Доповідь про рідне село Прилбичі

1. Доповідь про рідне село Прилбичі

Підготувала Добровольська Н

2. Церква-музей с. Прилбичі імені митрополита Андрея Шептицького

3. Церкву відвідує дуже багато людей різної національності

4. Вїзд в рідне село Прилбичі

5. Походження назви села

На увагу заслуговують дві версії, одна із яких має наукове обґрунтування в
праці М. Худаша «Походження українських карпатських і прикарпатських назв
населених пунктів». У ній автор пояснює назву села «Прилбичі» від
«префіксально-суфіксального утворення з префіксом при-, коренем -лб- (<лъбъ
„лоб“) і суфіксом -ица. Прилбиця в апелятивному значенні так звана місюрка або
чолова надлобна частина шолома»[1]. Можливо, що в сиву давнину мешканці
поселення займалися виготовленням «прилбиць» для рицарських шоломів. Про
виплавку металу з болотної руди і його обробку свідчать археологічні дані. В
урочищі Коблів розкопано дві землянки, в яких виплавляли залізо з болотної
руди.
Друга версія про походження назви села Прилбичі, на нашу думку, також
заслуговує уваги. Вихідним словом в ній взято слово «Лбиця» — ймовірна назва
гори, яка тепер є частиною села під назвою Велика Гора. Це і є найдавніша
частина села. Можна припустити, що саме вона колись могла називатися
«Лбицею». Північний схил гори доволі стрімкий. З-під нього беруть свій початок
джерела, які і утворюють невелике водоймище, прозване Теплицею. (Правда,
зараз воно досить замулене, запущене і навіть частково штучно засипане).
Поселення біля гори «Лбиця» могло і одержати назву При-лбиця. До слова, в
давніх архівних документах («Aktach Grodzkich і Ziemskich») зустрічаються
варіанти назви Прилбичі і Прилбиця.

6. На родинній садибі Шептицьких стоїть камінь, як памятка про них

7. За графа Івана Шептицького

На час скасування кріпацтва (1848 р.) в селі нараховувалось вже 137 селянських дворів, які володіли 1162 моргами орної землі. Згідно з державним законом про звільнення
селян з кріпацтва, дідич Іван Шептицький впорядковував свої земельні угіддя і присадибну ділянку. Кільком селянам-сусідам виділив нові ділянки під садиби, а за рахунок
старих заклав парк-сад, який в дуже хорошому стані проіснував до приходу більшовиків восени 1939 року.
На честь скасування кріпацтва в селі поставлений пам'ятний хрест з каменю та металу на схід від церкви при дорозі. Там тоді починалось церковне і дякове поле, що
тягнулось смугою до Стависька. Згодом там був розташований цвинтар, хрест цей зараз на цвинтарі. Це врятувало його від знищення під час акції руйнування придорожніх
хрестів, організованої Львівським обкомом КПУ у 1969 році.
У період після реформи помітно розвивається товарний спосіб виробництва. Уже в 50-і XIX ст. роки Іван Шептицький відкриває ґуральню за 20-25 м на північний схід від
ставу. Для постачання ґуральні водою був проведений водогін від джерел, що б'ють з-під Великої Гори. Для водогону застосовувались дерев'яні саморобні труби, які
прокладалися через громадські угіддя в центрі села. 3 часу побудови ґуральні частина продукції реалізовувалася в корчмах, яких було декілька в околицях.
1 жовтня 1861 року у Львові Іван Шептицький повінчався з Софією Фредро, донькою відомого польського драматурга Александра Фредра. У Прилбичах народилися
семеро їх синів.
У 1870 році графа Івана Шептицького було обрано сеймовим послом від Яворівщини.[10] В час депутатства Івана Шептицького у Галицькому сеймі, йому вдалося домогтися
будівництва кам'яної дороги від села до сполучення з асфальтованою трасою Яворів — Судова Вишня.
В 1871 р. ціла родина Шептицьких дістала титул австрійських графів стараннями батька Митрополита Андрея, Яна (Івана)-Кантія-Ремігія Шептицького, який писався «von
und zu Szeptyce»; російська геральдична палата визнала титул за Шептицькими аж1898 року. Завдяки амбіціям графа Івана Шептицькі стають також почесними
членами Мальтійського ордену.
Оскільки старий панський будинок, саме в якому 29 липня 1865 року народився третій син подружжя Шептицьких, Роман Марія Олександр (майбутній митрополит
Андрей), став затісним, поряд з ним з ініціативи Софії було збудовано двоповерховий палац, посвячений 8 грудня 1872 року. За спогадами дочки Лева Шептицького
(брата Андрея Шептицького), Анни, у палаці був музей, де містилися портрети родини Шептицьких і Фредрів, близько тридцяти полотен Симона Чеховича, досконалий
портрет короля Яна ІІІ Собеського, малярські роботи Софії Фредро-Шептицької. В архіві зберігалися пергаменти XVI ст., богословські руські літописи, у кованій скрині —
рукописи і листування Александра Фредра. Окремий відділ становили воєнні пам'ятки наполеонівських часів. У музеї були збірки медалей, монет, віденської порцеляни,
художнього скла… Бібліотека, яку започаткував граф Іван Шептицький і продовжив комплектувати його син Леон, нараховувала 6000 томів.
Графський палац оточував парк, найгарніший у тому краю. Обабіч садиби росли модрини, старі липи, гарний клен, рідкісні рожевоцвіті каштани, оцтове дерево,
червонолистий бук, білий ясен, тюльпанове дерево. Неподалік садиби стояла стара груша, під якою любив відпочивати митрополит Андрей. Зі всіх боків садиби з весни до
зими цвіли квіти, серед них троянди, гортензії, півонії. Їх замовляли навіть з Парижа. На літо в сад виставляли пальми, араукарію, розквітлі кактуси.
Сім'я Шептицьких любила своє родинне «гніздо». Роман Шептицький, навчаючись у Кракові, так писав в одному з листів до матері:
««Признаюся щиро, без почуття сорому, що якби залишився навіть на цілі століття в Прилбичах, я не зітхав би ні за чим і не бажав би нічого більше». »У своєму
маєтку Шептицькі перейшли до застосування вільнонайманої праці. Для приїжджих слуг, здебільшого спеціалістів-ремісників (коваля, стельмаха) збудували кілька
двоквартирних і один чотириквартирний будинок.
У перші роки XX ст., можливо, за порадою Галицького Митрополита Андрея, яким він став із січня 1901 р., його батько, граф Шептицький, ліквідував корчму у Прилбичах.
У її приміщенні він заснував заклад для виховання дітей віком від 3 до 6 років, якими опікувалися чотири монахині із згромадження Сестер-Служебниць Пречистої Діви
Марії. Тут приймали усіх дітей, батьки яких цього потребували і зголошувалися. Одна із сестер-монахинь надавала першу медичну допомогу при нещасних випадках, або й
лікувала нескладні захворювання удома (застуди тощо). «Захоронка» утримувалась на кошти Шептицьких.
17 квітня 1904 р. помирає Софія Шептицька.
13 листопада 1912 р. помирає граф Іван Шептицький. Родинний маєток успадковує їх наймолодший син Лев (Леон) Шептицький, який продовжив батьківську традицію
«родинного гнізда».

8. Найдавніші письмові відомості про Прилбичі

Перша письмова згадка про село Прилбичі доволі пізня, датована 1376 р. У ній
говориться, що «Гербурт з Фельштина (тепер с. Скелівка), що коло Добромиля,
надав ленний правом Прилбичі з трьох груп забудовань над ставом і Віжомлю».[2]
Ще в одному з документів говориться про те, що в 1437 р.
городоцький міщанин Сморж подав в суд на власника Прилбич і Брухналя (тепер
с. Терновиця) Гербурта і вимагає покарання за те, що на території Брухналя
селяни «ловили слід» і зловили Сморжевого злодія, але Гербурт випустив
злочинця на волю, а за старим звичаєм повинен передати його цьому ж
городоцькому міщанину Сморжеві[3]. Присуд в цій справі невідомий.
В документі за 1453 р. йдеться про гострі суперечки між сусідами: Ясвічем із
села Мужиловичі, Іваном Бердехівським, Миколаєм Гербуртом з
Прилбич, городоцьким бургомістром і державцем з Яворова[4].
У іншому документі йдеться про ревізію, яку проводила польська адміністрація
часів Казимира IV Ягеллончика у 1469 р. У цій ревізії Гербурт з Фельштина
пред'явив документ на право володіння селом Прилбичі, а також Брухналем,
с. Чолгині, та частиною Підлуб.

9. Повоєнні часи

Загалом у Прилбичах большевики цілеспрямовано намагалися знищити
пам'ять про родину Шептицьких, адже відчували загрозу, яку несе
родина, її переконання і свідчення її членів.
Після закінчення Другої світової війни руйнування родинного маєтку
продовжилося з новою силою. Після війни в усипальниці зберігалися
отрутохімікати. Будівля наскрізь просякла неприємним запахом.
В 50-х роках XX ст. солдатам наказали демонтувати капличку біля
будинку, де графиня Софія щодня, разом з дітьми, молилася до
Богородиці. Офіцер з солдатами відмовилися виконувати наказ. Тоді це
зробив сільський агроном за допомогою трактора. Зруйнувавши
каплицю, він відвіз каміння до лісу. Як згадують мешканці, через рік той
чоловік повісився, а пізніше утопився його син. Люди пов'язують це зі
зруйнуванням каплиці.
В 1961 р. коштом колгоспу села Прилбичі на місці колишнього
панського маєтку був споруджений будинок культури з кінозалом та
бібліотекою.

10. Сучасність

У селі розташовані виробничі потужності ТОВ «Кормотех» —
найбільшого українського виробника кормів для домашніх тварин
(торгові марки «Мяв!», «Гав!», «Клуб 4 лапи» та «Optimeal»).
На місці садиби Шептицьких у селі Прилбичі стоїть пам'ятний камінь.
У 2004 році провели низку заходів з відновлення усипальниці родини
Шептицьких. Тут встановили дошку з іменами похованих в каплиці
батьків Митрополита, дідуся та бабусі, двох братів… У крипті
перепоховали прах померлих, ідентифікували останки, встановили
новий герб на фасаді, розмістивши старий всередині крипти. У могилі
біля усипальниці перепоховали прах ростріляних енкаведистами Лева та
Ядвіги Шептицьких.
29 липня 2011 року в селі відкрили пам'ятник митрополиту Андрею та
його братові Блаженному Климентію
На даний час в селі працює школа і дитячий садочок.

11. Народний дім села Прилбичі

12. Памятник Андрею та Климентію Шептицьким

13. Рибалка

ТАКОЖ ПРИЛБИЧІ СЛАВЛЯТЬСЯ ВЕЛИКИМ
ОЗЕРОМ. ДЕ ПРИЇЖДЖАЮТЬ ЛЮБИТЕЛІ
РИБАЛКИ. ПРИЇЖДЖАЮТЬ ГОСТІ З РІЗНИХ
ОБЛАСТЕЙ І НАВІТЬ З СУСІДНІХ КРАЇН