Декоративно-ужиткове мистецтво

1. Декоративно-ужиткове мистецтво

Декоративноужиткове
мистецтво

2.

У всезагальній народній культурі
важливу роль відіграє декоративне
мистецтво – широка галузь,
яка художньо-естетично формує
матеріальне середовище, створене
людиною.
До нього належить один із видів –
декоративно-прикладне мистецтво.

3.

Протягом всієї історії розвитку
культури людина прагнула
прикрасити своє життя, зробити
гарними всі необхідні для неї речі –
одяг, житло, посуд, засоби
виробництва.

4.

Вишивка
Ткацтво
Килимарство
Гончарство
Іграшка
Розписи
Художня обробка дерева
Український костюм

5. Історія та основні мотиви української вишивки

Історія народної вишивки в Україні сягає
корінням у глибину віків. Дані археологічних
розкопок і свідчення мандрівників і літописців
підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в
Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за
свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів.
Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками
чоловіків, датовані VI ст., при дослідженнях
показали ідентичність не тільки одягу, але і вишивки
українського народного костюму XVIII-XIX ст.

6.

Елементи символіки
орнаментів української вишивки
збігаються з орнаментами
давніх жителів території України
періоду неоліту, трипільської
культури.

7.

Вишивкою оздоблювали рушники,
фіранки, жіночий та чоловічий одяг.

8. Український рушник

Особливої уваги надавали рушникам —
старовинним оберегам дому, родини. У
давнину рушник, вишитий відповідними
візерунками-символами, був неодмінним
атрибутом багатьох обрядів: з рушником
приходили вшанувати появу нової людини,
зустрічали і проводжали дорогих гостей,
справляли шлюбні обряди, проводжали в
останню путь, прикрашали образи та
накривали святий хліб на столі.

9.

Крім обрядового значення, рушники
мали і чисто практичне застосування.
Відповідно до функцій, які вони
виконували, рушники мали свої назви.
Наприклад, для витирання обличчя і
рук — утирач, посуду і стола — стирок,
для прикрашення образів, фотокарток,
портретів — покутник, для шлюбних
церемоній — весільний, для похорону
— поховальний, для пов'язування
сватів — плечовий тощо.

10.

Рушники були своєрідною
освятою початку справи чи її
закінчення
При зведенні хати
рушниками застелялись
підвалини, хлібом-сіллю на
рушнику освячувався початок
жнив, на рушниках опускалась
домовина з небіжчиком, рушниками
скріплювали купівлю-продаж тощо.

11.

За мотивами орнаменти вишивок
поділяються на три групи: геометричні,
рослинні, зооморфні (тваринні) й
відображають елементи символіки
стародавніх вірувань, культів.
Геометричні орнаменти притаманні
всім видам народного мистецтва і всій
слов'янській міфології.

12.

Кольори та орнамент рушників
характерні регіональним
особливостям, за якими розрізняються
«подільські», «поліські», «київські»,
«гуцульські», «галицькі», «буковинські»
і т. д.

13.

В основі рослинного орнаменту
лежить культ поклоніння природі,
рослині.
Символи:
«дерево життя», який зображається
стилізовано у формі листя або гілок;
«виноград» — символ добробуту,
щасливого одруження;
«барвінок» — символ немеркнучого
життя;
«яблуко» — символ кохання;

14.

«дуб» - це священне дерево, втілення
Світового дерева-прадуба, що росте в
раю чи поєднує світи;
«калина», як і дуб, - втілення сили і
краси, але сили незвичайної, а краси
безсмертної;
«лілія» - таємниця життя; крім квітки,
невід’ємною частиною орнаменту є
листок і пуп’янок, вони складають
нерозривну триєдину композицію.

15.

«мак» - з давніх-давен мак святили і ним
обсівали людей і худобу, бо вірили, що він
має чарівну силу, яка захищає від усякого
зла;
«троянда» – улюблена квітка українців, її
дбайливо вирощували під вікнами домівок і
вишивали на сорочках та рушниках, адже ця
квітка нагадує Сонце.
«хміль» -молоде буяння, родючість та
любов

16. Зооморфний орнамент

«голуб» – свята, жертвенна, «божа
пташка» (як ластівка, жайворонок,
соловей), символ чистоти, очищення
та весільно-ритуальних обрядів;
«зозуля» - ворожка сповіщає про весну
і пророкує людині, як довго вона буде
жити;
«ластівка» – «чиста пташка», якій
притаманна жіноча символіка. Вона
несе на своїх крилах радість-весни

17. Пава

Пава за красу свого пір’я є символом
розквіту, молодості. Про струнку, гарно
одягнену дівчину кажуть: «Пливе, наче
пава». Пір’ям пави прикрашали головні
убори.

18. Ткацтво та килимарство

Ткацтво - один із традиційних видів
творчості, невід’ємна частина сучасної
культури української народу. Ткацтво
належить до найдавнішого ремесла.

19.

Інтер`єр помешкання завжди
прикрашався тканими килимами,
скатертинами, рушниками, пухнастими
вовняними ліжниками. Основний декор
у ткацтві поперечносмугастий,
геометричний, рідко стилізований,
рослинний.
В Україні льон, коноплі, а також
вовну здавна використовували як
ткацьку сировину.

20.

Килимарський промисел в Україні
був особливо розвинутий на
Полтавщині, Харківщині, Київщині,
Чернігівщині, Поділлі та суміжній
території Волині, а також у Галичині.
Орнамент робили переважно
рослинний, у Західному регіоні —
геометричний.

21.

Найстаріша літописна згадка про
килими на Русі походить з 997 р. Це
опис смерті й похорону
деревлянського князя Олега в Овручі,
де говориться: "положиша його на
коврі".

22. Гончарство

Гончарство — виготовлення з
опаленої гончарної глини
різноманітних виробів, зокрема посуду,
кахлів, іграшок тощо. Це досить
стародавнє ремесло виникло в епоху
неоліту, а згодом стало різновидом
народного мистецтва.

23.

Глина є пластичною під час
формування і досить твердою після
випалу. Має широкий спектр
природних барв — від білої, кремової,
охристої до червоної, коричневої і
темно-сірої.

24.

Первісні гончарі формували вироби
вручну, обліплюючи кошичок, камінь,
дерев'яну форму скибками глиняної маси
завтовшки в палець або обкручуючи за
спіраллю стрічку глини, поступово
зліплюючи і вивершуючи конусоподібну
посудину з гострим дном. Посуд виходив
товстостінний, з порушенням округлості та
силуету форми.

25.

Винахід гончарного круга (IV тис. до н. є.),
спочатку ручного й повільнообертового, а
у середньовіччі швидкісного, з ножним
приводом, став переворотом у розвитку
гончарного ремесла. Техніка точення на
крузі давала змогу не лише збільшити
випуск продукції, а й поліпшити її
художній рівень. Посуд, виготовлений на
крузі, досить легкий, тонкостінний, з
гармонійно-симетричними обрисами
форми, чіткими орнаментальними
смугами, лініями тощо.

26.

У гончарстві народні майстри
користувалися кількома техніками
декорування: ритування, глянсування,
ріжкування, фляндрування, штампик і
ліплення.

27.

Ритування («уріз», продряпування,
гравіювання) — це спосіб нанесення
заглибленого жолобка дерев'яною паличкою
або цвяхом на поверхню сирого черепка.
Глянсування, або лощення, роблять
гладким предметом (переважно камінчиком)
по сухому черепку лінії, смуги тощо.

28.

Фляндрування — це з'єднання за
допомогою гострого предмета трьох
або чотирьох стрічок ангобів, подібно
до мармурових розводів, — чітких і
зигзагоподібних.
Ріж кування майстри проводять прямі
й хвилясті лінії, наносять цятки,
розетки, листочки та інші
орнаментальні елементи.

29. У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів:

посуд різноманітного призначення;
сакральні предмети (хрести, ікони,
свічники тощо);
іграшки;
предмети для обладнання житла
(кахлі, вази, підвазонники тощо).

30. Історія гончарства

З утворенням Давньоруської
держави у X ст. поступово зростає
виробництво гончарного посуду,
особливо у містах. На виробах
з'являється спочатку непрозора, а
згодом прозора полива. Давньоруські
гончарі здебільшого виготовляли
корчаги для зберігання зерна, миски,
горщики, кухлі та глечики.

31.

У XIV ст. переважно виробляли
дешевий і зручний сірий посуд для
приготування страв. Його
оздоблювали лощенням і дерев'яними
штампиками-кілочками у вигляді
кружалець з промінчиками, зірочками,
зубчиками, ласточками тощо.

32.

У XVII—XVIII ст. українське гончарство
набуло вищого рівня розвитку. Вироби
розписували ангобами та емалями
(керамічна склоподібна фарба), що
дало змогу перейти до
багатоколірності..

33. Чільне місце посіли рослинні, квіткові орнаменти, фігурні зображення, передусім на мисках та кахлях

У цей час з-поміж численних полтавських
осередків гончарства, таких як Глинськ,
Зіньків, Миргород, Ромни, найвизначнішим
була Опішня. Тут 1786 р. близько 200
ремісників виготовляли різноманітний
святковий посуд для напоїв: дзбанки,
баклаги, барильця, куманці та декоративний
посуд скульптурного характеру: баранці,
леви, коники, півні тощо, оздоблені
квітковим орнаментом.

34.

У XIX ст. на Гуцульщині провідними
осередками гончарства стали Косів і Пістинь.
Косівська кераміка здобула славу завдяки
самобутній творчості Олекси Бахметюка.
Творчість Олекси Бахметюка в успадкованій
від батька майстерні відзначається
оригінальним розписом посуду і кахлю. Його
орнаментика багатопелюсткові квітки, трикутне
листя, грона винограду, пташки на гілках, коні,
кози, олені. Сміливо розбудовані квіткові
мотиви тут називали «бахмінщиною».

35.

У 20—30-х роках XX ст. народна кераміка
нічим не відрізнялася від виробів кінця
минулого століття. Але примусова
колективізація в Україні завдала значної
шкоди гончарному промислу. Спроби
заснувати у багатьох сільських осередках
гончарні артілі зазнали невдач. Різко
скоротилася кількість кустарів-гончарів,
оскільки усі працездатні селяни мусили
працювати у колгоспах.

36.

Певного пожвавлення гончарство
набуло у повоєнні десятиріччя.
Нестача ужиткового посуду
спричинила до швидкого відновлення
виробництва кераміки в Опішні,
Василькові, Валках.

37.

У 70—80-х роках українське гончарство
поволі занепадає. усе менше залишалося
досвідчених гончарів. Натомість ставали до
ладу напівмеханізовані керамічні цехи і
заводи для вироблення масової продукції,
що імітує народні гончарні вироби. До
традицій народного гончарства звертаються
художники-керамісти Києва, Львова та
Одеси.

38. Петриківський розпис

39.

Історія Петриківки давня, багата
подіями та іменами видатних людей
нашого краю. Виникнення селища
пов’язане з історією Нової Січі —
колись тут знаходились козацькі
зимівки, хутори.
Легенди пов’язують виникнення
Петриківки й назву з іменем
останнього гетьмана Січі Петра
Калнишевського.

40.

Перші достовірні відомості про
селище зустрічаються в
документах 1772 року. Вже в ці
часи Петриківка була
важливим торговельним
центром, тричі на рік тут
вирували ярмарки.

41.

42.

43.

Петриківський розпис відомий далеко за межі нашої
країни. Чарівна петриківська квітка розцвіла на
чудовій фарфоровій вазі, прегарним візерунком
лягла на шовкову тканину, коштовним самоцвітом
загорілася на лаковій поверхні сувенірної шкатулки.

44.

Історія розпису сягає далеко до нашого
народження, ще за часів Запорізької Січі.

45.

Петриківський
орнамент має
багатовікову
традицію і тісно
пов’язаний з
мистецькою
культурою
Запорізької Січі.
Виник він та дістав
свою назву в селищі
Петриківка на
Дніпропетровщині.
Петриківський
орнамент має
багатовікову
традицію і тісно
пов’язаний з
мистецькою
культурою
Запорізької Січі.
Виник він та дістав
свою назву в
селищі Петриківка
на
Дніпропетровщині.

46.

Петриківський
розпис починався
у вигляді
стінопису та
декору речей
хатнього вжитку.
Із покоління в
покоління
передавалися
традиції розпису,
самобутнього,
переважно
рослинного
орнаменту, який
щодалі все більш
удосконалювався

47.

Петриківський
орнамент
насамперед
характеризувався,
і зараз
характеризується
як рослинний,
переважно
квітковий.

48.

Згодом петриківчани у свої композиції
почали додавати дивовижних птахів, а
іноді й тварин.

49.

50.

51. Широке застосування у петриківському розписі мають мотиви садових і лугових квітів та ягід калини, полуниці і винограду.

52.

53. Характерними для петриківського орнаменту є зображення акантового листя, бутонів та перистого ажурного листя, квітки-цибульки

54.

55.

56. Народна іграшка

57.

Українські народні іграшки
виготовлялись з різних матеріалів,
переважно природніх - з глини, тіста,
дерева, соломи, лози, паперу та інших.
Збереглися керамічні та дерев'яні
іграшки — «лялька», «кінь»,
«вершник», «птах» тощо, датовані 19
століттям.

58.

свищики, мотанки, іграшковий посуд,
човники, візочки, коники з вершниками,
дзиги, вітрячки, деркачі, фуркала,
всілякі цяцьки з кори, дерева, глини,
соломи, з овочів, квітів, трави тощо.
Здебільшого діти виготовляли їх самі
(для себе або молодших братів і
сестер).

59.

Для сучасних дітей не є проблемою
придбати наймодерніші фабричні
забавлянки. З одного боку не зле,
забавлятися набутками цивілізації, а з
іншого — дармові подарунки у
готовому вигляді притлумлюють
потенційні здібності малюків,
позбавляють їх творчого ремісництва.

60. Український костюм

Український народний костюм символізує характер
та склад української душі, який представленний у
вигляді художніх елементів. Саме етнічний одяг
відображає надзвичайно широкий та багатогранний
спектр світоглядних уявлень, норм та духовних
традицій українського народу.

61.

Одним з основних елементів
українського народного костюму була
сорочка, яка була присутня завжди
незалежно від ритуалу, традицій та
подій. Характерною рисою сорочки
була вишивка, яка власне і стала
безпосереднім символом та візитною
карточкою українського одягу.

62.

Кожен із регіонів відрізнявся певною
автентичною методикою та технікою
вишивання різноманітних візерунків.
Локально спостерігались відмінності не
лише в домінуванні певних орнаментів,
як наприклад геометричних, рослинних
або тваринних, проте кожному регіону
та області були притаманні певна
палітра кольорів.

63.

Для Чернігівської області характерні
білі вишивки. Геометричний або
рослинний орнамент вишивається
білими нитками або ж із вкрапленням
червоного і чорного. Виконується дуже
дрібними стібками, що нагадують
бісерні вишивки, характерні для
чернігівських сорочок.

64.

Сорочки на Полтавщині вишиваються
головним чином білими нитками, дуже рідко
червоними або сірими. Манишка білих
сорочок у старих зразках прикрашалася
білим візерунком, виконаним гладдю.
Візерунок обводився чорними або
кольоровими смугами. Техніка вишивання шов "вперед голкою "," хрестик ", шов"
позаду голки ".

65.

Своєрідною вишивкою здавна славилася
Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості
по композиції. Чіткість ритму посилюється
однобарвністю вишивок, виконаних
червоною ниткою на біло-сірому полотні.
Вишивки північної Волині вражають своєю
вишуканою простотою. У південних районах
області переважають рослинні мотиви.

66.

У народній вишивці Львівської області
використовуються різноманітні типи
візерунків. У південних районах
орнамент вишивок геометричний,
білий фон не заповнюється, що додає
візерункам прозорість і легкість

67.

Для вишивок Закарпаття характерним
є мотив зигзаг ( "карлючка") у різних
техніках виконання. Кольорова гама
вишивок широка: червоний
сполучається з чорним (при цьому
виділяється один колір - чорний або
червоний), застосовуються як білі, так і
багатоколірні орнаменти.

68.

Гуцульські вишивки характеризуються
різноманітністю геометричних та
рослинних візерунків, безліччю
композицій, багатством сполучень
квітів, головним чином червоного з
жовтим та зеленим, причому домінує
червоний колір. Два або три відтінки
жовтого кольору прояснюють вишивку і
додають їй золотавий відблиск.

69.

Техніка вишивання Харківської області має
дуже багато спільного з формами вишивки,
сталими в центральних областях України,
але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні
орнаменти, створювані напівхрестиком або
хрестиком. Ці орнаменти вишивають
переважно грубою ниткою, унаслідок чого
візерунки створюють враження рельєфних.