Етапи становлення медичної деонтології в різні епохи розвитку суспільства
2. Клятва Гіппократа.
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
Панаце́я (грец. Πανάκεια, Panakeia — всезцілителька) — богиня, дочка Асклепія, зцілителька людей. Цим ім'ям пізніше почали називати ліки, які ні
Основні положення фахової медичної етики Гіппократа такі:
Заборона на заподіяння шкоди хворому
Повага до особистості хворого
Лікарська таємниця
Повага до професії
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
3. Етичнй кодекс лікарів Древнього Тибету, викладений у трактаті "Жуд-ші", переведений на російську мову наприкінці минулого століття лікар
4. Середньовічний кодекс китайських лікарів
Удосконалення лікарської майстерності
НЕДОЛІКИ догіппократівської медицини
5. „Канон лікарської науки” Авіценни.
6. У відомій історичній збірці "Києво-Печерський патерик" зустрічається вислів "Агапіт-безмідник".
На початку Кримської війни (1853 р.) М.І. Пирогов:
Сестри милосердя
Флоренс Найтінгейл (1820—1910)
Флоренс Найтінгейл (1820—1910)
Флоренс Найтінгейл (1820—1910)
Флоренс Найтінгейл
Реформа Ф. Найтінгейл принесла свої результати — професія медичної сестри дістала визнання в суспільстві.
Етичним питанням медицини приділяли пильну увагу багато корифеїв медицини.
2.36M
Category: medicinemedicine

Етапи становлення медичної деонтології в різні епохи розвитку суспільства

1. Етапи становлення медичної деонтології в різні епохи розвитку суспільства

2.

1
. Книга життя „Аюр-Веда”.
Перші прогресивні концепції медичної
етики, що дійшли до нас із глибин століть,
зафіксовані в древньоіндійській книзі
«Аюрведа» («Знання життя», «Наука
життя», «Книга життя» —V—VI ст. до
н.е.), у якій поряд з розглядом проблем
добра і справедливості висловлюються
настанови лікареві бути жалісливим,
доброзичливим, справедливим,
терплячим, спокійним і ніколи не
втрачати самовладання.

3.

Етичний кодекс лікарів Древньої Індії
встановлював для них наступні
обов'язки: "Вдень і вночі, як би ні був ти
зайнятий, ти повинен усім серцем і всією
душею намагатися полегшити
страждання твоїх пацієнтів. Ти не
повинен залишати, або ображати, твоїх
пацієнтів навіть заради порятунку
власного життя, або збереження засобів
до існування. Ти не повинен
прелюбодіяти навіть у думках. Точно
так само ти не повинен прагнути до
володіння чужим майном...".

4. 2. Клятва Гіппократа.

Для європейської медицини велике
значення має етика старогрецького
лікаря Гіппократа (460—370 рр. до
н. е.), особливо його знаменита
"Клятва".

5. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

Зазвичай у кінці терміну навчання учні Гіппократа
давали клятву, яка згодом стала відомою, як
"Клятва Гіппократа". Перед цим Гіппократ
звертався до своїх учнів з напутніми побажаннями
й говорив про те, що справжній лікар повинен бути
добрим, справедливим, людинолюбним і
безкорисливим, що він зобов’язаний пам’ятати про
зовнішню пристойність, бути скромним в одязі та
поведінці. Потім учні вимовляли слова "Клятви"
— найвеличнішого пам’ятника лікарської етики.

6.

7. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

"Клянусь Аполлоном, лікарем
Асклепієм, Гігією і Панацеєю, і
всіма Богами й Богинями,
беручи їх у свідки, виконувати
чесно, відповідно до моїх сил і
мого розуміння, наступну
присягу і письмове
зобов’язання:

8. Панаце́я (грец. Πανάκεια, Panakeia — всезцілителька) — богиня, дочка Асклепія, зцілителька людей. Цим ім'ям пізніше почали називати ліки, які ні

Асклепій (від грец. Ασκληπιός, також
Ескулап від лат. Aesculapius) — бог
лікування, син Аполлона й Короніди,
доньки володаря лапітів Флегія.
Гігієя – богиня здоров′я, дочка
Асклепія.
Панаце́я (грец. Πανάκεια, Panakeia —
всезцілителька) — богиня, дочка
Асклепія, зцілителька людей. Цим
ім'ям пізніше почали називати ліки,
які нібито зціляють від усіх хвороб.

9. Основні положення фахової медичної етики Гіппократа такі:

повага до життя
"Я не дам нікому, хто просить у мене,
смертельного засобу і не покажу шляху
для здійснення подібного задуму, точно
так само я не вручу ніякій жінці
абортивного пессарія";

10. Заборона на заподіяння шкоди хворому

"Я направлю режим хворих до
їхньої вигоди..., утримуючись від
заподіяння всякої шкоди та
кривди";

11. Повага до особистості хворого


У який би будинок я не
ввійшов, я ввійду туди тільки для
користі хворого, я буду далекий
від усього навмисного,
несправедливого й згубного,
особливо від любовних справ з
жінками та чоловіками, вільними
та рабами";

12. Лікарська таємниця

"Що б під час лікування, а також і
без лікування я не побачив, а
також не почув стосовно життя
людського з того, чого не варто
розголошувати, я замовкну про
це, вважаючи подібні речі
таємницею";

13. Повага до професії

"Клянуся поважати того, хто
навчив мене лікарському
мистецтву, нарівні з батьками...
Чисто і непорочно буду я
проводити своє життя і своє
мистецтво“;

14.

У клятві Гіппократа ніщо не
застаріло, це, власне,
лікарська етика від альфи до
омеги на всі часи. За
Гіппократом, лікар має бути
працелюбним, серйозним,
привітним, чутливим,
стриманим, мати пристойний
зовнішній вигляд та
спокійний вираз обличчя.

15.

Гуманізм медицини
Гіппократа полягає в тому,
що вона самовіддано
служила кожному хворому,
незалежно від його
соціального статусу.

16. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

Вважати того, хто мене навчив
лікарському мистецтву, нарівні з моїми
батьками, ділитися з ним своїми
достатками й у випадку необхідності
допомагати йому в його нестатках; його
потомків вважати своїми братами, і це
мистецтво, якщо вони побажають його
вивчати, викласти їм безоплатно й без
усякого договору.

17. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

Я направлю режим хворих на
їх користь відповідно до моїх
сил і мого розуміння,
утримуючись від заподіювання
всілякої шкоди та
несправедливості.

18. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

Я не дам нікому, хто в мене
попросить, смертельного засобу і
не вкажу способу для подібного
замислу; точно так само я не
вручу ніякій жінці абортивного
пессарія.

19. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

Чисто й непорочно я буду
проводить своє життя та своє
мистецтво.

20. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

Я ні в якому разі не буду
робити розтину в стражденних
кам’яною хворобою, даючи
можливість зробити це людям,
які займаються цією справою.

21. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

В який би будинок я не ввійшов, я
ввійду туди для користі хворого й
буду далеким від усього
навмисного, несправедливого та
згубного, особливо від любовних
справ з жінками та чоловіками,
вільними та рабами.

22. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

Що б при лікуванні, а також і без
лікування я не побачив і не почув
відносно життя людського з того,
чого не слід коли-небудь
розголошувати, я промовчу про
те, вважаючи подібні речі
таємницею.

23. КЛЯТВА ГІППОКРАТА

Мені, непорушно виконуючому
клятву, хай буде дано щастя в
житті та мистецтві, і слава у всіх
людей на вічні часи; тому, хто
переступить і дасть фальшиву
клятву, хай буде протилежне".

24. 3. Етичнй кодекс лікарів Древнього Тибету, викладений у трактаті "Жуд-ші", переведений на російську мову наприкінці минулого століття лікар

3. Етичнй кодекс лікарів
Древнього Тибету,
викладений у трактаті "Жудші", переведений на російську
мову наприкінці минулого
століття лікарем П. Бадмаєвим,
висував наступні положення.
„Традиції лікарського стану
вимагають дотримання 6 умов:

25.

1) Бути здатним до лікарської
діяльності;
2) Бути гуманним;
3) Розуміти свої обов’язки;
4) Бути приємним для хворих і не
відштовхувати їх своїм
обходженням;
5) Бути старанним;
6) Бути ознайомленим з науками”.

26. 4. Середньовічний кодекс китайських лікарів

викладений у книзі "Тисяча золотих
ліків", вважав обов’язковим, щоб лікар
був справедливим і не жадібним.
"Він повинен відчувати почуття жалю
до хворих і урочисто обіцяти
полегшити страждання хворих
незалежно від їхнього стану".

27.

Глибоке гуманістичне розуміння
ролі медицини в зміцненні здоров’я
людини відображено в пам’ятнику
стародавньої китайської медицини
— книзі Хуан ді Нейдзиня "Про
природу і життя".
У цій книзі були зроблені перші
спроби визначити основні правила,
якими повинен керуватись у своїй
практичній діяльності кожен лікар.

28.

Одне з них — необхідність навіювання
хворому впевненості в одужуванні.
Велике значення надавалось також
індивідуальному підходу до хворого з
урахуванням його характерологічних
особливостей. Серед цих правил і порад
лікареві — не допускати надмірних
реакцій і правильно реагувати на
різноманітні життєві ситуації.

29.

Про глибоке розуміння ролі
профілактики у здоров’ї людини
свідчить таке наставляння
стародавньої китайської
медицини:
"Медицина не може врятувати від
смерті, але вона взмозі
продовжити життя й укріпити
державу та народи своїми
порадами".

30. Удосконалення лікарської майстерності

Велика увага поряд з моральним
вихованням приділялась також
удосконаленню лікарської майстерності.
З цією метою всіляко заохочувались
бесіди з колегами, обговорення зі
старшими й досвідченішими лікарями
складних захворювань. Лікарямпочатківцям рекомендували розвивати
свою пам’ять і мислення.

31. НЕДОЛІКИ догіппократівської медицини

НЕДОЛІКИ
ДОГІППОКРАТІВСЬКОЇ
МЕДИЦИНИ
Проте гуманізм догіппократовської
медицини мав обмежений характер,
тому що передбачав диференційоване
відношення до хворих різних
соціальних груп. Незабезпеченим, а
також безнадійним хворим лікарі
взагалі відмовляли в допомозі.

32. 5. „Канон лікарської науки” Авіценни.

Із представників середньовічної
медицини великі заслуги належать
арабському філософу й лікарю
Авіценні (IX—X ст. н. е.).

33.

У своїй капітальній праці "Канон
лікарської науки", яка багато разів
перевидавалась у багатьох країнах світу,
Авіценна викладає не лише методи
діагностики і лікування захворювань
людини, а й питання, що стосуються
професійних якостей лікаря та їх впливу
на взаємовідносини з хворими. Він
вважав, що лікар повинен володіти
особливими фізичними й духовними
здібностями — очима сокола, руками
дівчини, мудрістю змії і серцем лева.

34. 6. У відомій історичній збірці "Києво-Печерський патерик" зустрічається вислів "Агапіт-безмідник".

6. У відомій історичній збірці "КиєвоПечерський патерик" зустрічається
вислів "Агапіт-безмідник".
Він пов’язаний з тим, що засновник монастирської
медицини святий Агапіт (XI ст.) відмовився безпосередньо
відвідати хворого князя Володимира у Чернігові, аби не
залишити в Печерській Лаврі своєї келії, де він щоденно
безвідмовно приймав хворих різних верств. Він перший
довів, що однаково вправно й відповідально лікує всіх.
Хворого князя Агапіт вилікував відповідною
фіторецептурою на відстані. Коли ж вдячний Володимир
Мономах забажав віддячити Агапіту, він зачинився за
монастирською брамою і розпорядився роздати
винагороду бідним.

35.

У X ст. княгиня Ольга організувала
лікарню, де догляд за хворими був
доручений жінкам. Згодом були
створені монастирські лікарні в Києві,
Переяславі, Вишгороді, Чернігові.

36.

За часів середньовіччя
в Україні не було
навчальних медичних
закладів, а мистецтво
лікування і догляду за
хворими передавалось
від батьків до дітей або
його навчали при
монастирях.

37.

Значну роль в історії розвитку
медичної справи в Україні
відіграли братства, які крім
просвітницької, релігійноблагодійної діяльності
займалися допомогою хворим
своєї парафії, мали притулки
(шпиталі) для немічних і сиріт.

38.

1 жовтня 1773 р. було
урочисто відкрито
Львівський акушерський
колегіум, що
ознаменувало зародження
середньої медичної освіти
на західноукраїнських
землях. До навчання
добирали фізично
здорових осіб обох статей,
які відзначалися
милосердям і любов’ю до
акушерської справи.

39. На початку Кримської війни (1853 р.) М.І. Пирогов:

організував загін сестер милосердя. Перші в історії
медицини медичні працівники — жінки почали
надавати допомогу пораненим і хворим воїнам.
М.І. Пирогов у жовтні 1855 р. в Севастополі написав
"Правила для сестер Крестовоздвиженской общины".
Він вперше поділив медичних сестер на 3 категорії:
сестер-господинь, сестер-аптекарок і перев’язувальних
сестер. Для кожної з цих категорій М.І. Пирогов
розробив спеціальні інструкції та правила взаємин між
собою та лікарями і вважав, що важливими функціями
медичних сестер є, зокрема, здійснення догляду за
пораненими і хворими та передсмертна розрада їх у разі
летального кінця.

40. Сестри милосердя

Сестри милосердя проявляли героїзм і
самовідданість під час надання
допомоги та догляду за пораненими і
хворими, вносили душевність, теплоту,
жіночу турботу, слідкували за чистотою
в лазаретах і за харчуванням поранених
та хворих. М.І. Пирогов з великою
теплотою відгукувався про героїзм і
самовідданість перших сестер
милосердя. Невмирущу славу про себе
залишили перші російські сестри
милосердя Даша Севастопольська та
Катерина Бакуніна, які героїчно
надавали допомогу пораненим під час
Кримської війни.

41. Флоренс Найтінгейл (1820—1910)

Одна з найбільш освічених і
непересічних особистостей
Англії відіграла визначну
роль у подальшому розвитку
сестринської справи у світі.
Все своє життя вона
присвятила служінню людям
— догляду за хворими.

42. Флоренс Найтінгейл (1820—1910)

Флоренс Найтінгейл (1820—
1910)
Під час Кримської війни у 1854 р. вона
організувала загін сестер милосердя,
який у військових діях дав значні
позитивні результати по догляду за
пораненими і хворими у військових
госпіталях. Так народився образ жінки
з лампадою в руці як символ
милосердя та сестринської справи.

43. Флоренс Найтінгейл (1820—1910)

Флоренс Найтінгейл (1820—
1910)
Будучи очевидцем страхіть війни,
Ф. Найтінгейл згодом писала:
"Всі народи повинні зробити все,
що від них залежить, для того,
щоб унеможливити таке
прокляття, як війна".

44. Флоренс Найтінгейл

відкрила у 1860 р. при лікарні Св. Томаса
в Лондоні школу медичних сестер нового
типу. В основу програми навчання був
покладений перелік обов’язків сестер,
встановлений методом аналізу їх
основних функцій. Підготовка медичних
сестер включала один рік теоретичного
навчання в школі та 2—3 роки практики
в шпиталі для закріплення здобутих
знань.

45.

Діяльність Ф. Найтінгейл послугувала
першим взірцем медичної сестри, який був
використаний викладачами шкіл
медсестер у їх виховній роботі. Закінчуючи
школу, сестри милосердя виголошували
складену Ф. Найтінгейл урочисту клятву,
де були такі слова: "Всіма силами я буду
намагатися допомогти лікарю в його
роботі та присвячу себе забезпеченню
здоров’я тих, хто звернувся до мене за
допомогою".

46. Реформа Ф. Найтінгейл принесла свої результати — професія медичної сестри дістала визнання в суспільстві.

47. Етичним питанням медицини приділяли пильну увагу багато корифеїв медицини.

48.

Справжнім прикладом
моральної геніальності в
людській історії був
німецький лікар Ф.І. Гааз,
який прожив у Росії 50
років і чверть століття був
головним лікарем
московських тюрем.
Відомий його девіз
"Поспішайте робити
добро" і нині є
надзвичайно актуальним.

49.

Степан Руданський (1834—
1873),
видатний український
поет-демократ і
талановитий лікар, який
практикував у Ялті,
безвідмовно влаштовував
бідняків у своїй хатині,
годував та лікував їх.

50.

Антон Чехов (1860—1904),
також письменник і лікар
водночас, був серед тих,
хто вніс особисті
пожертвування і заснував
у Ялті перший
безкоштовний санаторій
для бідних хворих на
туберкульоз.

51.

Професор Феофіл Яновський
(1860—1928), якого в Києві
іменували святим доктором,
майже щодня залишав у
бідних родинах, куди його
викликали до хворих, гроші
на ліки та їжу, причому робив
це делікатно, не принижуючи
гідність пацієнтів.
Він залишав гроші під
подушкою, які зазвичай
знаходили, коли Феофіл
Гаврилович полишав оселю.

52.

На земській ниві України
самовіддано працювали
видатні лікарі-хірурги
О. Богаєвський (Кременчук)
організував в Кременчуці при
лікарні 4-річну жіночу
фельдшерську школу на
160 осіб, яка готувала так
званих повитух та
фельдшериць для всієї
губернії.

53.

Земськими лікарями були письменники
А. Чехов, В. Вересаєв, М. Булгаков, С.
Ніс, С. Руданський, композитор і
фольклорист П. Демуцький.

54.

Починаючи з 1867 р. Російське
товариство Червоного Хреста
об’єднало всі існуючі общини в школи
сестер милосердя, у яких почали
готувати медичних сестер.
У 1914 р. в Росії вже було 150 таких
шкіл, де навчалось понад 10 тис. осіб.
Програми з медичної етики і
деонтології були відсутні. Окремі
етичні навички набувались уже в
процесі професійної діяльності.

55.

У роки Першої
світової війни поряд із
занепадом економіки
зазнала значного
занепаду й медична
служба та освіта,
потерпів і моральний
дороговказ як
земської, так і взагалі
світової медицини.

56.

Після Жовтневої
революції російський
уряд доклав певних
зусиль щодо
розширення мережі
лікувальних закладів
та розвитку
професійної
підготовки лікарів і
середніх медичних
працівників.

57.

Суворе випробування в роки Великої
Вітчизняної війни випало на долю радянських
медичних працівників. Медичні сестри
виявились надійними помічниками лікарів. їх
безмежний героїзм, самопожертвування заради
захисту своєї Батьківщини, вірність медичній
професії, любов до поранених як на фронті, так і
в лікувальних закладах глибокого тилу, були
найкращою етичною характеристикою, яку
середні медичні працівники заслужили своєю
самовідданою працею. За роки війни люди в
білих халатах зберегли життя й здоров’я понад
10 млн поранених і хворих. На передових
рубежах медичні працівники нерідко ціною
власного життя рятували солдатів і офіцерів.

58.

У нашій сучасній медичній
літературі термін
"деонтологія" ніби відродився
після виходу в 1945 р. книги
М.М. Петрова,
основоположника вітчизняної
онкології "Питання хірургічної
деонтології".
Ця книга послужила
поштовхом до серйозної та
всебічної теоретичної розробки
багатьох проблем етики і

59.

Підтвердженням великої уваги медичної
громадськості до цієї проблеми слугувало
проведення цілого ряду всесоюзних
наукових конференцій на тему "Актуальні
етико-деонтологічні питання сучасної
медицини", які послужили трибуною для
обговорення широкого кола етикодеонтологічних питань клінічної та
експериментальної медицини, а також
етико-деонтологічних проблем у вихованні
медичних працівників в умовах науковотехнічного прогресу в медицині.

60.

24 серпня 1991 р. Україна стала
незалежною демократичною
державою і вже в 1992 р. згідно з
розробленою Державною
національною програмою
"Українська освіта в XXI ст."
було взято курс на створення
власної системи національної
освіти. В цьому ж році Верховна
Рада схвалила "Закон про
освіту", яким передбачено
запровадження неперервної
ступеневої вищої освіти чотирьох
рівнів в Україні.

61.

І рівень вищої медичної освіти
надають вищі навчальні медичні
заклади І рівня акредитації — медичні
училища.
Коледжі — навчальні медичні заклади
II рівня акредитації, надають базову
вищу освіту — ступінь бакалавра.
У навчальних медичних закладах III—
IV рівнів акредитації надається повна
вища медична освіта на рівні
спеціаліста і магістра.

62.

Кожний пацієнт, котрий
звертається в лікувальнопрофілактичний заклад,
сподівається не лише на своєчасну
високопрофесійну медичну
допомогу, а й на чуйне, уважне
ставлення до себе медичних
працівників, на їх доброту,
чесність, терпіння, старанність,
безкорисливість.

63.

Щоб виправдати довіру своїх пацієнтів,
кожний медичний працівник повинен
усвідомлено використовувати відповідні
знання з питань професійної етики і
деонтології, уміти будувати свої відносини
з пацієнтами та їх рідними, а також з
колегами на правильній моральнопсихологічній основі.
English     Русский Rules