Спосіб написання текстів. Країни, регіони

1.

Спосіб написання текстів
Країни, регіони
Бустрофедон (перший рядок – з
Стародавня Греція, о. Паски
ліва направо, другий рядок з права
наліво із зворотнім
відображенням літер)
З права на ліво
Арабські країни, Ізраїль
З права на ліво, з верху до низу
Китай, Японія
З ліва на право, з верху до низу
Корея
З ліва направо
Європейські країни, країни
американського континенту,
Австралія

2. Цифрові системи:

Період появи
Де появилась
Назва (чим користувались)
до появи
писемності
На різних територіях
Інки (Перу), давня Азія
Пальцями,
зарубками,
паличками, кіпу (вузликами)
з появою
писемності
Стародавня
Греція, Буквинна (27 знаків-букв: по 9
Сирія,
Грузія,
одиниці, круглі десятки і
Київська Русь і ін.
сотні)
5 ст. до н.е.
Стародавній
(етруски)
9 ст.
Індія
Рим Римська (7 знаків: І, V, X, L, C,
D, M)
Арабська (десяткова 0-9)

3. 2) поява загальноосвітніх шкіл (елементарної грамоти).

Поява писемності зумовила появу шкіл. В 3 тис. до н.е.
виникають школи в Стародавньому Сході, в таких
країнах, як: Єгипет, Межиріччя, Індія, Китай.
Навчання було тривалим і важким тому, що:
• складна процедура письма (ієрогліфічна, силабічна)
та спосіб написання і обрахунків;
• матеріали і засоби для письма утруднювали
написання текстів (глина, віск, стиль);
• передавав знання тільки учитель, який
користувався особливою повагою, бо знав знаки
(письмо) «дароване богами».

4.

Період появи шкіл
Країни
З 7-6 ст. до н.е.
Давня Греція
З 4 ст. до н.е.
Стародавній Рим (також Галія)
З 6-7 ст.
Монастирські, соборні, приходські школи
Франції, Англії
З 6 ст.
При буддійських храмах і монастирях школи
Японії
З 10 ст.
При церквах, монастирях, княжих дворах
Київської Русі (Україна)
З 12 ст.
При монастирях в Польщі
З поч. 17 ст.
На території сучасних США колоністи
створюють приходські школи
З поч. 19 ст.
В Австралії в період колонізації конфесійні школи

5. 3) поява вищих шкіл (та професійної підготовки).

Рік
1088
1200
1206
1231
1348
1364
1386
1632
1636
1877
Назва університету
Болонський (Італія)
Паризький (Франція)
Оксфордський (Англія)
Кембріджський (Англія)
Карлів (Прага)
Ягеллонський (Краківський) (Польща)
Гейдельбергський (Німеччина)
Києво-Могилянська академія (Україна)
Гарвардський (США)
Токійський (Японія)

6.  4) державний характер освіти.

4) державний характер освіти.
Дата
Тип школи
Країна
XII – XIII ст.
Міські (латинські)
Франція, Англія,
Німеччина, Італія
XIII – XIV ст.
Цехові
Європейські країни
XIV ст.
Гільдійські
Англія і європейські країни
Латинські
Німеччина і європейські
країни
Магістерські
Європейські країни
Бюргерські (для дітей
буржуазії)
Німеччина, Австрія,
Швейцарія і ін. європ.
країни
Гімназії
Німеччина
Елементарні для дівчат
Європейські країни
XVI ст.

7. ХVII ст. виникають перші державні школи

Країни
Росія
Прусія
Франція
США
Англія
Японія
початок
XVIII ст.
60-80-ті рр.
XVIII ст.
кінець
XVIII ст.
кінець
XVIII ст.
початок
ХІХ ст.
60-70-ті
рр. ХІХ ст.

8. 5) законодавче закріплення і реалізація обов’язкової початкової освіти

До ХІХ-ХХ ст. в розвинутих країнах сформувалась ідея
обв’язкової елементарної освіти для всіх представників
населення. Причини, що спонукали до такої ідеї:
• Мануфактурне виробництво вимагало елементарного
навчання робітників (прийняття едиктів у Франції з 1566 до
1698 рр., німецьких землях уставів від 1557 до 1717 рр.)
• Промислова революція 17-19 ст.
• Розгортання промислової і сільськогосподарської
конкуренції між країнами.
• Демократизація суспільств. Розширення виборчих прав
вимагало грамотності виборців.
• Формування громадської думки відносно обов’язкової
елементарної освіти.
• Проповідниками ідей освіченості і культури були видатні
мислителі, церковні діячі.
• Одержавлення системи освіти.

9.

6) законодавче закріплення і реалізація обов’язкової загальної середньої
освіти.
Після другої світової війни, внаслідок технічної революції виникає
потреба в підвищенні рівня освіченості. ХХ століття запровадження
обов’язкової безкоштовної середньої освіти (неповної і повної).
7) професійна підготовка учителів.
Ідея створення окремих закладів для підготовки вчителів виникла в
ХVII столітті:
1685 рік - Учительська семінарія для підготовки вчителів сільських
шкіл (м. Реймс (Франція)).
Поч. ХVIII ст. - «Нормальні школи» – підготовка учителів початкової
школи (Франція).
1700 рік - Семінарія для підготовки учителів (м. Гота (Німеччина)).
1732 рік - Пруська учительська семінарія (м. Штеттін (Німеччина)).
В кінці ХVIII ст. - Підготовка учителів в школах за системою
взаємного навчання (Англія).
40-ві рр. ХIХ ст - Педагогічні коледжі (Англія ).
1872 рік - Вчительська школа («сіхангакко») (м. Токіо (Японія)).
І пол. ХХ ст. - Педагогічні коледжі (США).

10. 2. Соціально-економічні, інформаційні та політичні фактори розвитку освіти зарубіжних країн.

До соціально-економічних показників належать:
Ресурсний потенціал країни.
Соціальна стратифікація.
Тип суспільства.
До ресурсних характеристик кожної країни, які є важливими для
порівняльної педагогіки відносяться демографічні показники:
Природний приріст населення, народжуваність. За даними ЮНІСЕФ
природній приріст населення в світі щорічно становить 1,5%. У
різних регіонах (країнах) ця ситуація виглядає по-різному:
˗
Високо розвинуті – 0,6%.
˗
Середньо розвинуті країни – 1,7%.
˗
Найбідніші країни – 2,6 %.
Кількість людей поважного віку. У результаті збільшення тривалості
життя частка тих, кому понад 65 років постійно збільшується.

11. Важливою соціально-економічною характеристикою є приналежність країни до певного типу суспільства.

Тип суспільства
До індустріальне
(аграрне) – близько 3
млрд. населення
Індустріальне –
близько 2 млрд.
населення
Постіндустріальне
(інформаційне) –
близько 1 млрд.
населення

12. Постіндустріальне суспільство ‒ це суспільство, якому притаманні максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у

майбутнє, міжособистісна комунікація, значна
роль наукових досліджень, інформації, престиж освіченості.
Важливим соціальним показником розвитку країни є
соціальна стратифікація – розподіл людей на
прошарки (класи). За показниками 4-х критеріїв (шкал) –
прибуток, влада, освіта, престижність заняття, все
населення поділяється на 3 основні страти:
Багаті.
Бідні (малозабезпечені).
Заможні (середній клас).
Основну частку населення у постіндустріальних країнах (5580%) становить середній клас, який теж поділяється на
три групи:

13.

Середній клас, як основа стабільності
суспільства
Верхній середній клас
– професіонали
(університетська
освіта і досвід)
Юристи, лікарі, вчені,
викладачі,
бізнесмени,
фінансисти
Середній прошарок
середнього класу –
спеціалісти (освіта
рівня коледжу)
Писемність
принесена країнами
метрополіями в
залежні країни
Учителі, фермери,
менеджери, дрібні
бізнесмени,
програмісти
Службовці, технічні
робітники, клерки,
продавці

14.

Про соціально-економічний рівень суспільства свідчить
наявність бідного населення. Бідність є проявом соціальної
нерівності. Існує 2 її різновиди:
1)Абсолютна бідність – такий стан, при якому індивід на свій
прибуток не здатен задовольнити навіть базові потреби або
здатен задовольняти тільки мінімальні потреби, що
забезпечують біологічне виживання. Бідні батьки не здатні:
забезпечити дітям нормальне харчування вдома і в школі;
постійно, в міру зростання дітей, купувати їм одежу;
забезпечити нормальні умови для навчання дітей.
Абсолютна бідність, як правило, притаманна доіндустріальним
суспільствам. За цим показником найбільше бідних людей в
Південній Азії (47%) і Африці (36%).
Для визначення абсолютної бідності Світовий банк у 1985 році
встановив абсолютний (стандартний) показник межі бідності
– 1 (2) долари.
За даними Світового банку (ООН) – 1 млрд. населення в світі
витрачає не більше 1 $ в день, а ще 1,8 млрд. не більше 2 $.

15.

2) Відносна бідність має соціальний характер, вона
може виявлятись при порівнянні життя з іншими.
Відносна бідність притаманна для всіх типів
суспільств. Вона визначається різними
національними показниками і методиками. У
світовій статистиці, для розвинутих країн
застосовується показник відносної бідності – це
14,4 $ в день

16.

Важливим показником розвитку суспільства є його
інформаційне забезпечення. Вчені вважають, що
нині людство переживає четверту інформаційну
революцію.
Інформаційні революції:
І – виникнення письма і збереження знань для
наступних поколінь.
ІІ – винахід книгодрукування, що дало змогу широко
розповсюджувати знання.
ІІІ – поява телеграфу, телефону, радіо, телебачення,
що дало змогу оперативно і на віддалі інформувати.
ІV – винахід комп’ютера. Прогрес в нагромадженні,
зберіганні, обробці і використанні інформації.

17.

Розвиток освітньої системи зумовлений і
політичними факторами:
Форма державного правління
(республіка – 150, монархія – 40).
Характер державного управління
(демократичний, авторитарний,
тоталітарний, перехідний).
Форма державного устрою (унітарна,
федеративна).

18. Важливою характеристикою країни є приналежність її до авторитетних міжурядових організацій.

Міжурядові організації
Кількість
учасників
Велика вісімка
8
Європейський Союз (ЄС)
25
Організація економічного співробітництва і
розвитку (ОЕСР)
30
Північноатлантичний договір (НАТО)
22
Організація Об’єднаних Націй (ООН)
191
Організація безпеки і співробітництва в Європі
(ОБСЄ)
55
Міжнародний валютний фонд
183
Рада Європи
43

19. 3. Взаємозв’язок релігії та освіти.

Всі світові і національні релігії мають
безпосередній вплив на становлення і
розвиток освітніх систем тих країн, в яких
вони домінують. Особливо це стосується
світових релігій:
Буддизм (6 ст. до н.е.).
Іслам (7 ст. н.е.).
Християнство (1 ст. н.е.).

20. Буддизм

Місце
появи
Назва
священних
книг
Течії
Північно- «Трипітака» Ламаїзм,
східна
(«Три
дзенІндія
кошики
буддизм
мудрості»),
«Джатака»
Країни, де
Кількість
домінує
прибічників
Китай,
Більше 300
Бірмі,
млн.
Шрі Ланка,
Японія,
Тібет,
Монголія,
Бурятія

21. Особливості буддійської педагогіки (остаточно сформувалась в VI ст. н.е.):

«Вчення Будди можна зрозуміти спостерігаючи за власним
розумом і заглянувши в своє серце». Здійснюється це з
допомогою дхьяни (споглядання);
«Учитель не вчить, а вказує на шлях, яким повинен йти учень
до відкриття». «Учитель має опуститись до незнання учня і
піднятись разом з ним до знання». «Учитель розвиває в учня
гідність», «Учитель – благий друг»;
Духовний наставник монастирського освітнього центру був
учня зразком моральної досконалості, особою до якої той
відчував почуття патріархальної любові і пошани;
Основні методи, які застосовуються в навчанні –
коментування і слухання священних текстів, метод питань і
відповідей (шлях до інтуїтивного розуміння істини),
парадокси, загадки, мовчазне споглядання;
У вихованні суровий аскетизм – харчування двічі на день,
мінімум предметів побуту, щоденні молитви і
жертвопринесення.
Представники буддійської релігії переконані, що освіта в
буддійських школах особиста справа кожного і особливо сім‘ї.

22. Християнство

Місце
появи
Близький
Схід
Назва
священних
книг
«Біблія»
Течії
Країни (регіони),
де домінує
Кількість
прибічників
Католицизм
Південна і Західна 1 млрд.
Європа, Латинська
Америка, Африка,
центр – Ватикан
Православ’я
Східна Європа,
Греція, Румунія,
Грузія, Вірменія
1 млрд.
Протестантизм Північна Європа,
500 млн.
Північна Америка,
Австралія

23. Вплив на розвиток освіти

Назва шкіл
Час
існуванн
я шкіл
Вік школярів
VI ст. до «Лісові
н.е. –
університет
I ст. н.е.
и»
Підліткового
старшого
віку
Стать
школярі
в
і Хлопці
Предмети і зміст Хто навчав
навчання
Хінаяна («вузький Учень,
шлях
послідов
порятунку»)
ник
Будди
І-ІІ ст. до Монастирські
З 5-8 р. до 20- Переважно
н.е. – по
освітні
ти років (22
хлопці,
роки
–
дівчата
даний
центри
час
(«чайтьї» і
період вибо«вайшарі»),
ру
Сангха
світського
(чернеча
і
чи
територіаль
монаршого
на община)
життя)
Письмо, читання, Монахи,
лічба,
Монахині
(бікхуні)
священні
книги,
астрологія,
астрономія,
медицина,
єдиноборства
V ст. н.е.
Факультети:
Вчені,
філософський
учителі,
монахи
(цанід),
тантричний
(дослідження
сутр і тантр),
астрологічний,
медичний.
Університет
Наланда
Монастирські
освітні
центри
університетс
ького рівня
Чоловіки
Після
монастирськ
их
шкіл.
Початкове
навчання –
7-8
років.
Вища освіта
– 3-12р.

24. Вплив на розвиток освіти

Час
існуван
ня шкіл
V – XVIII
ст. н.е.
Вплив на розвиток освіти
Назва шкіл
Монастирські
Приходські
Вік школярів
З 7-8 років
Стать
школя
рів
Предмети і зміст навчання
Хто навчав
Хлопці,
згодом
дівчат
а
Письмо, читання, рахунок,
вивчення
біблійних
текстів
латинською
мовою,
Для кліриків «тривіум»
Монахи,
монахині
Учителі,
священнос
лужителі
З VIII ст.
Єпископальні
З 7-8 років
Хлопці
Граматика,
діалектика,
риторика
логіка,
геометрія,
Учителі,
священнос
лужителі
З XVI ст.
Протестантські
З 7-8 років
Хлопці
Історія,
географія,
математика, рідна мова,
фізична культура
Учителі,
священнос
лужителі
З XVI ст.
Школи
католи- З 7-8 років
цьких
орденів
(єзуїтів,
бенедиктинців)
Хлопці
Крім
загальноосвітніх
предметів – знайомство з
постулатами католицької
віри
Учителі,
монахи
XVI ст.
Після
Григоріанський
закінчення
університет
в
школи
Римі (2,5 тис.
студентів майже
85-ти
національностей)
Чоловіки
(з
70-х
років
XX ст.
–
жінки)
Факультети теології, філософії, канонічного права,
міссіологічне відділення,
вища школа класичної
латині, Біблійний ін-тут,
Інститут
вищої
релігійної культури
Викладачі,
професори,
священослу
жителі

25. Іслам

Місце
появи
Аравійсь
кий
півострів
Назва
священних
книг
«Коран»
Течії
Країни (регіони),
де домінує
Суніти, Північна і
шиїти Тропічна Африка,
Близький Схід,
Середня Азія,
Південна Азія,
Індонезія,
у 28-ми країнах –
державна релігія
Кількість
прибічників
1,4 млрд.

26. Вплив на розвиток освіти

Час
існування
шкіл
Назва шкіл
Вік
Стать
школяр школярі
ів
в
З VII ст. –
по даний
час
Мектеби (китаби,
кутаби, коранічні
школи) при
мечетях,
мусульманських
общинах. Згодом
державні.
З 7-8 р.
(трива
ло 5-7
років)
VIII – IX
ст.
Фікхи, калами –
гуртки при
мечетях
Після
Хлопці
закінче
ння
мектеб
у
Хлопці,
згодом
дівчата
(в
окремих
школах)
Предмети і
зміст
навчання
Хто
навчав
Письмо,
читання,
рахунок,
вивчення
коранічних
текстів
Мулли,
хафізи
(декламат
ори
Корану)
Теологія,
шаріат,
філологія,
риторика,
каліграфія,
логіка,
математика,
астрономія,
медицина
Священно
служителі

27.

З IX ст.
Медресе
Після
закінчення
(перше в
мектебу
м. Фесе
(Марокко) –
859 р.)
Хлопці
Теологія,
шаріат,
філологія, рито
рика, каліграфія, логіка,
математика,
астрономія,
медицина
З 970 р. –
по даний
час
Університет
Аль-Азхар
(м. Каїр)
Хлопці
Богословський Викладач
факультет
і, улеми
(знати 114 сур і 6
тис. віршів
Корану),
медичний,
юридичний,
педагогічний
З 10 р., або
після
закінчення
школи.
Навчання
на
богословсь
кому
факультеті
може
тривати до
20 р.
Улеми,
учителі

28. 4. Особливості шкільної освіти в полікультурному суспільстві.

Майже всі країни світу є багатонаціональними суспільствами. В
кожній країні існує своя так звана «політична нація» (домінуючий,
макроетнос, титульна нація) і малі етноси (мультикультури,
субкультури), які за своїм походженням поділяють на декілька
груп:
Автохтони (корінні жителі), які не мають державно-культурної
автономії (Африка, Азія);
Автохтони, які мають державно-культурну автономію (в США,
Канаді, Австралії);
Меншини, що сформувались протягом Нового і новітнього часу
внаслідок територіальних переділів, переселень;
Мігранти другої половини ХХ-го – початку ХХІ ст. За даними
ЮНЕСКО іммігрантів нараховується більше 150 млн.

29.

За роки існування міжетнічних стосунків в світі склалось декілька
моделей політики щодо мультикультур (Е. Гідденс):
Перша модель – зневажання, меншовартості. Культури не
визнаються рівнозначними. Одні «вищі», «кращі». Це як
правило представники домінуючої нації (європеоїдної раси),
на противагу, кольоровим, чорним, «відсталим етносам».
Основні прояви такої моделі:
шовінізму – найреакційнішого вияву націоналізму,
проповідування національної винятковості, спрямованої на
розпалювання національної ворожнечі і ненависті між
народами і країнами (фашистські режими Німеччини, Італії);
расизму – зневажання народів як нібито
«расовонеповноцінних», виходячи з біологічних особливостей
людських рас і нездатності до культурного прогресу. Така
політика реалізовувалась у США (до 1954 року), ПАР (до 1990
року);
дискримінації – обмеження або позбавлення прав певної
категорії громадян за расовою чи національною належністю,
політичними і релігійними переконаннями, статтю тощо;
сегрегації – виду расової дискримінації, що полягає у
відокремленні «кольорового» населення, забороні
«кольоровому» населенню селитися в районах, де живе «біле»
населення (різновиди – апартеїд, резервація, гетто).

30.

Друга модель – асиміляції. Вважається, що культура малого
етносу є перешкодою для висококультурного розвитку
мультинароду. Бажаною є втрата етнічними меншинами власних
звичаїв і перебудова поведінки відповідно цінностей політичної
нації. Таку політику проповідували всі метрополії щодо своїх
колоній та залежних територій.
Третя модель – бікультурності. Традиції етнічних меншин не
розчиняються серед цінностей політичної нації. В той же час
малі етноси адаптують культуру домінуючої нації. Така
бікультурність є необхідною формою адаптації і виживання
малого етносу. Прикладом такої політики є прагнення створити
«радянську людину» (СРСР), політика «плавильного казана»
(melting pot) (США).
Четверта модель – мультикультуральна («миска салату»(salad
bowl). Політика спрямована на культурний плюралізм. За всіма
субкультурами визнаються рівні права. Культури з пошаною
ставляться одна до одної і взаємодоповнюються.
В різних країнах домінують ті чи інші моделі ставлення до
мультикультур, а іноді їх комплекс. З середині ХХ-го – початку
ХХІ ст. особливої популярності набула четверта модель, яку
прийнято іменувати полікультурною (мультикультуральною).

31.

Полікультурна освіта здійснюється наступними шляхами:
1) Збереження рідної (материнської) мови субкультур як основного засобу
ідентичності етносу. Для цього в 35-ти країнах світу запроваджено дво і
багатомовність (Швейцарія – 4 державні мови; Бельгія – 2; Канада – 2;
Фінляндія – 2).
2) Зміст навчання в школах передбачає знайомство з історією, культурою,
традиціями тих народів, які заселяють територію країни. Дисципліни
гуманітарного, естетичного і природничо-наукового циклів пронизані
полі культурними ідеями.
3) Долаються негативні стереотипи щодо окремих націй (антисемітизм,
антиромізм тощо) і віровчень.
4) Виховується толерантність і терпіння до взаємин з іншими націями. В
процесі комунікативності долається розуміння «іншого» як «чужого», а
особливо як «ворожого». Навколишній багато культурний світ стає
середовищем для реалізації своєї «самості». Популярними є такі заходи:
міжконфесійні уроки релігії, свята, фестивалі, присвячені різним
культурам.
5) Для реалізації полікультурної освіти розробляються і фінансуються
інтеркультурні проекти в США (Програма культурного об’єднання),
Канаді (Закон про канадську багатокультурність), Європейському Союзі
(Сократу, Коменіус, Лінгва). У США щорічно виділяється 500 млн.
федеральних коштів для компенсуючого навчання представників
національних меншин.
6) Мультикультурне виховання здійснюється у вищій школі, культурнопросвітницьких центрах, сім’ї, церкві, громадських об’єднаннях, ЗМІ.