Similar presentations:
Національний та етнічний склад населення України
1. Національний та етнічний склад населення України
Національний та етнічний складнаселення України
Підготувала учениця 11 класу ЛЗШ №43
Ілик Влада
2.
Відомості про етнічний склад населення України надають державні переписи. Першийзагальний перепис на території Східної України і Волині проводився у 1897 p., у Західній
Україні (Галичина, Буковина, Закарпаття) - у 1910 р. Вони надали найповніші й найточніші
дані. Завдяки даним переписів можна зробити висновок, що Україна склалася як
багатоетнічна держава за явної переваги українців. Етнічний склад населення на території
України змінювався; кожний народ приносив свої звичаї та традиції. Унаслідок тривалої
взаємодії сформувалися риси сучасної української нації.
Етнос - історично виникле стійке соціальне угруповання людей, пов'язаних спільністю території,
мови, культури. Етнос - най більш загальне поняття, що включає людські спільності різних ступенів
розвитку: племена, народності, нації.
Плем'я - тип етносу, характерний для докласового суспільства. Основна ознака племені - його поділ
на групи родів. Плем'я має звичайно свою територію, племінну самосвідомість, звичаї, примітивну
економічну спільність. Племінна організація дотепер зберігаються у багатьох народів, особливо в
африканських країнах.
Народність - тип етносу, спільність людей, що виросла із союзу племен. Вона виникає в різні
історичні епохи, від рабовласницької до сучасної. Багато дрібних народностей можуть поступово
зливатися з великими і розвинутими націями і народностями.
Нація - тип етносу, соціальне угруповання людей, що склалося,на основі спільності території, мови,
економічних зв'язків, особливостей культури і національної свідомості. Нації виникають після
подолання феодальної роздробленості, утворення єдиного внутрішнього ринку, появи і зміцнення
економічних зв'язків, складаючись і різних племен і народностей.
3.
Національний складнаселення - це поділ
населення за національною
або етнічною ознакою. На
території нашої країни
мешкають представники
близької 110 націй і
народностей. Основну
частину населення
складають українці та
росіяни, частка інших народів
невелика. Національний
склад більш різноманітний
поблизу кордонів України.
Українці переважають у всіх областях, крім АР Крим (тут частим росіян - 67%). Частка українців перевищує середній
показник в областях, де переважають сільські мешканці (тут вона складає близько 90 %). У середині 1980-х pp. почалося
повернення в Україну кримських татар, що збільшило їхню кількість більш ніж у 7 разів.
Унаслідок міграційних потоків в Україні за останнє десятиліття збільшилася кількість азербайджанців, узбеків, казахів,
грузинів, вірменів, корейців, в'єтнамців тощо. Ці й інші народи, що населяють Україну, складають національні меншості
нашої держави.
4.
Походження етнічних груп у складі народності чи нації відбувається по-різному.Сучасні локальні особливості побуту, на і культурного розвитку етносу формувалися
залежно від природніх. умов, географічного положення, тривалості й інтенсивності
Культурно-побутових зв'язків з іншими етносами, переселення і злиття народів.
Об'єднання різних історико-географічннх областей приводить до формування
багатонаціональних держав. Україна належить до багатонаціональних держав, де
значно переважає нація українців. Кожен етнос прагне пізнати своє коріння, з'ясувати,
звідкіля він походить, коли виник, які народи до нього близькі.
Корінним населенням на всій території України є українці - друга на кількістю
слов'янська нація. Українці належать до східних слов'ян.
У наш час більшість учених вважають, що прабатьківщиною слов'ян є північне
Прикарпаття (Галичина та південна Польща). Саме звідси у VI-VII ст. н. є. слов'яни
розселилися на південь (південні слов'яни), захід (західні слов'яни), схід (східні
слов'яни).
Основу української нації склали східнослов'янські племена полян, сіверян, древлян,
волинян і білих хорватів, що населяли лісову та лісостепову зони України. їх
консолідація у народність - формування спільної мови та самосвідомості, самобутньої
культури та економіки - відбулася у XIV-XV ст. До складу етносу увійшли також значні
групи сарматів, аланів, берендеїв, печенігів, половців, скандинавів.
Повторне заселення Подніпров'я та наступне заселення степу («Дикого поля»)
відбувалися переважно із Західної України. Тому в антропологічному відношенні
більшість українців являють собою суміш галичан та волинян.
Назва «Україна» застосовувалась у Київській Русі з XII-XIII ст.; Поступово вона набула
етнічного значення і на початку XVIII ст. розповсюдилася на всі землі, де
сформувалась українська нація.
5.
Згідно «Повісті минулих літ» літописця Нестора, першіслов'яни з'явилися в середній течії річки Дунай. Таку версію
підтримує і польська легенда про трьох братів - Леха, Руса,
Чеха і їхнього батька Слави (звідси і загальна назва слов'яни).
У самоназвах та назвах українців відбилась їх етнічна та
політична історія. Поряд із самоназвами «українці», «козаки»,
«козацький народ», у XV-XVII ст. збереглась самоназва
«русини». В офіційних документах Московського царства
українці іменувалися «черкасами», в Російській імперії «малоросами», у Литві та Речі Посполитій - завжди
«українцями».
Процес формування української нації завершився у XIX ст.
після відміни кріпацтва.
В українській нації надзвичайно розвинуте відчуття свого
територіального ядра - річки Дніпро, міста Києва. Самобутню
національну духовну культуру символізують червона калина,
барвінок, зелений дуб і інші рослинні символи, що
прослідковуються в малюнках вишивок, різьблення, кераміки
тощо. Традиційними заняттями наших пращурів були
землеробство й осіле скотарство.
У літературі зустрічається чимало творів, присвячених опису
на родного побуту і культури Поділля, Покуття, Київщини,
Полтавщини, Слобожанщини, Полісся, Волині, Буковини,
Карпат і Закарпаття, інших регіонів. Але слід зазначити, що
наукового системного аналізу дані матеріали не мають.
6.
Національний склад населення України запереписом 2001 року.
українці
росіяни
інші національності
Діаспора - розселення значної частини етносу
за межами країни чи етнічної території.
Причина виникнення діаспори - міграції
населення.
Українську діаспору умовно можна розділити
на дві частини: східну і західну. Усього в західній
і східній діаспорах проживає 11 млн осіб.
4,9
17,3
77,8
7. Українці
— корінне населення країни, за чисельністю один з найбільших народів Європи.За мовою належать до східнослов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Українці
рівномірно розселені на всій території країни (крім Республіки Крим і деяких
промислових районів Півдня та Сходу). У більшості областей вони становлять
понад 70% міського і понад 90% сільського населення. У Республіці Крим серед
сільського населення — 25% українці.
Формування української народності на сучасній території України відбувалося на
основі давніх східнослов'янських племен. Існує кілька гіпотез походження
українців. У період розвитку давньоруської народності формувалися
найважливіші особливості культури українців, спільні для східних слов'ян,
збереглася їхня самоназва (руські), свідомість спільності походження та етнічної
спорідненості. Гіпотезу автохтонного походження українців висунув академік М.
Грушевський. З XII століття поширюється термін «Україна», який поступово став
етнонімом українського народу. В західно-українських областях за часів АвстроУгорщини побутувала назва українців — «русини», яка ніби підкреслювала
генетичний зв'язок з Давньою Руссю.
Водночас в Україні як відбиття етнографічних і соціально-політичних процесів
формувалися етнографічні групи, які тривалий час (а подекуди й досі) зберігали
певні відмінності в культурі, побуті, мові (гуцули, лемки, бойки, поліщуки тощо).
Етнографічні особливості українців виявляються за історико-етнографічними
районами: Середня Наддніпрянщина, Поділля, Полтавщина і Слобожанщина,
Полісся і Волинь, Прикарпаття, Закарпаття, Південь. Більшість українців належить
до так званого центрально-українського антропологічного типу.
На динаміку чисельності і розміщення українців помітно вплинули міграційні
процеси, характер природного відтворення, етнокультурні взаємини, а також
соціально-політичне розчленування української етнічної території у минулому. З
початку XVIII — століття чисельність українців у світі збільшилася майже у 8 разів
(з 5740 тисяч до 46,1 млн чоловік). Наприкінці XIX — на початку XX століття
внаслідок перенаселення, соціального і національного гноблення відбувалася
значна міграція українців з півдня російських губерній до Сибіру та на Далекий
Схід, із західно-українських земель — в Америку.
8. Росіяни
— найбільший за чисельністю східно-слов'янськийнарод, в Україні посідають 2-е місце після
українців (11,3 млн чоловік). У сільській місцевості
компактні етнічні масиви росіян містяться в смузі
російсько-українського етнічного прикордоння
(Харківська, Сумська, Луганська області) та в
деяких південних районах України. Окремі групи
росіян етно-генетично пов'язані з
давньослов'янським населенням (наприклад,
горюни Сумської області). Найбільші етнічні
масиви росіян (Слобідська Україна) — XV-XVII
століття, на півдні України — XVIII століття
пов'язані з урядовою і поміщицькою колонізацією,
а також утворенням військових поселень.
Переважну більшісь російських поселенців
становили вихідці з південно-російських губерній.
Ряд поселень утворені старовірами та іншими
«розкольниками», які тікали від релігійних
переслідувань (молокани, духобори, пилипони та
інші). З розвитком капіталістичних відносин
збільшився приплив росіян у міста на промислові
об'єкти України. З кінця XIX століття чисельність
росіян на сучасній території України зросла в 4,5
рази. Найбільше росіян (66,9%) проживає в Криму.
9. Білоруси
— східно-слов'янський народ. Загальначисельність їх в Україні становить 439,9
тис. чоловік. Найдавніші поселення
білорусів в Україні — у смузі українськобілоруської етнічної території. Значна
кількість білорусів переселилася
з Білорусі у східні райони Українського
Полісся і на Слобідську Україну після
першого поділу Польщі (1772 р.). У кінці
XVIII — початку XIX століття на Півдні
України виникли військові поселення
білорусів (Бармашове, Явкине —
Миколаївська область).
10. Поляки
— західно-слов'янський народ, в Україні налічується 218 тис. чоловік. Більшість їх живе в етнічно мішаних українськопольських селах Житомирської, Вінницької та Хмельницької областей. На сучасній території України, зокрема у Києві,поляки проживали за часів Київської Русі. Сучасне розселення зумовлене польською колонізацією України, починаючи
з XIV століття. Жили окремими етнорелігійними громадами переважно на Правобережжі та в Східній Галичині. Після
другої світової війни чисельність поляків в Україні скоротилася внаслідок репатріаційних договорів між Польщею і
СРСР. Із західно-українських областей було репатрійовано близько 810 тис. поляків.
11. Болгари
— південно-слов'янський народ, в Україні налічується 232,8 тис. чоловік. Більшість їх живе в західних районахОдеської і Приазовських районах Запорізької областей. Етнічно-мішані болгарські села є також у Кіровоградській і
Миколаївській областях. Сучасне розселення болгар в Україні зумовлене болгарською колонізацією кінця XVIII —
початку XIX століття. Перші поселення (Ольшанка та інші) болгар у долинах річок Висі і Синюхи утворено в складі
бузького козацтва, потім — військових поселень на півдні України. Найкомпактніші поселення болгар (на Півдні
Бессарабії, в Одеському повіті, Криму та передмісті Миколаєва) утворилися після російсько-турецьких воєн (в кінці
XVIII століття). Болгари одержали колоністські права. На початку 1860 p., після захоплення Бессарабії Румунією
болгари частково переселилися у Приазов'я, де було засновано 38 поселень. 69,5% їх вважають рідною мову своєї
національності.
12. Чехи
— західно-слов'янський народ, в Україні живе 9,1тис. чоловік. Більшість їх зосереджено в
Житомирській області. Найбільші поселення чехів
були в Дубенському, Рівненському, Луцькому і
Острозькому повітах Волинської губернії, що
пов'язано з масовою еміграцією їх у Росію
наприкінці 60-х років XIX століття після скасування
кріпацтва. Царський уряд надавав різні пільги
чехам для заохочення їхнього переселення. На
початку колонізації створено чотири чеські волості
на Волині, до складу яких увійшли окремі чеські та
чесько-українські села.
Пізніше чеські села з'явилися на півдні Поділля
(Чехівка), у Криму (Табір, Богемка, Царевич) і
Приазов'ї (Чехоград, тепер Новгородківка).
13. Євреї
На території сучасної України за часів Київської Русііснували громади слов'яномовних євреїв. У XVI-XVII
століттях в Україні поселилися вихідці з Польщі —
ашкеназі, тобто європейські євреї. Вони
розмовляли мовою германської групи
індоєвропейської сім'ї (ідиш). У кінці XVIII століття,
в зв'язку з другим і третім поділами Польщі,
відбулося — значне переселення євреїв у
Новоросійську губернію. Введення царизмом у
1796 р. дискримінаційної смуги осідлості призвело
до штучної скупченості євреїв у містечках і
невеликих містах Правобережної України, В основі
єврейської соціальної організації була
територіальна громада (кегила), яка
зосереджувалася в міських поселеннях. У великих
містах існували відокремлені єврейські квартали
(гето), громадське самоврядування (кагал).
Наприкінці 20-х років загальна чисельність євреїв
на сучасній території України становила 2,1 млн.
чоловік. У наступні десятиліття кількість їх
зменшилася внаслідок масового знищення в роки
другої світової війни. В останні роки — еміграції,
передусім в Ізраїль та США.
14.
Отже, сучасне населення України досить різноманітне за етнічнимскладом. На території країни живуть представники 110
національностей. Крім українців (близько 75% всього населення),
значний процент становлять інші східно-слов'янські народи (росіяни,
білоруси), а також євреї, західні і південні слов'яни (поляки, чехи,
словаки, болгари). Серед інших етнічних груп, які компактно
проживають на території України, найчисельніші романомовні
народи (молдавани і румуни), греки, представники фінно-угорської
(угорці, естонці) і тюркської (татари кримські, гагаузи) мовних сімей.
Порівняно невелику кількість становлять німці, вірмени, цигани,
татари поволзькі, караїми. У країні налічується: українців — 72,6%,
росіян — 21,9, євреїв — 0,9, білорусів — 0,8, молдаван — 0,6,
поляків — 0,4, представників інших національностей — 2,8%.