкових проток.
• Між правою та лівою поздовжніми борознами
попереду від воріт розташована квадратна
частка (lоbus quadrаtus) печінки, а позаду від
воріт – хвостата частка (lоbus caudаtus) –
частка Спігелія. Хвостата частка біля воріт
печінки утворює два відростки: праворуч
розміщений хвостатий відросток (processus
caudаtus), а ліворуч – сосочкоподібний
відросток (processus pаpillaris).

9.

• Синтопія печінки: верхня, діафрагмова поверхня печінки
прилягає до діафрагми.
• До нутрощевої поверхні печінки прилягає ряд органів, у
цих місцях утворюються відповідні втиснення. На
нутрощевій поверхні правої частки печінки ближче до її
нижнього краю є ободовокишкове втиснення
(іmpressio colica) від правого згину ободової кишки та
поперечної ободової кишки. Позаду і праворуч від
попереднього втиснення розташоване велике ниркове
втиснення (іmpressio renalis), до якого прилягає права
нирка. Ліворуч від передньої ділянки ниркового втиснення
помітне дванадцятипалокишкове втиснення
(impressio duodenalis), яке продовжується на квадратну
частку печінки. У цьому втисненні залягає верхня частина
дванадцятипалої кишки. Ліворуч і дещо позаду від
ниркового втиснення на межі з борозною порожнистої
вени розміщене надниркове втиснення (impressio
suprarenalis), до якого прилягає права надниркова
залоза.
• На нутрощевій поверхні лівої частки печінки ліворуч від
щілини венозної зв’язки помітна випуклість – чепцевий
горб (tuber omentale), що обернений до малого чепця.
На задньому краї лівої частки печінки поруч зі щілиною
венозної зв’язки є невелике стравохідне втиснення
(impressio oesophageale), до якого прилягає черевна
частина стравоходу. Ліворуч від чепцевого горба ближче
до нижнього краю печінки є шлункове втиснення
(impressio gastrica), до якого прилягає передня стінка
шлунка.

10.

Морфофункціонально печінку поділяють на 2 частини, 5 відділів
(раніше їх називали секторами) і 8 сегментів. Такий
топографічний поділ паренхіми печінки на структурнофункціональні ділянки ґрунтується на особливостях розгалуження
загальної печінкової артерії і ворітної печінкової вени та злиття
притоків загальної печінкової протоки.
З функціональної точки зору печінка складається з двох частин:
лівої частини печінки (pars hepatis sinistra) і правої частини
печінки (pars hepatis dextra), які кровопостачають відповідно
ліва і права гілки (гілки першого порядку) загальної печінкової
артерії та ліва і права гілки ворітної печінкової вени. З лівої та
правої частин печінки виходять відповідно ліва і права печінкова
протоки, які в ділянці воріт печінки зливаються в загальну
печінкову протоку. Ці дві частини печінки розмежовані головною
ворітною щілиною (fissura portalis principalis), що відповідає лінії,
яка з’єднує середину ямки жовчного міхура з серединою борозни
порожнистої вени, тому квадратна і хвостата частки належать до
лівої частини печінки.
Ліва частина печінки складається з трьох відділів і чотирьох
сегментів, а права частина – з двох відділів і чотирьох сегментів.
Відділ (divisio) – це ділянка печінкової тканини, яку
кровопостачає гілка другого порядку печінкової артерії та гілка
другого порядку ворітної печінкової вени, з якої виходить
відділкова печінкова протока.
Сегмент (segmentum) – це ділянка печінкової тканини, яку
кровопостачає гілка третього порядку печінкової артерії та гілка
третього порядку ворітної печінкової вени, з якої виходить
сегментна печінкова протока. Кожний сегмент має відносно
власне кровопостачання, іннервацію і відтік жовчі.

11.

• Ліва частина печінки складається з 3 відділів і 4 сегментів:
• задня частина печінки, або хвостата частка (pars pоsterior
hepatis; lobus caudatus); до цього відділу належить тільки
один сегмент: задній сегмент, сегмент І (segmentum posterius;
segmentum I);
лівий бічний відділ (divisio lateralis sinistra) складається з
двох сегментів: лівий бічний задній сегмент, сегмент ІІ
(segmentum posterius laterale sinistrum; segmentum II); лівий
бічний передній сегмент, сегмент ІІІ (segmentum anterius
laterale sinistrum; segmentum III);
• лівий присередній відділ (divisio medialis sinistra)
відповідає межам квадратної частки і складається тільки з
одного сегмента: лівий присередній сегмент, сегмент IV
(segmentum mediale sinistrum; segmentum IV).
• Права частина печінки складається з 2 відділів і 4 сегментів:
правий присередній відділ (divisio medialis dextra). До
нього належать два сегменти: правий присередній передній
сегмент, сегмент V (segmentum anterius mediale dextrum;
segmentum V); правий присередній задній сегмент, сегмент
VIII (segmentum posterius mediale dextrum; segmentum VIII); він
помітний на діафрагмовій поверхні печінки;
правий бічний відділ (divisio lateralis dextra) складається з
двох сегментів: правий бічний передній сегмент, сегмент VI
(segmentum anterius laterale dextrum; segmentum VI); правий
бічний задній сегмент, сегмент VII (segmentum posterius
laterale dextrum; segmentum VII).

12.

Внутрішня будова
печінки
• Зовні печінка вкрита з усіх боків серозною оболонкою
(tunica serosa) з підсерозним прошарком (tela
subserosa), окрім голого поля. Тобто печінка вкрита
очеревиною інтраперитонеально. Але безпосередньо
покриває печінку сполучнотканинна волокниста
оболонка (tunica fibrosa) – капсула Гліссона, міцно
зрощена з серозною оболонкою. Через ворота
печінки сполучна тканина волокнистої оболонки
проникає разом із судинами в паренхіму печінки у
вигляді навколосудинної волокнистої капсули
(capsula fibrosa perivascularis).
• Тонка сполучна тканина відокремлює часточки
печінки, (lobuli hepatis) (розм. 1-2 мм) — структурнофункціональні одиниці органа, які складаються з
печінкових клітин. Гепатоцити часточок секретують
жовч та знешкоджують отруйні і токсичні речовини,
що попадають в кров з шлунково-кишкового тракту.
• Часточки мають призматичну форму. Між ними
проходять міжчасточкові артерії і вени, а також
міжчасточкові жовчні протоки (печінкова триада).
Поруч із кожною печінковою тріадою проходять
лімфатичні судини та нервові волокна. В центрі
кожної часточки знаходиться центральна вена
(v.centralis).

13.

Внутрішня будова
печінки
• Печінкові клітини всередині часточок утворюють печінкові
пластинки (трабекули, або балки), які складаються з двох
рядів прилеглих один до одного гепатоцитів, між якими
розташований жовчний капіляр діаметром 0,5–1 мкм. Жовчні
капіляри сліпо починаються поблизу центральної вени і
направляються до периферії часточки, де переходять в короткі
холангіоли – канальці Герінга. Холангіоли впадають у
жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductulus biliferi
interlobulares). Жовчновивідні міжчасточкові проточки,
зливаючись і збільшуючись в діаметрі, утворюють праву і ліву
печінкові протоки. У ці протоки відтікає жовч відповідно з правої
та лівої частин печінки. Права і ліва печінкові протоки,
з’єднуючись в ділянці воріт печінки, утворюють загальну
печінкову протоку (ductus hepaticus communis) довжиною 4–
5 см. При злитті загальної печінкової протоки з міхуровою
протокою (ductus сysticus) утворюється спільна жовчна протока
(ductus choledochus; s. ductus biliaris).
• Всередині часточки кінцеві гілки ворітної вени утворюють
синусоїдні капіляри, які йдуть радіально між печінковими
балками і впадають у центральну вену (v.centralis). Із часточок
виходять підчасточкові вени, вони зливаються і утворюють
систему виносних вен печінки (печінкових вен).
Синусоїдні капіляри часточок печінки розташовані між двома
венозними системами – ворітною печінковою веною і
печінковими венами, що впадають у нижню порожнисту вену.
Тому сукупність синусоїдних капілярів називається чудесною
венозною капілярною сіткою печінки. Через численні
синусоїдні капіляри кров тече дуже повільно, що сприяє
обмінним процесам між кров’ю і печінковими клітинами –
гепатоцитами.

14.

Кровопостачання печінки
• Печінка є унікальним органом, бо кровопостачається
з двох джерел – артеріального і венозного.
Артеріальна кров поступає до печінки по власній
печінковій артерії від черевного стовбура, а венозна
кров – по ворітній печінковій вені. У ворітну
печінкову вену збирається кров від непарних органів
черевної порожнини.
• У ділянці воріт печінки власна печінкова артерія і
ворітна печінкова вена розгалужуються відповідно
на праву і ліву гілки, прямуючи до правої та лівої
частин печінки.
• Венозна кров від печінки відтікає печінковими
венами (vv. hepaticae), які впадають у нижню
порожнисту вену ( v. cava inferior) в ділянці її
проходження в однойменній борозні печінки.

15.

Іннервація печінки
• Здійснюється гілками блукаючих нервів (X
пара черепних нервів), черевного сплетення
та правим діафрагмальним нервом. У
печінково-дванадцятипалій зв’язці гілки
вказаних джерел формують переднє і заднє
печінкові сплетення, нервові провідники
розповсюджуються по всій печінці.

16.

Жовчний міхур (vesica fellea)
• Жовчний міхур є резервуаром для накопичення жовчі.
Він має видовжену грушоподібну форму, довжина його
становить 8-12 см, ширина 4-5 см, а об’єм-40-70
куб.см.
• Жовчний міхур розташований у правій підреберній
ділянці. Його верхня поверхня прилягає до ямці
жовчного міхура на нутрощевій поверхні печінки. Вільна
нижня поверхня звернена в черевну порожнину і
прилягає до передньої стінки верхньої частини
дванадцятипалої кишки. Справа до нижньої поверхні
жовчного міхура примикає правий вигин ободової
кишки. Очеревина (серозна оболонка) нутрощевої
поверхні печінки вкриває міхур знизу і з боків
(мезоперитонеально).
• Найширша передня частина-дно жовчного міхура
(fundus vesicae felleae). Воно трохи виходить з-під
нижнього краю печінки на рівні з'єднання VIII і IX
ребрових хрящів, що відповідає перетину реберної
дуги з правим краєм прямого м'яза живота. Задня
звужена частина-шийка жовчного міхура(collum
vesicae felleae). Між дном і шийкою розташоване тіло
жовчного міхура (corpus vesicae felleae). На місці
переходу тіла жовчного міхура в його шийку зазвичай
утворюється вигин. Тому шийка знаходиться під кутом
до тіла жовчного міхура. Шийка переходить у міхурову
протоку (ductus cysticus) завдовжки 3,5 см, по якій
жовч потрапляє в жовчний міхур із загальної печінкової
протоки, а потім виділяється з нього у спільну жовчну
протоку.

17.

Жовчний міхур
(vesica fellea)
• Стінка жовчного міхура складається з трьох оболонок:
слизової, м'язової і сполучнотканинної (адвентиції). З боку
черевної порожнини зовнішньою оболонкою є серозна
оболонка з підсерозним прошарком.
• Слизова оболонка (tunica mucosa) тонка, утворює
численні дрібні складки. В області шийки формується
спіральна складка (plica spiralis), яка забезпечує
проходження жовчі із загальної печінкової протоки до
міхура.Слизова оболонка жовчного міхура вистелена
однорядним циліндричним епітелієм. У добре розвиненій
власній пластинці слизової оболонки є лімфоцити і їх
невеликі скупчення, слизові залози, судини і нерви.
М'язова оболонка (tunica muscularis) жовчного міхура
утворена одним циркулярним шаром гладких міоцитів,
розташованих переважно у коловому напрямку. М'язовий
шар слабше розвинений в області дна, сильніше - в зоні
шийки, де він безпосередньо продовжується в м'язовий шар
протоки.
• Адвентиційна оболонка (adventitia) складається з щільної
волокнистої сполучної тканини, у якій є багато товстих
еластичних волокон. Ця оболонка добре виражена в ділянці
верхньої частини стінки жовчного міхура, що прилягає до
однойменної ямки на нутрощевій поверхні печінки. Всі інші
ділянки жовчного міхура мають ще серозну оболонку (tunica
serosa) з тонким підсерозним прошарком (tunica subserosa).

18.

Жовчний міхур (vesica fellea)
• Міхурова протока, з’єднуючись із загальною
печінковою протокою, утворює спільну жовчну
протоку (ductus choledochus), довжиною 7-8 см, іноді
вона досягає 12 см. Спільна жочна протока, що
проходить між листками печінково-дванадцятипалої
зв’язки, прямує вниз праворуч від загальної печінкової
артерії і попереду ворітної печінкової вени.
Розрізняють чотири ділянки спільної жовчної протоки:
перша розміщена вище верхнього відділу
дванадцятипалої кишки, друга проходить позаду
верхнього відділу дванадцятипалої кишки, третя
залягає у верхній частині борозни між головкою
підшлункової залози і низхідною частиною
дванадцятипалої кишки, четверта прилягає до головки
підшлункової залози і косо пронизує присередню стінку
низхідної частини дванадцятипалої кишки, перед тим
з’єднуючись з протокою підшлункової залози. Після
злиття цих двох протоків утворюється розширення
розміром 5-12 мм-печінково-підшлункова ампула,
або жовчно-підшлункова ампула (ampulla
hepatopancreatica; ampulla biliaropancreatica), що
відкривається на вершині великого сосочка
дванадцятипалої кишки.

19.

Жовчний міхур (vesica fellea)
• На відстані 8-10 мм від кінця спільної жовчної
протоки коловий м’язовий шар значно
потовщується, утворюючи м’яз-замикач
спільної жовчної протоки (m.sphincter ductus
choledochi)-м’яз Окснера. Цей м’яз
складається з двох частин-верхнього і нижнього
м’язів-замикачів (mm.sphincteres superior et
inferior), що регулюють приплив жовчі у
дванадцятипалу кишку.
• У ділянці вічка печінково-підшлункової ампули є
м’яз-замикач ампули (m.sphincter ampullae)м’яз Одді. Ций м’яз запобігає затіканню вмісту
дванадцятипалої кишки у спільну жовчну протоку
і протоку підшлункової залози. У період між
споживанням іжі м’яз-замикач ампули і м’яззамикач спільної жовчної протоки закриті і жовч
накопичується у жовчному міхурі, де вона
густішає. Під час травлення м’яз-замикач ампули
відкривається, пропускаючи необхідну порцію
жовчі у дванадцятипалу кишку.

20.

Жовчний міхур (vesica fellea)
• Кровопостачання жовчного міхура і жовчних
проток забезпечує жочноміхурова артерія,
що відходить від власної печінкової артерії.
• Венозна кров відтікає по міхуровій вені у
ворітну печінкову вену.
• Іннервація: жовчний міхур і жовчні протоки, як і
печінку, іннервує автономна частина
периферійної нервової системи. По
парасимпатичних волокнах блукаючих нервів
(X пара черепних нервів) передається команда
на розслаблення, тобто відкриття м’язівзамикачів, по чутливих волокнах цього нерва
передається чутлива інформація від жовчного
міхура та жовчновивідних шляхів.
• По симпатичних післявузлових волокнах, що
виходять із черевного сплетення, передається
команда на закриття м’язів-замикачів,
припинення виведення жовчі з жовчного
міхура, звуження кровоносних судин.

21.

Підшлункова залоза (pancreas)
Це друга за величиною залоза травної системи. Ії
маса становить 60-100 г, довжина 15-22 см,
ширина 3-9 см, товщина 2-3 см.
Розташована заочеревинно на задній стінці
черевної порожнини в надчерев’ї, простягаючись
поперечно від дванадцятипалої кишки до воріт
селезінки. Попереду від залози розміщений
шлунок, позаду —тіла І і II поперекових хребців,
нижня порожниста вена черевна аорта,
автономне черевне сплетення, ліва нирка та ліва
надниркова залоза.
Очеревиною вкрита тільки передньоверхня і
передньонижня поверхні підшлункової залози,
тобто вона розташована екстраперитонеально.
Очеревина утворює дві зв’язки: підшлунковоободовокишкову (lig.pancreaticocolicum) і
підшлунково-селезінкову
(lig.pancreaticosplenicum), які з’єднують
підшлункову залозу з поперечною ободовою
кишкою та селезінкою.

22.

Підшлункова залоза
(pancreas)
• Складається з головки, шийки, тіла і хвоста.
• Головка підшлункової залози (caput pancreatis) – найширша
частина, що розташована в підкові дванадцятипалої кишки, що
міцно охоплює її з трьох боків. Розташована на рівні LІ і LІІ
поперекових хребців. Правий край головки зігнутий донизу і
утворює гачкуватий відросток (processus uncinatus). При
переході головки в тіло залоза дещо звужується –ця ділянка
називається шийкою підшлункової залози (collum pancreatis).
На нижньому краї шийки помітна вирізка підшлункової залози
(incisura pancreatis).
• Тіло підшлункової залози (corpus pancreatis) – частина, що
має тригранну форму. Розміщене на рівні LІ хребця.
• Має 3 поверхні:
- передньоверхня поверхня (facies anterosuperior)-зверху
обмежована її верхнім краєм (margo superior), а знизу –
переднім краєм (margo anterior).На правій частині
передньоверхньої поверхні тіла підшлункової залози, що
розміщена попереду II поперекового хребця, помітний виступ –
чепцевий горб (tuber omentale);
- передньонижня поверхня (facies anteroinferior) розташована
нижче брижі поперечної ободової кишки, її нижньою межею є
нижній край (margo inferior).
- Задня поверхня (facies posterior) тіла підшлункової залози
обмежована відповідно його верхнім і нижнім краями, вона не
вкрита очеревиною.
• Хвіст підшлункової залози (cauda pancreatis) має
конусоподібну або плоску форму, прилягає до дна шлунка і
ззаду покриває ниркові судини, частково ліву нирку та ліву
надниркову залозу та досягає воріт селезінки.

23.

Підшлункова залоза (pancreas)
• Підшлункова залоза є змішаною залозою, що
складається з двох частин: екзокринної і
ендокринної . Екзокринна частина залози
виробляє протягом доби 500–700 мл
підшлункового (панкреатичного) соку, що містить
травні ферменти: протеолітичні ферменти
(трипсин і хемотрипсин) та амілолітичні
ферменти (амілазу, глікозидазу, галактозидазу);
ліполітичну субстанцію (ліпазу) та інші, що
беруть участь у перетравлюванні білків, жирів і
вуглеводів.
• У ендокринній частині синтезується ряд
гормонів – інсулін, глюкагон, соматостатин,
панкреатичний поліпептид, що беруть участь в
регуляції вуглеводного, білкового і ліпідного
обміну в тканинах.

24.

• Екзокринна частина залози в часточках представлена панкреатичними
ацинусами, вставними і внутрішньочасточковими протоками і загальною
панкреатичною протокою, що відкривається в дванадцятипалу кишку.
• Структурно-функціональною одиницею екзокринної частини підшлункової залози
є панкреатичний ацинус. До складу панкреатичного ацинуса входять кінцевий
секреторний відділ і вставна протока. Вставні протоки є початком системи
вивідних проток. Вони далі переходять у внутрішньочасточкові протоки,
міжчасточкові і, нарешті, в загальну панкреатичну протоку (ductus pancreaticus) –
протоку Вірсунга, яка відкривається в дванадцятипалу кишку.
• Панкреатичний ацинус має форму мішечка розмірами 100-150 мкм. Ацинуси
складаються з 8-12 крупних секреторних клітин - екзокринних панкреоцитів, або
ациноцитів (acinocylus) і декілька дрібних потокових, або центрацинозних
епітеліоцитів.
• Секрет, що виділився з ациноцитів, потрапляє у вставну протоку (ductus
intercalatus), стінка якої складається з дрібних клітин.
• Вставні протоки переходять в міжацинозні протоки (ductus interacinosi), стінка
яких вистилена одношаровим кубічним епітелієм.
• Міжацинозні протоки впадають в крупніші внутрішньочасточкові протоки, стінки
яких вистилені одношаровим кубічним епітелієм. Навколо проток розташована
рихла волокниста сполучна тканина, в якій проходять кровоносні капіляри і
нервові волокна. Внутрішньочасточкові протоки далі продовжуються в
міжчасточкові протоки.

25.

• Міжчасточкові протоки (ductus interlobulares)
лежать в сполучнотканинних перегородках між
часточками. Вони впадають в протоку
підшлункової залози (ductus pancreaticus)протоку Вірсунга, що проходить в товщі залози,
від хвоста до головки, де відкривається в
порожнину дванадцятипалої кишки. У кінцевому
відділі протоки колові гладком’язові пучки
утворюють м’яз-замикач протоки
підшлункової залози (m.sphincter ductus
pancreaticus), який регулює виділення
підшлункового соку в дванадцятипалу кишку. У
головці залози формується додаткова протока
підшлункової залози (ductus pancreaticus
accessorius)-протока Санторіні, яка
відкривається в просвіт дванадцятипалої кишки
на ії малому сосочку.

26.

• Ендокринна частина підшлункової залози в часточках
представлена невеликими скупченнями клітин-підшлунковими
острівцями-острівцями Лангерганса (insulae pancreaticae),
розташованими між панкреатичними ацинусами. Вони мають
округлу або овальну форму. Найбільша кількість острівців
розташовується в хвостовій частині залози. У підшлунковій
залозі може бути від 200 тис до 2 млн острівців. Острівець
покритий тонкою сполучнотканинною оболонкою.
• Острівці складаються з ендокринних клітин - інсулоцитів
(insulocyti), між якими знаходяться кровоносні капіляри, оточені
перикапілярним простором. Саме сюди перш за все поступають
гормони, а потім через стінку капілярів - в кров.
У цитоплазмі інсулоцитів знаходяться секреторні гранули, які по
своїх фізико-хімічних і морфологічних властивостях неоднакові в
різних клітинах острівців. На цій підставі серед інсулярних клітин
розрізняють 4 основних групи: β-клітини (базофільні), α-клітини
(ацидофільні), D-клітини (дендритні) і F-клітини.
• β-клітини складають основну масу клітин острівців (близько 7075%). Велика частина їх лежить в центрі острівців. Ці гранули
містять, синтезований В-клітинами, гормон інсулін. Основна дія
інсуліну є його гіпоглікемічна дія, оскільки він сприяє засвоєнню
глюкози крові клітинами тканин. При недоліку інсуліну клітини не
можуть засвоювати глюкозу, рівень її в крові різко підвищується, і
глюкоза поступає в сечу. Це буває при цукровому діабеті.

27.

• α-клітини складають приблизно 20- 25% від всієї
маси інсулярних клітин. У острівцях вони займають
переважно периферичне положення. У гранулах αклітин міститься гормон - глюкагон. По дії він є
непрямим антагоністом інсуліну. Під його впливом в
тканинах відбувається посилене розщеплювання
глікогену до глюкози. У зв'язку з цим у випадках його
недоліку кількість глюкози в крові може знижуватися.
• D-клітини - кількість їх в острівці невелика (5-10%),
розташовуються в основному на периферії, мають
грушовидну або зірчасту форму. Секретують гормон
соматостатин. Він затримує виділення інсуліну і
глюкагона α- і β-клітинами, а також пригнічує синтез
ферментів ацинозними клітинами підшлункової
залози.
• F-клітини мають полігональну форму, кількість їх в
острівцях 2-5%. Вони продукують панкреатичний
поліпептид, який стимулює виділення шлункового і
панкреатичного соків.

28.

Кровопостачання підшлункової залози
• Кровопостачання здійснюється гілками загальної
печінкової, селезінкової і верхньої брижової
артерій.
• Головка підшлункової залози кровопостачається
від шлунково-дванадцятипалої артерії
(a.gastroduodenalis), яка є гілкою загальної
печінкової артерії. Від неї відходить
a.pancreatoduodenalis superior, яка далі
поділяється на передні і задні гілки.
• Від верхньої брижової артерії відходить a.
pancreatoduodenalis inferior, яка також поділяється
на передні і задні гілки. Від них відходять 3-7 гілок
до головки підшлункової залози.
• До тіла і хвоста підшлункової залози відходять 29 гілок від селезінкової артерії. Найбільша з них
називається великою артерією підшлункової
залози (a.pancreatica magna).
• Відведення венозної крові від підшлункової
залози відбувається по однойменних венах у
систему ворітної вени.

29.

Іннервація підшлункової залози
• Гілки черевного сплетення ( біля
верхнього краю залози)
• Гілки ниркового сплетення (хвіст
залози)
• Гілки селезінкового сплетення (біля
верхнього краю залози)
• Гілки верхнього брижового сплетення
(біля нижнього краю залози)
• Гілки лівого печінкового сплетення

30.

Черевна порожнина (cavitas abdominis)
• Черевна порожнина обмежована вгорі діафрагмою,
внизу переходить у тазову порожнину (cavitas pelvis),
вихід з якої закритий тазовою діафрагмою. Задня стінка
черевної порожнини утворена поперековим відділом
хребта і м’язами-квадратним м’язом попереку і клубовопоперековим м’язом, а передня і бічна стінки-м’язами
живота. Зсередини стінки черевної порожнини
вистелені пристінковою фасцією, до якої прилягає
тонкий прошарок жирової клітковини і очеревина
(peritoneum). Задній відділ черевної порожнини, що
попереду обмежований очеревиною називається
заочеревинним простором (spatium
retroperitoneale). У ньому розташовані деякі внутрішні
органи (нирки, надниркові залози, підшлункова залоза,
кровоносні судини та інші) і жирова клітковина, значна
частина якої міститься на задній стінці черевної
порожнини біля розташованих там внутрішніх органів.
• Очеревина (peritoneum)-тонка прозора пластинка, яка
вистеляє внутрішню поверхню стінок черевної
порожнини і органи, що в ній розташовані.

31.

Черевна порожнина (cavitas abdominis)
• У черевній порожнині розміщена очеревинна порожнина
(cavitas peritonealis)—щілиноподібний простір між листками
пристінкової і нутрощевої очеревини, який містить невелику
кількість серозної рідини. Листок пристінкової очеревини
(peritoneum parietale) покриває стінки черевної порожнини, а
листок нутрощевої очеревини (peritoneum viscerale) неоднаково
покриває органи.
• Органи, що вкриті очеревиною з усіх боків (інтраперитонеальне
положення органів)-шлунок, брижова частина тонкої кишки
(порожня і клубова кишки), сліпа кишка, червоподібний
відросток, поперечна і сигмоподібна ободові кишки, селезінка,
печінка, початковий відділ прямої кишки. Органи, що вкриті
нутрощевою очеревиною з трьох боків (мезоперитонеальне
положення органів)-висхідна і нисхідна ободові кишки, середня
частина прямої кишки, наповнений сечовий міхур, матка. Органи,
що вкриті нутрощевою очеревиною лише з одного боку
(ретроперитонеальне положення) або не вкриті зовсім
(екстраперитонеальне положення)-підшлункова залоза,
низхідний та горизонтальний відділи дванадцятипалої кишки,
нирки, надниркові залози, аорта, нижня порожниста вена,
лімфатичні вузли, грудна протока.

32.

Черевна порожнина (cavitas abdominis)
• Очеревина, переходячи зі стінок черевної
порожнини на орган або з органа на інший орган,
утворює зв’язки, складки, чепці та брижі.
• В ділянці воріт печінки два шари очеревини
утворюють зв’язки, що з’єднують печінку зі
шлунком - печінково-шлункова зв’язка
(lig.hepatogastricum), з дванадцятипалою
кишкою - печінково-дванадцятипалокишкова
зв’язка (lig.hepatoduodenale), стравоходом печінково-стравохідна зв’язка
(lig.hepatoesophageale) та з діафрагмою печінково-діафрагмова зв’язка
(lig.hepatophrenicum). Усі ці зв’язки утворюють
малий чепець (omentum minus). Між двома
шарами очеревини, що утворюють вище названі
зв’язки, є невелика кількість жирової клітковини,
тут проходять судини і нерви.

33.

Черевна порожнина
(cavitas abdominis)
• Великий чепець (omentum majus). Шари очеревини малого
чепця в ділянці малої кривини шлунка розходяться і
покривають передню і задню стінки шлунка, а в ділянці великої
кривини вони знову сходяться, утворюючи два передні шари
великого чепця, що вільно звисають в черевній порожнині (на
відстані 20 - 25 см від великої кривини шлунка). Передні шари
великого чепця загинаються вгору і утворюють два задніх шари
великого чепця. Вони над поперечною ободовою кишкою
досягають задньої стінки черевної порожнини на рівні ІІ
поперекового хребця. Великий чепець має чотири шари
очеревини, що звисають спереду від тонкої кишки. Між
передніми і задніми шарами у період розвитку плода є
щілиноподібний простір, який з’єднується з чепцевою сумкою.
У дорослих щілиноподібний простір відсутній, він виповнений
невеликою кількістю жирової клітковини.
• Передня пластинка великого чепця натягнута між великою
кривиною шлунка і поперечною ободовою кишкою-шлунковоободовокишкова зв’язка (lig.gastrocolicum). Два листки
очеревини, що йдуть від великої кривини шлунка до воріт
селезінки, утворюють шлунково-селезінковую зв’язку
(lig.gastrolienale). Листки, які прямують від кардіальної
частини шлунка до діафрагми, формують шлунководіафрагмову зв’язку (lig.gastrophrenicum), а від діафрагми
до селезінки-діафрагмово-селезінкову зв’язку
(lig.phrenicosplenicum).

34.

• Порожнина очеревини поділяється на три
поверхи — верхній, середній та нижній.
• Верхній поверх тягнеться від парієтальної
очеревини, що покриває діафрагму, до брижі
поперечної ободової кишки;
• середній поверх поширюється від брижі
поперечної ободової кишки до входу в малий таз;
• нижній поверх відповідає порожнині малого таза.
• У верхньому поверсі розташовані печінка з
жовчним міхуром, шлунок, селезінка, верхня
половина дванадцятипалої кишки і більша
частина підшлункової залози. Крім того, тут
розміщені практично важливі відносно обмежені
простори або сумки, які сполучаються між собою
за допомогою вузьких щілин. До них належать
сальникова, печінкова та передшлункова сумки.

35.

Чепцева сумка
(bursa omentalis)
Чепцева сумка (bursa omentalis) має вигляд щілини,
розміщеної позаду шлунка і малого чепця. В сумці виділяють
передню, задню, нижню та ліву стінки.
Передня стінка чепцевої сумки утворена малим чепцем
(omentum minus), задньою стінкою шлунка і шлунковоободовою зв'язкою (lig. gastrocolicum), яка є початковою
частиною великого чепця. Інколи в склад передньої стінки
входить шлунково-селезінкова зв`язка, якщо вона добре
означена.
Задня
стінка
чепцевої
сумки
є
пристінковою
очеревиною, за якою знаходиться підшлункова залоза, ліва
нирка, ліва надниркова залоза, нижня порожниста вена,
черевна частина аорти та черевний стовбур.
Зверху чепцева сумка обмежена хвостатою часткою
печінки і частково діафрагмою, а з лівого боку — селезінкою
та шлунково-селезінковою зв'язкою (lig. gastrolienalе).
Нижня стінка сальникової сумки утворена поперечною
ободовою кишкою та її брижею.

36.

Порожнина чепцевої сумки сполучається з
верхнім поверхом очеревинної порожнини через
чепцевий отвір (for. epiploicum), отвір
Вінслова, який формується в правій стінці
порожнини чепцевої сумки трьома очеревинними
зв'язками:
спереду
—
печінководванадцятипалою (lig. hepatoduodenale), ззаду —
печінково-нирковою (lig.hepatorenale), знизу —
нирково-дванадцятипалою
(lig.duodenorenale).
Чепцевий отвір має ширину З—4 см і при
відсутності спайок пропускає 1—2 пальці.

37.

Печінкова сумка
(bursa hepatica)
Печінкова сумка міститься між правою
часткою печінки і діафрагмою. Вона обмежена
зверху і спереду діафрагмою, знизу — верхньозадньою поверхнею правої частки печінки, ззаду
— правою частиною вінцевої зв'язки печінки (lig.
coronarium) і зліва — серпоподібною зв'язкою
(lig. falciforme). Частину печінкової сумки, яка
розміщена між задньою поверхнею правої
частки печінки, діафрагмою і вінцевою зв'язкою,
називають правим піддіафрагмовим закутком
(recessus subphrenicus) . Донизу він переходить
у правий боковий канал середнього поверху
черевної порожнини.

38.

Передшлункова сумка
(bursa pregastrіса)
Передшлункова сумка знаходиться спереду
шлунка і обмежена зверху діафрагмою та лівою
часткою печінки, ззаду — малим чепцем і
передньою стінкою шлунка, спереду — передньою
стінкою живота. Справа передшлункова сумка
відокремлена від печінкової сумки серпоподібною
та круглою зв'язками печінки, а зліва не має
вираженої границі.
Між верхньою поверхнею лівої частки печінки і
нижньою поверхнею діафрагми визначається
щілина, або лівий піддіафрагмовий закуток,
відділений від лівого бокового каналу середнього
поверху
очеревинної
порожнини
постійною
діафрагмально-ободовою
зв'язкою
(lіg.
phrenicосоісит).

39.

Середній поверх порожнини
очеревини займає простір між
брижею поперечної ободової
кишки та порожниною малого
таза. Висхідна і низхідна ободові
кишки і корінь брижі тонкої кишки
поділяють середній поверх
порожнини очеревини на праву і
ліву брижові пазухи.

40.

Пазухи середнього поверху порожнини очеревини
• Права брижова пазуха (sinus mesentericus
dexter) має форму прямокутного трикутника з
основою, оберненою догори. Границями пазухи є:
зверху — поперечна ободова кишка та її брижа,
зліва і знизу —корень брижі тонкої кишки і справа —
висхідна ободова кишка. Спереду пазуха прикрита
великим чепцем. Виповнена пазуха петлями тонкої
кишки.
• Ліва брижова пазуха (sinus mesentericus sinister)
також має трикутну форму, але з основою,
оберненою донизу. За розмірами ця пазуха більша,
ніж права брижова пазуха. Границями пазухи є:
зверху— невелика ліва ділянка поперечної ободової
кишки, справа- корень брижі тонкої кишки, зліва низхідна ободова кишка. Спереду пазуха вкрита
великим чепцем, знизу вона відкрита і
безпосередньо продовжується в порожнину малого
таза. Пазуха заповнена петлями тонкої кишки. При
горизонтальному положенні тулуба найглибшими є
верхні відділи пазух.
• Права та ліва брижові пазухи сполучаються між
собою через щілину між брижею поперечної
ободової кишки і дванадцятипало-порожнім згином.

41.

Середній поверх порожнини
очеревини
• Права приободовокишкова борозна (sulcus
paracolicus dexter), знаходиться між сліпою і
висхідною ободовою кишками медіально і
парієтальною очеревиною, що покриває праву
бокову стінку живота — латерально. Вгорі
вона сполучається з печінковою сумкою;
• ліва приободовокишкова борозна (sulcus
paracolicus sinister) знаходиться між
низхідною і сигмоподібною ободовими
кишками медіально і парієтальною
очеревиною латерально. Вгорі вона не має
сполучення з верхнім поверхом, тому що її
перетинає lig. phrenicocolicum, що йде від
flexura coli sisnistra до діафрагми.

42.

43.

44.

• Нижній поверх порожнини очеревини — це порожнина
малого таза.
• Очеревина, що спускається в порожнину малого таза, покриває
верхню і середню частину прямої кишки і органи сечово-статевої
системи.
• У чоловіків очеревина з задньої поверхні прямої кишки
переходить на передню, потім на верхню стінку сечового міхура,
а далі продовжується в парієтальну очеревину передньої
черевної стінки. Між прямою кишкою і сечовим міхуром
утворюється прямокишково-міхурова заглибина (excavatio
rectovesicalis). По боках її обмежують ріісае rectovesicales.
• У жінок очеревина з передньої поверхні прямої кишки
переходить на задню стінку верхньої частини піхви,
піднімаючись вгору, покриває всю задню поверхню матки і
переходить на її передню поверхню; на рівні шийки матки вона
завертає на сечовий міхур.
• Таким чином у жінок в порожнині малого таза утворюється дві
заглибини:
• прямокишково-маткова заглибина- Дугласов простір
(excavatio rectouterina), вона глибока, по боках обмежена
прямокишково-матковими складками (plicae rectouterinae);
• міхурово-маткова заглибина (excavatio vesicouterina), вона
менш глибока.