Утоплення. Класифікація. Типи утоплення

1.

УТОПЛЕННЯ

2.

Утоплення
- одна з форм механічної асфіксії,
що наступає найчастіше від потрапляння рідини (води)
у верхні дихальні шляхи й бронхоальвеолярний простір
ВООЗ визначає утоплення як «процес респіраторного
порушення
внаслідок занурення в рідину»

3.

Патогенез
Утоплення найчастіше відбувається в прісній або солоній
(морській) воді, інколи — в іншій рідині (наприклад,
занурення у розчин електроліту на виробництві);
Хімічний склад і властивості рідини відіграють
вирішальну роль у розвитку специфічної симптоматики
переважно на лікарняному
етапі лікування;
Властивості води на догоспітальному етапі не мають
практичного значення

4.

5.

Сприятливі фактори
самовпевненість, вживання алкоголю, наркотичних
засобів тощо;
низький рівень знань населення щодо способів порятунку
на воді;
втрачений час на пошук постраждалого, некваліфіковані
первинні реанімаційні заходи, зволікання з викликом
рятувальних служб;
перебування на необладнаних для купання місцях;
низька температура води;
невміння плавати

6.

Сприятливі фактори
втома при тривалих запливах;
супутня патологія (епілепсія);
травми при стрибках у воду (особливо у незнайомих
місцях);
порушення серцевої діяльності при підводному плаванні
на глибинах понад 2 м;
чоловіча стать;
вік менше 14 років;
низький рівень освіти, доходів;
розширений доступ до води;
особливості водойм

7.

Класифікація
Типи утоплення:
Справжнє (75-85%);
Асфіктичне (5-20%);
Синкопальне (3-5%);
Нефатальне(пацієнта
було врятовано);
Фатальне(настання смерті)

8.

Справжнє утоплення
При справжньому («вологому») утопленні рідина,
часто з блювотними масами, аспірується в дихальні шляхи
й легені, порушуючи вентиляцію легень до розвитку
тяжкого респіраторного дистрес-синдрому, гіпоксії та
смерті

9.

Клініка справжнього утоплення
затримка дихання на 30-60 с.;
надлишкове накопичення в крові CO2;
збудження дихального центру;
мимовільні дихальні екскурсії під водою;
рефлекторний спазм гортані;
повторне припинення дихання;
зростання гіпоксії;
втрата свідомості;
відновлення мимовільного дихання під водою;
безперешкодне потрапляння води в нижні дихальні
шляхи

10.

Клініка справжнього утоплення
різкий ціаноз шкірних покривів і слизових оболонок
(«сині» утоплені);
набрякання крупних підшкірних та шийних вен;
наявність рідини у шлунку

11.

Клініка справжнього утоплення
Рідина, що перебуває в альвеолах, розтягує їх, іноді
розриває їхні стінки й тим самим порушує кровообіг і
газообмін;
Це сприяє розвитку застійних явищ у малому колі
кровообігу, важкої гіпоксії;
Саме цим пояснюються різко виражена синюшність
шкірних покривів і слизових оболонок, їх набряклість

12.

Клініка справжнього утоплення
Має місце різкий ціаноз шкірного покриву й слизових
оболонок, вени шиї й кінцівок здуті, з рота й носа виділяється
пінисте рожеве мокротиння

13.

Асфіктичне утопления
При асфіктичному («сухому») типі утопления
внаслідок подразнення водою відбувається рефлекторний
ларингоспазм, дихання припиняється, вода в трахею і легені
практично не аспірується

14.

Асфіктичне утоплення
Має місце при різкому гальмуванні ЦНС, що виникає під
впливом алкогольного сп'яніння, епілептичного нападу,
струсу мозку, перелому черепа або шийного відділу хребта
тощо

15.

Клініка асфіктичного утоплення
У відповідь на потрапляння у верхні дихальні шляхи
невеликої кількості води розвивається ларингоспазм із
наступними «хибно-респіраторними» вдихами;
В легені потрапляє невелика кількість води;
Головна причина смерті — припинення доступу повітря в
легені;
Велика кількість води у шлунку;
На заключних стадіях утоплення ларингоспазм зникає
і рідина надходить у легені

16.

Клініка асфіктичного утоплення
Таких потерпілих також називають «синіми», хоча
ціаноз у них виражений меншою мірою, ніж при
справжньому утопленні;
З верхніх дихальних шляхів виділяється
дрібнопухирчаста піна внаслідок змішування білків з
повітрям, що дифундують в альвеоли із плазми під час
дихальних рухів грудної клітки

17.

Синкопальне утоплення
Синкопальний тип утоплення відбувається при
раптовому порушенні серцевої діяльності
(рефлекторна зупинка серця при переляку, зануренні в
холодну воду, інфаркті міокарда та при інших станах)
Первинна зупинка серця не призводить до різкого ціанозу
(«бліді» утоплені)

18.

Клініка синкопального утоплення
Становить від 10 до 40 % випадків усіх утоплень;
Частіше зустрічається в жінок і дітей під впливом раптового
охолодження (гідрошок), сильного емоційного потрясіння,
влучення холодної води через дефект барабанної
перетинки в середнє вухо й слухову трубу

19.

Клініка синкопального утоплення
У зв'язку зі спазмом шкірних капілярів потерпілі мають бліду
шкіру, їх називають «блідими»;
Легені не встигають заповнитися водою. В них не
утворюється піниста рідина, і вона не виділяється з верхніх
дихальних шляхів;
Синкопальне утоплення найбільш сприятливе з погляду
можливості повернення потерпілого при застосуванні
штучного дихання й непрямого масажу серця;
Відомо, що «блідих», що потонули, можна оживити після
перебування під водою протягом 10 хв. і більше

20.

«Вторинне» утоплення
«Вторинне» утоплення відбувається через деякий час
(12-24 год, здебільшого в умовах стаціонару або вдома)
як унаслідок електролітного та осмолярного дисбалансу
в судинному руслі, просвіті альвеол і тканинах, що призводить
до набряку легень, мозку, порушень ритму
і вторинної зупинки серця

21.

«Синдром пірнальника»
«Синдром пірнальника»
розвивається при ушкодженні
шийного відділу хребта під час
пірнання на мілководді, при ударі
головою об різні тверді предмети
під час пірнання в незнайомій
водоймі

22.

Утоплення в прісній воді
Прісна вода відносно плазми крові є гіпотонічним розчином і
переходить із альвеол у венозні легеневі судини. 100 мл крові, що протікає
через легені, може захопити за собою 50 мл води, тобто половина всієї крові
заміщається водою
При утопленні в прісній воді спостерігаються:
гіпоксія;
гіперкапнія;
ацидоз;
розрідження крові (гемодилюція);
збільшення ОЦК;
підвищення ЦВТ;
гіперкаліємія — 8 ммоль/л (у зв'язку з
руйнуванням еритроцитів);
зменшується вміст у крові натрію, хлору,
кальцію, білка;
підвищення гематокритного числа (внаслідок
набрякання еритроцитів і збільшення їх
об'єму)

23.

Утоплення в морській воді
Морська вода відносно плазми крові є гіпертонічним розчином;
У воді Чорного моря міститься 1,4-1,8% розчину натрію хлориду, у Середземному
морі й океані – до 3,5%;
Солі, що містяться в морській воді, проникають у кров;
Із крові в просвіт альвеол частково дифундують білки плазми, внаслідок чого
швидко розвивається набряк легенів з рясним виділенням піни
При утопленні в морській воді спостерігаються:
гіпоксія;
гіперкапнія;
ацидоз;
гемоконцентрація;
зменшення ОЦК;
зниження ЦВТ;
гіповолемія;
збільшення вмісту електролітів (крім калію й магнію);
вміст натрію в плазмі крові може досягати 220 ммоль/л
(при нормі 140 ммоль/л);
збільшення гематокритного числа (внаслідок згущення крові)

24.

Тривалість вмирання під водою
Час, що проходить з моменту припинення серцевої
діяльності або дихання до настання необоротних змін у ЦНС, тобто
період клінічної смерті. За умови утоплення в холодній воді
тривалість клінічної смерті може значно збільшуватись
Чим довше період вмирання,
тим коротше період клінічної смерті
При справжньому й асфіктичному утопленні із тривалим,
виснажуючим періодом вмирання, період клінічної смерті дуже
короткий, у той час як при синкопальному утопленні з миттєвим
припиненням життєвих функцій організму він триваліший

25.

Тривалість вмирання під водою
Тривалість вмирання й клінічної смерті при утопленні
залежить від багатьох факторів і коливається в широких межах
Оживлення вважається можливим для «синіх»,
що потонули в межах 3-6 хв., для «блідих» — 10-12 хв.
При утопленні в крижаній воді цей час може
збільшуватися до 30 хв. і більше

26.

ТЕРМІНИ, ЯКІ НЕ СЛІД ВИКОРИСТОВУВАТИ
Терміни які НЕ слід використовувати, оскільки вони не мають
діагностичних чи терапевтичних відмінностей (хоча все ще широко
використовуються медичними працівниками)
«Мокре утоплення» (рідина аспірується в легені): аспірація води
відбувається лише в 80-90% випадків і не змінює надання допомоги.
«Сухе утоплення» (аспірації рідини не відбувається; смерть настає внаслідок
ларингоспазму та закриття голосової щілини): асфіксія виникає і внаслідок
ларингоспазму, що трапляється в 10-20% випадків, але це не змінює
принципи надання допомоги. Відмінності виявляються лише при розтині.
«Вторинне утоплення/відстрочений початок дихальних порушень»:
існує багато різних визначень, які описують смерть через 1-72 години після
первинної реанімації внаслідок гострого респіраторного дистрес-синдрому
(ГРДС). 15% постраждалих, які опритомніли після первинної реанімації,
згодом помирають від ГРДС.

27. ТЕРМІНИ, ЯКІ НЕ СЛІД ВИКОРИСТОВУВАТИ

«Утоплення в прісній воді / в солоній воді»: типова аспірація під час
утоплення становить 4 мл/кг. Для зміни об’єму крові потрібно 8 мл/кг, а
для зміни електролітного складу – 22 мл/кг. Таким чином, чи вода солона,
чи прісна - не має клінічного значення. Натомість, варто зосередитися на
корекції гіпоксемії, ацидозу та пошкодження легень, а не на балансі
електролітів чи об’ємі циркулюючої крові.
«Прісна вода»: гіперволемія (тільки на тваринних моделях, а не на людях,
тому не має клінічного значення)
«Солона вода»: гіповолемія з гіпернатріємією (тільки на моделях тварин,
а не на людях, тому немає клінічного значення)
(Джерело: https://tccc.org.ua/guide/drowning-management-cpg)

28.

Невідкладна допомога
У першу хвилину після утоплення у воді можна врятувати більше
90-95% потерпілих, через 6-7 хвилин — лише близько 1-6%

29.

Невідкладна допомога
Якнайшвидше вилучення з води потерпілого
Захист шийного відділу хребта
Початок невідкладної допомоги у воді
Якнайшвидший початок заходів СЛЦР (ШВЛ можна
розпочати ще у воді, НМС у воді неефективний) — рятівні
вдихи

30.

Невідкладна допомога
Якщо потерпілий перебуває у свідомості, у нього задовільний
пульс і збережене дихання:
укласти на рівну суху тверду поверхню;
роздягнути, просушити шкіру сухим рушником, занести у
тепле приміщення — профілактика переохолодження;
укутати теплою ковдрою;
госпіталізація до BAIT

31.

Невідкладна допомога
Якщо потерпілий перебуває без свідомості, але в нього збережені
задовільний пульс і дихання:
укласти в стабільне положення на боці;
закинути голову й висунути нижню щелепу(застосування будь-яких
методів контролю хребта не потрібні, якщо механізм або травма,
анамнез або фізикальне обстеження не підтвердять травму
шийного відділу хребта);
звільнити ротову порожнину від мулу, бруду й блювотних мас;
насухо обтерти й зігріти;
госпіталізація до BAIT

32.

Невідкладна допомога
Первинний огляд проводиться одночасно з рятувальними заходами;
Якнайшвидше слід вилучити сторонні тіла з дихальних шляхів;
При відсутності в постраждалого дихання та/або серцевої діяльності —
негайне проведення заходів СЛЦР (ABC замість CAB);
Європейська рада реанімації рекомендує первинне проведення
5 реанімаційних вдихів (після 5 первинних вдихів та 30 компресій
потрібно застосовувати реанімаційну стратегію 2 вдиха до 30 компресій);
Якщо сатурація нижче 92%, забезпечте кисневу терапію для підняття
сатурації до 94-98%;
Дефібриляція - за показаннями

33.

Невідкладна допомога
Активні спроби виведення води з організму (шляхом стискання
живота або іншими методами) потрібно уникати, оскільки це
відкладає початок проведення реанімації та збільшує ризик
блювання і аспірації

34.

Невідкладна допомога
Після виведення зі стану клінічної смерті потерпілого
зігрівають, якщо температура тіла нижче 30—32 °
Температуру тіла підтримують у межах 32— 33° (помірна
гіпотермія підвищує стійкість ЦНС до гіпоксії)
У зв'язку з небезпекою розвитку пізніх ускладнень необхідні
госпіталізація й спостереження в умовах стаціонару
не менше 24 годин
Небезпека розвитку «вторинного» утоплення, коли з'являються
ознаки гострої дихальної недостатності, болі в грудях, кашель,
задишка, почуття нестачі повітря, кровохаркання, тахікардія
Висока ймовірність розвитку набряку легенів зберігається в
строки від 15 до 72 годин після порятунку

35.

Невідкладна допомога
Обов'язкове проведення оксигенотерапії;
При зупинці серця продовжують
непрямий масаж;
Періодично видаляють рідину, частіше
піну, що вільно виділяється
з трахеобронхиального дерева.
Це повинне носити характер туалету й не затягуватись в часі;
Транспортують потерпілого в горизонтальному положенні

36.

Невідкладна допомога
При будь-якому виді утоплення
в шлунку потерпілого накопичується велика кількість води
Перенапруга його стінки, вплив солей, мулу, піску призводять
до розвитку атонії шлунка, підняттю купола діафрагми, зменшенню
обсягу середостіння й екскурсії легенів, перегину судин серця
Рекомендується активна евакуація шлункового вмісту, що
перешкоджає регургітації та аспірації шлункового вмісту