Similar presentations:
Червона книга України
1. Червона книга Укрїни
2. Хохуля руська і тюльпан дібровний
3. Хохуля руська
Хоху́ля ру́ська, або ви́хухіль звича́йна —ссвець з родини кротові ряду мідициподібні
ряд комахоїдні.Як рідкісна тварина,
знаходиться під охороною. В Україні хохуля
руська відома під народними назвами:
«хохуля», «вихухіль», «морська миша» (басейн
Дніпра). На теренах
колишніх Воронізької та Саратовської губерній
в Росії відома під назвою «хохуля»; в басейні
річки Ока— «чурсін»].
Наукова родова назва латиною
Desmana походить від швед.desmansrattle —
мускусна криса, ондатра[Таку назву для виду
запропонував у 1758 році шведський
систематик Карл Ліней у канонічному,
десятому виданні власної праці «Система
природи» (лат.«Systema naturae»). Пізніше,
у1777 році німецький натураліст Йоганн
Гюльденштедт (Gueldenst.) закріпив Лінеївську
назву за родом moschata означає з
мускусним запахом.
4. Опис
1.Розміри: до 20 см довжини (з хвостом 35 см, 40,5 см[]),
вага до 520 г. Морфологічно добре пристосована до
водного життя: перетинки між пальцями на задніх і
передніх кінцівках, ступні задніх кінцівок стиснуті з боків,
пальці розміщені не в одній площині, а один над одним,
край ступні та п'ятий палець вкриті шорсткими
волосинками. Передні лапи дещо менші за задні. На
усіх пальцях присутні кігті. Довжина м'ясистого товстого
хвоста з усіх боків вкритого дрібною лускою дорівнює
довжині тіла. Волосяний покрив хвоста ріденький, з
окремих волосинок позаду лусок. Хвіст біля основи
круглий, завширшки 12 мм, на кінці стиснутий з боків, це
покращує маневрування у воді, [.В основі хвоста знизу
розміщені залози, що виділяють сильно пахучий мускус].
Під водою без повітря хохуля здатна пробути до 4 хвилин].
Морда витягнута в рухливий чотириригранний хоботок,
який з боків вкритий вібрисами ]. Знизу й з верху писок
вкритий маленькими поглибинами. За допомогою
довгого хоботка з ніздрями на кінці, що можуть
закриватись, хохуля може дихати під водою, не
спливаючи на поверхню. Шия коротка Зір слабкий, очі
рудиментарні. Вуха маленькі, приховані в шерсті]. Зовні
слухова трубка відкривається як обрамлена волосками
щілина в шкірі розміром менше 1 см, які як і ніздрі
закриваються за допомогою спеціальних клапанів, коли
хохуля занурюється під воду]. Володіють розвиненим
нюхом і відчуттям дотику, особливо за
допомогою органів Еймера на кінці хоботка].
5. Спосіб життя
Пересуваючись суходолом хохулямайже плазує, залишаючи на
землі характерні сліди від власного
черева. Кубла влаштовує у норах
на високих берегах. Вхід на глибині
15-20 см під поверхнею води;
інколи, при зниженні води влітку
роблять другий вхід під першим, на
глибині 30-35 см ]. До нижнього
входу веде заглиблена канавка,
якою хохулі в посуху до останнього
намагаються забезпечити водою
власну нору. Кубло знаходиться
завжди вище рівня води, часто під
самою поверхнею ґрунту. У повінь
хохулі вільно плавають заплавою не
маючи постійного сховища.
Дефекацію хохулі проводять лише
у воді, їх випорожнення нагадують
згустки зеленої рідкої глини.
Вороги — лисиця, тхори і норки.
6. Поширення
Вузький ендемік лісової талісостепової зон Сх.
Європи. Населяє бас.
Волги, Дону, Дніпра, Уралу
та Обі. Ареал реліктовий.
На Україні дніпровська
популяція проіснувала до
початку минулого століття,
донська — до 1960-х рр. З
1970-х рр. хохулю
регулярно відмічають у
верхній течії р. Сейм
(Сумська обл.), звідки
вона за рахунок міграції із
сусідньої Курської обл.
(Росія) розселилася вниз
за течією майже на 200
км.
7. Статус популяції
Загрожуючі фактори: бракон’єрство, деградація місцьмешкання внаслідок діяльності людини (гідробудівництво,
вирубування лісів, оранка та осушення заплавних угідь,
випас худоби, забруднення водойм) та порушення
гідрологічного режиму водойм через природні катаклізми
На початку XX століття хутро хохулі увійшло в моду і це
мало її не згубило. Перед Першою світовою війною в Росії
продавали по 100 тис. шкурок на рік. Найбільші заготівки
за радянських часів припали на 1954 рік — 23,3 тис. (у той
час як промислова заготівля хутра ондатри складала не
більш 8-9 тис. на рік.
Сеймська популяція хохулі знаходиться в пригніченому
стані. За результатами обліків 2000–2002 рр. чисельність
виду становить 300–500 ос.
8. Охорона виду
Вид включено до Червоногосписку МСОП
таЄвропейського червоного
списку як вразливий вид (VU),
до Конвенції про охорону
дикої флори і фауни та
природних середовищ
існування в Європі (Берн, 1979)
(Додаток ІІ), а також до двох
видань ЧКУ (1980, 1994) як
зникаючий вид. Охороняється
на території Сеймського
регіонального ландшафтного
парку. Необхідний моніторинг
за станом популяції хохулі та
запровадження комплексу
заходів щодо оптимізації та
охорони річкових заплав, де
зустрічається цей вид, а в
перспективі — організація
спеціалізованих хохулевих
заказників.
9. Тюльпан дібровний
Тюльпа́ н дібро́ вний (Tulipaquercetorum) —
рідкісна багаторічна
рослина родини Лілійних,
відноситься до складного
видового комплексу Tulipa
biebersteiniana s.l. Ендемік
Східної Європи, занесений
до Червоної книги України.
Маловідома декоративна
культура. Дикорослий
родич нині існуючих
культурних сортів
тюльпанів
10. Опис
Багаторічна трав’яна рослина25–40 см заввишки. Цибулини з
світло-бурими зовнішніми
оболонками, з пучками щетинок
навколо денця. Листки лінійні, з
тупуватою верхівкою, направлені
косо вгору, 8–23 см завдовжки,
0,3–2,2 см завширшки. Квітки
поодинокі, 25–35 мм завдовжки,
яскраво-жовті, рідко рожевуваті
або білі. Зовнішні листочки
оцвітини за шириною у 1,5–2
рази вужчі за широкояйцеподібні
внутрішні. Плід видовжена
коробочка до 25 мм завдовжки.
Цвіте у квітні–травні, плодоносить
у червні. Розмножується
насінням та вегетативно
(цибулинами)
11. Поширення
Поширений улісостеповій і
степовій зонах від
басейну Пд. Бугу до
пониззя Дону та у
Передкавказзі. В
Україні —
Правобережний та
Лівобережний
Лісостеп і Степ
12. Причини зміни чисельності
Порушенняприродних екотопів
внаслідок
господарського
освоєння територій,
зведення лісів,
випасання худоби,
витоптування у
місцях рекреації,
збирання на букети.
13. Захист та розведення Тюльпана Дібровного
Охороняють в Українськомустеповому, Луганському ПЗ, НПП
«Святі Гори» та у багатьох інших
територіях природнозаповідного фонду.
Рекомендується створити
заказники у місцях зростання
виду, контролювати стан
популяцій та вирощувати у
ботанічних садах. Заборонено
збирання рослин, порушення
умов місцезростань виду,
суцільні рубки лісів.
Вирощують в Національному
ботанічному саду ім. М.М.
Гришка НАН України та в
Донецькому ботанічному саду
НАН України.