Покинуте Місто Прип’ять
82.42K
Category: historyhistory

Покинуте місто Прип’ять

1. Покинуте Місто Прип’ять

Підготовив
Учень 5-В класу
Горорденківської ЗОШ l-lll ст. №1

2.

При́п'ять — місто обласного значення в Київській області. Засноване 4
лютого 1970 року на березі річки Прип'ять, поблизу залізничної станції
Семиходи. Населення евакуйоване через катастрофу на ЧАЕС у 1986 році,
внаслідок якої місто опинилося в зоні відчуження ЧАЕС.
Головним приводом для заснування міста стало будівництво однієї з
найбільших в Європі атомних електростанцій — Чорнобильської атомної
електростанції (ЧАЕС).
Чисельність населення за станом на листопад 1985 року — 47 500 осіб,
більш ніж 25 різних національностей. Нині у місті на станції Семиходи діє
пункт контролю на кордоні з Білоруссю Семиходи — Йолча.
Місто Прип'ять засноване 4 лютого 1971 року.

3.

Населення
Населення міста Прип'ять до катастрофи на Чорнобильській АЕС становило
45000 осіб.
Освіта
У місті діяло 15 дошкільних закладів на 4980 місць, 5 середніх
загальноосвітніх шкіл на 6786 місць, 1 СПТУ на 600 місць.
Спорт
10 спортивних зал, 3 басейни, 10 стрілецьких тирів, 2 стадіони.
Культура
Палац культури, кінотеатр на 1220 місць, школа мистецтв на вісім кімнат
для гурткової праці загальною місткістю 312 учнів.
«Життя в Місті для більшості прип'ятчан, тим чи іншим чином, було тісно
пов'язане з місцевим Палацом Культури. Для когось він був місцем роботи,
хтось пам'ятає дискотеки, новорічні святкові дійства, інші згадають
улюблені фільми, концерти, спектаклі чи засідання клубу веселих зустрічей… А
ще сюди часом приїжджав цирк. Палац теж пам'ятає… Пам'ятає творчі вечора
Олени Камбуровой й Юрія Ряшенцева, експозиції

4.

клубу „Червона гвоздика“, пам'ятає бешкетників, що намагаються відколупати
мозаїку з під сходів… Він здобув неймовірну популярність після втечі своїх
творців, ставши, поруч із Прометеєм — символом загиблого Міста. Та чи
загиблого?.. Кадри кінохронік і знімки з Ним облетіли увесь світ.
Він бачив і президентів, і конгресменів, поетів і акторів… Бачив і мародерів, що
розорили бібліотеку, повибивали вікна і обідрали мармур з його стін… Кого
тільки не бачив Він під своїм дахом… Він пам'ятає всіх, не поділяючи на До та
Після… Він пам'ятає все… І завжди, коли на його розкришений поріг ступає
нога людини, Він ледь відчутно здригається, і — прокидається…» (Олександр
Сирота)
За весь час роботи в літоб'єднанні змінилося три керівника. Першим
був Іван Речи, наступною була відома нині журналістка Любов
Ковалевська (у Прип'яті — Любов Тутарова), а з 1983 року і до аварії
на ЧАЕС (і навіть після — у Києві, поки існувала організація Палац
Культури «Енергетик») його очолила Любов Сирота. В об'єднанні
було не менш як 20 постійних членів. Там працювала творча
майстерня, де усі учасники могли підняти свій творчий рівень;
відбувалися зустрічі з відомими літераторами й представниками
інших творчих професій.

5.

Члени об'єднання організовували поетичні вечори та зустрічі в школах,
гуртожитках та на підприємствах міста.
До 1986 року в республіканських та всесоюзних виданнях публікувалися лише
твори Л. Сироти та Л. Ковалевської. Чорнобильська катастрофа стала поштовхом
для проявлення творчих талантів інших членів об'єднання (поета Володимира
Шовкошитного, поета й автора унікальних фільмів про Прип'ять Михайла
Назаренка, Лариси Коваленко, Любові Василевської, Стаса Константинова та ін.)
У 1984 р. літературне об'єднання разом з дискотекою «Едісон-2» створили
експериментальний диско-театр, перша дійство якого — поетична вистава
Л.Сироти «Ми не могли б не знайти одне одного», мала чималий успіх у
місті, а також стала лауреатом республіканського конкурсу дискотек.
Остання робота об'єднання — вистава про життя й творчість Марини
Цвєтаєвої «Моя спеціальність — життя» (у 2-х діях — протягом більш 2-х
годин) була поставлена у 1985 р. В той час малодоступний матеріал для
вистави збирався її автором Л. Сиротою по крихтам у бібліотеках Києва та
Дніпропетровська. Прем'єра вистави була визначною подією у місті, після
якої заввідділом культури А. Рубан та директор палац культури В. Ідельсон
прийняли рішення внести його у постійний репертуар палацу культури.
Наступний показ вистави був запланований на 4 травня 1986 року, та, по
відомим причинам, не відбувся.

6.

Майже одразу після аварії на ЧАЕС та евакуації з Прип'яті, керівниками
літоб'єднання «Прометей» (Любов Сирота), дискотеки «Едісон-2»
(Олександр Демидов) і кіностудії «Прип'ять-фільм» (Михайло Назаренко)
була створена творча група (у складі якої були також інженери ЧАЕС — поет
і бард Володимир Шовкошитний та бард і композитор-аматор Василик
Розумний), котра віршем і піснею, слайдами й фільмами несла правду про
несправедливо забуте місто енергетиків Прип'ять та його мешканців,
виступаючи в різних організаціях та підприємствах Києва (включаючи Спілку
письменників, к/с ім. О.Довженка та ін.) Ця діяльність творчої групи згодом
була відзначена обласною премією ім. Олександра Бойченка (грошевий
еквівалент якої вони перерахували у фонд відкриття пам'ятного меморіалу
першим героям і жертвам аварії на ЧАЕС на Мітінському цвинтарі в Москві);
вона ж лягла у канву художньопубліцистичного фільму відомого кінодокументаліста Роллана Сергієнка «Поріг»,
створеного на Київській кіностудії ім. О.Довженка, разом з ЦСДФ (Москва) у 1988 р.,
який пробив стіну секретності та замовчування реальних наслідків Чорнобильської
трагедії.
На сьогодні час перевезення працівників ЧАЕС між станціями
«Славутич» і «Семиходи» забезпечує 5 пар електропотягів N901910.

7.

У Прип'яті і зараз діють два підприємства — цех з дезактивації
спецодягу, простіше кажучи, пральня і гараж для автомобілів,
які возять радіоактивні відходи..
Квебецький драматург Філіпп Ландрі присвятив місту свою драму
«Повернення до Прип'яті», яка отримала високу оцінку канадських
театралів[13][14]
У Прип'яті та Чорнобильській зоні розгортаються дії серії комп'ютерних
ігор «S.T.A.L.K.E.R.», української компанії GSC Game World.
English     Русский Rules