Ольга Кобилянська (1863 - 1942)

1.

_______________________
УНІКАЛЬНІСТЬ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ
У МОВНОМУ БАГАТОГОЛОССІ БУКОВИНИ.
СІМОВИЧІ ТА КОБИЛЯНСЬКА
_______________________
Ткач Людмила
доктор філологічних наук, професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

2.

Ольга Кобилянська
(1863 – 1942)
Справді, коли подумаю, як я працювала над собою і
понаписувала те все … і в яких обставинах.. і з якою поживою
духовою, я горда, що німці затримуються на хвилину при
мені. Мені все від них ішла найкраща надгорода. Павлик
писав мені, що що було би для мене дужде добре, якби я
побула довше в Лесі Українки, бо забула би, може, трохи
„прокляту німеччину”. Він, певно, нехотячи поранив мене
трохи тим словом. Що він знає, чим мені німеччина ставала в
голоді і холоді духовім! Що він знає!.. Але і Вам не зроблю
сорому. Ви мене впровадили в руський світ, і я се не забуду. Я
буду таким робітником, як Ви… доки буду жити. Не хочу бути
трутнем, що лиш годується працею других. Я можу не раз
великий тягар носити лиш мені не треба ніколи батога, а
добрих слів. Кожне з нас щось потребує такого (Ольга
Кобилянська в листі до Осипа Маковея, 1899 р.)

3.

4.

5.

Ольга Кобилянська — про святочну Академію у Львові
до 100-річчя „Енеїди” І. Котляревського:
„Говорив науково Грушевський. Живо і пориваюче –
Стоцький, а по-школярськи – Колесса. Відтак говорили
ще інші. Страшно нудно Романчук. Дуже красно
Кобринська, відтак якийсь академік… безконечно…
безконечно! <…>
На другий вечір були-сьмо на бесіді якоїсь там наукової
секції – де професор Верхратський розводився і прів над
якимись словами; на другу днину ввечері знов на кнайпі, а
в п’ятницю я вже мала всього доста і поїхала на пару день
до Кобринської, де мені час дуже гармонійно зійшов, а в
середу вернула я додому. Тепер здається мені, що все те був
сон” (з листа до Василя Стефаника, листопад 1898 р.)
З листа до Ольги Франко: „Як Вам подобається
наша львівська фотографія? Мені дуже, ми так всі, за
винятком Кобринської, дуже трафлені … В групі я добре
трафлена, і се найліпша моя фотографія”

6.

Мовознавча термінологія в граматиках української мови,
виданих у Галичині й на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Степан
Смаль-Стоцький
(1859 - 1938)
Теодор
Ґартнер
(1843 - 1925)
Руска граматика.
– Львів: З друк. Наук. Т-ва. ім. Шевченка, 1893.

7.

ТВОРЕННЯ ТЕРМІНОЛЕКСИКИ ГУМАНІТАРНИХ НАУК
Сергій Канюк
(1880 – 1945)
Канюк С. „Дидактика, доповнена „основами льоґіки” (для вжитку
учительських семинарій і учителів народніх шкіл (Чернівці:
Накладом товариства „Українська школа”, 1911).

8.

Василь Сімович
(1880 – 1944)
Леся Українка і
Ольга Кобилянська.
Чернівці, 1901 р.
Леся Українка.
Збірка поезій „Відгуки”,
Чернівці, 1902 р.

9.

Перше знайомство з творами Ольги Кобилянської які вразили світогляд молодого
Сімовича, відбулося ще в студентські роки. Особливо вражає його „мова” Карпатських гір,
смерек, рвучких потоків, що її уміє передати своїм словом письменниця. Враження від
прочитання „Природи” переповнювали тодішнього студента: „Все в ній мене тоді цілого
захопило: й фабула, й чудові описи природи, й ця незвичайна якась героїня, і стиль. Я й
досі вважаю, що це один із найкращих творів Кобилянської. Свіжий, оригінальний,
високопоетичний,
просякнутий
глибоким
ліризмом,
таким
для
письменниці
прикметним.”
У домі Ольги Кобилянської Cімович познайомився і з Лесею Українкою. Це
знайомство вилилося опісля у дворічне листування.
А як багато було у будинку Ольги Кобилянської розмов на літературні та громадські
теми, скільки було читань, спільних порад. З кожним твором, що виходив з-під пера
Ольги Кобилянської, був ознайомлений Василь Сімович. Вже на студентом другого курсу
В. Сімович читає „Землю” в рукописі й робить її першу редакцію.

10.

ТВОРЕННЯ ТЕРМІНОЛЕКСИКИ ГУМАНІТАРНИХ НАУК
Василь Сімович та його дружина Ізидора
Чернівці, прибл. 1909 р.

11.

А в 1923 році за сприяння Сімовича виходять друком нові видання
„Природи” та „Битви”, з його передмовами. Підносячи до читача „Битву”
Ольги Кобилянської, він виділяє талант письменниці у змалюванні природи
і вважає, що це є прикметна риса у її творчості: „та настроєвість, скрізь
вона чується: в нарисі, в новелі, в повісті. Щоб викликати настрій
Кобилянська користується всіма засобами, які тільки знає нове
європейське письменство”.
Згодом Василь Сімович напише спогади „Будні і герої Ольги
Кобилянської”, де змалює письменницю лагідною, спокійною з прикметним
для неї майже маєстатичним виглядом. Вона любила і пожартувати, і
посміятися, і сміх до лиця їй був та тільки ні одне, ні друге не
характеризувало її, бо й після щирого сміху, після жарту, доброго, гарного
жарту, вона нараз робилася якась дивно спокійна, маєстатична.

12.

Ольга Кобилянська не раз гостювала у домі Сімовичів, вона
підтримувала дружні стосунки також з його дружиною Ізидорою.
Окрім того, добрими її приятельками були Маруся Сімович та Владзя
Лисинецька.
З листа Ольги Кобилянської до родини Сімовичів:
„Дороге панство! Ваш лист я одержала і дуже дякую. Ми з Тосею
виїдемо в понеділок по обіді скорим потягом. Дуже радуюся, що буду з
Вами обоічко, поговорю з Вами одверто про все” (липень 1928 р.)
З лист до Ізидори Сімович.: „Дорога і люба пані Дорочко! Не знала,
як адресувати до Вас, моя Любенька, а то певно була б до Вас
обізвалася і ще раз подякувала за Вашу щирість і доброту. Стискаю
Вашу добру руку. Ваша Ольга Кобилянська” (вересень 1928 р.)

13.

Як зверталася Ольга Кобилянська у своїх листах
до емоційно близьких їй адресаток
ДО ХРИСТИНИ АЛЧЕВСЬКОЇ:
Дорога моя МЕВОЧКО! Дорога моя одинока
МЕВОЧКО! Дорогенька моя МЕВОЧКО!
(1882 – 1931)
ДО СТЕФАНІЇ САДОВСЬКОЇ:
Дорога моя PFLEGEЦУРО! Дорогенька моя PFLEGECÓRO!
(порівн. нім. Pflegetochter – названа дочка)
(1888 – 1968)

14.

Зенон Кузеля
(1882 – 1952)

15.

Факти з біографії ЗЕНОНА КУЗЕЛІ
Ольга Кузелева про Чернівці початку ХХ ст.
„До Чернівців ми приїхали з Відня навесні 1909 року. Вони
зробили на нас дуже миле враження чистого і гарного міста.
Мій покійний чоловік усе казав, що положенням вони
нагадують Київ: місто на горі, а долиною пливе річка Прут”.
„Характер міста був німецький, але ні в якому іншому місті
українці не мали стільки прав і свободи, як у Чернівцях.
Заступником маршалка був тоді проф. Степан-Смаль-Стоцький,
і йому в великій мірі треба завдячувати українізацію міста.
Панівною мовою в інтеліґенції була німецька, але українську
кожний мусів знати, щоб порозумітися з селянами на базарі, з
службою тощо”.
(Ольга Кузелева. З чернівецьких і віденських споминів.
Збірник на пошану Зенона Кузелі…, 1962 р.)

16.

ЛЕКСИКА МІСЬКОГО ПОБУТУ БУКОВИНИ
ВАХЛЯРІ З ПЕРЛОВОЇ ШКАРАЛУПИ – ВАХЛЯРІ ПЕРЛІВКИ; ЛЯКЕРКИ;
ЦІЖЕМКИ; ЧЕРЕВИКИ ДО ХОВЗАННЯ; БАЛЕВІ НАЙМОДНІЙШІ КРАВАТКИ

17.

ЛЕКСИКА МІСЬКОГО ПОБУТУ БУКОВИНИ
БЮРКОВІ ГОДИННИКИ; НЕЦЕЗАРІЯ ШКІРЯНІ; РІЖНІ ТАШКИ; КАПЕЛЮХИ З ЛЬОДЕНУ,
ФІЛЬЦОВІ; КУФРИ І РІЖНІ АРТИКУЛИ ДО ПОДОРОЖИ; ЧЕРЕВИКИ ДО ГІМНАСТИКОВАННЯ;
ВІДБИВАЧІ ДО ГРИ LAVN-TENNIS

18.

ЛЕКСИКА МІСЬКОГО ПОБУТУ БУКОВИНИ

19.

20.

ЛЕКСИКОН ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ
І „СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ” (1970 – 1980)
Братки – народна назва триколірної фіалки
Верітчина – ряднина
Сардак – рід верхнього теплого короткого сукняного одягу
Шалик – шарфик, кашне
Шульок – качан кукурудзи
Шутер – щебінь
Склепик – крамничка
Хороми – сіни
Братанич – племінник по братові
Вуйко – дядько, брат матері
Вуйна – тітка, сестра матері або дружина материного брата
Сестріниця – племінниця, дочка сестри
Стариня – батько й мати; батьки
Слабонький – слабенький
Веснувати – виконувати весняні роботи
Силяти – низати, нанизувати
Справуватися – поводитися певним чином, виконувати свої щоденні обов’язки

21.

ЛЕКСИКОН ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ
І „СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ” (1970 – 1980)
Сповідник (Уперше в житті потребую я сповідника)
Смиренність (Ти ще не знаєш, яку вагу має доброта і смиренність)
Сотворений (Ті перлини – це хвилини щастя, сотворені надзвичайним почуванням
незвичайних істот)
Скорбно (Сидить скорбно поважна Докія)
Акомпанемент, Баркарола
Амазонка, Аристократка
Альтернатива, Шахівниця
Харáктерність – властивість людини виявляти вольовий, твердий характер
Студіювати
Сформулюватися
Сардонічний – злісно-глузливий, уїдливий (про посмішку)
Саркастичний
Юридичний – пов’язаний з законодавством, правовими нормами
Вартні папери, Вступний іспит
Венеціанське вікно – широке, закруглене зверху вікно, що складається з звичайного вікна
посередині і по піввікна з боків
Витончена вдача, ушляхетнена предками
День янгола, заст. – іменини

22.

Зіставлення мови молдавських
грамот та інших західноруських
пам’яток XIV–XV ст. виявляє, що
мова цих грамот — це, властиво, та
сама ділова мова, що була поширена
в XIV–XV ст. на території від Вільна
до Сучави”.
Словник староукраїнської мови
XIV–XV ст. / За редакцією Л. Гумецької.
Створений на базі 939 пам’яток
виключно ділового стилю; обудований за
принципом тезауруса (представлена
вся апелятивна та ономастична лексика).
У 2-х томах. 1977–1978.
Лукія Гумецька
(1901 – 1988)
Гумецкая Л. Л. К вопросу о языке молдавских грамот XIVXV вв. // Otazky dejin stredni a vychodni Evropy / Hejl, Frantisek
(editor). Vyd. 1. Brno: Universita J.E. Purkyne, 1971. P. 25-35.

23.

(Словник буковинських говірок, 2005)

24.

Фразеологічні звороти
ЛАМАТИ ПРАВО, ЛАМАТИ СЛОВО;
ВИЛАМАТИСЯ З-ПІД ПРАВА, З-ПІД ВЛАДИ
Зразок офіційного документа 1536 р.
― Тримайся мене, Анно, як я піду! – промовив поважно. ― А я тобі слова не
зломлю! Скоро поверну – зробимо весілля (Кобилянська, „Земля”); порівн.:
польськ. złamać słowo; нім. der Wort brechen – порушити слово, обіцянку

25.

26.

ЛЕКСИКА , ЗАСВОЄНА В РАННЬОМОДЕРНУ ДОБУ, У ГЛОСАРІЯХ
ДО СУЧАСНИХ ВИДАНЬ ІСТОРИЧНИХ ДОКУМЕНТІВ
Клейнод – монета, табличка або інша річ (кафля, склянка та ін.), який у
деяких цехах дарувався при вступі до товариства підмайстрів
Кордибан – козляча (часом теляча або овеча шкіра), вичинена,
пофарбована на чорно, червоно, жовто або позолочена; вироблялася у
середньовіччі в Кордові (Іспанія), у XV–XVI ст. також – у ЦентральноСхідній Європі; використовувался для оббиття стін і меблів; на Близькому
Сході вживалася для виробнитцва взуття та шкіряної галантереї
Куфри – скрині
Ладівниця – шкіряна або бляшана торба для носіння амуніції для ручної
стрільби.
Партачі (стулярі, шкідники) – нецехові майстри
Тандета – продаж вживаних та відремонтованих речей
Економічні привілеї міста Львова (XV –
XVIII ст.): привілеї та статути ремісничих
цехів і купецьких корпорацій / Упорядкував
Мирон Капраль; Наукові редактори Ярослав
Дашкевич, Роман Шуст. – Львів, 2007.
Тандентник – продавець вживаних та відремонтованих речей

27.

ганити (оскаржити судовий вирок);
деспект (зневага) і респект (повага);
екзекуція (виконання вироку);
компромис (полюбовне рішення);
зыскати (виграти справу в суді);
консенс (угода, згода); консенс королевскии (документально оформлена згода короля);
контент (аргумент);
модерованыи (виведений, зафіксований);
розпатрити (розглянути судову справу), розпартє (розгляд судової справи);
росправа (судовий розгляд), росправа ωчевистаѦ (судовий розгляд з особистою участю сторін);
шацовати (виводити вартість, оцінювати), скуток (успіх, наслідок, результат),
шацунок, ошацованє (оцінка вартості, оцінювання),
копа – литовська лічильна одиниця, дорівнювала 60 грошам; стіжок із 60 снопів хліб; грошоволічильна одиниця, яка дорівнювала 60 литовських або 75 польських грошей;
корець –міра об’єму сипких та рідких тіл, яка містила 20-32 гарнців (80 – 128 л);

28.

29.

ДІАЛЕКТНЕ СЛОВО ХОСЕН „користь, зиск”;
давнє засвоєння з угорської мови (уг. haszon „користь”)
штобы … пупъ проповѣдавъ слово божеє, святоє євангеліє, на языкъ, которымъ
мовлятъ люде, штобы могли розумѣти убогыи. Што хоснуєтъ имъ, коли пупъ
мовитъ по языку чужому, што они не розумѣют?”
(контекст із „Нягівського почання”, пам’ятки XVI ст. із Закарпаття).
У Словнику Грінченка:
х і с е н = хосен: Який мені з того хісен (Ямпільський повіт);
х о с е н , хісна – „польза, выгода”: А ні посла, а ні хісна (за Гр. Ількевичем); Нема ні хістна, ні
посла (Проскурівський повіт); Ей в той соснойці троякий хосен: ей от кореня жовті листойки,
а в середині яри пчолойки, а під вершейком сиві соколи);
х о с н у в а т и = хіснувати (фольклор. записи Я. Головацького з Угорської Русі) (Сл. Гр., 4);
х і с н у в а т и , с я – „пользоваться” (без іл.) (Сл. Гр., 4),
п о х і с н у в а т и с я = покористуватися (Сл. Гр., 3);
х о с н и й – „полезный” (записи з Угорської Русі) (Сл. Гр., 4).

30.

Словотвірне гніздо іменника ХОСЕН

31.

Сталі вислови з іменником ХОСЕН
У кінці ХІХ на початку ХХ ст. співвідносилися з найбільш типовими
ситуаціями його вживання: що [мені, тобі, йому, їй, ...] за хосен із того;
який [мені, тобі, йому, їй, ...] з того хо(і)сен; мати хосен з чого / не
мати [ніякого] хісна з чого; є хосен з чого кому / нема хісна з чого
кому; нести, принести хосен кому, чому [рідній національності,
народу]; лежати без хісна; служити на хосен кому, чому;
обчисляти хосен чого; шукати хісна; працювати з хісном;
прочитати з хісном [для себе]; загальний хосен; для власного
хісна; хосен з чого [з каси]; в хосен чого [науки, Вітчизни, національних
цілей]; на хосен чого, кого [народу] та багато ін.

32.

Слово ХОСЕН та похідні від нього – у текстах різних стилів і жанрів
ПРОЗА:
Її праця була непридатна, її годі було друкувати, а це значило те саме, що вона була непридатна і з
неї не було хісна (Ольга Кобилянська, „Царівна”); Було б хосенно, коли б увагу нашої жінки було
звернено більше, як досі, й на гігієну (Кобилянська, СУМ, ХІ);
Не було мені з того жодного хісна (Кобилянська, з листів)
ПОЕЗІЯ:
Та борзо розлучились ми, ще нім прийшла весна, щоб пошукати між людьми ти – щастя, я – хісна
(Теодот Галіп, „Думки і пісні”);
ПУБЛІЦИСТИКА:
Хто ж, звістно, для сучасників напрацював ся з хісном, той працював і для будучих поколінь
(газета „Буковина”, 1895); хосенне діло; хосенний труд; ідея твору – дуже хосенна;
НАУКОВА ЛІТЕРАТУРА:
Та не сам лиш плян, далеко більше добра воля, щирість і любов учителя до предмету рішають про
успіхи і хосенність науки (С. Смаль-Стоцький, „Буковинська Русь”, 1899);
В мові народу і в його літературі зберігаєть ся все те, що людський ум дотепер витворив, а
вжиток форм мови такий великий і хосенний, що наука мови стояти ме завсіди на першому
місці наукового пляну (С. Канюк, „Дидактика...”, 1911);
Після другої засади термодинаміки хосенна вартість якогось тепла Q т. є. скількість працї, яку
можна витворити коштом того тепла, зависить не лиш від скількости того Q, але і від температури

33.

Слово ПОМАНА – як приклад неправильного чи
неповного тлумачення слова:
У примітках до творів О. Кобилянської:
Помана – спогад;
У „Словнику української мови” (т. VI):
Помана, діал. – мана.
Значення слова ПОМАНА
за „Етимологічним словником
української мови”
(ЕСУМ, т. 4)

34.

Значення слова POMÁNĂ в етимологічних словниках румунської мови
POMÁNĂ 1. Дар, данина комусь, що
згідно з християнською традицією служать
прощенню
гріхів,
спасінню
душі;
милостинь, блага справа. ie, ◊ За поману =
a) безкоштовно або за низьку ціну; b) некорисно, дарма або без причини.
◊ Просити за поману = просити милостині. Робити собі поману з кимось =
допомогти комусь, робити комусь добро.
◊ Ходити за поманою (або
шукати
поману) = шукати незаслуженої матеріальної вигоди. 2. (У християнському
обряді) Поминальний обід після похоронів
або парастасу, на якому, зазвичай, дарують
(бідним) різні речі (померлого); (конкр.) те,
що дарують з цією нагодою ◊ Як на поману
= у великій кількості. 3. Парастас.
Dicţionar explicativ al limbii romăne, Ediţia a
II-a, Bucureşti, Univers enciclopedic, 1998.
POMÁNĂ 1. Пам'ять, згадка, вша-нування. 2. Їжа, яку
пропонують після по-хоронів і після поминальної служби на
згадку про померлого. 3. Плетений хліб або калач, що його
дають на похоронах. 4. Кутя на по-хоронах, яка є частиною
похоронного деревця. 5. Річ, яку дарують задля прощання
гріхів померлого. 6. Милостиня, добра справа.
7. Неочікувана і, зазвичай, незаслужена вигода.
Посилаючись на праці Міклошича, Бернекера та ін.,
Александру Чоренеску, укла-дач словника, подає іменник
pomana (у болг., серб., хорв., рум. мовах) „милостиня, добра
справа” як таке, що походить з румунською мови.
А. Ciorănescu, Dicționarul etimologic
al limbii române, București, 2007;
уперше виданий іспанською мовою
в Іспанії в 1954–1966 рр.;
перевиданий румунською мовою
у Бухаресті 2007 р.

35.

36.

„…Я не можу годитись з тим, що письменник має с х о д и т и до публіки, як вона не годна його цілком
зрозуміти; бо ж годі так писати, щоб всіх з а д о в о л и т и . Поет і писатель, на мою думку, не має лиш
фотографувати, а має і виховувати, і д а л ь ш е в е с т и . Як ми будемо нашій публіці лиш пересічні типи
нашої тої публіки подавати, а не моделювати і компонувати кращих і сильніших типів на будучність, то
будемо вічно на одній степені стояти <...> Чому нам все на одній степені стояти, коли ми можемо так само
розвиватись вгору, як і другі народи! <...> Не треба і по великих містах жити, щоби твори таких авторів
розуміти [як Метерлінк], а от данці, маленький народ, і мають лиш свій Копенгаген, а проте їх писателі
займають чи не перші місця в європ[ейській] літературі! А н а с л і п о ми все від других не потребуємо
приймати, але як в н а с не будуть артистична жила і смак плекані, то і як будемо розрізняти
зло і добро?”
(З листа Ольги Кобилянської до О. Маковея; з Чернівців; січень 1903 р.)