Економіка і організація виробництва як навчальна дисципліна. Тема 1

1.

Тема 1. Економіка і організація виробництва як
навчальна дисципліна. Ринкове середовище як
визначальний чинник господарської діяльності
підприємства.
Презентація лекції підготована
доцентом кафедри економіки і підприємництва
Андрусь Ольгою Іванівною
Навчально-методичні матеріали затверджені на
засіданні кафедри економіки і підприємництва,
протокол № 2 від 22.09.2020 р.

2.

Основні поняття та завдання курсу. Ринкова система та ринкові закони як
визначальні чинники господарської діяльності підприємства.
Ринкові відносини в Україні потребують підготовки фахівців-практиків будь-якого
виду діяльності, які б забезпечували виробництво якісної та конкурентоздатної
продукції,
впровадження
сучасних
прогресивних
технологій,
формування
високоефективного та мобільного трудового колективу, належну кількість обігових
коштів. Формування таких фахівців забезпечується хіміко-технологічним факультетом
КПІ імені Ігоря Сікорського у ході їх професійної підготовки.
Пропонований курс економіки і організації виробництва підпорядкований завданням
підготовки фахівців належної якості та сприяє формуванню у студентів не тільки
економічних знань, умінь і навичок, необхідних у професійній діяльності на хімічному
підприємстві, але й забезпечує їм практичний досвід адаптації до ринкової економіки.
Економіка - це наука про те, як суспільство використовує обмежені ресурси для
виробництва корисних продуктів (робіт, послуг) та розподіляє їх серед суспільних груп.
Визначальною економічною проблемою є задоволення необмежених потреб в умовах
обмежених ресурсів, яку розв’язує щоразу певний суб’єкт.

3.

Великий тлумачний словник української мови визначає організацію як:
1) суспільне об'єднання осіб, суспільних утворень (населених пунктів – сіл, міст, регіонів та, врешті,
держав на базі спільності інтересів, мети, програми дій тощо;
2) особливості будови, структури, порядку дій певного процесу чи їх сукупності для досягнення
визначених цілей суб’єктів дії.
Термін «організація» курсі «Економіки і організації виробництва» вживатиметься у другій дефініції.
Термін «виробництво» Великий тлумачний словник української мови трактує як:
виготовлення предметів, матеріалів, напівфабрикатів тощо;
процес, під час якого люди, по’вязані між собою виробничими відносинами, створюють необхідні для
суспільства матеріальні блага;
праця над безпосереднім виготовленням продукції.
Означені дефініції визначають сутність поняття «виробництво» та будуть у повній мірі
використовуватися для дослідження процесів створення товарів і послуг хімічними підприємствами.
Курс «Економіки і організації виробництва» розглядатиме означені поняття в контексті діяльності
хімічних підприємств.
Стосовно останнього, то підприємство як господарський суб'єкт має права юридичної особи, виробляє
та реалізує товари, надає послуги, діючи в межах чинного законодавства та відповідно до його статуту.

4.

Таким чином, економіка і організація виробництва формує комплекс професійно значущих
знань та вмінь майбутніх фахівців про суб’єкти, об’єкти, засоби, закони та правила ведення
господарської діяльності підприємства. Тому вивчення дисципліни необхідне для аналізу
поточного стану підприємства, визначення необхідних цілей його діяльності в умовах мінливої
ринкової кон'юнктури, виробітку необхідних управлінських рішень, організації та контролю їх
найбільш ефективного втілення в умовах обмежених ресурсів.
Економіка та організація виробництва певного підприємства передбачає сукупність факторів
виробництва (матеріальних, трудових, фінансових), невиробничих факторів та інших елементів
механізму виробничих відносин, які забезпечують виробництво та реалізацію продукції (робіт,
послуг) з обмеженими ресурсами.
Економіка та організація виробництва досліджує теоретичні основи та практичну діяльність
різних господарських суб'єктів та механізмів їх взаємодії з різними структурами на
національному, регіональному та місцевому рівнях.
Основними методами дослідження є методи порівняльного аналізу, синтезу, групування,
графічних зображень тощо.

5.

Формування ринкових відносин в Україні розпочалося з початком проголошення незалежності
України в 1991 році, яка вийшла з командно-адміністративної економіки СРСР. Незважаючи на
переваги командно-адміністративної економіки в умовах кризових явищ, війни, її ефективність
неухильно падала, оскільки виробники домінували над споживачами, в системі купувалося те,
що вироблялося, вибір предметів споживання був обмеженим.
Ринкова система господарювання відрізняється від командно-адміністративної рядом ознак:
приватною власністю на фактори виробництва;
ринковою системою управління господарською діяльністю на основі взаємодії попиту
споживача та пропозиції виробників;
свободою підприємництва та вкладання капіталу, мотивацією учасників власними інтересами;
більшою ефективністю використання ресурсів за принципом «максимум прибутку при
мінімумі витрат»;
розвинутим конкурентним середовищем;
особистою відповідальністю ринкових суб’єктів за наслідки прийнятих економічних рішень;
домінуванням споживача над виробником за принципом дії виробника в інтересах споживача,
оскільки перший навряд чи отримає бажаний прибуток не підпорядкувавшись інтересам
другого, а тому виробляє те, що купує споживач.

6.

Зазначимо, що основними ринковими законами є закон вартості, закон максимізації
прибутку, закон планомірного пропорційного розвитку економіки, закон зростання
добробуту нації.
Закон вартості визначив сутність взаємовідносин товарообміну вільного ринку.
Відповідно до закону, вартість кожного представленого на ринку товару визначається як:
В=с+v+m
(1),
де с – капітал, витрачений на виробництво даного товару (основні виробничі фонди
(крупне обладнання, технології, будівлі, споруди, пристрої, тощо) та оборотні засоби
(вартість сировини, матеріалів);
v – жива праця як вартість робочої сили або величини заробітної плати;
m – створена працівником додана вартість як основний стимул виробництва та джерело
прибутку.
Справедлива ринкова ціна урівноважить економічні інтереси покупця та продавця, тому
буде сформована лише у взаємодії вартості та споживчої вартості товару і збалансує
попит і пропозицію.

7.

Інший закон ринку – закон максимізації прибутку, який відображає прагнення
виробника-продавця максимізувати вигоди власної виробничо-господарської діяльності.
Величина прибутку визначається за формулою:
П = (Ц – S)*Q
(2),
де, Ц – ринкова ціна товару, грн./од.; S – собівартість одиниці продукції; Q – обсяг
продаж виробленої продукції.
Тривалий час вважалося, що закон планомірного пропорційного розвитку економіки
діє лише в командній економіці. Однак, у тридцяті роки ХХ століття, після глибокої
економічної кризи, уряди розвинених країн почали регулювати стихію ринку на основі
відповідного законодавства та національних економічних програм. Відтоді великі
економічні кризи вдається пом’якшити. Отже, всі країни світу, від колишніх країн
планової економіки до країн розвиненого ринку, відчули на собі об’єктивність дії закону
планомірного пропорційного розвитку економіки.

8.

Також вважалося, що й закон зростання добробуту нації діє лише в умовах
командної економіки. Оскільки епосі початкового накопичення капіталу та розвитку
ринку була притаманна жорстка експлуатація найманих працівників та їх низький
життєвий рівень. Однак подоланню означених явищ сприяли такі фактори:
1) низький рівень життя породжує низький рівень споживання товарів;
2) потужний профспілковий рух;
3) удосконалення
та
ускладнення
виробництва
породжує
потребу
у
висококваліфікованій робочій силі;
4) розвиток ринку зумовлює додаткові стимули мотивації праці, як акціонерна участь у
власності, прибутках, управлінні тощо.
Таким чином, закони ринкової економіки пов’язані з еволюцією ринку та його
«усуспільненням».

9.

Місце хімічного комплексу України в системі національного господарства.
Початок вивчення економіки будь-якого виду діяльності матеріального виробництва доцільно
розпочинати з дослідження його ролі в системі національної економіки, взаємодії та
взаємозалежності з іншими видами діяльності, виробничими комплексами та невиробничими
структурами. Зокрема, слід визначити його приналежність до певної групи підприємств
національного господарства і промисловості. Для цього передусім доцільно класифікувати
перелік об’єктів, склад і структуру національної економіки країни.
Господарський комплекс національної економіки охоплює виробничу і невиробничу сфери.
До невиробничої сфери національної економіки відносять освіту, охорону здоров'я, культуру,
науку, соціальне забезпечення інші сфери суспільного виробництва, в яких не виробляються
матеріальні цінності, однак формуються необхідні суспільству послуги та створюються
нематеріальні цінності. До найбільш значущих і важливих видів діяльності виробничої сфери
національного господарства належать промисловість, транспорт та його інфраструктура, зв'язок,
аграрний сектор, міське та житлово-комунальне господарство тощо.

10.

Найбільш складною та розвиненою складовою національної економіки є промисловість –
визначальна складова національної економіки, яка об’єднує підприємства за виробничими технологіями
видобування, виробництва та переробки сировини, матеріалів, комплектуючих, палива, енергії, а також
за призначенням виробленої продукції.
Промисловість охоплює ряд промислових комплексів: машинобудівний, гірничодобувний,
металургійний, хіміко-лісовий, паливно-енергетичний, військово-промисловий, а також легка,
текстильна, харчова промисловість тощо. Відповідно кожен промисловий комплекс також охоплює певні
види діяльності. Так, машинобудування включає автомобілебудування, важке, транспортне,
сільськогосподарське
машинобудування,
приладобудування,
радіоелектронну
промисловість,
електромашинобудування та інші.
Хімічний комплекс національної економіки інтегрує хімічну, деревообробну, целюлозо-паперову
промисловості, промисловість з виробництва мінеральних добрив, а також інші види діяльності
основної хімії, азотної промисловості, органічного синтезу, хімічних волокон, пластмас, будівельних
сумішей тощо (рис. 1). Так, відповідно до даних Державної служби статистики України частка хімічної
промисловості в експорті у 2018 році склала 22,8% (з них – мінеральних добрив – 13,4%, деревини –
5,7%), продукції інших складових хімічного комплексу – 3,7%), в структурі ВВП – 2,8%.

11.

Хімічний комплекс України
Гірничо-хімічна промисловість
(видобування та переробка нафти , газу, руд, солей, вугілля, азбесту)
Нафтохімічна та газопереробна промисловість
Виробництво технічного вуглецю
Виробниц тв о продуктів органічного синтезу – бензинів,
органічни х кислот, спиртів
Коксохімія
Промисловість органічної хімії
Проми словість
полімерних матеріалів,
пластмас
Гумо-техн ічна
промислов ість
Ши нна промислов ість
Проми словість
синтетичних смол,
волокон
Промисловість основної (неорганічної) хімії
Проми словість
виробництва кислот, лугів,
солей, соди, хімічних
реактивів
Проми словість
виробництва
мінераль них добрив
(азотних, калійних,
фосфатних)
Лакофарбова
промислов ість та
промислов ість
синтетичних барв ників
Проми словість побутової
хімії
Хіміко-фармацевтична промисловість
Виробниц тв о ліків, вітамінів
Виробниц тв о перев'язувальних
матеріалів
Виробниц тв о дез інфікуючих засобів
Лісова промисловість
Деревообробна проми словість
Целюлоз о-паперов а
Мікробіологічна промисловість
Рис. Хімічний
комплекс України

12.

Виробничі об’єднання хімічної промисловості не мають жорсткої організаційної
структури, оскільки більшість із них стали акціонерними товариствами, товариствами з
різними формами власності відповідно до чинного законодавства, зокрема Господарського
кодексу України, відповідно до якого право власності передбачає володіння, розпорядження
та використання своєї власності. Тому більшість підприємства (крім державних) значною
мірою набули права самостійного адміністративного підпорядкування або незалежності та
визначили власний статус на національному та світовому ринку.
Так, за даними Державного комітету статистики України хімічна промисловість об’єднує
близько 200 підприємств і об'єднань, в яких зайнято понад 350 тис. осіб. За кількістю
хімічних підприємств Україна поступається лише Великобританії, Іспанії, Італії, Німеччині,
Франції і Польщі, тобто країнам-лідерам розвитку хімічної індустрії в ЄС. Натомість обсяг
реалізованої хімічної продукції, який припадає на одне хімічне підприємство в Україні
суттєво менший, аніж у країнах ЄС (0,97 млн. євро у 2016 році).

13.

Сучасний профіль хімічної промисловості України формують насамперед підприємства
азотного напряму, зокрема, ПАТ «Азот», ПАТ «Рівнеазот», ПАТ «Сумихімпром», ПАТ
«Дніпроазот», ПрАТ «Одеський припортовий завод», ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот»
(доля потужного підприємства ПАТ «Концерн Стирол» (м. Горлівка) невідома, оскільки воно
перебуває на тимчасово окупованій території).
Структурні особливості української хімічної промисловості пов’язані з високою залежністю
від імпортної сировини, високою енергоємністю виробництв і залежністю від кон’юнктури
світового ринку. Значення галузі для економіки України підтверджується тим, що вона є однією
з найбільших галузей промисловості за обсягами виробництва, чисельністю працівників,
наявністю великих бюджетоформуючих підприємств.
Визначальними чинниками конкурентних переваг хімічної промисловості як ключової
галузі національної економіки України на внутрішньому та зовнішньому ринках є модернізація
виробництв та орієнтованість на ринковий попит на її продукцію. У структурі останньої
визначальне місце належить основній хімічній продукції – продуктам неорганічної хімії та
мінеральним добривам.