52. Індія

1.

Індія (Бгарат)
План
1. Перемога народів Індії в боротьбі за незалежність.
2. Розвиток Індії в 1950-1980-ті рр.
3. Індія з 1990-х рр.
4. Зовнішня політика Індії.
Д/з: ст. 131-137.

2.

3.

1. Перемога народів Індії в боротьбі за
незалежність.

4.

Індія у роки ІІ світової війни працювала на військові
потреби В.Б., понад 2 млн. індійців були у
британській армії. Після Другої світової війни
національно-визвольний рух посилюється.
Причини :
1. Неврожаї в деяких провінціях.
2. Масове безробіття із-за скорочення виробництва і
демобілізації індійських солдатів.
3. Вплив національно-визвольної боротьби
народів Індокитаю та Індонезії.

5.

У багатонаціональній Індії протистоять дві основні
релігійні громади – індуси (~70%) і мусульмани (~25 %).
Національно-визвольною боротьбою очолювали
Індійський національний конгрес (Джавахарлал Неру)
– виступав за збереження цілісності та єдності країни та
Мусульманська ліга (Мухаммед Алі Джинна) –
вимагала створення незалежної мусульманської держави
Пакистан.
У серпні 1947 р. набув чинності закон В.Б. про
незалежність Індії – на політичній карті світу з’явилися
дві нові держави: Індія (більшість індуси) та
Пакистан (мусульмани).

6.

Більшість провінцій і князівств приєдналися до Індії.
Упродовж трьох років між двома новоутвореними
державами було поділено князівства, переселення > 6
млн. мусульман та 4,5 млн. індусів супроводжувалося
масовими вбивствами з обох сторін (~700 тис. осіб
загинуло).
Кордони між новоутвореними державами не
відображали особливостей національного складу та
історичних традицій, що призводило до збройних
конфліктів між Індією і Пакистаном. Перший з них
виник у 1947 р. через князівство Джамму і Кашмір, де
правили індуїсти, а більшість населення становили
мусульмани

7.

26 січня 1950 р. (День незалежності Індії) набрала
чинності конституція, яка проголосила країну
суверенною демократичною республікою і закріпила:
• демократичні свободи;
• ліквідацію поділу суспільства на касти;
• рівноправність жінок;
• заборону національної, расової, релігійної
дискримінації тощо.
Політична система Індії наслідує британський зразок –
президент країни має обмежені повноваження, а
основна влада зосереджена в руках прем’єрміністра.

8.

2. Розвиток Індії в 1950-1980-ті рр.

9.

У 1947-1964 рр. Індію та ІНК очолював Дж. Неру «творець нової Індії». Було обрано поміркований курс
соціально-економічних та демократичних реформ.
Метою було «суспільство соціалістичного зразку» на
основі концепції конгресистського (індійського)
соціалізму, який полягав у соціальному компромісі,
запобіганні конфліктам на національно-релігійному
ґрунті та передбачав не ліквідацію приватної власності,
а обмеження «власницьких інстинктів і устремлінь» на
благо суспільства. Ця концепція була визначальною для
наступних лідерів лівоцентристської орієнтації (Індіри
Ганді, Раджива Ганді та ін.)

10.

Реформи Дж. Неру:
1. Аграрна: поміщицькі землі передано селянам. Потім +
кооперування та «зелена революція» – запровадження сучасної
агротехніки, високоврожайних с/г сортів, агрохімії, техніки тощо.
Результат: самозабезпечення країни зерном.
2. Промислова – створено три сектори: державний – важка
промисловість, енергетика, транспортні засоби, зв’язок;
змішаний – сучасні галузі економіки; приватний – легка і
харчова галузі. Індустріалізація Індії збіглася з початком НТР у
розвинених країнах. Дж. Неру: Індії «перш ніж навчитися
ходити, довелося вчитися бігати». В. Б., США, ФРН, а також
СРСР надавали Індії свій технічний досвід, вкладали кошти в
індійську промисловість.
3. Адміністративна: замість князівств створено штати за
мовно-національним принципом. Гострими були мовні та
національні питання і суперечності між кастами.

11.

Курс Дж. Неру викликав опір незгодних, його
звинуватили в тому, що допустив в 1962р. захоплення
індійських територій КНР «через ідейну близькість» із
КНР. Посилився розкол в ІНК:
- одні за посилення втручання держави (соціалістичних
методів) в економіку;
- інші – проти соціалістичних експериментів.
У травня 1964 р. Дж. Неру помер.
Економічна криза змусила ІНК змінити політику:
більше уваги розвитку приватного сектору. ІНК
втрачає позиції – зріс вплив інших партій. У 1969 р. в
ІНК відбувся розкол – створюються дві паралельні
організації Конгресу по всій країні.

12.

Уряд очолила (1966-1977, 1980-1984) донька Дж. Неру Індіра
Ганді. Запровадження соціалістичних принципів в економіці
хоча і сприяло популяризації ІНК серед біднішого населення,
але призвело до погіршення економічної ситуації через
неефективність державного сектору. У зовнішній політиці
І. Ганді продовжила лінію Дж. Неру: нейтралітет і
неприєднання до військово-політичних блоків, підтримка
національно-визвольних рухів, зміцнення відносин із СРСР.
Завдяки такій політиці та перемозі у війні з Пакистаном партія
ІНК перемогла на дострокових парламентських виборах 1971 р.
Але наростає опозиція І. Ганді. У відповідь у 1975 р. вона ввела в
країні надзвичайний стан: дію Конституції припинено,
опозиційні організації заборонено, а 30 тис. їхніх активістів
заарештовано, І. Ганді зосередила владу у своїх руках.

13.

Вибори 1977 р. ІНК програла «народній партії» Бхаратія джаната парті (БДП).
Поразка ІНК остаточного розколола ІНК: І. Ганді
оголосила створення партії з її ім’ям – ІНК (Індіра).
Але БДП розкололася і з 1980 р. І. Ганді знову
очолила уряд. Загострюються етнічні, релігійнообщинні та кастові конфлікти. У 1984 р. сикхи
активізували рух за приєднання штату Пенджаб до
Пакистану, їх святиня – Золотий храм в Амрітсарі –
збройний арсенал і штаб сепаратистів. І. Ганді наказала
захопити храм, після його штурму і бійні сикхський
тероризм став більш екстремістським, акцією відплати
стало вбивство І. Ганді 31 жовтня 1984 р., здійснене її
охоронцями-сикхами.

14.

Після смерті І. Ганді прем’єр-міністром став її син
Раджив Ганді. Спад економіки, ріст безробіття
посилюють невдоволення населення та етнічнорелігійно-общинні конфлікти.
У 1989 р. більшість у парламенті здобув Національний
фронт провідні позиції в якому у «Бхаратія джаната
парті» (БДП), що дотримується «індуїстського
націоналізму»: надання індусам переваг у суспільстві,
підтримка індуїстських традицій та кастової системи для
стабільності держави. У Індії сформувалася типова
двопартійна система, коли БДП та ІНК (І) по черзі
перебували при владі. У 1991 р. тамільські терористи
вбили Р. Ганді. ІНК (І) розпочав лібералізацію
економіки, ліквідовано різні регламентації.

15.

3. Індія з 1990-х рр.

16.

Індія – федеративна республіка 28 штатів та 7 союзних
територій. 1-а у світі за населенням (~1,5 млрд.), 7-а –
за площею, 7-а у світі, 3-тя в Азії – за ВВП.
Це індустріально-аграрна країна з багатоукладною
економікою, поєднує напівфеодальні пережитки з
модернізацією та новітніми науково-технічними
досягненнями. Ядерна (з 1974 р.), космічна (з 1980 р.)
держава, має атомні електростанції, високорозвинені
електронну, автомобільну та інші сучасні галузі
промисловості. 2-а (після Китаю) у світі за виробництвом
продуктів харчування.

17.

Підготовка запуску ракети в космос, 1980 р.

18.

Проблеми сучасної Індії:
І. Соціально-економічна: 1. розшарування на багатих і бідних.
2. 2-а у світі після США за кількістю осіб з вищою освітою, 3-я – за
кількістю програмістів, > 1/3 співробітників компанії Microsoft – з
Індії і при цьому: 29 % дорослих безграмотні, 9 % – безробітні;
22 % –.за межею бідності.
ІІ.Національно-релігійна: протиріччя на національній, релігійній
основі (>150 націй та народностей, бл. 400 племен; >20 мов та 700
діалектів; офіційних 15 мов, державні – хінді, англійська.
Індуїсти – 80 %, мусульмани – 14 %, християни, сикхи, джайни,
буддисти) – є сепаратизм окремих народів та релігійних общин.
ІІІ. Демографічна: високий природний приріст (12 ‰ (> в 2 рази,
ніж у Китаї), світовий лідер за абсолютним приростом населення)
загрожує країні катастрофою.
ІV. Пережитки кастових відносин (особливо в селах).

19.

На виборах 2014 р. з програмним слоганом:
«Націоналізм – наше натхнення. Розвиток та хороше
управління – наша мета» перемогла «Бхаратія джаната
парті» (БДП). Прем’єр-міністром Індії став Нарендра
Моді.
Його пріоритетом є економічне зростання. Серед
великих країн Індія має одні з найвищих у світі темпи
економічного зростання.
Уряд продовжує курс на лібералізацію економічної
діяльності, збільшення експорту готової продукції,
підвищення конкурентоспроможності індійських товарів
на світовому ринку.

20.

4. Зовнішня політика Індії.

21.

З моменту отримання незалежності протистояння між
індуїстами й мусульманами стало причиною
конфлікту між Індією та Пакистаном.
Індо-пакистанські війни (1947–1949, 1965, 1971, 1984–
1987, 1999, 2025 рр).

22.

Основні принципи зовнішньополітичного курсу Неру:
-миролюбність – участь у миротворчих операціях,
підтримка роззброєння та заборони ядерної зброї;
-протидія колоніалізму і расизму – проти колоніалізму,
апартеїду в ПАР, за право народів на самовизначення;
-«позитивний нейтралітет» – не приєднання ні до НАТО,
ні до ОВД, прагнення бути «мостом» між двома системами;
-мирне співіснування – «панча шила» (ці принципи
вперше були зафіксовані у 1954 р. в угоді між Індією і КНР і
стали визначальними для багатьох країн у міжнародних
відносинах): 1. рівність і взаємна вигода; 2. мирне
співіснування; 3. взаємна повага територіальної цілісності і
суверенітету; 4. взаємний ненапад; 5.взаємне невтручання у
внутрішні справи одне одного.

23.

Індо-пакистанська війна 1965 р. не принесла
перемоги жодній зі сторін. У результаті Індія
посилила співробітництво із СРСР, а Пакистан – з
КНР.
У 1971 р. Індія перемогла Пакистан у
двотижневій війні: підтримала національновизвольну боротьбу бенгальського народу – у
результаті від Пакистану відокремилася Східна
Бенгалія і утворилася нова держава – Народна
Республіка Бангладеш.

24.

Значення зовнішньополітичного курсу Дж. Неру:
Позитиви:
Закріплення міжнародного авторитету Індії.
Лідерство серед країн «третього світу».
Стратегічна автономія.
Недоліки:
Переоцінка добрих намірів Китаю.
Недостатня військова підготовка до війни 1962 р.
Напруженість із США.

25.

Сучасна Індія як одна з найбільших країн світу за
населенням і економікою прагне позиціонувати
себе як самостійний центр сили в
багатополярному світі, зберігає вірність Руху
неприєднання, але одночасно намагається мати
взаємовигідні відносини із США, Росією,
Китаєм, Японією, країнами АзіатськоТихоокеанського регіону.
Керівництво країни прагне перетворити Індію на
велику військову державу. Складними є
відносини із Пакистаном. Поступово
нормалізуються з Китаєм.

26.

Основні принципи сучасної зовнішньої політики:
1. Стратегічна автономія – уникнення залежності від
одного центру сили.
2. Багатовекторність – одночасна співпраця із Заходом
і Росією.
3. Регіональне лідерство в південній і південно-східній
азії.
4. Економічна дипломатія – інвестиції, ІТ, енергетика.
5. Ядерне стримування – статус ядерної держави.
6. Активна участь у глобальному управлінні –
трансформація з регіональної держави у глобального
актора.