16. Іспанія в 1920-1930-х р

1.

Іспанія в 1920-1930-х р.
План
1. Іспанія після Першої світової війни.
2. Диктатура Прімо де Рівери.
3. Революція 1931 р. Уряд Народного фронту.
4. Громадянська війна 1936–1939 рр
Д/з: С. 99-109

2.

Світ на початку ХХ століття

3.

1. Іспанія після Першої світової війни.

4.

Іспанія – одна з відсталих країн Європи.
Колишня могутність іспанської монархії відійшла в
минуле. Невирішеність земельного і національного
питань цю кризу поглиблювала.
У роки І світової війни зберігала нейтралітет.
Війна викликала зростання попиту на іспанські товари
й сприяла піднесенню промислового та
сільськогосподарського виробництв.
Аграрно-промислова Іспанія за рівнем розвитку
промисловості продовжувала відставати від
розвинених країн.

5.

6.

Основою політичної системи країни була монархія, що
спиралася на католицьку церкву й армію.

7.

Законодавча влада належала королю та парламенту
( кортесам ).
Виконавча влада – королю та уряду
(Раді Міністрів).

8.

9.

10.

11.

2. Диктатура Прімо де Рівери.

12.

Улітку 1921 р. в Іспанії
розпочалася гостра політична
криза, викликана поразкою
іспанських військ у Марокко від
повсталих племен (Республіка
Ріф). 13 вересня 1923 р. генерал
Мігель Прімо де Рівера, захопив
владу в Барселоні.
Король Альфонс XIII заявив:
"Дай Боже тобі щастя. Вручаю
тобі владу".
Прімо де Рівера створив
військову директорію, що
складалася з генералів і
адміралів.

13. Оголошено стан облоги, скасовано конституцію, розпущено кортеси, на місцях влада перейшла до військових губернаторів, засновано

фашистську партію
«Патріотична спілка»
Диктатура оголосила своєю метою «оновлення»
Іспанії, яке вилилось у фашизацію суспільства за зразком
Італії.
Проводилася насильна іспанізація каталонців і басків.
У зовнішній політиці взято курс на відновлення «Великої
Іспанії».
Співробітництво з профспілками, запровадження
соціального законодавства

14.

Встановлення диктаторського режиму збіглося з
періодом стабілізації економіки в усьому світі.
Проте економічні заходи диктатури не супроводжувались
руйнацією відсталої, напівфеодальної структури
іспанської економіки.

15.

У 1925 р. Прімо де Рівера упевнившись, що військова
диктатура вкрай непопулярна, замінив її на цивільний
уряд.
Однак початок економічної кризи 1929–1933 рр.
підірвав опору диктатури. 28 січня 1930 р. де Рівера
подав у відставку.
Крах диктатури став наслідком її неспроможності
вирішити численні проблеми, що постали перед
Іспанією.
В країні розгорнувся масовий рух за встановлення
республіки.

16.

3. Революція 1931 р. Уряд Народного фронту.

17.

12 квітня 1931 р. на муніципальних (місцевих)
виборах перемогу одержали республіканці.
Народ захоплює муніципалітети й проголошує
республіку.
Король Альфонс XIII втік за кордон, проголошено
республіку

18.

Проголошено демократичні реформи:
свободу слова, друку, зборів;
церкву відокремили від держави;
розпущено релігійні ордени;
надано автономію Каталонії;
обіцяно помірковану аграрну реформу.
Але політика уряду непослідовна:
збереглися великі поміщицькі землеволодіння, вояччина
тримала під своїм контролем армію, монархісти
залишилися в державному апараті, церква зберегла свій
економічний вплив.
Вирує економічна криза – підтримка уряду знижується

19.

У 1934 р. проти політики уряду розпочалися масові
виступи населення. Каталонія проголосила свою
незалежність, в Астурії – збройне повстання.
Активізувалися фашистські організації.
Фаланга мала свої воєнізовані загони, що чинили
погроми, терористичні акти проти учасників
демократичного руху, намагалися створити в країні
атмосферу нервовості та неспокою.
На початку січня 1936 р. президент розпустив кортеси
і призначив вибори на 16 лютого 1936 р.

20.

Ліві партії підписали «Виборчий пакт», що ввійшов до
історії як «Пакт про народний фронт».
(Іспанська соціалістична робітнича партія,
Загальна спілка трудящих,
федерація соціалістичної молоді,
Робітнича партія марксистської єдності (ПОУМ),
Синдикалістська партія,
Ліва республіканська та Республіканська спілки).
На виборах 16 лютого 1936 р. Народний фронт дістав
перемогу
Спираючись на армію, праві сили почали готувати
заколот. На чолі змовників стояли Хосе-Антоніо Прімо
де Рівера, генерал Санхурно, який безпосередньо
готував заколот, і генерал Франко.

21.

5. Громадянська війна 1936–1939 рр.

22.

Вороги республіки розпочали
17 липня 1936 р. збройний заколот.
Франсіско Франко
Баамонде
(04.12.1892 – 20.11.1975)
До заколотників
приєдналися 120 тис
військовослужбовців 80% збройних сил
держави,
флот і авіація
підтримали
республіканців.

23.

Після перших ударів, що їх було завдано змовниками,
війна могла скінчитися, якби вона велася в національних
рамках. Але заколотникам допомогли Гітлер і
Муссоліні, що послали до Іспанії війська, оснащені за
останнім словом техніки.

24.

СРСР прагнув експортувати соціалістичну революцію
до Іспанії. З Радянського Союзу республіканському
урядові було надано 1000 літаків, 900 танків, 300
бронемашин, 1550 одиниць артилерії.

25.

26.

28 березня 1939 р. фашистські війська увійшли до
Мадрида.
Втрати у громадянській війні: загинуло 600 тис. – 1 млн.,
втрачено шість бюджетів у цінах 1935р.
Країна лежала в руїнах.
Після поразки республіканців у березні 1939 р. було
встановлено диктатуру генерала
Франко (березень 1939 р. – листопад 1975 р.)
Єдиною політичною партією Іспанії стала Іспанська
фаланга традиціоналістів.

27.

Причини перемоги франкістів у
громадянській війні:Ïðè÷èíè ïãè
• Підтримка франкістів Німеччиною, Італією,
Португалією. Надання воєнної та економічної допомоги.
• Нейтралітет провідних країн світу (США, Англія,
Франція).
• Підтримка франкістів Католицькою церквою, військовою
елітою та аристократією.
• Розкол у республіканському таборі.
• Спроба СРСР поширити на Іспанію свою модель
розвитку