Періодизація української літератури

1.

Періодизація української
літератури
061-23-1 Ілля Пінчук

2.

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА
ЛІТЕРАТУРА
частина української літератури від найдавніших часів до кінця XVIII ст., яка створювалася на
українських етнічних землях різними мовами (староукраїнською, латинською, польською, російською
та ін.) Початковий і найтриваліший період розвитку українського письменства, його фундамент, на
якому пізніше розвинеться нова українська література. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася,
виробляла свою жанрову систему, зумовлену характером тогочасного мислення як авторів, так і
читачів, а також нерозривним зв'язком її з історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю
твору від жанру.

3.

“Велесова книга”
літературний фальсифікат, створений в XIX
або ймовірніше XX столітті. Текст імітує
праслов'янську мову та містить опис історії,
міфології та релігії слов'янських племен
«русів». Імовірно, автором тексту є історикаматор Юрій Миролюбов. Згідно з його
твердженнями, він був лиш перекладачем, а
оригіналом були дерев'яні дощечки знайдені
у 1919 році, на Харківщині художником
Федором Ізенбеком і втрачені під час Другої
світової війни.

4.

Українська література періоду Київської Русі
Поява кирилиці і писемності в Русі-Україні було тісно пов'язано з хрещенням Володимира
Великого і всієї країни під його правлінням. Є відомості, що писемність була відома на Русі
й раніше, але тільки після 988 року вона поширилася. З цього моменту в Русі розвивається
література, пов’язана насамперед з Церквою.Значну частину літературного доробку Русі
становлять церковнослов'янські переклади фрагментів Біблії, літургійних і агіографічних
текстів та проповідей. З XI століття на Русі були помітні й оригінальні твори, які
складаються з проповідей і житій святих, літописи (хроніки), народна література
(багаторіччя і пісні). Найважливішою пам'яткою літератури Русі є «Слово о полку Ігоревім»,
але його правдивість викликає суперечки серед дослідників.

5.

“Слово о полку Ігоревім”
пам'ятка києворуського письменства, героїчна поема кінця XII
ст., одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури.
Пам'ятка української мови. Шедевр світової літератури.
В основі сюжету — похід руського новгород-сіверського князя
Ігоря Святославича на половців 1185 року. «Слово» було
написане в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події,
датується ж 1187 роком.
Перейняте мотивами слов'янської народної поезії з елементами
язичницької міфології, за своєю художньою мовою та
літературною значущістю «Слово» стоїть у ряді найбільших
досягнень середньовічного епосу.

6.

Перекладна література
Перекладна література мала великий вплив на оригінальне письменство,
нерідко визначаючи і його жанри, і композицію, і ідейний зміст. Більшість
тих перекладів, що надходили в Київську Русь з кінця Х ст., була зв'язана з
християнським культом, отже, з релігією — пануючою формою ідеології
епохи феодалізму. Навіть твори світського, по суті, змісту набували, як
побачимо далі, того ж таки церковного колориту. Крім того, перекладна
література старого періоду має свої особливості порівняно з перекладною
літературою нових часів.Улюбленою лектурою перекладної літератури
Київської русі з давен-давна були «збірники». Цих збірників було багато і
вони мали різний характер. Були збірники релігійного змісту і збірники
мішаного — релігійного і світського характеру.
Збірниками релігійного характеру були, крім двох збірників князя
Святослава, ”3латая ціп“ («Золотий ланцюг»), «Ізмагард», мінеї, прологи й
патерики.

7.

Література ХІІ – ХVІІІ ст.
Перший літопис який дійшов до нас, його ще називають "Початковим
літописом". Саме він розповідає про історію нашого народу від
найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця ― упорядника
цього твору. Установлено, що літопис має кількох авторів, але Нестор
упорядкував його, художньо довершив, ведучи розповід до 1113 року.
Це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних і
епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то
спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається
надзвичайно емоційними сплесками. Мова твору ― жива, образна,
поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов'янізми, і
народно-розмовні елементи. Оригінал до нашого часу не зберігся, є
лише пізні списки, тобто варіанти переписані з інших джерел.
Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377 року, що
охоплює події до 1110 року, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на
початку XV століття з доведенням розповіді до 1117 року.

8.

НОВА УКРАЇНСЬКА
ЛІТЕРАТУРА
період в історії української літератури, що охоплює XIX століття і характеризується становленням
нової, ближчої і зрозумілішої для народу літератури.

9.

Література 40-60 років ХІХ ст.
(Шевченківський період)
Література 40–60-х років ХІХ століття, або Шевченківський період,
стала ключовою в утвердженні національної свідомості та
розвитку реалізму. Основною темою творів була критика
кріпацтва, самодержавства та соціальної нерівності. Українські
письменники активно використовували народну мову та фольклор,
а література набула громадянського звучання.
Центральною постаттю періоду став Тарас Шевченко, чия збірка
«Кобзар» стала символом українського відродження. У поемах
«Сон», «Кавказ», «Заповіт» він гостро викривав суспільні
проблеми, а в прозових творах, таких як «Наймичка» і «Княгиня»,
звертався до соціальних тем.

10.

Література 40-60 років ХІХ ст.
(Шевченківський період)
Серед інших важливих письменників –
Пантелеймон Куліш, автор першого
українського історичного роману «Чорна
рада», та Марко Вовчок, яка у повісті
«Інститутка» правдиво зобразила життя
кріпаків.
Література цього періоду заклала основи
для подальшого розвитку української
культури, сприяла пробудженню
національної свідомості та поширенню
соціальної критики.

11.

Українська література другої половини
ХІХ ст. 70 – 90 рр.
Українська література другої половини ХІХ століття (70–90-ті роки) розвивалася в умовах
активної боротьби за національну ідентичність, посилення соціальної критики та утвердження
реалізму. Цей період характеризується появою нових жанрів, зокрема соціально-психологічного
роману, а також посиленням інтересу до життя простого народу.
Головним напрямом став реалізм, який зосереджувався на правдивому зображенні суспільного
життя. Література відображала проблеми селянства, міського робітництва, інтелігенції, боротьбу
за права української мови та культури. Значну роль відіграв «Емський указ» 1876 року, який
обмежував українське книгодрукування, проте це не зупинило розвиток літератури.
Цей період став важливим етапом в історії української літератури, адже він сприяв глибшому
осмисленню соціальних процесів, розширенню жанрових форм і формуванню нових літературних
тенденцій, що підготували ґрунт для модернізму початку ХХ століття.

12.

Українська література другої половини
ХІХ ст. 70 – 90 рр.
Серед ключових письменників цього періоду – Іван Нечуй-Левицький, автор реалістичних романів
«Кайдашева сім’я» та «Микола Джеря», які змальовують побут і психологію українців. Панас Мирний
створив соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», що став одним із
найглибших досліджень селянського життя. Борис Грінченко та Іван Франко розширили тематичний
діапазон літератури, звертаючись до проблем робітничого класу, національного гноблення та
духовного розвитку.
Франко відіграв особливу роль у цей період, адже його творчість охоплювала не лише художню
літературу, а й публіцистику, філософію та суспільну діяльність. Його поезія («Каменярі»), проза
(«Борислав сміється»), драми та літературознавчі праці заклали основи модерного українського
письменства.

13.

Українська література другої половини
ХІХ ст. 70 – 90 рр.

14.

Українська література кінця ХІХ – початку
ХХ ст.
Українська література кінця ХІХ – початку ХХ століття характеризується переходом від реалізму
до модернізму, розширенням тематики та жанрового розмаїття. Вона відображає суспільні
зміни, зумовлені розвитком капіталізму, посиленням національного руху та духовними пошуками
інтелігенції. На межі століть формується модернізм, який заперечує традиційні реалістичні
форми й прагне передати внутрішній світ людини. Основоположником модернізму в українській
літературі став Михайло Коцюбинський, у творах якого поєднуються імпресіонізм і символізм
(«Тіні забутих предків», «Intermezzo»). Ольга Кобилянська розвивала теми емансипації жінки й
індивідуалізму («Царівна», «Людина»).
Визначну роль у літературному процесі відіграли неоромантики Леся Українка («Лісова пісня»,
«Кассандра»), що порушувала тему боротьби за свободу духу, та Василь Стефаник, який
започаткував жанр експресіоністичної новели («Камінний хрест»).

15.

Українська література кінця ХІХ – початку
ХХ ст.

16.

НОВІТНЯ УКРАЇНСЬКА
ЛІТЕРАТУРА
література, формування якої починається з помежів’я ХІХ-ХХ ст. зумовлена появою письменника
нового типу естетичної свідомості, котрий згармоніював критерій краси з критерієм правди.
Освіжувальні творчі пошуки супроводжувалися бурхливими дискусіями про шляхи розвитку
українського мистецтва, про історичну виправданість появи в ньому модернізму, викликаного не
лише віяннями європейської літератури, а й джерелами національної “філософії серця”, потребою
вивести вітчизняне письменство на світові обшири.

17.

Література за часів Центральної Ради, УНР
Література часів Центральної Ради та Української Народної Республіки (1917–1921) розвивалася в умовах
національного відродження, політичної боротьби та воєнних потрясінь. Вона відображала революційні події,
прагнення до незалежності та соціальні зміни. Провідними напрямами стали неоромантизм, реалізм і
модернізм, які поєднували символіку національного відродження з осмисленням людської долі у вирі
історичних подій.
Центральне місце в літературі посідала тема боротьби за українську державність. Письменники зображали
як піднесення національної ідеї, так і трагізм війни та внутрішнього розколу. Володимир Винниченко у своїх
творах порушував проблеми революції, моралі та політичних ідеалів, його проза і драматургія відзначалися
глибоким психологізмом. Павло Тичина у збірці «Сонячні кларнети» створив поетичний образ революції,
поєднавши символізм, романтизм і національні мотиви. Олександр Олесь у своїй ліриці відобразив
піднесення української визвольної боротьби, а пізніше – розчарування через її поразку. Творчість Миколи
Хвильового почала формуватися саме в цей період, відображаючи суперечливі переживання людини в
умовах революційних змін.

18.

«Розстріляне відродження» і і насаджування
ідей соціалістичного реалізму
«Розстріляне відродження» – термін, що означає трагічну долю українських митців 1920–1930-х років, які
стали жертвами сталінських репресій. Це був період небаченого культурного піднесення, коли розвивалися
нові літературні напрями, формувалися модерністські течії, а українська література досягла світового рівня.
Однак більшовицька влада поступово згортала цей процес, розпочавши репресії проти інтелігенції,
звинувачуючи її у «буржуазному націоналізмі» та «контрреволюційній діяльності».
Серед найвидатніших представників «Розстріляного відродження» – Микола Хвильовий, який закликав
орієнтуватися на європейську культуру та відстоював ідею «Азiатського ренесансу». Його заклик «Геть від
Москви!» став символом прагнення до культурної незалежності. Валер’ян Підмогильний у романі «Місто»
досліджував психологію людини в урбанізованому світі. Майк Йогансен, Григорій Косинка, Євген Плужник,
Дмитро Фальківський та інші письменники творили в різних жанрах, експериментуючи з формою та
змістом.

19.

«Розстріляне відродження» і і насаджування
ідей соціалістичного реалізму
Репресії сягнули апогею в 1937 році, коли в урочищі Сандармох були розстріляні десятки українських
письменників, а українська культура зазнала нищівного удару. На зміну вільному розвитку літератури
прийшло насаджування соціалістичного реалізму – єдиного дозволеного методу, що мав вихваляти
радянську владу, змальовувати «героїчну працю» і пропагувати комуністичну ідеологію.
Соціалістичний реалізм став офіційним напрямом у 1930-х роках, знищивши стильове й тематичне
розмаїття української літератури. Письменники мали дотримуватися партійної лінії, прославляючи «нову
радянську людину». Від тих, хто залишився живим, вимагали писати відповідно до ідеологічних канонів.
Олександр Довженко, Павло Тичина, Максим Рильський та Микола Бажан змушені були адаптувати свою
творчість під вимоги режиму.

20.

Література в період війни 1941 – 1945 рр.
Друга хвиля еміграції
Українська література в роки Другої світової війни розвивалася у складних умовах війни, окупації, боротьби
українського визвольного руху та радянської пропаганди. Творчість письменників поділяється на три
основні напрями: література радянських письменників, література національного спрямування та
еміграційна література.
У радянській Україні література стала потужним інструментом пропаганди, спрямованої на мобілізацію
населення для боротьби з нацистськими загарбниками. Провідною темою стала героїзація війни,
оспівування подвигів радянських воїнів і партизанів. Серед авторів цього напряму виділяються Олександр
Довженко («Україна в огні»), Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра («Любіть Україну»).
Довженківська кіноповість стала особливо значущою, адже в ній автор показав трагедію українського
народу, що опинився між двома тоталітарними режимами.

21.

Література в період війни 1941 – 1945 рр.
Друга хвиля еміграції
Література національного спрямування розвивалася в підпіллі, зокрема в середовищі ОУН-УПА. Вона
відображала боротьбу українських націоналістів за незалежність, долю звичайних людей у воєнному
лихолітті. Популярними були твори повстанських поетів, таких як Олена Теліга, Олег Ольжич, Улас Самчук
(«Ост»), які висвітлювали трагізм війни та національно-визвольну боротьбу.
Війна призвела до другої хвилі еміграції, коли багато українських письменників змушені були залишити
батьківщину через репресії та переслідування. Вони опинилися в таборах для переміщених осіб у Німеччині,
а згодом – у США, Канаді, Франції. У цьому середовищі розвивалася література української діаспори, яка
зберігала національну пам’ять і формувала українську ідентичність на чужині. Одним із видатних
представників став Євген Маланюк, який у своїй поезії передавав тугу за Україною та осмислював її
історичну долю.
Література періоду війни 1941–1945 років відзначалася різноплановістю та драматичністю. Вона
відображала боротьбу українців на різних фронтах – радянському, національно-визвольному та
еміграційному – і стала важливим свідченням тієї трагічної епохи.

22.

Українська література післявоєнного періоду
Українська література післявоєнного періоду (1945–1950-ті роки) розвивалася в умовах жорстокої цензури та
ідеологічного контролю, підкоряючись вимогам соціалістичного реалізму як єдиного дозволеного методу.
Література того часу повинна була відображати реалії радянської реальності, героїзувати трудові досягнення,
військову перемогу і колективізацію, а також підтримувати офіційну ідеологію. Письменники змушені були
зображати життя радянських громадян у найкращих фарбах, прославляючи роль партії, армії та робітничого
класу. Будь-які твори, що не відповідали офіційній лінії партії, піддавалися цензурі, а автори могли потрапити під
репресії.
У цей період творчість Олександра Довженка зберігала патріотичний настрій, хоча він уже працював під
жорстким контролем цензури. Письменники, як-от Максим Рильський і Павло Тичина, продовжували працювати
в рамках соціалістичного реалізму, але їхні твори вже не мали такої глибини, як у попередні роки. Їхні поетичні
твори часто відображали офіційну пропаганду радянської ідеології, в той час як реальні соціальні проблеми
залишалися поза увагою. Однак, незважаючи на тиск, українська література не була повністю однорідною:
зберігалася також самвидавна література, яку писали ті, хто не міг працювати у рамках радянських вимог і
шукав альтернативні способи вираження. Багато авторів цього періоду емігрували або продовжували свою
діяльність у підпіллі, зберігаючи в своїх творах національну ідентичність.

23.

Літературний процес 70-80 рр. в умовах ідеологічного
засилля, репресій, форсованої русифікації
Літературний процес 70-80-х років в Україні відбувався в умовах
посилення ідеологічного контролю, репресій і русифікації.
Письменники повинні були підтримувати радянську пропаганду, а
будь-яка творчість, що не відповідала офіційній лінії, піддавалася
критиці і репресіям. Література стала засобом боротьби з
націоналізмом, і українська мова зазнавала значного тиску, що
призводило до її занепаду.
Попри це, письменники, як Ліна Костенко, Іван Драч, Григір
Тютюнник, продовжували порушувати заборонені теми, звертатися
до національної ідентичності і людської гідності. В цей період також
активно розвивався самвидав, де твори, які не могли бути
надруковані офіційно, стали важливим способом збереження
української культури.

24.

Українська література в період розпаду СРСР і утвердження
національної і державної незалежності України
Українська література в період розпаду СРСР і утвердження національної та державної незалежності України
(1980-90-ті роки) переживала етап значних змін, адже в цей час відбулося ослаблення ідеологічного контролю,
який панував за радянських часів. Літератори отримали можливість вільно виражати свої думки, що призвело до
появи нових тем і жанрів.
Тема національної ідентичності, свободи, демократії і національної гідності стала центральною в літературі
цього періоду. Письменники зверталися до історії, щоб відновити і зберегти національну пам’ять, досліджували
травми нації після десятиліть репресій і русифікації. Відзначалися нові тенденції в літературному стилі, зокрема
елементи постмодернізму та психологічного реалізму.
У цей період активно працювали Ліна Костенко, Іван Драч, Юрій Андрухович, Володимир Даниленко, Оксана
Забужко та інші, які ставали голосами нового українського суспільства. Творчість цих авторів зверталася до тем
незалежності, політичних та соціальних змін, а також культурної автономії. Літературні твори стали
інструментом формування національної ідентичності в нових умовах, у часи незалежності України.
Цей період також ознаменувався великими змінами в жанровому різноманітті, зростанням популярності
літератури для молоді, появою нових течій і стилів, таких як постмодернізм. Література стала не лише засобом
культурного відродження, але й важливим інструментом політичної рефлексії в умовах нового незалежного
державного устрою.

25.

Українська література в період розпаду СРСР і утвердження
національної і державної незалежності України

26.

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА
ЛІТЕРАТУРА
українська література останніх десятиліть, створена сучасними письменниками. У науковій
літературі точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім,
під поняттям «сучасна українська література» найчастіше розуміють сукупність художніх творів, —
написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування
зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для митців СРСР стилю
соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській
літературі відбулися ще в роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986).
Деякі дослідники вважають, що сучасна українська література починається від 1970-х років після
покоління шістдесятників.

27.

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА