Мережа SDH. Технологія SDH

1. Мережа SDH

2. Технологія SDH

– це стандарт для транспорту вання трафіку, який визначає
рівні швидкості проходження сигналу синхронного
транспортного модуля (Synchronous Transport Module – STM) та
фізичний (оптичний) рівень, що потрібний для сумісності
обладнання від різних виробників.

3.

Основна швидкість передачі – 155,250 Мбит/с (STM-1). Інші,
більш високі швидкості визначаються як швидкості, кратні
STM-1:
STM-4 – 622 Mбит/с,
STM-16 – 2488,32 Mбит/с,
STM-64 – 9953,28 Mбит/с.

4.

Технологія SDH передбачає використання метода тимчасового мультиплексування
(TDM – Time-Division Multiplexing) та крос-комутації тимчасових інтервалів. При
цьому кінцеве обладнання SDH оперує потоками E1 (2,048 Mбит/с), до яких
підключається клієнтське обладнання (для доступу до потоків Nx64К використовуються
вбудовані крос-конектори). Основними пристроями мережі є мультиплексори SDH.
Важливою особливістю мереж SDH є необхідність синхронізації тимчасових інтервалів
трафіку між усіма елементами мережі. Звичайно мультиплексор може синхронізуватися
з будь-яким зовнішнім сигналом, з опорним тактовим сигналом або з власним
внутрішнім генератором, що синхронізує імпульси. Синхронізація на основі опорного
тактового сигналу може розповсюджуватися по ланцюгу, в якому знаходиться не більш
ніж 20 мережних елементів (G.803).
Вибір джерела синхронізації може здійснюватися автоматично під керуванням
програми або задається оператором.
Функціонально мультиплексори SDH мають два набора інтерфейсів: користувальні та
агрегатні. Користувальний набір відповідає за підключення користувачів, а агрегатний –
за створення лінійних міжвузлових з‘єднань.

5. Дані інтерфейси дозволяють створювати наступні базові топології:

«кільце»,
«ланцюг»,
«точка–точка».

6. Метод мультиплексування

Метод
мультиплексу
вання
Оскільки низькошвидкісні сигнали PDH мультиплексируются в
структуру фрейму високошвидкісних сигналів SDH допомогою методу
побайтового мультиплексування, їх розташування у розіграші
високошвидкісного сигналу фіксоване і визначено або, скажімо,
передбачувано. Тому низкоскоростной сигнал SDH, наприклад 155
Мбіт / с (STM-1) може бути безпосередньо доданий або виділений з
високошвидкісного сигналу, наприклад 2.5 Гбіт / с (STM-16). Це
спрощує процес мультиплексування і демультиплексування сигналу і
робить SDH ієрархію особливо підходить для високошвидкісних
волоконно-оптичних систем передачі, що володіють великою
продуктивністю.

7. Основні переваги технології SDH є:

проста технологія мультиплексування/демультиплексування ;
Основні
переваги
технології
SDH є:
доступ до низькошвидкісних сигналів без необхідності
мультиплексування/демультиплексування всього
високошвидкісного каналу, що дозволяє легко здійснювати
підключення клієнтського обладнання та здійснювати кроскомутацію потоків;
наявність механізмів резервування на випадок відмов каналів
зв‘язку або обладнання;
можливість створення «прозорих» каналів зв‘язку, які необхідні
для вирішення певних завдань (наприклад, передачі голосового
трафіку між виносами АТС або передачі телеметрії);
можливості нарощування рішення;
сумісність обладнання від різних виробників;
відносно низька вартість обладнання;
швидкість настроювання та конфігурування пристроїв.

8. До недоліків технології SDH можна віднести:

неефективне використання пропускної здатності каналів
зв‘язку (необхідність резервування смуги на випадок відмов,
нездатність динамічно виділити смугу пропускання під різні
додатки, відсутність механізмів пріоритезації трафіку);
обмежені можливості масштабування мережі.