Китайський живопис

1.

Китайський
живопис

2.

• Як самостійний жанр живопису пейзаж виник в
средньовічному Китаї у 6-му столітті нашої ери.
Природа, за уявою китайців, була втіленням
світопобудови, світового закону дао. В живописі це
відбилося створенням картин типу «шань-шуй»
(«гори-водойми»). Панорамні картини наповнені
скелями і горами, оповитими хмарами, туманами,
крізь які ледь помітні ліси, людські домівки, човни
тощо. Подібні зображення вільно текли сувоєм. І їх
обмежувала лише довжина сувою. Символічні
значення отримали і деякі рослини,
особливо бамбук, дикий банан, сосна, місцева дика
слива «мейхуа». Зображення цих рослин було
таким частим, що стало канонічним і дожило до 21
столітття. Своєрідно відтворювали пейзажисти і
перспективу — згасанням фарби на дальніх ділянках
планів, що ніби потопали в тумані, вологому повітрі.
Зображення доповнювали вірші і каліграфія.

3.

• Складна ієрархія свідомості
доби середньовіччя привнесла
в зображення тварин і рослин
власні корективи. Виникає уява
про подвійний-портрійний зміст
зображеного на картині. Частка
рослин і тварин переводиться в
«шляхетні» зображення попри
інші. Так, до «чотирьох
шляхетних квітів» китайці
віднесли —
• орхідею
• хризантему
• бамбук
• дику сливу мейхуа.

4.

• Відповідно до цієї ієрархії
працюють і митці.
Чернець-художник Цзюеінь стверджував: «Коли я в
радості — малюю орхідеї,
когда я сумую — малюю
бамбук (як спомин про
стійкість і терпіння)»
(Завадская, 1975). Бо
кожна з означених рослин
почала наділятись
прихованим, символічним
значенням. Орхідею
почали вважати символом
чистоти та шляхетності,
бамбук як символ і спомин
про стійкість і терпіння.