Лекція_2

1.

Хмельницький національний університет
Історія екологічних
досліджень

2.

1. Еволюція взаємовідносин людини і природи.
2. Основні етапи розвитку екології.
3. Українська екологічна школа.
4. Неоекологія.

3.

1. Еволюція взаємовідносин людини і природи
ОЙКУМЕНА
(грец. «населяю, проживаю») - частина
земної поверхні, яка заселена і
використовується людьми.
Термін введено давньогрецьким географом
Гекатеєм Мілетським для позначення відомої
грекам частини Землі з центром у Елладі.

4.

Еволюція взаємовідносин людського
суспільства і природи:
Перший
Палеоліт – (від майже 2 млн років до 30-35 тис. років
тому). Жили збирачі та перші мисливці - пітекантропи,
синантропи, неандертальці та кроманьйонці.
Мезоліт – (від 30 до 10 тис. років тому) до збирання та
полювання людей додається рибальство, з'являються
більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева
(гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд).
Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається появою
землеробства, скотарства, свердлування, шліфування,
перших будинків, святилищ

5.

У цей період виникла перша глобальна екологічна криза
в усіх регіонах розселення людей
винищення великої кількості
крупних тварин;
випалювання рослинності для
полювання та розширення
пасовищ та ріллі на великих
територіях:
різкі зміни складу флори, фауни, ґрунтів і клімату в цілому.

6.

• Другий період
Це період активного використання людиною природних ресурсів,
взаємодії з природою. Тиск на довкілля в цей час був загалом ще
незначним, але мали місце локальні та регіональні екологічні кризи значні території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки
перетворилися на кам'яні та піщані пустелі.

7.

• Третій період (XVIII ст. — перша половина XX ст.)
Панівне гасло
XX ст. «Людина - господар
природи, а природа - невичерпне джерело потрібних їй
ресурсів». Основні трансформації цього періоду:
стрімко зростаюча чисельність населення;
поява атомної енергетики;
розробка та створення озброєння нового типу,
здатного знищити всю живу природу нашої планети;
формування
на
базі
супутникових
та
комп'ютерних
технологій
єдиного
світового
інформаційного простору.

8.

Четвертий період (останні 40-50 років)
ОСНОВНІ РИСИ:
розвиток глобальної екологічної кризи;
виникнення і посилення парникового ефекту;
поява озонової діри та кислотних дощів;
суперіндустріалізація;
супермілітаризація;
суперхімізація;
суперспоживання;
суперзабруднення усіх геосфер.
ОСОБЛИВОСТІ - виникнення та поширення громадського
руху за охорону природу в усіх розвинених країнах світу.

9.

• Етапи екологічної кризи
Перший етап (1945—1970 рр.) - хижацьке знищення природних ресурсів у
всьому світі, розвиток кризових екологічних ситуацій у межах Північної Америки,
Європи, окремих регіонів колишнього СРСР.
Другий етап (1970—1980 рр.) - бурхливий розвиток екологічної кризи,
інтенсивне зростання ступеня забруднення вод Світового океану та космічного простору,
широка хімізація
максимального світового виробництва пластиків, розвиткок
глобального мілітаризму, реальна загроза глобальної катастрофи (внаслідок ядерної
війни) та виникнення могутнього міжнародного державного й громадського руху за
порятунок життя на планеті.
Третій етап (з 1980 р. до теперішнього часу) - всебічний розвиток екологічної
освіти в усіх країнах, широкий громадський рух за охорону довкілля, виникнення
величезної кількості «зелених», поява й розвиток альтернативних джерел енергії,
розвиток дехімізації та ресурсозберігаючих технологій, прийняття нових національних і
міжнародних законів про охорону природи.

10.

2 Основні етапи розвитку екології
Перший етап (стародавній) - до 1866 року
У наукових працях учених минулого
(Теофраст, Арістотель та ін.)
є чимало цікавих даних про вплив на рослини і
тварини кліматичних змін, про особливості відомих
їм живих істот, ознаки пристосування до умов
середовища проживання тощо.

11.

В епоху Відродження особливого розвитку набули роботи перших
систематиків про залежність рослин від умов зростання обробітку
А. Цезальпіна
(1519-1603),
Д.Рея
(1627-1705),
Турнефора
(1656- 1708)

12.

Вплив зовнішніх умов на будову організму
вивчав французький природодослідник
Ж. Бюффон (1707-1788).
.
Ж. Ламарк (1744-1828) вважав вплив
зовнішніх умов основною причиною
пристосувальних змін організмів, еволюції
рослин і тварин.
У 1859 р. Ч. Дарвін у книзі «Походження видів
шляхом природного добору» показав, що
боротьба за існування (тобто всі форми
взаємозв`язів організму із середовищем) є
рушійним фактором еволюції.

13.

Другий етап (до 30-х років XX ст., аутекологічний)
Період аутекології (екології особини), виявлення
закономірностей у відношеннях тварин і рослин до
різноманітних абіотичних факторів, внутрішніх екологічних
досліджень та визначення “екосистем”
Екологія спиралася на визначні праці вчених
Ч. Дарвіна, О. Гумбольдта, К. Ф. Рульє,
Е. Геккеля, І. Ж. Сент-Іллера
дослідження впливу фізичних (температура,
освітлення тощо) і хімічних (склад води та ін.)
чинників довкілля на життєдіяльність окремої особини
чи цілого виду

14.

Ботанік Вармінг
обґрунтував поняття
"життєва форма"(1895)
А. Бекетов (1825-1902)
виявив зв`язок
особливостей анатомічної
та морфологічної будови з
географічним поширенням
Нім. гідробіолог К. Мебіус
обґрунтував уявлення про
біоценоз як закономірне
поєднання організмів у
певних умовах середовища
(1877)
На ІІІ Ботанічному конгресі в
1910 році (Брюсель) екологія
рослин розділилась на
аутекологію та синекологію.
Згодом цей поділ поширився і на
екологію тварин

15.

2 Основні етапи розвитку екології
Третій етап (1930 - 1970 рр., синекологічний)
У 30-х роках сформувалась нова галузь
екологічної науки - популяційна екологія,
основоположником якої є англ. вч. Ч Елтон
Цей етап був порівняно короткочасним і стосувався
дослідження великих груп організмів (популяцій та
їх об'єднань) під кутом аналізу взаємодії окремих
особин і популяцій різних видів істот між собою популяційна екологія (синекологія) - вчення про
взаємодію популяцій між собою і довкіллям.

16.

Третій етап (1930 - 1970 рр., синекологічний)
У цей період вводяться поняття “екосистема”(Тенслі, 1935),
“біогеоценоз”, формулюються основні екологічні закони.
До найвизначніших екологів цього періоду належать такі вчені:
Г.Бердон-Сандерсон, А.Тенслі; В.Шелфорд;
Д.Кашкаров, В.Вернадський, С.Сєверцев, В.Сукачов.

17.

Четвертий етап (1970 рр. - дотепер)
Глобальна екологія (мегаекологія) - вчення про всіх і про усе.
одночасно виникли й стали стрімко розвиватися десятки (!)
галузей, розділів, підрозділів сучасної екології;
не лише становлення, а й поділ та найменування цих вужчих
чи вузеньких частин екології відбуваються безперервно;
фахівці стверджують, що їх нараховується близько 50, інші
обґрунтовано доводять, що набагато більше.

18.

3 Українська екологічна школа
Перші
спроби
екологічного
підходу
до
природоохоронної справи в Україні відомі ще з
часів Ярослава Мудрого. В його "Руській правді" правничому кодексі Київської Русі (початок XI ст.)
В часи Гетьманщини (ХVІ-ХVІІІ ст.) природоохоронні
традиції зберігалися і розширювалися, як і в княжі часи,
регламентуються охорона лісів і байраків, полювання,
рибальство, бджільництво та садівництво.

19.

Опис природи України, в якому викладено багато міркувань екологічного
характеру, залишили після себе і француз Де Боплан (1600- 1673) у праці
«Опис України»
І росіянин О. Пушкін ("Нарис історії України").

20.

Перший науковий центр екологічних досліджень в Україні був
створений у 1930 році - сектор екології при Інституті зоології та
ботаніки Харківського державного університету.
Дослідження в галузі екології, виконані в цьому
центрі В.В. Станчинським (1930-1940), були з
багатьох поглядів піонерними й оригінальними.
Його праця «До розуміння біоценозу» (1933) є
класичною в області вивчення зв'язків між
організмами в ценотичних системах; ще за 10
років до В.Н. Сукачова вчений підійшов до ідеї
біогеоценозу як функціональної єдності біоценозу
та абіотичних факторів.

21.

На основі вчення Г.Ф.Морозова про ліс як "географічне середовище" та
В.В.Докучаєва про землю як "історичне тіло", в Україні успішно розвивалися на
екологічній основі :
лісова типологія (Алексєєв, Погребняк, Воробйов, Остапенко, М'якушко);
лісова фітоценологія (Травлєєв, Шеляг-Сосонко, Гончар);
фітоценологія альпійських лук (Малиновський);
міська фітоценологія (Соломаха);
криптоіндикація (Кондратюк);
біогеоценологія (Голубець);
созологія (Стойко);
степове лісорозведення (Висоцький, Бельгардт, Травлєєв);
фітомеліорація (Б'яллович, Лаптєв, Кучерявий);
раціональне лісокористування (Генсірук);
дослідження штучних лісів України (Белгардт);
екологія залізобактерій, алелопатія (Холодний);
дендрохронологія (Коліщук) та ін.

22.

В. І. Вернадський - перший президент Академії наук України
і засновник кількох сучасних наук.
Запропонував вчення про біосферу як про одну з
оболонок Землі, що визначається присутністю живої
речовини.
Вперше ввів у вивчення біосфери кількісний підхід, що
дозволило
об'єктивно
оцінити
масштаби
біогеохімічного кругообігу речовин.
Довів наявність широкомасштабного впливу живих
організмів на абіотичне середовище.
Вчення про ноосферу додатково узагальнило
численні дані про нерозривність зв'язку людини з
природним середовищем.

23.

Екологи України зробили вагомий внесок
у розробку методів оцінки рівня
радіоактивного забруднення великих
територій та обґрунтування заходів
зниження екологічних збитків від
наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС
у вивчення філософських проблем, що виникають при аналізі
системи «людина - природне середовище»

24.

4.Неоекологія
Термін "неоекологія" ввів професор Харківського
університету В.Ю. Некос (1999)
Неоекологія – нова галузь знань, що виникла в 60-і
роки ХХ століття на базі деяких хімічних,
технологічних галузей, біоекології, географії, соціології
та ін. наук. Традиційна класична екологія продукувала
цілу систему наук, стала фундаментом нової галузі
знань – неоекології.

25.

Неоекологія – це система наук, що вивчає
розвиток, функціонування і прогнозування
розвитку антропосфери й опрацьовує
можливості керування взаємовідносинами і
зв`язками у системі "природа-суспільство" з
метою їх гармонізації і забезпечення екологічно
безпечного співіснування
Предмет дослідження неоекології закони, закономірності, правила розвитку і функціонування
антропосфери і біосфери

26.

Дякую
за
увагу!