Собор Паризької Богоматері: Віктор Гюго (презентація)

1. Віктор Гюго «Собор Паризької Богоматері».

(1802 – 1885)

2. Епіграф

« ...сама церква, цей величезний Собор,
що з усіх боків її обнімав, охороняв і
зберігав, діяв цілюще...»
«...храм набирав химерного надприродного,
жахливого вигляду...»
В. М. Гюго

3.

Вікто́р-Марі́ Гюго́
26 лютого 1802, Франція —
2 травня 1885, Париж,
французький письменник,
драматург, поет, публіцист, г
ромадський діяч.
Член Французької академії
(1841).

4.

Творчість Гюго дуже
різноманітна: романи, лірична по
езія, драми у віршах і прозі,
політичні промови в Палаті перів,
численні листи.
Гюго зробив значний внесок в
оновлення поезії та театру як
лідер
течії романтизму у французькій
літературі.
Він також дав змогу багатьом
поколінням розвинути думку, що
ідеологічна позиція письменника в
політичному житті завдяки
численним зобов'язанням
прирікає його на вигнання.

5.

• 26 лютого 1802 – народився на
сході Франції у Безансоні. Батько
майбутнього письменника
служив у наполеонівській армії, а
мати була роялісткою. Він був
молодшим із трьох братів.
• 1814 – 1818 – Гюго навчався в
Ліцеї Людовіка Великого. В 14
років уже всерйоз займався
літературною діяльністю.
Гюго в молодості

6.

• 1822 – Гюго одружився з Адель
Фуше, з якою згодом мав п’ятьох
дітей. Була опублікована перша
збірка молодого поета «Оди й
різні вірші».
• 1823 – побачив світ роман «Ган
Ісландець». Однак він не був
особливо популярним.
• 1827 – Віктор Гюго опублікував
п’єсу «Кромвель».
Адель Фуше, дружина

7.

• 1829 – опбліковано повість
«Останній день засудженого на
смерть» та поетичний збірник
«Східні мотиви», які принесли
Гюго славу.
• 1831 – найбільш успішний
роман «Собор Паризької
Богоматері»
• 1831 – опубліковані збірники
ліричних віршів: «Осіннє листя»
(1831), «Пісні сутінок» (1835),
«Внутрішні голоси» (1837),
«Промені і тіні» (1840).
Гюго з сином

8.

Віктор Гюго з дружиною Адель
та внуками

9.

10.

Гюго під час перебування
на Джерсі
• 1841 – став членом французької
академії.
• 1851 – Після державного перевороту
2 грудня письменник покинув
Францію, де за його голову було
проголошено винагороду у 25 тис.
франків. Спочатку він оселився у
Бельгії, потім на островах
Великобританії. На Батьківщині він
не був 20 років.
• 1853 – «Відплата» – вершина
політичної лірики Гюґо, блискуча
віршована сатира з нищівною
критикою Наполеона III і всіх його
поплічників.

11.

• 1862 – роман “Знедолені”
• 1866 – «Трудівники моря».
• 1869 – роман «Людина, яка
сміється»
• 4 вересня 1870 – в день
проголошення Франції
республікою, Гюго повернувся до
Франції, де його зустрічали як
національного героя. Для
Франції це суворий час франкопрусської війни. Гюго бере
активну участь у патріотичному
опорі народу прусським
загарбникам.
Гюго 1883 року

12.

22 травня 1885 – Віктор Гюго помер через пневмонію. На його
похороні було понад мільйон людей.
Похорон В.Гюго
Надгробок В.Гюго

13.

Дім-музей Гюго в Парижі

14.

Письменник-реформатор

15.

«Собор Паризької Богоматері» –
перший роман Віктора Гюго і
перший історичний роман
французькою мовою. Цей роман
займає особливе місце у творчості
письменника, оскільки тут він
уперше продемонстрував свій талант
у прозі.
Над своєю книгою Гюго працював
з 25 липня 1830 по 14 січня 1831
року, з перервою в декілька місяців,
що збіглася з революцією, що
вибухнула в Парижі

16. Історична дійсність

Роман був написаний В. Гюго в
дуже важкий для Франції період.
Після ганебної поразки Наполеона,
який не виправдав сподівань народу,
жителі Франції опинились під
деспотичною владою Карла Х. У липні
1830 року монарх, всупереч вибору
народу, розпустив Парламент, в
якому більшість була представлена
опозицією.
Це
спричинило
спалах
народного гніву, який вилився у
довгоочікувану
для
Франції
революцію.

17.

Вирішальну роль у
повстанні зіграла збройна
боротьба народних мас, проте
при всій своїй активності вони
не змогли завоювати
демократичні свободи і
республіканський лад.
Липнева революція мала
велике міжнародне значення.
Повалення уряду Реставрації,
сприяло піднесенню
ліберально-демократичних і
національно-визвольних рухів
у багатьох країнах Європи.

18. Гюго “Собор Паризької Богоматері” аналіз

• Рік написання – 1831
• Жанр – історичний роман
• Час та місце подій: 1480-і роки,
Париж (Середньовічна Франція XV ст.
за правління короля Людовіка XI).
• Події відбуваються у самому Соборі,
на Соборній та Гревській площах, у
«Дворі чудес».

19. Словникова робота

Історичний роман – роман, побудований на історичному
сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період
історії.
Особливості історичного роману:
• Історичний факт поєднаний із художньою вигадкою.
• Поряд із історичними особами співіснують вигадані персонажі.
• В основі твору – гострий конфлікт.
• Герої проходять через складні випробування.
• Ці твори навчають людяності, мужності, шляхетності.

20.

• Тема. У романі «Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюго
розвиває теми кохання, краси, протистояння в людині
християнських догм та людських слабкостей, торкається
проблеми народу та народної непокори. Зображує
середньовічну Францію на порозі доби Відродження.
• Ідея. Народ може сам вершити свою долю, якщо навчиться
боротися з несправедливістю; критика церкви та феодалізму; за
зовнішньою оболонкою може критися неочікуваний внутрішній
зміст; кохання змінює людину і примушує робити неочікувані
вчинки.
• Основний конфлікт. Конфлікт між Добром і Злом
(філософський, моральний). Конфлікт короля з феодалами
(політичний).

21.

Композиція та конфлікт
Композиція роману «Собор Паризької Богоматері» характерна тим,
що автор постійно перемикає увагу читача з одного персонажа на іншого.
Таким чином, ми не тільки починаємо краще розуміти персонажів, їх
душевний стан і мотивацію, але й отримуємо можливість поглянути на саме
французьке суспільство з різних боків то очима бездомного драматурга, то
нелюдимого горбуна, то похмурого архідиякона.
Через весь роман проходять два основні конфлікти.
Перший конфлікт – любовний чотирикутник між Есмеральдою,
Фебом, Клодом та Квазімодо, в якому Гюго демонструє нам темні та світлі
сторони людської душі, показує нам справжні глибокі почуття та
примітивну хіть. Але й самі герої є лише частиною другого конфлікту, що
наростає всередині всього французького суспільства, що виходить із
темного середньовіччя, в якому поступово наростає поки що не оформлена
остаточно, але вже палаюча воля народу до свободи і справедливості.

22. Композиція і сюжет твору

Експозиція. Більшість парижан
збираються на містерію в Палаці
правосуддя. Коли містерія нарешті
почалася, виявилося, що вона нікого
не цікавить, бо вся увага натовпу
присвячена то жебракові, то прибуттю
поважних гостей, то обранню папи
блазнів. Засмучений П'єр Гренгуар,
автор містерії, пішов на Гревський
майдан, де побачив Есмеральду –
дівчину-циганку, яка танцювала, а
народ із захопленням спостерігав.
Собор Паризької Богоматері

23.

Зав'язка. Гренгуар після виступу циганки навмання попрямував
за нею і став свідком нападу на неї двох чоловіків. Одним з них був
папа блазнів – Квазімодо, потворний на вигляд молодий чоловік.
Його зловила сторожа. Есмеральда закохується в ротмістра
королівських стрільців Феба де Шатопера, адже він врятував її.
Розвиток дії. Гренгуар забрів у Двір чудес, де опинився на межі
життя та смерті, але Есмеральда рятує його. Вона розповідає, що
розшукує своїх батьків. Відтоді вони виступають разом.
Відбувається суд над Квазімодо, на Гревському майдані його
привселюдно карають, а Есмеральда підносить йому воду.
Архідиякон Собору Клод Фролло водночас ненавидить і жадає
Есмеральду. Дізнавшись, що вона йде на побачення з Фебом, Клод
дає ротмістру гроші за дозвіл підглядати. Коли Есмеральда і Феб
починають цілуватися, Клод ранить ротмістра кинджалом.
Архідиякон тікає, а Есмеральду звинувачують у злочині і
відправляють на суд, де призначають смертну кару.

24.

Клод Фролло відвідує її перед стратою і зізнається у почуттях, але отримує
відмову. У день страти Казімодо заносить циганку у Собор, бо в його стінах,
за тодішніми звичаями, засуджена була недоторканою. Квазімодо доглядає
за циганкою, а вона думає лише про Феба, який вижив і встиг помиритися зі
своєю багатою нареченою.
Дізнавшись, що Есмеральда жива, Клод Фролло нападає на дівчину вночі,
але її рятує Квазімодо. Волоцюги вирішують взяти Собор штурмом і забрати
циганку. Квазімодо захищає Собор, бо вважає, що Есмеральду хочуть забрати
і вбити. Гренгуар і незнайомець (а це закутаний Клод Фролло) виводять
Есмеральду до річки.
Гренгуар тікає, прихопивши Есмеральдину кізку Джалі, а дівчину залишає з
Клодом. Есмеральда впізнає архідиякона. Той веде дівчину до шибениці і ще
раз пропонує своє кохання або вона помре. Есмеральда відмовляється від
його почуттів. Тоді він віддає дівчину затворниці Роландової башти, а сам
біжить по сторожу.

25.

Кульмінація. Есмеральда просить затворницю відпустити її.
Жінка розповідає, що ненавидить циган, бо колись вони
викрали її дочку, від якої лишився лише черевичок. Есмеральда
показує такий самий черевичок, який носить у своїй ладанці.
Обидві розуміють, що нарешті знайшли одна одну: затворниця
– матір Есмеральди.
Розв'язка. Мати ховає дочку у своїй башті, та коли між
сторожею чути голос Феба, Есмеральда зі своєї схованки кличе
його. Її ловлять і ведуть на шибеницю разом з матір'ю. Клод
Фролло спостерігає з Собору страту на Гревському майдані.
Квазімодо розуміє, що в смерті винен Клод, тому кидає його з
висоти. Той розбивається. Сам Квазімодо йде у склеп
Монфокон, де помирає, обійнявши тіло Есмеральди.

26.

Через кілька років у склепі Монфокона, куди відносили
тіла всіх повішених злочинців, випадково знаходять скелети
Есмеральди і Квазімодо, що обіймає її. При спробі роз'єднати
їх, станки горбуна розсипаються на порох.

27. Головні герої

• Есмеральда – красива сирота. Їй 16 років. Танцівниця-циганка.
• Клод Фролло – 36 років, суворий священик, архідиякон
Жозаський.
• Квазімодо – глухий горбун, 20-річний сирота, дзвонар Собору
Паризької Богоматері.
• П’єр Гренгуар – поет і філософ, який приєднався до волоцюг.
• Феб де Шатопер – капітан, офіцер, який любив жіночу
компанію.
• Жоаннес Фролло де Молендіно – школяр, молодший брат
Клода.
• Клопен Труйльфу – король бродяг та жебраків.
• Флер-де-Ліс – дівчина із знатної родини, наречена Феба.

28.

Персонажі
роману

29.

Його образ невіддільний від
Собору Паризької Богоматері. У
перших книгах роману Квазімодо –
це істота, яка ще тільки нагадує
людину.
Справа не тільки в його
незвичайній потворності, а й у тому,
що душа в цьому тілі була така ж
спотворена. Квазімодо перших книг
роману – раб, вірний пес, який
бездумно й сліпо служить своєму
господареві. Переродження
Квазімодо розпочинається з
моменту, коли йому, прив'язаному
до ганебного стовпа й вмираючому
від спраги, скривджена ним
Есмеральда підносить воду.
Квазімодо – глухий горбун,
20-річний сирота, дзвонар
Собору Паризької Богоматері.

30.

Платячи добром за зло, вона своєю
людяністю пробуджує в ньому людину,
розбудивши моральну свідомість. Квазімодо
перероджується, стає втіленням моральної
краси, яка перебуває в різкому контрасті з його
фізичною потворністю.
У чотирнадцять років від дзвонів у Квазімодо
лопнули барабанні перетинки: він оглух. Він
твердо дав собі обітницю мовчанки, яку
порушував лише на самоті. Понад усе у своєму
рідному Соборі він любив дзвони. Також
Квазімодо дуже любив Клода Фролло, бо той
дав йому притулок, усиновив, вигодував,
виховав. У 1482 році Квазімодо було близько
двадцяти років.

31.

«Пика, яка в ту мить красувалася в
отворі розети, була й справді гідна
подиву…»
Квазімодо
«Потім його посадили на строкато розмальовані
ноші... Якась гірка і погордлива радість розцвіла
на похмурому обличчі циклопа, коли він побачив
біля своїх викривлених ніг голови усіх цих гарних,
струнких чоловіків…»

32.

Скільки ж нещасть випало на долю однієї людини!
Німий, глухий, з величезним горбом на
спині і на грудях, напівлюдина,
напівчудовисько, потвора, яку кожен
парижанин боявся і ненавидів.
Жив самотньо під дахом собору,
краще за всіх розумів музику
дзвонів, але потім він став глухим
і майже німим.
Не зміг розібратися, чому стихійний
рух народу дійшов до стін Собору, а
тому бився насамоті, і, не бажаючи
того, сприяв загибелі дівчини.
Не знав своїх батьків, самотній у цьому
жорстокому і несправедливому світі, раб,
вірний пес, який сліпо й бездумно
служить своєму господареві Клодові
Фролло.
Звір зовні, він - справжній ангел
у душі. Внутрішня душевна
краса
героя
виявилась
у
вірності, вдячності та відданості
Есмеральді.
Щире, безкорисливе
кохання до
Есмеральди

33.

Архідиякон Собору Паризької Богоматері.
Клодові Фролло було близько тридцяти
шести. Це був був суворий, поважний,
похмурий священник, пастир душ.
З одного боку, в ньому відображено
процес вивільнення людської свідомості зпід влади церковно-аскетичної догми, що
була однією з важливих тенденцій ХV ст. та
звільнившись від влади догми, свідомість
героя залишається в полоні грубих
забобонів, і дівчина, яку він так палко
жадає, здається йому підісланою дияволом.
Водночас Клод Фролло виступає в романі
носієм середньовічного насильства і
жорстокості.
Клод Фролло – суворий
священик, архідиякон
Жозаський.

34.

У змалюванні Гюго він і
жертва, і кат водночас: жертва
церковно-аскетичних догм, які
скалічили йому розум і
спотворили почуття, кат щодо
Есмеральди, яку він переслідує і
губить, виявляючи свою природу
феодала-насильника.
Клод Фролло належав до
родини дрібних дворян. Батьки
ще змалку визначили йому
духовну кар'єру. Хлопчик
зростав, сидячи над требником і
лексиконом.

35.

Це була сумовита, спокійна,
серйозна дитина, яка вчилася із
запалом і швидко засвоювала
знання. Які тільки науки він не
вивчав: теологія, церковні
положення, медицина, вільні
мистецтва.
Він здобув усі вчені ступені
ліценціата, магістра та доктора. Він
опанував латину, грецьку і
єврейську мови. У вісімнадцять
років він закінчив усі чотири
факультети.
Юнакові здавалося, що життя
має тільки одну мету – знання.

36.

Клод Фролло
«Архідиякон уподобав у
тій башті Собору малюсіньку
потайну келію, що
безпосередньо прилягала до
дзвіничної клітки й куди
ніхто, як ходив поговір,
навіть сам єпископ, не смів
проникнути без його
дозволу… Що таїла в собі ця
келія — ніхто не знав…»

37.

Створив сам себе,
вирішив присвятити життя Богу,
добути філософський камінь і
відректися від усіх радощів
земного буття
Підібрав і виховав Квазімодо,
але не добро керувало ним,
йому був потрібний слухняний
прислужник, який міг би
зробити для нього все, що
завгодно.
Лицемір, єретик, злочинець,
збагачується за рахунок
знедолених, зневажає
християнську мораль
Є справжнім носієм зла та
ненависті до людей, людина
трагічної і складної долі
Клод Фролло
Викликав жах
пристрастями своєї душі, це
справжній демон у сутані,
його божевільний потяг до
Есмеральди коштує
архидиякону життя
Винен у смерті Есмеральди

38.

Есмеральда – красива сирота.
Їй 16 років. Танцівниця-циганка.
Її образ – втілення краси й
молодості, душевної чистоти й
доброти, вона внутрішньо найменше
пов'язана з тим середовищем, яке її
оточує, і менше всього ним
мотивована.
Це ніби якась дивовижна перлина,
що з'явилася серед бруду й
потворності невідомо як і незнано
звідки, і стає жертвою феодального
правосуддя і церковного бузувірства.

39.

Дівчина не знала своїх батьків, до Франції приїхала зовсім
маленькою, а до Парижа – торік. Есмеральда носила на шиї
невеличку овальну ладанку, яка була обтягнута зеленим шовком
і в центрі мала велике зелене скельце, схоже на смарагд. Це був її
амулет, який мав допомогти віднайти батьків, але допоможе він
лише тоді, коли вона зберігатиме невинність.

40.

Феб де Шатопер
— Як Вас звати, пане офіцер?
— Капітан Феб де Шатопер до ваших
послуг, моя красуне,— відповів офіцер.
— Дякую вам, — мовила вона.
Феб - красень офіцер,
ротмістр королівських стрільців,
безсердечний гульвіса, не здатний
на серйозні щирі почуття.

41.

Феб де Шатопер
Феб де Шатопер - дворянин,
капітан королівських стрільців, з
тих чоловіків, яких обожнюють
жінки. Ім’я означає «сонце» і
походить від імені давньогрецького
бога. У нього є наречена з дуже
багатої сім’ї - Флер-де-Ліс, яку він не
любить.
Звик до військової служби, лайки
солдат, полюбляє веселитись, пити
та жартувати у компанії таких же
гульвіс, як і сам. Сподівався, що
закохана
у
нього
красуня
Есмеральда стане ще однією його
легкою перемогою.

42.

П’єр Гренгуар – поет і
філософ, який приєднався
до волоцюг
Він потрапляє у «Двір
Чудес» і щоб вижити,
одружується з
Есмеральдою. Разом вони
виступають перед
парижанами.

43.

Персонажі роману
змальовані
за
допомогою
романтичної символізації: це
виняткові
характери
за
надзвичайних
обставинах;
емоційні зв'язки виникають між
ними миттєво, а їх загибель
обумовлена
роком,
який
служить способом пізнання
дійсності,
бо
в
ньому
відбивається протиприродність
«старого
ладу»,
ворожого
людської особистості.

44. Проблематика

В.Гюго показав, як кохання і краса, собор вплинули на душі
Клода Фролло і Кавзімодо. Загальнолюдські проблеми: кохання,
смерть, зрада, відданість.

45. Образи та символи

• Сам Собор Богоматері, що є християнством символом моделі
світу, у творі стає ареною земних пристрастей, незримим
свідком ключових подій. Тобто, Собор Паризької Богоматері
єднає всіх героїв і всі події.
• Представники народу – Квазімодо, Есмеральда, Пєр Гренгуар,
Пакетта Шантфлері, Клопен Труйльфу разом з усім «Двором
чудес».
• Продажне духовенство – кардинал Бурбонський, прокурор Феб
де Шатопер. Король Людовік XI.

46.

Ідея автора організувати дію роману навколо Собору
Паризької Богоматері не випадкова: вона відображала захоплення
Гюго старовинною архітектурою і його діяльність на захист
пам'ятників середньовіччя.
Собор Паризької Богоматері - це не тільки місце, де відбуваються події
роману. Він рівноправний герой цього твору, як і поет П'єр Гренгуар,
Есмеральда, Квазімодо, Клод Фролло. За християнськими віруваннями
Богоматір віддала свого сина на муки, щоб врятувати людство. Собор на її
честь - це данина її безмежної любові до людей. У романі він втілює ідею
добра, справедливості, любові, герої роману тісно пов'язані із собором: для
Квазімодо він і дім, і батьківщина, і всесвіт. Але події, що зображує Гюго,
дуже далекі від ідеальних християнських стосунків. Люди не знають ні
співчуття один до одного, ні терпимості, їхніми вчинками керують
пристрасті, заради яких вони забувають свій обов'язок перед Богом.

47. «Гронування»

Головний герой
Символ таланту
французьких майстрів
Символ Середньовіччя
Культова споруда
Символ християнської
культури
Символ вічності
Символ духовності

48.

Собор у романі — образ гротесковий:
без гротеску неможливо було створити
цілісний образ. Простежуючи в
літературному маніфесті появу і розвиток
гротеску в західноєвропейській культурі і
мистецтві, письменник-ро-мантик
зазначав: «Особливо характерний він для
чудової архітектури Середньовіччя, яка
замінила тоді собою всі мистецтва.
Гротеск відзначає собою фронтони
соборів, обрамляє картини пекла і
чистилища під аркою порталів, палає на
кольорових вітражах вікон, розгортає
своїх потвор, своїх псів і своїх демонів
навколо капітелей, уздовж фриз біля
самісіньких країв дахів».

49. Новаторство

1. В.Гюго зближує жанр
історичного роману з
романтичною поемою та
драмою.
2. Основний герой роману –
жінка.
3. Демократизм образу
Есмеральди, Квазімодо, які
діють нарівні з
аристократичним прошарком
системи образів роману.

50.

У романі наявні зв’язки реалізму (образи короля, Коппеноля) й
романтизму (Клод Фролло). Образи гротескно загострені,
змальовані в різких контрастах і виростають у своєрідні
романтичні символи.

51. Роман «Собор Паризької Богоматері» вчить нас судити людину не за зовнішністю, а за вчинками. Не ділити світ на чорне та біле.

Чому вчить роман?
Роман «Собор Паризької Богоматері» вчить нас судити
людину не за зовнішністю, а за вчинками. Не ділити світ на чорне
та біле. Жити повним життям і контролювати свої почуття. Гюго
змушує задуматися про саму сутність наших почуттів: про
кохання та доброту, що може виражатися в лицемірстві та
порожніх словах, про ненависть, яка видає наші слабкості та
комплекси.
Автор засуджує лицемірство, жадібність, егоїзм і жорсткість,
які асоціюються в нього з варварським середньовіччям. Людина
не повинна перетворюватися на егоїстичну тварину, як би не
підштовхували її до цього обставини. Такою є мораль роману
«Собор Паризької Богоматері». Його моральні уроки є
актуальними у всі часи.