малюнки до повісті М Коцюбинського Тіні забутих предків

1. Малюнки до повісті М. Коцюбинського (сонцепоклонника) "Тіні забутих предків"

Малюнки до повісті М.
Коцюбинського
(сонцепоклонника)
"Тіні забутих предків"
Та їх пояснення

2. Іван Палійчук із барткою та трембітою

Іван показаний як справжній син гір.
Його життя нерозривно пов’язане з
полониною та працею пастуха.
Червона лінія, що виходить з його
вуст, символізує звук трембіти або
голос самого лісу, який він чув
змалечку. Бартка (сокира) в його руках
— це не лише знаряддя праці, а й
символ чоловічої гідності гуцула.
«Весь світ був як казка, повна чудес,
визволена з вічного сну...» — так
описується сприйняття світу Іваном.

3. Марічка з ягням

Малюнок відсилає до дитинства
героїв, коли вони разом пасли овець.
Марічка була ніжною, «співочою»
душею. Те, як вона пригортає ягня,
підкреслює її чистоту, жертовність та
зв'язок із природою. Саме серед отар і
полонин народилося їхнє кохання, яке
Коцюбинський описує як природну,
майже магічну силу.
«Марічка і Іван були вкупі з раннього
ранку до пізнього вечора... Марічка
пасла ягнята, а він — телята».

4. Світ духів (Арідник або Чугайстер)

Гуцульський світ у
Коцюбинського наповнений
демонологією. Це може бути
Арідник (злий дух, що створив
гори) або Чугайстер (лісова
людина, що полюбляє музику).
Малюнок передає ідею того, що
природа в повісті — жива і часто
ворожа до людини.
«На камені, як сивий дим, сидів
Арідник і вигравав на флояру...»

5. Втрата біля Черемоша

Це символ фатальної розлуки.
Марічка загинула, впавши зі
скелі в бурхливий Черемош
під час повені. Іван довго не
міг у це повірити і все життя
приходив до води, шукаючи її
тінь.
«Черемош грав... Він бачив, як
вода підхопила її, як вона
зникла в білій піні...»

6. Зустріч із Нявкою (Трагічний фінал)

Після років блукань Іван чує голос Марічки
в лісі. Він іде на нього і бачить свою кохану.
Але в гуцульських повір'ях Нявка (душа
померлої дівчини) виглядає як людина
лише спереду, а ззаду в неї немає шкіри —
видно всі нутрощі (що й зображено на
малюнку через хребет та ребра). Іван
настільки засліплений тугою, що хоче
бачити в ній живу жінку, навіть розуміючи,
що це смерть заманює його.
«Він бачив перед собою Марічку... Але знав,
що то нявка. Ззаду в неї було порожньо, не
було спини, і крізь ребра видно було легені,
що дихали...»