Similar presentations:
Валер’ян Підмогильний – автор інтелектуально-психологічної прози
1.
Валер’ян Підмогильний – авторінтелектуально-психологічної
прози
2.
Валер’ян Підмогильний – найяскравіший представникінтелектуально-психологічної прози 20–30-х рр. ХХ ст.,
вихований у дусі національної та європейської класики,
схильний до філософського осягнення світу й людини.
Його твори гармонійно вписуються в український модерн
завдяки винятковій увазі до людської особистості,
осягненню природи людини крізь призму різних життєвих
обставин і ситуацій, зануренню в найпотаємніші порухи її
свідомості й підсвідомості.
3.
Відомий український письменник Юрій Смолич писав:«Коли б хтось із читачів оцих моїх спогадів та запитав
мене, кого з молодих українських письменників
двадцятих – тридцятих років я вважаю найбільш
інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по
простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні
на хвилину не задумувався і відказав:
– Валер’яна Підмогильного».
4.
Народився 2 лютого 1901 року вселі Чаплі під Катеринославом.
Рано не стало батька – управителя
маєтку місцевого поміщика. Мати,
хоч і була неосвіченою селянкою,
передала синові багату мову, глибоку
любов до історії рідного краю, наймала
вчителів французької мови.
Навчався у церковно-приходській
школі. Багато читав, вивчав французьку і
німецьку мови, писав вірші й
оповідання, які друкував у шкільному
журналі під псевдонімом Лорд Лістер.
5.
Перше відоме оповідання «Важке питання» написане16-літнім юнаком, присвячене вирішенню гімназистом
Андрієм “важкого питання”статі, “чоловічої зрілості”.
Згодом навчався у Катеринославському реальному
училищі, яке закінчив із золотою медаллю.
1918 – вступив на математичний факультет
Катеринославського університету, потім перейшов на
юридичний факультет. Тут викладали Петро Єфремов
(брат академіка, літературознавця Сергія Єфремова),
6.
завідувач кафедри українознавства Д. Яворницький.Хлопець цікавився історією, допомагав ученому в музеї.
Захоплювався вивченням іноземних мов.
Друзі називали його «університетом на дому».
20-літній селянський син у час громадянської війни
переклав роман – філософську притчу Анатоля Франса
«Таїс», написав передмову до твору і запропонував
його одному з київських видавництв. Це незвичайно
навіть у наш час.
7.
1919 – у катеринославському журналі «Січ»з’являються оповідання В. Підмогильного
«Гайдамака», «Ваня».
1920 – збірка оповідань «Твори. Том І».
«Ота тоненька книжечка в сірій обкладинці й друкована
на поганому папері, – відзначає В. Шевчук, – може по праву
вважатися однією з найцікавіших книжок…
Тут наявна свіжість письма, небуденність ситуацій, а слово
дихає енергією і своєрідним “ароматом” – дебют, скажемо,
був багатообіцяючим».
8.
Через матеріальну скруту, у голодні 1921–1922 рокимусив покинути науку.
1921 – переїхав до Києва, працював бібліографом у
Книжковій палаті.
Згодом оселився у Ворзелі, де викладав українську
мову й політграмоту.
Одружився на доньці священика, Катерині Іванівні
Червінській, актрисі театру Юного глядача (у шлюбі
мав сина Романа, помер у 1950 р). Родина переїхала до
Києва, де жила по вул. Володимирській, 49 до 1929 р.
9.
1920 – 1923 – цикл новел «Повстанці».1922 – повість «Остап Шаптала».
1924 – збірка оповідань «Військовий літун».
Працює у видавництві «Книгоспілка», а з
1925 – в редакції журналу «Життя й революція».
1926 – повість «Третя революція» – про селянські
повстання через політику правлячої партії, спрямовану
на суцільну колективізацію, «розкуркулення».
Тогочасна критика сприйняла твір як оспівування
махновщини, автора звинуватили у
10.
“реакційному протиставленні села й міста”. Насправдіповсталі селяни керувалися сліпою ненавистю до міста
за віковічні кривди: з міста йшли усі накази, стягувалися
податки, там лунала чужа мова і там зникав хліб.
1927 – збірка оповідань «Проблема хліба».
1928 – роман «Місто».
1929 – переїздить до Харкова, оселяється в будинку
письменників «Слово».
Проводив і велику громадську роботу, брав участь у
діяльності літературних об’єднань «Ланка» і«МаРС».
11.
1930 – роман «Невеличка драма».1933 – оповідання «З життя будинку», в якому сміливо
алегорично засудив напружену, тривожну атмосферу
періоду культу особи. Будинок постає метафорою
суспільства, в якому запанувала загальна підозрілість,
демагогія, жорстокість, безпідставні звинувачення.
1934 – «Повість без назви…». В основі сюжету твору
автор використав поширений у світовій літературі
мотив мандрів задля пошуку втраченого.
12.
8 грудня 1934 – В. Підмогильного заарештували якучасника вигаданої групи терористів. Виснажливі
жорстокі допити закінчилися самообмовою
й визнанням усіх гріхів – існуючих і неіснуючих.
У березні 1935 р. його, разом з Є. Плужником,
М. Кулішем, В. Поліщуком, та іншими 17 підсудними,
було засуджено до ув’язнення в спецтаборах. Потім
письменника вивезли на Соловки, де після повторного
перегляду справи його розстріляно 3 листопада 1937 р.
13.
Є відомості, що й на Соловках написав кількаоповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929»,
але вони на волю не вийшли і, очевидно втрачені.
У 1956 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР
визнала відсутність складу злочину і повністю
реабілітувала митця.
14.
ЖАНРОВА ПАЛІТРА ТВОРІВ ПИСЬМЕННИКА
оповідання («Проблема хліба»);
новела (цикл «Повстанці»);
повість («Третя революція» );
роман («Місто»);
переклади (з фр. класики – твори Вольтера, Гюго,
Дідро, Бальзака, Доде, Мопассана, Меріме, Франса).
• літературно-критичні статті;
• лексикографічна праця (словник «Фразеологія
ділової мови», разом із Є. Плужником).
15.
СТИЛЬОВА ПАЛІТРАВ. Підмогильний – творець прози інтелектуальнопсихологічної та орнаментальної із романтичноімпресіоністичним забарвленням.
Він письменник-психолог, філософ, аналітик. Прозова
спадщина митця репрезентує український модернізм
1920-х років, зокрема його неореалістичну течію.
У творах митця проявилися риси неореалізму:
психологізм;
16.
аналітичне осмислення своєї епохи шляхомдослідження людини не соціальної, а екзистенційної;
художнє бачення характеризується винятковою
увагою до людської особистості, осягненням сутності
її
буття
через
призму
різних
непростих,
випробувальних життєвих обставин і «межових
ситуацій», зануренням в найпотаємніші порухи її
свідомості й підсвідомості.
17.
Тобто художні пошуки В. Підмогильного відбувалися вконтексті «філософії буття» – екзистенціалізму, що було
суголосним і його трагічному світосприйняттю,
песимізму, прагненню до внутрішньої свободи.
В. Підмогильного найбільше цікавило художнє
дослідження української людини в складному,
недосконалому й суперечливому світі, на який він мав
виважений погляд. У цьому дослідженні переважали
філософічність, сумнів, скепсис, іронія, хоча він і
описував іноді з «протокольною» точністю.
18.
Підмогильний-неореаліст намагається проаналізуватироль міста в долі людини, дослідити маргінальність
українців.