Сталінські репресії

1. Сталінські репресії

2.

Ста́лінські репре́сії —
масові репресії, що
здійснювалися в СРСР в
1930-і — 1950-і роки і
звичайно пов'язані з
іменем Й.В. Сталіна,
фактичного диктатора Радя
нського Союзу в цей період.
До цього явища можна
віднести чистки в рядах
правлячої ВКП (б) (після
1952 р. КПРС),
розкуркулення, депортації ці
лих етнічних груп і гоніння
за підозрілими особами,
всюдисущий контроль за
«саботажниками», масові
ув'язнення і
розстріли «ворогів народу».
Й. В. Сталін

3. Ідеологічне обґрунтування репресій

На об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у
січні 1933 року Сталін заявив «Сильна і
могутня диктатура пролетаріату —
ось що нам потрібно для того щоб
зітерти в порох останні рештки
вимираючих класів і розбити їхні
злодійські махінації».«Репресії, —
заявив Сталін влітку 1930 року на XVI
з'їзді партії, — є необхідним елементом
наступу». Ідеологічною основою
репресій була боротьба проти «ворогів
народу».
«Ми утвердили у всіх сферах
народного господарства принцип
соціалізму, вигнавши звідти
капіталістичні елементи».
Останніми залишками вимираючих
класів є «промисловці і їх челядь,
торговці і їх посіпаки, колишні
дворяни і попи, куркулі і
підкуркульники, колишні білі офіцери і
урядники, поліцейські і жандарми,
різного ґатунку буржуазні
інтелігенти і всі антирадянські
елементи.

4. Розгром троцькістської опозиції

Відразу після
смерті Леніна у 1924 утворилося декілька
угруповань,кожна з яких претендувала на
владу. Троцькому протистояла більшість
керівництва країни на чолі
з Зінов'євим, Каменєвим і Сталіном.
Троцький вважав, що необхідно було
всіляко сприяти всесвітній революції. При
цьому Сталін відстоював концепцію
побудови соціалізму в одній країні. Але
насправді коренем конфлікту була боротьба
за концентрацію всієї повноти влади в руках
Сталіна. Троцький був усунутий з займаних
посад, його прихильники були витіснені від
керівництва Партії і держави. Погляди
Троцького («троцькізм») були оголошені
ворожою ленінізму дрібнобуржуазною
течією. В середині 1920-х років до нього
приєдналися Зінов'єв і Камєнєв. В липніжовтні 1926 року Троцький, Зінов'єв,
Камєнєв були виключені з політбюро. Проти
«троцькістів» і «зінов'євців» почалися
справжні гоніння і репресії. В лютому
1929 р. Троцький був видворений за межі
СРСР, а 1940 — вбитий агентом НКВС.
Л. Троцький

5.

Л. Каменєв
Г. Зинов’єв
Вважається, що «троцькістів» було остаточно розгромлено у 1934 році. 26
січня 1934 року на «З'їзді переможців» Сталін заявив: «Ми перемогли ворогів
партії, тобто троцькістські і бухарінські групи опозиції, але залишки їх ідеології все
ще живуть в умах індивідуальних членів…, а також їх контрреволюційна програма
відновлення капіталізму в СРСР.»
Протягом 1934—1936 років з лав партії було виключено 18,3 % із 1916,5 тисячі її
членів, більшість яких було заарештовано і страчено. Зокрема з 1966 делегатів
«З'їзду переможців», 1108 було арештовано й більшість із них розстріляні. Пізніше
чистки торкнулися також і органів НКВС — з 1 жовтня 1936 р. по 15 серпня 1938 р.
було арештовано 2273 чоловік, з них за «контрреволюційні злочини» — 1862. Після
приходу Берії за 1939 рік до них додалося ще 937 чоловік.

6. Ліквідація куркульства як класу

Сталіну і керівництву для колективізації на селі потрібна була опора.
Сталін розумів, що найбільшим ворогом його планам є клас заможного
селянства і тому партія взяла курс на ліквідацію куркульства. Сталін
закликав до «ліквідації куркульства як класу». Ця тактика за принципом
«поділяй та володарюй» була розрахована на те, щоб ізолювати
найзаможніших хазяїв від бідних селян. Вважалося, що куркулі мають
більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману
працю. Підрахували, що вони становили близько 5 % селян.
Тих, хто чинив найупертіший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори
примусової праці на Північ чи до Сибіру. Решту позбавляли всієї їхньої власності, не
приймали до колгоспів, лишаючи їх напризволяще. Найпоширенішою його формою
стала депортація. Сотні тисяч селян разом із сім'ями виганяли з домівок, саджали у
товарні потяги й вивозили за тисячі кілометрів на Північ, де їх скидали серед
арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку. Та найстрашнішим засобом боротьби
сталінської влади проти українського селянства став Голодомор 1932—1933 років.

7. Процес проти «Спілки Визволення України»

Зліва на право: Сергій Петрович Павлушков, Сергій
Єфремов, Льодик Ніковський; на колінах:
О. Ф. Дурдуківський, Володимир Федорович
Дурдуківський, Галина Єфремова, Галина Ніковська;
стоять: Настя Павлушкова, дружина Сергія Павлушкова,
Зіна Дурдуківська-Долгова
у 1929 р. почався сфабрикований
процес проти вигаданої «Спілки
Визволення України». У належності до
таємної націоналістичної організації
під назвою «Спілка визволення
України» (СВУ) було звинувачено 45
провідних учених, письменників та
інших представників інтелігенції,
включаючи Сергія
Єфремова, Володимира
Чехівського, Андрія
Ніковського, Йосипа
Гермайзе, Михайла
Слабченка, Григорія
Голоскевича та Людмилу СтарицькуЧерняхівську. «Виявленій» організації
приписувалася мета: за допомогою
чужоземних держав, емігрантських
сил, підбурювання селянства проти
колективізації, вбивства Сталіна та
його соратників, відокремити Україну
від СРСР.

8. Репресії проти української інтелігенції

М. Зеров
Г. Косинка
М. Яловий
М. Куліш
П. Филипович
М. Семенко
В. Підмогильний
Є. Плужник
В. Поліщук
Трагічною сторінкою історії України стало знищення радянською владою цілого
покоління української інтелігенції, що увійшло в історію під назвою розстріляне
відродження. Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3
листопада 1937 року, коли «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому
таборі особливого призначення за вироком Трійки були розстріляні понад 100
представників української інтелігенції, серед яких Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій
Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло
Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко
Вороний,Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші.
Наступного, 1938 року були розстріляні Гнат Хоткевич та Василь Верховинець.
Протягом кінця 1930-х років також було розстріляно за різними оцінками від 200 до
337 бандуристів.
М. Хвильовий

9. Боротьба зі «шкідництвом»

Вирішення завдання форсованої індустріалізації вимагало не тільки
вкладення величезних засобів, але і створення численних технічних
кадрів. Основну масу робітників, складали вчорашні
неписьменні селяни, що не володіли достатньою кваліфікацією для
роботи зі складною технікою. Радянська держава також сильно
залежала від технічної інтелігенції. Ці фахівці найчастіше були досить
скептично налаштовані стосовно комуністичних гасел. Партія
комуністів, сприймала всі збої, що виникали в ході індустріалізації, як
свідомий саботаж, результатом чого стала кампанія проти так званого
шкідництва.

10.

У ряді процесів у справах
про шкідництво і саботаж висувалися,
наприклад, такі обвинувачення:
Підготовка невірних звітів про
фінансове становище СРСР, що
приводило до підриву його
міжнародного авторитету (справа
Трудової селянської партії).
Саботаж за завданням іноземних
розвідок шляхом недостатнього
розвитку текстильних фабрик,
створення диспропорцій у
напівфабрикатах, що повинно було
потягти за собою підрив економіки
СРСР і загальне невдоволення (справа
Промпартії);
Псування насінного матеріалу шляхом
його зараження, свідоме шкідництво в
галузі механізації сільського
господарства шляхом недостатнього
постачання запчастин (справа Трудової
селянської партії);
Нерівномірний розподіл за завданням
іноземних розвідок товарів за районами,
що приводило до утворення надлишків
в одних місцях і дефіцитові в інших
(справа меншовицького «Союзного
бюро»).

11. Найвідоміші справи проти "шкідників"

Найвідоміші справи проти
"шкідників"
Шахтинська справа — 53 інженери і керівника
звинуватили у навмисному шкідництві, створенні
підпільної шкідницької організації. 11 чоловік засуджені
до розстрілу.
Справа Промпартії. Державним обвинувачем
був прокурор Криленко (розстріляний у 1937).
Обвинувачуваними в основному були представники
«буржуазної інтелігенції», яким приписувався саботаж
індустріалізації СРСР, співробітництво з іноземними
розвідками, підготовка іноземної військової інтервенції в
СРСР. Іноземним технічним фахівцям приписувалося
ведення в СРСР шпигунської діяльності.
Справа Трудової селянської партії. Обвинувачуваним
приписувався саботаж в галузі сільського
господарства та індустріалізації.
Справа «Союзного бюро». Обвинувачуваним
приписувався саботаж в галузі планування
господарською діяльністю, зв'язок з іноземними
розвідками.
"Пулківська справа" Справа сфабрикована НКВС проти
групи радянських вчених за звинуваченням в "участі у
фашистсько-троцкістсько-зінов'євській організації". Їм
інкримінувалась спроба терористичних актів проти
керівників СРСР, а також шкідництво(зокрема саботаж
спостережень сонячних затемнень).

12. Єжовщина

Максимуму своєї інтенсивності сталінські репресії сягають у 1936—1938,
коли НКВС очолив Микола Іванович Єжов. Цей період в історії став
відомим під назвою «Єжовщина», або «Великий терор». Сигналом до
початку масових репресій послужило вбивство Сергія Кирова 1
грудня 1934р. за ініціативою Сталіна ЦВК й РНК СРСР прийняли
постанову «Про внесення змін у діючі кримінально-процесуальні кодекси
союзних республік» такого змісту:
Внести такі зміни в діючі кримінально-процесуальні
кодекси союзних республік щодо розслідування й
розгляду справ про терористичні організації й
терористичні акти проти працівників радянської влади:
Слідство в цих справах закінчувати в строк не
більше десяти днів;
Обвинувальний висновок вручати обвинувачуваним
за одну добу до розгляду справи в суді;
Справи слухати без участі сторін;
Касаційного оскарження вироків, як і
подачі клопотань про помилування, не допускати;
Вирок до вищої міри покарання здійснювати негайно
після винесення вироку.[1]
Єжов М. І.

13.

Після чисток у лавах партії, предметом
особливої уваги органів НКВС стали
«колишні куркулі», «члени
антирадянських партій»,
«учасники казацькобілогвардійських повстанських
організацій,
фашистських, терористичних і шпигунськ
о-диверсійних контрреволюційних
формувань» та інші особи, що ведуть
«антирадянську злочинну діяльність».
Згідно з наказом Політбюро НКВС
№ 0447 «Про операції з репресування
колишніх куркулів, кримінальників й
інших антирадянських елементів»
органам НКВС було доручено «самим
нещадним чином розгромити всю цю
банду антирадянських елементів».
Усього тільки в рамках «куркульської
операції» було засуджено трійками 818
тис., з них до розстрілу 436 тис. чоловік. Також предметом уваги НКВС
стали іноземці, етнічні меншості, що
підлягали репресіям згідно з
постановою Політбюро ЦК ВКП(б) «Про
міри, що обгороджують СРСР від
проникнення шпигунських,
терористичних і диверсійних
елементів» від 9 березня1936 року. За
цим наказом було засуджено 103 489
чол., у тому числі до розстрілу 84 471
чоловік.

14. Число жертв

За даними комісії «по встановленню причин масових репресій проти
членів і кандидатів у члени ЦК ВКП(б), в 1937—38 роках було
арештовано за обвинуваченням в антирадянській діяльності 1 548 366
чоловік і з них розстріляно 681 692 (тобто в середньому розстрілювалося
близько тисячі людей у день). Історик В. Н. Земськов називає меншу
кількість розстріляних — 642 980 чоловік. Число розстріляних та
закатованих НКВС в Україні досі невідоме. Лише у Биківнянському лісі,
де знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових
політичних репресій, за даними науковців, покоїться близько 100 000
репресованих.
Найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій 1937–
1941 років знаходиться за 1,5 км від колишнього селища Биківні на околиці Києва,
поблизу автостради Київ—Бровари. Тут був об'єкт спеціального призначення
НКВС, де у кінці 30-х — в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних
та закатованих. Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами
як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл. В 1994 році тут
заснований Биківнянський меморіальний комплекс жертвам комуністичного
режиму.