Предмет фармакології, її методичні завдання

1.

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
ФАРМАКОЛОГІЯ ТА МЕДИЧНА РЕЦЕПТУРА
Берегова Тетяна Володимирівна
Кафедра фундаментальної медицини
2016 р.
Київ - 2015

2. ЛЕКЦІЯ № 1

3. Предмет фармакології, її методичні завдання.

• Фармакологія – це наука про взаємодію хімічних
сполук з живими організмами. В основному
фармакологія вивчає лікарські засоби, які
використовуються для лікування і профілактики
різних захворювань та патологічних станів.
Однією з найважливіших задач фармакології є
створення нових лікарських засобів.

4. Основні розділи фармакології

• Фармакологію поділяють на загальну і спеціальну.
• Загальна фармакологія вивчає загальні закономірності
взаємодії лікарських препаратів з живими організмами.
• Спеціальна
фармакологія
розглядає
конкретні
фармакологічні групи і окремі препарати.
• В обох розділах головна увага приділяється
фармакокінетиці
і
фармакодинаміці
лікарських
препаратів.

5. Фармакокінетика – це розділ фармакології про всмоктування, розподіл в організмі, депонування, метаболізм і виведення речовин.

• Фармакодинаміка – це розділ фармакології про
біологічні ефекти речовин, а також локалізацію та
механізм їх дії.
• Ефекти лікарських речовин є результатом їх взаємодії з
організмом. В зв’язку з цим спеціально розглядаються не
лише основні властивості речовин, які визначають їх
фізіологічну активність, але також залежність ефекту від
умов їх застосування і стану організма, на який
направлена дія речовини.

6. Принципи класифікації лікарських речовин.

7. Введення та розподіл фармакологічних препаратів в організмі

• Шляхи введення фармакологічних препаратів в організм:
ентеральні (через травний тракт) і парентеральні (поза
травним трактом).
До ентеральних шляхів відносяться: 1) введення через рот (per
os); 2) під язик (сублінгвально), трансбукально (за щоку); 3) в
шлунок або дванадцятипалу кишку; 4) в пряму кишку
(ректально).
1. Рer os - найбільш простий і зручний шлях введення. В цьому
випадку
не
потребується
стерильність
препаратів.
Всмоктування, тобто абсорбція, ряду речовин (наприклад,
ацетилсаліцилової кислоти, барбітуратів і інших слабих
електролітів, які мають кислий характер) частково відбувається
з шлунка. Але більшість препаратів всмоктується головним
чином в тонкій кишці. Цьому сприяє значна всмоктуюча
поверхня слизової оболонки кишечника (приблизно 200 м2) і її
інтенсивне кровопостачання.

8. 2. При введенні речовини сублінгвально або трансбукально (в таблетках, гранулах, каплях) – всмоктування починається дуже

швидко.
В цьому випадку препарати мають загальну дію, не проходячи при
першому пасажі печінковий бар”єр і не контактуючи з ферментами і
середовищем шлунково-кишкового тракту. Сублінгвально назначають
деякі речовини з високою активністю (окремі гормональні засоби,
нітрогліцерин), доза яких невелика.
3. Використання перорального шляху іноді недоступне у деяких хворих
(при відмові хворого приймати ліки, при порушенні акту ковтання,
беззупивній блювоті, в стані втрати свідомості, в ранньому дитячому
віці). В таких випадках лікарські засоби можна вводити по тонкому
шлунковому зонду через носові ходи або через рот в шлунок або
дванадцятипалу кишку. Інтрадуоденально вводять жовчогінні при
зондуванні.

9.

• 4. Ректальне введення використовують в тих випадках, коли
пероральний шлях введення неможливий (наприклад, при блювоті)
або лікарська речовина має неприємний смак і запах і/або
руйнується в шлунку або верхніх відділах кишечника. Дуже часто
ректальний шлях введення використовується в педіатричній
практиці.
При введенні в пряму кишку (per rectum) значна кількість
речовини (біля 50%) поступає в кровоток, минуючи печінку. Крім
того, при такому шляху введення речовина не піддається впливу
ферментів травного тракту. Всмоктування з прямої кишки
відбувається шляхом простої дифузії. Ректально лікарські препарати
назначають в суппозіторіях або в лікарських клізмах (об”єм 50 мл).
Якщо речовина має подразнюючий вплив, її комбінують з слизом.
Ректальний шлях введення не використовується для введення
високомолекулярних лікарських речовин білкової, жирової
і
полісахаридної структури, так як в товстому кишечнику вони не
всмоктуються.
Деякі речовини вводять ректально для місцевого впливу на
слизову оболонку прямої кишки, наприклад, свічі з бензокаіном
(анестезином).

10. Парентеральні шляхи введення фармакологічних препаратів

• 1. Внутрішньовенний шлях введення (в/в).
При такому шляху введення лікарські препарати одразу
попадають в системний кровотік, чим пояснюється короткий
латентний період їх дії.
В вену вводять водні розчини лікарських речовин. Введення в
вену більшості лікарських речовин слід проводити повільно (часто
після попереднього розведення препарату розчином натрію хлориду
або глюкози.
Якщо необхідно створити високу концентрацію речовини в
крові, її вводять швидко, струйно.
Внутрішньовенне введення
розчинів великих об’ємів здійснюють крапельним (інфузійним)
методом.

11. Парентеральні шляхи введення фармакологічних препаратів

• 2. Внутрішньоартеріальне введення (в/а) – введення лікарської
речовини в артерію, кровопостачаючу певний орган, дає можливість
створити в ньому високу концентрацію діючої речовини. В/а
вводять рентгеноконтрастні і протипухлинні препарати, іноді
антибіотики.
• 3. Інтрастернальне введення – введення в грудину. Використовують
при неможливості внутрішньовенного введення (наприклад, у дітей,
у осіб старечого віку).
• 4. Внутрішньом’язеве введення (в/м). Лікарські речовини зазвичай
вводять в верхньо-зовнішню ділянку сідничного м’яза. В/м вводять
як гідрофільні, так і ліпофільні речовини. Всмоктування гідрофільних
лікарських речовин відбувається в основному шляхом фільтрації
через міжклітинні проміжки в ендотелії судин скелетних м’язів.
Ліпофільні речовини всмоктуються в кров шляхом простої дифузії.
М’язева тканина має гарне кровопостачання, тому всмоктування
речовин в кров відбувається досить швидко, що дозволяє через 5-10
хв створювати досить високу концентрацію речовини в крові.

12. Парентеральні шляхи введення фармакологічних препаратів

• В/м вводять водні розчини (до 10 мл), а для
забезпечення тривалого ефекту – масляні розчини і
суспензії, що затримує всмоктування речовини з місця
введення в кров. В/м не можна вводити гіпертонічні
розчини і подразнюючі речовини.
• 5. Підшкірне введення (п/к). При п/к введенні
гідрофільні і ліпофільні лікарські речовини всмоктуються
такими ж шляхами, як і при в/м введенні, тобто шляхом
фільтрації і пасивної дифузії. П/к вводять водні розчини і
з обережністю масляні розчини та суспензії. В підшкірну
клітковину імплантуються силіковані контейнери.
Таблетовані
стерильні
тверді
лікарські
форми
імплантуються в ділянку між лопатками. П/к не можна
вводити речовини з подразнюючою дією і гіпертонічні
розчини.

13. Парентеральні шляхи введення фармакологічних препаратів

• Внутрішньоочеревинне введення (в/о). Речовини вводять в
порожнину очеревини між її парієтальним і вісцеральним
листками. Цей шлях використовується, наприклад, для
введення антибіотиків під час операцій.
• Введення під оболонки мозку. Лікарські речовини можна
вводити арахноідально або субдурально. Таким шляхом при
інфекційних ураженнях тканин і оболонок мозку вводять
антибіотики, які погано проходять через гематоенцефалічний
бар’єр. Для спинномозкової анестезії використовують
субарахноідальне введення місцевих анестетиків.
• В/в, в/а, інтрастернальне, в/м, п/к, в/о введення і введення
під оболонки мозку потребує стерильних лікарських форм і
здійснюється кваліфікованим медичним персоналом.

14.

• Інгаляційне введення. Інгаляційно вводять газоподібні
речовини, аерозолі і воздушные взвеси
мелкодисперсных твердых веществ. Всасывание
лекарственных веществ в кровь с большой поверхности
легких происходит очень быстро. Таким образом вводят
средства для ингаляционного наркоза.
• Ингаляционное введение (обычно в виде аэрозолей)
используют также для воздействия на слизистую
оболочку и гладкие мышцы дыхательных путей. Это
один из самых распространенных способов введения
бронхорасширяющих средств и препаратов
глюкокортикоидов при бронхиальной астме. В этом
случае всасывание веществ в кровь является
нежелательным, так как приводит к появлению системных побочных эффектов.

15. Основні механізми всмоктування хімічних сполук

• 1. Пасивна дифузія через мембрану клітин.
Визначається градієнтом концентрації речовин.
Таким шляхом легко всмоктуються ліпофільні
(головним чином неполярні) речовини. Чим
вище ліпофільність речовин, тим легше вони
проходять через клітинну мембрану.
• 2. Фільтрація через пори мембран. Діаметр пор
в мембрані епітелія кишечника невеликий
(приблизно 0,4 нм5, або 4 Å). Тому через них
дифундують вода, деякі іони, а також дрібні
гідрофільні молекули (наприклад, сечовина).

16. Основні механізми всмоктування хімічних сполук

• 3.
Активний транспорт (в цьому процесі беруть участь
транспортні системи клітинних мембран) характеризується
вибірковістю до певних сполук, можливістю конкуренції двох
речовин за один транспортний механізм, насиченністю (при високих
концентраціях речовини), можливістю транспорта проти градієнта
концентрації і витратою енергії (метаболічні токсини пригнічують
активний транспорт). Активний транспорт забезпечує всмоктування
гідрофільних полярних молекул, ряду неорганічних іонів, цукрів,
амінокислот, піримідінів.
• 4.
При піноцитозі відбувається інвагінація клітинної мембрани з
послідуючим утворенням пухірця (вакуолі). Останній заповнений
рідиною з захваченими крупними молекулами речовин. Пухірець
мігрує по цитоплазмі до протилежної сторони клітини, де шляхом
екзоцитоза вміст вакуолі виводиться назовні.

17. Основні механізми всмоктування хімічних сполук

• Наведені механізми проходження речовин через мембрану носять
універсальний характер і мають значення не лише для
всмоктування речовин, але і для їх розпреділення в організмі і
виведенні.
Основним механізмом всмоктування лікарських препаратів в
тонкому кишечнику є пасивна дифузія. Незначну роль грає активний
транспорт. Фільтрація через пори клітинних мембран практично не
має значення. Всмоктування білків і комплекса цианокобаламіна
(вітамін В12) з внутрішнім фактором Кастла здійснюється, очевидно,
шляхом піноцитоза.
Всмоктування з тонкої кишки відбувається відносно повільно.
Воно залежить від функціонального стану слизової оболонки
кишечника, його моторики і рН середовища, кількості і якісної
характеристики вмісту кишечника. Важливо приймати до уваги, що з
тонкої кишки речовини попадають в печінку (де частина їх
інактивується або екскретується з жовчю) і лише потім попадають в
загальний кровоток. Слід враховувати, що деякі речовини
неефективні при прийомі внутрь, так як руйнуються під впливом
ферментів шлунково-кишкового тракту (наприклад, інсулін), а також
при певній реакції середовища (особливо в кислому середовищі
шлунка, наприклад бензилпеніцилін).

18. Біодоступність

• В зв”язку з тим, що системний вплив речовини розвивається
лише після її попадання в кровотік, звідки вона попадає в
тканини, запропоновано термін біодоступність.
Біодоступність відображає кількість незмінної речовини, яка
досягла плазми крові, відносно вихідної дози препарату. В
даному випадку при ентеральному введенні величина
біодоступності визначається втратами речовини при її
всмоктуванні з травного тракту і при першому проходженні
через печінковий бар”єр. Для аналізу біодоступності
визначають площу під кривою, яка відображає залежність між
концентрацією речовини в плазмі крові і часом, так як цей
показник прямо пропорційний кількості речовини, яка попала
в системний кровоток. Визначають також максимальну
концентрацію вільної (активної) речовини в плазмі крові і час,
необхідний для її досягнення. Біодоступність речовини при
внутрішньовенному введенні приймають за 100%. Про
біодоступність можна судити і по виділенню препарату з
сечою при умові, якщо він не піддається біотрансформації. В
окремих випадках критерієм біодоступності може служити
величина фармакологічного ефекту, якщо він може бути точно
виміряний кількісно.

19. Біологічні бар’єри

Після абсорбції речовини попадають в кров, а потім в різні
органи і тканини. Більшість лікарських речовин
розпреділяється нерівномірно і лише незначна частина –
відносно рівномірно (наприклад, деякі інгаляційні засоби
для наркозу). Суттєвий вплив на характер розподілу
речовин справляють біологічні бар’єри, які зустрічаються
на шляху їх поширення. До них відносяться:
1) стінка капілярів;
2) клітинні (плазматичні) мембрани;
3) гематоенцефалічний;
4) плацентарний бар’єри.

20. Біологічні бар’єри

• 1. Через стінку капілярів, які мають характер
пористої мембрани (величина пор у людини в
середньому складає 2 нм), більшість лікарських
препаратів проходить досить легко. Виключення
складають білки плазми і їх комплекси з
препаратами. Гідрофільні сполуки, добре розчинні у
воді, проходять через пори стінки капілярів і
попадають в інтерстиціальний простір.
• 2. Через білково-фосфоліпідні мембрани клітин
вони практично не дифундують (внутрь клітин
можуть попасти лише при участі транспортних
систем). Ліпофільні сполуки добре проходять через
ендотелій капілярів і клітинні мембрани.

21. Біологічні бар’єри

3. Багато речовин погано проходить через гематоенцефалічний
бар’єр. Це пов’язано з особливостями будови капілярів мозку:
1) Ендотелій капілярів мозку не має пор, через які в звичайних
капілярах проходить багато речовин.
2) В капілярах мозку практично відсутній піноцитоз.
3) Наявність гліальних елементів (астроглія), які вистилають
зовнішню поверхню ендотелія і, очевидно, грають роль
додаткової ліпідної мембрани.
Через гематоенцефалічний бар’єр погано проходять полярні
сполуки. Ліпофільні молекули проходять в тканини мозку легко. В
основному речовини проходять через гематоенцефалічний бар’єр
шляхом дифузії, а деякі сполуки – за рахунок активного транспорту.
Є окремі невеликі ділянки головного мозку, в яких
гематоенцефалічний бар’єр практично неефективний (область
епіфіза, задньої долі гіпофіза і ін.). Слід також приймати до уваги,
що при деяких патологічних станах проникність через
гематоенцефалічний бар’єр підвищується.

22. Біологічні бар’єри

4.
Плацентарний бар’єр складний
біологічний бар’єр. Через нього проходять
ліпофільні сполуки (шляхом дифузії). Іонізовані
полярні речовини (наприклад, четвертинні
амонієві солі) через плаценту проходять погано.

23. Депонування фармакологічних препаратів

• Розподіл речовин в організмі залежить від спорідненості
препаратів до тих чи інших тканин. Певне значення має також
інтенсивність кровопостачання органа або тканини. Слід
враховувати, що значні кількості речовини можуть
накопичуватися на шляхах їх виведення. Лікарські речовини,
які циркулюють в організмі, часто зв’язуються, утворюючи
позаклітинні і клітинні депо.
• До екстрацелюлярних депо можуть віднесені білки плазми
(особливо альбуміни). Деякі речовини зв”язуються з ними
досить інтенсивно. Так, наприклад, ненаркотичний анальгетик
бутадіон зв”язується з білками плазми більш ніж на 90%.
Речовини можуть накопичуватися в сполучній тканині
(деякі полярні сполуки, в тому числі четвертичні амонієві
солі), в кісткові тканині (тетрацикліни).
Деякі препарати ( а саме, акрихін) в особливо великих
кількостях виявляється в клітинних депо. Зв’язування їх в
клітинах можливе за рахунок білків, нуклеопротеїдів та
фосфоліпідів.

24. Депонування фармакологічних препаратів

• Жирові депо представляють особливий інтерес, так як в
них можуть затримуватися ліпофільні сполуки
(наприклад, деякі речовини для наркозу).
Депонуються лікарські речовини, як правило, за
рахунок зворотніх зв’язків. Тривалість їх знаходження в
тканинних депо коливається в широких межах. Так, деякі
сульфаніламіди (сульфадиметоксин) утворюють стійкі
комплекси з білками плазми, з чим частково пов’язана
значна тривалість їх дії. Дуже довго затримуються в
організмі іони важких металів.
Розподіл речовин, як правило, не характеризує
направленість їх дії. Остання залежить від чутливості до
них тканин, тобто від спорідненості лікарських речовин
до тих біологічних субстратів, які визначають
специфічність їх дії.

25. Хімічні перетворення (біотрансформація, метаболізм) лікарських речовин в організмі.

• Більшість лікарських речовин піддається в організмі
біотрансформації. В незмінному вигляді виділяються
головним чином високогідрофільні іонізовані сполуки. Із
ліпофільних речовин виключення складають засоби для
інгаляційного наркозу, основна частина яких в хімічні реакції в
організмі не вступає. Вони виводяться легенями в такому ж
вигляді, в якому були введені.
• В біотрансформації лікарських речовин бере участь багато
ферментів, з яких найважливіша роль належить
мікросомальним ферментам печінки. Вони метаболізують
чужеродні для організма ліпофільні сполуки, перетворюючи їх
в більш гідрофільні. Суттєве значення мають і
немікросомальні ферменти різної локалізації (печінки,
кишечника і інших тканин, а також плазми), особливо в
випадку біотрансформації гідрофільних речовин.

26. Хімічні перетворення (біотрансформація, метаболізм) лікарських речовин в організмі.

• Два основних вида перетворення лікарських
препаратів: 1) метаболічна трансформація і 2)
кон’югація.
• Метаболічна трансформація – це перетворення
речовин за рахунок окиснення, відновлення і
гідроліза.
• Окисленню піддаються імизин, ефедрин,
аміназин, гістамін, фенацетин, кодеїн.
Окислення відбувається переважно за рахунок
мікросомальних оксидаз змішаного типу при
участі НАДФ, кисню і цитохрому Р-450.

27. Хімічні перетворення (біотрансформація, метаболізм) лікарських речовин в організмі.

• Відновлення відбувається під впливом системи
нітро- і азоторедуктаз і інших ферментів.
Відновленню піддаються окремі лікарські
препарати (хлоралгідрат, левоміцитин,
нітразепам і ін.).
• Складні ефіри (новокаїн, атропін, ацетилхолін,
дітилин, ацетилсаліцилова кислота) і аміди
(новокаїнамід, саліциламід) гідролізуються при
участі естераз, карбоксилестераз, амідаз,
фосфатаз і ін.

28. Хімічні перетворення (біотрансформація, метаболізм) лікарських речовин в організмі.

• Кон’югація – це біосинтетичний процес, який
супроводжується приєднанням до лікарської речовини
або його метаболітів ряду хімічних груп або молекул
ендогенних сполук.
• 1. Метилювання речовин (гістамін, катехоламіни)
відбувається за участю фермента метилтрансферази.
• 2.
Ацетилювання
речовин
(ароматичні
аміни,
сульфаніламіди) відбувається за участю фермента
ацетилтрансферази.
• Взаємодія з глюкуроновою кислотою (морфін,
оксазепам)
відбувається
за
участю
фермента
глюкуронілтрансферази.

29. Хімічні перетворення (біотрансформація, метаболізм) лікарських речовин в організмі.

• Взаємодія з сульфатами (левоміцитин, фенол)
відбувається за участю фермента сульфотрансферази.
• Взаємодія з глутатіоном (парацетамол) відбувається за
участю фермента глутатіоніл-S-трансферази.
• Кон’югація може бути єдиним шляхом перетворення
речовин або вона йде за метаболічною трансформацією.
При метаболічній трансформації і кон’югації речовини
переходять в більш полярні і більш водорозчинні
метаболіти і кон’югати. Це сприяє їх подальшим хімічним
перетворенням, якщо це необхідно, а також сприяє їх
виведенню з організму. Відомо, що нирками виводяться
гідрофільні сполуки, тоді як ліпофільні в значній мірі
піддаються в ниркових канальцях зворотньому
всмоктуванню (реарбсорбції).

30. Хімічні перетворення (біотрансформація, метаболізм) лікарських речовин в організмі.

• В результаті метаболічної трансформації і кон’югації
речовини гублять свою біологічну активність. Таким
чином, ці процеси лімітують в часі дію речовин. При
патології печінки, яка супроводжується зниженням
активності мікросомальних ферментів, тривалість дії
ряду речовин збільшується.
• В окремих випадках хімічні перетворення лікарських
речовин в організмі можуть приводити до
підвищення активності сполук, які утворюються,
підвищенню токсичності, зміни характеру дії (одним
з метаболітів антидепресанта іпразіда є ізоніазид,
який має протитуберкулозну активність, а також до
перетворення однієї активної сполуки в іншу (кодеїн
часто перетворюється в морфін).

31. Місцева і резорбтивна дія лікарських речовин.

• Дію речовини, яка виникає на місці її прикладання, називають
місцевою. Наприклад, обволакуючі засоби покривають
слизову оболонку, тим самим запобігають подразненню
закінчень аферентних нервів. При поверхневій анестезії
нанесення анестетика на слизову оболонку веде до блокади
закінчень чутливих нервів лише в місці нанесення препарату.
Але цілком місцева дія спостерігається крайнє рідко, так як
речовини можуть або частково всмоктуватися, або справляти
рефлекторний вплив.
• Дію речовини, яка розвивається після її всмоктування,
попадання в загальний кровотік, а потім і в тканини,
називають резорбтивною (від. лат. resorbeo – поглинаю).
Резорбтивна
дія
залежить
від
шляхів
введення
фармакологічних препаратів і їх здатності проходоти через
біологічні бар’єри.

32. Пряма і рефлекторна дія лікарських речовин.

• При місцевій і резорбтивній дії препарати справляють
або прямий, або рефлекторний вплив. Прямий вплив
реалізується на місці безпосереднього контакта
речовини з тканиною. При рефлекторній дії речовини
впливають на екстеро- або інтерорецептори і ефект
проявляється в зміні стану або відповідних нервових
центрів, або виконавчих органів.
• Так, використання гірчичників при патології органів
дихання рефлекторно покращує їх трофіку (ефірне
гірчичне масло стимулює екстерорецептори шкіри).
Препарат лобелін, який вводять внутрішньовенно,
збуджує хеморецептори каротидного клубочка і,
рефлекторно стимулюючи центр дихання, збільшує
об’єм і частоту дихання.

33. Локалізація і механізм дії.

34. "Мішені" для фармакологічних препаратів.

"Мішені" для фармакологічних препаратів.

35. Зворотна, незворотна, вибіркова дія.

36. Поняття про рецептор: типи та підтипи.

• Рецепторами
називають
активні
групи
макромолекул субстратів, з якими взаємодіє
речовина. Рецептори, які забезпечують прояв дії
речовин, називають специфічними.
• Виділяють 4 типи рецепторів:
• 1. Рецептори, які здійснюють прямий контроль
за функцією іонних каналів. До цього типу
рецепторів, безпосередньо зв’язаних з іонними
каналами, відносяться нікотинові ацетилхолінові
холінорецептори, ГАМКА-рецептори, глутаматні
рецептори.

37. Поняття про рецептор: типи та підтипи.

• 2. Рецептори, зв’язані з ефектором через систему “Gбілки – вторинні передатчики (месенджери)” або “Gбілки – іонні канали”. Такі рецептори є для багатьох
гормонів і ряду медіаторів (мускаринові ацетилхолінові
рецептори, адренорецептори).
• 3. Рецептори, які здійснюють прямий контроль
функції ефекторного фермента. Вони безпосередньо
пов’язані
з
тирозинкіназою
і
регулюють
фосфорилювання білків. За таким принципом
побудовані рецептори інсуліну, ряду факторів росту.
• 4. Рецептори, які контролюють транскрипцію ДНК. На
відміну від мембранних рецепторів 1-3 типів, це
внутрішньоклітинні рецептори (розчинні цитозольні або
ядерні білки). З такими рецепторами взаємодіють
стероїдні і тиреоїдні гормони.

38. Агоністи, антагоністи.

39. Механізм взаємодії „речовина-рецептор”.

• Взаємодія “речовина-рецептор” здійснюється за рахунок
міжмолекулярних зв’язків.
• 1. Один з найбільш міцних видів зв’язку – ковалентний
зв’язок. Він відомий для невеликої кількості препаратів (αадреноблокатор феноксибензамін, деякі протибластомні
речовини).
• 2. Менш стійким є поширений іонний зв’язок, який
здійснюється за рахунок електростатичної взаємодії речовин з
рецепторами. Останній типовий для гангліоблокаторів,
курареподібних речовин, ацетилхоліну.
• 3. Важливу роль відіграють ван-дер-ваальсові сили, які
складають основу гідрофобних взаємодій, а також водневі
зв’язки.
В залежності від сили зв’язку “речовина-рецептор”
розрізняють зворотню дію, характерну для більшості речовин,
і незворотню дію, яка виникає, як правило, в випадку
ковалентного зв’язку.

40. Шляхи виведення лікарських речовин з організму.

• Лікарські речовини, їх метаболіти і кон’югати в
основному виводяться з сечею та жовчю.
• 1. В нирках низькомолекулярні сполуки, розчинені в
плазмі (не пов’язані з білками), фільтруються через
мембрани капілярів клубочків і капсул.
• 2. Крім того, суттєву роль грає активна секреція
речовин в проксимальних канальцях за участю
транспортних систем. Цим шляхом виділяються
органічні кислоти і основи, пеніциліни, саліцилати,
сульфаніламіди, хінін, гістамін, тіазиди і ін.
• 3. Деякі ліпофільні сполуки можуть проникати з
крові в просвіт канальців (проксимальних і
дистальних) шляхом простої дифузії через їх стінки.

41. Шляхи виведення лікарських речовин з організму.

• Виведення речовин в значній мірі залежить від процеса
їх реарбсорбції, тобто від зворотнього всмоктування в
ниркових канальцях.
• Лікарські речовини реабсорбуються головним чином
шляхом простої дифузії. Це стосується в основному
ліпофільних неполярних сполук, які добре проходять
через біологічні мембрани.
• Полярні сполуки погано реабсорбуються з ниркових
канальців. В зв’язку з цим для виведення слабких кислот
і основ важливе значення має рН сечі. Так, при лужній
реакції сечі підвищується виведення кислих сполук
(кислота саліцилова, фенобарбітал), а при кислій –
підвищується виведення основ (фенамін, імізин).
Обумовлено це тим, що в указаних умовах сполуки
іонізовані і практично не реабсорбуються з ниркових
канальців.

42. Шляхи виведення лікарських речовин з організму

• Активний транспорт бере участь в реабсорбції ряду ендогенних
речовин (амінокислоти, глюкоза, сечова кислота).
• Ряд препаратів (тетрацикліни, пеніциліни, дифенін, колхіцин і ін.) і
особливо продукти їх перетворення в значній кількості виводяться з
жовчю в кишечник, звідки частково виводться з екскрементами, а
також можуть повторно всмоктуватися і потім знову виділятися в
кишечник (так звана кишково-печінкова циркуляція, або печінкова
рециркуляція).
• Газоподібні і багато летких речовин (наприклад, засоби для
інгаляційного наркозу) виводяться в основному легенями.
• Окремі препарати виводяться слинними залозами (йодиди,
ріфампіцин), потовими залозами (протилепрозний засіб дитофал),
залозами шлунка (хінін, нікотин) і кишечника (слабкі органічні
кислоти).
• В період лактації молочними залозами виділяється багато речовин
(снодійні, болевгамовуючі, етиловий спирт, нікотин та ін.).