Національний парк Артурс-Пасс

1. Виконав: студент гр.8.41615-1 біологічного факультету Лідовський І.К.

2. Історія парку Артурс-Пасс - національний парк, розташований на Південному острові в Новій Зеландії, між регіонами Кентербері і

АРТУРС-ПАСС - НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК,
РОЗТАШОВАНИЙ НА ПІВДЕННОМУ ОСТРОВІ В НОВІЙ
ЗЕЛАНДІЇ, МІЖ РЕГІОНАМИ КЕНТЕРБЕРІ І УЕСТ-КОСТ. У
ПАРКУ ЖИВЕ БЕЗЛІЧ РІДКІСНИХ І ЕНДЕМІЧНИХ ВИДІВ
РОСЛИН І ТВАРИН. ПО УЩЕЛИНІ ПРОХОДЯТЬ
АВТОМОБІЛЬНА І ЗАЛІЗНА ДОРОГИ. ПАРК
ПОПУЛЯРНИЙ СЕРЕД ТУРИСТІВ, ЩО ВІДДАЮТЬ
ПЕРЕВАГУ АКТИВНОМУ ВІДПОЧИНКУ (СКЕЛЕЛАЗІННЯ,
КАТАННЯ НА ЛИЖАХ, ПОХОДИ І ГІРСЬКИЙ
ВЕЛОСИПЕД).

3.

Маорі з племені Нгаі Таху знали про проход через Південні
Альпи задовго до європейців: вони іноді користувалися
Артурс-Пасс для того, щоб потрапити в Уестленд (Таї-Поутіні),
багатий зеленим каменем. Після заселення європейцями
Кентербері і початку золотої лихоманки в Уест-Кості почалися
нагальні пошуки проходу через гори на захід. Держава
оголосила нагороду в сто фунтів за виявлення шляху через
Альпи, і в 1857 році син першого англіканського єпископа
Крайстчерча, Леонард Харпер, пройшов по (вже відомому
маорі) шляху, пізніше названому його ім'ям. Харпер-пас
виявився незручний для промислового використання, і пошуки
продовжилися.
Будівництво тунелю
Отіра поблизу річки
Були в 1910 році

4.

Прохід Артурс-Пасс був відкритий в березні 1864 року Артуром Дадлі
Добсоном, які діяли за порадою знайомого маорі на ім'я Тарапухі. У 1886
році з обох кінців було одночасно розпочато будівництво залізниці, що
з'єднує береги Південного острова. Шляхи досягли головного вододілу в
1900 (зі сходу) і 1915 році (з заходу, від Крайстчерча), для їх з'єднання був
проритий 8,5-кілометровий тунель. Рух за створення національних парків в
країні почалося в кінці XIX століття. Закон про землю 1885 року і Закон
про захист ландшафту 1903 року надали охоронний статус кільком
майбутнім національним паркам, включаючи 720 км² в проході АртурсПасс і ущелині Отіра.
Гори Південні Альпи на території
національного парку

5.

Регулярний рух по залізничному тунелю почався в 1923 році, а в наступному році
був відкритий щоденний екскурсійний маршрут, який зробив резерват більш
популярним у новозеландців. Альпіністи з заснованого в 1925 році
Кентерберійського альпіністського клубу створили чимало карт цієї місцевості
протягом наступних років. Резерват отримав статус національного парку в 1929
році, і тоді ж відбулося кілька землетрусів магнітудою від 7,8 до 7,1, які викликали
схід зсувів по всьому парку і призвели до 33 людських жертв. У 1937 році прохід
було електрифіковано.
В самому кінці XX століття на території Артурс-Пасс була зведена ще одна
інженерна споруда - віадук Отіра, відкритий в 1999 році. У парку знаходиться село,
що виникло в 1865 році як табір будівельників залізниці і тунелю Отіра. Будинки,
побудовані робочими, до сих пір використовуються як котеджі для туристів. У селі
розташований туристичний центр.
Віадук Отіра

6. Природні умови парку

Південні Альпи з'явилися в результаті тертя Австралійської і Тихоокеанської
літосферних плит, проте місцеві гори не досягають великих висот через водну
ерозію. Найвища вершина парку - гора Мерчінсон висотою 2400 метрів. Колись на
схилах гір ріс ліс. Він був знищений льодовиками, проте після їх зникнення вологі
східні схили гір знову виявилися покриті сріблястим буком; на західних схилах бук
не зміг конкурувати з ногоплодниковими і метросидеросами, тому там флора значно
більш різноманітна, рясно росте підлісок з чагарника «камахі» і папоротей,
поширені мохи і ліани. Вище рівня зростання чагарників можна зустріти купинясті
альпійські луки, порослі дантонії.
Метросидерос з
роду миртових

7.

Погода в Артурс-Пасс часто непередбачувана, холодно і сиро
там буває навіть влітку; в кінці теплого літнього дня
можливий снігопад. Рівень води в гірських річках може
швидко підніматися під час дощу, а взимку є ризик сходження
лавин. Навесні і влітку північно-західні вітри приносять на
східні схили дощову тінь, а на західні - дощі і сніг.
Сніг в червні

8. Фауна

У парку мешкає безліч видів птахів. Пари новозеландських огарів зустрічаються у
високогірних річок і пасовищ. Уздовж маршруту Скотта водяться охоронювані папуги
кеа, в долині річки Білі - великий сірий ківі і скелястий новозеландський кропив'яник,
на узліссі можна побачити макомако, в ущелині Отіра зустрічається сіра віялохвістка і
синя качка фіо. У розгалужених рукавах річок Ваімакарірі і Пултер гніздяться
кривоносий зуйок (з жовтня по початок січня) і чорноголова болотна крачка.
Новозеландський сокіл зустрічається біля поліцейської дільниці і поблизу каплиці.
Після заходу сонця в лісі поблизу доріг Раф-крик і Брейк-хілл, а також у Кліланд-плейс
можна побачити зозулеву голконогу сову; новозеландського хижого голуба що живе в
лісі за річкою Тарамакау, австралійська поганка мешкає в озерах Прісон і Грасмир. У
Тарамакау і на узліссях також зустрічається південний нестор-кака, в долині Хоудон
живе жовтоголова мохуа, там же водиться жовтоголовий стрибучий папуга і вимираюча
помаранчевоголова аратінга. Рідкісні в парку пастушок-уека, новозеландський туі, з
листопада по лютий можна побачити зозуль, зустрічається священна альціона.
Привезені в Нову Зеландію європейцями хижаки - щури, тхори, кішки, поссуми і
горностаї, а також рослини - люпин і чагарники з родини дрокових - витісняють і
знищують споконвічну флору і фауну, через що з ними бореться кілька організацій.

9.

Чорноголова
болотна крачка
Синя качка фіо
Помаранчевоголова
аратінга
Новозеландський
огар

10.

Макомако
Папуга кеа
Великий сірий
ківі
Скелястий новозеландський
кропив’яник

11.

Посум щіткохвостий
Горностай
Тхір
Дика кішка

12. Туризм

Потрапити в парк можна державним шосе номер 73 - воно проходить по
території парку. Дорога від Греймут на машині займає годину, від
Крайстчерча - дві. Від Греймут, Крайстчерча і Хокітіке в парк йдуть
автобусні маршрути, тут робить зупинку туристичний поїзд.
Відвідувати парк можна цілий рік. У Артурс-Пасс побудовано кілька
котеджів, як платних, так і безкоштовних, в них можна зупинитися на ніч
або перечекати негоду. Департамент консервації рекомендує вибирати
пору року для відвідування відповідно за бажаними видами відпочинку: з
вересня по листопад в парку тихо, до лютого триває літній туристичний
сезон, восени найбільш популярне полювання на оленів та риболовля, а
взимку туристів- лижників і альпіністів очікують снігові схили.

13.

У парку прокладено 13 пішохідних доріжок низького рівня складності,
багато з яких доступні навіть для інвалідів та прогулянок з дитячими
колясками, і чотири більш тривалих пішохідні маршрути середньої і
високої складності . Є п'ять придатних для катання на лижах і сноуборді
трас, безліч доступних для скелелазіння вершин, одна траса для катання
на гірському велосипеді.