Євангелізація - вибір чи обов'язок?

1.

ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ
- ВИБІР ЧИ
ОБОВ'ЯЗОК?

2.

Наше
завдання
“Тож ідіть, і навчіть
всі народи, христячи їх в Ім'я
Отця, і Сина, і Святого Духа,
навчаючи їх зберігати все те,
що Я вам заповів. І ото, Я
перебуватиму з вами
повсякденно аж до кінця віку!
Амінь.” Матвія 28: 19, 20.

3.

- Завдання ніхто не відміняв
- Це завдання конкретне
- Завдання негайне
- Великомаштабне
- Завдання для всієї Церкви
- Задание выполнимое но не
выполнено

4.

Велике Доручення і сучасне ставлення до нього
Як ми ставимося до останніх слів людей, які
залишають землю? Особливо, коли це слова
рідних, близьких, знайомих. Вони, як правило,
надовго залишаються в нашій пам'яті, стають
своєрідними дороговказами в житті, мають
особливу цінність.
І вже більше двох тисяч років передаються з
уст в уста, з покоління до покоління останні слова
Христа про Велике Доручення. Слова, які знову і
знову спонукують Церкву Господню
євангелізувати оточення, незважаючи на різні
зміни, що відбуваються в соціальній, економічній,
політичній та духовній площинах.

5.

«Йти й навчити
народи» - це вибір та
обов'язок християн всіх
часів. Отож наша ціль сконцентруватися на
важливих питаннях і
проблемах виконання
повеління Ісуса Христа,
дати практичні поради
з проведення
індивідуальної та
багатолюдної
євангелізації,
заохотити кожного
християнина до
активної участі в ній.

6.

Деякі християни обмежуються
тільки відвідинами євангельських
богослужінь і не бачать себе
євангелістами, мотивуючи, що для
цього потрібне особливе покликання.
Однак Слово Боже не виокремлює
особливої категорії, а повеління:
«Ідіть по цілому світові та всьому
створінню Євангелію проповідуйте»
(Мр. 16:15) стосується всіх.

7.

Крім того, обставини часто складаються
так, що невіруючі люди самі запитують про
церкву, про земне і загробне життя, про
пекло та суд. У такі хвилини особливо
яскраво видно потребу в євангелізаційному
навчанні. Донедавна проповідь Євангелія
виглядала спонтанним процесом, коли
окрема віруюча людина могла вести
розмову чи виступати перед людьми, не
маючи елементарної освіти й рекомендацій.
У результаті ми зіткнулися з невіглаством в
цій сфері і наріканням людей, котрих
євангелізували.

8.

З другого боку,
Євангелізація
перетворилася
на своєрідні
змагання
кількісного
зростання,
де запитання: «Скільки людей
покаялося?»
стало ключовим. Тому потреба в
євангелізаційному навчанні очевидна.

9.

ТЕРМІН «ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ»
Практично кожному християнину
неважко дати визначення
євангелізму «своїми словами».
Варіанти найрізноманітніші: це і
донесення Благої Звістки, і
навернення грішників, і донесення
Євангелія в доступній формі тощо.

10.

Багато визначень ми зустрічаємо у
відповідній літературі. Та, зазвичай, у
такому формулюванні пропускається одне
важливе слово, без урахування якого можна
розчаруватися в самій євангелізаційній
праці або звести її нанівець. Це слово «процес». Усі, хто євангелізує, мають
пам'ятати, що євангелізм - не окремий
випадок, а цілий процес у часі, у
послідовності донесення Слова.

11.

Спробуємо сформулювати
визначення повністю. Отже,
євангелізм - це процес донесення
Благої Звістки для грішника з ціллю
його спасіння. Тому, розпочинаючи
таку благородну справу, як
навернення грішників, будемо
пам'ятати, що це справа не одного
дня, це процес.

12.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЗИЦІЇ АУДИТОРІЇ, КОТРІЙ БЛАГОВІСТИМО
Дуже важливий фактор визначення позиції нашого
співбесідника. Адже не спасенні
люди перебувають на різній відстані
від прийняття рішення служити
Богу. Є особи, котрі зовсім не знають
про суть Євангелія і спасіння. Є ті,
хто перебуває під впливом Божого
Слова, але ще не покаялися.

13.

ЧОМУ ПОТРІБНО ЦЕ ЗНАТИ?
Щоб донести відповідну
інформацію, яка була б
зрозумілою, адже є різниця між
особою, яка зовсім нічого не знає
про Господа, і побожною
людиною.

14.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ
ЕВАНГЕЛІЗМУ
Послідовність кроків без зайвого тиску запорука успіху. Це важливо, коли людина
впритул наблизилася до прийняття доленосного
рішення. Якраз тут виникає спокуса
підштовхнути особу до вибору раніше часу. Така
«послуга» виходить із найблагородніших
мотивів, проте може викликати передчасність
рішення, а потім впливати на духовне зростання
самого християнина. Звідси висновок: вести
людей до Христа потрібно поступово, без тиску,
враховуючи їх початкову обізнаність щодо
Євангелія.

15.

Сам євангелізаційний процес можна порівняти з
вирощуванням зерна. Спершу обов'язково потрібно
підготувати ґрунт, де буде посаджене збіжжя. Для
посіву важливо використати не бите, а якісне зерно.
Далі посаджене зростає, після чого настають жнива.
Ця
послідовніст
ь здавна
зрозуміла
кожному
хліборобу.

16.

Після розвалу Радянського Союзу ні в кого не було
сумнівів, що безбожна атеїстична влада безкоштовно
підготувала велике поле для євангелізації. Люди
перебували в духовному вакуумі, кожен тягнувся до
духовності. Достатньо було стати серед скупчення
людей і сказати слово про Бога, як десятки, а то й сотні
охоче вас слухали. Не було проблем з тим, щоб зібрати
людей на стадіоні чи провести євангелізаційне
служіння в Будинку культури.

17.

Тепер спостерігаємо помітне
охолодження, а нерідко й
апатію серед наших
співвітчизників.
-У чому проблема?
-У відсутності нового поля, бо
попереднє вже засаджене.
Поле, або ґрунт важливий
не тільки в багатолюдних
компаніях, але й при
індивідуальному свідченні,
бо неможливо посіяти
зерно, якщо сердечне поле
людини не готове.

18.

Не менш важливе саме зерно.
Воно має бути цілісним і без домішок.
Грішника змінює живе Слово, а не
красномовство чи байки.

19.

20.

Є ще одна річ у землеробстві. Ніхто не
залишає врожаю на полі. Спасенна
людина потребує духовної опіки та уваги з
боку віруючих людей. Через нехтування
останнім немало так і залишилися на
своєму «полі».

21.

Велике Доручення Христа реалізується
сьогодні через індивідуальну та
багатолюдну євангелізацію. Індивідуальний
євангелізм можна умовно розділити на
працю в близькому і дальшому оточенні.

22.

ЄВАНГЕЛІЗМ У БЛИЗЬКОМУ ОТОЧЕННІ
Найближче оточення - це, звісно, близькі
люди, наша родина. Прийнято вважати, що це
найважча сфера. З цього приводу існує
декілька пояснень:
наші рідні найкраще знають наші плюси і мінуси, а
це, у свою чергу, може бути стримувальним
фактором;
вони здебільшого розглядають віру в Бога через
призму нашої віри, ототожнюючи з нами всіх інших
християн;
вони мають власні переконання, тому виникає
своєрідна ідеологічна конфронтація;
і, як не прикро констатувати, наші домашні можуть
бути водночас і нашими ворогами (Мт. 10:36).

23.

Тоді постає закономірне питання: як
ефективно проповідувати?
Апостол Петро дає слушну пораду: «Так
само дружини, коріться своїм
чоловікам, щоб і деякі, хто не кориться
слову, були приєднані без слова
поводженням дружин» (1 Петр. 3:1) І
хоча мова тут іде про жінок, очевидна
думка, що часто діла можуть зробити
набагато більше, ніж слова. І навпаки вичитування «моралі» викликає
агресію замість сприйняття.

24.

Наступне питання стосується позиції
морального права. З чим пов'язане моральне
право? Наведемо приклад. Покаялася людина,
яка вживала наркотики і завдавала багато
клопотів і переживань своїм рідним. Після
покаяння наш тепер уже брат у родинному
колі починає всіх «повчати», як потрібно
служити Богу. У такий спосіб він викличе
обурення з боку родичів і батьків. Чому? Тому
що цей ново навернений християнин, якого
Бог дійсно спас від наркотичної залежності,
не має морального права повчати інших. Поки
що не слова, а діла мають говорити про нього.
Проте коли людину поважали ще до
увірування, вона має повне право спокійно і з
любов'ю давати відповідні поради.

25.

У благовісті рідним відіграє важливу
роль і час свідчення. Існує
неправильна думка, що євангелізувати
можна безупинно, коли тільки є
можливість. Досвід, однак, переконує,
що для цього існує особлива пора.
Іншими словами, приходять своєрідне
натхнення і потрібні слова. Але треба
пам'ятати, що час для цього може
прийти тоді, коли особисто нам це не
зовсім підходить, коли ми чимсь
заклопотані.

26.

ЧОМУ ТАК ТРАПЛЯЄТЬСЯ?
Відповідь проста - Бог хоче
знати, що для нас
важливіше: спасіння
рідних чи наші особисті
справи.

27.

28.

Невід'ємна
частина
євангелізації
близького
оточення молитовна
складова.

29.

Часто християни
просять на
євангельських
зібраннях
молитися за
спасіння своїх
рідних, нехтуючи
«молитвою в
тайні» (Мт. 6:6).

30.

Але треба знати, що ніяке служіння, ніяка
наша духовна діяльність не замінять
особистого спілкування з Богом,
особливо коли це стосується спасіння
грішників. Тому при індивідуальному
свідченні рідним потрібно звертати
увагу на те, щоб сам процес проходив
не під тиском, щоб ви мали повне
моральне право робити це - у потрібний
час, використовуючи всі можливості.
Молитовний супровід у цьому служінні невід'ємна частина, а наш особистий
приклад християнського життя зробить
таку євангелізацію результативною.

31.

ЄВАНГЕЛІЗМ У ВІДДАЛЕНОМУ ОТОЧЕННІ
Але ми свідчимо не тільки рідним. Є люди
дальшого оточення, до яких можна віднести
наших сусідів, співпрацівників, випадкових
стрічних.
-Що потрібно враховувати при такому свідченні?
Поширена неправильна думка, що під час
особистої євангелізації людину важливо
якомога швидше «покаяти». Згідно з Писанням,
для багатьох людей звістка Євангелія буде на
свідоцтво. Наше завдання полягає в
повноцінному донесенні Слова, а право
приймати рішення залишається за конкретною
особою.

32.

Які особливості праці в цьому контексті?
Найперше потрібно намагатися зійти
на рівень людини, якій ви свідчите. У
жодному разі недопустимі зверхність,
зарозумілість.

33.

Якось зустрілися два приятелі,
які в минулому разом випивали.
Один з них покаявся, прийняв
водне хрещення і відвідував
євангельські богослужіння. Він
того дня також поспішав до
церкви. На привітання свого
колишнього друга віруючий
стримано відповів: «Ну, вітаю».
Товариш запитав: «Ти куди
йдеш?». - «До церкви», відповів наш брат. «А я в
магазин», - озвався колишній
приятель. «Ти в пекло йдеш, а
не в магазин», - владно
підсумував християнин.
Зрозуміло, що такий тон з боку
віруючої людини тільки відкине
грішника від можливості
покаяння.

34.

Коли особа вам не знайома, найперше познайомтеся з
нею. Небажано відразу розпочинати розмову про віру
людини, оскільки в менталітеті більшості такі питання
надто особисті. Краще, коли ваш новий знайомий,
дивлячись на ваше життя, поведінку, сам запитає: «Хто
ви?». У відповідь може виникнути спокуса розповісти
про все «від Буття до Об'явлення». Не робіть цього надлишок інформації тільки зашкодить.

35.

Першочергове завдання
при індивідуальному
свідченні - зацікавити
співрозмовника.
Свідченням цього буде
бажання людини

36.

ЩО ЗАЦІКАВЛЮЄ І ПРИВЕРТАЄ ДО СЕБЕ УВАГУ ІНШОЇ ОСОБИ?
Ввічливе ставлення, повага до чужої думки. Часто християни не дають
можливості висловитися протилежній стороні, перебиваючи і вказуючи на
хибність того чи іншого твердження. Це помилка. Краще вислухати все, щоб
визначити для себе методику праці надалі. Крім того, у кожної людини є
думки, котрі ми поділяємо, тому доречно взяти їх у розмові за основу. І тоді
протилежна сторона не буде нас вважати своїм ідеологічним ворогом, а відтак
згодом ми зможемо через Слово Боже достукатися до серця грішника.
Саму розмову рекомендовано
вести в дружньому тоні, у
вигляді дослідження, а не у
вказівній формі. При цьому варто
посилатися на досвід особи і
задавати розумні запитання,
відповідь на які прояснить
ситуацію. Дуже важливо не
прив'язувати особу до себе. На
першому етапі свідчення людям
властиво прив'язуватися до нас.
Але завдання євангеліста якомога швидше перевести їхню

37.

Існують правила подальшого спілкування у разі,
коли люди одружені. Бажано, щоби в
євангелізаційному плані з чоловіками
працювали брати, а з жінками - сестри, щоб не
зашкодити стосункам у сім'ї. Добре також на
певному етапі познайомити таких людей з
християнами їхнього віку, тобто ровесниками.
Отож в особистій євангелізації існують свої
закономірності, врахування яких дасть
позитивний результат. Це, перш за все,
необхідність дотримуватися елементарних
правил людяності, не поводитися зверхньо,
бути ввічливим, вести розмову у дружньому
тоні і бути терплячим до співрозмовника,
розуміючи послідовність процесу навернення
грішника до Христа.

38.

39.

ЄВАНГЕЛІЗМ ЯК СПРАВА МІСЦЕВОЇ ЦЕРКВИ
Варто підкреслити, що особистий, індивідуальний
євангелізм - найефективніший на сьогодні спосіб
благовісту. Проте місцева громада не може бути
замкнена тільки на собі, але повинна вести зовнішню
духовну діяльність, тобто проповідувати Євангеліє для
широких мас. Така євангелізація була поширена на
початку 90-х років XX століття в нашій країні. І хоча
сьогодні загальна кількість багатолюдних служінь
значно зменшилася, тема не вичерпала своєї
актуальності. Багатолюдна євангелізація - це
донесення в доступній формі Євангелія широким масам
людей, яке передбачає і проповідь, і хоровий та
музичний супровід.

40.

Проводиться така євангелізація на базі місцевої
церкви, у приміщенні громади або за її межами, у
різноманітних громадських місцях. Звісно, кожен
такий захід вимагає залучення багатьох християн.
Розглянемо методику проведення євангелізаційного
служіння на базі місцевої церкви, оскільки принципи
проведення такого служіння здебільшого однакові
незалежно від місця проведення такого заходу.
Важливо відразу визначитися з систематичністю
проведення. Якщо такого роду служіння
проводяться раз за тиждень чи раз за місяць, можна говорити про системність заходів. Для цього
варто скласти тривалий план, де має бути
зазначений перелік тем, визначитися, хто буде ці
теми висвітлювати, які гурти чи хори будуть брати в
них участь, чи достатньо для проведення своїх сил і
фінансування тощо

41.

Далі потрібно залучити всю церкву до
молитви, пожертви, душеопікунства.
Рекомендується провести спеціальне
навчання для членів місцевої громади
задля ширшого розгляду питань щодо
євангелізації.

42.

При разових проведеннях бажано приурочити
служіння до свята, щоб не спрацював «синдром
порівняння».
Цей синдром виникає тоді, коли церкву відвідують
сильні хори чи музичні гурти, а потім люди, які
приходять на служіння наступного разу, бачать
можливості вже самої громади, і певний контраст
збиває багатьох з пантелику. Та коли
євангелізаційний захід приурочено до свята - усім
зрозуміло, що служили запрошені гості.
Розглянемо саму форму проведення багатолюдного
євангелізаційного зібрання. Існує певна
послідовність представлення Євангелія людям.
Доречно на початку зібрання відрекомендуватися,
подякувати тим, хто відвідав богослужіння,
благословити присутніх вступною молитвою.

43.

Наступним кроком
може бути
роз'яснення питань
щодо виникнення
християнства - без
конфесійної
конфронтації.
Важливо акцентувати
увагу на приході,
служінні, смерті і
воскресінні Христа. При
цьому обов'язково
потрібно в доступній
формі показати суть місії
Господа, яка спрямована

44.

На євангелізаційному зібранні
нерідко використовуються
особисті свідчення людей про
їхнє особливе навернення до
Бога. Рекомендується
дотримуватися балансу в
таких свідченнях. Недобре
зосереджуватися на
свідоцтвах людей з
кримінальним минулим.
Варто залучити до свідчень
інтелігенцію.
Баланс має бути
безпосередньо у самому
свідченні. Нерідко людина до
подробиць розповідає, якою
вона була і що коїла до
навернення, натомість мало
акцентує на тому, яким чином
Христос приніс порятунок. Усі
ці питання обумовлюють
відповідальні служителі ще
до євангелізації

45.

Декілька слів про сам заклик до покаяння.
Недопустимо вдаватися до психологічного
тиску. Це має бути проста пропозиція прийняти
спасіння Господнє. Не рекомендовано під час
заклику використовувати музичний фон або
хоровий супровід. У такому дійстві вбачається
додаткове психологічне підсилення ефекту, яке
може більше діяти на почуття, аніж на розум.
Якщо люди відзиваються на заклик, їм потрібно
детально пояснити важливість прийнятого
рішення. Заздалегідь варто подбати про
християн, які могли б працювати з
новонаверненими надалі.
Закінчення євангелізаційного зібрання також має
свої особливості. Добре, коли місцеві
служителі чи організатори знову
подякують всім гостям, вручать,
коли це можливо, подарунки,
повідомлять про розклад зібрань у
найближчих церквах.

46.

Якщо йдеться про відкриття нової церкви варто представити християн, які будуть там
працювати. Але при завершенні служіння не
треба знову проповідувати. Таку помилку
часто допускають, тому організаторам варто
передбачити сценарій і доручити завершення
служіння перевіреним працівникам.
Тепер повернімося до організаційних питань.
Особливу увагу треба звернути на те, як
зустрічати невіруючих людей. Для цього
треба створити групу порядку Добре
залучити до неї християн різного віку, адже і
старші, і молодші зможуть допомогти своїм
ровесникам почуватися комфортно в
приміщенні молитовного будинку.

47.

Проте не треба служити настирно,
не враховуючи побажання гостей.
Забороняється задавати нерозумні
запитання на взірець: «Де ви
працюєте?», «Скільки
заробляєте?». Членам групи
порядку доречно мати бейджики,
де вказані ім'я та по батькові, щоб
незнайомцям було зручно
звертатися. Форма одягу в таких
братів і сестер має відповідати
євангельському контексту, адже
люди, що зустрічають гостей, - це
своєрідна «візитка» церкви.
Недопустимо, щоб брат з групи
порядку був одягнений у
футболку, розмальовану черепами
чи пащами хижих тварин.

48.

Важливо посадити невіруючих людей
на вигідних, зручних місцях, але якщо
людина вибрала місце сама - не
змушуйте її пересідати. Іншими
словами, завдання групи порядку створити приємну атмосферу ще до
початку євангелізації. По завершенні
служіння місцевим віруючим не варто
одразу покидати приміщення - треба
поспілкуватися з гостями, сказати їм
добре слово, запросити на наступне
зібрання.

49.

Особливу увагу треба
приділити людям, які
зголосилися служити
Господу. З ними варто
зустрітися поза церквою в
найближчий час. Не треба
забувати і про те, що
зовнішні чинники - такі, як
чистота на території
молитовного будинку, у
приміщенні і навіть в
туалеті можуть бути
вирішальними. Від цього
також залежить, прийдуть
не спасенні люди знову на

50.

ВИСНОВОК
Час невпинно біжить, залишаючи позаду хвилини, години місяці
й роки. Старші віком люди розуміють незворотність процесу, на
відміну від молоді, яка вважає, що все ще можна встигнути.
Справ дійсно багато, проте євангелізація - найблагородніша
праця кожного християнина.
Виконуючи Велике Доручення Христа, ми втілюємо в життя Його
останні слова та побажання. Для послідовників Ісуса Велике
Доручення - це обов'язок і водночас добровільний вибір. Тому в
євангелізаційному процесі мають брати участь всі християни,
адже мова йде не тільки про тих, хто служить проповіддю, але
й тих, хто може свідчити про Господню милість у своєму житті.
Донесення Благої Звістки грішникам може звершуватися за
допомогою індивідуального свідчення і багатолюдних зібрань.
А це означає, що в кожного з нас є можливість привести до
Бога не спасенних, яких так багато навколо. «А розумні будуть
сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до
праведності, немов зорі, навіки віків» (Дан. 12:3).