Становлення філософії. Основні етапи її історичного розвитку

1. СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФІЇ. Основні етапи її історичного розвитку

2. Антична філософія

• Філософія древніх греків і древніх
римлян, що охоплює період з VI ст.
до н. е. до VI ст. н. е.
• Вона внесла винятковий внесок у
розвиток світової цивілізації, в ній
знаходиться початок західної
філософії, майже усіх її подальших
шкіл, ідей і представлень,
категорій, проблем.

3. Етапи античної філософії.

• Рання класика (натуралісти,
досократики — Зенон,
Парменід, Фалес, Анаксимандр,
Анаксимен, Піфагор, Ксенофан,
Демокрит та ін.; головні
проблеми -— «Фізис» і
«Космос», його будова

4.

• Середня класика (Сократ і
його школа; софісти: Горгій,
Гіппій, Антифонт, Антисфен та
ін.; головна проблема — суть
людини).
• Висока класика (Платон,
Аристотель і їх школи; головна
проблема — синтез
філософського знання, його
проблем і методів та ін.).

5.

• Еллінізм (Эпікур, Піррон, стоїки
раннього періоду — Панецій,
Посидоній, пізні римські стоїки або
неостоїцизм: Сенека, Эпіктет,
Аврелій та ін.; головні проблеми —
мораль і свобода людини, проблема
пізнання і т. д.).
• До них додаються питання
структури космосу, долі космосу і
людини, відношення Бога і людини
(Плотін, Порфірій, Прокл, Філон
Александрійський).

6. Антична філософія висунула ряд фундаментальних ідей і проблем

• Проблеми початку усіх речей, буття,
небуття, матерії і її форм. Висувалися
ідеї про принципову протилежність
«форми» і «матерії», про головні
елементи, стихії космосу; про тотожність
і протилежність буття і небуття;
структурності буття (атоми і порожнеча),
плинності буття і його суперечності і т.
д. Головні проблеми: як виник Космос?
яка його структура? (Фалес,
Анаксимандр, Анаксімен, Зенон,
Демокріт)

7.

• Проблеми людини, його пізнання,
його відношення з іншими людьми.
У чому суть людської моралі, чи є
не залежні від обставин норми
моралі? Що таке політика і держава
по відношенню до людини? Як
співвідноситься раціональне з
ірраціональним в людському
пізнанні? Чи є абсолютна істина і
чи досяжна вона людським
розумом? (Сократ, софісти: Горгій,
Гіппій, Антифонт, Піррон, Секст
Емпірик, Эпікур, та ін.)

8.

• Проблеми волі і свободи людини,
досягнення щастя. Висувалися ідеї
нікчемності людини перед силами
природи і громадськими катаклізмами
і одночасно могутність і сили її духу в
прагненні до свободи, до
благородного життя, до пізнання, в
якому філософи передусім і бачили
щастя вільної людини (Сенека,
Эпіктет, Аврелій, Эпікур, Тит Лукрецій
Кар та ін.).
• Головна проблематика —
гносеологічна — і моральна.

9.

• Проблеми відношення людини і
Бога, божественної волі,
будови Богом Космоса.
Висувалися ідеї
конструктивного Космосу і
буття, структури матерії, душі,
суспільства як
взаємнопроникаючі і
обумовлюючі один одного
(Плотін, Філон
Александрійський та ін.).

10.

• Проблеми синтезу чуттєвого і
надчуттєвого; ідея синтетичних
формулювань основних
філософських проблем,
побудови метафізичних систем,
що визнавали два світи — світ
ідей і текучий, рухливий світ
речей. Проблема пошуку
раціонального методу пізнання
цих світів (Платон, Аристотель і
їх послідовники).

11. Середньовічна європейська християнська філософія

• Займає великий період часу – з I
до XV ст.
• Головна особливість цього етапу
розвитку філософії – її зв'язаність з
віруваннями християнства.
Філософія розвивається з
урахуванням основних релігійних
догм. Церква була в ті часи
осереддям і центром духовної
культури і освіти

12.

• Основні проблеми філософії
також змикалися з
богословськими, як,
наприклад, «створений світ
Богом чи існує сам по собі»?,
«як поєднуються свобода волі
людини і Божественне
визначення»? і т. д. Таке
зближення філософії з релігією
називають сакралізацією
філософії.

13. Основні етапи середньовічної філософії – патристика і схоластика.

• Зазвичай етап патристики (від
слова «патер» - «батько»,
мається на увазі «батьки
Церкви») в історії філософії
визначається з I по VI ст.
Василь Великий, Августин
Блаженний, Григорій Нисский,
Тертулліан, Ориген та інші.

14. Головні проблеми патристики

• 1) проблема суті Бога і його потрійності
(тринітарна проблема); 2) відношення
віри і розуму, одкровення християн і
мудрості язичників (греків і римлян); 3)
розуміння історії як рухи до певної
кінцевої мети і визначення цієї мети –
«Град Божий»; 4) свобода волі людини і
можливість порятунку його душі; 5)
проблема походження зла у світі,
причини, по яких його терпить Бог, і
інші проблеми.

15. Етап схоластики (IX — XV вв.)

• Сам термін «схоластика» означає
«шкільну, учбову» філософію, що
викладалася в університетах і
школах.
• Схоластична філософія в особі її
представників Еріугени,
Бонавентури, Альберта Великого,
Хоми Аквінского, Росцеллина,
Абеляра, Ансельма
Кентерберійського і багатьох інших

16.

Основні проблеми:
• на перший план виходять стосунки
розуму і віри, релігії і науки, а
також питання співвідношення
загального і одиничного.
• «Номіналізм» (загальне існує тільки
в імені або в думці, реально
існують тільки одиничні речі).
• «Реалізм» (загальне існує реально
у вигляді деякої суті).

17. Філософія Ренесансу (Відродження)

• в Європі (передусім в Італії)
займає період з XIV по XVI ст.
Сама назва епохи говорить про
відродження інтересу до
античної філософії і культури, в
яких починають бачити зразок
для сучасності. Ідеалом знання
стає не релігійне, а світське
знання.

18.

• Тому зв'язувати епоху
Відродження тільки з античною
спадщиною невірно. Духовного
і християнського в цю епоху
теж було багато. Головна
особливість філософії
Ренесансу – антропоцентризм.
Тепер не Бог, а людина
поставлена в центр досліджень.

19.

• Місце людини у світі, його свобода,
його доля хвилюють таких
мислителів, як
• Леонардо да Вінчі,
• Мікеланжело,
• Эразм Роттердамський,
• Ніколо Макіавелі,
• Томас Мор,
• Мішель де Монтень та ін. (ХV-ХVI
ст.)

20.

• Виникла нова система
цінностей, де на першому місці
стоять людина і природа, а
потім релігія з її проблемами.
Людина – природна істота.
Звідси інша особливість
ренесансної культури і
філософії – «секуляризація»
- звільнення від церковного
впливу.

21.

• Поступово і проблеми держави,
моралі, науки перестають
розглядатися цілком крізь призму
теології. Ці області буття набувають
самостійного існування, закони які
можуть вивчатися світськими
науками.
• Цей час становлення наук, що
пов’язані з досвідом, що дають
істинне знання про природу
(Копернік, Кеплер, Галілей, Бруно
та ін.).

22. Філософія Нового часу (ХVI - XVII)

• 1. Становлення і оформлення
наук (фізика, хімія, астрономія,
математика, механіка);
• 2. Вироблення загальнонаукових
методів;
• 3. В центрі уваги нової філософії
– ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ

23.

Філософія Нового часу обумовлена:
• 1) розвитком капіталізму;
• 2) розвитком експериментальноматематичного природознавства;
• 3) послабленням впливу церкви.
Особливостями філософії Нового
часу є:
• 1) опора на науку;
• 2) на перший план виходить
проблема теорії пізнання та
наукового методу ;
• 3) боротьба емпіризму та
раціоналізму.

24.

• НАУКИ ВІДКРИВАЮТЬ ЗАКОНИ
ПРИРОДИ, ФІЛОСОФІЯ ПОКЛИКАНА
ВИЯВИТИ ЗАКОНИ МИСЛЕННЯ.
• ВІДОМІ МИСЛИТЕЛІ:
• ФРЕНСИС БЕКОН, ТОМАС ГОББС,
РЕНЕ ДЕКАРТ, ДЖОН ЛОКК,
БЕНЕДИКТ СПІНОЗА, ГОТФРІД
ВІЛЬГЕЛЬМ ЛЕЙБНІЦ (XVII ст.)
• Шукають закони розуму,
можливості якого є безмежними,
проте розум в реальності
“затьмарений” (ідолами). Виникає
ідея “чистого розуму”.

25.

• Ф. Бекон (22 січня 1561, Лондон —
9 квітня 1626) — англійський
політик, філософ і есеїст. Один із
творців емпіризму — філософського
напряму, який твердить, що
головне — власний досвід.
Його роботи:
«Есе» (1597), «Успіх навчання»
(1605), що розглядає науковий
підхід в освіті; «Новий Органон»
(1620), у «Нова Атлантида» (1626),
що описує той утопічний стан, у
якому звичайно відбувається пошук
і використання наукової істини.

26.

Бекон
розробив
новий,
антисхоластичний метод наукового
пізнання.
Догматичній дедукції схоластів він
протиставив індуктивний метод, що
ґрунтується
на
раціональному
аналізі дослідних даних.
Матеріалізм
Бекона
—
непослідовний.
Визнаючи
об'єктивність
і
пізнаванність
матеріального
світу,
активність
матерії та її рух, віра у силу розуму
і науки.

27. Емпіризм ( з гр. - досвід) - це напрям в теорії пізнання

який визнає чуттєвий досвід
єдиним джерелом пізнання, а
також стверджує, що всі знання
обґрунтовуються в досвіді та
шляхом досвіду.

28. Виділяються два види емпіризму:

1) матеріалістичний емпіризм, який
визнає, що джерелом чуттєвого
досвіду є об’єктивно існуючий
зовнішній світ (Ф.Бекон, Т.Гоббс,
Дж.Локк);
2) ідеалістичний емпіризм, який
обмежує досвід сукупністю почуттів
або уявлень, а також заперечує те,
що в основі досвіду лежить
об’єктивний світ (Дж.Берклі, Д.Юм).

29. Раціоналізм - це вчення у теорії пізнання,

• згідно з яким раціо, розум єдине
джерело знання.
• Раціоналізм позначає:
• 1 Віру в розумність та логічність
усього існуючого.
• 2. Віру в силу доказів.
• 3. Віра в можливість перетворення
світу на розумних началах.

30. ОСНОВНІ РИСИ ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ

• 1. ГНОСЕОЛОГІЗМ
характеризує культ пізнання й
абсолютизацію науки,
світоглядна настанова, яка
виходить із того, що
теоретичне пізнання є вищим
виявленням духовності і сенсом
життя людини.

31.

• 2. ДЕЇЗМ – становлення людини
до Бога (Бог все створив, а потім
усувається від справ, надаючи
Всесвіту-машині
розвиватися
відповідно
до
природних
законів)
• 3.
МЕХАНІЦИЗМ,
якщо
світ
облаштований
раціонально,
значить
він
схожий
на
відлагоджений механізм, в якому
всі
складові
елементи
діють
узгождено
і
виконують
свою
функцію. (людина - машина)

32. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

• ФІЛОСОФСЬКА КУЛЬТУРА
НІМЕЧЧИНИКІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ
ХІХ ст.
• ПРЕДСТАВНИКИ
• Іммануїл КАНТ,
• Йоганн Готліб ФІХТЕ,
• Фрідріх Вільгельм Йозеф ШЕЛІНГ
• Георг Вільгельм Фрідріх ГЕГЕЛЬ.

33. ЗАГАЛЬНІ РИСИ НКФ

• 1. НКФ вирішує одну загальну
проблему – проблему граничних
пізнавальних можливостей людини,
що в процесі вирішення стає
проблемою тотожності мислення і
буття.
• 2. Був знайдений і проведений
єдиний принцип рішення цієї
проблеми – принцип діяльності –
активності суб'єкта пізнання.

34.

• 3. Суб'єкт розглядається (за
традицією, що походить ще від
Декарта) як носій активності,
об'єкт – як та частина реальності,
на яку спрямовано увагу суб'єкта,
промінь його активності.
• 4. Принцип активності і
пізнавальної самостійності суб'єкта
витікає з ідеї саморозвитку як
результату такого розв'язання
суперечностей всередині суб'єкта
чи об'єкта, що приводять до нової
якості.

35. СУПЕРЕЧНІСТЬ

• Розглядається не тільки як
логічний, а й як гносеологічний
і онтологічний феномени. Це
означає, що суперечність є не
помилковою в розміркуванні,
• а загальним джерелом
розвитку буття, а також
умовою пізнання цього
буття. (ДІЛЕКТИКА. ГЕГЕЛЬ)

36.

• 4. АБСОЛЮТ у вченнях мислителів
німецької класичної філософії
розуміється як розгортання якогось
логічного процесу світі, що можна
побачити за зовнішньою,
емпіричною реальністю. Таким
чином, у німецькій філософській
класиці в цілому відбуваються
деперсоналізація і пантеїзація Бога
– традиція філософії Нового Часу.