Методологія в науковому дослідженні: загальні засади та принципи

1. Тема 1.1.1. Методологія в науковому дослідженні: загальні засади та принципи

1. Специфіка, рівні і форми наукового пізнання.
2. Поняття та визначення наукового дослідження.
3. Організація та етапи наукових досліджень.
4. Ознаки наукової проблемної ситуації та її
актуальність.

2.

Рекомендована література:
Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень.
Конспект лекцій: навчальний посібник /
А.С.Філіпенко. – К.: Академвидав, 2005. – 208 с.
2. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень:
підручник / М.Т. Білуха. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.
1.

3.

1. Специфіка, рівні і форми наукового пізнання.
Наука – це історично сформована форма
людської діяльності, спрямована на пізнання і
перетворення об'єктивної дійсності.
Науки поділяються на:
природно-технічні;
суспільні;
гуманітарні.

4.

У структурі наукового пізнання виокремлюються
емпіричний і теоретичний рівні.
Емпіричне дослідження – це такий рівень
наукового пізнання, зміст якого головним чином
отримано з досвіду, із безпосередньої взаємодії
людини з об’єктивною дійсністю.
Теоретичний рівень наукового пізнання є більш
високим ступенем дослідження дійсності, де
об’єкт постає з боку тих його зв’язків і
відношень, які недоступні безпосередньому
чуттєвому вивченню.

5.

У науковому пізнанні формуються і набувають відносної
самостійності такі форми:
1.
2.
3.
4.
5.
Факт ( від лат. – здійснено, зроблено) – це подія, явище, процес,
які мають місце в об’єктивній дійсності і є об’єктом дослідження.
Проблема (від лат. – перешкода, скритість, завдання) – це
запитання, чи комплекс запитань, які виникають у процесі
розвитку пізнання і вирішення яких має суттєвий практичний або
теоретичний інтерес.
Гіпотеза (від грец. - основа, припущення) – це різновид здогадки,
припущення більш або менш обґрунтоване, але ще не
підтверджене, не доведене повністю.
Доказ гіпотези. Це наступна необхідна стадія дослідження і
форма, в якій існує знання. Суть доказу полягає в установленні
істини, підтвердженні або спростуванні сформульованих
положень теоретичними аргументами за допомогою порівняння,
індукції, дедукції, аналогії.
Теорія – це система узагальненого знання, основних наукових
ідей, законів і принципів, які відображають певну частину
навколишнього світу, а також матеріальну і духовну діяльність
людей.

6.

Схема 1. Рівні і форми розвитку наукових
знань

7. Об’єкт і суб’єкт наукового пізнання.

Суб'єкт пізнання – це людина, яка включена в
суспільне життя, в суспільні зв'язки та відносини, яка
використовує суспільно-вироблені форми, способи,
методи практичної та пізнавальної діяльності, як
матеріальні
(знаряддя
праці,
прилади,
експериментальні установки і т.п.), так і духовні
(категорії, логічні форми та правила мислення, зміст
мови, правила її структурної побудови та вживання);
це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання
до знання, від неповного знання до більш повного і
точного, нарощуючи суспільне необхідне нове знання
про дійсність.

8.

Об'єкт пізнання – це частина об'єктивної і
частина суб'єктивної реальності, на яку
спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта.
Об'єкт постійно змінюється під впливом практики
та пізнання, оскільки змінюється, розширюючись
та поглиблюючись, та частина матеріального і
духовного світу, яка включається в сферу
діяльності суспільства і тим самим стає об'єктом
інтересів суб'єкта.

9. 2. Поняття та визначення наукового дослідження

Наукове дослідження є формою існування і розвитку
науки, тобто означає вивчення явищ і процесів, аналіз
впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії
і взаємозв’язків між явищами з метою отримання
доведених і корисних для науки і практики рішень з
максимальним ефектом.
Мета наукового дослідження - визначення конкретного
об'єкта й всебічне, достовірне вивчення його структури,
характеристик, зв'язків на основі розроблених у науці
принципів і методів пізнання, а також одержання
корисних
для
діяльності
людини
результатів,
впровадження у виробництво з подальшим ефектом.

10.

Метод - це інструмент для вирішення головного
завдання науки - відкриття об'єктивних законів
дійсності.
Методологія – це вчення про принципи
побудови, форми і способи науково-пізнавальної
діяльності.
Гіпотеза – це наукове припущення, висунуте для
пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин,
які зумовлюють даний наслідок.
Концепція – це сукупність теоретичних поглядів,
що об’єднані певною науковою ідеєю.

11.

Класифікація наукових досліджень:
За цільовим призначенням:
- фундаментальні дослідження;
- прикладні дослідження.
За методом дослідження:
- теоретичні дослідження;
- теоретико-експериментальні дослідження;
- експериментальні дослідження.
За видами зв’язку із суспільним виробництвом:
- спрямовані на створення нових процесів;
- спрямовані на поліпшення виробничих відносин;
- дослідження в області суспільних, гуманітарних та
інших наук.

12.

За ступенем важливості для народного господарства:
- виконувані за завданням міністерств і відомств;
- виконувані за планом (з ініціативи) науково-дослідних організацій.
Залежно від джерел фінансування :
- держбюджетні;
- госпрозрахункові.
За тривалістю розроблення:
- довгострокові;
- короткострокові.
За складом досліджуваних властивостей об’єкта:
- комплексні;
- диференційовані.
За стадією дослідження :
- пошукові дослідження;
- науково-дослідні розробки;
- дослідно-промислові розробки.
За місцем проведення:
- лабораторні дослідження;
- виробничі дослідження.

13. 3. Організація й етапи наукових досліджень

1. Вибір проблеми наукової роботи:
ознайомлення з літературою;
ознайомлення з нормативними документами;
вивчення документації;
аналіз досвіду.
2. Детальне ознайомлення з проблемою засобами літературних джерел:
складання бібліографії (картотеки літературних джерел);
виконання виписок із літературних джерел, конспектування тощо.
3. Уточнення теми і розробка попереднього варіанту плану наукової роботи:
обґрунтування вибору теми;
обґрунтування актуальності та новизни дослідження;
відбір методів дослідження;
формулювання мети та завдань дослідження;
визначення методів обробки результатів;
складання переліку досліджуваних питань;
розробка календарного плану дослідження.
4. Побудова гіпотези.

14.

5. Збір матеріалу:
спостереження;
аналіз досвіду;
експеримент.
6. Зведення результатів дослідження:
групування результатів;
обробка матеріалів;
складання таблиць, діаграм.
7. Додатковий збір матеріалу.
8. Аналіз результатів дослідження:
теоретична обробка результатів;
інтерпретація результатів.
9. Складання розширеного плану наукової роботи:
підготовка головних тез (вихідних позицій);
поділ роботи на розділи, параграфи;
складання списку використаних літературних джерел;
формулювання назв розділів, параграфів.

15.

10. Літературне оформлення роботи:
підготовка тексту розділів;
корекція мови та стилю;
остаточне формулювання назв розділів, параграфів;
оформлення списку використаних літературних
джерел.
11. Впровадження результатів дослідження в
практику:
розробка методичних рекомендацій, інструкцій;
підготовка статей, лекцій, доповідей.
12. Оцінка ефективності дослідження:
визначення актуальності та новизни;
наукова доказовість роботи;
обґрунтування можливостей впровадження
результатів у практику.

16.

17. 4. Ознаки наукової проблемної ситуації та її актуальність.

Необхідність і своєчасність вивчення й розв’язання виділених
дослідником суперечностей, з метою подальшого розвитку теорії та
вдосконалення практики, визначає актуальність проблеми
дослідження.
Обґрунтування актуальності передбачає відповідь на запитання:
чому дану проблему потрібно розв’язувати саме в даний час?
Загалом, алгоритм обґрунтування передбачає висвітлення таких
аспектів досліджуваної проблеми:
1. Сутнісний зміст проблеми - відтворює головні, найбільш гострі
суперечності між існуючими теоретичними знаннями і практичним
станом питання, що досліджується.
2. Соціальний запит - підтверджує, продиктовану змінами
соціальних умов, необхідність вирішення більш загальної проблеми
науки, складовою частиною якої є запроваджена проблема
дослідження.

18.

3. Запити практики - узагальнені дослідником вказівки на конкретні
труднощі в розв’язуванні практичних задач, помилки і недоліки в роботі, що
зумовлені відсутністю відповідних наукових положень та рекомендацій;
прогресивні явища, які вимагають узагальнення, аналізу та подальшої
наукової розробки.
4. Запити науки - характеризують необхідність дослідження для розвитку
науки, визначають місце проблеми дослідження в загальному науковому
знанні, вказують наукову наступність розроблюваної проблеми.
5. Розробленість проблеми - показує існуючий рівень висвітлення проблеми
в основній та суміжних науках.
6. Ідея дослідження - містить вказівки на головні напрямки дослідження чи
його концепцією.
7. Стратегія дослідження - вказує на основні принципи і шляхи зміни
існуючого чи розробки нового теоретичного знання.
8. Тактика дослідження - визначає головні відомі науці теоретичні й
методологічні положення, виходячи з яких, слід розробляти теоретичні
передумови дослідження, як засіб підвищення практичної ефективності
навчально-виховного процесу.

19. Тема 2. Пошук наукової інформації та її представлення в науковій роботі. Наукова дискусія

1. Інформаційне забезпечення наукового дослідження.
2. Характеристика та класифікація джерел наукової
літератури.
3. Пошук, відбір та накопичення наукової інформації.
4. Опрацювання джерел наукової літератури.
5. Загальні вимоги до наукової роботи.

20. 1. Інформаційне забезпечення наукового дослідження.

Інформація - сукупність повідомлень (відомостей), яка визначає
рівень наших знань про ті чи інші явища, факти, події та їхні
взаємозв’язки.
Властивості інформації:
адекватність;
релевантність;
правильність;
точність;
актуальність або своєчасність;
загальність;
ступінь деталізації.

21. Інформацію можна розглядати за трьома аспектами:

прагматичним (щодо її корисності, досягнення
мети, на яку вона спрямована);
семантичним (з погляду смислового змісту і
правильного тлумачення);
синтаксичним (з погляду техніки уявлення і
передання).

22. Функції наукової інформації:

функція відображення;
кумулятивна функція;
комунікативна функція;
функція актуалізації.
Наукові документи - матеріальні об’єкти, в яких
зафіксовані наукові дані або наукова інформація, що
характеризується певною логічною завершеністю і
призначена для її збереження, передачі у часі і
просторі та використання у суспільній практиці, з
обов’язковим посиланням на те, де, ким і коли він був
створений.

23.

Види наукової інформації:
за способами її одержання і галузями використання: технічна,
економічна, соціальна тощо;
за способом її фіксації: на паперових та електронних носіях;
залежно від статусу інформації: первинні (фактографічні)
документи, вторинні (бібліографічні);
за призначенням: офіційні (нормативні), наукові, науковопопулярні, навчальні, довідкові, патентно-ліцензійні, виробничі,
рекламні, інформаційні тощо;
залежно від способу підготовки розрізняють друковану
(тиражовані) та рукописну (або машинописну) наукову
інформацію;
залежно від періодичності виникнення наукові видання
поділяють на неперіодичні (книги); видання, що продовжуються
(збірки статей), періодичні (журнали, газети).

24.

Принципи формування інформаційного
забезпечення:
інформаційні матеріали повинні збиратися
цілеспрямовано, залежно від мети і завдань
наукового дослідження;
склад і структура цих інформаційних матеріалів
має відповідати структурі дослідження;
процес
збору
інформаційних
матеріалів
складається з двох стадій: спочатку матеріал
накопичується без оцінки його значення, а потім
проводиться фільтрація, або відбір істотних,
необхідних елементів та виключення зайвих чи
дублюючих.

25.

Послідовність вивчення літературних джерел і
збору матеріалів:
перший крок - складання бібліографії;
другий крок - загальний перегляд тих джерел, які
дають найбільш загальне уявлення про проблему;
третій
крок
поглиблена
робота
з
бібліографічними матеріалами.

26.

2. Характеристика та класифікація джерел наукової літератури:
енциклопедія;
монографія;
збірник наукових праць;
періодичні видання;
спеціальні випуски технічних видань;
патентно-ліцензійні видання (патентні бюлетені);
стандарти;
навчальна література;
спеціалізовані довідники;
огляди;
дисертація. автореферат;
анотація;
резюме;
рецензія;
тези;
наукові повідомлення ;
наукова доповідь;
науковий звіт з теми.

27. 3. Пошук, відбір та накопичення наукової інформації

Централізований збір і обробку опублікованих
документів здійснюють:
Книжкова палата України;
Український
інститут
науково-технічної
та
економічної інформації (УкрІНТЕІ);
Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського;
Державна науково-технічна бібліотека України
(ДНТУ);
бібліотечно-інформаційні
установи
загальнодержавного або регіонального рівня.

28.

Інформаційний пошук - це сукупність операцій,
спрямованих на відшукування документів, які
необхідні для проведення наукового дослідження.
Універсальна десяткова класифікація (УДК)
охоплює увесь універсум знань та є міжнародною
системою класифікації друкованих творів і
документальних матеріалів.
Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) класифікація друкарських видань, заснована на
системі таблиць ідентифікаторів.

29. 4. Оброблення джерел наукової літератури

Плагіат – свідоме присвоєння авторства чужого наукового
твору, використання його повністю або частково під своїм
прізвищем без посилання на джерело запозичення.
Розрізняють пряме і непряме цитування положень окремих
авторів. При прямому цитуванні обов’язковими є такі вимоги:
цитування не повинно бути надмірним за обсягом;
положення, що цитуються, мають бути обов’язково виділені
лапками;
цитований текст має наводитися дослівно;
при виділенні окремих слів у цитаті необхідно зазначати
авторство такого виділення («виділено автором» або «виділено
нами»);
посилання на джерело має здійснюватися за бібліографічними
вимогами (з обов’язковим зазначенням сторінок).

30.

Дискусія – це письмова полеміка щодо спірного
питання,
слабкості
або
неадекватності
аргументів,
невідповідності
застосовуваних
методів
та
інструментів,
наявності
різноспрямованих гіпотез, недостатнього вивчення
об’єкта тощо.
Наукова новизна дослідження – чітко визначений
у роботі новий науковий результат, тобто
невідомі раніше знання, що відповідають вимогам
оригінальності, унікальності і неповторності
наведених положень.

31.

Новими науковими положеннями можуть бути:
нові підходи до систематизації (класифікації) об’єктів,
проблем чи методів дослідження з чітким визначенням
нових класифікаційних ознак;
нові методологічні принципи (підходи) до здійснення
відповідного дослідження, що становлять теоретичний
базис розроблення практичних рекомендацій;
система суттєвих відмінностей досліджуваного об’єкта
дослідження від інших об’єктів більш широкого
спорідненого класу, що раніше в науковій літературі не
визначались;
нові тенденції розвитку об’єкта дослідження, що
притаманні сучасному етапу загального економічного
розвитку України;
інші нові наукові уявлення про економічні процеси і
явища, що пов’язані із об’єктом дослідження.

32. 5. Загальні вимоги до наукової роботи:

чіткість і логічна послідовність викладу
матеріалу;
переконливість аргументації;
стислість
і
точність
формулювань,
що
виключають
можливість
неоднозначного
тлумачення;
конкретність викладу результатів роботи;
обґрунтованість рекомендацій і пропозицій.

33.

Структура науково-дослідної роботи:
титульний аркуш;
реферат;
зміст;
перелік умовних позначок, одиниць і термінів;
вступ;
основна частина;
висновок;
список використаних джерел;
додатки.

34.

Реферат повинен містити:
відомості про обсяг;
кількість ілюстрацій;
кількість таблиць;
кількість книг роботи;
кількість використаних джерел;
перелік ключових слів;
текст реферату.
Оптимальний обсяг тексту реферату 1200 знаків,
але не більше 2000 знаків.

35.

Тези доповіді (гр. thesis – положення, твердження)
– це опубліковані до початку наукової конференції
матеріали попереднього характеру, що містять
виклад основних аспектів наукової доповіді.

36.

Основне призначення тез:
познайомити учасників конференції із змістом тез доповіді;
донести в доступній формі інформацію про свої дослідження
тим учасникам, які з різних причин не зможуть виступити;
3. оприлюднити результати наукової роботи та зробити її
надбанням фахівців;
4. встановити пріоритет автора;
5. засвідчити особистий внесок як дослідника в розробку
наукової проблеми;
6. підтвердити достовірність основних результатів і висновки
наукової роботи, її новизну і рівень;
7. підтвердити факт апробації та впровадження результатів і
висновків наукової праці;
8. відобразити основний зміст наукової праці та завершеність
певного стану дослідження або роботи в цілому.
1.
2.

37.

Типові структури тез:
• Постановка
проблеми або завдання
• Результати дослідження
• Нова методика роботи
При написанні тез типу "Постановка проблеми або завдання" необхідно представити наступні блоки інформації:
• Короткий вступ (актуальність теми).
• Мета роботи (поставити проблему або завдання).
• Огляд існуючих точок зору на проблему, або опис ситуації в наочній області.
• Деякі власні думки на цю тему.
• Передбачувані дослідження.
• Висновки (яке завдання або проблема ставиться для подальшого вирішення).
У тезах типу "Результати дослідження" необхідно представити такі блоки інформації:
• Короткий вступ, постановка проблеми (власне, все те ж, що в тезах "Постановка проблеми або завдання", тільки коротко).
• Мета роботи (досліджувати щось конкретне).
• Базові положення дослідження або гіпотеза (у разі експериментального дослідження).
• Застосовані методи.
• Параметри вибірки.
• Проміжні результати (при необхідності).
• Основні результати.
• Інтерпретація та висновки.
У тезах "Нова методика роботи" :
• Короткий вступ, що описує завдання, для вирішення яких необхідна методика, що розробляється, область її застосування.
• Мета роботи (розробити певну методику).
• Опис існуючих методик.
• Опис нової методики.
• Опис результатів застосування.
• Оцінка переваг і обмежень нової методики.
• Висновки.

38.

Алгоритм написання тез:
1. Визначити тип та вибрати відповідну структуру тез.
2. Визначити майбутній основний результат або висновок роботи.
3. Сформулювати попередню назву тез. Слід при цьому враховувати:
• вибраний раніше тип тез;
• основний результат роботи і її фактичний зміст, який буде описано в
тезах;
• назва конференції, в якій передбачається участь.
4. Складання структури тез згідно обов'язкових розділів тез вибраного
типу.
5. Перевірка на достатність розділів і абзаців для повного розкриття теми.
6. З’ясування вимог до оформлення тез, та їх об'єму.
7. Формулювання. Починаючи з першого абзацу, висловлюйте свої думки,
прагнучи укластися у відведений для них об'єм.
8. Редагування переходів між абзацами.
9. Перевірка тез на заданий загальний об'єм.
10. Оформлення тез згідно всіх вимог оргкомітету.
11. Консультація з науковим керівником.
12. Відправте готові тези до оргкомітету конференції.

39. Вимоги ВАК до написання статті

актуальність дослідження;
постановка проблеми;
аналіз останніх досліджень і публікацій;
виділення невирішених раніше частин загальної
проблеми, котрим присвячується означена
стаття;
методологічне або загальнонаукове значення;
викладення основного матеріалу;
головні висновки;
перспективи використання результатів
дослідження.

40. Тема 3. Формування комплексу методик для дослідження та збір емпіричних даних

1.
2.
3.
4.
5.
Методи наукового дослідження.
Теоретичні методи наукового дослідження
Емпіричні методи наукового дослідження
Основні поняття і визначення математичних методів
Методи аналізу і обробки первинної статистичної інформації

41. 1. Методи наукового дослідження

Метод – це засіб досягнення будь-якої мети,
вирішення
конкретного
завдання;
сукупність
прийомів або операцій практичного чи теоретичного
засвоєння (пізнання) дійсності.
Методика – конкретні принципи, форми та засоби
використання методів, за допомогою яких
здійснюється більш глибоке пізнання різноманітних
проблем та їх розв'язання.

42.

За ступенем загальності та сферою
застосування методи наукового пізнання
поділяються на:
загальнофілософські (діалектичний і метафізичний
методи);
загальнонаукові (методи емпіричного дослідження,
методи теоретичного дослідження, загальнологічні
методи наукового дослідження);
спеціально-наукові;
дисциплінарні;
міждисциплінарні.

43.

Методи пізнання можна поділити на три
групи:
методи емпіричного дослідження;
методи, що використовуються на емпіричному і
теоретичному рівнях;
методи теоретичного дослідження.
Збирання фактів, їх первинний опис, узагальнення і
систематизація – характерні ознаки емпіричного
пізнання.
Теоретичний рівень дослідження пов'язаний з
глибоким аналізом фактів, проникненням у
сутність досліджуваних об’єктів, пізнанням і
формулюванням законів, тобто поясненням явищ.

44. 2. Теоретичні методи наукового дослідження

Дедукція - це такий метод дослідження, при якому
окремі положення виводяться із загальних.
Індукція - це такий метод дослідження, при якому
за окремими фактами і явищами встановлюються
загальні принципи й закони.
Аналіз - це метод наукового дослідження, при
якому явище розчленовується на складові частини.
Синтез - протилежний аналізу метод, що
укладається в дослідженні явища в цілому, на
основі об'єднання зв'язаних один з одним
елементів у єдине ціле.

45.

Ранжування - виключення всього другорядного,
що не впливає істотно на розглянуте явище.
Абстрагування - відволікання від другорядних
фактів з метою зосередження на найважливіших
особливостях досліджуваного явища.
Формалізація - основні положення процесів і
явищ наводять у вигляді формул і спеціальної
символіки.

46.

Логічний метод містить у собі гіпотетичний і
аксіоматичний.
Гіпотетичний метод заснований на розробленні
гіпотези, наукового припущення, що містить
елементи новизни й оригінальності.
Аксіоматичний метод заснований на очевидних
положеннях (аксіомах), прийнятих без доказу.
Історичний
метод дозволяє досліджувати
виникнення, формування й розвиток процесів і
подій у хронологічній послідовності з метою
виявлення внутрішніх і зовнішніх зв'язків,
закономірностей й протиріч.

47.

Метод моделювання
допомогою моделей .
–
вивчення
явищ
за
Розрізняють фізичне й математичне моделювання.
При фізичному моделюванні фізика явищ в об'єкті
й моделі та у математичних залежностях однакові.
При математичному моделюванні фізика явищ
може бути різною, а математичні залежності
однаковими.

48. 3.Емпіричні методи наукового дослідження

Спостереження - це метод пізнання, при якому
об'єкт вивчають без втручання в нього; фіксують,
вимірюють лише властивості об'єкта, характер
його зміни.
Експеримент
- це найбільш загальний
емпіричний метод пізнання, при якому провадять
не тільки спостереження й виміри, але й
здійснюють
переміщення,
зміни
об'єкта
дослідження й т.д.

49.

Розрізняють експерименти природні й штучні:
природні
експерименти характерні при вивченні
соціальних явищ (соціальний експеримент) в умовах,
наприклад, виробництва, побуту й т. п.;
штучні експерименти широко застосовуються в багатьох
природничих дослідженнях. У цьому випадку вивчають
явища, ізольовані до необхідного ступеня, щоб оцінити їх
у кількісному і якісному відношеннях.
Експериментальні дослідження бувають лабораторні й
виробничі:
лабораторні дослідження проводять із застосуванням
типових приладів, спеціальних моделюючих установок,
стендів, устаткування й т. д.;
виробничі експериментальні дослідження мають на меті
вивчити процес у реальних умовах з урахуванням впливу
різних випадкових факторів виробничого середовища.

50.

Методологія експерименту - це загальна
структура
(проект)
експерименту,
тобто
постановка
й
послідовність
виконання
експериментальних досліджень.
Методологія експерименту містить такі
основні етапи:
I. Розробку плану-програми експерименту.
II. Оцінка засобів оброблення інформації і вибір для
проведення експерименту.
III. Проведення експерименту.
IV. Оброблення й аналіз експериментальних даних.

51. 4. Основні поняття і визначення математичних методів

Метод формалізації – це вивчення об’єктів
шляхом відображення їх змісту, структури, форми
чи функціонування у знаковому вигляді, з
допомогою штучних мов (знакових систем).
Математичне моделювання – це створення
математичної моделі і експериментування з нею.

52. 5. Методи аналізу і обробки первинної статистичної інформації

Статистичним
спостереженням
називають
науково організований облік і збирання за єдиною
програмою масових даних про явища та процеси
суспільного життя.
Види статистичних спостережень:
1) За формами: статистична звітність і спеціальні
статистичні обстеження та переписи;
2) За повнотою охоплення об’єкта: суцільні та
несуцільні.
3) За способом одержання статистичних
матеріалів: безпосереднє спостереження, звітне
(документальне) спостереження та опитування.

53. Дякую за увагу!

54. Тема 2.1. Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини

1. Поняття інтелектуальної власності.
2. Еволюція інтелектуальної власності.
3. Роль промислової власності у економічному
розвитку.
4. Авторське право і розвиток культури.

55. 1. Поняття інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність – це закріплені
законом права на результати інтелектуальної
діяльності
у
виробничій,
науковій,
літературній і художній областях.
Художня
творчість
літературні
твори
художні твори
Технічна
творчість
винаходи
торговельні
марки
Об'єкти авторського та
суміжних прав
комерційні
таємниці
Об'єкти права
промислової
власності

56.

Інтелектуальна власність є нематеріальним
об'єктом.
Об'єктом власності є право на результати
інтелектуальної діяльності людини.
Право на результат творчої діяльності забезпечує
його
власнику
виняткову
можливість
розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а
також передавати іншим особам.
Якщо майнове (економічне право) на результат
творчої праці може бути віддільним від творця, то
моральне (немайнове) право автора невіддільне від
творця і не може бути передано іншій особі.

57.

Право
інтелектуальної
власності
=
Майнове право
+
Немайнове право
Право володіти
Право на
авторство
Право
користуватися
Право на
недоторканість
твору
Право
розпоряджатися

58.

Об'єкти інтелектуальної власності
Об'єкти промислової
власності
Нетрадиційні об'єкти
інтелектуальної власності
Сорти рослин
Винаходи
Корисні
моделі
Породи тварин
Об'єкти авторського права і
суміжного права
Літературні твори
Художні твори
Комп'ютерні програми
Промислові
зразки
Топографії інтегральних мікросхем
Географічне
зазначення
Бази даних
Комерційні таємниці
Фонограми та
відеограми
Фірмове
найменування
Торгівельні
марки
Наукові відкриття
Раціоналізаторські пропозиції
Передачі організацій
мовлення

59. 2. Еволюція інтелектуальної власності.

Еволюція промислової власності
початок XIV століття Англія;
«Справа виробників сукна з Іпсвіча» (1615 p.);
1628 р. прийнятий статус про монополії;
термін «товарні знаки» (торговельні марки)
почали вживати в XIX ст.;
30-40-х роках XX ст. створено законодавство про
торговельні марки (Німеччина, 1936 рік; Британія,
1938 рік; США, 1946 рік).

60. Еволюція авторського права і суміжних прав

винахід у XV ст. друкарського верстата Гуттенбергом;
в 1709 р. в Англії прийнято Статут королеви Анни - перший
закон про авторське право;
в 1791–1793 рр. закладений фундамент французької системи
авторського права;
у законі штату Масачусетс (США) 1789 p. відзначено, що
«немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є
результатом її розумової праці»;
Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі США
1976 р., що передбачає захист здобутків протягом усього життя
автора і 50 р. після його смерті;
Цивільний кодекс УРСР р. IV - "Авторське право" і р. VI
"Винахідницьке право", а також "Положення про відкриття,
винаходи і раціоналізаторські пропозиції", 1973 p.

61. Незалежна Україна

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.;
«Тимчасове положення про правовий захист об'єктів
промислової власності і раціоналізаторських пропозицій» від 18
вересня 1992 р.;
• закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні
моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про
охорону прав на знаки для товарів і послуг», які набули чинності
15 грудня 1993 р.;
• закони України «Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»
(18 грудня 1992 р.), «Про охорону прав на сорти рослин»
(21 квітня 1993 р.), «Про захист від недобросовісної
конкуренції» (7 червня 1996 р.), «Про охорону прав на
топографії інтегральних мікросхем» (5 листопада 1997 р.).;
• Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня
1993 р.).

62. 3. Роль промислової власності у економічному розвитку.

Створення
національної
патентної
системи
промислової власності переслідує подвійну мету:
необхідно законним чином оформити економічні і
моральні права авторів і власників об'єктів
промислової власності;
стимулювати творчу активність громадян, сприяти
поширенню і застосуванню її результатів,
заохочувати чесну торгівлю.
Видача патенту стимулює інвестиції в промислове використання
винаходу. Публікація патенту робить доступною інформацію про
нього широкому колу людей і стимулює, тим самим, створення нових
винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу.

63. Вплив винаходів на економічний розвиток може здійснюватися за чотирма каналами:

1. Інформація про патенти полегшує передачу
(трансфер) технологій і сприяє залученню
прямих іноземних інвестицій.
2. Патенти стимулюють наукові дослідження.
3. Патенти е каталізатором нових технологій і
бізнесу.
4. Бізнес накопичує патенти і комерціалізує їх
шляхом передачі прав через ліцензійні угоди,
внесення до статутного капіталу підприємств,
використання у власному виробництві для
отримання додаткового прибутку.

64. Тема 2.2. Система інтелектуальної власності

1. Міжнародна система інтелектуальної власності.
2. Законодавство в сфері інтелектуальної власності в
Україні.
3. Інституційна база в сфері інтелектуальної
власності.

65. 1. Міжнародна система інтелектуальної власності.

Основою міжнародної системи інтелектуальної
власності є:
22 угоди (14 - у сфері промислової власності, 8 авторського права і суміжних прав);
Україна приєдналася до 14 договорів.

66.

Договори про захист інтелектуальної власності:
Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів;
Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть
програми через супутник;
Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від
незаконного відтворення їхніх фонограм;
Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні
позначення походження виробів;
Найробський договір про охорону олімпійського символу;
Паризька конвенція про охорону промислової власності;
Договір про патентне право (PIT);
Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників
фонограм і організацій мовлення;
Договір про закони про торговельні марки;
Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів;
Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно
інтегральних схем;
Договір ВОІВ про авторське право;
Договір ВОІВ про виконання і фонограми.

67.

Глобальні договори системи охорони:
Будапештський договір про міжнародне визнання депонування
мікроорганізмів з метою патентної процедури;
Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;
Лісабонська угода про захист зазначень місця походження
виробів та їх міжнародної реєстрації;
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;
Договір про патентну кооперацію.
Договори про класифікації:
Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації
промислових зразків.
Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для
реєстрації знаків.
Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію.
Віденська угода про утворення міжнародної класифікації
зображувальних елементів.

68.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) заснована у 1967 p.
Головні завдання:
поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в
інтересах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівності;
заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в
усьому світі;
модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності
міжнародних угод, що створені у сфері охорони промислової власності, а також
охорона літературних і художніх творів.
ВОІВ визначено, що до інтелектуальної власності належать права на:
літературні, художні та наукові твори;
виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
винаходи у сферах людської діяльності;
наукові відкриття;
промислові зразки, товарні знаки, фірмові найменування і комерційні позначення;
захист від недобросовісної конкуренції;
усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій,
літературній і художній сферах.

69. 2. Законодавство в сфері інтелектуальної власності в Україні

Інфраструктура
Законодавство
Національна
система
інтелектуальної
власності
Користувачі
Інституційна
база

70.

Нормативна база:
Конституція України
Кодекси України
Закони України
Укази Президента України
Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України
Відомчі нормативно-правові акти
Закони України:
Про обов'язковий примірник документів
Про захист економічної конкуренції
Про Антимонопольний комітет України
Про культуру
Про інноваційну діяльність
Про зовнішньоекономічну діяльність
Про господарські товариства
Про інформацію
Про друковані засоби масової iнформацiї (пресу) в Україні

71.

Про режим іноземного інвестування
Про науково-технічну інформацію
Про інвестиційну діяльність
Про телебачення i радіомовлення
Про захист інформації в автоматизованих системах
Про наукову i науково-технічну експертизу
Про наукову i науково-технічну діяльність
Про рекламу
Про iнформацiйнi агентства
Про видавничу справу
Про народні художні промисли
Про архітектурну діяльність
Про професійних творчих працівників i творчі союзи
Про кінематографію
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової
охорони інтелектуальної власності стосовно виконання вимог, пов'язаних із
вступом України до СОТ
Про захист від недобросовісної конкуренції

72. 3. Інституційна база в сфері інтелектуальної власності в Україні

Органи виконавчої влади:
Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;
Державна служба інтелектуальної власності України;
Міністерство внутрішніх справ України;
Державна фіскальна служба України;
Міністерство аграрної політики та продовольства України;
Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України;
Державне агентство земельних ресурсів України;
Міністерство охорони здоров'я України;
Міністерство культури України;
Державне агентство України з питань кіно;
Міністерство екології та природних ресурсів України;
Фонд державного майна України.

73.

Державні органи зі спеціальним статусом:
Рада національної безпеки і оборони України;
Генеральна прокуратура України;
Служба безпеки України;
Антимонопольний комітет України.
Органи судової влади:
Верховний Суд України;
Вищі спеціалізовані суди;
апеляційні та місцеві суди.

74. Тема 2.3. Захист прав інтелектуальної власності

1. Поняття захисту прав інтелектуальної власності.
2. Дії, що визнаються порушенням прав інтелектуальної власності.
3. Форми та способи захисту права інтелектуальної власності.
4. Основні положення захисту авторських прав, передбачені Угодою
TРІПС.

75. 1. Поняття захисту прав інтелектуальної власності.

Захист прав інтелектуальної власності – це правове
забезпечення недоторканності цих прав, їх непорушності,
а в разі порушення, застосування заходів примусового
характеру, спрямованих на відновлення цих прав.
Захист прав інтелектуальної власності включає передбачену
законодавством діяльність уповноважених країною
відповідних органів влади по визнанню,
поновленню прав, та усуненню
перешкод, що заважають реалізації
прав та законних інтересів суб’єктів
права інтелектуальної власності.

76. 2. Дії, що визнаються порушенням прав інтелектуальної власності

Найпоширенішими правопорушеннями у сфері авторського права та суміжних
прав є: ‰
виготовлення і розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та
фонограм; ‰
тиражування та розповсюдження неліцензійного комп’ютерного програмного
забезпечення; ‰
нелегальне виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування.
Порушенням прав на винахід чи корисну модель є вчинення без дозволу
власника цих прав таких дій: ‰
виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної
моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, продаж,
імпорт та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту
в зазначених цілях; ‰
застосування запатентованого процесу або пропонування його для застосування в
Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес для застосування, знає про те, що
такі дії забороняються без згоди правовласника або, виходячи з обставин, це і так
є очевидним.

77.

Порушенням прав на торговельну марку є вчинення без дозволу
правовласника таких дій: ‰
нанесення торговельної марки на будь-який товар, для якого права
на цю торговельну марку були зареєстровані, упаковку, в якій
міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку,
бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого
товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою
пропонування для продажу, продаж, імпорт та експорт; ‰
застосування торговельної марки під час пропонування та надання
будь-якої послуги, для якої права на цю торговельну марку були
зареєстровані; ‰
застосування торговельної марки, права на яку зареєстровані, в діловій
документації чи в рекламі та в мережі
«Інтернет», у тому числі в доменних іменах.

78.

Набуті права на торговельну марку надають правовласнику виключне
право забороняти іншим особам використовувати без його згоди: ‰
торговельну марку стосовно наведених у свідоцтві на неї товарів і
послуг; ‰
торговельну марку стосовно товарів і послуг, споріднених з
наведеними у свідоцтві на неї, якщо внаслідок такого використання
можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає
послуги; ‰
позначення, схоже із торговельною маркою, стосовно наведених у
свідоцтві на неї товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання
ці позначення і торговельну марку можна сплутати; ‰
позначення, схоже із торговельною маркою, стосовно товарів і
послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві на неї, якщо внаслідок
такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє
товари чи надає послуги, або ці позначення і торговельну марку можна
сплутати.

79. 3. Форми та способи захисту права інтелектуальної власності.

В законодавстві розрізняють дві основні форми захисту прав
інтелектуальної власності – юрисдикційну і неюрисдикційну.
Неюрисдикційна – дії юридичних і фізичних осіб щодо самозахисту прав
інтелектуальної власності, без звернення за допомогою до державних або
інших компетентних органів.
Юрисдикційна – особа, права якої порушено, звертається за захистом
порушених прав до суду, інших компетентних державних органів,
уповноважених вжити необхідні заходи для відновлення порушених прав
і припинення правопорушення.
У рамках юрисдикційної форми виокремлюють загальний (судовий) і
спеціальний (адміністративний) порядки захисту порушених прав
інтелектуальної власності.
Способи захисту прав інтелектуальної власності. Юрисдикційна форма
захисту прав ІВ передбачає цивільно-правовий, кримінально-правовий
та адміністративно-правовий захист порушених прав.

80.

Під цивільно-правовим захистом прав інтелектуальної власності
розуміють
передбачені
законом
матеріально-правові
заходи
примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або
відновлення порушених прав інтелектуальної власності, припинення
правопорушення, а також майновий вплив на правопорушника.
Метою цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності є
не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а
відшкодування заподіяної шкоди.
Спори, пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності в
Україні
розглядаються
загальними,
господарськими
та
адміністративними судами.

81.

Загальними цивільно-правовими способами захисту прав, які
поширюються також і на захист прав інтелектуальної власності є: ‰
визнання прав; ‰
визнання правочину недійсним; ‰
припинення дії, яка порушує права; ‰
відновлення становища, яке існувало до порушення; ‰
примусове виконання обов’язку в натурі; ‰
зміна правовідношення; ‰
припинення правовідношення;
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової
шкоди; ‰
відшкодування моральної (немайнової) шкоди; ‰
визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної
влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових
осіб.

82.

Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної
власності наступає, якщо правовласнику завдана матеріальна шкода у
значному, великому або у особливо великому розмірах.
Значний розмір матеріальної шкоди - у ≥20 разів перевищує НМДГ
(689 грн.), у великому розмірі - у ≥200 разів, в особливо великому
розмірі - у ≥1000 разів.
Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав.
1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і
мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне
відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і
програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на
аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше
умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це
завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - штраф 200 – 1000
НМДГ (х 17 грн.) або виправними роботами на строк до двох років,
або позбавленням волі на той самий строк.

83.

Стаття 177. Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий
зразок,
топографію
інтегральної
мікросхеми,
сорт
рослин,
раціоналізаторську пропозицію.
1. Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка,
топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської
пропозиції, привласнення авторства на них, або інше умисне порушення права
на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - штраф
200 – 1000 НМДГ або виправними роботами до 2 р., або позбавленням волі на
той самий строк.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або
завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - штраф 1000 – 2000 НМДГ
(х17 грн.) або виправними роботами до 2 р., або позбавленням волі 2-5 р.
3. Дії, передбачені ч.1 або ч.2, вчинені службовою особою з використанням
службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали
матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - штраф 2000 – 3000 НМДГ
(х17 грн.) або позбавленням волі на строк від 3–6 р., з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 3 р. або без такого.

84.

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг,
фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження
товару
1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового
найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше
умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди
у значному розмірі, - штраф 1000 – 2000 НМДГ
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою
групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - штраф
3000 – 10000 НМДГ.
3. Дії, передбачені ч. 1-2 цієї статті, вчинені службовою особою з
використанням службового становища або організованою групою, або
якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, штраф 10000 – 15000 НМДГ з позбавленням права обіймати певні посади
чи займатися певною діяльністю на строк до 3 р. або без такого.

85.

Законодавство України передбачає вирішення в адміністративному
порядку широкого кола питань щодо захисту прав інтелектуальної
власності.
Адміністративна відповідальність за правопорушення настає, якщо
ці правопорушення за своїм характером не тягнуть за собою
відповідно до закону кримінальної відповідальності.
В Україні також діє Закон України «Про захист від недобросовісної
конкуренції»,
яким
передбачено
розгляд
адміністративних
правопорушень, що стосуються недобросовісної конкуренції, за
зверненням до Антимонопольного комітету України або до його
територіальних органів із заявою про вжиття заходів по захисту
порушених прав.

86. 4. Основні положення захисту авторських прав, передбачені Угодою TРІПС.

Угода TРІПС (торговельні аспекти прав інтелектуальної
власності) вимагає:
наявності цивільно-правових процедур захисту прав (як у судах,
так і в адміністративних органах) для припинення будь-яких
порушень авторських прав;
застосування кримінальної відповідальності, включаючи штрафи
та позбавлення волі, принаймні за піратство в комерційних
масштабах;
вжиття заходів на митному кордоні з метою запобігання імпорту
піратських товарів, які порушують авторські права.
Основний принцип Угоди ТРІПС (стаття 3) полягає в тому, що
кожна країна-член СОТ буде надавати іншим членам не менш
сприятливі умови з охорони їх промислової власності, ніж ті, що
надаються власним національним представникам.

87.

Доведення факту порушення авторських прав вимагає, по суті,
підтвердження:
1. наявності авторських прав;
2. несанкціонованого використання об’єктів авторського права;
3. наявності істотної подібності між відповідними творами в плані
їх вираження, що становить предмет правової охорони.
Угодою TРІПС передбачено, що у випадках арешту товарів судові
органи вправі вимагати внесення застави або надання гарантії в
іншій формі.