ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ
Психологічні чинники
Активна професійна, інтелектуальна та пізнавальна діяльність людини.
Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз
Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз
Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз
Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз
Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз
Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз
Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз
Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз
Методологія і методи психології управління. Основні закони психології управління
Методологія і методи психології управління. Принципи психології управління
Методологія і методи психології управління. Принципи психології управління
Методологія і методи психології управління. Методи емпіричного дослідження
Методологія і методи психології управління. Методи емпіричного дослідження
124.24K
Category: psychologypsychology

Теоретичні основи психології управління

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ

Психологія управління - це галузь психологічної науки,
яка вивчає психологічні закономірності управлінської
діяльності, а саме:
роль людського і психологічного чинників в управлінні,
оптимальний розподіл професійних та соціальних
ролей у групі (колективі),
лідерство і керівництво,
процеси інтеграції та згуртованості колективу,
неформальні стосунки між його членами,
психологічні механізми прийняття управлінського
рішення,
соціально-психологічні якості керівника.

2.

Об’єктом вивчення в психології управління
є стосунки людей в організації в умовах,
коли дії кожного учасника спільної
діяльності визначені, підпорядковані
загальному порядку робіт.
Предметом дослідження виступають
психологічні явища в діяльності організації,
зокрема психологічні чинники, що
зумовлюють ефективність праці
менеджерів.

3. Психологічні чинники

психологічне забезпечення професійної діяльності
менеджерів, включаючи вирішення проблем
професійного самовизначення управлінців, їхньої
професійної підготовки і підвищення кваліфікації;
пошук та активізація резервів управлінського
персоналу, включаючи оцінку та добір менеджерів
для потреб організації;
оцінювання і поліпшення соціально-психологічного
клімату, згуртування персоналу навколо цілей
організації, включаючи вдосконалення стилю і
культури ділових взаємостосунків в організації;
психологічне забезпечення довгострокових цілей
організації, включаючи розробку кадрової політики
організації і створення дієвих механізмів управління
нею як соціотехнічною системою.

4.

Управління у психології - це свідомий і
цілеспрямований процес впливу на
свідомість і поведінку окремих індивідів
або членів групи, колективу для
підвищення організованості та ефективності
їхньої спільної діяльності.

5. Активна професійна, інтелектуальна та пізнавальна діяльність людини.

протиріччя між великим обсягом запланованої
роботи та дефіцитом часу на її виконання;
між об’єктивно поточним, поступовим,
багаторічним процесом становлення соціальної
зрілості майбутнього фахівця і бажанням якомога
швидше самоствердитися і проявити себе;
між прагненням до самостійності у прийнятті
рішень та у погодженні із прийнятим рішенням
безпосереднього керівника;
протиріччя між особистими прагненнями та
принципами людини і посадовими обов’язками та
повноваженнями.

6. Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз

Конфуцій
Розв'язання проблем управління - в етико-психологічній
спрямованості діяльності правителя, який має служити
своєму народові й правити за допомогою особистого
морального прикладу. А піддані, підлеглі - виявляти
покірність і повагу до свого правителя. Тиранії в управлінні
філософ не схвалював. Правитель повинен застосовувати
етичні норми, а не силу, адже людина від природи є доброю,
а псують її зовнішні обставини. Тому потрібно внутрішньо
самовдосконалюватися, долаючи вплив спільнот, у яких живе
людина.
Мен-Цзи
Найважливішим чинником будь-якої держави є народ, а не
правитель. Управління повинно ґрунтуватися на природі
людини, яка переважно позитивна, добра. Тому управління
має базуватися на принципах справедливості, свободи,
турботи уряду про людей похилого віку та
малозабезпечених. Правитель, який не дбає про добробут
народу, втрачає благословення небес і владу.

7. Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз

Платон
Концепції ідеального суспільства та ідеального управління. Аристократичний стиль найкращий. Управління повинні здійснювати наймудріші й найдостойніші люди в
державі. Можливість продемонструвати свої здібності, щоб стати членом уряду, мають
чоловіки й жінки. Майбутнім управлінцям слід бути підготовленими, вихованими й
освіченими. Громадяни належать до розрядів, що зумовлено особливою класифікацією
частин душі: розумній частині душі відповідає розряд правителів-філософів, афективній
(пристрасній) - розряд воїнів, вольовій частині душі – розряд ремісників.
Арістотель
Противник диктаторського стилю, водночас підтримував ідею рабства і підкреслював
другорядну роль жінки у суспільстві. Управління має бути в руках освічених людей,
бідність є джерелом злочинності й бунтів. Держава - спілкування вільних і рівних
людей. Способи управління державою: гарні (монархія, аристократія і політея - влада
середнього класу) і погані (тиранія, олігархія, крайня демократія). Політея є
найправильнішою формою управління, адже вона забезпечує поєднання інтересів
заможних і незаможних людей. Людина - істота політична, яка розумовою діяльністю
здобуває собі благо. Поділ людей на рабів і рабовласників є природним і незаперечним
чинником; усе суспільне життя людей відбувається в межах держави і являє собою
спілкування (в сім'ї, з приводу суспільних справ, для обміну благами).
Полівій
Спосіб управління державою відіграє певну роль у людських взаєминах. Державні
форми змінюються внаслідок падіння звичаїв і зміни представників влади. Позитивні
форми влади (царство, аристократія, демократія) спрямовані на розвиток суспільства,
негативні (олігархія, тиранія, охлократія) - навпаки, сприяють пануванню сили
неорганізованого натовпу, спричинюють руйнацію встановлених відносин, поширення
беззаконня, зловживання владою, що призводить до зміни державних форм.

8. Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз

Цицерон
Держава є здобутком народу. Народ - об'єднання пов'язаних між
собою згодою щодо питань права і спільності інтересів осіб, тому
держава - не лише вияв загальних інтересів людей, а одночасно їх
правова спільність. Люди мають вроджену потребу жити разом.
Форми державного правління залежать від характеру і волі тих, хто
управляє державою. Велике значення має особа (група осіб), що
перебуває при владі.
Макіавеллі
Природа людини дуже складна та суперечлива, її основа природний егоїзм. Інтерес, насамперед матеріальний, найзагальніша причина людських дій в організованій спільноті. Саме
вони становлять людські відносини. Щоб ефективно управляти
людьми, потрібно знати причини їх вчинків, інтереси й прагнення,
захоплення і психологію. Устрій держави та її функціонування слід
будувати на знанні й вивченні людської природи, на заснованих на
почутті страху або любові відносинах між можновладцем і
підданими. Є прихильником авторитарного типу керівництва.
Держава і процеси в ній - суспільне явище, що ґрунтується на
матеріальному інтересі людини, на знанні людської природи.

9. Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз

Френсіс Бекон
Управління, управлінські відносини між королем і підлеглими повинні регулюватися
законом. Центром у країні має бути парламент, у якому гарантовано можливості й
права вільно висловлювати що ні нові, ні віджилі закони без дозволу парламенту не
можуть бути ні прийняті, ні скасовані. Обстоював сильне централізоване управління,
здатне забезпечити розвиток промисловості в країні, захистити інтереси представників
торговельно-промислового комплексу.
Джон Локк
Уряд отримує владу тільки із згоди підлеглих, тобто об'єктів управління, а кожна
людина має певні природні права: право на життя, на особисту свободу, на власність.
Справедливості принципу правління більшості, разом з тим уряд не має бути наділений
необмеженими правами, а більшість не повинна ігнорувати природних прав людей.
Суспільні відносини базуються на індивідуалістичному розумінні людської природи:
люди керуються у своїй діяльності лише власними інтересами, котрі прагнуть
задовольнити. Держава утворюється в результаті суспільного договору, завдяки якому
відбувається перехід від природного до громадянського стану. Від природи люди
вільні, мають рівні права на ініціативу, на вияв творчої активності тощо. Однак така
рівність не означає, що всі люди однакові, оскільки вони наділені різними здібностями,
талантами, вміннями, а отже й різною власністю. Розпад природного стану спричинює
саме диференціація власності. Вона зумовлює потребу в державній владі, яка мусить
гарантувати непорушність основних прав людини. Життя, власність, свобода - це
конституційна формула правової держави. Свобода заперечує будь-які відносини
особистої залежності (раба і рабовласника, слуги і господаря тощо), і саме тому народ
не втрачає своєї можливості скасувати угоду з правителем, який не виконує своїх
функцій і зобов'язань.

10. Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз

Монтеск'є
Управлінські процеси в державі регулюють природні й громадські закони: перші діють за
умов «природного стану», а другі встановлюють люди. Природний стан характеризується як
стан миру і взаємодопомоги, спільних зусиль людей, а громадські закони мають враховувати
культурні, кліматичні та географічні умови їх життя. Стиль управління в державі залежить від
географічного положення та величини території, яку займає держава: у південних країнах
людей потрібно змушувати до праці, тому географічне розташування робить доцільним тут
інститут рабства; для північних країн, де людина сама виявляє активність, рабство
неприродне. У великих державах закономірним є деспотизм, у середніх - монархія, у малих республіка.
Кант
Принципи республіканського типу управління. У республіці повинні управляти
загальнообов'язкові закони, а реформи покликані сприяти перетворенню деспотизму на
правове громадянське управління. Правові управлінські відносини - важливий результат
діяльності людського розуму, здорового глузду.
Гегель
Наявність зворотного зв'язку в управлінні: управління має здійснюватися не лише зверху і з
центру. Знизу також повинні надходити пропозиції, які уряд мусить враховувати й поважати.
Карл Маркс
Народні маси - творець історичного прогресу. Особа у суспільстві відіграє прогресивну роль
за умови реалізації життєвих потреб народу. Незважаючи на класові суперечності,
пріоритетними є не вузькокласові, а загальнолюдські інтереси.

11. Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз

Макс Вебер
В організації бюрократичні процеси вносять рутину в офісні операції. Бюрократія (чиновництво) система управління на основі точного виконання індивідами певних правил і процедур. Для
здійснення контролю над виробничими системами в структурі управління важлива роль відводить
методам наукового менеджменту. Дисципліна на підприємстві разом з мінімальною свободою дій
працівників гарантує передбачуване виконання завдань. Функціонування бюрократичних структур
зумовлене необхідністю підтримання безперервності існування організацій. Тому бюрократичні
розпорядження і процедури є обов'язковими для всіх співробітників.
Щоб організація не залежала від конкретних людей, встановлені процедури і технології, що
забезпечують ефективне налагодження справи і контроль за їх розгортанням. Особливо важливі
вони щодо непередбачуваних співробітників. Важливим є ієрархічне просування співробітника чинник професійного росту працівника, а також чинники, що впливають на мотивацію робітників.
Концепція бюрократії:
неухильне дотримання правил і розпоряджень, що забезпечує координацію керівниками вищої
ланки зусиль керівників середнього рівня, зміцнює дисципліну, гарантує виконання процедур
незалежно від бажань співробітника або керівника, створює формальну мережу відносин між
спеціальними ланками та організаціями;
неупередженість правил та розпоряджень, що захищає робітників від суб'єктивних дій керівників;
розподіл праці, що дає змогу виконувати розпорядження на основі власної спеціалізації та досвіду.
Це сприяє розвитку виробництва, дотриманню чіткої ієрархічної структури і структури
повноважень, використанню найефективніших засобів, спрямованих на реалізацію завдань
організації, є формулюванню правил добору кадрів і кар'єрного росту, усуненню суб'єктивних
рішень, об'єктивності оцінювання результатів роботи і професійного росту. Недоліки її
проявляються у зайвій регламентації процесу праці, ігноруванні міжособистісних стосунків і
значення персоналу, обмеженій гнучкості в прийнятті управлінських рішень

12. Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз

Становлення психології управління тісно пов'язане з розвитком теорії
управління та психологічної науки. У Західній Європі цей напрям психології
має назву «психологія праці та організаційна психологія». У США «промислова психологія та організаційна психологія». Структуру психології
праці та організаційної психології становлять: психологія праці, психологія
персоналу і власне організаційна психологія (європейський варіант);
промислова психологія та організаційна психологія (американський варіант).
Такий поділ зумовлений тим, що в теорії упраління виокремлюють три
складові: управління роботою, управління людьми та управління
організацією.
Психологія праці: проектування робочих завдань та залучення
працівників до діяльності; створення комфортного робочого середовища;
психологічні чинники задоволення людини роботою; психологічні проблеми
безробіття, самопочуття людини та її психічне здоров'я тощо.
Психологія персоналу: проблеми, пов'язані із взаємозв'язками
персоналу й організації (оцінювання здібностей та можливостей, виконання
професійних функцій, навчання персоналу, задоволення та реалізація потреб,
розвиток професійної кар'єри та ін.).
Організаційна психологія: аналіз колективної поведінки людей;
спілкування та особливості його вияву; прийняття рішень; розв'язання
проблем конфліктної взаємодії та ін.

13. Еволюція психолого-управлінської думки: теоретичний аналіз

Розвиток вітчизняної науки:
зародження і розвиток психології праці і
психології управління (20-30-ті роки XX ст.);
стагнація психології праці і психології управління
(друга половина 30-х - 50-ті роки XX ст.);
відродження психології праці і психології
управління та їх розвиток на основі
соціалістичної орієнтації (друга половина 50-х кінець 90-х років XX ст.);
розвиток сучасної вітчизняної психології
управління на основі нової соціальноекономічної парадигми, суверенності,
незалежності України.

14. Методологія і методи психології управління. Основні закони психології управління

Закон єдності свідомого і несвідомого.
Закон зростання ентропії
Закон кумулятивного впливу зовнішнього середовища
Закон зростаючої варіантності поведінки
Закон установки
Закон домінанти
Закон адаптації
Закон визначальної ролі традицій і звичаїв
Закон впливу соціальних норм
Закон рефлекторного характеру діяльності
Закон випереджального відображення дійсності

15. Методологія і методи психології управління. Принципи психології управління

Загальні принципи
Принцип історизму. Передбачає вивчення особливостей виникнення, становлення та розвитку
взаємодії людей в організованих спільнотах. Згідно з ним психологія управління застосовує
набутий теоретичний і практичний досвід; обґрунтовує сучасні тенденції управлінського розвитку
керівника та його управлінської діяльності, закономірності взаємодії людей в організованих
групах; оцінює діяльність колективних суб’єктів управління; досліджує внутрішню динаміку
управлінських процесів, пояснює їх психологічні особливості, визначає напрям розвитку.
Принцип розвитку. Цей принцип діалектично пов’язаний з принципом історизму, що в психології
означає рух форм психічного відображення від біологічно зумовлених до соціально зумовлених
форм, перетворення індивідуально-психологічних особливостей особистості на її властивості.
Принцип детермінізму. Передбачає віднаходження причинно-наслідкових зв’язків, визначення
основних чинників впливу на психічні процеси і явища.
Принцип об’єктивності. Передбачає об’єктивність наукового дослідження, вивчення об’єктивних
закономірностей розвитку явищ управління, вимагає, щоб методи дослідження і позиція
дослідника не впливали на одержані результати.
Принцип системності. Сучасне наукове знання є складним, багаторівневим, багатовимірним,
глибоким. Цим ознакам відповідають основні напрями системного підходу, завдяки якому
психологія управління розвивається і розв’язує свої завдання.
Принцип комплексності. Головна умова комплексності — врахування в кожному складному явищі
всіх його аспектів. Необхідність розвитку міждисциплінарних зв’язків психології управління, її
взаємодії з іншими науками.

16. Методологія і методи психології управління. Принципи психології управління

Галузеві принципи
Принцип розвитку. Його застосування має особливе значення при прогнозуванні
та моделюванні етапів становлення і розвитку особистості керівника, кадрів
управління, шляхів оптимізації управлінської кар’єри, при вивченні стартових умов
розвитку керівника та організації.
Принцип єдності свідомості й діяльності. Ґрунтується на тому, що свідомість і
діяльність перебувають у тісному зв’язку, зумовлюють одна одну: діяльність
впливає на формування свідомості, психічних зв’язків, процесів, властивостей, а
вони регулюють людську діяльність, є умовою її адекватності. У психології
управління, використовуючи принцип єдності свідомості й діяльності, професійну
управлінську діяльність можна трактувати як результат вияву свідомості людини,
як процес досягнення індивідом поставлених цілей, пошуку способів здійснення
планів.
Принцип гуманізму. Як морально-етичний аспект пізнання, він визнає і трактує
людину як найвищу цінність, як особистість.
Принцип активності. В основі його - визнання того, що активний взаємозв’язок
людини з навколишнім середовищем є необхідною умовою її життєдіяльності.
Активність учасників управлінського процесу - складний феномен, який утворюють
цільові установки, ціннісні відносини, ціннісні орієнтації, що визначають
мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, можливостей,
здібностей, вибір способів діяльності та спілкування в системі управлінських
відносин. Роль людини в управлінні полягає в тому, щоб здійснювати активні
функції, а не бути придатком системи управління.

17. Методологія і методи психології управління. Методи емпіричного дослідження

Спостереження - це науково цілеспрямоване,
організоване і певним чином фіксоване сприйняття
досліджуваного об’єкта.
Бесіда, інтерв’ю - це допоміжні методи розмови з
індивідом, які застосовуються в особливих умовах.
Тестування - це операція, за допомогою якої можна
виявити індивідуальні відмінності для визначення
сфер, де людина може себе реалізувати. Тестування
проводиться за допомогою тестів - завдань
стандартної форми, за якими йдуть іспити.

18. Методологія і методи психології управління. Методи емпіричного дослідження

Лабораторний експеримент. Суть метода полягає у
порівнянні результатів суб’єктивних, існуючих у
свідомості людини еталонів, з об’єктивними, що
знаходяться поза свідомістю людини.
Природний експеримент проводиться в природних
умовах. Досліджувані не підозрюють, що над ними
відбувається експеримент, і поводяться звичайно.
Метод соціометричних вимірювань означає
вимірювання міжособистісних взаємостосунків в
групі.
English     Русский Rules