Ссавці. Чисельність ссавців

1. Ссавці

2. Чисельність ссавців

5500 видів
1 229 родів,
153 родини
26-29 рядів

3. Ссавці

4.

Повний список ссавців України включає 35
родин 9-ти рядів 5-ти надрядів.
Вони представлені 86 родами і 152 видами,
враховуючи 22 адвентивні види
(інтродуковані, інвазійні та свійські тварин), а
також 5 фантомних видів (позначені у списку
знаком "?"), статус або присутність яких у
фауні України докладно не доведено, а також
14 видів, вимерлих у літописні часи.
http://www.terioshkola.org.ua/ua/fauna/taxalist.ht
m

5.

Перелік видів ссавців України впорядковано на основі огляду
фауни, представленого у зведенні "Ссавці України під
охороною Бернської конвенції" (1999: с. 202-210).
Перелік ухвалено 9 теріологічною школою (Розточчя, 2001) і
подано з невеликими корективами відповідно до нових
таксономічних рішень. Останні поновлення переліку (вкл.
порядок наведення таксонів, написання і авторство назв,
синоніми) зроблено відповідно до оглядів "Наукові назви
рядів ссавців" (Загороднюк, 2008), "Таксономія та
номенклатура немишовидних гризунів фауни України"
(Загороднюк, 2009).
Корекції реєстрових назв зроблено відповідно до статті
"Називничі засади опису таксономічного різноманіття ссавців
Європи" (Загороднюк, Харчук, 2011: назви родин і родів) та
"Мисливська теріофауна України: видовий склад і
вернакулярні назви" (Загороднюк, Дикий, 2012).

6.

Надряд І. ANAGALIDA — Анагаліди
Leporiformes (Lagomorpha) — Зайцеподібні
гризуни - 2 fam., 3 gen., 4 spp. *
Muriformes 1: (Rodentia non-Muroidea) —
Немишевиді - 9 fam., 15 gen., 23 spp.
Muriformes 2: (Rodentia Muroidea) —
Мишевиді - 4 fam., 17 gen., 32 spp.
Надряд ІІ. LIPOTYPHLA — Ліпотифли
Soriciformes — ряд Мідицеподібні - 3 fam.,
7 gen., 14 spp.

7.

Надряд ІІІ. ARCHONTA — Архонти
Vespertilioniformes (Chiroptera) — Лиликоподібні 4 fam., 11 gen., 32 spp.
Надряд IV. FERAE — Фери
Caniformes (Carnivora) — Псоподібні - 6 fam., 15
gen., 24 spp.
Надряд V. UNGULATA — Унгуляти
Equiformes (Perissodactyla) — Конеподібні - 1
fam., 1 gen., 2 spp.
Balaeniformes (Cetacea) — Китоподібні - 3 fam., 4
gen., 4 spp.
Cerviformes (Artiodactyla) — Оленеподібні -3 fam.,
12 gen., 16 spp.
(веб-сайт Українського теріологічного
товариства НАНУ www.terioshkola.org.ua)

8.

9.

10.

11.

12.

13.

Рис. 1. Морфологічні ознаки кажана: Aur – вушниця, cal –
шпора, cri – кісткова перетинка епіблеми, Dac –
дактілопатагіум, epi – епіблема, d1 – 1й (вільний) палець,
d3 – 3й (найдовший) палець, mc3 – метакарпалія 3-го
пальця, Pla – плагіопатагіум, Pm – малі премоляри, Pro –
пропатагіум, Rad – передпліччя, Tra – траґус, Uro –
уропатагіум. Контури зображень тіла (вечірниця) – за
АП56, черепа (нічниця) – за СТ63).

14. Морфологія кажана

Болона, або патагіум – система шкірних складок (часто як «літальна
перетинка»), яка об'єднує (1) дактілопатагіум, що охоплює пальці
передніх кінцівок, (2) плагіопатагіум – між передніми (від 5-го
пальця) і задніми кінцівками, (3) уропатагіум – міжстегновий простір.
Розрізняють також пропатагіум (спереду передпліччя) та додатковий
утвір зовні шпори – епіблему.
Епіблема
– шкірна лопать, що розміщена назовні від шпори і фактично є
продовженням уропатагіуму (у видів з розвинутою широкою
епіблемою в середній її частині утворюється додаткова поперечна
кістка – криста).
Траґус
(козелок) – частина складного вуха у гладеньконосих (Vespertilionidae),
що прикриває вушний отвір; форма, розміри і забарвлення мають
діагностичне значення. [У підковиків замість нього є широкий
антитраґус].
Метакарпалія
– основна кістка п'ястка, що є основою всіх пальців; при визначенні
найчастіше використовується для оцінки видовженості крила.

15.

1- довжина тіла; 2 довжина хвоста; 3 довжина ступні; 4 довжина вуха; 5 - висота
в холці; 6 - обхват тулуба;
7 - коса довжина тулуба;
8 - довжина передньої
ноги; 9 - довжина задньої
ноги; 10 –довжина кисті.

16.

1— довжина тіла від кінця морди (носа) до кінця хвоста по спинній
поверхні тіла;
2 — довжина тіла між тими же точками по горизонтальній площині;
3— довжина тіла від кінця морди (носа) до кінця задніх ластів по спинній
поверхні тіла;
4— поперечний (підпахвовий) обхват тіла;
5— найбільший обхват тіла;
6 — довжина переднього ласта по передньому краю;
7— довжина передього ласта від підпахвової впадини;
8 — довжина заднього ласта (від його основи);
9— довжина хвоста (від його основи)

17.

18.

19.

Б і г 1-малий ховрах; 2 заєць сірий; 3- джейран;
Лазіння по деревах- 4 кускус (сумчасті); 5 білка; 6 - павукоподібна
мавпа; 7 - трипалий
лінивець;
Стрибки в к р о н ах: 8 білка; 9 - летяга; 10 сумчаста летяга; // шерстокрил; 12 - гібон.
Політ рукокрилих: 13 нетопыр карлик; 14 широковухий
складчастогуб.
Плавання: 15- хохуля, /О
самка калана з малям;
77 - звичайний тюлень;
18 - сивуч; 19 - білуха.
П і д з е м н і ссавці: 20 кріт; 21 - сліпак; 22 цокор; 23 —
африканський голий
землекоп

20.

21.

Основні типи польоту рукокрилих (за Івановим,
2007):
I — махаючий; II — порхаючий; III —
плануючий (ширяння).

22.

Присмоктувальний диск на передній кінцівці
триколірного присосконога (Thyroptera tricolor).

23.

Стадії плануючого польоту південної
американської летяги (Glaucomys volans)
(за Сендеровою, 2003).

24.

Стопоходіння (а)
Пальцеходіння (2)
Фалангоходіння
(Копито) (3)

25. Основні риси ссавців

1. Тіло поділене на голову, шию, тулуб, парні
передні й задні кінцівки, хвіст. Кінцівки
розташовані під тулубом, завдяки чому він
піднятий над землею, що дає можливість
тваринам пересуватися з великою швидкістю.
2. Шкіра відносно товста, міцна й еластична,
вкрита волосяним покривом, добре утримуючим
утворюване організмом тепло. У шкірі
розташовані сальні, потові, молочні й пахучі
залози.

26.

3. Мозковий відділ черепа крупніший, ніж у
плазунів. Хребет складається з п’яти відділів. У
шийному відділі завжди сім хребців. Винятки:
ламантин, двопалий лінивець (6), трипалий
лінивець (8-10).
4. Мускулатура представлена складною системою
диференційованих м’язів. Є грудочеревна м’язова
перегородка — діафрагма. Розвинена підшкірна
мускулатура забезпечує зміну положення
волосяного покриву, а також різноманітну міміку
обличчя. Види пересування різноманітні: ходьба,
біг, лазіння, стрибки, плавання, політ.

27.

5. Травна система сильно диференційована. Слина містить
травні ферменти. Зуби на щелепних кістках сидять у
лунках і за будовою й призначенням поділяються на різці,
ікла й кутні. У травоїдних тварин значно розвинена сліпа
кишка. У більшості з них клоака відсутня.
6. Серце чотирикамерне, як і у птахів. Є ліва дуга аорти.
Всі органи й тканини тіла забезпечуються чистою
артеріальною кров’ю. Сильно розвинена губчаста
речовина кісток, червоний кістковий мозок яких є
кровотворним органом.
7. Органи дихання — легені — мають більшу дихальну
поверхню за рахунок альвеолярної будови. У дихальних
рухах, крім міжреберних м’язів, бере участь і діафрагма.
Інтенсивність процесів життєдіяльності висока,
виробляється багато тепла, тому ссавці — теплокровні
(гомойотермні) тварини (як і птахи).

28.

8. Органи виділення — тазові нирки. Сеча
виводиться сечівником назовні.
9. Головний мозок, як і у всіх хребетних тварин,
складається з п’яти відділів. Особливо великі розміри
великих півкуль переднього мозку, вкритих корою (у
багатьох видів звивистою), і мозочка. Кора є вищим
відділом центральної нервової системи, що координує
роботу інших від ділів мозку й усього організму.
Форми поведінки складні.
10. Органи нюху, слуху, зору, смаку, дотику мають
більшу розв’язну здатність, що дозволяє тваринам
легко орієнтуватися в середовищі існування.
11. Ссавці — роздільностатеві тварини із внутрішнім
заплідненням.

29.

Элементы
Землерийка карликова білозубка (Suncus etruscus) — один з
найменших звірків планети. Її довжина — близько 3–5 см.
Маса тіла — 1,7–3,0 г. Звичайна в Середземномор'ї, але
зустрічаєтся і в інших місцях. Фото з сайта
www.animalworld.ru

30.

Элементы
Летюча миша-жджміль, або свиноноса летюча миша
(Craseonycteris thonglongyai) — один із найдрібнішихссавців.
Вага тіла — 1,6–1,8 г. Мешкає в південно-західній частині
Таіланда. Описана тільки в 1973 г. Фото з сайта
www.blogalileo.com

31.

Група африканських слонів (Loxodonta africana). Африканський
слон —найбільша суходольна тварина. Маса тіла дорослого самця
5–7 т, а максимальна відома вага — 12 т.

32.

Зубр - довжина тіла 2-3,5 м, висота в холці
до 2 м, маса тіла биків до 1 тони.

33.

Блакитний кит довжиною до 33 метрів і
вагою до 190 тон.

34. Форма тіла

У напівводних ссавців
(качконіс, хохуля, бобер,
нутрія, видра)
развивається густе хутро,
стійке до намокання,
вкорочена шия,
развиваються плавательні
перетинки між
пальцями,сплющений
хвіст.

35.

У ластоногих, сирен і особливо у китоподібних формується
обтічне тіло,кінцівки ластоподібні; у сирен і китоподібних
розвинений шкірястий хвостовий плавець, який надає їм
рибоподібний вигляд.

36.

У багатьох непарнокопитних і парнокопитних, які здійснюють значні
переміщення та мають одинакових ворогів - крупних рухливих
хижаків, подібний екстерьєр: високі стрункі ноги, масивний тулуб,
довга рухлива шия.

37.

Подібні за формою тіла зайцеподібні та гризуни,
Пристосування до швидкого бігу стрибками на задніх
кінцівках (рикошетуючий біг) на відкритих місцевостях є
причиною подібної форми тіла - слабкі передні та міцні задні
кінцівки, довгий хвіст - балансир - у кенгуру (сумчасті),
африканських стрибунчиків (комахоїдні) і різних грызунів тушканчиків, пещанок, африканських довгоногів та ін.

38.

У риючих видів тіло валькуватої форми, кінцівки і хвіст вкорочені
(ховрахи, бабаки, нориці та ін.). Сильні передні кінцівки, риючого
типу (сумчасті та звичайні кроти, сліпаки, цокори та ін.)

39.

У деревних лазячих видів короткі, але сильні з гострими кігтями кінцівки,
видовжений опушений хвіст, який збільшує поверхню тіла при стрибках
(білки, куниціта ін.). Довгі хапальні кінцівки приматів забезпечують
пересування і стрибки в кронах. У опосумів, частини мавп, деревних
муравхоїдів, ящерів і дикобразів використовується для хапання і хвіст. У
сумчастих летючих білок, летяг, шерстокрила шкіряста складка з боків тіла
дозволяє планувати.

40.

Швидше за всіх бігає гепард - 112 км/год.

41.

Літає швидше за всіх - летюча миша
довгокрил (Miniopterus schreibersi) з
родини кажанових.

42.

Глибше за всіх пірнає кашалот - 909 м в
глибину. У 1951 році рекорд – 2200 метрів

43. Температура тіла

Температура тіла ссавців відносно постійна, її відмінність від
температури довкілля може досягатити 100°C. У песця
взимку при температурі -65°С, температура тіла дорівнює
+36-39°С. Сталість температури тіла (гомойотермія) не є
абсолютною ознакою всіх ссавців. Повною мірою вона
характерна для видів, що мають відносно великі розміри.
У нижчих ссавців терморегуляційний механізм менш
досконалий, а у дрібних плацентарних зверів, які мають
имеющих невигідне для збереження тепла співвідношення
між об'ємом тіла та його поверхнеюю, температура тіла
змінюється в значних межах в залежності від температури
зовнішнього середовища. Так, у сумчастого
пацюка температура тіла змінюється в межах 37,8-29,3°С, у
комахоїдних (тенреків) - 34-13°С, у одного з
видів броненосців - 40-27°С, у звичайної нориці - 37-32°С.

44.

45.

Волосы – роговые образования сложного строения. В волосе
различают нижнюю, сидящую глубоко в коже вздутую часть –
луковицу и выступающий наружу длинный цилиндрический
стержень. Нижняя часть волоса и луковица, образующие вместе
«корень» волоса, сидят в «сумке», состоящей из наружной
соединительнотканной части и внутреннего эпидермического
влагалища. Различают наружное влагалище волоса,
представляющее собой продолжение эпидермиса с его слоями
(слой цилиндрических клеток обращен кнаружи, а внутри лежат
слои плоских клеток), и внутреннее влагалище, образующее как бы
заворот эпидермиса на поверхность волоса. Во внутреннем
влагалище различают слой Генле, слой Гексли и прилежащий к
самому волосу слой плоских клеток – «кутикулу» влагалища. В
промежуток между волосом и влагалищем открываются протоки
сальных желез, служащих для смазывания поверхности волоса.
Луковица волоса состоит из индифферентных клеток, путем
размножения которых волос непрерывно растет. В луковицу снизу
подается богатый сосудами сосочек кориума, служащий для
питания растущего волоса.

46.

Стержень волоса состоит из:
Наружной кожицы, или «кутикулы» волоса, из плоских
черепицеобразно налегающих друг на друга клеток
Коркового вещества, в котором клетки вытянуты вдоль оси волоса
Сердцевинного вещества, клетки которого вытянуты поперек
У млекопитающих различают несколько родов волос. Обычно
более длинные и жесткие волосы образуют шерсть (ость), а
расположенные между ними более короткие и мягкие –
подшерсток, который особенно развивается в зимнем наряде.
Более толстые волосы образуют щетину (свиньи) и иглы (ежи,
дикобразы и др.).
Осязательные волосы («vibrissae») наблюдаются на щеках и других
местах; чаще всего они образуют на верхней губе млекопитающих,
в особенности у хищных, так называемые усы. Волосы обладают
довольно богатой иннервацией и могут служить частью общего
осязательного аппарата.

47.

Поперечные срезы корня волоса на
уровне дна сальной железы (А) и на
уровне нижней части корня (Б); 1 —
сетчатый слой кожи; 2 — волосяная
сумка; 3— наружное корневое
влагалище; 4 — внутреннее
корневое влагалище; 5 — корень
волоса (а — кутикула волоса, б —
корковое вещество, в — мозговое
вещество); 6 — жировые клетки; 7
— базальная (стекловидная)
мембрана; 8 — волос (г — бледный
эпителиальный слой — слой Генле,
д — гранулосодержащий
эпителиальный слой — слой
Гексли, е — кутикула волоса).

48.

Розташування волосків у
напівводних звірів:
а – на суші; б – при
плаванні та пірнанні:
1- направляюче та
остьове, 2- пухове
волосся (за
М.Наумовим, М.
Карташовим, 1979)

49.

У підземних звірів (кріт, сліпак)
хутровий покрив майже повністю
не містить остьового волосся.
Навпаки, у дорослих оленів,
кабанів і тюленей редукований
підшерсток і покриви складаються
головним чином з ості. У молодих
особин цих звірів підшерсток
развинений добре.
Хутро ссавців досконале
термоізоляційне покриття . В
екстрених випадках тварини різко
підвищують продукцію тепла за
допомогою роботи м'язів м'язового дрижання, а також
настовбурчують волосяний покрив,
роблячи теплоізолюючий шар
хутра більш товстим та пухким.
Такий самий прийом спрацьовує
при переляку : щоб здатися
більшим і страшнішим для ворога,
хутро чи волосся встає дибки.

50.

Густота і висота волосяного покриву у
тварин змінюється за сезонами: у білки на
1 см² огузку влітку в середньому 4 200
волосків, взимку – 8 100, у зайця-біляка 8000 і 14 700.
Довжина волосся в мілліметрах на огузку:
у білки влітку пух - 9,4, ость - 17,4, взимку 16,8 и 25,9; у зайця-біляка влітку пух - 12,3,
ость - 26,4, взимку - 21,0 и 33,4.
У тропічних звірів таких різких змін не
буває через малу різницю в температурних
умовах взимку та влітку.

51.

Вибриссы — специализированные органы чувств. Основание
каждой вибриссы погружено в волосяную сумку и окружено
венозными полостями. К волосяной сумке вибриссы подходят
сотни нервных окончаний. На голове вибриссы иннервируются
тройничным нервом. Каждой вибриссе отведён свой участок в
мозгу.

52.

Вибріси на морді звіра
утворюють «дотикову зону»
(за М.Наумовим, 1973)
Таке волосся розташоване
частіше на голові («вуса»),
на нижній частині шиї, на
грудях, а у деяких лазячих
деревних форм (білки) і на
череві.
При основі волосяного
мішка в його стінках
розташовуються
м'якотні нервові волокна, які
сприймають дотики
стрижня вібріси із
сторонніми предметами.

53.

Кожа бегемота практически голая: единственные волосы,
сохранившиеся у бегемота, — это вибриссы (органы осязания),
покрывающие его морду, а также жесткие волосы на кончике
хвоста. Под кожей слой жира толщиной в 5 см защищает жизненно
важные органы животного.

54.

Видоизменениями волос
являются щетина и
иглы. Прочие производные
эпидермиса
представлены чешуей,
ногтями, когтями, копытами,
«полыми» рогами, роговым
клювом. Чешуя зверей по
своему развитию и строению
сходна с одноименным
образованием рептилий.
Наиболее сильно развита
чешуя у ящеров, у которых она
покрывает все тело. У
многих мышевидных чешуйки
имеются на лапах. Наличие
чешуи на хвосте характерно
для многих сумчатых,
грызунов и насекомоядных.

55.

Роговыми образованиями
являются также «полые»
рога быков, антилоп,
козлов и баранов. Они
развиваются из
эпидермиса и сидят на
костных стержнях,
представляющих
самостоятельные кости,
сросшиеся с лобными
костями.
Рога оленей имеют иную
природу.
Они развиваются из
кориума и состоят из
костного вещества.

56.

Суматранский носорог. Самая толстая кожа у
носорогов, у которых на спине и на боках ее
толщина достигает 2,5 см или 1 дюйм.

57.

58.

59.

Один из видов броненосцев
может сворачиваться в шар,
как еж.

60.

Шерсть у ленивцев жесткая и длинная, ее ворс направлен к хребту, а не к
брюху, как у других млекопитающих. Зеленая окраска серо-коричневой
шерсти зависит от сине-зеленых микроскопических водорослей
(Trichophilus и Cyanoderma), поселяющихся в продольных и поперечных
бороздках волос ленивцев. На теле этих животных почти всю жизнь
проводит еще один сожитель — особый вид бабочки-огневки,
откладывающей свои яйца в шерсть ленивца.

61.

Смена волос называется линькой. Линька
бывает постоянной, или непрерывной, и
сезонной, или периодической. Кроме того,
существует еще возрастная линька. При
непрерывной линьке смена волос происходит в
течении всего года. Волосы выпадают
отдельными небольшими участками по мере
старения волосяных луковиц. При сезонной
линьке волосяной покров полностью сменяется
за сравнительно короткий отрезок времени.

62.

Линька у белки обыкновенной

63.

Линька у кролика

64.

Большинство пушных зверей
линяет два раза в году, весной и
осенью. Благодаря смене волос
животные предохраняют себя
зимой от переохлаждения, а в
жаркое время года – от
перегревания. У серебристочерных лисиц, например, линька
начинается в марте-апреле. Рост
зимнего меха начинается еще в
конце июля – августе и
продолжается до ноября-декабря.
У некоторых зверей, в том числе у
впадающих в спячку, линька
происходит один раз в году.
У пушных зверей зимний пышный
мех часто отличается о летнего не
только окраской, но и но и
большей густотой и длиной волос,
наличием пуха, что уменьшает
теплоотдачу организма в
холодное время года.

65.

Примером возрастной
линьки может служить
линька жеребят и телят в
5-7 месячном возрасте.
После этой линьки у
жеребят изменяется
окраска волосяного
покрова (масть). У
тонкорунных ягнят
возрастная линька
начинается вскоре после
рождения. У молодых
шкурковых кроликов до
достижения ими
половозрелого состояния
происходят 2-3
возрастные линьки.

66.

Сезонная линька зависит от
климатических условий. У
некоторых птиц, обитающих
в местностях с коротким
летним периодом, линька
протекает очень быстро.
Сроки наступления линьки в
значительно большей
степени зависят от светового
фактора, чем от
температурного. Впервые
это было показано на норках.
Помещая норок
искусственно в условия
короткого светового дня,
удалось вызвать у них
линьку летом (вместо осени)
и получить развитый зимний
мех на 45-60 суток раньше,
чем в естественных
условиях.

67.

Кожные железы у млекопитающих весьма
многочисленны и разнообразны по
строению и функции. Основные типы
желез следующие: потовые, сальные,
пахучие, млечные.

68.

Потовые железы трубчатые, глубинные части их имеют
вид клубка. Они открываются непосредственно на
поверхности кожи или в волосяную сумку (рис. 5). Продуктом
выделения этих желез является пот, состоящий в основном
из воды, в которой растворены мочевина и соли. Эти
продукты не вырабатываются клетками желез, а поступают в
них из кровеносных сосудов. Функция потовых желез
заключается в охлаждении тела путем испарения
выделяемой ими на поверхность кожи воды и в выделении
продуктов распада. Эти железы совмещают в себе
терморегуляционную и выделительную функции. Потовые
железы есть у большинства млекопитающих, но развиты они
не у всех одинаково. Их очень мало у собак и кошек; у
многих грызунов они имеются только на подошвах лап, в
паховой области и на губах. Отсутствуют потовые железы
у китообразных, ящеров и некоторых других.

69.

Сальные железы имеют гроздевидное строение и открываются в
волосяную сумку (рис. 5). Жирный секрет желез смазывает волос и
верхний слой эпидермиса кожи, предохраняя их от смачивания и
снашивания.
Пахучие железы представляют видоизменение потовых или
сальных желез, а иногда комбинацию тех и других. Например,
анальные железы куньих, секрет которых имеет очень резкий запах
и служит в основном для защиты от преследующих врагов.
Особенно сильно развиты эти железы у американских скунсов,
способных выпрыскивать большие порции выделений на
значительное расстояние. Мускусные железы имеются у кабарги,
выхухоли, бобра, ондатры и др. Судя по тому, что наибольшее
развитие они получают в период гона, деятельность их, видимо,
связана с размножением; возможно, они стимулируют половое
возбуждение и привлекают особей противоположного пола.
Пахучие секреты желез используются для самомаркировки зверей,
мечения границ и территории обитания, обеспечения
хемокоммуникаций биологического «сигнального поля».

70.

Млечные железы представляют своеобразное видоизменение
простых трубчатых потовых желез. В простейшем случае - у
австралийских однопроходных - они сохраняют трубчатое строение
и открываются в сумки волос, расположенных группами на
небольшом участке брюшной поверхности, так называемом
железистом поле. Сосков у однопроходных нет, и молоко
слизывается детенышами с волос, куда оно поступает из
волосяных сумок.
У сумчатых и плацентарных млечные железы имеют гроздевидное
строение и протоки их открываются на сосках. Расположение желез
и сосков бывает различным. У лазающих по деревьямобезьян и
висящих во время кормления летучих мышей имеется только пара
сосков на груди, у бегающих копытных соски располагаются
только в паховой области. У насекомоядных и хищныхсоски
располагаются двумя рядами по всей нижней поверхности
туловища. Число сосков стоит в прямой связи с плодовитостью
вида и в некоторой степени соответствует числу одновременно
рождающихся детенышей. Минимальное число сосков (два)
у обезьян, овец, коз, слонов и некоторых других; максимальное
число сосков (10-24) у мышевидных грызунов, насекомоядных,
некоторых сумчатых.

71.

72.

Скелет кролика (по Терентьеву и др., 1952):
1 — череп; 2 — шейные позвонки; 3 — атлас; 4 — эпистрофей; 5
— грудные позвонки; 6 — поясничные позвонки; 7 — крестцовые
позвонки; 8 — хвостовые позвонки; 9 — первое ребро; 10 —
рукоятка грудины; 11 — лопатка; 12 — ость лопатки; 13 —
акромион; 14 — грудина; 15 — мечевидный отросток; 16 — ребра;
17 — плечевая кость; 18 — лучевая кость; 19 — локтевая кость;
20 — запястье; 21 — пястная кость; 22 — фаланги пальцев; 23 —
подвздошная кость; 24 — седалищная кость; 25 — лобковая кость;
26 — бедро; 27 — коленная чашечка; 28 — большая берцовая
кость; 29— малая берцовая кость; 30 — пяточная кость; 31 —
плюсна; 32 — предплюсневая кость; 33 — фаланги пальца.

73.

Череп лисицы, вид сбоку:
1 —носовая кость; 2 — верхнечелюстная кость; 3 — скуловая
кость; 4—глазница; 5 — лобная кость; 6 — заглазничный
отросток; 7 — скуловая дуга; 8 — теменная кость; 9 —
стреловидный гребень; 10 — затылочный мыщелок; 11 — слуховая
капсула; 12 — наружное слуховое отверстие; 13 — венечный
отросток; 14 — сочленовный отросток; 15 — угловой отросток; 16
— нижняя челюсть; 17 — резцы; 18 — клыки; 19 — предкоренные
зубы; 20 — коренные зубы.

74.

75.

76.

Элементы стоп,
участвующих в опоре,
и следы, оставляемые
ими на грунте
Элементы стоп
животных: а —
стопоходящего
(медведь), б —
пальцеходящего
(собака),
в — фалангоходящего
(лошадь).
Следы животных: г —
стопоходящего
(дикобраз), д —
пальцеходящего
(лисица),
е — фалангоходящего
(изюбр)

77.

78.

79.

Основні варіанти жувальної поверхні кутніх зубів у ссавців:
бугорчаста (а - кабан, б - лісова миша),
бугорчасто-ріжуча (в - кажан,г -лисиця),
складчаста (д - кінь,е - пищуха),
лунчаста (ж - олень),
призматична (з - нориця) (за М.Наумовим, М. Карташовим,
1979)

80.

81.

82.

83.

84.

85.

Различные типы строения матки у плацентарных
млекопитающих: А — двойная; Б — двурогая; В
— простая; 1 — яйцевод; 2 — матка; 3 —
влагалище; 4 — мочеполовой синус; 5 —
мочевой пузырь; 6 — прямая кишка.

86.

Рога бывают полыми и
цельными. Многие
животные сем. полорогих
имеют полые рога (полые
роговые чехлы, сидящие
на костных выростах
лобных костей), которые
сохраняются в течение
всей жизни (периодически
спадают лишь у
американской вилорогой
антилопы). У оленей рога
костные (состоят из
костной ткани), ежегодно
заменяются на новые;
присущи самцам (у
северных оленей их
имеют и самки).

87.

88.

89.

90.

91. Разрез лошадиного копыта

92.

Слева. Продольный разрез
копыта: 1- копытная кость;
2-венечная кость; 3стрелочная кость; 4роговая стенка; 5-роговая
подошва; 6-роговая
стрелка; 7-роговые мякиши;
8-клетчатая стрелка; 9клетчатые мякиши; 10сухожилие сгибающей
мышцы; 11-сухожилие
разгибающей мышцы.
Справа. Расчистка копыта:
а-правильная; бнеправильная, слишком
много срезано заворотной
стенки.

93.

94.

Пальцевые органы
млекопитающих
А — ноготь; Б —
коготь; В — копыто: а
— пальцевый мякиш
(стрелка у лошади);
б — когтевой
(ногтевой) валик,
копытный венчик с
копытной каймой
лошади;
в — роговая стенка
когтя, ногтя, копыта;
г — роговая подушка
когтя ногтя копыта
(по Акаевскому 1975; по
Адольфу и др., 1977)

95.

Передние лапы
зверей,
приспособленных
рыть землю
Лапы: а — барсука, б
— крота, в —
копытного
лемминга, г —
цокора, д — бурого
медведя

96.

Молочные железы млекопитающих – это производные
кожи.
Форма, величина и расположение молочных желез у разных
животных различны. У одних животных молочные железы
располагаются а грудной и брюшной стенке в два ряда; это
так называемое многососковое вымя. У собак и кошек
молочных желез 8-10, у свиней 10-16. У других животных
молочные железы расположены в области грудной клетки (у
приматов, слонов), они носят название грудей. У жвачных
животных и лошадей молочные железы находятся между
бедрами в паховой области и называются выменем .
Рост и развитие молочных желез тесно связаны с
деятельностью яичников.

97.

Расположение сосков
у кита в специальных
мышечных карманах
(1), кормление
молоком детёныша у
китообразных под
водой (2).

98.

Звездчатая клетка
молочной железы (сильное
увеличение). Справа—
альвеола в продольном
разрезе: 1 — звездчатые
клетки на альвеоле; 2 —
капельки молочного жира; 3
— капельки молочного жира
в протоплазме клетки,
которая отделилась от
стенки альвеолы; 4 —
капельки молочного жира
вместе с отторгнутой частью
секреторной клетки; 5 —
ядра секреторных клеток,
вышедшие из протоплазмы.
На рисунке видно, в какой
последовательности
образуется молоко

99. Потовые железы

100.

Потовые железы расположены на границе слоя собственно кожи с
подкожной клетчаткой. Длинные выводные протоки потовых желез
открываются на поверхность кожи или в волосяные сумки.
Количество потовых желез и их строение у различных видов
животных неодинаково. У лошадей на 1 кв.см кожи приходится
около 1500 потовых желез. Они извитой формы, с длинным
выводным протоком. У крупного рогатого скота их значительно
больше – свыше 2500 на 1 кв. см. они имеют сложное строение. У
овец примерно 500 потовых желез на 1 кв. см. У них, так же как и у
лошадей, железы имеют извитую форму с большой секретирующей
поверхностью. У свиней потовые железы крупные, количество их не
превышает 50 на 1 кв. см. У хищных животных потовых желез нет;
очень мало их у грызунов.
Потовые железы вместе с потом выводят из организма продукты
белкового обмена: мочевину, мочевую кислоту, аммиак, некоторые
аминокислоты. У лошадей при усиленной работе с потом
выделяется белок, сбивающийся в пену. Потовые железы
участвуют в регуляции температуры тела животного. На испарение
каждого грамма пота затрачивается 2,4 кДж, в результате чего
организм охлаждается. Поэтому пребывание в жарком сыром
помещении животные плохо переносят.