Методологічні основи редагування. Педача повідомлення у ЗМІ

1. Методологічні основи редагування

1.
2.
3.
4.
5.
План
Методологічна база редагування.
Педача повідомлення у ЗМІ.
Характеристика
учасників
акту
передачі
повідомлення.
Норми і відхилення при сприйнятті повідомлень.
Помилки як відхилення від норм.

2. Література

І. Основна
Партико З. В. Загальне редагування: нормативні
основи: Навчальний посібник. Львів: ВФ Афіша, 2011.
С.49 - 67.
Тимошик М. С. Основи редагування: Підручник. Київ:
Наша культура і наука, 2019. 560 с.
ІІ. Додаткова
Іванченко Р. Г. Літературне редагування. Київ:
Парламентське вид-во, 2004. 368 с.
Капелюшний А. О. Редагування в засобах масової
інформації : навчальний посібник. Львів : ПАІС, 2005.
304 с.

3.

Едитологія
—
прикладна
суспільноінформологічна
наука,
яка
досліджує
методологічні засади готування повідомлень у
процесі їх публікування (оприлюднення) ЗМІ.
Термін «едитологія» походить від латинського
едітіо — видання, виданий твір, повідомлення і
грецького логія — слово, знання, вчення.
Об'єктом
дослідження
едитології
є
видавничий, телевізійний процеси та проходження
ними повідомлень.

4.

Предметом едитології є типологія і будова
повідомлень, оригіналів, видань і передач;
видавнича і редакційна діяльність; видавничий
маркетинг
(ринкознавство);
видавничий
менеджмент (організація та керування у видавничій
справі); стандартизація видавничої справи; процеси
редагування, зокрема їхні методологічні засади
(постулати,
закони,
закономірності,
методи,
методики, норми, творчі процеси).
Метою едитології є вироблення науково
обґрунтованих рекомендацій працівникам ЗМІ для
суспільно ефективного опрацювання повідомлень.

5. Аксіоми едитології

автор і реципієнт можуть по-різному оцінювати
новизну повідомлення;
автор і реципієнт можуть по-різному генерувати і
сприймати модальність повідомлення;
автор і реципієнт генерують і сприймають
повідомлення в різний час, у різних місцях та різних
ситуаціях, а також можуть по-різному сприймати час,
місце та ситуацію, описані в повідомленні;
автор і реципієнт можуть використовувати для
передачі повідомлення різні мови (коди), в яких
аналогічні знаки (слова) можуть позначати відмінні
образи й мати відмінні значення;

6.

автор і реципієнт можуть мати різні тезауруси,
використовувані при породженні (генеруванні) й
сприйнятті повідомлення;
автор і реципієнт використовують різні механізми
породження (генерування) і сприйняття повідомлення;
автор і реципієнт можуть мати різну волю щодо
необхідності сприйняття повідомлення;
повідомлення, яке автор передає реципієнтові, в
процесі передачі може бути спотворене шумами;
автор і реципієнти можуть використовувати різні
норми опрацювання повідомлень.

7. Загальнонаукові методи

Методи аналізу
Методи синтезу
Алгоритмічні методи
Методи точних математичних та логічних
розрахунків
Методи наближених математичних та логічних
розрахунків
Методи соціологічних досліджень
Методи моделювання
Методи інформаційного пошуку
Методики редагування

8.

За своїми технологічними особливостями
контролю можна класифікувати на
параметричні
спискові
шаблонні
структурні
аналітичні
когнітивні
положеннєві
компаративні
спеціальні
методи

9. Передача повідомлень у ЗМІ

Редактор має працювати на задоволення
потреб реципієнта.
Нормативна
база:
редактор
повинен
користуватися
не
своєю
індивідуальною
нормативною базою, а тією, що прийнята в
конкретний час у конкретному суспільстві. Що
стосується механізмів сприймання, то найчастіше
при першому читанні редактор сприймає
повідомлення як реципієнт, а при наступних — як
автор.

10. Реалізувати в повідомленні редактор повинен тільки механізми сприймання. Він має адаптувати повідомлення не до свого поточного

часу, місця й ситуації, а до умов
(часу,
місця,
ситуації)
сприймання
повідомлення
реципієнтами.
Професія редактора передбачає, що редактор
повинен
уміти
абстрагуватися
від
своїх
індивідуальних особливостей та умов праці:
власної мови, власної нормативної бази, власного
тезауруса, індивідуальних умов (часу, місця й
ситуації). Особливу увагу слід звертати на мову.

11. Характеристика учасників акту передачі повідомлення

Групи авторів
Групи авторів за ступенем самостійності готування
повідомлень:
автори, які не вміють готувати повідомлення
(некваліфіковані автори);
автори, які вміють, але з певних причин не можуть
готувати повідомлення (громадські діячі);
автори, які вміють і готують повідомлення
(самостійні автори).

12.

Групи авторів за досвідом готування
повідомлень:
автори-початківці;
автори-ветерани.
Групи авторів за майстерністю
подання інформації:
автори-ремісники;
автори-професіонали;
автори-майстри.

13.

Групи авторів за обсягом тезаурусів
Класифікувати авторів за цією ознакою можна,
виходячи з кількості об’єктів у їх тезаурусах
(у найпростішому випадку — кількості слів у
авторському словниковому запасі) і зв’язків між
ними.
Групи авторів за переслідуваною метою
За цією ознакою авторів можна поділити на
“ідеалістів”, метою яких є лише дати реципієнтам
певне задоволення, та “прагматиків ”, які мають за
мету нав’язати реципієнтам свої установки чи
змусити їх до певних дій.

14.

Групи авторів за бажанням отримати
фінансову винагороду
За цією ознакою авторів можна поділити на
“альтруїстів” і “комерсантів”.
“Альтруїсти”
пишуть
повідомлення,
не
претендуючи при цьому на фінансову винагороду
(гонорар) від ЗМІ, а “комерсанти” відверто
претендують на отримання винагороди за свої
повідомлення, опубліковані ЗМІ.

15. Групи реципієнтів

Реципієнт (читач, слухач, глядач) повідомлень
- це фізична особа, яка через аналізатори (органи
сприйняття) послідовно сприймає повідомлення.
Реципієнт повинен знати мову конкретного
суспільства, в якому живе (одну чи краще кілька),
володіти тезаурусом, що дає йому змогу
сприймати й розуміти повідомлення певної
складності.
Повідомлення готують не для одного
реципієнта, а для певної їх кількості - окремих
груп, які ще називають реципієнтськими.

16. Групи реципієнтів

Реципієнти: основні, додаткові.
До
основних
належать
класифікації
реципієнтів
за
можливістю
сприйняття
повідомлень різної синтаксичної та семантичної
складності, а до числа додаткових - за довільністю
й мотивами сприйняття, професією, знанням
структури повідомлень та деякими іншими
ознаками.

17. Групи реципієнтів

Групи реципієнтів за можливістю сприйняття
повідомлень різної синтаксичної складності.
Групи
реципієнтів за рівнем семантичної
складності їх тезауруса.
Групи реципієнтів за довільністю сприймання.
Групи реципієнтів за мотивами сприймання (для
добровільного сприймання).
Групи реципієнтів за рівнем знань структури
повідомлення.
Групи реципієнтів за професійним рівнем.

18. Групи ЗМІ

ЗМІ - це суспільний орган, основні функції якого
полягають у тому, щоб
виступати посередником, тобто здійснювати
односторонній (прямий) чи двосторонній (прямий
і зворотний) зв’язок між авторами й реципієнтами,
бути каналом зв’язку під час передачі
повідомлення,
нормалізувати й оптимізувати повідомлення для
підвищення його ефективності.
Лише третя функція ЗМІ стосується редагування.

19. Групи ЗМІ

Групи ЗМІ за потужністю нормативної бази
редагування.
Групи
ЗМІ
повідомлень.
за
ступенем
редагованості
Групи ЗМІ за наявністю специфічних норм
редагування.
Групи ЗМІ за обширом тематики.

20.

Норми й відхилення при сприйнятті
повідомлень
Норми можна поділити на загальні (постулати), що
базуються
на
сформульованих
вище
аксіомах
редагування, та конкретні, що уточнюють і розвивають
загальні норми .
На підставі цих норм у ЗМІ формують
н о р м ат и в н у б а зу р ед а г у в а н н я .
Відхилення можна класифікувати на об'єктивні та
суб'єктивні. Об’єктивні виникають у більшості
реципієнтів внаслідок існування між автором та
реципієнтом об’єктивних відмінностей і не залежать
від місця, часу, ситуації та інших особливостей
сприймання повідомлень. Суб’єктивні виникають
випадково у меншості реципієнтів внаслідок дії
суб’єктивних чинників.

21. Помилки як відхилення від норм

помилковий компонент повідомлення, в якому є
відхилення;
норму, яка є в нормативній базі і дає змогу
відновити
(реконструювати)
правильний
компонент;
власне помилку;
виправлений (реконструйований) на основі
норми компонент.

22.

Дякую за увагу!