Моделі прокуратури в сучасному світі

1.

Моделі прокуратури в
сучасному світі

2.

В процесі формування сучасних національних правових систем у
зарубіжних країнах склалися різні моделі прокуратури. Особливості
цих моделей характеризуються як статусом прокуратури — органа
державної влади, так і змістом її функцій і повноважень.

3.

З аналізу конституцій та іншого законодавства країн колишнього СРСР видно, що
прокуратура відноситься або до судової (Азербайджан, Грузія, Латвія, Литва,
Молдова), або до виконавчої (Киргизія, Естонія) влади, або не входить до жодної гілки
влади і має незалежний статус державного органу
У багатьох західних державах континентальної правової системи прокуратура
знаходиться мов посеред судової і виконавчої влади. Так, в Італії, Румунії, Польщі
прокурори входять до складу суддівського корпусу, утворюються при судах, однак є
ієрархічно організованою системою, що функціонує під головуванням міністра
юстиції, тобто підкоряється виконавчій владі.
У Німеччині прокуратура входить до системи органів юстиції і підкоряються вказівкам
виконавчої влади (міністерства юстиції). Класичним прикладом чіткого віднесення
прокуратури (атторнейського відомства) до виконавчої влади існує в США, де
Генеральний атторней суміщає свою посаду з посадою міністра юстиції.

4.

У деяких країнах, залишаючись формально незалежною
системою, прокуратура тяжіє до законодавчої влади, що
визначається двома моментами: порядком призначення
прокурорів і їхньою підзвітністю.
Питання про належність прокуратури до тієї чи іншої гілки
влади зовсім не існує в соціалістичних державах (КНР, КНДР,
Куба, В'єтнам), у яких, як відомо, зовсім не визнається ідея
поділу влади. Положення про прокуратуру за традицією
поміщені в конституціях цих країн у загальній главі з
положеннями про суди.

5.

Виходячи з місця прокуратури в системі державних органів, можна виділити чотири
групи країн:
Перша група — країни, де прокуратура входить до складу міністерства юстиції, хоча
при цьому може відноситися до органів правосуддя і діяти при судах, а прокурори
можуть належати до суддівського корпусу. До цієї групи країн відносяться, зокрема,
США, Франція, Бельгія, Нідерланди, Данія, Польща, Румунія, Ізраїль, Японія, Естонія,
Сирія. Наприклад, у Польщі міністр юстиції — це одночасно і Генеральний прокурор,
в США і Канаді — Генеральний атторней, а у Франції й Естонії ці посади розділені. У
більшості з перерахованих вище країн прокурори діють при судах. У США служба
атторнеєв є цілком самостійний стосовно судової системи статус.

6.

До другої групи відносяться країни, де
прокуратура входить до складу судової
системи і знаходиться при судах або
користується у межах судової влади
адміністративною автономією. До цих країн
слід віднести Іспанію, Колумбію, Болгарію,
Латвію. В законодавстві Іспанії закріплено, що
прокуратура сприяє юстиції в захисті
законності, прав громадян і охоронюваного
законом публічного інтересу в силу своєї
функції чи за клопотанням зацікавлених осіб,
а також стежить за дотриманням незалежності
трибуналів і захищає в них публічні інтереси.
Прокуратура виконує своє завдання відповідно
до принципів єдності дій і ієрархічної
залежності.
Очолює
систему
органів
прокуратури Генеральний прокурор країни,
який призначається на посаду Королем за
поданням Уряду, узгодженим з Генеральною
радою судової влади. В ієрархії судової влади
він вважається другою особою після голови
Верховного трибуналу.

7.

Третю групу складають країни, де прокуратура виділена в
самостійну систему і підзвітна парламенту або главі держави.
Це, перш за все, соціалістичні (В'єтнам, КНР, КНДР, Куба, Лаос)
і постсоціалістичні держави. У цих країнах на прокуратуру,
поряд із класичними функціями, зазвичай покладається
загальний нагляд за законністю, об'єктами якого є державні
органи (зазвичай тільки виконавчі — від міністерств і нижче),
суспільні об'єднання, господарські організації, різного роду
установи і фізичні особи. У Конституціях цих країн статус
прокуратури закріплюється як одного з найважливіших
державних органів.
В країнах Латинської Америки органи прокуратури також мають
незалежний статус, наділені адміністративно-фінансовою і
функціональною автономією. Специфічною ознакою цих країн є
наявність двох прокуратур: одна виконує функції кримінального
переслідування, друга — займається загальним наглядом і
захистом прав людини.

8.

До четвертої групи слід віднести країни, де власне прокуратури чи її прямого
аналога взагалі немає. Яскравим прикладом такої країни є Великобританія.
Генеральний атторней очолює адвокатський корпус, представники якого в
необхідних випадках виступають на судових процесах як обвинувачі. Коли ж
слухаються особливо важливі кримінальні справи, обвинувачення підтримує
спеціальна посадова особа — Директор публічних переслідувань. Аналогічна
система відтворена в багатьох колишніх англійських колоніях, хоча нерідко з
істотними модифікаціями. Але слід зазначити, що в цих країнах генеральні
атторнеї і служби публічних переслідувань на практиці здійснюють цілий ряд
функцій, властивій прокуратурі.

9.

У залежності від моделі прокуратури розрізняються форми правового
регулювання цього інституту. У більшості держав континентальної
правової системи статус прокуратури закріплений у конституціях.
У соціалістичних, ряді колишніх соціалістичних країн і державах
Латинської Америки основи статусу прокуратури встановлені досить
чітко в самих конституціях, де їм іноді присвячуються навіть окремі
глави (Бєларусь, Угорщина, Бразилія). Як правило, у цих і деяких
інших країнах конституційно закріплюються не тільки організаційні
основи прокуратури, але і її основні функції (Азербайджан, Албанія,
Вірменія,
Болгарія).
Крім
того,
положення
конституцій
конкретизуються в спеціальних законах про прокуратуру. Такі закони
прийняті, зокрема, у всіх колишніх радянських республіках.
У країнах першої і другої з вищезгаданих груп прокуратура звичайно
не входить до складу конституційних інститутів. У цих державах
(наприклад, США, Італія, Японія, Франція, Німеччина) положення
про прокуратуру містяться в спеціальних законах чи процесуальних
кодексах.

10.

Від типу правової системи і моделі прокуратури, прийнятої в тієї чи іншій
країні, залежать принципи організації і діяльності прокуратур. Серед основних
принципів організації і діяльності органів прокуратури конституції і
законодавство країн СНД і Балтії виділяють її незалежність від яких би то ні
було органів державної влади, єдність і централізацію прокурорської системи,
захист прав та свобод громадян, гласності (Росія, Бєларусь, Латвія, Литва,
Казахстан тощо). Широке поширення в країнах колишнього СРСР після 1991
р. одержав також принцип деполітизації прокуратури.
За межами колишнього СРСР як конституційні принципи прокуратури
найчастіше
відзначаються
принципи
законності,
неупередженості,
ієрархічного контролю (Бразилія, Румунія, Іспанія) .

11.

Багато з вищевказаних принципів не можуть бути застосовні до
аналога прокуратури в США — атторнейського відомства. Тут не
існує ієрархічної підпорядкованості прокурорів, замість політичної
нейтральності має місце політична активність атторнеєв.
Специфічний і принцип законності, оскільки головним джерелом
права в США є не закон, а судовий прецедент.

12.

Отже, у світі не існує єдиної моделі прокуратури як з організаційної,
так і з функціональної точки зору. Це пов'язано не тільки з
особливостями соціального і політичного устрою різних країн.
Різноманіття пояснюється також тим, що подібні функції, що так
об'єктивно необхідні в будь-якому сучасному суспільстві, можуть
реалізовуватися через різні правові інститути і механізми відповідно до
національних правових традицій.

13.

Дякую за увагу!