Українці під час війни

1. Українці під час війни

УКРАЇНЦІ ПІД ЧАС
ВІЙНИ
1939 - 1945
Підготував учень 4-А класу Коляда Єгор

2. Воювала не влада, воювали конкретні люди. З їхніх маленьких історій і складається грандіозна і різнобарвна картина Другої

ВОЮВАЛА НЕ ВЛАДА,
ВОЮВАЛИ КОНКРЕТНІ ЛЮДИ.
З ЇХНІХ МАЛЕНЬКИХ ІСТОРІЙ І
СКЛАДАЄТЬСЯ ГРАНДІОЗНА І РІЗНОБАРВНА
КАРТИНА ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.
УКРАЇНОЮ ЦЯ ВІЙНА ПРОКОТИЛАСЯ КІЛЬКА
РАЗІВ – КОЖНОМУ З НАС Є ЩО
РОЗПОВІСТИ.

3. Степаненков Іван Григорович (1922 – 2000р.р.)

Знайомтеся, це мій прадідусь.
Народився він у с.Вержа
Казулинського сільського поселення
Сафоновського району Смоленської
області Росії. У 2007 році кількість
населення становила лише 6 чоловік.
У 1937 році Іван Григорович закінчив 7
класів школи, а у 1941 році –
сільськогосподарський технікум.
Під час Другої світової війни його село
було окуповане з вересня 1941 року
до 1943 року.

4.

11 липня 1941 року був зарахований курсантом до 72го
запасного артилерійського полку. З серпня 1942 по
09.05.1945 воював на Донському, 4му Українському та 3му
Українському фронтах.

5. Степаненкова (Гетьман) Олена Григорівна (1921 – 2000р.р.)

Знайомтеся, це моя прабабуся.
Народилася у м.Дніпропетровськ.
У 1939 році закінчила середню школу
№75, того ж року поступила до
Дніпропетровського державного
університету на філологічний
факультет за спеціальністю
«Українська мова та література».
Заняття перервала окупація міста - з
25.08.1941р по 25.10.1943р, потім
відновилася і закінчила навчання влітку
1945 року.

6.

Весь період окупації Олена
Григорівна провела у
м.Дніпропетровськ.
Ще зі школи вона добре
володіла німецькою
мовою, тому була зв’язною
у одній з підпільних
організацій нашого міста.
Разом з однодумцями,
дівчина кожного дня
ризикувала життям, але
довгоочікувана перемога
була важливіша за все.

7. Дніпропетровський залізничний вокзал 1941-1942 р.

8.

м.Дніпро, проспект
Яворницького, 54
Під час боїв 1941 року наше місто
постраждало. Були зруйновані мости,
вокзал, промислові підприємства.
Авіаудари знищили багато будівель.
Сильно постраждав центральний
район міста, готелі, кінотеатри.
До комплексу обласної лікарні
потрапило понад 50 бомб та снарядів.
Були будівлі і без ушкоджень, але їх
обладнання вивели з ладу.
Населення міста на кінець 1941 року
складало всього 200 тис чоловік.

9.

Липень 1943р.
Життя у
окупації.

10.

Офіс Гебітскомісара на
Жовтневій площі м.Дніпро
Одразу після захоплення міста було
введено комендантську годину.
Німці формували життя на свій лад.
Слідкували за санітарією, змінювали
назви вулиць на честь своїх керівників,
намагалися відновити транспорт та
заводи, де змушували працювати
українців.
Повністю відновили МерефоХерсонський міст та створили
понтонну переправу на місці
сучасного Кайдакського мосту.

11.

У травні 1943 року стався перший
наліт визвольної армії на
Дніпропетровськ.
На початку жовтня 1943 року, після
поранення, до визвольної операції
приєднався Іван Григорович, де
разом з товаришами успішно
звільнив 25 жовтня 1943 року місто від
загарбників.
Проживати Івана Григоровича
направили до того самого будинку,
де жила моя прабабуся. Там вони і
познайомилися.
Далі були роки фронтових листів,
адже звільненням одного міста війна
не скінчилася.

12.

Польова пошта,
03.03.1945р.
У листах відчувається переможний
настрій наших бійців:
«Фронтове життя веселе. Часто
німцям влаштовуємо концерти такі,
що підстрибують до небес та
непритомніють одразу після
приземлення…» .
А разом з тим пам’ятають і чекають
на зустріч з близькою людиною.
Прабабусі пощастило, вона
дочекалася свого Героя живим.

13.

Післявоєнне життя не було
простим, але була надія та
віра у майбутнє.
Прабабусю направили
працювати вчителем до
Ужгорода, прадідусь після
війни знаходився у Румунії.
Одружилися Іван Григорович
та Олена Григорівна у 1946
році.
м.Смоленськ
12 липня 1948 року
Виростили трьох діток – двох
чудових синів та донечку –
мою бабусю.

14.

Прабабуся все життя працювала
вчителькою, була доброю і
чуйною людиною, за що її дуже
поважали учні, їх батьки та колеги
по роботі.
Іван Григорович та Олена
Григорівна вдома, з дочкою та
онукою
Прадідусь вийшов у запас 1964
року у званні підполковника, а у
1980 році отримав звання
полковника. Часто приходив на
позакласні заняття до школи,
багато розповідав учням про події
Тих днів.
Довелося їм побувати у багатьох
містах, але більшу частину життя
прожили у м.Дніпропетровськ

15.

9 травня 1993 року
На Параді Перемоги з дітьми та онуками
Щороку 9 травня прадідусь
приймав участь у Параді
Перемоги, зустрічався з
товаришами, шукав очима тих, з
ким не бачився з часів війни.
Вони були вірні собі, своїм
поглядам, готові прикрити один
одного своїм плечем.
Низький Вам уклін.