Соціальна структура суспільства

1. Соціальна структура суспільства

2. ПЛАН:

Соціальна структура суспільства
та її елементи.
Теорія соціальної стратифікації
Соціальна структура
українського суспільства та
тенденції її розвитку.

3. Література

Вербець В.В. Соціологія: навчальний посібник для студ. вищих
навчальних закладів – Київ: Кондор, 2009. – 550 с.
Соціологія / Навчальний посібник за ред. д. соц. н.
Макєєва С.О. – К.: Знання, 2008. – 566 с.
Соціологія Посібник для студентів вищих навчальних закладів/
За редакцією В. Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр
"Академія", 2008. – 392 с.
Демків О.Б. Теоретико-методологічні засади досліджень
девіантогенних аспектів організації міського простору //
Вісник Одеського національного університету. – Т. 13. – Вип. 5.
Соціологія і політичні науки. – Львів, 2008. – С. 423–434.
Кондович В.Ю. Соціологія (схеми і таблиці) / Чернігівський
держ. ін-т права, соціальних технологій та праці. – Чернігів,
2009. – 167 с.
Нестуля О. О., Нестуля С. І. Соціологія: навч. пос. [для студ.
вищ. навч. закл.] – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 272 с
Осипов Г.В. Социология. Основы общей теории / Г.В. Осипов,
Л.Н. Москвичев, А.В. Кабыща. – М.: Норма, 2009. – 912 с.

4. 1 Соціальна структура суспільства та її елементи

Соціальна структура суспільства — це
сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих
між собою соціальних груп, спільностей та
інститутів, пов'язаних між собою відносно
сталими відносинами.
Іншими словами, це внутрішній устрій
суспільства, який складається з відповідно
розташованих, упорядкованих елементів,
що взаємодіють між собою.
Поняття “соціальна структура” охоплює
системно-організаційний і
стратифікаційний аспекти.

5. Згідно із системно-організаційним аспектом

головний зміст соціальної структури створюють соціальні
інститути, насамперед економіка, політика (держава),
наука, освіта, сім’я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в
суспільстві відносини і зв’язки.
Соціальний статус є первинним елементом соціальної
структури суспільства, що розкриває місце особистості в
соціальній структурі суспільства. Він зумовлений
професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо.
Наприклад, структура сім’ї утворюється взаємозалежною
мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти –
учитель, учень; в економіці – підприємець, робітник і т. д.
Соціальні позиції (статуси) та зв’язки між ними визначають
характер соціальних відносин.
На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють
потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах
діяльності, формуються складніші структурні елементи
суспільства – соціальні групи.

6.

Соціальна група – відносно стійка, історично
сформована сукупність людей, об’єднаних на
основі загальних соціальне значущих ознак.
Це поняття є родовим щодо понять “клас”,
“соціальна верства”, “колектив”, “нація”, “етнічна,
територіальна, релігійна та інші спільноти”,
оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими
сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх
результатів.
Ці відмінності мають у своїй основі відношення до
засобів виробництва, влади, специфіки праці,
фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку,
національної належності, місця проживання, стилю
життя тощо.

7. У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:

- спільною діяльністю
(наприклад, професійні групи,
зайняті у сфері політичної,
економічної та духовної
діяльності);
- спільним просторово-часовим
існуванням (середовищем,
територією, комунікацією);
- груповими установками та
орієнтаціями.

8. У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі.

Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна
група, учасники якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають
у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є
основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих
групових цінностей і норм поведінки.
Родовою ознакою малої групи є наявність безпосередньо
тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія), властивих,
наприклад, сім’ї, виробничій бригаді, шкільному класові,
колективу космічної, арктичної станцій, спортивній команді,
релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний розмір малих
груп – дві особи, максимальний – кілька десятків.
Велика соціальна група – численна за складом група людей,
об’єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими
формальніша.
До них можна віднести професійні, демографічні, національні
спільноти, соціальні класи.

9. Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів

Критерієм їх диференціації чи
інтеграції є їх позиція щодо певних
суспільних ресурсів (влада, власність),
виконувані у суспільстві функції
(соціальна роль), соціальний статус
(ієрархічне місце в суспільстві), єдність
культурних норм і цінностей (культурна
ідентичність) та ін.

10. Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню та інші підструктури суспільства.

Соціальна структура
суспільства — це сукупність
його елементів (індивідів,
соціальних спільнот та
інститутів), взаємозв’язок
між ними

11.

12. Соціальна спільність

— це групи людей, об’єднаних
якими-небудь спільними ознаками,
спільними інтересами, цінностями,
спільними справами, спільною
діяльністю тощо. Існують певні види
соціальних спільностей, що
характеризуються кількісними та
якісними особливостями (див.
схему).

13.

14. Важливим елементом соціальної структури суспільства виступають соціальні інститути

як історичносформовані, стійкі,
формальні та неформальні
правила, норми, настанови, що
регулюють різноманітні сфери
людської діяльності та
організовують людей у систему
ролей та статусів, які утворюють
соціальну систему.

15. Соціальні інститути

Взаємозв’язки та взаємодії
елементів соціальної структури
організовуються та регулюються
якраз соціальними інститутами.
Існує чотири основні групи
соціальних інститутів, кожна з
яких, як і кожен соціальний
інститут, виконує свої функції
(див. схему).

16.

17. В аналізі соціальної структури суспільства та її елементів використовують два основних підходи: класовий та стратифікаційний.

Класовий підхід забезпечує всебічний аналіз в
основному соціальних класів, як найстійкіших
форм соціальних спільностей, причому серед
головних характеристик класів
виокремлюються та піддаються аналізу лише
три:
відношення до власності на засоби
виробництва;
участь у розподілі матеріальних та культурних
благ;
місце і роль в організації та управлінні
суспільством.

18. Найбільш детальний аналіз соціальних класів здійснив К. Маркс ще в середині XIX ст.

Найбільш детальний аналіз соціальних класів
здійснив К. Маркс ще в середині XIX ст.
виокремив тільки два основних соціальних класи:
клас капіталістів (буржуазії), який володіє засобами
виробництва, організує його та управляє ним,
привласнюючи результати чужої праці, і
клас пролетарів, який, не володіючи власністю на
засоби виробництва та будучи змушений продавати
свою здатність працювати капіталістам,
пригноблюється ними.
Вихід з такого несправедливого становища К. Маркс
вбачав тільки в соціалістичній революції, яка єдино
здатна зруйнувати диктатуру буржуазії та утвердити
диктатуру пролетаріату.
Тому він абсолютизував класову боротьбу,
насильство та диктатуру певного класу, насамперед
— пролетаріату.
В цьому — його категорична помилка.

19. Соціальні класи —

це великі соціальні спільності
людей, які розрізняються за їхнім
місцем в історично зумовленій
системі суспільного виробництва,
за їхнім відношенням до засобів
праці, за їхньою роллю в суспільній
організації праці, а отже, за
способами одержання та
розмірами тієї частки суспільного
багатства, яку вони мають.

20.

соціальна структура суспільства складається не тільки з
класів, а й з великої кількості соціальних спільностей:
націй, верств, соціальних груп, прошарків, каст та ін.
У зв’язку з цим ще в стародавніх суспільствах виникала
ціла низка питань, і насамперед такі: чому деякі
соціальні групи, прошарки багатші та мають велику
владу? Чому існує нерівність? Чому в багатшому
суспільстві є бідні? Наскільки великими є шанси
кожного піднятися на вершину економічної та соціальної
піраміди?
Головне ж у всіх цих питаннях — співвідношення рівності
та нерівності.
Тому соціологи, аналізуючи нерівність, говорять про
існування соціальної стратифікації, під якою розуміють
структурування нерівностей між різними соціальними
спільностями, верствами, прошарками та групами
людей.

21.

Теорія соціальної стратифікації не ігнорує
класовий підхід, навпаки, дає можливість
більш чітко з’ясувати зміст і саму суть
поняття класу, що відображає економічні
відмінності між людьми.
Але теорія соціальної стратифікації значно
розширює характеристики місця, ролі,
статусу та можливостей кожної соціальної
групи, навіть індивіда, пояснюючи поняття
статусу залежно від престижу індивіда в
суспільстві.

22. Як історичний феномен, соціальна структура суспільства перебуває в постійному розвитку. Його динаміка залежить насамперед від

соціальної мобільності елементів соціальної
структури.
Соціальна мобільність – міжгрупова або
просторова рухливість населення, його здатність
(готовність) до соціальних переміщень.
Соціальну мобільність зумовлюють об’єктивні
обставини:
– структурні зрушення в економіці;
– зміни характеру й змісту суспільного розподілу
праці й відносин власності;
– послаблення закріпленості працівників за
соціальне та економічно нерівноцінними видами
діяльності.

23.

За напрямом переміщення
розрізняють
вертикальну соціальну мобільність —
посадове, кваліфікаційне зростання
чи декваліфікація, перехід до групи та
верстви з вищим чи нижчим
статусом, і
горизонтальну соціальну мобільність
- рух між соціальне однорідними
позиціями й категоріями населення.

24.

Соціальна структура ніколи не є
простим описом суспільства в
«горизонтальній проекції», вона
передусім є відображенням
соціальної нерівності.
Нерівність індивідів і соціальних
груп є первинною ознакою
соціальної структури

25. Просування індивіда на позиції з більш високим престижем, прибутком та владою залежить від його соціальної мобільності, поняття

якої було введене соціологом П.
Сорокіним, а потім широко
застосовувалось у працях інших дослідників.
Соціальна мобільність — це
переміщення людей у
суспільстві з одних соціальних
верств, прошарків в інші, а
також просування їх на позиції з
вищим або нижчим, залежно від
їхніх власних якостей та
соціальних умов, статусом.

26. П. Сорокін виділяє два типи соціальної мобільності — горизонтальну та вертикальну (див. схему ).

27. 2. Теорія соціальної стратифікації

Теорію соціальної стратифікації було створено на
початку 40-х років XX ст. американськими
соціологами Толкоттом Парсонсом (1902–1979),
Робертом-Кінгом Мертоном (нар. у 1910 р.), К.
Девісом та іншими вченими, які вважали, що
вертикальна класифікація людей та їх груп
спричинена розподілом функцій у суспільстві.
На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує
виокремлення соціальних верств за певними
важливими для конкретного суспільства ознаками
(критеріями): характером власності, розміром
доходів, обсягом влади, освітою, престижем,
національними та іншими рисами.

28. Соціальна стратифікація (лат. stratum – шар) – поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти),

які мають
різний престиж, власність, владу, освіту
тощо.
Соціальна стратифікація означає як сам
процес, що безперервно триває в суспільстві,
так і його результат.
Вона засвідчує не просто різне становище в
суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме
їх нерівне становище.
Вона є не лише методом виявлення верств
конкретного суспільства, а й портретом цього
суспільства.

29. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і

класи.
1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли
іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури:
в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в
іншому – йому відводилася роль слуги чи солдата,
2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний
він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будьяку соціальну мобільність. Каста пов’язана з індуїзмом і з ученням про
“переселення душі”. Сподівання на те, що в “наступному” житті його каста
підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.
3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану
належали аристократи і вельможі. До нижчого – духівництво, наділене значними
привілеями. До третього стану – вільні селяни, чиновники недворянського
походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за
кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.
4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об’єктом соціології
марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства
основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками –
суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін
застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак: місце в системі
суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у
суспільній організації праці, розміри доходів та ін.

30. У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього зараховують
роботодавців, керівників, топ-менеджерів,
усіх, хто володіє виробничими потужностями
чи контролює їх, має високий майновий ценз
(багатство).
Середній клас. Цей феномен сформований
в індустріальному суспільстві, розвинувся в
постіндустріальному.
Нижчий клас. До нього належать
малокваліфіковані робітники, особи без
професійної кваліфікації (так звані “сині
комірці”).

31. Величина середнього класу

– показник соціальної
стабільності, процвітання,
демократичності суспільства.

32. 3. Соціальна структура українського суспільства та тенденції її розвитку

Трансформація соціальної структури передбачає зміну,
перетворення її істотних рис. Для з'ясування особливостей
трансформаційних процесів у сучасному українському
суспільстві необхідно зіставити їх з попереднім станом
суспільства. Без цього неможливо використовувати
основні тенденції розвитку й елементи соціальної
структури, що відіграють у ньому провідну роль.
Відомо, що в Радянському Союзі існувала структура
тоталітарного суспільства, яка не допускала інших форм
власності, крім державної чи одержавленої, іншої
ідеології, крім комуністичної. Усе це разом з іншими
чинниками ешелонувало вертикаль ієрархічних відносин,
за яких володіння владою передбачало право
розпоряджатися власністю і брати участь у її розподілі. У
такому суспільстві відсутні класи через відсутність
економічних основ їх існування.

33. Трансформація українського суспільства, що розпочалася з 90-х років

характеризується передусім формуванням
найрізноманітніших форм власності:
приватної, акціонерної, кооперативної,
концесійної, змішаної тощо.
І за кожною формою власності стоїть людина
та певна соціальна спільність, які по-своєму
сприймають соціальну реальність, по-своєму
будують та здійснюють взаємодії,
самоорганізуються, самоуправляються,
залишаючись у системі державного
регулювання та управління.

34. Сучасна соціальна структура українського суспільства є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні можна виокремити та

визначити основні її елементи (див. схему).

35. На схемі відображено ті соціальні групи, що вже, в основному, сформувалися, але поглиблення диференціації українського

суспільства
виявляється дедалі більше, можна простежити й
певні тенденції.
По-перше, значно скорочується частка робітників промислових
підприємств у соціальній структурі.
По-друге, посилюється диференціація робітничого класу,
значною стає частка представників нових соціальних
спеціальностей, зростає роль їх у суспільному виробництві,
поглиблюється розшарування робітників за ознаками
професійності.
По-третє, зростає чисельність робітничого класу, що за змістом
праці, за рівнем загальної професійності не поступається
інженерно-технічній інтелігенції.
По-четверте, має місце подальше підвищення освітнього рівня та
професійної кваліфікації робітників.
По-п’яте, формуються нові класи — велика, середня та дрібна
буржуазія, але ця тенденція ще не виявляється у повному обсязі.

36. Помітні зміни відбуваються в соціальній структурі селянства.

По-перше, значно зменшується чисельність зайнятих
безпосередньо продуктивною працею в полі й на
фермах.
По-друге, зростає чисельність зайнятих переробкою
сільськогосподарської продукції та сировини.
По-третє, збільшується чисельність зайнятих у сфері
обслуговування на селі та на сезонних роботах.
По-четверте, спостерігається поступове зростання
авторитету й ролі кваліфікованої землеробської
праці.
По-п’яте, поширюється маргіналізація суспільства,
багато селян залишають землю, однак чимало й тих,
хто залишає місто та повертається до землі, в село.

37.

Процеси маргіналізації відбиваються ще в
одній тенденції - формуванні середнього класу.
Середній
класце
насамперед
високопродуктивні
й
широкоінформовані,
ініціативні та заповзятливі працівники. Саме
інформаційно-інноваційний тип особи стає
суб’єктом технічної модернізації та політичної
демократизації.
Тому представники середнього класу добре
заробляють, володіють необхідним обсягом
благ, задоволені працею, беруть активну участь
в управлінні, сміливо дивляться у завтрашній
день.

38.

За останніми даними, в Україні середній
клас ще не сформований, малочисельний,
охоплює близько 20 % населення. Однак
дехто з учених твердить, що середні
верстви населення уже «становлять
хребет українського суспільства». Реально
ж середній клас в Україні тільки
формується, а тому й соціальна структура
українського суспільства перебуває на
етапі
становлення,
вона
нестійка,
недосконала, отже, й суспільство не
можна вважати досить стабільним.

39. Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких —

у зміні функціональних зв'язків у
суспільстві. Її основу становлять:
1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних
інститутів — економічних, політичних (передусім
інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий
суспільний переворот і реформування тих
соціальних засад і регуляторів, що формують
соціальну структуру (вона стала менш жорсткою,
рухливою).
2. Трансформація соціальної природи основних
компонентів соціальної структури — класів, груп і
спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади;
поява економічних класів, верств і страт з відповідною
системою соціальних конфліктів і суперечностей.
3. Ослаблення існуючих у суспільстві
стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів
підвищення статусів, посилення горизонтальної та
вертикальної мобільності українців.

40.

4. Активізація процесів маргіналізації. Маргіналізація
(лаг. — край, межа) — втрата особистістю
належності до певної соціальної групи, норм і
цінностей відповідної субкультури без входження до
іншої.Це процес зміни суб'єктом одного соціальноекономічного статусу на інший, В українському
суспільстві на рубежі XX—XXI ст. вона
характеризується переходом переважно в нижчі
верстви населення (феномен «нових бідних»,
соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).
5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального
статусу. Якщо в стратифікації радянського
суспільства домінував адміністративно-посадовий
критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та
управління, то в нинішньому вирішальним є критерій
власності й доходів. Раніше політичний статус
визначав матеріальне становище, тепер величина
капіталу визначає політичну вагу.

41.

6. Підвищення соціального престижу освіти і
кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у
формуванні високостатусних груп. Зумовлено це
становленням ринку праці. Але це стосується
спеціальностей, які користуються попитом на ринку,
насамперед -економічної, юридичної та управлінської.
7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної
структури. Відомо, що чим прогресивніша статевовікова структура, тим більшими можливостями
розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний
(трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал
населення. Внаслідок негативних демографічних
тенденцій населення України щорічно зменшується в
середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної
депопуляції населення (кожна п'ята українська родина
не має дітей) знижується рівень народжуваності,
скорочується середня тривалість життя.