Аскольд (княжив у Києві ? - 882 р.)
Олег (княжив у Києві 882-912)
Ігор (правив у Києві 912-945)
Ольга (правила в Києві 945-964)
Святослав (правив у Києві 964-972)
Володимир Великий (правив у Києві 980-1015 рр.)
Ярослав Мудрий (у Києві 1019-1054)
Ізяслав Ярославович (у Києві 1054-1078 (з перервами)
Святослав Ярославович (правив у Чернігові 1054-1073, у Києві - 1073-1077)
Всеволод Ярославович (правив у Переяславі 1054-1076, у Чернігові -1077-1078, у Києві 1078-1093)
Володимир Мономах (правив у Києві 1113-1125)
Мстислав Володимирович (правив у Києві 1125-1132)
Ярослав Осмомисл (Галицький князь у 1153-1187)
Митрополит Іларіон (митрополит 1051-1088)
Антоній Печерський (982 -1073 роки життя)
Іконописець Алімпій (? - 1114)
Літописець Нестор (бл. 1055 – бл. 1114)
Роман Мстиславович (перший князь Галицько-Волинської держави у 1199-1205 рр.)
Данило Романович (князь Галицько-Волинський 1238-1264)
Лев Данилович (князь Галицько-Волинський 1264-1301)
Юрій І Львович (князь Галицько-Волинський 1301-1308)
Юрій ІІ Болеслав (князь Галицько-Волинський 1323-1340)
Ольгерд (роки життя 1296-1377)
Вітовт (1350–1430)
Свидригайло (роки життя 1370-1452)
Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460–1530)
Хаджі-Гірей (?–1466)
Юрій Дрогобич (1450-1494)
Василь-Костянтин Острозький (бл. 1526-1608)
Дмитро Вишневецький (1516-1553)
Криштоф Косинський (1545-1593)
Северин Наливайко (1560-1597)
Іван Федорович (бл. 1510-1583)
Герасим Смотрицький (?-1594)
Іпатій Потій (1541-1613)
Мелетій Смотрицький (1577-1633)
Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622)
Тарас Федорович (?-1639)
Іван Сулима (?-1635)
Йов Борецький (1560-1631)
Петро Могила (1596-1647)
Богдан Хмельницький (1595-1657)
Іван Богун (1618-1664)
Адам Кисіль (1600-1653)
Іван Виговський (1608-1663)
Юрій Немирич (1612-1659)
Юрій Хмельницький (1641-1685)
Павло Тетеря (1620-1671)
Іван Брюховецький (1663-1668)
Петро Дорошенко (1665-1676) гетьман Правобережної України
Іван Сірко (1610-1680)
Дем'ян Многогрішний (1669-1672)
Іван Самойлович (1672-1687)
Іван Мазепа (1639-1709)
Семен Палій (1640-1710)
Кость Гордієнко (?-1733) кошовий отаман Війська Запорозького Низового
Пилип Орлик (1672-1742)
Іван Скоропадський (1646-1722)
Павло Полуботок (1660-1724)
Данило Апостол (1654-1734)
Феофан Прокопович (1681-1736)
Кирило Розумовський (1728-1803)
Петро Калнишевський (1690-1803)
Олекса Довбуш (1700-1745)
Максим Залізняк (1740-1769)
Іван Гонта (1740-1768)
Григорій Сковорода (1722-1794)
Артем Ведель (1767-1808)
Іван Григорович-Барський (1713-1791)
Іван Котляревський (1769-1838)
Устим Кармалюк (1787-1835)
Тарас Шевченко (1814-1861)
Микола Костомаров (1817-1885)
Пантелеймон Куліш (1819-1897)
Іван Могильницький (1778-1831)
Маркіян Шашкевич (1811-1843)
Іван Вагилевич (1811-1866)
Яків Головацький (1814-1888)
Олександр Духнович (1803-1865)
Лук'ян Кобилиця (1812-1851)
Василь Каразін (1773-1842)
Петро Гулак-Артемовський (1790-1865)
Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843)
Михайло Максимович (1804-1873)
Михайло Остроградський (1801-1861)
Володимир Антонович (1834-1908)
Михайло Драгоманов (1841-1895)
Павло Чубинський (1839-1884)
Борис Грінченко (1863-1910)
Ісмаїл Гаспринський (1851-1914)
Олександр Кониський (1836-1900)
Олександр Барвінський (1847-1926)
Юліан Романчук (1842-1932)
Юрій Федькович (1834-1888)
Юліан Бачинський (1870-1940)
Іван Франко (1856-1916)
Ілля Мечніков (1845-1916)
Іван Пулюй (1845-1918)
Агатангел Кримський (1871-1942)
Дмитро Яворницький (1855-1940)
Леся Українка (1871-1913)
Марко Кропивницький (1840-1910)
Микола Садовський (1856-1933)
Марія Заньковецька (1854-1934)
Михайло Вербицький (1815-1870)
Микола Лисенко (1842-1912)
Соломія Крушельницька (1872-1952)
Богдан Ханенко (1849-1917)
Василь Симиренко (1835-1915)
Євген Чикаленко (1861-1929)
Микола Міхновський (1873-1924)
В'ячеслав Липинський (1882-1931)
Андрей Шептицький (1865-1944)
Іван Боберський (1873-1947)
Кирило Трильовський (1864-1941)
Кость Левицький (1859-1941)
Дмитро Донцов (1883-1973)
Андрій Жук (1880-1968)
Михайло Галущинський (1878-1931)
Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген (ПСЕВДОНІМ - Василь Вишиваний) (1895-1948)
Михайло Грушевський (1866-1934)
Володимир Винниченко (1880-1951)
Сергій Єфремов (1876-1939)
Петро Болбочан (1883-1919)
Номан Челебжіхан (1885-1918)
Павло Скоропадський (1873-1945)
Євген Петрушевич (1863–1940)
Дмитро Вітовський (1887-1919)
Симон Петлюра (1879-1926)
Нестор Махно (1888-1934)
Василь Липківський (1864-1937)
Григорій Нарбут (1886-1920)
Володимир Вернадський (1863-1945)
Олександр Шумський (1890-1946)
Микола Хвильовий (1893-1933)
Михайло Волобуєв (1900-1972)
Казимир Малевич (1878-1935)
Михайло Бойчук (1882-1937)
Лесь Курбас (1887-1937)
Олександр Довженко (1894-1956)
Євген Коновалець (1891-1938)
Володимир-Сергій Залозецький-Сас (1884-1965)
Василь Мудрий (1893-1966)
Августин Волошин (1874-1945)
Іван Багряний (1906-1963)
Тарас Бульба (Боровець) (1908-1981)
Степан Бандера (1909-1959)
Андрій Мельник (1890-1964)
Ярослав Стецько (1912-1986)
Роман Шухевич (1907-1950)
Кирило Осьмак (1890-1960)
Іван Кожедуб (1920-1991)
Олексій Берест (1921-1970)
Амет-Хан Султан (1920-1971)
Василь Порик (1920-1944)
Кузьма Дерев'янко (1904-1954)
Олена Теліга (1906-1942)
Олександр Богомолець (1881-1946)
Сергій Лебедєв (1902-1974)
Андрій Малишко (1912-1970)
Максим Рильський (1895-1964)
Володимир Сосюра (1898-1965)
Павло Тичина (1891-1967)
Володимир Філатов (1875-1956)
Василь Кук (1913-2007)
Йосип Сліпий (1892-1984)
Катерина Білокур (1900-1961)
Левко Лук'яненко (1928-2018)
Іван Світличний (1929-1992)
Василь Стус (1938-1985)
Алла Горська (1929-1970)
Ліна Костенко (1930 - )
Євген Сверстюк (1928-2014)
Василь Симоненко (1935-1963)
Лесь Танюк (1938-2016)
Сергій Корольов (1907-1966)
Іван Дзюба (1931-2022)
Валерій Марченко (1947-1984)
Петро Григоренко (1907-1987)
Микола Руденко (1920-2004)
В'ячеслав Чорновіл (1937-1999)
Михайло Брайчевський (1924-2001)
Сергій Параджанов (1924-1990)
Іван Миколайчук (1941-1987)
Олесь Гончар (1918-1995)
Леонід Биков (1928-1979)
Володимир Івасюк (1949-1979)
Мустафа Джемілєв (1943- )
Микола Амосов (1913-2002)
Олег Антонов (1906-1984)
Леонід Кравчук (1934-2022 )
Леонід Кучма (1938 - )
Віктор Ющенко (1954- )
Любомир Гузар (1933-2017)
Леонід Каденюк (1951-2018)
Петро Порошенко (1965 - )
32.99M
Category: historyhistory

ПЕРСОНАЛІЇ ЗНО 2025

1. Аскольд (княжив у Києві ? - 882 р.)

• напівлегендарний варязький київський князь
• згадується у «Повісті временних літ»
• правив разом із Діром
• здійснив у 860 році похід на Константинополь, там
уклав перший відомий договір та охрестився
• за літописними свідченнями убитий новгородським
князем Олегом

2. Олег (княжив у Києві 882-912)

• 882 – цей князь з Новгорода, вбив Аскольда та завоював
Київ і таким чином об’єднав північні та південні
руські землі в одну державу
• підкорив сіверян, деревлян, кривичів, радимичів,
словенів, полян.
• 882 - переніс столицю із Новгорода до Києва і відтоді
Київ став «матір'ю городов руських»
• 907 та 911здійснив переможні морські походи на
Константинополь (Царгород). Наслідок: уклав вигідні
для Русі договори з Візантією, які надавали пільги
руським купцям і послам
• за легендою помер від укусу змії, яка заховалась у черепі
улюбленого коня

3. Ігор (правив у Києві 912-945)

• придушив повстання деревлян і уличів
• 913 і 941 здійснив грабіжницькі походи на Кавказ
• 941 -здійснив невдалий похід на Константинополь
(Царгород) – його флот спалили «грецьким вогнем»
• 944 - другий похід на Константинополь: завершився
укладенням нового торгівельного договору (не такого
вигідного як в Олега)
• 945 - загинув під час повторного збору ПОЛЮДДЯ з
деревлян – вбитий біля м.Іскоростень
• 915 р. – на півдні вперше з'явились печеніги

4. Ольга (правила в Києві 945-964)

• помстилася древлянам і підпорядкувала їх землі
безпосередньо Києву
• здійснила податкову реформу: упорядкувала збирання
данини, чітко визначивши її розміри (уроки) і місця
зберігання (погости). Тобто полюддя тю-тю… і
зникає
• в 957 - здійснила дипломатичний візит до
Константинополя де прийняла християнство
• в 959 - встановила дипломатичні стосунки з
германським імператором Оттоном І, який надіслав до
Києва кількох священників на чолі є єпископом
Адальбертом (961), але їх місія провалилась
• померла в 969 р.
• канонізована православною церквою

5. Святослав (правив у Києві 964-972)

• 964-966 – «східний похід» під час якого підкорив в'ятичів, пограбував
Волзьких булгар та знищив Хозарський каганат (захопив міста Ітіль,
Саркел), якому Русь платила данину.
• Але після розгрому хозарів південь України заполонили племена
печенігів, які почали здійснювати постійні грабіжницькі набіги на
Русь
• 967 - перший похід на Болгарію. Мета: перенести столицю в
Переяславець на Дунаю, щоб контролювати торгівлю по цій річці.
Спочатку похід був вдалий, але змушений повернутись, щоб захистити
Київ від печенігів.
• почав адміністративну реформу – посадив своїх синів намісниками в
Києві (Ярополк), Овручі (Олег), Новгороді (Володимир)
• 969 - другий похід на Болгарію і війна з Візантією – поразка під
Аркадіополем, після чого візантійці оточили Святослава у м.Доростол.
• Після переговорів, візантійці відпустили Святослава і його армію, в
обмін на обіцянку, більше ніколи не воювати проти Візантії та Болгарії.
• По дорозі додому, біля дніпрових порогів, його вбили підкуплені
візантійцями печеніги (хан Куря)

6. Володимир Великий (правив у Києві 980-1015 рр.)

• завоював Західну Україну (зокрема Червенські міста (за які Русь постійно
воювала з Польщею)
• остаточно замінив родоплемінний поділ держави на територіальний
(посадниками стали сини князя)
• невдала реформ язичництва (проголошення Перуна верховним богом)
• вирішив змінити релігію. Вибирав з іудаїзму, мусульманства та
християнства.
• 988 - запровадив християнство, як державну релігію, (сам христився в
Херсонесі (Корсунь)). Наслідки:
- поштовх до розвитку науки, культури та освіти. ВІДКРИТО ПЕРШІ ШКОЛИ
- започаткував політику «шлюбної дипломатії»
- домінує візантійська культура
- укладення династичного союзу Русі з Візантією
• збудував Десятинну церкву та «місто Володимира»
• укріпив «змієві вали» та збудував нову систему укріплень для захисту
кордонів від нападів печенігів
• карбував монети – «срібники» та «златники» на яких зображено тризуб
• НЕ ХОДИВ НА КОНСТАНТИНОПОЛЬ

7. Ярослав Мудрий (у Києві 1019-1054)

• Остаточно переміг Святополка Окаянного і захопив Київ
• програв битву під Лиственом (1024)
чернігівському князю
Мстиславу Володимировичу і з 1024-1036 на Русі існував дуумвірат:
Ярослав Мудрий контролював Правобережну Україну, а Мстислав
Чернігівський Лівобережну, тобто вони були співправителями
• 1030-1031 - відвоював у поляків Червенські міста
• 1036 р. - переміг печенігів
• 1037 - будівництво Софії Київської на честь перемоги над
печенігами, утворив Київську митрополію
• перший писаний звід законів «Руська Правда» (18 статей)
• 1051 - поставлено митрополитом русича Іларіона
• 1051 - чернець Антоній заснував Печерський монастир
• «тесть усієї Європи» - установив династичні зв’язки з більшістю
Європейських країн.
• побудував «Золоті ворота».
• встановлено принцип сеньорату в престолонаслідуванні.
• визначено стольні міста для княжіння.
• Оганізував останній похід на Царгород (Константинополь).

8. Ізяслав Ярославович (у Києві 1054-1078 (з перервами)

• тричі правив у Києві:
• І правління (1054-1068): 1068 р. після поразки від
половців на р. Альта кияни підняли повстання і вигнали
його. Проголосивши князем Всеслава Чародія, але
наступного року Ізяслав повернув Київ за допомогою
польських військ
• ІІ правління (1069-1073): 1072 р. – разом з братами
уклав «Правду Ярославовичів», згодом вигнаний із
Києва своїм братом Святославом
• ІІІ правління (1077-1078): посів київський стіл після
смерті Святослава, але у битві на Нежатині (біля
Чернігова) Ізяслав загинув у битві з племінником
Олегом Святославичем

9. Святослав Ярославович (правив у Чернігові 1054-1073, у Києві - 1073-1077)

• за заповітом батька отримав Чернігів із волостю; також
володів Муромом, Білоозером і Тмутороканню
• разом із братами Ізяславом і Всеволодом утворив
тріумвірат Ярославичів, що правив Руссю понад 20
років
• 1068 - поразка від половців на р. Альта
• 1072 - разом з братами уклав «Правду Ярославовичів»
• за допомогою Всеволода вигнав Ізяслава з
великокняжого стола і зайняв Київ 1073 року
• фундатор будівництва Успенський собору в Києві
• при ньому були складені «Ізборники» (1073, 1076)
• похований у Спасо-Преображенський соборі в Чернігові

10. Всеволод Ярославович (правив у Переяславі 1054-1076, у Чернігові -1077-1078, у Києві 1078-1093)

• згідно з батьковим заповітом 1054 року отримав
Переяслав, Ростов, Суздаль і Білоозеро
• разом із братами Ізяславом і Всеволодом утворив
тріумвірат Ярославичів, що правив Руссю понад 20
років
• 1068 - поразка від половців на р. Альта
• 1072 - разом з братами уклав «Правду Ярославовичів»
• правив не одноосібно; створив із сином Володимиром
Мономахом родинний дуумвірат, що 15 років управляв
Руссю
• фундатор Видубицького монастиря
• це батько Володимира Мономаха
• Після його смерті у Києві став правити Святополк II
Ізяславич (1093-1113)

11. Володимир Мономах (правив у Києві 1113-1125)

• спочатку Переяславський князь, який постійно воював з
половцями.
• 1097 - ініціатор кількох князівських з'їздів, зокрема
Любецького з'їзду (снем) князів, де затверджено
принцип «Однині хай кожен держить отчину свою».
• Тобто
юридично
оформилась
феодальна
роздробленість Русі.
• 1113 – кияни повстали і запросили Мономаха
княжити в Києві
• тимчасово об’єднав під своєю владою більшу частину
Київської держави, відновив одноосібну монархію
• 1109 - автор «Повчання дітям Володимира Мономаха»
• 1113 - автор «Статуту Володимира Мономаха»
• за часи правління Мономаха вперше в Києві був
побудований міст через р. Дніпро
• здійснив 80 переможних походів проти половців
• похований у Софійському соборі

12. Мстислав Володимирович (правив у Києві 1125-1132)

• зумів утримати Русь, об’єднану батьком, навіть
приєднав у 1129 непокірне Полоцьке князівство.
• організував декілька походів у Прибалтику
• похований у збудованому ним Федорівському монастирі
у Києві.
• саме із роком смерті Мстислава Володимировича
пов’язують зникнення могутньої та єдиної Київської
Русі
• «Він був великий правосудець, у ратях хоробрий і вмів
тут наводити лад, усім сусідам його був страшним, до
підлеглих милостивий і уважний. За його часу всі князі
руські жили в цілковитій тиші і не сміли один одного
скривдити. Податі при ньому хоч були великі, але всім
урівняло, і через те всі це переносили без тяготи».

13. Ярослав Осмомисл (Галицький князь у 1153-1187)

• ЦЕ НАЙКРУТІШИЙ ГАЦИЦЬКИЙ КНЯЗЬ
• за його правління Галицьке князівство досягло
найбільшої могутності,
• розширив кордони князівства приєднавши землі між
Карпатами і до гирла Дністра
• зміцнив князівську владу й боровся зі спробами бояр
утручатися в державні справи,
• воював з половцями,
• підтримував дружні відносини з Угорщиною, Польщею,
Візантією тощо.
• Після його смерті спалахнула міжусобна боротьба,
ЯКОЮ СКОРИСТАВСЯ ВОЛИНСЬКИЙ РОМАН
МСТИСЛАВОВИЧ, ЯКИЙ ЗАХОПИВ ГАЛИЦЬКЕ
КНЯЗІВСТВО І В 1199 УТВОРИВ ГАЛИЦЬКОВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО.

14. Митрополит Іларіон (митрополит 1051-1088)

• перший митрополит слов'янського походження
• митрополит Київський та всієї Русі, його поставив
Ярослав Мудрий - 1051
• автор твору «Слово про закон і благодать» (десь між
1037 і 1050)
• він викопав собі печеру на березі Дніпра й часто
залишався у ній для таємної молитви. Згодом цю печеру
зайняв преподобний Антоній Печерський. Від
преподобного Антонія Іларіон прийняв чернечий
постриг.
• причислений до лику Святих

15. Антоній Печерський (982 -1073 роки життя)


церковний діяч Київської Русі
тривалий час мешкав у печерах гори Атон у Греції
1051 - заснував Києво-Печерський монастир
родоначальник вітчизняного організованого чернецтва
з його ім'ям пов'язують реорганізацію києво-руських
монастирів на засадах суворих чернечих традицій Святої
гори (Афон, Греція). Аскетичне життя Антонія було
прикладом та зразком для князів і простолюдинів
• святий Вселенської Православної Церкви

16. Іконописець Алімпій (? - 1114)

• давньоруський іконописець і мозаїст, лікар
• чернець Києво-Печерського монастиря
• учасником розпису Успенського собору КиєвоПечерської лаври
• існує припущення, що Алімпій виконував мозаїчні
роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в
Києві (1083)

17. Літописець Нестор (бл. 1055 – бл. 1114)


перший вітчизняний історик
з 1073 чернець Києво-Печерського монастиря
автор і упорядник «Повісті минулих літ» 1113 рік.
автор «Житій святих князів Бориса і Гліба й Теодосія
Печерського»

18. Роман Мстиславович (перший князь Галицько-Волинської держави у 1199-1205 рр.)

• волинський князь
• 1199 - захопив Галицьке князівство і створив ГалицькоВолинську державу, скориставшись міжусобною боротьбою
галицьких бояр, що спалахнула після смерті Ярослава
Осмомисла
• столиця м. Галич
• 1202 - поширив свою владу на Київ
• придушив опір боярської опозиції
• Галицько-волинський літописець титулує його «самодержцем
всія Русі»
• 1204 року Папа Римський Інокентій ІІІ вислав до Великого
князя Київського Романа посольство й запропонував надати
йому королівську корону та титул Короля Русі, одначе Роман
не встиг отримати корону, оскільки він пішов війною на
Польщу де й загинув.
• установив дружні відносини з Візантією та Німеччиною
• 1205 - загинув у бою під Завихвостом (місто в Польші)
.

19. Данило Романович (князь Галицько-Волинський 1238-1264)

• в 1220-х роках разом із своїм братом Васильком відновив контроль на усією
Волинню
• 1223 - учать у битві на р. Калка
• 1238 - відновив цілісність Галицько-Волинське князівства
• 1238 - під Дорогичином розгромив німецьких лицарів-хрестоносців
Добжинського ордену
• 1239 - зайняв Київ (+ Переяслав став теж його) та посадив там свого намісника –
воєводу Дмитра (цей Дмитро захищав Київ від монголів Батия, а сам Данило
Галицький втік до Німеччини)
• 1245 - битва під Ярославом розбив галицьких бояр, угорців (мадяр) і поляків
(ляхів)
• 1245 - поїздка в столицю Золотої орди до хана Батия, де визнав залежність від
Золотої Орди та отримав ярлик на управління
• 1253 р. - коронований у Дорогичині (папа римський надіслав корону, щоб
допомогти боротьбі з Золотою Ордою, бо Данило планував повстання проти
монгол (татар))
• 1254-55 - розбив війська темника Куремси, але програв Бурундаю, тому
повторно визнав зверхність Золотої Орди
• столицю переніс з Галича до м. Холм де і був похований

20. Лев Данилович (князь Галицько-Волинський 1264-1301)

• князь перемишльський, белзький і галицький,
• приєднав до Галицько-Волинської держави частину
Закарпаття з Мукачевом (1280) та Люблінську землю
(1292)
• переніс столицю до Львова

21. Юрій І Львович (князь Галицько-Волинський 1301-1308)

• король Руський, князь Белзький, Галицький і
Волинський
• переніс столицю до Володимира-Волинського,
• 1303 - домігся утворення Галицької митрополії,
• прийняв титул «короля Русі»
• воював з Угорщиною та Польщею, втративши частину
Закарпаття й Люблінську землю
• час його правління - період економічного піднесення
князівства

22. Юрій ІІ Болеслав (князь Галицько-Волинський 1323-1340)

• син мазовецького князя Тройдена I і його дружини
Марії, дочки короля Юрія Львовича
• прийняв православ’я
• Юрій ІІ Болеслав (1323 - 1340) був одружений на дочці
великого литовського князя Гедиміна, був у союзі з
Литвою й Німеччиною.
• намагався протистояти експансії Польщі й Угорщини,
підтримував союзницькі відносини з Тевтонським
орденом і Литвою,
• Титул : «Божою милістю князь і дідич королівства
Русі»
• загинув внаслідок боярської змови оскільки він «став
розмножати число латинників і їхню віру» (поширював
католицизм)
• після його смерті Галицько-Волинське князівство
припинило існування як незалежна держава

23. Ольгерд (роки життя 1296-1377)

• син великого литовського князя Гедиміна
• один із головних будівничих Великого князівства
Литовського
• правив із своїм молодшим братом Кейстутом
• батько литовського князя і польського короля Ягайла
• 1362 р. - розбив татарське військо на Синіх Водах.
Тобто Золоту Орду.
• приєднав до Литви більшу частину земель Русі: частину
Смоленщини (1350-ті), Київщину, землі ЧерніговоСіверщини й Поділля (1362)
• у Києві посадив князювати свого сина Володимира
• за його правління руська мова стає офіційною у ВКЛ

24. Вітовт (1350–1430)

• великий князь литовський з династії Гедиміновичів; син
Кейстута, небіж Ольгерда і двоюрідний брат Ягайла
• виступав проти умов Кревської унії 1385 та боровся за
політичну незалежність Великого князівства Литовського
від Польського королівства
• 1392 р. – уклав Острівську угоду, за якою була визнана
фактична верховна влада Вітовта в ВКЛ, але Ягайло деюре зберігав титул великого князя литовського, після
цього почав ліквідовувати удільні князівства
• 1399 р. – програв битву татарам на р. Ворскла
• 1410 р. – Грюнвальдська битва – остаточно переміг
війська Тевтонського ордену
• 1413 р. – Городельська унія, за якою Вітовт став довічним
воловарем ВКЛ

25. Свидригайло (роки життя 1370-1452)

• Великий князь Литовський (1430-1435).
• син Ольгерда. У жовтні 1430 року, після смерті
Вітовта, став його наступником.
• 1432-1434 - повів боротьбу проти посилення впливу
Польщі на Велике князівство Литовське та проголосив
створення Великого князівства Руського.
• 1435 р. - програв битву під Вількомиром та війну
Сигізмунду Кейстутовичу (ставленику поляків).
• 1440-1452 - був Волинським князем
• після його смерті Волинське князівство остаточно
ліквідували

26. Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460–1530)

• український князь, видатний полководець і державний
діяч Великого князівства Литовського
• організував захист українських земель від набігів
кримських татар
• брав участь у московсько-литовських війнах, надавав
підтримку православній церкви
• переміг московські війська у битві під Оршею 1514 р.
Один із найвизначніших меценатів та власників землі того
часу (входило 100 міст, 40 замків, 1300 сіл); іноземці
називали
його
володіння
«Країною
князя
Острозького», площа володінь перевищувала сучасну
Тернопільську області

27. Хаджі-Гірей (?–1466)

• засновник Кримського ханства, перший хан з
кримської династії Гіреїв.
• 1449 - за допомогою польського короля проголосив
незалежність Кримського ханства від Золотої орди
• у зовнішній політиці орієнтувався на шляхетську
Польщу. Зокрема, 1461 р. підтримував Казимира IV,
який намагався захопити Новгород. Вів боротьбу проти
Золотої Орди. В 1465 р. завдав поразки хану Великої
Орди Махмуду, що йшов походом на Литовське
князівство та на Москву

28. Юрій Дрогобич (1450-1494)

• український учений, астроном, доктор філософії й
медицини, освітній діяч
• 1480-1482 - ректор Болонського університету
(Італія),
професор
Краківського
університету
(Польща)
• 1483 у Римі видав книгу «Прогностична оцінка
поточного 1483 року», яка є першою відомою
друкованою книгою, написаною українцем.
• серед його студентів був майбутній видатний астроном
Миколай Коперник

29. Василь-Костянтин Острозький (бл. 1526-1608)

• православний князь, культурно-освітній діяч, меценат;
• його називали - «некоронованим королем Русі»
• створив Острозьку академію у 1576 р. Викладалися в ній
«сім вільних наук» - граматика, риторика, діалектика,
арифметика, геометрія, астрономія, музика. То була перша
в Україні вища «слов’яно-греко-латинська» школа;
• засновник друкарні в Острозі (1578 р.) куди приїхав Іван
Федоров;
• на його кошти видано Острозьку Біблію (1581 р.) –
перший повний текст Біблії церковнослов'янською мовою
• противник Берестейської церковної унії та захисник
православ’я.
• ЗАХИСНИК ПАВОСЛАВНОЇ ВІРИ

30. Дмитро Вишневецький (1516-1553)

• український православний князь, «степовий король»
• перший козацький гетьман,
• 1556 р. - засновник першої Запорозької Січі на
о. Мала Хортиця
• здійснював походи в Крим
• 1663 р. потрапив у полон під час походу в Молдавію і
був страчений турками
• герой української народної думи про Байду
• «Вишневецького кинули з башти на гаки, вмуровані в
стіни над морською затокою… Він зачепився ребром за
гак і так жив ще три дні, доки турки не забили його з
луків, не стерпівши його лихослів’я на Магомета» цитата з думи про Байду.

31. Криштоф Косинський (1545-1593)

• український військовий діяч, шляхтич, козацький
отаман
• полковник Війська Запорозького реєстрового (1590)
• гетьман козаків-низовиків (1591-1593).
• організатор козацького повстання 1591–1593 років в
Україні проти шляхти й урядової адміністрації Речі
Посполитої
• привід до повстання: майнова суперечка між
К.Косинським і О.Острозьким, але швидко переросло
у козацьке повстання майже по всій Україні (Київщина,
Брацлавщина), Поділлі, Волині, що отримало назву
повстання Косинського. Протягом 1592 року
нереєстрові козаки та селяни захопили Переяслав,
Київ. На Волині в основному нападали на маєтки
Острозьких.
• загинув в одній із сутичок під П’яткою.

32. Северин Наливайко (1560-1597)

• український військовий діяч, козацький ватажок
• вступив на службу до приватного війська князя
Василя-Констянтиновича Острозького. Брав участь у
розгромі заколоту Кшиштофа Косинського
• 1594-1596 - очолив разом з Григорієм Лободою,
Мартином
Шаулою
антипольське
народне
повстання
• повстання зазнало поразки. Повстанців оточили в
урочищі Солониця (Полтавська обл.) і С.Наливайка
стратили у Варшаві

33. Іван Федорович (бл. 1510-1583)

• український першодрукар і книговидавець
• вважається засновником друкарства у Московському
царстві де у 1564 (у Москві) свою першу книгу «Апостол».
• 1572 - заснував друкарню у Львові, де видав книги
«Апостол» (1574) і «Буквар» (1574)
• на кошти В.К. Острозького заснував друкарю в Острозі
де видав спільно з Г.Смотрицьким «Острозьку
Біблію» (1581) – перше друковане видання Біблії
церковнослов'янською мовою

34. Герасим Смотрицький (?-1594)

• культурно-освітній діяч, письменник, педагог
• 1578 - автор першого полемічного твору «Ключ
царствія небесного...»
• 1580 - перший ректор Острозької академії
• головний перекладач і редактор «Острозької Біблії»
(1581) та допомагав І.Федорову видати «Буквар» (1578)

35. Іпатій Потій (1541-1613)

• Український
письменник-полеміст,
ВолодимироБерестейський єпископ
• «батько унії» та один iз засновникiв греко-католицької
(унiатської) церкви в Українi
• Автор твору «Унія»
• саме Іпатій Потій та луцький єпископ Кирило
Терлецький поїхали до Риму, де Папа Климент VIII
проголосив
об'єднання
(унію)
католицької
і
православної церков
• активний учасник Берестейського собору 1596 р.
• 1599-1613 - митрополит УГКЦ
• православні кияни його не пустили до Києва
• один з православних хотів зарубати Потія шаблею;
життя врятував золотий ланцюг на шиї (щоправда, 3
пальці лівої руки були відрубані).

36. Мелетій Смотрицький (1577-1633)

• письменник, церковний і освітній діяч
• український мовознавець, праці якого вплинули на
розвиток східнослов'янських мов
• 1618-1620 – викладач і ректор Київської братської
школи. Саме ця школа в 1632 р. об’єдналась з
Лаврською школою і так виникла КиєвоМогилянка.
• автор полемічних творів на захист православ'я, зокрема
• «Антиграфі» (1608), «Тернос» (1610)
• найвизначніший твір – «Граматика словенська» перший підручник з укр. мови (1619)

37. Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622)

• гетьман реєстрового козацтва.
• який очолив морські героїчні походи козаків на
турецькі фортеці Ізмаїл, Трапезунд, Синоп
• 1616 р. - захопив Кафу.
• 1618 р. - Московський похід разом з польським
королем Владиславом, який завершився укладенням
Деулінського перемир'я
• 1620 р. - допоміг висвятити Йова Борецького
(висвятив ієрусалимський патріарх Феофан) тим
самим відновити вищу православну ієрархію
• 1615 – вступив від імені усіх козаків до Київського
Богоявленського братства при якому діяла православна
братська школа, ректором якої згодом став Мелетій
Смотрицький.
• 1621 р. - Хотинська війна у якій допоміг польському
війську розгромити турецьку армію

38. Тарас Федорович (?-1639)

• 1629 р. - кошовий отаман Війська Запорозького
нереєстрового, до того корсунський полковник
• один із командирів козацьких найманців у
Тридцятирічній війні, реформував козацьке військо,
посиливши роль кавалерії
• 1630 р. - керівник антиурядового козацькоселянського
повстання
проти
уряду
Речі
Посполитої. У боях під Корсунем і під Переяславом
повстанці розбили військо Речі Посполитої (ці події
описані у творі Т.Шевченка «Тарасова ніч») і в червні
примусили польського гетьмана С.Конєцпольського
підписати Переяславську угоду
• Після цього відійшов на Запоріжжя. В козацьких
літописах говориться, що Федорович помер через
дев'ять років після повстання. Є перекази, що він
помер у Корсуні, де був похований на Богуславському
цвинтарі.

39. Іван Сулима (?-1635)

• гетьман нереєстрових запорозьких козаків (1628-1629, 1630-1635)
• брав участь у «морських походах козаків», але потрапив в полон і 15 років(!)
перебував в полоні на галерах. Сулимі вдалося звільнитися з кайданів та захопити
бойову галеру разом з її екіпажем в 300 яничарів. Сулима, прикувавши яничарів
до весел, наказав гребти до Риму. У «вічному місті» обідраний, напівголий екіпаж
Сулими справив надзвичайне враження, а коли досі не бачені моряки невідомо
якого флоту вишикували на пристані ще й 300 відбірних яничарів, закутих у
кайдани, за що Папа Римський нагородив його золотою медаллю із власним
портретом.
• 1635 р. – повертаючись з походу проти Османської імперії на чолі козацького
(нереєстрового) війська, захопив фортецю Кодак на Дніпрі й винищив її
німецьку (найману) залогу з комендантом фортеці, полковником французом
Жаном Маріоном. Далі Сулима розіслав універсали до українського населення,
закликаючи його до боротьби проти польсько-шляхетського гніту. Королівські
комісари Адам Кисіль організував похід реєстрових козаків проти повстанців.
• підступно схоплений частиною реєстрової старшини і переданий полякам, які
його стратили у Варшаві

40. Йов Борецький (1560-1631)

• 1620-1631 - митрополит Української православної
церкви
• 1604-1605 - ректор Львівської братської школи
• 1615-1618 - один із засновників Київської братської
школи
• автор полемічних творів, спрямованих на захист
православ’я, зокрема «Протестації»
• 1628-1629 - разом із греко-католицьким митрополитом
Йосифом Велямином Рутським спробували примирити
українські церкви, однак козаки були проти
• духовний та політичний наставник Петра Могили

41. Петро Могила (1596-1647)

• 1632-1647 - митрополит Української православної
церкви, реформатор православної церкви
• син молдавського господаря, брав участь у Хотинській
війні, але під впливом Йова Борецького прийняв
чернецтво в 1625 р.
• 1627 - архімандрит Києво-Печерської лаври
• 1632
- переконав короля прийняти «Пункти
заспокоєння руського народу» - домігся від польської
влади визнання відновлення вищої православної
церковної ієрархії
• 1631 – заснував Лаврську школу
• 1632 – він ініціатор об'єднання Лаврської школи з
Київською братською школою і так було утворено
Києво-Могилянську колегію
• автор «Требника», «Служебніка» та ін.

42. Богдан Хмельницький (1595-1657)

• український військовий та державний діяч, полководець,
дипломат, учасник козацько-селянських повстань 1630-х
рр.
• навчався у єзуїтському колегіумі, брав участь в битві з
турками під Цецорою у якій загинув його батько, сам
Богдан потрапив в полон на два роки
• з 1638 - чигиринський сотник
• 1647 - чигиринський підстароста Данило Чаплинський
напав на хутір у Суботові, пограбував майно, підступом
відібрав привілей на слободу Суботів, під час нападу
загинув син Богдана – Остап.
• керівник Національно-визвольної війни, засновник
Української козацької держави, гетьман України у 16481657 рр., установив відносини з Кримським ханством,
Молдовою, Московією, Швецією, Трансільванією та ін.

43. Іван Богун (1618-1664)

• виступаючі заукраїнський військовий та державний діяч,
учасник козацько-селянського повстання 1637-1638 рр., брав
участь в усіх битвах Національно-визвольної війни
• 1651 - особливо відзначившись у Берестецькій битві у якій
після полону турками Б.Хмельницького, він був обраний
наказним гетьманом та зумів вивести з оточення основну
частину козацького війська
• 1653 - розбив армію Стефана Чарнецького під Монастирищем
(ця перемога зображена на картині Івана Самокриша)
• відмовився присягнути на вірність московському цареві,
збереження
української
державності,
критикував
Ю.Хмельницького за укладення Переяславських статей
• 1663-64 - брав участь в поході П.Тетері на Лівобережну
Україну
• 1664 - поляки звинуватили його у зносинах з Москвою і
розстріляли

44. Адам Кисіль (1600-1653)

• один з чотирьох православних сенаторів Речі
Посполитої (це верхня палата парламенту) Він
представляв русинів, як у той час називали українців і
білорусів, адже був православного віровизнання.
Певний час був уніатом, але дуже скоро повернувся до
православної церкви.
• 1637-38 - Кисіль вів переговори з повсталими
козацькими ватажками, і відіграв не останню роль у
забезпеченні "золотого десятиліття спокою"
• 1648 - брацлавський воєвода, з 1649 (26 лютого
король вислав йому привілей) - київський воєвода
• вів переговори з Богданом Хмельницьким у лютому
1649 р. в Переяславі, а згодом 1651 р., у Білій Церкві
• він був прихильником примирення з повсталими
• 1653 - помер через хворобу (подагра).

45. Іван Виговський (1608-1663)

• на початку Хмельниччини брав участь у битві під
Жовтими водами (1648) на боці польських військ. У ході
битви потрапив до татарського полону, але був викуплений
гетьманом Б.Хмельницьким. Сформував і очолив уряд при
гетьмані - Генеральну військову канцелярію
• 1648 - став генеральним писарем і виконував
найважливіші доручення Б. Хмельницького
• 1657-1659 - гетьман Війська Запорозького, відстоював
державну незалежність Гетьманщини
• 1657-58 - вступив у конфлікт із Запорозькою Січчю та
Полтавським полком, який вилився у заколот під проводом
Мартина Пушкаря і Якова Барабаша (кошовий отаман
Чортомлинської січі)
• 1658 - Гадяцький договір з Річчю Посполитою
• 1659 - перемога у Конотопській битві
• провів на Волині та Галичині, займаючи посаду київського
воєводи (1659-1664). Під Чудновом поював на боці
поляків, страчений поляками і козаками гетьмана П. Тетері

46. Юрій Немирич (1612-1659)

• український магнат, державний діяч і дипломат доби
Хмельниччини. Автор проєкту Гадяцького договору
• після смерті Хмельницького став Генеральним писарем
при Івані Виговському. Від Виговського одержав
підтвердження на лівобережні маєтності під час
поновлення котрих, зокрема, загарбав частину землі
Полтавського полку, чим сприяв виникненню повстання на
Лівобережжі.
• один із творців концепції Великого Князівства Руського,
очолював українську делегацію на сейм 1659 року (для
ратифікації Гадяцького договору, автором проекту якого
був). Учасник Конотопської битви 1659 року
• загинув неподалік Ніжина в серпні 1659 під час сутички з
козаками полковника Т.Цицюри, який був за союз з
Москвою

47. Юрій Хмельницький (1641-1685)

• молодший син Б.Хмельницького
• 1657 - обраний гетьманом, але через юний вік склав
повноваження для продовження навчання
• 1659-1663 рр. - гетьман
• 1659 - Переяславські статті з Московською державою, які
обмежували суверенні права України, давали право
Московії призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім
Києва, ще у п'яти містах України
• 1660 - Слободищенський трактат (поразка під Чудновом).
• 1663 - зрікся булави і постригся в ченці під іменем Гедеон
• 1670 - Юрія захопили татари й відправили до Стамбула
• 1676-1681
- гетьман Правобережної України («князь
Сарматський», Немирів - столиця)
• 1677-1678 – участь в Чигиринських походах (другий похід
під командування візира Кара-Мустафи)
• після Бахчисарайського миру (1681) позбавлений
гетьманства, 1685 знову призначений, того ж року
страчений турками

48. Павло Тетеря (1620-1671)

• був одружений з донькою Б.Хмельницького Катериною
• писар Переяславського полку
• виступав проти союзу з Москвою і після Віленського
перемир'я організував союз з Трансільванією
• брав активну участь разом із Юрієм Немиричем у
Гадяцьких переговорах про унію України з Польщею та
Литвою
• 1660 р. - генеральний писар за гетьмана Ю. Хмельницького
• 1663-1665 - гетьман Правобережної України
• Намагався об'єднати Україну, тому вів боротьбу з Я.
Сомком, а згодом з І.Брюховецьким
• 1663-1664 - брав участь у поході Яна II Казимира на
Лівобережжя
• допомагав полякам на чолі зі Стефаном Чарнецьким і
татарами боротися проти козацько-селянських повстань на
Правобережжі
• 1665 - зрікся булави і виїхав у Варшаву

49. Іван Брюховецький (1663-1668)

• під час Хмельниччини був наближеним гетьмана Богдана
Хмельницького, обіймав посаду старшого джури
• 1659-1663 - кошовий отаман Запорізької Січі
• 1663-1668 – гетьман Лівобережної України
• 1663 - обраний гетьманом на Чорній раді (Ніжин), після якої
стратив своїх опонентів - Якима Сомка і Василя Золотаренка
• столиця - Гадяч
• 1663 - Батуринські статті
• 1663-1664 - відбив останню спробу поляків захопити
Лівобережжя (похід короля Ян II Казимира та П.Тетері)
• 1665 - перший з гетьманів відвідав Москву де підписав
Московські статті, які значно обмеживши державні права
Гетьманщини, посилили її адміністративну і фінансову
залежність від Московського царства. Також гетьман
одружився з дочкою московського боярина та став боярином
• 1668 - після майнового перепису (1666) та Андрусівського
перемир'я піднімає повстання проти Москви, але його вбили
власні козаки (прихильники Дорошенка)

50. Петро Дорошенко (1665-1676) гетьман Правобережної України


1655-1665 - позмінно очолював Прилуцький, Чигиринський,
Канівський та Черкаський полки, противник зближення з Москвою,
підтримував І.Виговського
1665 - гетьман Правобережної України. Придушив заколот
полковників - Василя Дрозда і Дацка Децика, тому для протидії
козацькій старшині створив 20 тис. наймане сердюцьке військо.
Мета - об'єднати Україну. Його називали «сонцем руїни».
1668 - скориставшись слабкістю Брюховецького перейшов на лівий
берег Дніпра і став гетьманом всієї України «Обох берегів Дніпра»
1669 - Корсунська угода з Османською імперією
1670-1674 - війна проти М.Ханенка, якого підтримувала Польща
1672 - успішна війна проти Речі Посполитої. Об'єднана українськоосмансько-татарська армія (яку також очолювали султан Мехмед IV,
кримський хан Селім I Ґерай) захопила Кам'янець та обложила
Львів. Польща була змушена укласти Бучацький мир
1674-1676 - війна проти І.Самойловича, якому допомагали
московські війська. Особливо запеклі бої велись за Чигирин
1676 - зрікся гетьманства і переїхав до Москви. Останні роки життя
Дорошенко провів у селі Ярополчому під Москвою, яке було
віддано йому в 1684 році в спадкове володіння.

51. Іван Сірко (1610-1680)

• кошовий отаман Запорізької Січі
• виступав проти політики І.Виговського, тому організував похід на
Акерман, що призвело до розпаду українсько-польсько-татарської
коаліції і не дозволило І.Виговському скористатись блискучою
перемогою під Конотопом (1659)
• 1663-1680 роках дванадцять разів його обирали кошовим отаманом
• як політик часто змінював орієнтацію обстоюючи насамперед
автономні інтереси Запорожжя й в ім'я їх встановлюючи зв'язки, то
з Річчю Посполитою, то навіть з Османською імперією і Кримом
• 1672 - претендував на гетьманську булаву, що посварило його з
новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом,
який заслав його до Тобольська (1673 звільнений)
• Сірко у боротьбі проти агресії Османської імперії провів понад 55
успішних походів і жодного не програв. Відомий лист Запорозьких
козаків до султана Османської імперії Мехмета IV 1676 р. підписав
Іван Сірко, що показано у відомій картині Іллі Рєпіна

52. Дем'ян Многогрішний (1669-1672)

Дем'ян Многогрішний
(1669-1672)
• СТВОРИВ КОМПАНІЙСЬКІ ПОЛКИ
• 1668 - як противник Андрусівського перемир'я взяв участь у
антимосковському
повстанні,
яке
розпочалось
під
керівництвом Івана Брюховецького. Був одним з перших
полковників, котрі перейшли на бік Правобережного гетьмана
Петра Дорошенка
• 1668 - Дорошенко призначив його наказним гетьманом
Лівобережної України
• 1669-1672 - гетьман Лівобережної України
• 1669 - уклав Глухівські статті з Московською державою
• відстоював автономію Гетьманщини:
- домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови
Андрусівського перемир'я, залишався у складі Лівобережжя;
- спирався на полки компанійців для протидії старшині
- вів таємні переговори з П.Дорошенком про можливість переходу
Лівобережного Гетьманату під протекторат Османської імперії
• 1672 - арештували і вислали в Сибір (перший з укр. Гетьманів)

53. Іван Самойлович (1672-1687)


1668 - приймав участь у антимосковському повстанні І.Брюховецького
1668-1669 - полковник чернігівський
1669-1672 - генеральний суддя
1672-1687 - гетьман Лівобережної України
1672 - уклав Конотопські статті з Московською державою
1674 - проголошений гетьманом «обох берегів Дніпра» та розпочав
війну проти Д.Дорошенка
1677-1678 керував козаками під час Чигиринських походів
1679 - за наказом Москви провів «Великий згін»
у внутрішній політиці Іван Самойлович започаткував виділення з
козацької старшини т. зв. Значкового, «бунчукового» (знатного,
значного) військового товариства, яке стало прообразом українського
(«малоросійського») дворянства. За правління Самойловича
Українська Православна Церква почала втрачати свою незалежність і
надалі була остаточно підпорядкована Московському патріархові.
1687 - через провал походу на Крим звинувачений у зраді і засланий
до Сибіру

54. Іван Мазепа (1639-1709)


товариш польського короля Ян II Казимира
1687-1709 - гетьман Лівобережної України
1687 - уклав Коломацькі статті з Московською державою
1689 - брав участь у Другому кримському поході
будував та реставрував православні храми (козацьке бароко)
1701 - видав універсал про запровадження на Лівобережжі
дводенної на тиждень панщини, що означало початок
повернення до закріпачення селян. За це в народі його прозвали
«вітчимом України»
1701- побудував корпус Києво-Могилянської колегії й домігся
надання йому статусу академії
сприяв формуванню стану «бунчукових товаришів» (освічену
шляхетську верству, схожа на дворянство)
1704-1708 - придушив повстання С.Палія і фактично був
гетьманом об’єднаної України
1708 - таємний договір зі шведським королем Карлом XII з
метою відродження незалежності України
російська православна церква оголосила анафему
1709 - поразка в Полтавській битві, помер у м. Бендери

55. Семен Палій (1640-1710)

• з кінця 1670-х років перебував на Запорозькій Січі
• активно воював проти Османської імперії, зокрема взяв участь
у битві під Віднем 1683 р.
• полковник Фастівського полку (Білоцерківського полку)
• не погодився з рішеннями сейму Речі Посполитої 1699 року
про заборону козацтва на Правобережжі (рішення ліквідацію
полкового устрою у Правобережній Україні)
• 1702-1704 - підняв повстання на Правобережжі з метою
приєднання до Гетьманщини
• 1704 - за розпорядженням Мазепи був арештований
• 1705 - засуджений на заслання до Сибіру

56. Кость Гордієнко (?-1733) кошовий отаман Війська Запорозького Низового

• 1702-1733 - кошовий отаман Запорізької Січі (з перервами)
• послідовний противник наступу царату на козацькі
вольності.
• 1709 - попри особисту неприязнь до гетьмана Мазепи
підтримав його і разом із 8 тис. запорожців перейшов на бік
Мазепи та шведів (Карл ХІІ).
• допоміг обранню П.Орлика
• 1711 - як кошовий отаман брав участь у поході Пилипа Орлика
на Правобережну Україну, з метою звільнення України від
російської влади
• 1711 - Після руйнування Кам'янської Січі російською
каральною експедицією Шеремєтєва у Кость Гордієнко разом із
запорожцями перебрався на територію Кримського ханства
(землі у гирлі Дніпра), де осів в Олешках і заснував
Олешківську Січ, яку очолював до 1728 р.
• противник повернення козаків на територію підвладну Москві

57. Пилип Орлик (1672-1742)

• 1706-1709 - генеральний писар І.Мазепи
• 1710-1742 - гетьман у еміграції. Мета діяльності: створення
незалежної України
• 1710 - уклав угоду з козацькою старшиною під назвою «Пакти
й конституції законів і вольностей Війська Запорізького».
• 1711 - невдалий похід на Правобережну Україну козаків та
Османської імперії
• прагнув створити європейську антимосковську коаліцію

58. Іван Скоропадський (1646-1722)

• 1706-1708 - Стародубський полковник
• 1708-1722 - гетьман Лівобережної України
• 1709 - «Решетилівські статті» - перші статті укладені у
формі царського наказу. За ними створювалась посада
міністра-резидента, який слідкував за гетьманом (граф
А.Ізмайлов). Столиця - Глухів
• його правління тривало під пильним контролем російської
влади і планомірним наступом на автономію Гетьманщини:
обмежуються або й забороняються торгові відносини
Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами
й
Запоріжжям,
гальмується
розвиток
української
промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і
фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний
контроль московського уряду й купецтва. Чималих утисків
зазнає також культурне і церковне життя (зокрема заборона
українського друку 1720)

59. Павло Полуботок (1660-1724)

• 1706-1722 - Чернігівський полковник
• 1722-1724 - наказний (тимчасовий) гетьман Лівобережної
України
• намагався відстояти права автономні Гетьманщини й обмежити
повноваження Малоросійської колегії
• 1723 - заарештований за підписання Коломацьких чолобитних
та супротив діяльності Малоросійської колегії.
• помер в ув'язненні на території Петропавлівської фортеці

60. Данило Апостол (1654-1734)

• підписав Коломацькі чолобитні до Петра І з проханням
ліквідації Малоросійської колегії та відновлення козацьких
прав і вольностей. Через це 1724 року арештований за наказом
імператора і ув'язнений у Петропавлівській фортеці.
Звільнений після смерті Петра І
• 1727-1734 - гетьман Лівобережної України
• 1727 - Рішительні пункти - односторонній царський указ
• провів реформи у сферах судочинства, фінансів, торгівлі й
таким чином тимчасово пригальмував наступ царизму на
автономію України
• відновив право обирати козаками генеральну старшину й
полковників, підкорив своїй владі Київ, обмежив число
російських полків в Україні.
• провів Генеральне слідство про маєтності — масштабну
перевірку земельних володінь у Гетьманщині, щоб
встановити, кому законно належали землі та маєтки.
• 1734 - домігся повернення в Україну запорозьких козаків з-під
турецького підданства, які заснували Нову Січ на р. Підпільній

61. Феофан Прокопович (1681-1736)

• богослов, культурний і церковний діяч, ученийенциклопедист, письменник
• 1711-1716 - ректор Києво-Могилянської академії
• автор першої історичної драми «Володимир»
• автор праць у галузі фізики, філософії, математики,
астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.
• За бажанням Петра І переїхав до Петербурга, став одним з
найближчих радників імператора, обіймав вищі посади, брав
участь у заснуванні Академії наук.
• як прихильник царя Петра І, він був автором теорії
модернізації Російській імперії у дусі освіченого абсолютизму і
реформування церкви, котра підпорядковувалася б владі
самодержця
• був віце-президентом православного синоду
• 1724 - архиєпископ Новгородський

62. Кирило Розумовський (1728-1803)

• У 18 років став президентом Російської академії наук
• 1750-1764 - гетьман Лівобережної України (обраний
заочно в Глухові на козацькій раді)
• К.Розумовський зміг домогтися деякого розширення
автономії. У Росії справами Гетьманщини став займатися не
Сенат, а Колегія Іноземних Справ. Київ та Запоріжжя знову
підпорядковувалися гетьману. К.Розумовський провів
судову та військову реформи. К. Розумовський переніс
гетьманську столицю з Глухова до Батурина.
• Однак у 1754 р. було скасоване мито на ввіз і вивіз товарів з
Росії - головне джерело доходів гетьмана. У 1761 р. Київ
перейшов під пряме імперське управління
• 1764 - позбавлений гетьманства Катериною ІІ за
«Глухівську петицію», у якій просив запровадити спадкове
гетьманство
• 1799-1803 - будує палац в Батурині

63. Петро Калнишевський (1690-1803)

• 1762 та 1765-1775 - останній кошовий отаман Нової
(Підпільнецької) Січі
• у засланий за наказом Катерини ІІ у Соловецький монастир, де
просидів в одиночній камері 25 років
• 1801 - вийшов на свободу, але за станом здоров'я не мав сил
повертатись в Україну і залишився ченцем у монастирі, де й
помер через 2 роки на 113 році життя

64. Олекса Довбуш (1700-1745)

• ватажок руху карпатських опришків
• 1738-1745 - діяв на Прикарпатті, Закарпатті та Буковині.
Частину захопленого майна поміщиків, купців, лихварів
роздавав бідним
• про нього складено багато народних пісень та легенд
• загинув від кулі Стефана Дзвінчука

65. Максим Залізняк (1740-1769)

• 1768-1769 - керівник гайдамацького повстання, відомого
під назвою Коліївщина, козацький отаман
• весною 1768 у Холодному Яру загін Максима Залізняка
сформував повстанський загін. Протягом трьох тижнів
повсталі, користуючись повною підтримкою православних
українських селян, вже контролювали Жаботин, Смілу,
Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку,
Звенигородку.
• 20-21 червня повсталі захопили Умань чому значно сприяв
перехід на бік гайдамаків Івана Ґонти – сотника надвірного
війська графа Потоцького
• Залізняк був проголошений гетьманом і князем Смілянським
• 1768 - підступно схоплений в полон російськими військами
• 1 листопада 1768 року дорогою до Білгороду, в слободі
Котельві (де на його честь встановлено пам'ятний знак)
Залізняк разом з близько півсотнею ув'язнених роззброїли
конвой і втекли, однак невдовзі були спіймані і відправлені на
каторгу, де, ймовірно, і помер видатний ватажок

66. Іван Гонта (1740-1768)

• один із ватажків «Коліївщини» (1768)
• служив сотником надвірної міліції графа Потоцького в Умані
• 1768 - перейшов на бік гайдамаків М.Залізняка і допоміг
захопити Умань
• підступно захоплений російськими військами і переданий
полякам
• після жахливих катувань страчений поляками

67. Григорій Сковорода (1722-1794)

• просвітитель, філософ, поет
• 1734-1753 - навчався у Києво-Могилянській академії (з
перервами)
• 1759-1764 - викладав поетику й етику в Переяславському та
Харківському колегіумах,
• останні 25 років мандрував Україною проповідуючи свої
філософські погляди
• за життя його твори не видавалися
• автор збірок «Сад божественних пісень», «Байки
харківські»
• мислитель для популяризації своїх філософських ідей
винайшов оригінальний спосіб - він утілював їх у байках та
казках.
• «Будучи останнім представником поезії українського
бароко, він став предтечею нової української літератури,
просякнувши її ідеями гуманізму та Просвітництва...»

68. Артем Ведель (1767-1808)

• український композитор, диригент, співак, скрипаль.
• до 1787 навчався в Києво-Могилянській академії, де був
співаком-солістом, пізніше – диригентом хору (1793)
• його силою примусили їхати до Москви, однак через три роки
музикант повернувся в Україну
• 1796 - викладає в Харківському колегіумі, організовує новий хор
• 1798 – стає послушником Києво-Печерської лаври
• 1799 - начебто було знайдено книжку де Ведель у символічній
формі написав пророцтво про вбивство чинного царя Павла І та
назвав його вбивцею. Проти Веделя порушили «секретну
справу». Тоді ж архімандрит Києво-Печерської лаври оголосив
його божевільним і Ведель утримувався в божевільні
Кирилівського монастиря.
• Твори Веделя тривалий час були заборонені та поширювалися в
рукописах, їх знали й виконували, попри заборону. На сьогодні
відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий
концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2
літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант

69. Іван Григорович-Барський (1713-1791)


архітектор, представник українського бароко
побудував надбрамну церкву Кирилівського монастиря
Покровську церкву в Києві
його творчість відіграла важливу роль у розвитку українського
бароко

70. Іван Котляревський (1769-1838)


письменник, зачинатель нової української літератури
1796-1808 – перебував на військовій службі
1812 – сформував Полтавський козацький полк
1818-1821 – директор Полтавського театру
1818 - член масонської ложі «Любов до істини»
автор поеми «Енеїда» (1798), п’єс «Наталка-Полтавка»
(1819) та «Москаль-чарівник» (1819), які стали основою
нової української драматургії.

71. Устим Кармалюк (1787-1835)

• український ватажок селянського руху на ПОДІЛЛІ (АНТИКРІПОСНИЙ
рух)
• 1812 - відданий поміщиком у солдати, звідки втік наступного року і підняв
повстання
• 1813-1835 - керівник АНТИКРІПОСНОГО повстанського руху на
ПОДІЛЛІ
• проти національного і соціального гніту
• 1830-1835 – повстання охопило майже все Поділля, частину Київщини та
Бессарабії, у ньому брало участь понад 20 тис. селян, значну частину грошей він
роздавав селянам.
• Його чотири рази заарештовували і відправляли до Сибіру, але кожного разу втікав
• 1835 – убитий із засідки шляхтичем
• тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян

72. Тарас Шевченко (1814-1861)


видатний український поет і прозаїк, художник
1838 – викуплений з кріпацтва
1838-1845 – навчався в Петербурзькій академії мистецтв
1840 - виходить «Кобзар» (Петербург)
1847 - арешт за членство в Кирило-Мефодіївському
братстві
• 1860 - академік Імператорської академії мистецтв
• Шевченко взяв участь у підготовці першого числа
часопису «Основа», яке вийшло ще за його життя
• автор поетичної збірки «Кобзар» та поеми «Гайдамаки»,
серії картин «Мальовнича Україна»

73. Микола Костомаров (1817-1885)

• історик, письменник, публіцист, етнограф
• закінчив історико-філософський факультет Харківського
університету
• відстоював право на самостійний і вільний розвиток
української мови та літератури. Здійснив глибокий
науковий огляд майже всього комплексу вітчизняних
літописів. Досліджував українське козацтво
• 1846-1847 - один із засновників Кирило-Мефодіївського
братства, автор програмного документа «Книга буття
українського народу», арештований і засланий в Саратов
• 1859-1862 - працював професором Петербурзького
університету. Один із засновників Петербурзької громади
• 1861-1862 – допомагав видавати журнал «Основа»
• член-кореспондент Петербурзької АН (1876)
• Написав понад 300 історичних, публіцистичних і
літературних творів. Основними працями його життя стали
«Богдан Хмельницький», «Мазепа», «Руїна» (1879-1880)

74. Пантелеймон Куліш (1819-1897)

• громадсько-політичний
діяч,
письменник,
історик,
етнограф
• 1846-1847 - член Кирило-Мефодіївського братства,
арештований та засланий до Тули, в 50-х повернувся в
Петербург
• 1859 - учасник Петербурзької громади, допомагав видавати
журнал «Основа»
• 1857 - перший український історичний роман «Чорна
рада»
• автор першого українського фонетичного правопису, який
згодом прислужився і для друку «Кобзаря» 1860 року, і для
журналу «Основа»

75. Іван Могильницький (1778-1831)

• освітній і церковний діяч, вчений-філолог, один з провісників
національного відродження в Галичині
• займав різні церковні пости в Перемишльській грекокатолицькій єпархії
• Почав проголошувати проповіді народно мовою, обстоював
думку про самостійність української мови
• 1816 – засновник «Товариство галицьких грекокатолицьких священиків для поширення письма просвіти і
культури серед вірних», яка ставила собі за мету видання
українських
загальноосвітніх
та
релігійних
книжок.
Організація проіснувала до середини 1817 р. (припинила
існування під тиском католицького духівництва)
• За його зусиллями було створено перший в Галичині дякоучительський інститут – 1817 р.
• 1823 – уклав «Граматику язика словено-руського» – першу
граматику книжної української мови
• засновував при церквах школи, фінансово підтримував
навчання дітей з убогих родин

76. Маркіян Шашкевич (1811-1843)

• священник УГКЦ, громадський та культурно-освітній діяч,
виступав за рівноправність української мови з польською
• 1836 - виголосив першу промову українською мовою в музеї
духовної семінарії перед представниками духовної влади,
запрошеними гостями
• 1833-1837
організатор
громадсько-культурного
об’єднання «Руська трійця»
• 1837 - співавтор альманаху «Русалка Дністрова»
• перекладач українською мовою «Слова о полку Ігоровім»
• 1838 - закінчив Львівську духовну семінарію, став грекокатолицьким священиком у ряді сіл Галичини, помер у
злиднях
• до кінця життя залишався українофілом

77. Іван Вагилевич (1811-1866)

• громадський діяч, поет, фольклорист
• 1833-1837 - член громадсько-культурного об’єднання «Руська
трійця»
• 1837 - співавтор альманаху «Русалка Дністрова»
• перекладач українською мовою «Слова о полку Ігоревім»
• 1839 - закінчив Львівську духовну семінарію, став священиком
• 1848 - самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Він
перейшов на полонофільські позиції: проповідував ідею
польсько-українського союзу під зверхністю Польщі, став
редактором газети - «Дневник руський», яку видавало
угрупування української шляхти «Собор Руський»
• зазнавши переслідувань відійшов від суспільно-політичного
життя

78. Яків Головацький (1814-1888)

• український поет, історик літератури, етнограф
• 1833-1837 - член громадсько-культурного об’єднання «Руська
трійця»
• 1837 - співавтор альманаху «Русалка Дністрова»
• 1841 - закінчив Львівський університет
• 1848-1867 - перший в історії професор «руської мови та
словесності» (української мови та літератури) у Львівському
університеті, перший завідувач кафедри руської словесності
• 1864-1866 - ректор Львівського університету
• 1867 - перейшов на москвофільські позиції та виїхав до
Російської імперії, через що був відзначений званням академіка
Санкт-Петербурзької АН

79. Олександр Духнович (1803-1865)

• греко-католицький священик, україно-руський письменник, педагог, поет, культурний
діяч
ЗАКАРПАТТЯ
• Там багато мадяр
• належав до будителів. Був москвофілом. низка творів (переважно поезії та п'єси)
написана народною мовою (закарпатські говори української мови)
• автор патріотичних поезій: «Я русин, єсьм і буду», «Підкарпатський русин» та ін.
• домагався запровадження української мови у школах і протестував проти мадяризації
краю
• Арешт в 1849 р.

80. Лук'ян Кобилиця (1812-1851)

Лук'ян Кобилиця
(1812-1851)
• керівник селянського повстанського руху на
БУКОВИНІ
• 1839 року селяни обирають Кобилицю так званим «громадським депутатом», який
повинен був обстоювати інтереси сільської громади під час суперечок з панами,
подавати скарги тощо. Кожне село обирало по два таких депутата
• 1843-1844 - підняв селянський бунт
• 1848-1849 - депутат австрійського парламенту (м. ВІДЕНЬ), де виступав за
надання автономії Буковині, скасування кріпацтва і передачу землі селянам без
викупу
• 1849-1850 - піднімає новий селянський бунт, але у травні 1850 заарештований
• помер у в'язниці
• називали «буковинським королем», «народним послом до Відня»

81. Василь Каразін (1773-1842)

• освітній і громадський діяч, вчений, автор наукових праць з
агрономії, метеорології, кліматології
• запропонував створення мережі метеорологічних станцій по
всій державі
• винахідник парового опалення й технології видобування
селітри
• 1805 - ініціатор відкриття Харківського університету
• 1820-1821 – за критику суспільного ладу ув'язнений у
Шліссельбурзькій фортеці
• автор понад 60 наукових праць
• був нащадком стародавнього шляхетного роду, але перший
шлюб узяв з дівчиною-кріпачкою Домною, якій виповнилося
тоді 14 років.

82. Петро Гулак-Артемовський (1790-1865)


культурно-освітній діяч, поет, байкар
один з засновників «Українського журналу» (1824-1825)
1818 - викладач історії та географії
1841-1849 - ректор Харківського університету
автор сатиричних байок («Пан і собака» 1818), балад, віршів
• Не плутати з Семеном Гулаком-Артемовським, який був
автором опери «Запорожець за Дунаєм» (прем’єра в Петербурзі
у 1863 р.) – це перша українська опера

83. Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843)

Григорій Квітка-Основ'яненко
(1778-1843)
• «батько української прози» (нової української літератури)
• засновник художньої прози та жанру соціально-побутової
комедії в класичній українській літературі
• один із засновників Харківського театру (з 1812 - його
директор)
• автор комедій «Сватання на Гончарівці» та
«Шельменко-денщик»,
повістей
«Маруся»,
«Конотопська відьма»
• найкращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших
представляли українську літературу європейським
читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою
мовою «Сердешну Оксану». Його твори перекладено
польською, болгарською, чеською та іншими мовами. З
Квіткою-Основ'яненком листувався Тарас Шевченко. Поет
давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому
вірш «До Основ'яненка»

84. Михайло Максимович (1804-1873)

• учений-природознавець,
історик,
фольклорист
і
літературознавець
• 1834-1835 - перший ректор Київського університету, членкореспондент Петербурзької Академії наук
• член Історичного товариства імені Нестора-Літописця
• Ботанік, автор наукових праць «Про системи рослинного
царства», «Основи ботаніки», «Роздуми про природу» та ін.
• видавець фольклорних збірників «Малоросійські пісні»
(1827), «Українські народні пісні» (1834) та ін.

85. Михайло Остроградський (1801-1861)

• вчений математик, академік
• автор підручників вищої та елементарної математики2
• навчався в Харківському університеті
• член академій наук Парижа, Риму та Петербургу
• академік Петербурзької, Паризької, Римської та Туринської
академій наук
• автор понад 40 наукових праць, переважно математичного
аналізу, аналітичної механіки, математичної фізики
• приятелював з Тарасом Шевченком
• ЮНЕСКО у 2001 році внесла М. Остроградського до переліку
видатних математиків світу

86. Володимир Антонович (1834-1908)


український історик, археолог, етнограф
представник угрупування так званих «хлопоманів»
один із засновників Київської громади,
голова Історичного товариства Нестора Літописця
1882 – 1906 заснував журнал «Киевская старина»
професор історії Київського університету, виховав
київську школу істориків, серед яких М.Грушевський
• автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії
України. Зібрав, зредагував і видав 9 томів «Архива ЮгоЗападной России», що стосуються історії Правобережної
України XVI-XVIII століть
• 1897 – заснував Загальну українську безпартійну
організацію.

87. Михайло Драгоманов (1841-1895)

• український громадсько-політичний діяч, історик,
письменник, публіцист
• один із найактивніших діячів Київської громади
• діяч Південно-Західного відділу Російського географічного
товариства. доцент Київського університету (1864-1875).
Звільнений за політичну неблагонадійність, тому емігрував
до Женеви, де очолював осередок української політичної
еміграції (1876-1889),
• 1878-1882 у Женеві видавав соціалістичний часопис
«Громада» (основна ідея – українці мають жити
самоврядними громадами).
• через захоплення соціалізмом було розірвано зв'язки з
Старою (Київською) громадою
• професор Вищої школи у Софії (1889-1895)
• його погляди були популярними серед радикального та
народовського напрямів

88. Павло Чубинський (1839-1884)


етнограф, поет, громадський діяч
учасник Київської громади
1862 - автор вірша «Ще не вмерла Україна...»
1862-1869 - арешт та заслання на північ Російської імперії
1869-1870 – очолював етнографічні експедиції в Україні,
Білорусії, Молдові за результатами яких підготував до друку
сім томів етнографічно-статистичної експедиції
• 1873-1876 - секретар, а потім заступник голови ПівденноЗахідного відділу Російського географічного товариства
• член редколегії газети «Київський телеграф»
• 1876-1879 - вдруге було вислано з України

89. Борис Грінченко (1863-1910)

• педагог, громадсько-політичний діяч, письменник, учений
• вчителював на Слобожанщині та Катеринославщині
• 1891 - один із засновників «Братства тарасівців» (разом з
І.Липою, М.Міхновським)
• 1894-1900 – працював у Чернігівському земстві, активний діяч
місцевої Громади
• 1904 - один з лідерів Української радикальної партії, згодом
Української Радикально-Демократичної партії
• 1906-1909 - голова київської «Просвіти»
• автор понад 50 оповідань, повістей, фундаментальних
етнографічних,
мовознавчих,
літературознавчих
та
педагогічних праць, історичних нарисів
• боровся за навчання дітей українською мовою, створив ряд
перших підручників з української мови й літератури, укладач
чотиритомного тлумачного «Словаря української мови»

90. Ісмаїл Гаспринський (1851-1914)

• кримськотатарський та тюркський просвітитель,
письменник, педагог, культурний та громадськополітичний діяч. Засновник пантюркізму. Був відомий
як пропагандист сучасних ідей серед кримських татар
та загалом тюрко-мусульманського світу, модернізатор
їхньої традиційної ісламської культури
• 1879-1884 – міський голова Бахчисарая
• З 1883 – видавав першу національну газету
«Терджиман»
• організатор просвітницького руху (джадидизму) серед
кримських татар. Ідеї базувалися на ліберальній
ідеології, співпраці мусульман та християн
• класик кримськотатарської літератури, номінувався на
Нобелівську премію миру (1910)
• створив перші національні підручники для дітей

91. Олександр Кониський (1836-1900)

• український перекладач, письменник, видавець, лексикограф,
педагог, громадський діяч ліберального напряму
• у Полтаві організував недільні школи, писав для них
підручники, публікувався у пресі
• 1863 - висланий на північ Російської імперії
• З 1865 мешкав за кордоном, зблизився з національними
діячами Галичини
• один із фундаторів та керівник Літературного Товариства
ім. Т. Шевченка у Львові (1873), а пізніше - ініціатором
перетворення його у Наукове Товариство ім. Т. Шевченка
• 1872, після зняття поліційного нагляду, повернувся до Києва.
Там працює у газеті «Київський Телеграф»
• 1897 - допомагав В.Антоновичу заснувати Загальну
українську безпартійну організацію, що мала об'єднати всі
кола національно свідомих українців усієї Російської імперії.
• автор першої ґрунтовної біографії поета Шевченка (у 2 томах)
• автор популярних поезій: «Я не боюсь тюрми і ката», «На
похорони Т. Шевченка»

92. Олександр Барвінський (1847-1926)

• історик, педагог, громадсько-політичний діяч Галичини
• 1892-1897 - голова Наукового товариства ім. Т.Шевченка
• намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і
польськими політичними колами, впроваджуючи в життя
політику так званої «нової ери», яка, однак, зазнала невдачі
• 1891-1907 - входив до складу австрійського парламенту (з 1917
року - довічний член Ради Панів)
• в 1894-1904 - посол Галицького сейму
• 1918-1919 - делегат Української Національної Ради ЗУНР,
очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань
Західно-Української Народної Республіки в уряді Костя
Левицького (з 9.11.1918 до 4.01.1919 )

93. Юліан Романчук (1842-1932)

• письменник, журналіст, видавець, педагог
• навчався у Львівському університеті (1860-1863), до 1900
вчителював у Львові
• 1868 – один із засновників «Просвіти» (Голова 1896-1906)
• 1885 – виступив ініціатором створення першого
українського політичного товариства «Народна рада»
(голова до 1899)
• засновник і видавець газети «Батьківщина» (1873),
співзасновник і співробітник «Діла» (1880)
• 1890 року став одним із творців так званої «нової ери», в
опозиції до якої став 1894 року
• 1899
співзасновник
Української
НаціональноДемократичної Партії (до 1907 її голова)
• неодноразово обирався до Галицького сейму, Австрійського
парламенту (1910-1918 його віце-президент)
• 1918 - як найстаріший депутат Укр. Нац. Ради ЗУНР привів до
присяги Державний Секретаріат – уряд ЗУНР
• 1923 - прийняв присягу від багатотисячних мас на площі св.
Юра на вірність українській справі

94. Юрій Федькович (1834-1888)

• український письменник-романтик,
• представник
українського
національного
відродження
Буковини
• 1872-1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і
театрі «Руська Бесіда».
• останні роки провів у Чернівцях, де у 1885-1888 був
редактором газети «Буковина».
• Згодом за заслуги на літературній ниві обраний почесним
членом НТШ

95. Юліан Бачинський (1870-1940)

• український громадський діяч, публіцист
• 1890 - член Русько-української радикальної партії
• У 1895 році опублікував книгу «Україна уярмлена»
(«Україна Irredenta»), в якій ВПЕРШЕ обґрунтував (з
марксистських позицій) потребу здобуття політичної
незалежності України (під девізом: «Вільна, велика, політично
самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!»).
• 1899-1914 – голова Української соціал-демократичної партії
• З 1918 – член Української національної ради ЗУНР
• з 1919 - представник УНР у Вашингтоні.
• листопад 1933 р. приїхав до Харкова, працював у редакції
"Української радянської енциклопедії". Але 6 листопада 1934
його заарештувало ОДПУ. За нібито спробу організувати в
УСРР
підпільну
мережу
«Об'єднання
українських
націоналістів» засуджений 28 березня 1935 до 10 років
ув'язнення. Покарання відбував у Біломор-Балтійському таборі.

96. Іван Франко (1856-1916)

• український поет, учений, громадський діяч
• 1890 – один із засновників РУРП (це перша політична
партія)
• 1899 – один із засновників Української НаціональноДемократичної Партії
• в 90-х роках ХІХ ст. прийшов до повної підтримки ідеї
незалежності України
• член Наукового товариства ім. Т.Шевченка
• один із засновників Русько-української радикальної партії
• автор віршів «Каменяр», «Вічний революціонер», повісті
«Захар Беркут», драми «Украдене щастя»

97. Ілля Мечніков (1845-1916)


біолог, мікробіолог, імунолог
почесний член Петербурзької академії наук
1908 - лауреат Нобелівської премії
професор Новоросійського університету
1886 - один із засновників другої в світі бактеріологічної
станції в Одесі
• займався
проблемами
боротьби
з
інфекційними
захворюваннями
• автор комерційного способу виробництва кефіру
• саме він був засновником клітинної (фагоцитної) теорії
імунітету

98. Іван Пулюй (1845-1918)

• фізик та електротехнік, винахідник, науковець, публіцист,
перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч
• разом з П.Кулішем та І.Нечуєм-Левицьким переклав з
давньоєврейської мови Псалтир і з давньогрецької Євангеліє
• 1883 – відкриває Х-промені (ренгенівські промені)
• працював у Празькому політехнічному інституті (був
професором, деканом, ректором)

99. Агатангел Кримський (1871-1942)

• сходознавець, історик, дослідник літератури Ірану,
Туреччини тощо
• автор праць «Українська граматика», «Нариси з історії
української мови», професор Київського університету
• один із засновників Української академії наук, до 1929 –
її секретар і голова історико-філософського відділу
• 1921-1929 - очолював Інститут сходознавства
• 1925 - голова Київського філіалу Всесоюзної асоціації
сходознавства, створеного при ВУАН
• Кримський був творцем українського сходознавства та знав
понад 60 мов
• В 30-х роках позбавлений усіх посад, заарештований та
закатований

100. Дмитро Яворницький (1855-1940)

• український історик, археолог, етнограф
• дослідник історії українського ЗАПОРІЗЬКОГО козацтва
• автор тритомної праці «Історія запорізьких козаків», укладач
зібрання історичних джерел «До історії Степової України»
• дійсний член НТШ (1914) і ВУАН (1929)
• Дмитро Іванович щиро запропонував І. Рєпіну свої знання про
Запорожжя і власну колекцію козацьких старожитностей,
«постачав» натурщиків для створення багатьох образів цієї
картини й, нарешті, сам позував І. Рєпіну в образі козакаписаря.
• 1902 - очолив Катеринославський історико-краєзнавчий музей

101. Леся Українка (1871-1913)

• українська поетеса, прозаїк, драматург
• автор поетичних збірок «На крилах пісень», «Думи і мрії»,
«Відгуки», драматичних поем «Осіння казка», «Кам’яний
господар», «Лісова пісня»

102. Марко Кропивницький (1840-1910)

• актор, режисер, драматург
• автор п’єс «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж
Павук», «Дай серцю волю, заведе в неволю».
• з його ім'ям пов'язані створення українського професійного
театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії
• 1882 - організував
в Єлизаветграді
(ЗАРАЗ ЦЕ
КРОПИВНИЦЬКИЙ) власну трупу, яка стала театром
корифеїв. ПРОФЕСІЙНИЙ ТЕАТР.
• КОРИФЕЇ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

103. Микола Садовський (1856-1933)

• український актор, режисер
• засновник першого українського стаціонарного театру
• корифей українського побутового театру. Брат Івана КарпенкаКарого, Панаса Саксаганського й Марії Садовської-Барілотті.
• виконавець драматичних ролей у п’єсах І. Карпенка-Карого
«Безталанна», М. Гоголя «Ревізор», М. Старицького «Тарас
Бульба»
• 1888 - організував власну трупу. У 1898 р. трупа Садовського
об'єдналася
з
«Товариством
російсько-малоросійських
артистів»
братів
Тобілевичів
(І.Карпенка-Карого
та
П.Саксаганського), а ще двома роками пізніше (1900) до них
приєднався ансамбль М. Кропивницького.
• 1905 - на запрошення з Галичини Садовський очолював театр
«Руської Бесіди» у Львові, чим (разом із М. Заньковецькою)
сприяв значному піднесенню театральної культури на
Західноукраїнських землях

104. Марія Заньковецька (1854-1934)

• українська театральна актриса
• 1882 - сценічний дебют відбувся в Єлизаветграді (нині
Кіровоград), де вона виконувала роль Наталки Полтавки у
першому українському професійному театрі під
керівництвом М. Кропивницького
• працювала в найпопулярніших українських трупах
М. Старицького, М. Садовського, М. Саксаганського,
І. Карпенка-Карого
• першою удостоєна звання народної артистки України

105. Михайло Вербицький (1815-1870)

• український композитор, хоровий диригент
• священик УГКЦ, громадський діяч
• автор музики державного гімну України «Ще не
вмерла Україна» (з 15.01.1992 - Державний гімн
України)
• Не плутати з М.Леонтовичем, який написав «Щедрик»

106. Микола Лисенко (1842-1912)

• український композитор, диригент, піаніст
• автор опер «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка»,
«Різдвяна ніч», творів на тексти Т. Шевченка «Музика до
Кобзаря», «Гайдамаки»
• 1904 – створив першу в Україні Музично-драматичну
школу
• організатор щорічних шевченківських концертів

107. Соломія Крушельницька (1872-1952)

• оперна співачка, солістка Львівського оперного театру
• виступала на оперних сценах театрів у Петербурзі,
Кракові, Варшаві, Парижі, Мілані
• виконала близько 60 партій в операх «Запорожець за
Дунаєм», «Пікова дама», «Мадам Батерфляй» та ін.
• співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко
Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін.
• Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував
співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і
найчарівнішій Баттерфляй».

108. Богдан Ханенко (1849-1917)

• колекціонер української старовини і творів мистецтва,
археолог, меценат, промисловець (цукроваріння)
• Член Київського товариства старожитностей і мистецтв
• Член Державної ради Російської імперії
• одружений з Варварою Терещенко, разом з нею зібрали велику
колекцію творів мистецтва.
• Свою колекцію археологічних знахідок й мистецьких творів
передав до Музею мистецтв у Києві, на основі якого згодом
засновано Музей мистецтв ВУАН, який потім довгий час
називався як «Київський музей західного і східного
мистецтва», тепер - Музей мистецтв імені Богдана та Варвари
Ханенків (знаходиться на вул. Терещенківській). Ханенко
провадив на власні кошти археологічні розкопки переважно на
території Київщини

109. Василь Симиренко (1835-1915)

• визначний меценат української культури, видавець
• український промисловець, інженер-конструктор та технолог у
галузі цукроваріння,
• член Київської громади
• понад 40 років жертвував десяту частину своїх прибутків на
українські культурницькі цілі
• пожертвував 100 тис. рублів на НТШ

110. Євген Чикаленко (1861-1929)

• громадсько-політичний і культурний діяч, меценат,
• активний член «Старої громади»
• один із засновників Української Демократичної Партії,
Української Демократичної-Радикальної Партії,
• ініціатор ств. Товариства українських поступовців
• член Української Центральної Ради
• фінансував видання українських газет «Громадська
думка», «Рада»
• автор «Спогадів» та «Щоденника», які дають багатий матеріал
до історії українського руху ХІХ і початку ХХ століть
• фінансував багатьох українських письменників і науковців,
виділив 25 тис. карб. На будівництво студентського гуртожитку
у Львові

111. Микола Міхновський (1873-1924)

• політик, основоположник українського націоналізму
• автор гасла «Самостійна Україна - від Сяну по Кавказ»,
«Україна для українців»
• 1891 - ідеолог і провідник Братства тарасівців
• 1900 - на замовлення РУП написав «Самостійна Україна»
• 1902 - засновник Української народної партії, та
підготував її програму «Десять заповідей УНП»
• член Української Центральної ради (УЦР), але побачивши,
що в УЦР більшість автономістів, М.Міхновський
присвятив себе українізації армії. Він сприяв створенню
Українського військового клубу ім. П.Полуботка й Першого
українського полку ім.Б.Хмельницького. Різко засудив ІІ
Універсал і після придушення виступу полуботківців в знак
протесту залишив УЦР
• став одним із лідерів УХДП та підтримав державний
переворот П.Скоропадського. Тому гетьман розглядав
М.Міхновського, як кандидата на посаду прем'єр-міністра,
але жодної посади М.Міхновський так і не отримав
• М.Міхновский вкрай негативно ставився до соціалістів,
тому гостро критикував Директорію УНР.

112. В'ячеслав Липинський (1882-1931)

В'ячеслав Липинський
(1882-1931)
• український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог,
публіцист, прихильник самостійницької течії, який вважав,
що Україна зможе здобути незалежність в умовах світової
війни.
• Автор праці «Листи до братів-хліборобів»
• теоретик українського консерватизму
• 1917 - один із організаторів Української демократичнохліборобської партії та «Українського союзу хліборобівдержавників», але конфлікт з гетьманом П.Скоропадським
призвів до розпуску Союзу. Липинський фактично розірвав
свої стосунки із Скоропадським, натомість, зблизився з
Василем Вишиваним
• будучи консерватором, стверджував, що самостійність України
може реалізуватись під проводом заможної верстви
«хліборобів-власників», а забезпечить єдність українського
народу спадкова монархія, яка була б найкращою формою
політичного устрою України

113. Андрей Шептицький (1865-1944)

• культурний та громадський діяч, меценат, член НТШ
• 1900-1944 - митрополит УГКЦ
• 1901 – підтримав 600 студентів-українців, які залишили
Львівський університет виплачуючи їх стипендію 1 рік
• 1905 - заснував Національний музей у Львові
• 1907 - переконав імператора Франца Йосифа запровадити
загальне виборче право. Депутат австр. парламенту.
• 1910 – виступив у Австрійському парламенті укр. мовою,
за відкриття укр. університету
• 1914-1917 – арештований Росією і вивезений в Суздаль
• 1918 – обраний членом Національної Ради ЗУНР
• 1918-1924 – двічі інтернований поляками, лише завдяки
втручанню Папи Римського Пія ХI звільнили.
• 1939-1940 – під час радянської окупації писав листипротести проти розстрілів до Й. Сталіна і до М.Хрущова
• 1939 - вітав проголошення Карпатської України
• 1941 – вітав Акт відновлення Української Держави, але
був проти нациського окупаційного режиму і Холокосту
(переховував євреїв)
• 1942 – пастирський листи «Не убий»

114. Іван Боберський (1873-1947)

• педагог
• 1894 - один із засновників молодіжних спортивно-пожежних
патріотичних товариств «Сокіл» та «Пласт»
• 1910-1918 – ІІ-й голова «Сокола-Батька» (перший голова був
В.Нагірний)
• член Бойової управи УСС
• 1915 - член Головної української ради
• автор підручників із фізичного виховання
• 1920 - жив у США, потім Югославії.
• Іван Боберський бачив, що українським дітям не вистачає
місць для занять спортом, оскільки вони не могли вступати в
польські та єврейські клуби, у чиїй власності були спортивні
майданчики. Тому за його особистої ініціативи одразу після
звигу «Сокіл-Батько» купив земельну площу для спорудження
спортивного майдану «Український город». Деяку частину
грошей дали меценати, але більшу частину довелося брати під
позику в заможних українців

115. Кирило Трильовський (1864-1941)

• громадсько-політичний діяч, творець січового руху, адвокат
• 1900 - засновник пожежно-гімнастичного товариства «Січ»
• 1890 - один з засновників Русько-української радикальної
партії
• серпень 1914 – очолював Бойову управу УСС
• редактор часописів «Зоря», «Хлопська правда», «Січові вісті»,
«Громадський голос»
• депутат парламенту Австрії та галицького сейму, член
Національної Ради ЗУНР
• До кінця життя займався адвокатською діяльністю, помер в
Коломиї

116. Кость Левицький (1859-1941)

• громадський, політичний і державний діяч
• 1885 - співзасновник і секретар «Народної Ради»
• 1899 - один із засновників Української національнодемократичної партії
• 1907 - депутат австрійського парламенту
• 1908 - Галицького сейму
• 1.08. 1914 - керівник Головної української ради (згодом
Загальної української ради (1915)
• 1918 - голова Державного секретаріату – уряду ЗУНР
• 1941 - засновник і голова Ради Сеньйорів (предпарламент з 6 липня, із 30 липня 1941 р. - Українська Національної
Ради у Львові)

117. Дмитро Донцов (1883-1973)

• політичний діяч, публіцист, літературний критик
• ідеолог українського інтегрального націоналізму
• 1905-1913 член Української соціал-демократичної
робітничої партії Двічі арештовували: у 1905 та 1908
• 1914-1918 - голова Союзу
визволення України
• 1918 - став директором Української Телеграфічної Агенції
при уряді гетьмана Павла Скоропадського
• обґрунтував ідею укр. націоналізму. Відстоював засади
крайнього войовничого християнства, ідею незалежності
України, ідеологічно обґрунтував діяльність Організації
українських націоналістів

118. Андрій Жук (1880-1968)

• громадсько-політичний діяч, дипломат і публіцист
• 1905 - один з лідерів Української соціал-демократичної
робітничої партії. Співробітник друкованих партійних органів
«Селянин», «Гасло»
• 1914-1918 - один із засновників і чільних членів Союзу
Визволення України
• член Головної української ради, Загальної української ради,
дипломат Української Держави, УНР
• 1918 - дипломат Української Держави (перебував у Відні) та
Української Народної Республіки, але на знак незгоди з
політикою С.Петлюри щодо укладання Варшавського договору
з Польщею (1920), пішов у відставку
• прихильних монархічних поглядів
• помер в Канаді

119. Михайло Галущинський (1878-1931)

• педагог,
військовик,
публіцист,
культурно-освітній
і
громадсько-політичний діяч
• 1909-1914 - директор Рогатинської гімназії
• 18.08.1914 -21.01.1915 - перший командир легіону УСС
• з середини 1915 року - військовий секретар УСС при
командуванні Імператорської та королівської армії
• 1918 - брав активну участь у «Листопадовому зриві», та
подальшій битві у Львові за незалежність ЗУНР
• 1925 - став одним з співзасновників і провідним членом
Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО)
• депутат Сейму Польської Республіки
• прагнула укладення компромісу з польською владою

120. Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген (ПСЕВДОНІМ - Василь Вишиваний) (1895-1948)

- полковник Легіону Українських Січових Стрільців
- він оберігав легіон УСС від розформування оскільки за
законами Австро-Угорщини кожний член імператорської сім’ї
по досягненню 21-літнього віку автоматично ставав членом
сенату країни. Таким чином Вільгельм Габсбург в 1916 році
став членом парламенту та налагодив там контакти з
українськими депутатами, особливо з Євгеном Петрушевичем,
майбутнім президентом ЗУНР.
- 1 квітня 1918 року Вільгельм Габсбург перейняв
командування загонами УСС біля Херсону.
- його вважали одним з неофіційних претендентів на
український трон у разі утворення монархічного ладу
- 1947 – арештований у Відні радянською секретною службою
СМЕРШ, загинув у в'язниці (Лук'янівська тюрма Києва)

121. Михайло Грушевський (1866-1934)

• політичний і державний діяч, історик
• автор 10-томної «Історії України-Руси»
• 1894 - проф, а потім завідувач. кафедри історії України
Львівського університету
• 1897–1913 голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка
• 1907 - повернувся до Києва і керує Українським науковим
товариством (праобраз академії наук)
• 1908 - співзасновник Товариства українських поступовців
• Листопад 1914 – заарештований і три роки перебував у
засланні в Симбірську
• 1917 - голова Української Центральної Ради
• березень 1919 - емігрував за кордон (Берлін)
• 1924 - повернувся до Києва, обраний членом ВУАН
• 1929 - обраний академіком АН СРСР
• 1931 - висланий до Москви
• 1934 - помер у санаторії у Кисловоцьку. Похований у Києві
на Байковому кладовищі

122. Володимир Винниченко (1880-1951)

• письменник, громадсько-політичний діяч
• автор мемуарно-публіцистичного твору «Відродження
нації»
• один із засновників РУП та УСДРП.
• 1917 – заступник голови Української Центральної Ради,
голова Генерального секретаріату УЦР (після 4-го
універсалу Рада Народних Міністрів)
• автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР.
Проголосив I Універсал та Декларацію Генерального
секретаріату.
• Серпень 1918 – голова Українського національного союзу,
підготував антигетьманське повстання
• 1918 – голова Директорії УНР, згодам через суперечки з
С.Петлюрою, виїхав за Кордон
• 1920 – на деякий час повернувся в УСРР де отримав
пропозицію увійти до уряду…
• Жив у Франції

123. Сергій Єфремов (1876-1939)

• громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик,
історик літератури
• член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові
• один із засновників УРП і Товариства українських поступовців,
член Української Центральної Ради
• 1917 – заступник голови УЦР (Грушевський – голова, а
Єфремов
і
Винниченко
–
заступники),
секретар
міжнаціональних справ Генерального Секретаріату УЦР. Саме
Сергій Єфремов запропонував і використав назву Українська
Народна Республіка
• вересень 1917 очолював Українську партію соціалістівфедералістів
• 1922-1928 - віце-президент ВУАН (Академія наук).
• 1930 - репресований як один із керівників СВУ в результаті
сфабрикованого радянською владою процесу Спілки
визволення України. Посмертно реабілітований 1989 року

124. Петро Болбочан (1883-1919)

• український військовий діяч, полковник Армії УНР
• Весна 1918 - очолював Запорізький корпус, який звільнив
Крим від більшовиків
• будучи командиром 2-го Запоріз. полку підтримав повстання
проти гетьмана П.Скоропадського
• 24 січ. 1919 заарештований за наказом гол. отамана С.Петлюри,
на початку травня звільнений за наполяганням офіцерів і вояків
корпусу, а також при сприянні діячів Української хліборобськодемократичної партії
• 9 черв. 1919 – заарештований та звинувачений у спробі
самовільно очолити Запорізький корпус та участі в
широкомасштабній змові з метою державного перевороту. За
вироком військ.-польового суду УНР 29 червня 1919
розстріляний на ст. Балин

125. Номан Челебжіхан (1885-1918)

• кримськотатарський політичний діяч
• один з організаторів першого Курултаю (з'їзду) кримських
татар
• 1917 - перший голова уряду проголошеної в 1917 році
Кримської Народної Республіки
• перший муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі і Білорусі
• більшовики 14 січня 1918 безперешкодно захопили владу в
Сімферополі, заарештували Челебжіхана і літаком перевезли у
Севастополь. 23 лютого 1918 був розстріляний у міській
в'язниці матросами-більшовиками, а його тіло викинуте в
Чорне море.

126. Павло Скоропадський (1873-1945)

• український державний і політичний діяч, генерал-майор,
флігель-ад’ютант російського імператора Миколи ІІ
• учасник Першої світової війни
• липень-серпень 1917 командуючий Першим українським
корпусом
• жовтень 1917 - почесний військовий отаман Вільного
козацтва
• 29.04.1918 - гетьман Української Держави (здійснив
державний
переворот
на
Всеукраїнському
хліборобському з’їзді ( Хліборобський конгрес).
• 14.11.1918 – підписав грамоту про федеративний зв’язок з
небільшовицькою Росією, яка стала приводом до
антигетьманського повстання
• 14.12.1918 – зрікається гетьманства і виїздить до
Німеччини
• ВІН ВІДКРИВ ДВА УНІВЕРСИТЕТИ ТА УКРАЇНСЬКУ
АКАДЕМІЮ НАУК (ЛИСТОПАД 1918).

127. Євген Петрушевич (1863–1940)

• Український громадсько-політичний діяч, депутат
австрійського парламенту та Галицького сейму
• 1914-1915 - член Головної української ради (згодом
Загальної української)
• 1918-1919 - президент ЗУНР (обраний в Станіславі
президентом Української Національної Ради, тобто
фактично президентом ЗУНР)
• 22.01.1919 - після проголошення злуки УНР і ЗУНР член Директорії
• 09.06.1919 – призначений Диктатором ЗО УНР, але через
конфлікт з С.Петлюрою залишив Директорію
• прихильник відновлення незалежності ЗУНР, гостро
критикував підписання Варшавського договору 1920 р.
• до кінця життя перебував у Берліні.

128. Дмитро Вітовський (1887-1919)

• український військовий і державний діяч
• 1914-1915 - командував сотнею, пізніше командуючий куренем
Легіону Українських січових стрільців
• наприкінці жовтня 1918 - очолив Український військовий
генеральний комісаріат
• 1 листопада 1918 - організатор «Листопадового зриву»
(повстання) у Львові
• секретар військових справ ЗУНР
• полковник УГА
• член делегації УНР на Паризькій мирній конференції
• загинув у авіакатастрофі

129. Симон Петлюра (1879-1926)

• громадсько-політичний і державний діяч, публіцист
• 1900 - член РУП , з 1905 - УСДРП
• 1914 - автор статті «Війна і українці» у якій закликав
підтримати Росію у війні
• працював в Союзі земств
• 1917 - член Української Центральної Ради
• червень 1917 - секретар військових справ Генерального
Секретаріату
• листопад 1918 - головний отаман військ УНР
• Квітень 1920 – підписав Варшавський договір
• 9.05.1919 - 10.11.1920 - голова Директорії УНР
• Жив у різних країнах, керував роботою еміграційного
уряду УНР
• Убитий більшовицьким агентом

130. Нестор Махно (1888-1934)

• отаман, один з лідерів анархістського руху
• 1910 – за розбійницькі напади на багатіїв заарештований
та засуджений на довічне ув'язнення, яке відбував у
Москві, звільнений у 1917
• Влітку 1918 - боротьбу проти влади П. Скоропадського
• у середині грудня 1918 р. він уклав угоду з керівництвом
Директорії УНР, яка виявилась недовготривалою
• січень 1919 - розпочав боротьбу проти денікінців, військ
Директорії і Антанти
• Вересень 1919 – реформував повстанські загони в
«Революційну повстанську армію України» (80 тис.)
• Кілька разів ішов на зближення з більшовиками, сприяв
розгрому військ Врангеля в Криму
• листопад 1920 – більшовики почали ліквідацію
частин Махна
• з кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів
боротьбу проти більшовицької влади
• відступив до Румунії, помер у Франції

131. Василь Липківський (1864-1937)

• Історик, український релігійний діяч, церковний реформатор,
проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач,
• борець за автокефалію українського православ'я
• жовтень 1921 - перший митрополит Української
автокефальної православної церкви
• проводив українізацію церковного життя
• 1927 – під тиском більшовиків залишив сан митрополита,
кілька разів арештовувався
• 1937 – розстріляний більшовиками

132. Григорій Нарбут (1886-1920)

• український художник-графік, ілюстратор
• в часи УНР і Української Держави виконував проекти
грошових знаків, поштових марок, державного герба, печаток,
форми для війська, обкладинок до ратифікаційних актів,
грамот з нагоди різних урочистих подій…
• 1917 - один із засновників і ректор Української Академії
Мистецтв
• помер від хвороби

133. Володимир Вернадський (1863-1945)

• науковець і філософ, засновник геохімії, біогеохімії та
радіогеології, вчення про біосферу, ноосферу, космізм
• 1909 - Академік Імператорської Академії наук
• 1918-1921 – перший президент Української академії наук
• Засновник Національної бібліотеки Української держави
(Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського).
• Організатор та директор Радієвого інституту (1922-1939)
• Автор вчення про біосферу і ноосферу, а також понад 400
праць

134. Олександр Шумський (1890-1946)

• радянський державний діяч, член КП(б)У
• входив до складу різних партій, зокрема у 1917-1919 до складу
УПСР, але з 1920 – член КП(б)У
• Січень 1918 – готував державний переворот проти Української
Центральної Ради, щоб допомогти військам М.Муравйова
• 1924-1927 - народний комісар освіти УСРР
• активно проводив політику українізації освіти
• 1933 - заарештований та звинувачений у «націоналістичному
ухилі» і у приналежності до Української військової організації
(УВО). Засуджений до 10-річного ув'язнення у виправнотрудовому таборі
• убитий П.Судоплатовим, за особистим розпорядженням
Сталіна, Хрущова та Кагановича по дорозі з Саратова до Києва

135. Микола Хвильовий (1893-1933)

• письменник, публіцист
• 1923 - один із засновників Спілки пролетарських письменників
«Гарт»
• 1925-1927 - один з засновників Вільної академії
пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ)
• автор творів «Я (Романтика)», «Камо грядеши?», «Україна чи
Малоросія», ініціатор літературної дискусії під гаслом «Геть
від Москви» (1925-1928 рр.)
• 1933 - покінчив життя самогубством, побачивши Голодомор і
початок репресій проти української інтелігенції

136. Михайло Волобуєв (1900-1972)

• Український учений-економіст
• професор політекономії, викладач Харківського механікомашинобудівного інституту
• 1928 - автор дискусійної статті «До проблем української
економіки» у якій доводив, що Україна за радянської влади, як
і в часи Російської імперії, залишається економічною колонією
Росії, тому відстоював ідею економічної самодостатності
України
• згодом через переслідування – покаявся і визнав свої погляди
помилковими
• 1933-1938 - заарештований та репресований
• займався
викладацькою
діяльністю
в
Ростовському
університеті
• автор концепції економічної самодостатності УСРР

137. Казимир Малевич (1878-1935)


авангардист, кубіст
засновник супрематизму
один із засновників абстрактного мистецтва
1915 – започаткував новий художні напрямок – супрематизм
(«Чорний квадрат на білому тлі»)
1927 – переїхав до Києва
1927–1930 викладав у Київському художньому інституті, де в
цей час працювали Федір Кричевський, Михайло Бойчук та ін.
через початок більшовицьких репресій повернувся у Ленінград
арештовувався (три місяці провів у в'язниці), помер від
хвороби
• Супрематизм – стиль живопису, один з напрямів авангардного
мистецтва, виражається в комбінаціях різнокольорових площин
найпростіших геометричних фігур (в геометричних формах
прямої лінії, квадрату, круга та прямокутника)

138. Михайло Бойчук (1882-1937)

• Живописець,
засновник
школи
художниківмонументалістів
• лідер групи «бойчукістів», поєднував риси візантійського
живопису з традиціями українського малярства
• автор декорацій для вистав «Молодого театру» Леся Курбаса
• 1937 – заарештований та засланий у концтабір, де і загинув

139. Лесь Курбас (1887-1937)

- театральний режисер-новатор
- 1917-1919 - один із засновників «Молодого театру»
-1922
-1933 - заснував театр «Березіль», на сцені
якого поставив вистави «Чорна пантера і білий ведмідь»
В.Винниченка, «Мина Мазайло» М.Г.Куліша тощо, поєднував
українське театральне мистецтво з європейською культурою
- 1925 - народний артист УСРР
- 1933 - арештований, згодом розстріляний

140. Олександр Довженко (1894-1956)


письменник, кінорежисер
один із засновників української кінематографії
1918-1919 рр. – воював проти більшовиків у лавах армії УНР
був членом спілки «Гарт» упродовж 1923–1925 рр.
1926-1928 - працював на Одеській кіностудії
1929-1941 - працював на Київській кінофабриці, створив
фільми «Арсенал», «Звенигора», «Земля», «Поема про
море»
• автор книги «Зачарована Десна»
• за фільм «Земля» (1930) його будуть постійно
звинувачувати у буржуазному націоналізмі
• 1943р. завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін
заборонив. До останніх днів живе в Москві, працює на
«Мосфільмі»

141. Євген Коновалець (1891-1938)

• Український військовий і політичний діяч
• у роки Першої світової війни воював у лавах легіону
УСС, учасник боїв за гору Маківка.
• Жовтень 1917 - керівник Галицько-Буковинського
куреня Українських січових стрільців
• 1918 - полковник Армії УНР
• 1920 - ініціатор створення і голова Української військової
організації
• 1929 - перший голова Проводу Організації українських
націоналістів (ОУН)
• 1938 – убитий в Роттердамі (Нідерланди) радянським
агентом П.Судоплатовим

142. Володимир-Сергій Залозецький-Сас (1884-1965)

• український (буковинський) політик, громадський діяч,
дипломат, мистецтвознавець, меценат
• 1918 - член буковинської делегації до Української національної
ради ЗУНР
• 1918 - голова укр. правління Буковини
• 1927-1938 – став одним із засновників Української
Національної Партії Буковини, був її президентом.
Обирався сенатором парламенту Румунії, згодом був у ньому
єдиним українським депутатом
• 1933 виголосив у брит. парламенті промову про штучний голод
в УСРР (див. Голодомор 1932–1933 в УСРР). 1937 – президент
Лондонського конгресу нац. меншостей.
• голова Укр. нац. громади в Румунії (1940). Засн. і голова Укр.
музею народознавства в Чернівцях (1927–40). Від 1944 – на
еміграції у Відні, де керував ляльковим театром

143. Василь Мудрий (1893-1966)

• український громадський і політичний діяч, журналіст
• Віце-маршал Сейму Польщі
• 1932 - заступник голови товариства «Просвіта»
• 1925 - один із засновників Українського національнодемократичного об'єднання (УНДО),
• 1935 - голова Українського національно-демократичного
об'єднання (УНДО)
• проводив політику «нормалізації» українсько-польських
відносин
• 1944 - член Великого Збору УГВР, де обраний першим
віце-президентом
• емігрував у Зах. Німеччину, а потім до США

144. Августин Волошин (1874-1945)

• громадський, державний і культурний діяч, педагог,
науковець, професор математики і фізики
• автор понад 40 книг, здебільшого підручників і праць з
педагогіки та психології;
• греко-католицький священик Мукачівської єпархії
• засновник Учительської громади Підкарпатської Руси
• 1925-1929 – депутат Чехословацького парламенту
• 1938 - прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської
України
• 1939 – президент Карпатської України
• Після цього був ректором Вільного українського
університету
• емігрував до Праги, але в 1945 – заарештований
радянськими спецслужбами, вивезений до Москви і
страчений

145. Іван Багряний (1906-1963)

• член ОУН, письменник
• 1932 - заарештовано за контрреволюційну і націоналістичну
діяльність, 1938 - знову заарештовують (1940 – звільнений)
• 1943-1944 – працював у підпіллі ОУН та УПА
• емігрував до Зах. Німеччини, де видав памфлет «Чому я не
хочу вертатись до СРСР?»
• твори: роман «Тигролови», роман «Сад Гетсиманський» та ін.

146. Тарас Бульба (Боровець) (1908-1981)

• український військовий і політичний діяч
• 1930 – заснував організацію Українського національного
відродження, кілька разів був арештований та перебував у
польському концентраційному таборі Береза Картузька
• 1941 - організував та очолив партизанські підрозділи
«Поліської Січі» (ВОЛИНЬ), яка згодом стала частиною
УПА
• 1943 - Бульба-Боровець перейменував очолювані ним загони в
Українську Народно-Революційну Армію і створив Українську
Національно-Демократичну Партію. 18-19 серпня 1943 р.
УНРА була роззброєна частинами Української Повстанської
Армії.
• За деякими даними в листопаді 1943 р. був заарештований
гестапо у Варшаві й ув'язнений до концтабору Заксенгаузен
• Звільнений у вересні 1944 р. З 1948 р. жив в еміграції в Канаді.
Видавав журнал «Меч і воля». Помер у Торонто. Автор
спогадів «Армія без держави».

147. Степан Бандера (1909-1959)

• Український політичний діяч, один із лідерів Організації
українських націоналістів
• 1936 - засуджений до смертної кари за організацію
вбивства польського міністра Б.Перацького, але вирок
замінили довічним ув'язненням. Вийшов на волю 1939.
• 1940 - створив і очолив Організацію Українських
Націоналісті (Бандерівці), розробив детальний план
розбудови мережі ОУН на теренах усієї України.
• 1941 - заарештований німецькою окупаційною владою,
після відмови скасувати «Акт відновлення Української
держави» ув'язнений у концентраційному таборі
Заксенгаузен. Після звільнення жив в Мюнхені.
• 1953-1954 - намагався врегулювати відносини між
українськими еміграційними угрупованнями й досягти
консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном.
• 1959 - вбитий у Мюнхені агентом КДБ Б. Сташинським.
Похований на кладовищі в Мюнхені.

148. Андрій Мельник (1890-1964)

• український політичний діяч та полковник Армії УНР
• 1914-1916 - командував сотнею Легіону Українських Січових
Стрільців
• 1920 - співзасновник УВО, 1929 - один із лідерів Організації
українських націоналістів
• 1939 - голова ОУН-М, після вбивства Є. Коновальця
• 1941 - перебував у Берліні. Організував засилання в Київ та
інші великі міста України так званих «похідних груп».
• У роки німецької окупації України Мельник послідовно
відстоював ідею створення української незалежної держави, за
що потрапив під арешт, з 26 лютого 1944 був ув'язнений в
концтаборі Заксенгаузен.
• 1945 - звільнений, обраний довічним головою ОУН-М, жив у
Люксембургу.

149. Ярослав Стецько (1912-1986)


політичний та військовий діяч ОУН-Б
1934-1937 - арештований і ув'язнений польською владою
1941 - перший заступник провідника ОУН-Б С. Бандери.
30.06.1941 - скликає Українські Національні Збори, які
проголосили Акт відновлення Української Держави й
обрали Я.Стецька прем'єром Українського Державного
Правління. 4 липня його заарештували нацисти.
• 1941-1944 - перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен.
• після звільнення керував антибільшовицьким блоком народів,
був головою Проводу ОУН-Б

150. Роман Шухевич (1907-1950)


український політичний і військовий діяч
1929 - член Організації українських націоналістів
1934-1937 - арешт польською владою
1938 - один із організаторів Карпатської Січі - збройних
сил Карпатської України
• Під час розколу ОУН – підтримав С.Бандеру
• 1943-1950 – головнокомандувач
Української повстанської армії
• 1943–1950 рр. - голова Генерального секретаріату
Української головної визвольної ради

151. Кирило Осьмак (1890-1960)

• діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН, президент
Української Головної Визвольної Ради (УГВР)
• в 20-30 рр. – неодноразово заарештовувався більшовиками
• співпрацював з ОУН, УПА
• 1944 - відбувся Великий збір Української головної визвольної
ради на якому обрали президію та Генеральний секретаріат
УГВР — підпільний парламент та підпільний уряд воюючої
України. Головою президії та президентом УГВР обрали
Кирила Осьмака (псевдонім - Марко Горянський)
• Кирила Осьмака залишити в Україні, а голова уряду Роман
Шухевич та інші троє членів УГВР мали їхати за кордон представляти інтереси України перед іншими державами
• через кілька місяців схоплено органами НКВС
• помер у в'язниці

152. Іван Кожедуб (1920-1991)

• Радянський військовий діяч, льотчик-ас часів Другої світової
війни
• найбільш результативний льотчик-винищувач в авіації
союзників (62 літаки)
• тричі Герой Радянського Союзу. Маршал авіації

153. Олексій Берест (1921-1970)

• український радянський військовик, Герой України, лейтенант
Червоної Армії, що встановив, разом з Михайлом Єгоровим та
Мелітоном Кантарією, прапор Перемоги на даху німецького
Рейхстагу 30 квітня 1945.

154. Амет-Хан Султан (1920-1971)


радянський пілот, двічі герой Радянського союзу
збив 30 ворожих літаків
герой кримськотатарського народу
заслужений льотчик-випробувач СРСР, загинув
випробувального польоту
під
час

155. Василь Порик (1920-1944)

• учасник руху опору на території Франції
• 1941 – лейтенант Червоної армії, потрапив у полон
• відправлений у Францію, де як військовополонений працював
у шахтах
• 1944 – втік і став активним учасником руху опору на теренах
Франції упродовж Другої світової війни, командир
партизанського загону, що боровся проти нацистських
окупантів, загинув у бою
• українець за походженням
• Герой Радянського Союзу (1964, посмертно)

156. Кузьма Дерев'янко (1904-1954)

Кузьма Дерев'янко
(1904-1954)
• український радянський військовий діяч, Герой України,
генерал-лейтенант
• 2 вересня 1945 року приймав капітуляцію Японії

157. Олена Теліга (1906-1942)

• поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН
• 1932 – вступила до ОУН, з 1940 – до ОУН-М.
• 1941 – у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга
поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у
заснуванні Української національної ради, редагувала
літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово»
«Литаври»
–
• 1942 – в Бабиному Яру Олену Телігу разом з іншими діячами
ОУН розстріляли нацисти

158. Олександр Богомолець (1881-1946)

• лікар, учений-патофізіолог. Основоположник української
школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології,
організатор української науки
• 1928-1931- Богомолець - директор Інституту гематології і
переливання крові Академії наук. Там під його керівництвом
було вперше вирішено завдання надійної консервації крові.
• 1930 - переїздить до Києва де стає директором двох інститутів Інституту експериментальної біології і патології та Інституту
клінічної фізіології Академії наук Української РСР (нині
обидва інститути носять ім'я академіка Богомольця)
• 1929 – академік ВУАН
• 1930 – президент ВУАН (з 1937 – президент АН УРСР)
• Патологічна фізіологія - наука, що вивчає загальні
закономірності виникнення, розвитку та завершення хвороби,
тобто фізіологію хворого організму. Основним методом
патофізіологічного дослідження є експеримент. Зіставлення
експериментальних даних з результатами спостережень над
хворими дає можливість розробляти практичні рекомендації.

159. Сергій Лебедєв (1902-1974)

• творець першого в континентальній Європі комп'ютера,
вчений, академік
• 1945 - академік АН УРСР.
• 1947-1950 - керував розробкою у Києві (у передмісті Феофанія)
в напівзруйнованій церкві першої в СРСР і на європейському
континенті обчислювальної машини МЕОМ (малої електронної
обчислювальної машини, рос. – МЭСМ)
• 1952 - вже в Інституті точної механіки і обчислювальної
техніки АН СРСР (Москва), керував створенням ЕОМ «БЕСМ
-1». На її базі пізніше, під його ж керівництвом, були створені
такі радянські ЕОМ, як М-20 тощо.

160. Андрій Малишко (1912-1970)

• український поет, перекладач, літературний критик
• 1934-1935 - служив у Червоній армії. Після демобілізації
переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті
«Комсомолець України»
• Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у
фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини»,
і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
• Після війни працював відповідальним редактором журналу
«Дніпро» (1944-1947).
• Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був
членом ВКП (б) від 1943 року.
• Автор «Пісня про рушник», «Вчителька» та ін.

161. Максим Рильський (1895-1964)

• відомий поет, перекладач, фольклорист, мовознавець
• 1919-1929 - працював вчителем у селах
• Критикував комуністичну дійсність, за що його арештували у
1931р. і ув’язнили на 5 місяців
• Після тюрми творчість зазнає змін, у збірці «Знак терезів» поет
прославляє радянську владу. Відтоді творчість розділилася на
дві течії – офіційну та лірично-філософську. За роки війни
талант ожив та забуяв патріотичними творами.
• Влада планувала позбутися поета, але йому пощастило - 24
липня 1964р. помер.

162. Володимир Сосюра (1898-1965)

• український письменник, поет-лірик
• понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен
(поем), роману «Третя Рота», вірша «Любіть Україну»
• Володимир Сосюра брав участь в Українській революції в
Армії УНР, пізніше перебував у Червоній армії.
• належав до низки літературних організацій того періоду —
«Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.
• 1948 - відзначено найвищою тоді нагородою - Сталінською
премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики,
приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка
обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за
патріотичну поезію «Любіть Україну».

163. Павло Тичина (1891-1967)

• поет, перекладач, публіцист, громадський діяч
• 1926 - взяв активну участь у створенні Вільної академії
пролетарської літератури на чолі з М. Г. Хвильовим
• 1929 - дійсний член Академії наук Української РСР.
• 1940-1943 - очолює Інститут літератури АН УРСР.
• 1943-1948 - міністр освіти УРСР.
• 1953-1959 - голова Верховної Ради УРСР, член багатьох
товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.
Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії
УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання
Герой Соціалістичної Праці. Автор слів Гімну Української РСР.
• автор «Сонячні кларнети», «Вітер з України», “Пам'яті
тридцяти”

164. Володимир Філатов (1875-1956)

• визначний лікар-офтальмолог і хірург
• 1911 - директор Інституту експериментальної офтальмології
(нині цей інститут носить його ім'я)
• 1933 - розробив принципово новий метод лікування – тканинну
терапію, ґрунтуючись на якій створив вчення про біогенні
стимулятори
• 1939 - академік АН УРСР

165. Василь Кук (1913-2007)

• 1950 - головнокомандувач УПА (після загибелі Р. Шухевича).
1954 - узятий у полон військами МГБ СРСР та без вироку суду
провів у в'язницях 6 років. Звільнений у зв'язку з новим курсом
політики М. Хрущова
• В 1960 році Василь Кук написав так званий «Відкритий Лист
В.Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана
Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців,
що живуть за кордоном!», у якому визнавав радянську владу в
Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН
та УПА, а також закликав екзильні українські організації, які
вели національно-визвольну боротьбу, до її припинення та
визнання СРСР.
• В останні роки свого життя мешкав у Києві.

166. Йосип Сліпий (1892-1984)


український церковний діяч
1926 - ректор Львівської духовної семінарії
1939 – єпископ УГКЦ
1944 – митрополит УГКЦ, в тому ж році звинувачений у
«ворожій діяльності проти УРСР» і засуджений до
ув’язнення (1945 р.),
• 1963 - звільнений з ув’язнення й висланий за межі СРСР
завдяки клопотанню Папи Римського і Президента США
Дж. Кеннеді.
• перебував у Римі до кінця життя

167. Катерина Білокур (1900-1961)


художниця, майстриня народного декоративного живопису
вчилася малювати самотужки
1956 - народна художниця
1954 - три картини Білокур - «Цар-Колос», «Берізка» і
«Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського
мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі. Їх високо оцінив
Пабло Пікассо та інші митці

168. Левко Лук'яненко (1928-2018)

Левко Лук'яненко
(1928-2018)
• український політичний і громадський діяч, адвокат,
правозахисник
• 1959 – разом з І.Кандибою створив
Українську
робітничо-селянську спілку (УРСС), яка мала програму
легального виходу УРСР з складу СРСР, за що
засуджений до смертної кари, заміненої на 15-річне
ув'язнення (1961-1976)
• 1976 - один з організаторів Української Гельсінської
групи, знову засуджений за «антирадянську агітацію і
пропаганду» (1977-1988)
• 1988-1990 - очолював Українську Гельсінську спілку
• 24.08.1991 - автор Акту проголошення незалежності
України, балотувався на посаду Президента України, був
народним депутатом незалежної України кількох
скликань, Герой України
• автор книги «Сповідь у камері смертників»

169. Іван Світличний (1929-1992)

• поет, літературний критик, правозахисник
• захищав «шістедисятників», тому неодноразово засуджений
за «антирадянську агітацію і пропаганду» до ув’язнення,
автор збірки поезій «Серце для куль і для рим», лауреат
літературної премії ім. В. Стуса, Державної премії ім. Т.
Шевченка (посмертно).

170. Василь Стус (1938-1985)

• український поет, літературний критик
• 1965 - представник «шістдесятників», учасник акції
протесту у київському кінотеатрі «Україна»
• 1979 - член Української Гельсінської групи
• 1970 - в Брюсселі виходить його збірка «Веселий цвинтар»
• автор поетичної збірки «Дорога болю», лауреат Державної
премії ім. Т. Шевченка (посмертно)
• неодноразово
заарештований
і
засуджений
за
«антирадянську агітацію і пропаганду», помер у таборі для
політв’язнів

171. Алла Горська (1929-1970)

• українська художниця
• представник покоління «шістдесятників», діяч правозахисного
руху, співзасновниця Клубу творчої молоді в Києві, учасниця
щорічних Шевченківських свят
• 1961-1965 - стала одним з організаторів і активним членом
Клубу творчої молоді «Сучасник»
• автор творів «Автопортрет з сином», «Біля річки», «Портрет
В.Симоненка» тощо.
• 1964 – виконала шевченківський вітраж у вестибюлі
Київського університету, але його знищили радянські органи
держбезпеки
• неодноразово переслідувалась за захист і підтримку дисидентів
• трагічно загинула за нез'ясованих обставин

172. Ліна Костенко (1930 - )

• письменниця-шістдесятниця, поетеса
• перші книги «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958),
«Мандрівки серця» (1961) були новим словом в українській
поезії
• на початку 1960-х рр. Ліна Костенко брала участь у
літературних вечорах Клубу творчої молоді
• 1965 р. підписала лист-протест проти арештів української
інтелігенції. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної
ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих
скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай»
(1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко»
(1999, 2010)
• 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки
українського самашедшого»

173. Євген Сверстюк (1928-2014)

• видатний
сучасний
український
публіцист
і
літературознавець,
активний
учасник
національнодемократичного руху, один з його інтелектуальних лідерів
• Широко розповсюджувалися в самвидаві відомі його есе
«Собор у риштованні», «Іван Котляревський сміється»,
«Остання сльоза», «На мамине свято»
• 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації
української культури), 1972 (за промову на похороні Дмитра
Зерова) роках його звільняли з роботи за політичними
мотивами. Переслідуваний протягом років за участь у
«Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у
січні 1972 року - заарештований і в березні 1973 засуджений за
виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до
семи років таборів

174. Василь Симоненко (1935-1963)

• поет, прозаїк, журналіст
• представник покоління «шістдесятників», «лицар
українського відродження»
• автор збірок поезій «Тиша і грім», «Земне тяжіння», вірш
«Лебеді материнства» лауреат Державної премії ім.
Т.Шевченка (посмертно)
• 1962 поета жорстоко побили працівники міліції
залізничної станції ім. Шевченка (Сміла), помер від раку
нирок.

175. Лесь Танюк (1938-2016)

• український режисер театру і кіно, професор Київського
національного університету театру, кіно і телебачення ім.
І.Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України (1995),
Народний артист України (2008), народний депутат України 1го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го скликань.
• голова КТМ «Сучасник»

176. Сергій Корольов (1907-1966)

• український радянський вчений у галузі ракетобудування
та
космонавтики,
конструктор.
Вважається
основоположником практичної космонавтики
• 1937 – репресований, 1938 – звільнений
• 1958 - очолив ракетну програму СРСР. Під його керівництвом
було запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету,
перший штучний супутник Землі, здійснено перший політ
людини в космос та вихід людини в космос

177. Іван Дзюба (1931-2022)

• літературознавець, громадський і політичний діяч
• участь у русі за незалежність України він розпочав, ще у
1950-і роки
• 1965 - на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у
кінотеатрі «Україна» (Київ) разом із Василем Стусом і
В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у
СРСР публічним протестом проти політики влади,
оприлюднивши інформацію про таємні арешти української
творчої інтелігенції
• За гострі публіцистичні публікації й відкриті виступи на
захист української інтелігенції, самвидавивські матеріали,
безпрецедентну
працю
«Інтернаціоналізм
чи
русифікація?» (1965) у 1972 р. був заарештований та
засуджений на 5 років, але помилуваний у 1973
• 1992 - Академік НАН України
• 2001 - отримав звання Герой України

178. Валерій Марченко (1947-1984)

• український дисидент-правозахисник, літературознавець
• автор листів-протестів проти тоталітарного режиму, противник
русифікації, неодноразово заарештований і засуджений за
«антирадянську агітацію і пропаганду» та «націоналізм»
• рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР
«Про посилення вивчення російської мови у школах України»,
яку назвав «найсвіжішим Валуєвським указом»
• автор книги «Я не маю ні дому, ні вулиці».
• Помер 5 жовтня 1984 року у тюремній лікарні в Ленінграді.

179. Петро Григоренко (1907-1987)

• радянський генерал-майор, правозахисник
• виступав на захист кримських татар та інших
депортованих народів
• 1963 – організував підпільну Спілку боротьби за
відродження ленінізму
• 1964 - за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у
рядові і позбавлений усіх державних відзнак та два роки
перебував у радянських «психушках»
• 1968 – підтримав «Празьку весну»
• 1969-1974 – арешт, знову перебував у «психушках»
• 1976 – брав участь у створенні Української Гельсінської
групи
• 1977 – виїхав у США, став закордонним представником
Української Гельсінської групи

180. Микола Руденко (1920-2004)

• український поет, письменник, правозахисник
• 1976 - один із засновників і перший голова Української
Гельсінської
групи,
неодноразово
заарештований
і
засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду»
• перебував на примусовому психіатричному лікуванні
• автор заборонених поетичних творів «Всесвіт у тобі»,
«Хрест», «Я вільний»; Герой України

181. В'ячеслав Чорновіл (1937-1999)

В'ячеслав Чорновіл
(1937-1999)
• Український політичний діяч, журналіст, правозахисник,
учасник дисидентського руху, «шістдесятник»
• 1965 - разом з І.Дзюбою, І.Стусом учасник акції
протесту у київському кінотеатрі «Україна»
• 1979 - член Української гельсінської групи
• 1970-1972 - Заснував «самвидавівський» часопис
«Український вісник»
• 1988 - один із засновників Української Гельсінської спілки
• 1967-1969, 1972-1979, 1980-1985 - засуджувався за
«наклепницьку діяльність на радянський суспільний лад»
до ув’язнення
• 1989 – член, з 1992 - голова Народного Руху України,
народний депутат незалежної України
• автор книг «Лихо з розуму» (1967), «Правосуддя чи
рецидиви терору?», Герой України

182. Михайло Брайчевський (1924-2001)

• український історик та археолог
• лауреат премії ім. М. Грушевського, лауреат премії Фундації
Омеляна і Тетяни Антоновичів, член Української вільної
академії наук (США), дійсний член Наукового товариства імені
Шевченка
• автор трактату «Приєднання чи возз'єднання?» (1966), який
став частиною «самвидаву»
• підписував листи-протести проти арештів дисидентів, за що
був звільнений з роботи
• автор понад наукових 600 праць
• написав ґрунтовну історичну довідку про Поділ (коли виникла
загроза його знесення й зведення на цьому місці
«мікрорайону»). Саме він першим підняв і питання про
відбудову Михайлівського та Успенського соборів.

183. Сергій Параджанов (1924-1990)

• український і вірменський кінорежисер, народний
артист УРСР
• режисер фільму «Тіні забутих предків», «Колір гранату»
тощо.
• учасник акцій протесту проти масових арештів інтелігенції
у 1960-ті рр.
• 1973 - заарештований і засуджений до тривалого
ув’язнення, але завдяки міжнародній кампанії протесті у
1977 звільнений із забороною жити в Україні
• лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (посмертно).

184. Іван Миколайчук (1941-1987)

• український кіноактор, кінорежисер, сценарист
• Фільми - «Тіні забутих предків», «Пропала грамота»,
«Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон XX»
• Представник «Українського поетичного кіно».

185. Олесь Гончар (1918-1995)

• письменник, публіцист, громадський і політичний діяч
• 1959-1971 - голова правління Спілки письменників
України, 1978 - академік НАН України
• 2005 - Герой України
• автор трилогії «Прапороносці», романів «Тронка»,
«Собор» (1968р.) тощо.
• зазнав гонінь і переслідувань за роман «Собор» (1968)

186. Леонід Биков (1928-1979)

• актор, режисер і сценарист, заслужений артист УРСР (1958),
заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР
(1974).
• фільми «В бій ідуть лише «старі», «Ати-бати, йшли солдати»

187. Володимир Івасюк (1949-1979)

• український композитор і поет.
• пісні - «Я піду в далекі гори», «Червона рута», «Водограй»

188. Мустафа Джемілєв (1943- )

• Визначний діяч кримськотатарського національно-визвольного
руху, очолював рух за повернення свого народу на історичну
батьківщину, за що сім раз судимий (15 років провів у
в'язницях)
• 1991-2013 – голова меджлісу кримських татар
• З 1998 - Народний депутат України

189. Микола Амосов (1913-2002)


видатний лікар
1952 – директор інституту серцево-судинної хірургії
1969 – академік АН УРСР
1983-1988 - директор Інституту серцево-судинної хірургії
Доктор медичних наук (1953), Герой України.
• М. М. Амосов - автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19
монографій. Ряд монографій перевидано в США, Японії,
Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено
40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них
очолює великі наукові центри.
• Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його
повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися
у нас в країні та за кордоном.

190. Олег Антонов (1906-1984)

• український літакобудівельник російського походження,
один із провідних авіаконструкторів СРСР
• розробник літаків «Руслан», «Мрія».

191. Леонід Кравчук (1934-2022 )

• Український політичний діяч
• 1990-1991 - Голова Верховної Ради УРСР
• 1991-1994 - перший Президент України після здобуття нею
незалежності. Його обрали президентом 1.12.1991р. (в
першому турі переміг В. Чорновола
• 1994-2006 - Народний депутат України
• 2001-Герой України

192. Леонід Кучма (1938 - )

• Український політик
• 1986-1992 – директор ракетно-будівельного концерну
«Южмаш»
• 13.10.92 -21.09.93 - Прем'єр-міністр України
• 19.07.94-23.01.05 - другий Президент України
• 1994 - підписав Будапештський меморандум
• 1995 - Україна стала членом Ради Європи
• 28.06.1996 - прийнято Конституцію
• вересень 1996 - введено гривню
• з його ім'ям пов'язують зникнення журналіста Георгія
Гонгадзе
(«касетний
скандал»,
плівки
майора
Мельниченка»), що стало причиною протестних акцій
«Україна без Кучми» (2000-2001)

193. Віктор Ющенко (1954- )


Український політик
1993-2000 - голова Національного банку України
1999-2001 - прем'єр-міністр України
2005-2013 - голова партії «Наша Україна»
2004-2005 - лідер Помаранчевої революції
2005-2010 - третій Президент України
2008р. Вступ до Світової організації торгівлі

194. Любомир Гузар (1933-2017)

• 1949-1969 – мешкав у США
• 1972 – доктор богослов'я
• 1993 – повернувся в Україну український релігійний
діяч, патріарх-предстоятель Української грекокатолицької церкви.
• 2005 - офіційно змінив свій титул на «Верховний
Архієпископ Києво-Галицький», переніс свою резиденцію
до Києва, який був центром греко-католицької церкви до
захоплення Москвою

195. Леонід Каденюк (1951-2018)

• 1997 - перший космонавт України, здійснив політ у складі
інтернаціонального
екіпажу
американського
корабля
«Колумбія»
• 1999 - Герой України
• 2002-2006 - Народний депутат України

196. Петро Порошенко (1965 - )

• український державний та політичний діяч,
• 2014-2019 - п'ятий Президент України
• був народним депутатом України III, IV, V та VII скликань,
секретарем Ради Національної безпеки і оборони України,
міністром економічного розвитку та торгівлі України,
міністром закордонних справ України, головою Ради
Національного банку України
English     Русский Rules