Педагогічна творчість, як предмет педагогіки творчості

1. ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ ТВОРЧОСТІ

2. ОСНОВНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Історія розвитку педагогіки творчості.
2. Сутність поняття «педагогіка творчості».
Закони і принципи педагогіки творчості.
3. Поняття про педагогічну творчість. Базові
поняття педагогічної творчості, їх
сутність.
4. Специфічні риси та принципи
педагогічної творчості.

3. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Основна:

1.
2.
3.
Педагогічна майстерність: Підручник / [І.А. Зязюн,
Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.]; За ред.
І.А. Зязюна. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Вища
шк., 2004. – 422 с. – С. 27-40.
Пихтіна Н.П. Педагогічна творчість: навч. посіб. /
Н.П. Пихтіна. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2012. – 175 с. –
С. 31-47.
Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: Підручник
/ С.О. Сисоєва. – К.: Міленіум, 2006. – 346 с. – С. 78-87,
92-116.

4. ЗАРОДЖЕННЯ ПЕРШИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕОРІЙ ЩОДО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В ДАВНІЙ ГРЕЦІЇ

Людину формує передусім життєвий досвід.
Виховання й навчання облагороджують
людину, розвивають розум і роблять її
щасливою, тому обов’язок дорослих – дати
можливість дітям учитися (Демокріт)
Людський досвід є явищем
суб’єктивним, “людина є мірою
всіх речей – існування існуючих
і неіснуввання неіснуючих”.
“Освіта не дає паростків у душі,
якщо вона не проникає до
значної глибини” (Протагор)

5. ЗАРОДЖЕННЯ ПЕДАГОГІКИ ТВОРЧОСТІ

Людина повинна піклуватися про
свою душу й пізнавати саму себе,
мета – самопізнання і моральне
самовдосконалення (Сократ)
Забезпечити виховання характеру
й розуму особистості, а також
релігійне, моральне й
національне виховання молоді.
“Тіло людини тісно пов’язане з
душею, але в тій сполуці першість
треба визнати за душею, бо вона
надає тілу прикмет шляхетності”
(Платон)

6. АРІСТОТЕЛЬ ПРО РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

Узагальнив досягнення античної
науки, відстоював ідею
всебічного гармонійного
розвитку молоді.
У людині бачив тіло і душу.
Трьом видам душі відповідає три
сторони виховання: рослинній –
фізичне, тваринній – моральне,
розумовій – розумове. Всі
сторони виховання пов’язані між
собою, але фізичне є
передумовою розумового,
джерелами морального є
природні задатки, розвиток
навичок, розум.

7. РОЗВИТОК ПЕДАГОГІКИ ТВОРЧОСТІ В ПЕРІОД СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Теорія особистості Августина (354-430
рр.) стає теорією моральної особистості,
дослідницький пошук зосереджується на
духовних потенціях людини в її
моральному вимірі. Августин
сформулював тематичну філософську
тріаду, покладену в основу теоретичного
мислення всього Середньовіччя: Бог –
світ – людина.

8. ПЕДАГОГІКА ВІДРОДЖЕННЯ ПРО ТВОРЧУ ОСОБИСТІСТЬ

Природа наділила людину шляхетними
пориваннями, здатністю творити світле
й прекрасне. Навчання має бути легким,
приємним, враховувати інтереси дітей,
розвивати їхню активність і
самостійність (Еразм Ротердамський)
Освіта має розвивати розум учня,
самостійність його думки, критичне
ставлення до будь-яких поглядів і
авторитетів. Виховання – засіб для
виявлення, розвитку й удосконалення
того, що дала людині природа
(Мішель Монтень)

9. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ Я.А. КОМЕНСЬКОГО

В основі його філософії – гуманізм,
віра у великі можливості людини,
педагогічний оптимізм.
Пансофізм Я.А. Коменського –
вчення про те, що узагальнені
знання, здобуті людською
цивілізацією, мають бути
донесеними через школу засобами
рідної мови.
Розвиток усіх здібностей слід
починати якомога раніше, але для
цього потрібна природовідповідна
методика і сприятливе середовище.
Здібності дітей розвиваються
успішніше, якщо їхнє навчання
виходить за межі їхніх можливостей.

10. ПЕДАГОГІКА ПРОСВІТНИЦТВА ПРО ТВОРЧІСТЬ

Ж.-Ж.Руссо вважав, що
на дитину впливають
три фактори виховання
– природа (розвиває
здібності й почуття),
люди (вчать, як ними
користуватися) і
суспільство (предмети й
події збагачують досвід).
Усі разом вони
забезпечують розвиток
дитини. Найкраще
виховання – це
самостійне накопичення
життєвого досвіду.
Й.Ф. Гербарт уперше в
історії обґрунтував ідею
розвиваючого навчання. У
процесі виховуючого
навчання дітей велике
значення має розвиток у
них шести видів
багатостороннього
інтересу: емпіричного (до
навколишнього світу),
екскулятивного (до речей і
явищ), естетичного,
симпатичного (до
близьких), соціального (до
всіх людей), релігійного.

11. РОЗВИТОК ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Г.С. Сковорода розглядав
людину як частину
природи, нею народжувану,
як “мікрокосм”, що несе в
собі закони “макрокосму”,
тобто життя в цілому.
Метою виховання має бути
підготовка “істинної”,
вільної людини,
розвиненої, щасливої,
корисної для суспільства,
людини, яка була б здатна
жити й боротися.

12. К.Д. УШИНСЬКИЙ ПРО РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

В процесі формування людської
особистості взаємодіють, з одного
боку, органічна спадковість, що
визначає її біологічний розвиток, а з
другого, як головна й основна сила,
– історична наступність.
“Великий розум не переходить у
спадщину, як і широка вченість або
широкий досвід; хоч дитина й може
одержати у спадщину щасливу і
сильну нервову організацію, що
сприятиме набуттю знань і
утворенню великого розуму, але
такий щасливий спадкоємець може
скористатися своєю спадщиною, а
може і зовсім не скористатися нею
або змарнувати її на дрібниці”.

13. ПЕДАГОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ХХ СТОЛІТТЯ

Дж. Дьюї – засновник
прагматичної педагогіки –
спонукальною силою
пізнання світу людиною
виступають її потреби.
С. Френе – представник
“прогресивної педагогіки”.
Основним принципом
створеної ним “нової
школи” є здійснення
навчання через
самодіяльність учнів.
Основна форма цієї
самодіяльності – вільний
виклад ними своїх
вражень і думок.
М. Монтессорі – теорія
спонтанного розвитку
дитини, самовиховання й
самоосвіти.
Р. Штайнер – засновник
вальдорфської школи, в
основу якої покладена
антропософія –
усвідомлення своєї
людяності. Це шлях
пізнання, який намагається
привести у відповідність
духовне в людині до
духовного у Всесвіті.
Формула: не завантажуй
пам’яті учня, а розвивай
здатність відчувати,
творчо діяти, бачити й чути
Природу,формуй художній
смак.

14. ПЕДАГОГІКА ТВОРЧОСТІ

– це галузь загальної педагогіки, яка
вивчає закони та закономірності
формування творчої особистості,
розвитку та саморозвитку її творчих
можливостей в процесі освіти та
навчання; створення психологопедагогічних умов для прояву творчого
потенціалу особистості в суспільнокорисних та індивідуально-значущих
для неї видах життєдіяльності
(С.О. Сисоєва).

15.

ЗАКОНИ
ПЕДАГОГІКИ ТВОРЧОСТІ
ЗАКОН ПЕДАГОГІЧНОЇ РОЗВИВАЮЧОЇ
ВЗАЄМОДІЇ
ЗАКОН ВЗАЄМОЗУМОВЛЕНОСТІ
РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТІВ
ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ
ЗАКОН ФАСИЛІТАЦІЙНОГО РЕЖИМУ
ПЕДАГОГІЧНОГО ВПЛИВУ
НЕПЕРЕРВНОЇ ТВОРЧОЇ
РЕАЛІЗАЦІЇ ТА САМОРЕАЛІЗАЦІЇ
ОСОБИСТОСТІ

16.

ПРИНЦИПИ ПЕДАГОГІКИ
ТВОРЧОСТІ
ПРИНЦИП ВЗАЄМОЗУМОВЛЕНОСТІ
ОСВІТИ І ТВОРЧОГО
РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
ПРИНЦИП САМООРГАНІЗАЦІЇ
УЗГОДЖЕННЯ РОЗВИТКУ
ДІТЕЙ З ВЛАСНИМИ
ТЕНДЕНЦІЯМИ РОЗВИТКУ, ЗБУДЖУВАННЯ
Й ІНІЦІЮВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ

17.

ПЕДАГОГІКА ТВОРЧОСТІ
ВИВЧАЄ
ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ
В ЇЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ ВЗАЄМОДІЇ З ПЕДАГОГОМ

18. ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ ТВОРЧОСТІ

ПЕДАГОГІЧНА
ТВОРЧІСТЬ
ПЕДАГОГІКА
ТВОРЧОСТІ

19. БАЗОВІ ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ

ТВОРЧІСТЬ
ТВОРЧА
ДІЯЛЬНІСТЬ
ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ

20. ТВОРЧІСТЬ

створення нового (енциклопедичний словник
Брокгауза і Ефрона);
свідома, цілеспрямована, активна діяльність
людини, спрямована на пізнання та
перетворення дійсності, створення нових,
оригінальних предметів, витворів тощо, які
ніколи ще не існували, з метою вдосконалення
матеріального та духовного життя суспільства
(педагогічний словник);
процес створення, відкриття нового, що раніше
для певного конкретного суб’єкта було
невідомим (В.О. Моляко).

21. ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

засіб реалізації творчих можливостей
особистості (С.О. Сисоєва);
діяльність уявлення або діяльність
комбінаторна; діяльність, результатом якої є
не відображення існуючих у досвіді людини
дій і вражень, а створення нових образів чи
дій (Л.С. Виготський);
вихід за межі заданого, рух у креативному полі
(Д.Б. Богоявленська).

22. ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ

оригінальне та високоефективне вирішення
вчителем навчально-виховних завдань,
збагачення теорії та практики виховання і
навчання (педагогічний словник);
особлива галузь педагогічної науки, яка
займається виявленням закономірностей
формування творчої особистості
(В.С. Шубинський);
вивчення педагогічного досвіду, педагогічної
майстерності педагогів і їх роботи зі
самовдосконалення (Ю.П. Азаров,
А.Д. Демінцев, І.А. Зязюн, Л.М. Лузіна та ін.)

23. ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ

– це оригінальний високоефективний підхід учителя
до розв’язання навчально-виховних завдань,
збагачення теорії й практики виховання і навчання;
діяльність, що спрямована на постійне вирішення
цілого ряду навчально-виховних завдань в
обставинах, які змінюються, під час якої педагог
виробляє і втілює у спілкуванні з дітьми оптимальні,
органічні для даної педагогічної індивідуальності
нестандартизовані педагогічні рішення,
опосередковані особливостями об'єкта-суб'єкта
педагогічного впливу (Термінологічний словник).

24. СПЕЦИФІЧНІ РИСИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ:

об’єктом діяльності є дитина, яка знаходиться у
постійному розвитку;
співтворчий характер суб’єктів педагогічної
взаємодії;
можливість суб’єктивної новизни й
оригінальності процесу і результату;
обмеженість творчої діяльності педагога і
дитини в освітньому процесі часом;
вплив на педагогічну творчість педагога
багатьох факторів, які важко передбачити.

25.

ПРИНЦИП
ДІАГНОСТИКИ
ПРИНЦИП
ПРИНЦИП
САМООРГАНІЗАЦІЇ
ОПТИМАЛЬНОСТІ
ПРИНЦИП
ВАРІАНТНОСТІ
ПРИНЦИПИ
ПЕДАГОГІЧНОЇ
ТВОРЧОСТІ
ПРИНЦИП
ДОПОВНЕННЯ
ПРИНЦИП
ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОСТІ
ПРИНЦИП
ФАСІЛІТАЦІЇ
ПРИНЦИП
КРЕАТИВНОСТІ