Similar presentations:
Вiдповiдальнiсть за порушення норм мiжнародного гуманiтарного права
1.
ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇФАКУЛЬТЕТ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ
МЕТОДИКА РОБОТИ З ГУМАНІТАРНИХ
ПИТАНЬ
Тема 2. Міжнародне гуманітарне право
як галузь міжнародного публічного права
Заняття 2. Вiдповiдальнiсть за порушення норм
гуманiтарного права
мiжнародного
2.
ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇФАКУЛЬТЕТ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА РОБОТИ З
ОСОБОВИМ СКЛАДОМ
Тема 1. Міжнародне гуманітарне право
як галузь міжнародного публічного права
Заняття 6. Вiдповiдальнiсть за порушення норм
мiжнародного гуманiтарного права
3. Навчальні питання
1. Поняття війни та збройного конфлікту2. Військові злочини та Женевські конвенції
3.
Вiдповiдальнiсть
за
порушення
мiжнародного гуманiтарного права
норм
4. Література
Женевские Конвенции от 12 августа 1949 года и ДополнительныеПротоколы к ним МККК, 1994.
2. Международное право. Ведение боевых действий (Сборник Гаагских
Конвенций и иных Соглашений) МККК, 1995.
3. Жан Пикте. Развитие и принципы международного гуманитарного права.
МККК, 1994.
4. Рене Козирник. Международное гуманитарное право. МККК, 1995.
5. Дети и война. (Сборник статей). МККК, 1995.
6. Ханс-Петер Гассер. Международное гуманитарное право. Введение.
МККК, 1995.
7. Защита окружающей среды в международном гуманитарном праве.
МККК, 1995.
8. Баччино-Астрада А. права и обязанности медицинского персонала в
вооруженных конфликтах. МККК, 1995.
9. Бори Ф. возникновение и развитие международного гуманитарного
права. МККК, 1995.
10. Мулинен Ф. право войны и вооруженные силы. МККК, 1995.
11. Харофф-Тавель М. деятельность Международного Комитета Красного
Креста в обстановке насилия внутри страны. МККК, 1995.
12. Шиндлер Д. международный Комитет Красного Креста и права
человека. МККК, 1995.
1.
5. Поняття війни та збройного конфлікту
У міжнародно-правовій літературі останніх десятиріч XX ст.багато авторів прагнули показати певну різницю між
поняттями "війна" і "збройний конфлікт".
Такі спроби є наслідком заміни понять "право війни" та
"війна" на "право збройних конфліктів" та "збройний
конфлікт" у документах, що стосуються гуманітарного
права.
Як відомо, у перших міжнародно-правових актах, які
закріплюють норми міжнародного гуманітарного права,
вжито термін "війна".
У Гаазьких конвенціях 1907 р. йдеться про застосування
норм права "на випадок війни".
Женевський протокол про заборону застосування на війні
задушливих, отруйних чи інших подібних газів і
бактеріологічних засобів 1925 р. послуговується терміном
"війна". Те саме стосується конвенцій, які регулюють
ведення морської війни.
6.
У Женевських конвенціях 1949 р. поряд з терміном "війна"використовують вираз "міжнародний збройний конфлікт" (ст. 2) і
"неміжнародний збройний конфлікт (ст. 3).
Таким чином, починаючи з 50-х років XX ст., термін "збройний
конфлікт" вживають набагато частіше, ніж термін "війна".
Ця зміна зумовлена передусім політичною та ідеологічною
ситуацією, спробою змістити акценти у цих поняттях, а також
забороною використання війни як законного засобу вирішення
міжнародних спорів.
Зрозуміло, що межа відмінності між "війною" і "збройним
конфліктом" досить умовна, хоча такий поділ має певне
значення для права, яке застосовується під час збройних
конфліктів.
При цьому вважається, що поняття "збройний конфлікт" є
ширшим і включає поняття "війна".
Але не кожний збройний конфлікт можна називати війною,
оскільки між ними існує суттєва відмінність.
7.
З юридичної точки зору війна має такі ознаки:а) формальний акт оголошення, як цього вимагає III
Гаазька конвенція 1907 р.;
б) розірвання дипломатичних відносин між воюючими
державами, що є наслідком оголошення війни;
в) анулювання двосторонніх договорів, особливо
політичних;
г) починає діяти спеціальний правовий режим, який
характеризує часткові обмеження прав людини тощо.
Отже, лише держави або групи держав можуть
проводити війну згідно з визначенням, прийнятим у
міжнародному праві.
Таким чином, війна - це збройна боротьба двох і
більше держав, і характеризується формальним
актом її оголошення.
8.
Війна призводить до якісної зміни стану суспільства,тому що багато державних інститутів починають
виконувати специфічні функції, зумовлені саме війною.
Унаслідок цього життя суспільства, його економіку
перебудовують для забезпечення перемоги над ворогом.
Згідно з міжнародним правом, війна - це стан справ між
двома державами, або між двома групами держав, або
між державою і групою держав, який супроводжується
здебільшого розірванням дипломатичних відносин,
подальшим призупиненням застосування загальних
норм міжнародного права мирного періоду і загальною
рішучістю вчинити насильницькі дії, навіть якщо такі дії
насправді не мають місця".
Під час збройного конфлікту політична мета більш
обмежена, ніж під час війни, і він не супроводжується
докорінною зміною всього державного механізму на
військовий лад.
9.
Отже, збройний конфлікт між державами та групамивсередині держав, такими, як повстанці, вважається
громадянською війною, а не війною згідно з міжнародним
правом.
Можна навести й інші аргументи.
Але післявоєнний досвід засвідчує, що чимало великих
держав, які "de jure" проголосили принципи демократії та
поваги норм міжнародного права, не раз розпочинали
великі війни чи збройні конфлікти, не оголошуючи про їх
початок.
Пояснення таких фактів не становить особливих
труднощів, оскільки застосування терміну "війна" вимагає
формального її оголошення.
А це, в свою чергу, тягне за собою відповідні міжнародноправові наслідки, серед іншого - притягнення до
міжнародно-правової відповідальності (ст. 5 визначення
агресії, яке прийняте Генеральною Асамблеєю ООН 14
грудня 1974 p.).
10.
Варто наголосити, що поняття "війна" вживається для позначеннязбройного протистояння між двома або декількома суверенними
суб'єктами міжнародного права, якими можуть бути виключно
держави.
У випадках, коли відбувається громадянська війна чи коли якийсь
народ або нація бореться за незалежність, потрібно
застосовувати термін "збройний конфлікт".
У текстах Женевських конвенцій і Додаткових протоколів досить
часто вживається термін "збройний конфлікт", але вони не містять
визначення цього поняття.
Відсутність його супроводжується певними як теоретичними, так і
практичними труднощами щодо уніфікації його застосування.
У загальній ст. 2 Женевських конвенцій зазначається, що "ця
Конвенція застосовуватиметься в разі оголошення війни або під
час будь-якого іншого збройного конфлікту, що виник між двома
або декількома Високими Договірними Сторонами, навіть у тому
випадку, якщо одна з них не визнає стану війни".
11.
Отже, якщо виникає збройний конфлікт між двомаабо декількома державами, то міжнародне
гуманітарне право стає чинним автоматично,
незалежно від того, чи оголошено війну і чи визнають
учасники конфлікту стан війни.
Єдиною підставою, достатньою для застосування
гуманітарного права, є наявність збройного
конфлікту.
Збройний конфлікт - це збройна боротьба між
державами (міжнародний), або між державою та
антиурядовими військовими формуваннями
(неміжнародний).
12.
Початок війни - це момент фактичного відкриттявоєнних дій або формального оголошення війни, навіть
якщо за цим практично не почалися воєнні дії.
Незважаючи на те, що оголошення війни здійснено
відповідно до III Гаазької конвенції, така війна не
перестає бути агресивною.
У той же час потрібно зазначити, що вимога про
оголошення війни не стосується національновизвольних та громадянських війн.
Вони, як правило, починаються з повстання проти
існуючого політичного режиму, колонізатора чи
окупанта.
13.
Стислий розгляд цілей війни дозволяє визначитивидову характеристику збройних конфліктів.
Мета війни полягає в придушенні збройного опору
противника.
Ця формула має дуже важливе значення, тому що
дозволяє класифікувати воєнні дії за суб'єктнооб'єктним складом і за територією, на якій вони
відбуваються.
Встановлення такої мети означає, що війна не
спрямована на знищення противника і не переслідує
мету фізичного знищення його збройних сил.
14.
Це означає, по-перше, що війна не ведеться протимирного населення, тим більше, що правила ведення
воєнних дій вимагають, щоб мирне населення
перебувало «під опікуванням воюючих».
По-друге, воєнні дії, що ведуться збройними силами
на території своєї держави проти свого населення, у
більшості своїй не є війною в міжнародному значенні
цього поняття.
Звідси розрізняють міжнародні збройні конфлікти і
збройні конфлікти неміжнародного характеру
15. Неміжнародні збройні конфлікти
Збройні конфлікти не міжнародного характеру — цеусі збройні конфлікти, що не підпадають під дію статті
1 Додаткового протоколу І, що відбуваються на
території будь-якої держави «між її збройними
силами або іншими організованими озброєними
групами, що, знаходячись під відповідальним
командуванням, здійснюють такий контроль над
частиною її території, що дозволяє їм здійснювати
безперервні й узгоджені воєнні дії і застосовувати
положення Протоколу II».
16.
Збройні конфлікти неміжнародного характеру мають такіознаки:
а) застосування зброї й участь у конфлікті збройних сил,
включаючи поліцейські підрозділи;
б) колективний характер виступів.
Дії, що зумовлюють обстановку внутрішньої напруженості,
внутрішні заворушення, не можуть вважатися конфліктами,
що розглядаються;
в) певний ступінь організованості повстанців і наявність
органів, відповідальних за їхні дії;
г) тривалість і безперервність конфлікту.
Окремі спорадичні виступи погано організованих груп не
можуть розглядатися як збройні конфлікти неміжнародного
характеру;
ґ) здійснення повстанцями контролю над частиною території
держави.
17.
Таким чином, збройний конфлікт міжповстанцями і центральним урядом є, як
правило, внутрішнім конфліктом.
Проте повстанці можуть бути визнані «воюючою
стороною», коли вони:
а) мають свою організацію;
б) мають на чолі відповідальні за їхню поведінку
органи;
в) установили свою владу на частиною території
держави;
г) додержуються у своїх діях «законів і звичаїв
війни».
18.
Визнання повстанців «воюючою стороною» виключаєзастосування до них національного кримінального
законодавства про відповідальність за масові
заворушення і т.п.
На захоплених у полон поширюється статус
військовополонених.
Повстанці можуть вступати в правовідносини з третіми
державами і міжнародними організаціями, одержувати
від них допомогу, що допускається міжнародним
правом.
Власті повстанців на контрольованій ними території
можуть створювати органи управління і видавати
нормативні акти.
Отже, визнання повстанців «воюючою стороною», як
правило, свідчить про набуття конфліктом якості
міжнародного і є першим кроком до визнання нової
держави.
19.
До збройних конфліктів неміжнародного характеруслід відносити всі громадянські війни і внутрішні
конфлікти, що виникають із спроб державних
переворотів і т.д.
Ці конфлікти відрізняються від міжнародних збройних
конфліктів насамперед тим, що в останніх обидві
воюючі сторони є суб'єктами міжнародного права, у
той час як у громадянській війні воюючою стороною
признається лише центральний уряд.
Держави не повинні втручатися у внутрішні
конфлікти на території іншої держави.
20.
Проте в практиці міжнародного співтоваристваздійснюються певні збройні заходи, проведені під
егідою ООН, що одержали найменування
«гуманітарної інтервенції» .
Їхньою метою є військове втручання в події, що
відбуваються в конкретній країні, яку роздирають
збройні конфлікти міжнаціонального або релігійного
характеру, для надання гуманітарної допомоги
населенню, яке особливо страждає від таких дій
(припинення кровопролиття, робота з біженцями,
боротьба з голодом, допомога у налагодженні
повсякденного життя і побутових умов і т.д.), а також
для припинення військового протиборства воюючих
сторін.
21.
Таке втручання, з огляду на особливі обставини,здійснюється без згоди уряду держави, у яку
здійснюється військове вторгнення, тому воно й
іменується «інтервенцією».
Термін «гуманітарна» покликаний проілюструвати
основну мету такого втручання.
Саме так, наприклад, були охарактеризовані збройні
акції в Сомалі та Руанді, початі з метою призупинення
внутрішніх конфліктів, що відбувалися там, які
супроводжувалися масовими людськими жертвами
22. Військові злочини та Женевські конвенції
23.
Жорстокевійськовополоненими
населенням.
1.
поводження
з
або
цивільним
Згідно ст. 4 Женевської конвенції про поводження з
військовополоненими
від
12
серпня
1949р. військовополоненими визнаються:
особовий склад збройних сил воюючої країни;
партизани;
особовий склад ополчення і добровольчих загонів;
особовий склад організованих рухів опору;
некомбатанти;
члени екіпажів суден торгового флоту і цивільної авіації;
стихійно повстале населення, якщо воно носить відкрито
зброю і дотримується законів і звичаїв війни.
24.
Жорстоке поводження з військовополоненими іцивільним населенням може набувати такі форми:
умисне вбивство зазначених категорій осіб, тортури і
нелюдське поводження,
біологічні експерименти, умисне заподіяння тяжких
страждань, заподіяння серйозного каліцтва або
нанесення шкоди здоров'ю,
видалення тканин або органів для пересадки, а також
яка б то не було медична процедура, яка не
вимагається за станом здоров'я зазначеної особи й
не відповідає загальноприйнятим медичним нормам ;
25.
примус військовополоненого абопокровительствуємої (цивільної) особи служити у
збройних силах ворожої держави, позбавлення
військовополоненого або покровительствуемої
особи права на неупереджене і нормальне
судочинство, передбачене конвенціями,
незаконний арешт покровительствуемої особи,
взяття заручників (ст. 130 Женевської конвенції III,
ст. 147 Женевської конвенції IV).
26. 2. Депортація цивільного населення
«заборонені ….викрадення, а також депортація осіб зокупованої території на територію окупанта, або на
територію будь-якої іншої Держави незалежно від того,
окупована вона чи ні".
Додаткові протоколи I і II до Женевських конвенцій від
12 серпня 1949 р. закріплюють відповідальність: за
переміщення державою-окупантом її власного
цивільного населення на окуповану нею територію або
депортацію або переміщення всього або частини
населення окупованої території у межах цієї території
чи за її межі;
27.
невиправдана затримка репатріаціївійськовополонених або цивільних осіб;
застосування практики апартеїду, інших
негуманних і принижуючих дій, що ображають
гідність особи, заснованих на расовій
дискримінації (п. 4 ст. 85 Додаткового протоколу
I), а також переміщення цивільного населення з
причин, пов'язаних зі збройним конфліктом (ст.
17 Додаткового протоколу II)
28.
3. Розграбування національного багатства наокупованій території.
До таких злочинів віднесені розбій, грабіж,
протизаконне відбирання майна, яке складає
національне надбання народу окупованої країни.
Женевські конвенції визначають незаконне посягання
на національне багатство, як вчинення ворожих актів,
спрямованих проти історичних пам'яток, творів
мистецтва або місць відправлення культу, що
становлять культурну і духовну спадщину народу (ст.
16 Додаткового протоколу II), незаконне, довільне і
проведене в великому масштабі руйнування і
привласнення майна, що не викликаються
військовою необхідністю (ст. 50 Женевської конвенції
I, ст. 51 Женевської конвенції II, ст. 147 Женевської
конвенції IV).
29.
4. Застосування у збройному конфлікті засобів іметодів, заборонених міжнародними договорами.
Забороняється використовувати проти кого б то не
було зброю або методи ведення воєнних дій, здатні
заподіяти зайву шкоду або надмірні страждання (п.
"Д" ст. 23 Гаазької конвенції про закони і звичаї
сухопутної війни, п. 2 ст. 35 Додаткового протоколу I).
30. Принципи міжнародного права
1) принцип недопущення щодо мирного населення і комбатантіввеликих втрат і страждань, більше, ніж це необхідно для того, щоб
виключити їх участь у подальшому в бойових діях.
Визначається межа: які людські втрати є "необхідними";
яка шкоди представляється "зайвою";
які людські страждання будуть "надмірними".
Стосовно кожному засобу ведення військових дій визначається
"відповідність" необхідності досягнення поставлених військових
завдань і вимог міжнародного гуманітарного права;
2) принцип мінімізації шкоди.
Якщо є можливість вивести комбатанта супротивника з бою шляхом
його полону, то не слід наносити йому поранень;
якщо ж поставленої мети можливо досягти, поранивши його, то
такого супротивника не слід вбивати.
У разі наявності двох засобів для знищення живої сили і техніки
противника для придушення його сил і здатності до опору слід
застосувати те, яке заподіє меншої шкоди.
31.
військовими злочинами [8] визнаються (ст. 8):1) серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня
1949 року, а саме одну з таких діянь проти осіб або майна, що
охороняються згідно з положеннями відповідної Женевської
конвенції:
- Умисне вбивство;
- Тортури або нелюдське поводження, включаючи біологічні
експерименти;
- Умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних
ушкоджень, або шкоди здоров'ю;
- Незаконне, безглузде і великомасштабне знищення і
привласнення майна, не викликане військовою необхідністю;
- Примус військовополоненого або іншої особи до служби в
збройних силах ворожої держави;
- Взяття заручників;
32.
2) інші серйозні порушення законів і звичаїв, застосовних уміжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках
міжнародного права, а саме одну з таких діянь:
- Навмисні напади на цивільне населення як таке або окремих
цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних
діях;
- Навмисні напади на цивільні об'єкти, тобто об'єкти, які не є
військовими цілями;
- Умисне нанесення ударів по персоналу, об'єктам, матеріалам,
підрозділам або транспортним засобам, задіяним у наданні
гуманітарної допомоги або в місії для підтримання миру
відповідно до Статуту ООН, поки вони мають право на захист,
якою користуються цивільні особи або цивільні об'єкти з
міжнародного права збройних конфліктів;
33.
- Умисне вчинення нападу, коли відомо, що такийнапад стане причиною випадкової загибелі або
каліцтва цивільних осіб, або шкоди цивільним
об'єктам або обширного, довгострокового і
серйозного збитку навколишньому природному
середовищу, який буде явно непорівнянний з
конкретним і безпосередньо очікуваним загальним
військовим перевагою;
- Напад на незахищені і не військові цілі міста, села,
житла або будівлі або їх обстріл із застосуванням
яких би то не було засобів;
34.
- Вбивство або поранення комбатанта, який, склавшизброю або не маючи більш засобів захисту,
беззастережно здався;
- Неналежне використання прапора парламентера,
національного прапора або військових знаків
розрізнення і форми ворога або ООН, а також
відмітних емблем, встановлених Женевськими
конвенціями, що приводить до загибелі людей або
заподіяння їм серйозних фізичних каліцтв;
35.
Умисне нанесення ударів по будівлях, призначенимдля цілей релігії, освіти, мистецтва, науки або
благодійності, історичних пам'ятників, госпіталів та
місць зосередження хворих і поранених, за умови, що
вони не є військовими цілями;
- Заподіяння особам, які знаходяться під владою
супротивної сторони, фізичних каліцтв або вчинення
над ними медичних або наукових експериментів
будь-якого роду, які не виправдані необхідністю
медичного, стоматологічного або іншого лікування
відповідної особи і не здійснюються в її інтересах і які
викликають смерть або серйозно загрожують
здоров'ю такої особи або осіб;
36.
- Заява про те, що пощади не буде;- Знищення або захоплення майна ворога, за
винятком випадків, коли таке знищення або
захоплення настійно диктуються військової
необхідністю;
- Оголошення скасованими, припиненими або
неприпустимими в суді прав та позовів громадян
супротивної сторони;
- Примус громадян супротивної сторони до участі у
військових діях проти їх власної країни, навіть якщо
вони перебували на службі воюючої сторони до
початку війни;
- Розграбування міста або населеного пункту, навіть
якщо він захоплений штурмом;
37.
Застосування отрути або отруєної зброї;- Застосування задушливих, отруйних або інших газів
і будь-яких аналогічних рідин, матеріалів або засобів;
- Застосування куль, які легко розриваються або
сплющуються в тілі людини, таких як оболонкові кулі,
тверда оболонка яких не покриває всього осердя чи
має надрізи;
- Застосування зброї, боєприпасів і техніки, а також
методів ведення війни такого характеру, які
викликають надмірні ушкодження або непотрібні
страждання або які є невибірковими за своєю суттю в
порушення норм міжнародного права збройних
конфліктів, за умови, що така зброя, такі боєприпаси,
така техніка і такі методи ведення війни є предметом
всеосяжного заборони і включені до додатка до
Статуту шляхом;
38.
Умисне нанесення ударів по будівлях, матеріалами, медичнимустановам та транспортним засобам, а також персоналу, що
використовують у відповідності з міжнародним правом відмітні
емблеми, встановлені Женевськими конвенціями;
Умисне вчинення дій, що піддають цивільне населення голоду,
як засіб ведення війни шляхом позбавлення його предметів,
необхідних для виживання, включаючи умисне створення
перешкод для надання допомоги, як це передбачено в
Женевських конвенціях;
Набір або вербування дітей віком до 15 років до складу
національних збройних сил або їх використання для активної
участі в бойових діях;
Зґвалтування, обернення в сексуальне рабство, примус до
проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація і будьякі інші види сексуального насильства, також представляють
собою грубе порушення ст. 3, загальною для чотирьох
Женевських конвенцій
39. Вiдповiдальнiсть за порушення норм мiжнародного гуманiтарного права
можнарозглядати, як колективну вiдповiдальнiсть або,
як iндивiдуальну відповiдальнiсть конкретних
правопорушникiв.
Обидвi форми вiдповiдальностi знайшли своє
вiдображення в iснуючiй сукупностi правових
норм.
40. Колективна вiдповiдальнiсть
сторiн запорушення права збройного конфлiкту може
мати рiзнi форми.
В першу чергу вона настає тодi, коли одна з
сторiн, що знаходяться у конфлiктi виявивши
факт порушення певної норми Права або
сукупностi норм, не вважає себе бiльш
зобов’язаною поважати цю норму або
сукупність норм.
Подiбна реакцiя рiвнозначна жорсткому
дотриманню принципу негативної взаємностi.
41.
Автори Женевських конвенцiй 1949 р.поклали заборону дiї цього грубого
принципу, встановивши в загальнiй статті 1,
що сторони зобов’язанi дотримуватися
положень Конвенцiй за будь-яких обставин.
В той час, коли стовiдсоткова дієвість цього
положення викличе сумнів навiть в
контекстi права Женеви, тодi як у правi
Гааги про це взагалi не може бути i мови.
42.
Гаазькi домовленостi не мiстять положення, якевиключало б принципи негативної взаємності.
Сумнів є особливо виправданим у тих
випадках, коли порушення певних норм може
забезпечити виннiй сторонi реальну вiйськову
перевагу.
Дiйсно, важко погодитися з тим, що воююча
сторона повинна буде змиритися з негативними
наслiдками, якi можуть наступити для неї пiсля
застосування противником хiмiчної зброї, в той
час, як вона має потенціал адекватного
вiдповiдного удару i може таким чином
встановити вiйськову рiвновагу.
43.
Однак, хоча принцип взаємностi дуже поганий, внього є i позитивний аспект.
Наприклад, повага до норм права з однiєї сторони
тягне за собою таке ж саме ставлення до права з
iншого боку.
Цей позитивний аспект принципу взаємностi можна,
як i його негативний аспект, проілюструвати на
прикладi хiмiчної зброї.
Хоча пiд час Другої свiтової вiйни хiмiчну зброю мали
обидві сторони, жодна з них фактично не
застосовувала її.
Репресалiї або вiдповiднi заходи воюючих сторiн другий прояв принципу колективної вiдповiдальностi.
44.
Репресалiї- це свiдоме порушення певноїнорми права збройного конфлiкту, здiйснене
однiєю із сторiн, що знаходиться у конфлiктi з
метою примусити владу супротивної сторони
припинити полiтику порушення тiєi ж самої або
iншої норми того ж закону.
Згiдно з звичаєвим правом збройного
конфлiкту, репресалiї, якi застосовуються
воюючими сторонами, належали до офiцiйно
визнаних заходiв з забезнечення дотримання
законностi.
45.
Однак цi заходи нерiдко призводили до ескалацiїконфлiкту, та, крiм того, завжди iснувала можливiсть
того, що вони торкнуться не справжнiх винних в
порушеннi осiб, а зовсiм сторонніх.
Тому право воюючих сторiн застосовувати репресалiї
стало пiддаватися все бiльшим обмеженням.
Так, репресалії стосовно до осiб та майна пiд
покровительством, забороненi у всiх чотирьох
Женевських конвенцiях 1949 року та в Гаазькiй
конвенцiї 1954 р. про захист культурних цiнностей.
46.
Основнi значення рiзних видiв державноївiдповiдальностi полягають в їх стримуючому
впливi.
Усвiдомлення того, що будь-яке порушення
права збройного конфлiкту веде до
вiдповiдальностi держави, може стати для
влади додатковим стимулом для того, щоб
дотримуватись та примушувати дотримуватись
цих законiв.
Зрозуміло, що тиск на владу ззовнi може
значно посилити цей вплив.
47.
Третiй вид колективної вiдповiдальностi у вузькому,технiко-правовому розумiннi полягає у фiнансовiй
вiдповiдальностi держави за шкоду, яку вона
заподiяла неправомiрними дiями.
У 1907 роцi цей вид вiдповiдальностi держав був
офiцiйно включений до Гаазької конвенцii про закони
та звичаї вiйни на сушi, як передбачено статтею 3,
воююча сторона, вiдповiдальна за порушення
правил, встановлених Положенням, “повинна буде
вiдшкодувати збитки, якщо є для цього пiдстави”.
В статтi записано, що подiбну вiдповiдальнiсть вона
несе, зокрема, за всi дії, скоєні особами, що входять
до складу її збройних сил.
48.
На практицi iдея фiнансової вiдповiдальностідержави за порушення норм права збройного
конфлiкту рiдко призводить до будь-яких
значних результатiв.
У крайньому випадку, мирна угода може
покласти на програвшу сторону обов’язок
виплатити переможцю велику суму, як
репарацiю за фiнансовi витрати, якi сталися
внаслiдок вiйни.
Ясно, що обсяг репарацiй буде значно меншим
сукупних фiнансових витрат, якi понесла ця
сторона.
49.
В довершення всього, зазнавши поразку,сторона може бути примушена не тiльки
зректися будь-яких претензiй щодо
вiдшкодування збиткiв, якi вона могла б мати
до переможця, але буде вимушена прийняти
будь якi претензії, якi її громадяни могли б мати
до переможця, на свiй рахунок.