Проведення протиепідемічних заходів при надзвичайних ситуаціях. Санітарна охорона території. Особливо небезпечні інфекції

1. Особливості проведення протиепідемічних заходів при надзвичайних ситуаціях. Санітарна охорона території. Особливо небезпечні

інфекції.
Режимно-обмежувальні заходи при
карантинних інфекціях.
Доцент кафедри інфекційних хвороб
та епідеміології
Бойчук Олександр Петрович

2.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Актуальність проблеми.
2. Епідеміологія холери.
3. Епідеміологія чуми.
4. Епідеміологія натуральної віспи та віспи мавп.
5. Епідеміологія жовтої гарячки.
6. Епідеміологія гарячки Ебола, Марбург, Ласса.
7. Організація протиепідемічних заходів при
виявленні хворого на ОНІ.
8. Особливості проведення протиепідемічних
заходів при надзвичайних ситуаціях.
9. Література.

3.

• Особливо небезпечні інфекції – це дуже
тяжкі гострозаразні інфекції, які здатні
масово поширюватись у вигляді епідемій та
пандемій і дають високий відсоток
летальності.
• До них відносяться: холера, чума, натуральна
віспа (віспа мавп), жовта лихоманка,
контагіозні вірусні геморагічні лихоманки
(Ласса, Ебола, Марбург).
• Їх називають ще “карантинними” або
“конвенційними”, так як профілактичні та
протиепідемічні заходи щодо цих інфекцій
регламентуються “Міжнародними медикосанітарними правилами” (2005 р.).

4.

Згідно МСП кожна країна протягом 24 год.
повинна
повідомити
ВООЗ
про
випадки
захворювання або виділення збудника ОНІ на її
території:
1) про кількість випадків, про кількість летальних
випадків;
2) про механізми і шляхи передачі;
3) про розміри осередку;
4) про ліквідацію осередка.

5. Наказ МОЗ України за №133, від 19.07.1995р. “Перелік особливо небезпечних, небезпечних збудників інфекційних та паразитарних

хвороб людини і носійства збудників цих хвороб”:
1. Чума.
2. Холера.
3. Натуральна віспа.
4. Жовта гарячка.
5. СНІД.
6. Пастерельоз.
7. Хвороба Марбурга.
8. Гарячка Ласа.
9. Гарячка Ебола.
10. КВГГ Денге, Чикунгунья, Долини Ріфт, Західного Нілу.
11. Енцефаломієліти: Західний, Східноамериканський.
12. Енцефаліти: Каліфорнійський, Сент-Луїс, долини Мурр.
13. Бруцельоз.
14. Туляремія.
15. Сибірка.
16. Сап.
17. Меліоїдоз.
18. Орнітоз.
19. Лістеріоз.
20. Сказ.
21. Ерізипелоїд.
22. Легіонельоз.
23. Епідемічний висипний
тиф.
24. Хвороба Бриля.
25. Ку-гарячка.
26. Мишиний тиф
27. Марсельська лихоманка.
28. Кліщовий поворотній тиф.
29. Туберкульоз.
30. Псевдотуберкульоз.
31. Геморагічні гарячки.
32. Кримська гарячка.
33. Омська гарячка.
34. Геморагічна гарячка з
нирковим синдромом.
35. Лептоспіроз.
36. Ящур.
37. Кліщовий енцефаліт.
38. Хвороба Лайма.

6.

Холера – гостра кишкова антропонозна інфекція, що
викликається бактеріями виду Vibrio cholerae (біовари
asiaticae та El-Tor), характеризується фекально-оральним
механізмом зараження, ураженням тонкої кишки, діареєю,
блюванням, швидкою втратою організмом води та
електролітів з розвитком різного ступеню зневоднення.

7.

Особливості 7 пандемії холери
(розпочалася в 1961 р., триває по даний час):
1) виявлено надзвичайну різноманітність холерних і
холероподібних вібріонів в епідемічних осередках;
2) доведена здатність холерного вібріона до сапрофітичного
способу життя;
3) доведена здатність холерного вібріона змінювати свої
антигенні та біохімічні властивості в залежності від умов
середовища перебування.
7 пандемія холери викликана Vibrio cholerae El-tor.
За даними ВООЗ в 2010 році в світі було від 3 до 5 млн.
випадків холери і 100—130 тисяч смертельних випадків.

8. Ендемічні осередки холери зустрічаються в Африці, Латинській Америці, Індії, Південно-Східній Азії. Останній епідемічний

випадок зареєстрований на Гаїті —
в 2010 році, захворіло біля 200 тисяч людей, загинуло 3333
людини.
У 2011 р. відбувся спалах холери в Україні – м. Маріуполь
Донецької області, де було зареєстровано 33 випадки холери та
24 – віброносійства.

9.

Класифікація Берга, 1984 р.
рід vibrio Pacini, Vibrio cholerae:
вид v. ch. Pacini, родина v. cholerae О1.
Класифікація 1974 р. (Україна)
Сероваріанти – v.ch. Inaba, v. ch. Ogava, v. ch. Hikojima.
Біоваріанти – v.ch.cholerae, v.ch. El-tor.
Збудниками холери є токсигенні штами серогрупи О1 - О155.
Токсигенність визначається наявністю гена холерного токсину Vct+.
Вібріони, які не аглютинуються О-сироватками, називають НАГвібріонами, їх висівають з довкілля в міжепідемічний період і від
хворих на холеру в період реконвалесценції.
У морській воді виявляють також галофільні вібріони. Вони
викликають діарейні захворювання у людей (не холеру), фактором
передачі може бути риба, копчена або слабо посолена.

10.

Холерний вібріон - короткі зігнуті рухомі палички, мають
джгутик, грамнегативні аероби, добре фарбуються
аниліновими фарбами, спор і капсул не утворюють, ростуть
на лужних середовищах (пептонна вода pН 7,6-9,2) при
температурі 10-40 °C.

11.

Джерелом інфекції при холері є тільки людина – хвора і
вібріоносій. Механізм передачі - фекально-оральний.
Шляхи передачі: водний, харчовий, контактно-побутовий.
Інкубаційний період триває від декількох годин до 5 діб,
найчастіше 24-48 год.
Сприйнятливість до холери у людей висока. Після перенесеної
інфекції зберігається нетривалий імунітет (3-6 міс.).
Для холери в умовах помірного клімату характерна виражена
літня сезонність.
Соціальні фактори, які сприяють поширенню холери:
незадовільний санітарно-комунальний стан територій;
недостатнє забезпечення населення питною водою;
аварійний стан каналізаційної мережі;
недоліки в санітарній очистці населених пунктів;
відсутність локальних очисних споруд в інфекційних стаціонарах.

12. Холера. Діагностика

• Для підтвердження діагнозу холера
посів матеріалу проводять на
1% лужну пептонну воду, на якій
культура виростає через 6 годин у
вигляді блакитної плівки на поверхні
води (ф.30).
• Після цього для виділення чистої
культури пересівають на щільні поживні
середовища – лужний агар.
• Кінцевий результат через 24-36 годин.

13. Холера. Діагностика

Для серологічних досліджень
використовують реакцію аглютинації,
реакцію непрямої гемаглютинації,
імуноферментний аналіз визначають титр антитіл.
Прискорені методи діагностики:
імунофлюоресцентна діагностика, заснована на
специфічному світінні комплекса антиген-антитіло;
метод імобілізації і мікроаглютинації вібріонів під
впливом протихолерної О-сироватки.

14. Протиепідемічні заходи при холері залежать від епідситуації:

1. В передепідемічний період (коли немає хворих, але
висівається збудник з довкілля):
- обстежують на ф.30 хворих на тяжкі ГКІ, всіх кишкових
хворих в інфекційних і соматичних стаціонарах,
психіатричних лікарнях однократно з 01.05 по 01.11;
- громадян із ендемічних країн ізолюють на п'ять днів,
однократний посів;
- бактеріологічне дослідження з об'єктів довкілля (вода
відкритих водойм, стічних вод, в місцях водозабору,
на очисних спорудах, стічні води інфекційного
стаціонару);

15.

2. В період епідемії створюється надзвичайна протиепідемічна
комісія, яка розробляє та затверджує оперативний план
локалізації та ліквідації осередку холери.
Проводиться:
- госпіталізація хворих на холеру, вібріоносіїв в холерний
госпіталь:
- госпіталізація і обстеження на ф.30 всіх хворих на ГКІ
в провізорний госпіталь;
- ізоляція контактних осіб в ізолятор на п'ять днів, обстеження
їх на ф.30 та превентивне лікування;
- виписка хворих після клінічного одужання і 3-кратного
негативного посіву калу (для декретованих 5-кратне
дослідження калу і одноразове - жовчі);
- заключна і поточна дезінфекція;
- систематичний санітарно-гігієнічний контроль за санітарним
станом території, торгових місць, закладів громадського
харчування, водопостачанням;
- обов’язковий розтин з бакдослідженням на ф.30 померлих
від ГКІ, а також померлих від холери.

16. Холерний госпіталь

17. Схема екстреної профілактики холери у людей

Препарат
Спосіб застосування
Разова
доза (г)
Кратність
використання
Тривалість
(діб)
Тетрациклін
п/о
0,5
2
4
Доксициклін
п/о
0,1
2
4
Левоміцетин
п/о
0,5
4
4
Еритроміцин
п/о
0,5
4
4
Ципрофлоксацин
п/о
0,5
2
4

18.

Специфічна профілактика
Проводиться холерною вакциною і холероген-анатоксином.
Холерна вакцина має короткий (3-6 міс.) період дії.
В даний час є наступні пероральні протихолерні вакцини:
• Вакцина WC/rBS — складається з вбитих цілих клітин
V. Cholerae О1 з очищеною рекомбінантною В-субодиницею
холерного анатоксину (WC/rBS) — дає 85-90-% захисту у всіх
вікових групах протягом 6 місяців після прийому двох доз з
тижневою перервою.
• Вакцина CVD 103-HgR — складається з ослаблених живих
оральних генетично модифікованих штамів V. Cholerae О1
(CVD 103-HgR). Однократна доза вакцини дає захист від
V. Cholerae на високому рівні (95 %). Через три місяці після
прийому вакцини захист від V. Cholerae El Tor був на рівні
65 %.

19.

Чума – особливо
небезпечне гостре зоонозне
природно-осередкове
інфекційне захворювання,
яке викликається Y. рestis,
протікає з вираженим
інтоксикаційним
синдромом, лихоманкою,
ураженням лімфатичних
вузлів, легень та інших
внутрішніх органів, часто з
розвитком сепсису та
характеризується високою
летальністю.

20. Чума. Епідеміологія

Природні осередки чуми є
на всіх материках, окрім
Австралії.
Найзначніші з них
знаходяться в Центральній та
Південно-Східній Азії
(Монголія, Китай, Індія,
Пакистан, Індонезія, В'єтнам),
на Близькому Сході, в Африці
(Кенія, Танзанія, Конго,
Сенегал, Мадагаскар,
Мозамбік, Уганда, Зімбабве),
в Південній Америці (Болівія,
Бразилія, Перу, Еквадор),
в США.
В вересні 1994 р. спалах
легеневої чуми відбувся в
Індії. До кінця місяця кількість
хворих перевищила 1500 чол.,
із них 47 померло.

21.

Збудник чуми – Iersinia pestis належить до роду Iersinia.
Розрізняють 2 варіанти збудника чуми:
1) континентальний, їх виділяють у природних осередках
країн Середньої Азії,
2) океанічний, їх виділяють в портових містах і природних
осередках США.
Iersiniа pestis утворює ендо- і екзотоксин, містить соматичний
О-антиген, капсульний та інші (20 антигенів).
Чума – трансмісивний зооноз. Виділяють первинні осередки
“дикої чуми” і “антропургічні” вторинні осередки чуми.
Природні осередки пов’язані з природними резервуарами;
дикими гризунами і їх ектопаразитами блохами і існують
незалежно від діяльності людини в зоні степів, напівпустель,
пустель. Джерело інфекції – дикі гризуни (> 300 видів): ховрахи,
бабаки, полівки, піщухи, тарбагани, чорний абіссінський і
багатососковий щурі, дикі морські свинки, земляні білки.
В антропургічних осередках основними резервуарами є:
сірий щур або пацюк, чорний щур, рудий щур, а також верблюд.

22. Чума. Епідеміологія

Зараження
відбувається
трансмісивним,
контактним,
аліментарним і
повітрянокрапельним
шляхами

23.

• Специфічними трансмісивними переносниками є блохи (120
видів: щуряча, людська блоха, блоха бабаків і т.д.).
• Інтенсивне зараження бліх відбувається в період бактеріемії
перед загибеллю гризуна. Чумні бактерії розмножуються у
блохи в її передшлунку, де утворюється так званий “чумний
блок”. Коли блоха знову кусає і хоче смоктати кров, чумний
блок їй заважає і вона відригує збудника в ранку в місці укусу.
• Інкубаційний період триває 3-6 діб, інколи декілька годин, у
вакцинованих - до 8-10 діб.
• Вроджений імунітет відсутній. Індекс контагіозності
наближається до 1. Хворіють чабани, мисливці, геологи.

24. Чума. Діагностика

Важливу роль в діагностиці чуми має
бактеріологічне дослідження, яке
проводиться
в
спеціальних
лабораторіях.
Матеріалом для дослідження служить
пунктат з бубонів, гній з виразок, слиз
із зіву, харкотиння, кров, секційний
матеріал, трупи гризунів, блохи.
Матеріал упаковується в подвійну
тару, між стінками - вата, змочена в
дезрозчині. Ззовні тари – також вата з
дезрозчином. Все це в металічній
скриньці направляється спеціальним
транспортом в лабораторію.
В направленні вказується, де взято
матеріал,
епідеміологічні
дані,
діагноз.

25.

У разі виявлення хворого на чуму здійснюють такий
комплекс протиепідемічних заходів:
• ізоляція і лікування хворого в протичумному госпіталі;
• виписування перехворілого після клінічного видужання при
негативних результатах трьох бактеріологічних досліджень,
здійснених після закінчення лікування;
• виявлення і госпіталізація осіб, підозрілих на чуму,
в провізорний госпіталь;
• виявлення осіб, які мали контакт з хворим або трупами
померлих чи їх речами (за відсутності клінічної
симптоматики) і розміщення їх протягом 6-ти діб в
ізолятори.
• встановлення територіального карантину;
• подвірні обходи з вимірюванням температури тіла в усіх
мешканців населеного пункту;
• дератизація в осередку.

26. Засоби особистої екстреної профілактики

Контакт з хворим на легеневу форму чуми:
Відкриті
частини
тіла
обробляють
1% розчином хлораміну або 70% спиртом;
Рот та горло полощуть 70% етиловим спиртом;
В ніс капають 1% розчин протарголу;
Очі промивають 1% розчином борної кислоти.

27. Схема екстреної профілактики чуми у людей

Препарат
Спосіб
застосуван
ня
Разова доза (г)
Кратність
використання
Тривалість
(діб)
Ципрофлоксацин
п/о
0,25
2
7
Офлоксацин
п/о
0,2
2
7
Пефлоксацин
п/о
0,4
2
7
Доцсициклін
п/о
0,1
2
7
Амікацин
в/м
0,5
2
5
Гентаміцин
в/м
0,08
2
5
Ріфампіцин/
офлоксацин
п/о
0,3/0,2
1
5
Канаміцин
в/м
0,5
2
5
Стрептоміцин
в/м
0,5
2
5
Цефтріаксон
в/м
1,0
1
5

28. НАТУРАЛЬНА ВІСПА - викликається вірусом, характеризується лихоманкою і висипом, який залишає рубці. Передається

повітряно-крапельним шляхом та
через предмети побуту.
З 1981 г. ВООЗ
відмінено щеплення
проти натуральної
віспи, так як інфекція
ліквідована в усьому
світі.
Дівчинка з Бангладеш, хвора
на натуральну віспу

29. Діагностика:

• методи електронної
мікроскопії;
• реакція зустрічної дифузії
та преципітації в гелі;
• реакція пасивної
гемаглютинації з вмістом
вісп’яних елементів;
• реакції гальмування
гемаглютинації в
сироватці.

30. Профілактика

Для контактних осіб:
• встановлюють карантин на
17 днів;
• вакцинація,
• одноразово вводять 3 мл
донорського гама-глобуліну;
• призначають всередину
метисазон: дорослим 0,6 г 2
рази на добу, дітям - разова
доза із розрахунку 10 мг на
1 кг маси тіла дитини 4-6
днів.

31. Віспа мавп

В 1970 році в Заїрі вперше був
зареєстрований випадок захворювання людини,
викликаний вірусом віспи мавп, який близький
до вірусу натуральної віспи.
З 1981 р. по 1986 рік в Африці було
зареєстровано вже 37 випадків цього
захворювання. В 1996 -1997 р. в Заїрі було
419 випадків захворювання.
Встановлено, що віспа мавп може викликати
симптомокомплекс, схожий з натуральною
віспою. Летальність – 10-15%.
Інфекція здатна передаватися від людини до
людини. Контагіозність 15-70-100%.
Зараз проводиться спостереження за
хворими і вивчення цієї інфекції з метою
визначення необхідності профілактичних
заходів, можливо вакцинації.

32. Жовта гарячка – природно-осередкова зоонозна вірусна інфекція, яка характеризується високою температурою, інтоксикацією,

жовтяницею, геморагічним синдромом.
• В даний час реєструється в Африці (Заїр, Конго, Судан та
Сомалі), Південній та Центральній Америці (Болівія,
Венесуела, Колумбія, Куба, США).
• Збудник – Flavivirus febricis.
• Резервуаром вірусу при джунглевій формі ЖГ є мавпи
мармозети, а також гризуни, сумчасті, їжаки.
• Переносники вірусу в природних зонах Африки – комарі
Aedes simpsoni, A. africanus, A. aegypti, Америки –
москіти Нeamаgogus sperrazzini.
• Людина заражається при укусі інфікованого комара чи
москіта.
• Заражена людина приїжджає з джунглів у місто і стає
джерелом інфекції, так виникають міські вогнища ЖГ.

33.

«Жовтий Джек»

34. Вірус жовтої лихоманки і комар Aedes aegypti

• Летальність від ЖГ – до 60%.
• Інкубаційний період 10 днів.
• Діагноз підтверджується виділенням із крові хворого вірусу
ЖГ або виявленням антитіл до нього (РЗК, РГГА).
• Хворих ізолюють в стаціонари, захищені від проникнення
комарів.
• У боротьбі з комарами проводять дезінсекцію.

35.

Вакцина проти жовтої гарячки

36. Міжнародне свідоцтво про проведену вакцинацію

37. Гарячка Ебола – гостра ОНІ, яка проявляється гарячковою реакцією, геморагічним синдромом, ураженням дихальних шляхів і травного

каналу.
Збудник – Ebola virus. Захворювання виявлене в 1976 році в
Судані і Заїрі під час епідемічних спалахів з летальністю до 87%.
За 2014-2015 рр. ВООЗ зареєстровано 28 575 випадків
хвороби, зокрема 11 313 смертей у 10 країнах (Гвінея, СьєрраЛеоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Малі, США, Іспанія,
Великобританія, Італія).

38.

Природними резервуарами вірусу Ебола є фруктоїдні
кажани сімейства Pteropodidae. Не виключається зараження
людини у природі при контакті з мавпами, лісовими
антилопами і дикобразами.
Хвора людина створює надзвичайну небезпеку для
оточуючих.
Механізм передачі – контактно-побутовий (при контамінації
рук кров’ю або виділеннями хворих, при проведенні лікування
та діагностичних маніпуляцій; при роботі з досліджуваним
матеріалом), крапельний (до 1 м).
Період інкубації 2-21 дні.

39.

40. ДІАГНОСТИКА

- ензим-зв'язуючий іммуносорбентний аналіз із
захопленням антитіл (ELISA);
- полімеразна ланцюгова реакція зі зворотною
транскриптазою (ЗТ-ПЛР);
- електронна мікроскопія;
- ізоляція вірусу в клітинних культурах.
Зразки, взяті у пацієнтів,
представляють надзвичайно високу
біологічну небезпеку; лабораторне
тестування неінактивованих зразків
слід проводити в умовах
максимальної біологічної ізоляції.

41.

Хворий негайно госпіталізується в герметизовану палату чи
бокс. Для перевезення хворого використовують спеціальний
герметизований автотранспорт.
Обслуговуючий персонал (чисельність мінімальна) перебуває
поряд теж в герметизованому боксі, на казарменному
становищі.
Усіх, хто спілкувався з хворими, ізолюють і спостерігають
протягом 3 тижнів, термометрія.
Медичні працівники спостерігаються 30 днів, дворазове
вимірювання температури. Діагностування на вірус і антитіла.
ПЧК 1 типу, гермошлеми, респіратори.
Поточна і заключна дезінфекція.
Систематичний контроль за контингентами, які прибувають в
нашу країну з Африканського континенту.
Карантин для прибулих з місцевості, де реєструється ГЕ –
17 діб.

42. Умови лікування: контраст між Лондоном і Монровією

43.

44.

45. Схема екстреної профілактики лихоманки Ебола

Препарат
Спосіб застосування
Разова доза
(мл)
Кратність
Специфічний
імуноглобулін
в/м
6
1
Специфічний
імуноглобулін
Обколювання
ділянки
пошкодженої
шкіри (п/ш) + в/м
1-3
+
до 6
1

46.

Гарячка Марбург
– збудник подібний до вірусу Ебола, відрізняється дещо
за антигенною структурою.
Вперше зареєстровано в 1967 році в м. Марбурзі та
Франкфурті (Німеччина) і Загребі (Югославія) серед
працівників біофабрики, де готували культури клітин з нирок
зелених мавп Cercopithecus aethiops, привезених з Уганди.
Найбільші спалахи цієї хвороби відбулися в ДР Конго в
1998–2000 рр. (загалом 154 захворілих, 123 померлих —
летальність 83%) та в 2004–2005 рр. в Анголі, де захворіло
374 особи, з яких 323 померло (летальність 88%).
У хворої людини збудник міститься у крові, передається
так само, як і Ебола.

47. Гарячка Ласса – природно-осередкова інфекція, яка викликає тяжке захворювання з геморагічним синдромом і ураженням нирок.

Збудник Lassa virus реєструється в Нігерії та інших країнах
Західної Африки (С’єрра-Леоне, Ліберія).
Джерело - багатососковий щур, виділяє вірус з сечею та
фекаліями. Зараження людей в природних осередках
відбувається під час вживання води, продуктів, інфікованих
сечею гризунів, вдиханні пилу.
Передача серед людей реалізується при контакті з кров'ю,
фекаліями, сечею хворих (через мікротравми шкіри, при
контакті з інфікованими предметами), зрідка статевим шляхом,
вертикальним механізмом.

48.

Діагностика – серологічна (РЗК, РНІФ,
РН), вірусологічна (кров, сеча).
Хворого ізолюють в бокс.
Медичний персонал працює в
захисному одязі з респіраторами.
Хворі знаходяться в стаціонарі не
менше 1 місяця, виписка при умові
негативного результату вірусологічного
дослідження сечі.
Після перенесеної інфекції –
напружений імунітет.
Є специфічний імуноглобулін, раннє
введення якого значно полегшує
клінічний перебіг хвороби.
Заходи щодо гризунів – дератизація в
приміщеннях, захист приміщень від
проникнення гризунів, правила
зберігання продуктів.
Карантин для людей, які прибули з
ендемічних районів – 17 днів.

49. Схема екстреної профілактики лихоманки Ласса у людей

Препарат
Спосіб
застосування
Разова
доза (г)
Кратність
використання
Тривалість
(діб)
Віразол
(рибамідил)
п/о
0,2
4
10

50. В залежності від характеру виконуваної роботи і виду інфекційного захворювання, користуються такими типами костюмів:

а) перший тип - повний захисний костюм, який
складається із комбінезона або піжами, каптура
(великої косинки), протичумного халата, ватномарлевої маски (протипилового респіратора),
окулярів-консервів, гумових рукавиць,
шкарпеток (панчох), гумових або кирзових чобіт
і рушника.
Для розтину трупа необхідні додатково друга пара
рукавиць, фартух, нарукавники;

51.

б) другий тип - захисний костюм, що має комбінезон або
піжаму, протичумний халат, каптур (велика косинка),
ватно-марлеву маску, гумові рукавиці, шкарпетки
(панчохи), гумові або кирзові чоботи, рушник;
в) третій тип - складається із піжами, протичумного
халата, великої косинки, гумових рукавиць, шкарпеток,
глибоких калош, рушника;
г) четвертий тип - піжама, хірургічний халат, шапочка
або мала косинка, шкарпетки, тапочки (або туфлі).

52.

53.

54. Дії персоналу ЛПЗ при виявленні хворого або підозрі на зараження ОНІ

Ізолювати хворого;
Інформувати керівництво закладу;
Провести заходи з особистого захисту, для чого
запросити необхідний захисний одяг;
Запросити засоби для поточної дезинфекції та
забезпечити її проведення;

55.

Залишатись з хворим або підозрюваним на
захворювання до прибуття евакуаційної
бригади;
Надати невідкладну допомогу хворому;
Уточнити дані епідеміологічного анамнезу,
встановити коло осіб, які спілкувались з хворим
та скласти їх список;
Разом з евакобригадою супроводжувати хворого
до інфекційного стаціонару.

56.

57.

58.

59.

60.

61.

62.

Надзвичайні ситуації
Надзвичайна ситуація (НС)
АВАРІЯ - пошкодження, вихід з ладу або
— порушення нормальних умов
руйнування, спричинене техногенними
життя і діяльності людей на об’єкті (виробничими, технологічними) чи
природними чинниками, що призводить
або території, спричинене
аварією, катастрофою, стихійним до знищення матеріальних цінностей,
ураження і загибелі людей.
лихом, епідемією, епізоотією,
епіфітотією, великою пожежею,
КАТАСТРОФА - це раптове лихо або аварія
застосуванням засобів ураження, значних масштабів, що супроводжується
тяжкими трагічними наслідками
що призвели або можуть
(знищення, загибель, руйнація).
призвести до людських і
матеріальних втрат.
За характером походження подій, що зумовлюють виникнення НС на території
України, розрізняють 4 класи
надзвичайних ситуацій:
техногенного,
природнього,
соціально – політичного,
військового характеру.

63.

В районі надзвичайних ситуацій зростання інфекційної
захворюваності обумовлюється такими причинами:
зруйнування комунальних об'єктів (водопостачання,
каналізації, опалення);
різке погіршення санітарно-гігієнічного стану території в
зв'язку із руйнуванням промислових об'єктів, житлових
будинків, наявністю трупів людей і тварин, гниючих
продуктів тваринного і рослинного походження;
масове розмноження гризунів, поява епізоотій серед них
і активізація природних осередків інфекційних хвороб;
масова міграція організованих і неорганізованих
контингентів людей, переміщення рятувальників і
військових, різних сил і засобів, які використовуються для
ліквідації наслідків стихійних лих або катастроф;

64.

В районі надзвичайних ситуацій зростання інфекційної
захворюваності обумовлюється такими причинами:
підвищення сприйнятливості постраждалого населення
до інфекцій у зв'язку зі зниженням загальної резистентності
організму;
порушення
нормальної
роботи
лікувальнопрофілактичних і санітарно-епідеміологічних закладів, які
розташовані в зоні катастрофи або стихійного лиха;
необхідність надання додаткової допомоги місцевим
медичним закладам у проведенні заходів в зоні катастрофи.

65.

У зв'язку з неможливістю дотримання санітарних умов
водозабезпечення та харчування населення, вивозу і утилізації
нечистот із зони лиха, різко збільшується ризик виникнення і
розповсюдження кишкових інфекцій (шигельози,
сальмонельози, черевні тифи і паратифи, вірусні гепатити А та
Є, холера, ентеровірусні інфекції).
Висока скупченість людей в палатках, землянках, вагонах
або в приміщеннях, які залишилися цілими, буде сприяти
розповсюдженню інфекцій дихальних шляхів (грип, ГРВІ,
менінгококова інфекція, скарлатина, кір, епідемічний паротит,
кашлюк, дифтерія, туберкульоз).
Несвоєчасна санітарна обробка і миття постраждалих
може загострити епідемічну ситуацію у відношенні
педикульозу і висипного тифу.
Ймовірна активізація природно-осередкових інфекцій,
зокрема лептоспірозу, туляремії, зоонозних рикетсіозів,
арбовірусних інфекцій.

66. Захист населення при надзвичайних ситуаціях

• Для захисту населення при надзвичайних ситуаціях
використовуються колективні і індивідуальні засоби
захисту.
• До колективних відносять сховища, спеціальні або прості
укриття.
• Засоби індивідуального захисту поділяються на 3 групи:
• а) засоби захисту органів дихання;
• б) засоби захисту шкіри;
• в) медичні засоби.

67.

• До засобів захисту органів дихання відносяться
протигази. Вони бувають фільтруючими
(загальновійськові, цивільні і дитячі) та
ізолюючими.
• В системі цивільної оборони використовують
протигази: ГП-5, ГП-5М, ГП-7, ГП-7В. Для дітей
використовують протигази: ДП-6М (1,5-2 роки),
ДП-6 (діти старшого віку), ПДФ-7 (протигаз
дитячий фільтруючий для дітей молодшого і
старшого віку), ПДФ-Д (для дітей 1,5-7 років),
ПДФ-Ш (протигаз шкільний для дітей 7-17 років).
• Ізолюючі протигази ІП-4, ІП-46, ІП-46 М або
киснеізолюючі прилади (КІП-5, КІП-7, КІП-8)
повністю ізолюють органи дихання людини від
зовнішнього повітря за рахунок вивільнення
кисню, який надходить із регенеративного
патрону.

68.

• Засоби захисту шкіри діляться на
фільтруючі (повітряпроникливі) і
ізолюючі (повітрянепроникливі).
• До фільтруючих засобів відносяться
комплект фільтруючого одягу (ЗФО58), протичумний костюм, а до
ізолюючих - комплект ОЗК, легкий
захисний костюм Л-1 і захисний
комбінезон.
• Протичумний костюм призначений
для захисту медичного персоналу
від зараження збудниками чуми,
геморагічних вірусних лихоманок,
віспи мавп та інших збудників 1-2
груп патогенності.

69. Зменшення активності бактеріологічних середників у момент застосування досягається шляхом використання індивідуальних і

колективних засобів протибактеріологічного захисту.
• В осередку інфекції необхідно проводити екстренну
профілактику антибіотиками широкого спектру дії. В даний
час прийнято 2-х етапна схема термінової профілактики:
• До встановлення виду збудника – застосовується
антибіотик широкого спектру дії – тетрациклін або
левоміцетин (він є в індивідуальній аптечці).
• Після встановлення виду збудника – застосовуються
специфічні етіотропні середники: антибіотики, сироватки,
гама-глобуліни, вакцини.
• Крім того, необхідно проводити специфічну профілактику
– вакцинацію і ревакцинацію всього населення за
епідемічними показаннями.

70.

Для
припинення
розповсюдження
інфекційних
захворювань,
локалізації
і
ліквідації зон і осередків біологічного ураження
керівництвом цивільної оборони (держави,
області, району) встановлюється карантин або
обсервація.

71.

Карантин — це система
протиепідемічних і режимних заходів,
які спрямовані на повну ізоляцію
осередку ураження і ліквідацію в ньому
інфекційних захворювань.

72.

На зовнішніх кордонах району
встановлюється озброєна охорона,
організовується комендантська служба і
патрулювання, регулюється рух.
Забороняється вихід людей, вивіз речей,
продуктів харчування.
Вхід в район карантину дозволяється
спеціальним формуванням цивільної
оборони і медичному персоналу для
надання допомога в ліквідації наслідків
застосування біологічної зброї.

73.

Обсервація передбачає
проведення лікувальнопрофілактичних ізоляційних
заходів, спрямованих на
припинення розповсюдження
інфекційних захворювань.

74. До режимних заходів в районі обсервації відносяться:

— максимальне обмеження в'їзду і виїзду;
— заборона вивозу речей, які не пройшли
знезаражування;
— підсилення медичного контролю за продуктами
харчування і водою, зменшення руху по зараженій
території і інші заходи.

75.

ЛІТЕРАТУРА
1. Епідеміологія / За ред. проф. І.П. Колеснікової – Вінниця
Нова Книга, 2012 – 570 с.
2. Виноград Н.О. Спеціальна епідеміологія: навч. посіб. / Н.О.
Виноград, З.П. Василишин, Л.П. Козак. – К.: ВСВ «Медицина»,
2014. – 344 с.
3. Б.М. Дикий, Т.О. Нікіфорова. Епідеміологія. - ІваноФранківськ, 2006.

76.

А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Під хатами поміж садами,
Зашиті в шкуру і в смолі,
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами…
[“Чума”, друга половина 1848 р.,
Косарал]