Відновлення державної незалежності Польщі

1. Польща

Роботу виконала: Стрижак Анна 10-Б

2.

3. Відновлення державної незалежності Польщі.

…Революції в Росії, Австро-Угорщині, Німеччині створили
сприятливі умови для відновлення незалежності країни. За
умов краху австро-німецької окупації в ніч проти 7 листопада
1918 р. представники лівих партій — Польської
соціалістичної партії (ППС), галицької соціал-демократії та
Партії людової (селянської) — створили в Любліні
незалежний від окупантів уряд, що його очолив депутат
австрійського рейхсрату, лідер галицької соціал-демократії
Ігнаций Дашинський.
Цей уряд
проголосив Польщу народною республікою,
обіцяв передати на розгляд Установчих зборів низку
демократичних реформ, але проіснував недовго. Держави
Антанти підтримали її, оскільки вбачали в Польщі своєрідний
бар'єр проти поширення більшовизму в Європі.

4.

10 листопада до Варшави повернувся, звільнившись із
в’язниці в Магдебурзі (Німеччина), Юзеф Пілсудський, в
якому представники польського капіталу і правих партій
вбачали людину, здатну відродити польську державність…
Створена окупантами у Варшаві Регентська рада 11
листопада 1918 р. передала Пілсудському владу з «метою
збереження порядку в країні». На вимогу Пілсудського уряд
Дашинського пішов у відставку, натомість було створено
новий на чолі з правим соціалістом Є. Морачевським, що був
повністю підлеглий Пілсудському, проголошеному
«начальником» держави…
У березні 1921 р. після тривалих дискусій сейм прийняв
Конституцію Польської Республіки, що мала демократичний
характер.
Регентська рада 1918

5.

6. Конституція 1921 року

1. Законодавча влада - у двопалатного
2.
3.
4.
5.
парламенту, що обирався на 7 років.
Виконавча влада - у президента й уряду.
Президент обирався парламентом на 7
років.
Роль президента обмежено
представницькими повноваженнями.
Задекларовано демократичні свободи.

7.

8. Польсько-більшовицька війна 1920-1921 рр

До 1920 р. Польща знаходилась у стані неоголошеної війни з радянською Росією. Всі спроби
країн Антанти спонукати Польщу до більш рішучих дій зазнали поразки. Це було пов’язано з
тим, що представники білого руху в Росії не визнавали польської державності, і польський уряд
не був зацікавлений в їхній перемозі. Тільки після поразки основних сил білогвардійців
Пілсудський зважився на рішучі дії.
21 квітня 1920 р. між урядом Української Народної Республіки і Польщею було укладено
Варшавський договір. Польща закріплювала за собою західні області України. Вона визнавала
право України на незалежне державне існування і верховну владу УНР на чолі з С.Петлюрою.
Після укладення договору та військової конвенції польська армія та війська УНР повели наступ
проти більшовиків і навіть увійшли до Києва.
У травні 1920 р. їхній наступ було зупинено, а в серпні Червона армія стояла вже під стінами
Варшави. Радянські лідери розглядали похід на Варшаву як спосіб підштовхнути світову
революцію, але завдяки допомозі країн Антанти більшовицьким військам було завдано контрудару.

9. Польсько-більшовицька війна 1920-1921 рр

Сполучені Штати Америки відправили до Польщі 20 тис. кулеметів, понад 200 танків і
300 літаків, боєприпаси, обмундирування. За короткий час у Польщі була сформована
майже 600-тисячна армія.
25 квітня 1920 р. польська армія спільно з військами ЗУНР розгорнула бойові дії проти
більшовиків. 26 квітня поляки зайняли Житомир і Коростень, 27 квітня – Козятин, а 6
травня ввійшли до Києва. Однак їх подальший наступ було зупинено. Більшовики
відкрили Південно-Західний фронт, для зміцнення якого з Північного Кавказу було
перекинуто 1-шу Кінну армію. 12 червня 1920 р. радянські війська зайняли Київ, а 14
липня – Вільнюс. Армія Ю. Пілсудського була відкинута до Варшави.

10. Польсько-більшовицька війна 1920-1921 рр

І під Варшавою сталося «диво на Віслі»: 16
серпня 1920 р. польська армія завдала
раптового контрудару і відкинула більшовиків
аж за Мінськ. Рівновагу, за яку Польща
заплатила життям понад 18 тис. вояків, було
відновлено.
12 жовтня 1920 р. в Ризі Польща підписала
перемир'я з радянською Росією, а 18 березня
1921 р. між ними було підписано мирний
договір, за умовами якого за Польщею
залишалися Західна Україна і Західна
Білорусія.
«Лінія Керзона» - умовна демаркаційна лінія,
запропонована Джорджом Керзоном (британський політик)
як можливий кордон перемир'я у війні між більшовицькою
Росією і щойно відновленою другою Польською
республікою під час польсько-радянської війни 1919—1920

11.

12.

13. Переворот 1926 р

Економічне становище Польщі характеризувалося:
значним зростанням цін
знеціненням польської валюти.
Інфляція призвела до падіння реальної заробітної платні, розгулу спекуляції.
Пілсудський демонстративно пішов з посади начальника Генерального штабу, але він
виношував плани повернення до влади.
12 травня 1926 р. війська, якими командували віддані Пілсудському генерали та офіцери
(багато хто з них у роки світової війни служив під його керівництвом у легіонах),
розпочали похід на Варшаву. У вуличних боях вони відрізали столицю від західних
воєводств, де уряд мав великі сили. Проти уряду виступив робітничий клас. 14 травня
страйк залізничників перетворився на загальний.

14.

Комуністи, які вважали
тодішній уряд
фашистським, підтримали
Пілсудського.
Польська партія соціалістів
закликала припинити
загальний страйк.
Як Пілсудський, так і уряд
не мали бажання
Керівником нового уряду за
перетворювати конфлікт на
вказівкою Пілсудського
громадянську війну,
було призначено професора
На вимогу Пілсудського
побоюючись, що це може
К. Бартеля. Сам же
президентом став професор
Пілсудський абсолютною
призвести до виступу
Львівського політехнічного
більшістю голосів
народних мас із
інституту Ігнаций
революційними гаслами. 14 депутатів сейму і сенату
Мосцицький.
травня президент
був обраний президентом,
Войцехівський та уряд
але демонстративно
Вітоса склали
відмовився прийняти цей
вибір, обійнявши посади
повноваження.
військового міністра й
головного інспектора армії.

15. Режим санації

1925 р. у Польщі налічувалося близько 300 тис.
безробітних, зросли ціни і як наслідок активізувалися
страйки і демонстрації. Сейм і уряди (за 8 років
незалежності їх змінилося 13) виявляли цілковиту
безпорадність. Чимало поляків, особливо з колишніх
легіонерів, вірили, що лише Ю. Пілсудський
спроможний нормалізувати ситуацію й створити чергове
«диво».
12 травня 1926 р. віддані йому війська рушили на
столицю й у триденних боях розбили урядові частини.
Польське суспільство у своїй більшості підтримало
переворот. У травневих боях загинуло кількасот і було
поранено близько 1 тис. чоловік.
С. Войцеховський і уряд подали у відставку
і в історії Польщі розпочався період
«санації».

16. Режим санації

Внутрішньополітична нестабільність сприяла зміцненню авторитету Ю.
Пілсудського, який виступав за створення робітничо-селянського уряду,
передачу землі селянам, за участь робітників у керівництві виробництвом.
Водночас він відстоював необхідність «сильної влади», чим здобув
авторитет серед офіцерів і солдатів. Президентом країни був обраний І.
Мосьцицький.
Пілсудський отримав підтримку польського та іноземного капіталу. Англія
надала позику на 65 млн. дол., за допомогою якої урядові вдалося
стабілізувати польську валюту. Пілсудчики внесли поправки до
конституції, що зміцнювали владу президента і обмежували права
законодавчих органів.
Демонстративно відмовившись від посади президента (ним став Ігнацій
Мосьціцький), Ю. Пілсудський став повновладним господарем країни і
надалі практично не зважав на сейм, блокуючи його діяльність
різноманітними процедурними хитрощами. На терені економіки період
«санації» виявився найсприятливішим в історії міжвоєнної Польщі, хоча
не стільки завдяки політиці Ю. Пілсудського, скільки через сприятливі
міжнародні чинники.

17. Режим санації

Подолавши смугу внутрішньої нестабільності, Польща у своєму розвитку перейшла до
режиму «санації», який надавав диктаторські повноваження Ю. Пілсудському і сприяв
зміцненню позицій правлячих кіл та стабілізації економіки
Успіх перевороту був зумовлений масовою підтримкою офіцерства, робітників, лівих
сил. Вельми невизначене гасло «санації» («оздоровлення»), проголошене Пілсудським,
його минуле соціаліста давали підстави сподіватися на те, що прихід до влади
останнього призведе до повного оздоровлення політичного й економічного життя. ППС
висунула гасло: «Демократія з Пілсудським. Пілсудський з демократією». Проте
Пілсудський, здобувши перемогу за підтримки лівих сил, не мав наміру боротися за їх
підтримку й надалі.

18.

19. Режим санації

1.
Домінуючий вплив Ю.Пілсудського у політичному житті, хоча він формально
був лише воєнним міністром. Формування його «культа особи».
2.
Значний вплив у політичному житті суспільства військових, особливо однополчан
Ю.Пілсудського.
3.
Існування парламентської опозиції.
4.
Складна виборча система.
5.
Обмеженість свободи слова і друку.
6.
Відносно незначні масштаби політичних репресій.
7.
Спроби найти порозуміння з національними меншинами.

20. Ю. Пілсудський.

Юзеф Пілсудський — польський державний і політичний
діяч, перший голова відродженої польської держави,
засновник польської армії; маршал Польщі; прізвиська —
Komendant (Комендант), Marszałek (маршал), Dziadek
(Дідусь).
Прийшовши до влади, він наголосив, що не належить до
жодної партії, яка стоїть над класами і партіями. Він не
приховував своєї зневаги до парламентської демократії
та, зберігши парламент, суттєво обмежив його можливості
контролювати діяльність уряду. Фактично він здійснював
контроль за внутрішньою й зовнішньою політикою
держави. Недарма його називали «начальником держави».

21. Національні питання.

Національне питання було одним із найскладніших у внутрішній політиці Другої Речі Посполитої. Понад 30 % її
мешканців становили неполяки, з яких половина – українці. Курс польської влади на державну та етнічну
асиміляцію корінного населення Східної Галичини й Західної Волині – з одного боку, та відносно демократичний
устрій відродженої Польської держави – з іншого, наклали своє відображення на форми і механізми вияву
українських національних інтересів.
25 липня 1919 р. відбулось підписання Польщею,
Великою Британією, Францією та США договору «Про
захист прав національних меншин» у Польщі. За цим
договором Польща зобов’язувалася забезпечити свободу
й рівноправність національних меншин.