Туберкульоз у дітей. Лекція №13

1.

Лекція № 13
викладач Тітова Т.В.
„ ТУБЕРКУЛЬОЗ
У ДІТЕЙ ”

2.

План лекції
Медсестринський процес
при:
Туберкульоз
невстановленої локалізації
- Первинному
туберкульозному комплексі
-Туберкульозному
бронхоаденіті
-Туберкульозному менінгіті

3.

24 березня 1882 року Роберт Кох на засіданні Берлінського
фізіологічного суспільства доповів про збудника туберкульозу –
мікобактерію туберкульозу (Mycobacterіum tuberculosіs)

4.

5.

Фтизіатрія - розділ клінічної медицини, що вивчає:
• причини виникнення туберкульозу,
• закономірності поширення,
• механізми розвитку туберкульозу,
• методи його профілактики, виявлення,
діагностики та лікування.

6.

• В XIV-ХVIII століттях туберкульоз
називали: «сухоткою», «сухотою».
• У Стародавній Греції захворювання
називали «фтіза» (виснаження).
• Термін «туберкульоз» з'явився пізніше, коли
був описаний «tuberculum» - горбик,
елемент специфічного запалення.

7.

Туберкульоз – це інфекційне захворювання, яке
викликається збудником – мікобактерією туберкульозу
(Mycobacterium tuberculosis)
і характеризується утворенням
специфічних гранульом в різних органах
і тканинах (специфічне туберкульозне запалення) в поєднанні з неспецифічними
реакціями та поліморфною клінічною і рентгенологічною картиною, що
залежить від форми, стадії, локалізації та розповсюдженості патологічного
процесу.

8.

Важливе досягнення початку 20-го
століття - це створення
французькими науковцями в 1919р
Кальметом і Гереном
протитуберкульозної вакцини БЦЖ
(Bacilles Calmette, Guerin).
Починаючи з 1935 почалася масова
вакцинація.
Кальмет
Герен

9.

З 1995 р в Україні оголошено епідемію туберкульозу захворюваність на туберкульоз стрімко збільшувалася і
перевищила епідемічний поріг - 50 випадків на 100 тис. населення
Сучасна епідемія туберкульозу значно відрізняється від епідемій
попередніх часів:
• невпинно зменшується питома вага типового туберкульозу;
• можливе зараження збудником туберкульозу, який вже стійкий
до протитуберкульозних препаратів;
• збільшується питома вага хіміорезистентного туберкульозу;
• збільшується питома вага туберкульозу в поєднанні з ВІЛінфекцією (СНІДом) - з 2001 р показники захворюваності і
смертності від ко-інфекції збільшилася в 10 разів.

10.

ВОЗ вважає, що в 2020 році в зв’язку з коронавірусом ситуація з туберкульозом
погіршилась.
На сьогодні в Україні більш 14 тисяч людей проходять лікування від туберкульозу. Тільки за
вересень 2020 року було зареєстровано 1 322 нових випадків хвороби. З січня по вересень 2019
року в Україні туберкульоз вперше зареєстрований у більш ніж 15,5 тисяч осіб.
В 2018 році в Україні було зареєстровано 31 221 хворих на туберкульоз, 3 695
осіб померли від цієї хвороби.
В 2018 році Україна потрапила в топ-5 антирейтинг по туберкульозу.

11.

Групи людей з ризиком зараження
1. Алкоголіки
3. Люди, що перебувають в місцях
позбавлення волі
2. Наркомани
4. Безробітні

12.

Групи людей з ризиком зараження
5. Безхатченки
6. Біженці
7. Люди, що контактують з хворим на туберкульоз

13.

Сьогодні туберкульоз
залишається найбільш
поширеною хворобою в світі !!
В даний час в світі близько 15 млн
людей хворі на туберкульоз, з них 11
млн - у працездатному віці.
Близько третини жителів
планети інфіковані МБТ.
нашої
В Україні щорічно на туберкульоз
захворює близько 32 тисяч людей і
близько 6 тисяч людей помирає від
нього.

14.

• Збудниками туберкульозу є
кислотостійкі мікобактерії:
• сімейство – Micobacteriacae,
• порядок - Actinomycetalis ,
• рід – Mycobacterium.

15.

• Всього відомі 74 види
мікобактерій.
Однак туберкульоз у людини
викликають:
• Mycobacterium tuberculosis
(людський вид),
• Mycobacterium bovis
(бичачий вид),
• Mycobacterium africanum
(проміжний вид).

16.

Чинники , що
сприяють
виникненню
захворювання
• несприятливі умови життя,
• несприятливі кліматичні умови
(сирість),
• переохолодження,
• зниження імунітету,
• часті захворювання верхніх
дихальних шляхів.

17.

Шляхи поширення туберкульозної інфекції:
• повітряно-крапельний;
• аліментарний;
• контактний (через пошкоджену шкіру
і слизові оболонки);
• внутрішньоутробне зараження.

18.

першою захисною
реакцією на
проникнення МБТ є
фагоцитоз

19.

КЛАСИФІКАЦІЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ
ТИП ТУБЕРКУЛЬОЗНОГО
ПРОЦЕСУ:
Вперше
діагностований
туберкульоз - ВДТБ
(дата діагностування)
Рецидив туберкульозу РТБ (дата
діагностування)
Хронічний туберкульоз ХТБ (дата
діагностування)
КЛІНІЧНІ ФОРМИ
ТУБЕРКУЛЬОЗУ:
А15.-А16.- Туберкульоз
легень (ТБЛ) (із
факультативним
зазначенням форми
ураження):
А15.-А16.- Первинний
туберкульозний
комплекс
А19.- Дисемінований
туберкульоз легень
А15.-А16.- Вогнищевий
туберкульоз легень
А15.-А16.Інфільтративний
туберкульоз легень

20.

А15.-А16.- Казеозна
пневмонія
А15.-А16- Туберкулома
легень
А15.-А16.- Фіброзно кавернозний туберкульоз
легень
А15.-А16.- Циротичний
туберкульоз легень
А15.-А16.-/J65
Туберкульоз легень,
поєднаний з
професійними пиловими
захворюваннями легень
(коніотуберкульоз)
А15.-А18.- Позалегеневий
туберкульоз (ПТБ) (із
зазначенням локалізації):
А15.-А16.- Туберкульоз
бронхів, трахеї, гортані
та інших верхніх
дихальних шляхів
А15.-А16.- Туберкульоз
внутрішньогруд. лім/
вузлів
А15.-А16.- Туберкульозний
плеврит
А17 Туберкульоз нервової
системи і мозкових
оболонок

21.

А18.0 Туберкульоз
кісток та суглобів
А18.7 Туберкульоз
надниркових залоз
А18.8 Туберкульоз
інших уточнених
органів і систем
А18.1 Туберкульоз
сечово-статевої
системи
А18.6 Туберкульоз
вуха
А19 Міліарний
туберкульоз (МТБ)
А18.2 Туберкульоз
периферичних
лімфатичних вузлів
А18.5 Туберкульоз
ока
А18 Туберкульоз
невстановленої
локалізації
А18.3 Туберкульоз
кишок, очеревини
та брижових
лімфатичних вузлів
А18.4 Туберкульоз
шкіри та
підшкірної
клітковини

22.

Локалізація ураження
Локалізацію ураження в легенях наводять за номером (назвою) сегментів,
назвою часток легені; а в інших органах і системах – за анатомічною назвою
місця ураження.
Наявність деструкції
ХАРАКТЕРИСТИКА
ТУБЕРКУЛЬОЗНОГО
ПРОЦЕСУ:
(
(
Дестр+) наявна деструкція
Дестр-) немає деструкції
Факультативно слід зазначити фазу
туберкульозного процесу:
- інфільтрація, розпад (відповідає Дестр+), обсіменіння;
- розсмоктування,
(кальцинація).
ущільнення, рубцювання, звапнення

23.

Етіологічне підтвердження
діагнозу туберкульозу
(МБТ+) підтверджений за
результатами бактеріологічного
дослідження (шифр А15)
(МБТ-) не підтверджений за
результатами бактеріологічного
дослідження (шифр А16)

24.

• У розвитку туберкульозу
виділяють два періоди - первинний і
вторинний.
• Первинний період починається з
моменту першого потрапляння в
організм вірулентних МБТ.
• При неспроможності імунного
захисту, масивності і високої
вірулентності інфекції первинне
екзогенне інфікування викликає
розвиток первинного туберкульозу.

25.

За патогенезом розрізняють
первинний і вторинний туберкульоз.
Первинний туберкульоз характеризується:
- розвитком захворювання в період інфікування, тобто при першій
зустрічі організму зі збудником захворювання;
- переважно гострим початком;
- сенсибілізацією й алергією, розвитком реакцій гіперчутливості
негайного типу;
- переважанням ексудативно-некротичних змін;
- схильністю до лімфогенної (лімфонодулярної)
та гематогенної генералізації
- локалізацією переважно в добре аерованих відділах легень
- параспецифічними реакціями у вигляді васкулітів, артритів,
серозитів тощо
- схильністю до доброякісного перебігу, іноді до самовилікування.
Хворіють переважно діти. Захворювання первинним туберкульозом
може спостерігається також в підлітків і дорослих.

26.

При всіх формах первинного туберкульозу в різних тканинах і
органах можливий розвиток
токсико-алергічних, параспецифічних змін.
Ці зміни етіологічно зумовлені присутністю мікобактерій
туберкульозу,
проте ознак специфічного запалення не мають. Найбільш
виражені такі зміни в лімфатичних вузлах. Параспецифічні
тканинні реакції можуть розвиватися в серцево-судинній
системі, різних паренхіматозних органах.

27.

28.

Зміни, що відбуваються в периферичних
лімфатичних вузлах, називають
мікрополіаденопатією.
При пальпації можна виявити збільшені до 514 мм в діаметрі лімфатичні вузли п'ятидев'яти груп
Лімфатичні вузли безболісні, рухомі,
м’якоеластічної консистенції без запалення
шкірних покривів. Мікрополіаденопатія
більш виражена у дітей дошкільного віку і у
меншій мірі – у підлітків.
Різні прояви мікрополіаденопатії характерні
для всіх форм первинного туберкульозу.
МБТ при розвитку процесу після
первинного інфікування переважно
знаходяться в лімфатичній системі,
поступово осідаючи в лімфатичних
вузлах. Їх присутність обумовлює
гіперплазію лімфоїдної тканини.

29.

наявність специфічних гранульом, які мають різні варіанти
будови (казеоз, ексудативні або продуктивні реакції),
Особливості
у дітей
тривале, протягом багатьох років, збереження
життєздатності збудника в первинному вогнищі,
лімфатичних вузлах,
активізація збудника з повністю „ загоєних “ вогнищ під час
зниження імунітету внаслідок інфекційних захворювань (кір,
кашлюк, вірусний гепатит, СНІД тощо),
кінцевий результат хвороби залежить від своєчасності
діагностування туберкульозу, перебігу хвороби, ефективності
лікування, зворотності змін, що сталися в організмі дитини в
процесі захворювання.

30.

Гіперплазія лімфоїдної тканини може також проявитися
збільшенням печінки і селезінки. Гепатолієнальний
синдром, пов'язаний із збільшенням і
залучення в
патологічний процес обох органів (гепатоспленомегалія),
часто визначається при первинних формах туберкульозу.
Гепатолієнальний синдром при туберкульозі протікає на
тлі підвищеної температури тіла і інших ознак
інтоксикації; відзначаються анемія, артралгії, міалгії.
Діагностика проводиться шляхом пальпації і перкусії.
Гепатомегалія може бути виявлена навіть візуально у
вигляді пухлиноподібного утворення в правому
підребер'ї, що зміщується при диханні. Розміри
гепатоспленомегалії мають пряму залежність від
характеру її причини, а також тривалості
патологічного процесу.
Кольорова сканограмма печінки та селезінки при
гепатолієнальну синдромі

31.

Вузлувата еритема –пов’язана з
гіперчутливістю уповільненого
типу, сенсибілізацією судин шкіри і
підшкірної клітковини збудниками
туберкульозу.
Складається з запальних, болісних, вузлуватих ушкоджень,
які при первинному туберкульозі переважно розташовані на
передніх частинах гомілок і передплічь. Вузлики мають
діаметр від 0,5-1 до 5 см чи більше, звичайно розташовані
симетрично з двох боків, можуть зливатися. Вузлувата
еритема
виникає
переважно
раптово
у
вигляді
еритематозних гарячих вузликів і припіднятих бляшок.
Спочатку вузлики мають яскраво-червоний колір, але
протягом декількох діб стають плоскими, мертвляво блідими, або червоними чи пурпуровими. Вузлики
загоюються без атрофії чи рубцювання. Гострий початок
вузлуватої еритеми часто пов’язаний з лихоманкою,
втомлюваністю, нездужанням, артралгією, головним болем.
Вузлувата еритема частіше спостерігається у дітей і жінок.

32.

ТУБЕРКУЛЬОЗ БЕЗ ВСТАНОВЛЕНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ
(у попередніх класифікаціях – “туберкульозна інтоксикація у дітей”)
виникає при інфікуванні туберкульозом і розвитку первинної
туберкульозної інфекції без локальних проявів,
що підтверджується результатами рентгенологічного та інших методів
дослідження.
Туберкульозна інтоксикація виявляється у дітей з вперше позитивними
реакціями на туберкулін, що посилюється в процесі спостереження, а
також з гіперергічними реакціями. Характеризується активністю
туберкульозного процесу - погіршенням загального стану, періодичним
субфебрилітетом, погіршенням апетиту, появою нейровегетативних
розладів, мікрополіаденією, незначним збільшенням печінки, селезінки,
дефіцитом маси тіла, схильністю до інтеркурентних захворювань, змінами
в картині крові й імунологічного статусу.

33.

До туберкульозу невстановленої
локалізації не відноситься латентна
туберкульозна інфекція у дітей,
бо це не захворювання на туберкульоз,
а лише інфікування дітей
мікобактеріями.
Проявами латентної туберкульозної
інфекції у дітей слід вважати всі випадки
позитивної туберкулінової проби,
в т.ч. віражу та гіперергічної
туберкулінової реакції,
без клінічних проявів захворювання.
Діагноз "Туберкульоз без встановленої
локалізації" повинен встановлюватися у
виключних випадках, коли неможливо
визначити локалізацію туберкульозного
процесу.

34.

Найхарактернішим
симптомом
туберкульозу
легень є:
- кашель протягом 2-3 тижнів і більше, часто з виділенням
мокротиння. Усі пацієнти, у яких є цей симптом, повинні
пройти флюорографічне чи рентгенологічне дослідження і здати
мокротиння для мікроскопічного дослідження на наявність
кислотостійких бактерій. Кашель протягом 2-3 тижнів і більше
часто супроводжується ще одним чи декількома з перерахованих
нижче симптомів;
- втрата маси тіла;
- втомлюваність;
- лихоманка;
- пітливість вночі;
- біль у грудній клітці;
- задишка;
- втрата апетиту;
- кровохаркання.
Ці 9 симптомів, звичайно, не патогномонічні для туберкульозу,
оскільки вони можуть спостерігатися і при злоякісних
новоутвореннях і при гнійно-запальних захворюваннях
органів дихання. Проте при наявності зазначених вище
симптомів завжди треба думати про туберкульоз, оскільки
він є заразною хворобою.

35.

ПЕРВИННИЙ ТУБЕРКУЛЬОЗНИЙ
КОМПЛЕКС характеризується розвитком
запальних змін в легенях, ураженням
внутрішньогрудних лімфатичних вузлів і
лімфангітом. Частіше його спостерігають у дітей,
значно рідше у осіб 18-25 років.
Клінічні прояви первинного туберкульозного
комплексу залежать від фази процесу, особливостей
його перебігу та реактивності організму. Його
перебіг може бути малосимптомним, але частіше
мають місце прояви туберкульозної інтоксикації,
особливо при поширенні процесу на серозні
оболонки (плеврит, полісерозит) і бронхи, можуть
спостерігатись
мікрополіаденопатія,
гепатолієнальний синдром, вузлувата еритема .

36.

Розвитку первинного
туберкулінових
туберкульозного
комплексу
передує
“віраж”
проб.
Починається первинний туберкульозний комплекс переважно поступово з
симптомів інтоксикації, субфебрилітету, в деяких випадках – з гострого
підвищення температури до 38-39оС, яка через 1-2 тижня стає
субфебрильною.
Кашель і виділення харкотиння помірні. Перкуторно над ураженою
ділянкою легені відзначається притуплення легеневого звуку,
аускультативно
–
послаблене
чи
жорстке
дихання,
переважно
сухі
чи
інколи
поодинокі
вологі
хрипи.
При дослідженні харкотиння або промивних вод бронхів в частині
випадків знаходять мікобактерії туберкульозу.

37.

Запальні зміни в легенях
Ураження внутрішньогрудних лімфовузлів
Первинний
туберкульозний
комплекс
Лімфангіт
Перебіг:
- розсмоктування;
- ущільнення;
- звапнення.

38.

3
2
1
При первинному
туберкульозному комплексі
розрізняють
4 стадії розвитку
рентгенологічної тіні.
І стадія - пневмонічна.
На рентгенограмі, в нижній частці правої легені визначаються
три складові частини комплексу:
1) інфільтрація в периферичних відділах легеневої тканини неправильної
форми, середньої інтенсивності, з нечітким, розмитим контуром;
2) відтік до кореня, лімфангоїт, у вигляді лінійних тяжів від інфільтрації до
кореня;
3) в корені – збільшені інфільтровані лімфатичні вузли. Корінь розширений,
структура нечітка, інтенсивність підвищена.

39.

II стадія—розсмоктування.
3
2
1
Інфільтрація в легеневій тканині
зменшується, інтенсивність її
підвищується, контури стають
чіткішими (1).
Зменшується «доріжка»
до кореня (2)
й інфільтрація лімфатичних вузлів
(3).
На цій стадії розвивається симптом
«біполярності» – ураження в
легеневій тканині і в корені легені
майже не зливаються.

40.

III стадия — ущільнення.
2
3
1
На місці інфільтрації залишається
вогнище до 1 см в діаметрі, в ньому
з’являються вапняні включення у
вигляді дрібних крапок високої
інтенсивності (1).
Такі ж вкраплення вапна
визначаються у лімфатичних вузлах
кореня легені (2).
Між вогнищем і коренем
відзначаються тонкі тяжі
лімфангоїту (3).

41.

2
1
3
1
IV стадия —
кальцинация.
Вогнище в легеневій тканині
стає ще менше, щільніше,
інтенсивність його висока, контур
чіткій, часто зазубрений,
нерівний (1).
Збільшуються кальцинати в лімфовузлах кореня (2).
Кальцинати в одних випадках виглядають суцільним щільним утворенням, в
інших – мають менш інтенсивні тіни включень,
які свідчать про неповну кальцинацію вогнища і збереження у них ділянок
казеозу.
На місці лімфангоїту залишається фіброз (3).

42.

2
1
Звапнений первинний афект
носить назву вогнища Гона
(1).
Завапнені вогнища
лімфогенного обсіменіння,
що частіше спостерігаються
на верхівках легені,
називають
вогнищами Сімонса (2).

43.

Розрізняють неускладнений і ускладнений перебіг
первинного туберкульозного комплексу.
При ускладненому перебігу в специфічному
запальному вогнищі в легенях може спостерігатися
розпад з виникненням первинної каверни, ураження
бронхів, розвиток ателектазу в інших частинах легень,
лімфогенна й гематогенна дисемінація,
а також перехід у первинний туберкульоз
з хронічним перебігом.
Можуть виникати параспецифічні алергічні реакції,
виявлятися підвищена чутливість до туберкуліну.

44.

ТУБЕРКУЛЬОЗ
ВНУТРІШНЬОГРУДН
ИХ ЛІМФАТИЧНИХ
ВУЗЛІВ
виникає в результаті
первинного зараження
туберкульозом дітей,
підлітків і дорослих
молодого віку. Рідше
він виникає в
результаті ендогенної
реактивації
туберкульозних змін,
що вже мали місце у
внутрішньогрудних
лімфатичних вузлах.
Розрізняють
інфільтративний,
пухлиноподібний і,
так званий, "малий"
варіанти туберкульозу
внутрішньогрудних
лімфатичних вузлів.

45.

Туберкульозний
бронхоаденіт
Форми
• Інфільтративний
• Пухлиновидний
• Прихований (“малі”
варіанти)
СИМПТОМИ
• Петрушки
• д’Еспіна
• Кораньї – де – Кампа

46.

Інфільтративний варіант
характеризується
незначним збільшенням
лімфовузлів (1),
а також розвитком
інфільтративних змін в
прилеглій легеневій тканині
(2).
В клінічній картині переважають помірні прояви інтоксикації.
Кашель незначний, періодичний.
Виділення мокротиння помірне, до 30-50 мл за добу.
Мізерне бактеріовиділення визначається у виключних випадках.

47.

Симптом
Кораньї -де Кампа
• Проводиться безпосередня перкусія по
остистих відростках, починаючи з 7-8
грудних хребців від низу до верху. У
нормі
виходить
притуплення
перкуторного
звуку
на
другому
грудному хребці у маленьких дітей, на
четвертому грудному хребці у старших
дітей (притуплення нижче IV хребця
говорить про збільшення біфуркаційних
або трахеобронхіальних лімфовузлів
(нижче II).

48.

49.

Симптом
д’Єспіна
• проводиться
аускультація
над
остистими відростками, починаючи з 78 грудних хребців, від низу до верху під
час шепоту дитини (слова "киць-киць",
"чашка чаю"). У нормі спостерігається
різке посилення проведення звуку в
області
першого-другого
грудних
хребців (симптом негативний). У разі
збільшення лімфатичних вузлів в
області біфуркації трахеї проведення
голосу
спостерігається
нижче
зазначених
хребців
(симптом
позитивний).

50.

51.

Симптом
Петрушки
Болючість при натискуванні на
остисті відростки ІІІ – VII грудних
хребців

52.

При пухлиноподібному
(туморозному) варіанті переважає
казеозне ураження лімфовузлів і
виявляється суттєве збільшення
розміру окремих лімфовузлів
або їх груп.
Контури лімфовузлів на рентгенограмі (томограмі) чіткі, поліциклічні.
Клінічні прояви залежать від локалізації процесу:
при паратрахеальній, бронхолегеневій локалізації визначаються лише
інтоксикаційні симптоми;
при локалізації ураженого лімфовузла в області біфуркації трахеї –
сильний «гавкаючий, бітональний» кашель, біль у нижніх відділах
грудної клітини, удушшя, можливі періодичні втрати свідомості.
Бактеріовиділення можливо при розвитку ускладнень.

53.

ТУБЕРКУЛЬОЗ ЦЕНТРАЛЬНОЇ
НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
І МОЗКОВИХ ОБОЛОНОК
Туберкульозний менінгіт.
Від
20
до
40%
випадків
туберкульозного
менінгоенцефаліту починається внаслідок первинно
ізольованого ураження мозкових оболонок і центральної
нервової системи.
Розвиток
процесу
пов’язаний
з
гематогенним
туберкульозом або проривом казеозного вогнища мозку в
субарахноїдальний простір, рідше – при переході процесу з
інших органів.
Процес поширюється по ходу судин і великих борозн.
При туберкульозному менінгіті уражуються насамперед
оболонки і судини, ураження паренхіми значно рідші.
У корі, підкірці, стовбурі головного мозку і спинного мозку
вогнища специфічного запалення виявляють біля судин.
Характерні порушення мікроциркуляції, підвищений
внутрішньочерепний тиск, набряк, інфаркт мозку.

54.

Туберкульозний менінгіт розвивається поволі, з’являються головний біль,
головокружіння, нудота, іноді блювання, температура субфебрильна, рідше
висока. Відзначаються зміни психіки: пригніченість, адинамія, дратівливість,
плаксивість.
Виявляють нерізко виражені
менінгеальні
симптоми (ригідність потиличних м’язів,
симптоми Керніга, Брудзинського).
На початку другого тижня захворювання
спостерігають симптоми ураження черепних
нервів.
Характерна поза хворого: голова трохи закинута
назад, живіт утягнутий, ноги зігнуті в
кульшових і колінних суглобах.
У
тяжкохворих
розвиваються
розлади
свідомості, децеребраційна ригідність, тазові
порушення, в окремих випадках – параліч,
парези.

55.

Спинномозкова рідина прозора або ледь опалесцентна, рідше
ксантохромна або мутнувата, витікає під підвищеним тиском
(250-300 мм вод.ст. і вище).
Для туберкульозного менінгіту типовим є помірний
лімфоцитарний плеоцитоз (200-400 клітин в 1 мл).
У спиномозковій рідині в клітинному складі переважають
лімфоцити (близько 70-80 %).
Вміст білка підвищений у межах 0,99–2 г/л (0,99-2,2 %),
рівень цукру знижений до 10-40 мг%,
а вміст хлоридів – до 500-600 мг%.
Велике діагностичне значення має виявлення
в спинно-мозковій рідині мікобактерій туберкульозу.

56.

Туберкульозний
менінгіт

57.

Симптоми туберкульозу
Довготривалий кашель
(більш 3-х тижнів)
Домішки крові
у мокротинні

58.

Симптоми туберкульозу

59.

Симптоми туберкульозу

60.

61.

І етап медсестринського процесу
Медсестринське
обстеження
Скарги матері
-
зниження апетиту;
-адинамія;
-схуднення;
-підвищена
втомлюваність
Анамнестичні
данні
-контакт з
туберкульозним
хворим
Об’єктивно
- збільшення л/в;
-субфебрилітет;
-віраж туберкулінових
проб;
-блідість шкіри

62.

Первинні вогнища та первинний ТБ

63.

Дисемінація через кровообіг

64.

• Завершення первинного періоду
туберкульозної інфекції
пов'язано з руйнуванням більшої
частини МБТ та елімінацією з
організму залишків мікробних
тіл. Невелика частина
мікобактеріальної популяції
інкапсулюється в залишкових
змінах.
• Протягом первинного періоду
туберкульозної інфекції
формується
протитуберкульозний імунітет,
що забезпечує підвищення
стійкості організму до МБТ.

65.

Вторинний період туберкульозної інфекції (вторинний
туберкульоз) розвивається двома шляхами

66.

Міліарний ТБ

67.

ІІ етап
медсестринського
процесу
Проблеми пацієнта
• Тривалий субфебрилітет.
• Сухий кашель.
• Адинамія.
• Схуднення.
• Підвищена втомлюваність

68.

ІІІ етап
медсестринського
процесу
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО
ДОГЛЯДУ
• Підготовка пацієнта та взяття матеріалу для
лабораторних досліджень
• Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
• Виконання лікарських призначень
• Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду

69.

70.

71.

72.

Збирання
мокротиння
https://www.youtube.com/watch?v=Y1cy1i
rEfJA&t=10s

73.

74.

75.

76.

Пробу Манту
обов’язково
проводять для
дітей, які мають
чинники ризику
розвитку
туберкульозу:
контакт з особою, хворою на
туберкульоз із
бактеріовиділенням
ВІЛ-інфекція
Потреба в трансплантації органів
або кісткового мозку

77.

78.

Туберкулінодіагностика
• Внутрішньошкірно
вводиться 0,1 мл
туберкуліну
• Оцінюється проба через 4872 години. Визначається
діаметр папули, розмір
гіперемії до уваги не
береться.

79.

ППДЛ
ППДЛ – (Purifide
Protein Derivat)
очищений
білковий деріват
Лінникової або
туберкулін.
Стандартне
розведення
містить 2 ТО в 0,1
мл розчину

80.

81.

82.

Оцінювання
проби Манту

83.

• гіперергічною
(тобто
занадто
сильно
вираженими) у дітей і
підлітків
вважається
реакція
з
діаметром
інфільтрату 17 мм і
більше, а також везикулонекротична
(тобто
з
утворенням гнійників і
омертвіння)
реакція,
незалежно
від
розміру
інфільтрату.

84.

Діаскінтест® - алерген туберкульозний рекомбінантний, що
продукується генетично модифікованої культурою Escherichia
coli BL21 (DE3) / p CFP-ESAT, розведений в стерильному
фізіологічному фосфатном буферном розчині, з консервантом
(фенол). Містить два антигену (CFP і ESAT), присутні в
вірулентних штамах МБТ і відсутні в вакцин штамі БЦЖ. За
рахунок чого тест має високу чутливість і специфічність.
Техніка постановки та обліку
результатів ідентичні пробі
Манту

85.

86.

87.

88.

«Віраж» проби Манту - це зміна (збільшення) результату проби
(діаметра папули) в порівнянні з торішнім результатом, що є дуже
цінним діагностичним ознакою.
Критеріями віражу є:
• поява вперше позитивної реакції (папула 5 мм і більше) після
раніше негативною або сумнівною;
• посилення попередньої реакції на 6 мм і більше;
• гіперергічна реакція (більше 17 мм) незалежно від давності
вакцинації;
• реакція більше 12 мм через 3-4 роки після вакцинації БЦЖ.

89.

Задача
10 дітям зроблена проба Манту. За
результатами отримані такі данні:
• 2 дітей – папула 1 мм
• 1 дитина – папула 3 мм
• 1 дитина – папула 7 мм
• 1 дитина – папули немає, гіперемія 4 мм
• 1 дитина – папула 19 мм
• 3 дітей – папули немає, гіперемія 19 мм
У останніх дітей – нема ніякого сліду
Що слід робити з кожною групою дітей?

90.

2 дітей – папула 1 мм –реакція негативна
1 дитина – папула 3 мм – реакція сумнівна
1 дитина – папула 7 мм –реакція позитивна
Рішення
задачі
1 дитина – папули немає, гіперемія 4 мм – реакція сумнівна
1 дитина – папула 19 мм – реакція гіперергічна
3 дітей – папули немає, гіперемія 19 мм – реакція сумнівна
У останніх дітей -1 – нема ніякого сліду – реакція негативна
Відповідь: направити до фтізіопедіатра всіх (7) дітей, крім тих, у яких
виявлена негативна реакція Манту (3).

91.

92.

93.

94.

95.

Анкетування
• https://tbtest.phc.org.ua/?fbclid=IwAR
1HmCBlqlleEs_WOmu7wlA2yt57vBBxiwY
m-I-kR8ZxJno-mnWIA6kehq8

96.

• флюорографію,
• рентгенографію,
• рентгеноскопію,
Застосовують такі
методи
рентгенологічного
дослідження:
• томографію,
• прицільну рентгенографію,
• комп'ютерну томографію,
• контрастні методи (бронхографию,
фістулографія, ангіографію),
• кімографію,
• полірентгенографію.

97.

98.

99.

100.

101.

102.

103.

104.

ІV етап медсестринського
процесу
ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ
МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
• Взяття харкотиння на бакдослідження.
• Годувати дитину вітамінізованою їжею
відповідно дієті.
• Здійснювати догляд за дитиною під час
кашлю.
• Систематичний контроль за
температурою тіла, частотою дихання.
• Виконання лікарських призначень:
протитуберкульозні препарати,
імунокоригувальна терапія ,
десенсибілізуючі препарати
симптоматична терапія.

105.

106.

107.

Лікування
Етапне спостереження стаціонар,
санаторій, диспансер.
Режим спокою та руху
Дієтотерапія
Фізична реабілітація
Медикаментозна терапія
Протитуберкульозна хіміотерапія

108.

109.

ОСНОВНІ
ПРИНЦИПИ
ЛІКУВАННЯ
ТУБЕРКУЛЬОЗУ
• Комплексність з індивідуальним
підходом до хворого.
• Тривалість і безперервність.
• Поетапність.
• Контрольованість
• Безкоштовність.

110.

Лікування
вважається
комплексним
тоді, коли при
ньому
призначаються
терапевтичні
засоби та
методи,
спрямовані на:
збудника туберкульозу( туберкулостатики)- етіотропна хіміотерапія.
підвищення опірності організму,
патологічне вогнище ( патогенетична терапія, колапсотерапія,
оперативне втручання),
симптоматичне лікування ( лікування ускладнень та супутніх
захворювань.
Індивідуальний підхід у лікуванні туберкульозу полягає в тому, що
окремі препарати або методи призначаються в залежності від
клінічної форми захворювання, вживання раніше туберкулостатиків,
характеру патологічних змін, переносимості та ін.

111.

Комплексність
лікування
це поєднання всіх доступних методів
лікування (протитуберкульозні
препарати, патогенетичні засоби,
хірургічні методи, фізіотерапевтичні,
санаторно-курортне лікування):
• Основний метод лікування – етіотропна
поліхіміотерапія.
• Патогенетична терапія.
• Хірургічне лікування.
• Фізіотерапевтичне лікування.
• Санаторно-курортне лікування.

112.

НЕСПЕЦИФІЧНЕ ЛІКУВАННЯ
ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ
полягає в проведенні
гігієно-дієтичного режиму, патогенетичної
та симптоматичної терапії.
Використання патогенетичних засобів підвищує ефективність
антимікобактеріальної терапії.
Патогенетична терапія спрямована на механізми, що визначають
розвиток захворювання, їх призначення мобілізує захисні реакції
організму, сприяє зменшенню ступеня запальної реакції і
прискоренню її розсмоктування, загоєнню каверни, стимуляції
процесів регенерації, зменшенню можливості розвитку фіброзних
змін, нормалізації порушень функцій організму.

113.

До ГІГІЄНО-ДІЄТИЧНОГО РЕЖИМУ належать:
раціональне харчування, аеротерапія, геліотерапія, гідротерапія, помірна праця.
Потреба у правильному харчуванні зумовлена значно порушеними процесами
обміну у хворих на туберкульоз, причинами яких є туберкульозна інтоксикація і
гіпоксія.
У хворих на туберкульоз застосовується дієта.
На добу повинно бути не менше 100-110 г легкозасвоюваного (молоко, м’ясо, риба
тощо) білка, а в період видужання
- 120-140 г (60 % - тваринного походження).
Вуглеводи дають у фізіологічних кількостях (400-500 г).
Їжа повинна бути багатою на вітаміни, особливо на аскорбінову кислоту, тіамін і
піридоксин.
Сонячне проміння використовується здебільшого для лікування хворих з
позалегеневими формами туберкульозу,
а щодо туберкульозу легень, то використовувати інсоляцію слід помірно, оскільки
гіперінсоляція сприяє загостренню туберкульозного процесу. Повітря, багате на
кисень, зменшує гіпоксію і нормалізує процеси обміну.

114.

Харчовий раціон складають з урахуванням побуту, умов праці,
особливостей загального стану організму, його
реактивності, характеру ураження органу, ускладнень з боку інших
органів.
Дієтотерапія
Необхідно вводити до харчування підвищену кількість білка (не менш 120140 г на добу), потреба якого у цієї групи хворих підвищена. Рекомендують
білкові продукти, які легко засвоюються (молоко, риба, яйця, м’ясо).
Кількість жирів - в межах фізіологічної норми (100-120 г на добу). Слід надавати
перевагу жирам, які легко засвоюються та містять велику кількість вітаміну А
(вершкове масло, молоко, вершки, сметана). Близько 1/3 жирів повинні бути
рослинного походження як джерело поліненасичених жирних кислот,
які особливо необхідні на етапі загострення туберкульозного процесу.
Кількість вуглеводів - в межах фізіологічної норми (450-500 г на добу) Якщо
при туберкульозі має місце порушення вуглеводного обміну (збільшена маса
тіла), хворим слід обмежити вживання вуглеводів до 300-400 г за рахунок
вуглеводів, що легко засвоюються (цукор, мед, сиропи та ін.).

115.

Патогенетична терапія в інтенсивну фазу
Глюкокортикостероїди
Нестероїдні протизапальні
препарати
Антиоксиданти
Антикінінові препарати
Неспецифічні
імуномодулятори
Інгібітори протеїназ
Коректори системи
ейкозаноїдів
Антикоагулянти
непрямої дії
ЗАПАЛЕННЯ
альтерація
та ексудація

116.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА
ТУБЕРКУЛЬОЗ
1. Раннє або, як менш, своєчасне лікування – лікування
повинно розпочинатися безпосередньо після виявлення
хворого на туберкульоз.
2. Тривале лікування – проведення лікування до
припинення бактеріовиділення, загоєння порожнин,
розсмоктування інфільтратів і ущільнення вогнищ.

117.

3. Безперервне лікування – регулярний прийом препаратів
відповідно до призначеної схеми хіміотерапії. Безперервне
лікування зменшує частоту розвитку стійкості МБТ до
препаратів.
4. Послідовність і спадкоємність в лікуванні на різних етапах –
застосуванням конкретної початково призначеної схеми терапії
на всіх етапах – стаціонарному, санаторному, амбулаторному.
5. Комплексне лікування – передбачає застосування різних
засобів і методів: етіотропної, патогенетичної і симптоматичної
терапії,
хірургічних
і
колапсотерапевтичних
методів,
фізіотерапії, гігієно-дієтичного режиму.

118.

6. Комбіноване лікування – застосування
не менше 4-х препаратів
на початку лікування всіх хворих.
Комбінована терапія запобігає розвитку стійкості МБТ до
протитуберкульозних препаратів, посилює антимікобактеріальну
дію,
т. я. різні препарати діють на різні структури мікобактеріальної
клітини, сприяє більш тривалому зберіганню високої
концентрації препаратів у крові та тканинах.

119.

7. Індивідуальний підхід до лікування – лікування
базується на врахуванні чутливості МБТ до
протитуберкульозних
препаратів,
переносимості
препаратів хворим, наявності супутніх захворювань.
Індивідуальний
підхід
передбачає
внесення
змін до складеного на початку лікування режиму
хіміотерапії при розвитку стійкості МБТ до того чи
іншого антимікобактеріального препарату або при
розвитку токсичних чи алергічних ускладнень
хіміотерапії.

120.

8. Двофазність лікування забезпечує значне зменшення популяції МБТ в
інтенсивну фазу лікування та клінічне вилікування хворого на
підтримуючому
етапі.
9. Контрольованість хіміотерапії – прийом препаратів в присутності
медичних
працівників,
соціальних
робітників,
волонтерів.
Мета
контрольованої хіміотерапії – забезпечення регулярного прийому препаратів.
10. Лікування хворих на туберкульоз
безкоштовним, доступним і безпечним.
обов’язково
повинно
бути

121.

Основою в лікуванні хворих на туберкульоз
є застосування препаратів
з антимікобактеріальною дією ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ПРЕПАРАТІВ.
На даний час в Україні застосовується близько двох
десятків протитуберкульозних препаратів.
Найбільш поширена класифікація протитуберкульозних
препаратів
Міжнародного союзу по боротьбі
з туберкульозом і хворобами легень.
Відповідно до цієї класифікації виділяють
5 груп препаратів.

122.

Ізоніазид (H),
Рифампіцин (R),
Етамбутол (E),
Піразинамід (Z) –
активні щодо МБТ,
які локалізуються
позаклітинно і
внутрішньоклітинно,
добре переносяться,
застосовуються для
лікування чутливого до
хіміотерапії туберкульозу
Стрептоміцин (S),
Канаміцин (Km),
Амікацин (Am),
Капреоміцин (Cm) –
активні щодо МБТ,
які швидко розмножуються і
локалізуються позаклітинно,
мають бактеріостатичну дію

123.

Офлоксацин (Ofx),
Левофлоксацин (Lfx),
Моксифлоксацин (Mfx),
Гатифлоксацин (Gfx)
мають сильну
бактеріостатичну і
незначно виражену
бактерицидну дію,
перехресна стійкість між
різними фторхінолонами
розвивається значно
рідше, ніж у
аміноглікозидів
Етіонамід (Et),
Протіонамід (Pt),
Циклосерин (Cs),
Теризидон (Trz),
Пара- аміносаліцилова кислота
(PAS)
мають бактеріостатичну дію,
менш ефективні, ніж препарати
груп 1 и 3

124.

Клофазимін (Cfz),
Амоксицилін клавуланова кислота (Amx/Clv),
Кларитроміцин (Clr),
Лінезолід (Lzd)
підсилюють ефективність інших ПТП,
встановлена добра дія in vitro
(але мало доказів виразного ефекту in vivo)
В залежності від етапності застосування в схемах
лікування протитуберкульозні препарати поділяються
на 2 групи:
І ряду (основні) – ізоніазид, рифампіцин, етамбутол,
піразинамід;
ІІ ряду (резервні) – етіонамід, канаміцин, амікацин,
капреоміцин, ПАСК, фторхінолони та всі інші.

125.

126.

127.

Призначаючи протитуберкульозні препарати,
обов'язково враховують їх антимікобактеріальну
активність і здатність дифундувати в різні органи і
тканини людини.
Ізоніазид, рифампіцин, рифабутін діють на МБТ
бактерицидно,
інші препарати – бактеріостатично.
Рифампіцин, рифабутін, ізоніазид, піразинамід,
протіонамід, етамбутол добре просякають у тканину
легень, туберкульозні вогнища, каверни, туберкуломи,
казеозні лімфовузли; стрептоміцин, канаміцин,
флориміцин, ПАСК, тіоацетазон – слабко.

128.

129.

Історія
медикаментозної
терапії
туберкульозу
• 1944 - стрептоміцин (S) (синтезований в 1943)
• 1946 - пара-аміносаліцилова кислота (PAS)
(синтезована в 1943)
• 1952 - етамбутол (E), ізоніазид (H)
(синтезований в 1943)
• 1955 - циклосерин (Cs)
• 1957 - канаміцин (Km) / амікацин (Am)
• 1962 - етіонамід (Et), протіонамид (Рt)
• 1963 - рифампіцин (Rb)
• 1967 - капреоміцін (Cm)
• 1970 - піразинамід (Z) (синтезований в 1952)
• 1983 - офлоксацин (Ofx)
• 1985 - ломадей (Lom) і ін. Фторхінолони

130.

131.

Після визнання ВООЗ у 1993 році туберкульозу як глобальної небезпеки,
було розпочато розробку нових методів лікування цієї хвороби.
У 2000 році створено Глобальний альянс з розробки протитуберкульозних
препаратів (Global Alliance for Drug Development).
Місією ТБ-Альянсу є забезпечення доступу до ефективного лікування
туберкульозу в країнах зі значною його поширеністю.
На сьогодення завершено клінічні випробування
3-х нових протитуберкульозних препаратів – бедаквіліну, деламаніду і
претоманіду.
Бедаквілін – перший за останні 40 років новий протитуберкульозний
препарат.
Ці препарати мають високу активність щодо МБТ та відмінний, від відомих
препаратів, механізм дії.

132.

133.

НОВІ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНІ ПРЕПАРАТИ
Потенційний новий
препарат
Механізм дії
Дія на популяцію МБТ
Бедаквілін
Порушує синтез білку
шляхом інгібування
протонної помпи
АТФ-синтетази МБТ
Бактерицидна.
Висока активність щодо
МБТ на різних стадіях
життєвого циклу.
Деламанід
Порушує синтез
міколевих кислот
Бактерицидна.
Висока активність відносно
внутрішньоклітинних МБТ
в макрофагах.
Претоманід
Порушує синтез
міколевих кислот
і білку МБТ
Бактерицидна, стерилізуюча
Активний щодо всіх
субпопуляцій МБТ,
включаючи персистуючі,
що не розмножуються.
В Україні нові протитуберкульозні препарати
ще не зареєстровані.

134.

ОСНОВНІ ЕТАПИ
ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОЇ ТЕРАПІЇ
Стандартизована терапія хворим на
туберкульоз складається з двох фаз:
інтенсивної (ІФ) та підтримуючої (ПФ).
Інтенсивна фаза спрямована на
зупинення розмноження МБТ і значне
зменшити їх популяцію в організмі
хворого.
Така терапія усуває гострі прояви
хвороби, припиняє бактеріовиділення,
призводить до розсмоктування
інфільтратів і ущільнення вогнищ, а в
більшої частини хворих – до загоєння
каверн у легенях.
Підтримуюча фаза проводиться для
закріплення досягнутих результатів,
забезпечення стійкого клінічного
ефекту і попередження загострення
процесу.

135.

Контрольоване лікування всім хворим на
туберкульоз проводиться за інформованою
згодою пацієнта з дотриманням вимог
інфекційного контролю з метою попередження
подальшого поширення захворювання на
туберкульоз та попередження розвитку
мультирезистентного туберкульозу.

136.

Протитуберкульозна хіміотерапія
Хіміотерапія - це основний компонент лікування туберкульозу і полягає
у застосуванні протитуберкульозних препаратів;
Основний курс протитуберкульозної хіміотерапії поділяють :
Перший етап (або перша фаза) - інтенсивне лікування.
Його проводять для припинення розмноження мікобактерій
туберкульозу і значного зменшення бактеріальної популяції в
організмі хворого. Проведена терапія усуває гострі прояви хвороби,
припиняє бактеріовиділення й у більшої частини хворих приводить
до загоєння каверн у легенях. Фаза інтенсивної терапії може
становити частину підготовки до хірургічного лікування.
Другий етап лікування (або друга фаза) - це підтримуюча
терапія, яка проводиться для закріплення досягнутих результатів.
Мета другого етапу лікування полягає в забезпеченні стійкого
клінічного ефекту і попередженні загострення процесу.

137.

Лікування хворих 1, 2, 3 категорій в інтенсивну фазу проводиться
за схемою:
ізоніазид + рифампіцин + піразинамід + етамбутол –
2–3 місяці (не менше 60 доз та не більше 90).
Препарати приймаються за один прийом усередину із розрахунку
відповідно до маси тіла.
У підтримуючу фазу лікування проводиться:
ізоніазид + рифампіцин– 4 місяці щоденно або через день.
Прийом протитуберкульозних препаратів
здійснюється під безпосереднім наглядом медичних працівників.

138.

%
Україна
Тернопільська
Закарпатська
Рівненська
Львівська
Вінницька
Чернігівська
Волинська
Житомирська
Запорізька
Сумська
Чернівецька
Полтавська
Івано-Франківська
Херсонська
Хмельницька
Харківська
Одеська
Миколаївська
Кіровоградська
Донецька
Київська
Дніпропетровська
м. Київ
Луганська
0,0
Вилікувано
20,0
40,0
60,0
Лікування завершено
Невдале лікування КлR
Невдале лікування М+
Вибув або переведений
80,0
100,0
Померло хворих
Перерване лікування
Діагноз туберкульозу знятий
Ефективність лікування хворих на вперше діагностований
туберкульоз легень з бактеріовиділенням, виявлених у 2013 р.

139.

Протитуберкульозні препарати
І. По хімічній
структурі.
А) Антибіотики:
• Рифампіцин
• Стрептоміцин.
• Канаміцин.
• Амікацин.
• Фторхінолони.
Б) Хіміопрепарати:
• Ізоніазид
• Піразинамід.
• Етамбутол.
• Етіонамід.
• Протіонамід.
• Тіоацетазон.

140.

ІІ. По механізму дії.
Позаклітинна – стрептоміцин (канаміцин, амікацин).
Внутрішньоклітинна – піразинамід.
Протитуберкульозні
препарати
(продовження)
Поза- та внутрішньоклітинна – всі інші.
ІІІ. По ефективності.
Гр. А – ізоніазид і рифампіцин.
Гр. В – всі інші.
Гр. С – ПАСК і тіоацетазон (тібон).

141.

Протитуберкульозні препарати першого ряду
Ізоніазид (H)
Етамбутол (E)
Ріфампіцин (R)
Стрептоміцин (S)
Піразинамід (Z)
Тіацетазон (Т)

142.

Протитуберкульозні
препарати
другого ряду
Аміноглікозиди:
Канаміцин
Амікацин
Капреоміцин
Хінолони:
Офлоксацин
Ципрофлоксацин
Ломефлаксоцин
Левофлоксацин
Спарфлоксацин
Тіоміди:
Протіонамид
Етіонамид
Інші:
Циклосерін
ПАСК
Ріфабутин

143.

Застосування
патогенетичної терапії
без проведення
ефективної
антимікобактеріальної
терапії забороняється !!

144.

Алгоритм патогенетичного лікування хворих на
туберкульоз
глюкокортикоїди
антиоксиданти
Інгібітори протеїназ
Плазмозамінюючі
розчини
Протиалергійна
терапія
Вітамінотерапія
Гепатопротектори
Лікування дисбактеріозу

145.

DOTS
(Directly
Observed
Treatment
Short-course)
За ініціативою ВОЗ була
розроблена
стратегія
контролю
над
туберкульозом,
яка
гарантує
найкращий
спосіб
застосування
протитуберкульозних
препаратів, що існують —
короткострокове
лікування
під
безпосереднім наглядом

146.

Стратегія
DOTS
складається з
5
компонентів:
• Постійна
підтримка
програми
боротьби
з
туберкульозом із боку уряду і регіональних органів
управління охороною здоров’я.
• Виявлення випадків захворювання туберкульозом за
допомогою мікроскопічного дослідження мокротиння
всіх хворих, що звернулися в медичну установу з
підозрою на туберкульоз.
• Проведення стандартного режиму лікування від 6 до 8
місяців у всіх хворих із позитивним мазком мокротиння
під
безпосереднім
спостереженням
медичних
працівників.
• Регулярне, безупинне забезпечення всіма необхідними
протитуберкульозними препаратами.
• Стандартна система реєстрації і звітності для
проведення оцінки як результатів лікування, так і
програми боротьби з туберкульозом у цілому.

147.

V етап
медсестринського
процесу
ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА
КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
• Зникнення інтоксикації,
покращання загального стану
• Відновлення маси тіла.
• Корекція мед сестринських
втручань можлива при різних
ускладненнях

148.

• Міліарно - виразковий туберкульоз шкіри

149.

150.

151.

• Туберкульоз ясен

152.

153.

Види
профілактики
• неспецифічна:
• соціальна,
• санітарна,
• інфекційний контроль;
• специфічна (вакцинація БЦЖ);
• хіміопрофілактика.

154.

155.

Вакцина БЦЖ являє собою препарат
з живих слабовірулентних М. bovis
вакцинного штаму БЦЖ,
ліофільно висушених
у 1,5 % розчині глютамінату натрію.
Одна ампула містить 20 доз вакцини
БЦЖ-1 по 0,05 мг чи вакцини БЦЖМ по 0,025 мг препарату.
Живі мікобактерії штаму БЦЖ, розмножуючись в
організмі щепленого, приводять до розвитку тривалого
специфічного імунітету до туберкульозу.
Вакцина БЦЖ відноситься до групи живих і потребує
особливих умов зберігання - у спеціально призначеній
кімнаті в холодильнику при температурі + 4-8оС.
На даний час для вакцинації використовується суха
вакцина БЦЖ з терміном придатності 24 міс.

156.

157.

Перед проведенням вакцинації (ревакцинації) БЦЖ
обов’язково отримується
«Інформована згода та оцiнка стану здоров’я особи або дитини
одним з батькiв або iншим законним представником дитини
на проведення щеплення або туберкулiнодiагностики»
та безпосередньо у день проведення вакцинації (ревакцинації)
здійснюється медичний огляд, який складається із:
1) збору анамнезу по органах і системах організму з огляду на
тривалість та тяжкість перебігу перенесених гострих захворювань;
2) термометрії;
3) огляду шкіри, слизових оболонок кон’юнктиви очей, порожнини
рота;
4) у разі необхідності – клінічного обстеження органів
серцево-судинної, дихальної, шлунково-кишкової систем.

158.

Спосіб застосування і дозування
Вакцину БЦЖ застосовують
внутрішньошкірно в обсязі 0,1 мл.
Первинну вакцинацію БЦЖ-1
здійснюють здоровим доношеним
новонародженим дітям вагою не менше 2500 г
на 3-5 день життя.
Щеплення доношених новонароджених дітей
вагою 2000-2500 г проводиться вакциною БЦЖМ.
Вакцинацію немовлят проводять у ранкові
години безпосередньо в палаті після огляду
дітей педіатром.
Щеплення повинен проводити спеціально
навчений медичний персонал лікувальнопрофілактичних закладів.

159.

Оформлюється первинна медична документація:
„Журнал проведення вакцинації БЦЖ”,
„Карта розвитку новонародженого”,
„Індивідуальна карта профілактичних щеплень”.
У медичній документації здійснюється запис про:
- дату вакцинації, назву, серію, контрольний номер вакцини, термін
придатності, інститут-виробник;
- дозу введеної вакцини;
- особу, що безпосередньо вводила вакцину.
Додатково в „Карті розвитку новонародженого” здійснюється відповідний
запис про медичний дозвіл на проведення вакцинації БЦЖ.

160.

Протипоказання до вакцинації
абсолютні
.
- генералізована інфекція БЦЖ, БЦЖ-остит,
виявлені в інших дітей у сім’ї.
відносні
.
- недоношені діти з масою тіла менше 2000 г;
- внутрішньоутробна інфекція;
- гнійно-септичні захворювання;
- гемолітична хвороба немовлят
(середньоважка і важка форми);
- пологові травми з неврологічною симптоматикою;
- генералізовані шкірні ураження;
- гострі захворювання;
- не встановлений ВІЛ-статус у дитини, що
народжена ВІЛ-інфікованою матір’ю.

161.

Для вакцинації застосовують
одноразові шприци
обсягом 1 мл із щільно
пригнаними поршнями
і тонкими голками з коротким
зрізом.
Суху вакцину розводять 2 мл ізотонічного розчину
натрію хлориду, що додається до вакцини.
Розведена вакцина дає рівномірну суспензію на протязі
1 хвилини, а далі має вид прозорої рідини без
включень, осаду.
Її необхідно оберігати від дії сонячного і денного
світла й використовувати відразу після розведення.
Максимальний термін збереження розведеної вакцини
– 2 години, при суворому дотриманні стерильності й
захисту від дії сонячного і денного світла.
Невикористану вакцину знищують кип'ятінням або
зануренням у дезінфікуючий розчин.

162.

Для одного щеплення
у шприц набирають
0,2 мл (2 дози)
розведеної вакцини,
потім випускають
через голку частину
вакцини, щоб
витиснути повітря і
довести обсяг вакцини
до потрібного - 0,1 мл.
Перед кожним набором
2-х доз вакцина повинна
обов'язково
перемішуватися.
Вакцину БЦЖ вводять
суворо
внутрішньошкірно на
межі верхньої і середньої
третини зовнішньої
поверхні лівого плеча.
Шкіру попередньо
обробляють 70 %
спиртом.

163.

післявакцинальний
інфільтрат
післявакцинальний
некроз з виразкою
післявакцинальний
рубчик
Як правило, на місці внутрішньошкірного
введення вакцини БЦЖ через 6-8 тижнів
розвивається специфічна реакція у вигляді
інфільтрату, розміром 5-10 мм
у діаметрі з невеликим вузликом у центрі.
В подальшому часто відзначається
пустуляція.
Потім у більшості випадків в центрі
інфільтрату з`являється невеликий некроз з
незначними серозними виділеннями.
Через 3-8 місяців на місці введення вакцини
утвориться кірочки по типу віспяної, а потім
рубчик від 2 до 8 мм.

164.

165.

166.

Виразка шкіри
Поверхневі і глибокі виразки,
з'являються через 3-4 тижні після
вакцинації (ревакцинації). На місці
холодного абсцесу через 3-4 тижні після
ревакцинації може утворитися
глибока безболісна виразка з
підритими краями і специфічної
грануляційної тканиною.
При загоєнні можливий зірчастий рубець.
Для лікування виразки застосовуються присипки
ізоніазиду і рифампіцину.

167.

• Регіональний
лімфаденіт
збільшення
пахвинних,
шийних
лімфовузлів через 2-3 міс. після
вакцинації,
протягом
мляве,
тривалий. Розсмоктується протягом
1-2 років, іноді утворюються свищі.

168.

Спостереження за вакцинованими дітьми проводять
лікарі та медичні сестри загальної лікувальної мережі,
які через у 2, 3, 4, 5, 6, 9 і 12 місяців після щеплення повинні перевірити
вакцинальну реакцію по розміру і характеру місцевої реакції та стану
регіональних лімфатичних вузлів й зареєструвати в облікові форми
№ 63 і № 26 (для організованих дітей),
№ 63 та № 112 (для неорганізованих).
Дітям, яким щеплення було протипоказане
у пологовому будинку,
проводиться щеплення вакциною БЦЖ-М
у дитячих поліклініках
через 1-6 місяців після зняття протипоказань.
Дітям у віці старше 2 місяців попередньо проводять
пробу Манту.
Вакцинацію проводять при негативній реакції Манту.

169.

Інтервал між постановкою
проби
Манту
і
вакцинацією проти іншого
будь якого захворювання
повинний бути не менше 3
днів і не більше 2 тижнів.

170.

Хіміопрофілактика
• Суть хіміопрофілактики полягає в застосуванні протитуберкульозних
препаратів, спрямованих на попередження захворювання контактних осіб, які
перебувають в осередку туберкульозу.
Розрізняють 2 види хіміопрофілактики:
• первинна - проводиться контактним неінфікованим особам для попередження
інфікування та захворювання;
• вторинна - застосовується інфікованим особам для попередження розвитку
захворювання.

171.

Профілактика ізоніазидом проводиться:
• Всім ВІЛ-позитивним хворим при наявності контакту з хворим на туберкульоз легень.
• При наявності позитивного тесту на туберкулін протягом 2-х років після виявлення у осіб з
груп ризику.
• У ВІЛ-інфікованих осіб при рівні СD4 нижче 500 клітин незалежно від показника
туберкулінового тесту
• У осіб, які спостерігаються в категорії 5.1 після перенесеного туберкульозу в разі виявлення
ВІЛ-інфекції.
• При контакті з хворим МРТБ профілактика не проводиться, хворий спостерігається
фтизіатром з проведенням R-обстеження 1 раз / 6 місяців).

172.

173.

Основним організаційнометодичним центром по боротьбі
з туберкульозом є
протитуберкульозний диспансер
– спеціалізований
лікувально-профілактичний
заклад, робота якого спрямована
на зниження інфікованості,
захворюваності й хворобливості
на туберкульоз,
смертності та інвалідності від
нього
в районі обслуговування.
Протитуберкульозний диспансер
здійснює організаційнометодичне керівництво роботою
всіх закладів загальної мережі
охорони здоров’я
по боротьбі з туберкульозом,
а також лікування
хворих на туберкульоз.

174.

Дякую за увагу!

175.

?
У дитини віком 5 років підвищена втомлюваність,
пітливість, зниження апетиту, тривалий субфебрилітет.
Шкіра бліда, лімфатичні вузли збільшені, м’якої
консистенції, безболісні. У загальному аналізі крові
лейкоцитоз, збільшення ШОЕ. В анамнезі контакт з хворим
на активну форму туберкульозу. Найбільш доцільним в
обстеженні пацієнта буде:
• Бактеріологічне дослідження сечі
• Біохімічне дослідження крові
• Проведення проби Манту
• Рентгенологічне
грудної клітини
обстеження
органів
• бактеріологічне дослідження мокротиння

176.

?
Дитині 10 років.
Останнім часом
відзначаються
підвищена втома,
погіршення апетиту,
пітливість, періодичне
підвищення
температури тіла до
субфебрильних цифр,
іноді кашлюкоподібний
кашель. При проведенні
проби Манту виявлено
“віраж” туберкулінових
проб – папула 10 мм.
Яке дослідження
найдоцільніше
призначити?
• Спірометрія.
• УЗД органів грудної клітки.
• Діагностична бронхоскопія.
• Томографія органів грудної
клітки.
• Рентгенографія
грудної клітки
органів