Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Кафедра військово-гуманітарних дисциплін
Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Кафедра військово-гуманітарних дисциплін
Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування
Мовний стиль –
Перші українські наукові установи:
Від 90-х рр. ХІХ ст. науковий стиль української мови починає відносно активно розвиватися.
ХХ ст. – закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах
Науковий стиль
Точність – це характеристика процесу й результату творення тексту, а ясність – процесу його сприймання.
Дублетність у науковій мові –
Лаконічність, стислість –
Відсутність образності, емоційності
Загальними мовними ознаками наукового стилю є:
Офіційно-діловий стиль
Системи мовних засобів у текстах офіційно-ділового стилю
Основні норми усного професійного мовлення Питання 2
З «Концепції військово-патріотичного виховання у Збройних силах України»:
Особливості усного спілкування визначаються необхідністю дотримання вимог, що ґрунтуються на:
і пов’язані з:
Загальні вимоги, які визначають рівень культури усного ділового мовлення:
Важливим елементом усного мовлення є інтонація.
Словесний наголос
Темп мовлення виявляється
Пауза – зупинка у мовленні
Висота тону
Голос –
Види і жанри усного професійного мовлення
Форми вираження усного ділового мовлення – монолог та діалог.
Доповідь – це
Ділова доповідь ––
Промова –
Виступ –
Системність у наголошуванні українських слів
3. У префіксальних віддієслівних іменниках наголос падає на префікс, напр.: виняток, випадок, виклик, виробіток, загадка,
9. Варто запам’ятати місце наголосу деяких часто вживаних прикметників, напр.: корисний, черговий, судовий, пересічний і
963.00K

Лекція2.1 УМ

1. Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Кафедра військово-гуманітарних дисциплін

Стилі сучасної української
літературної мови
та культура мовлення
у професійній діяльності
Лекція №2

2. Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Кафедра військово-гуманітарних дисциплін

Навчальні питання
1. Функціональні стилі української мови
та сфера їх застосування. Основні
ознаки функціональних стилів.
2. Професійна
сфера
як
інтеграція
офіційно-ділового,
наукового
і
розмовного стилів.
3. Основні норми усного професійного
мовлення.
Культура
професійного
мовлення військовослужбовців.

3.

Мовна підготовка майбутніх
офіцерів, усвідомлення ними своєї
національної ідентичності – це
історична необхідність сучасного
навчального процесу.

4.

«У
мовою
Збройних
силах
службової
України
діяльності,
діловодства та документації є
державна мова»
Закон «Про Збройні сили України»
від 05.10.2000 р. №2019-111

5.

Основними завданнями
гуманітарного та соціального
розвитку в Збройних силах України
є
«забезпечення повноцінного
функціонування державної мови в
усіх сферах діяльності Збройних
сил».

6. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування

7.

Слово стиль
(з лат. stilus – паличка для письма)
має кілька значень:
сукупність ознак,
які
характеризують
мистецтво
або
індивідуальну
манеру
художника;
сукупність
прийомів
у використанні
засобів мови,
властива
якому-небудь
письменникові
або
літературному
творові,
напряму, жанру;
характерна
манера
поводитися,
говорити,
одягатися і т. ін.

8. Мовний стиль –

функціональний
мови,
який
різновид
літературної
визначається
сферою
функціонування
особливостями
організації
і
в
мовних
її
характеризується
доборі,
засобів
поєднанні
й
(лексичних,
граматичних, фонетичних тощо) у зв’язку
з метою та змістом спілкування.

9.

Рівень культури
мовлення людини
і загальний рівень
духовної культури нації
– мистецтво добирати й ефективно
використовувати систему мовних засобів
з конкретною метою та в конкретних умовах
і обставинах спілкування

10.

В основі
функціонально-стилістичного
розмежування мови
лежать
позамовні
(екстралінгвістичні)
чинники
власне мовні
чинники

11.

Кожен із функціональних
стилів становить
своєрідні
експресивно-смислові
принципи
добору, поєднання і
вмотивованого вживання слів
та виразів, синтаксичних
конструкцій.

12.

Стилістичні риси
Загальні
Специфічні
властиві всім
функціональним стилям
та відповідним їм жанрам,
які виділяються у межах
функціонального стилю
і характеризуються єдністю
конструктивного принципу,
своєрідністю композиційної
організації матеріалу
та використовуваних
стилістичних структур.
характеризують
лише окремі
функціональні стилі
та реалізуються
у властивих їм жанрах.

13.

Основні
параметри
функціональних
стилів:
сфера
вживання
призначення
загальні
ознаки
(позамовні,
власне
мовні)
підстилі
жанри
реалізації

14.

Поняття
ділова українська мова
співвідносять здебільшого з
двома функціональними
різновидами літературної мови –
науковим та офіційно-діловим
стилями.

15.

Основні віхи розвитку
наукового стилю
сучасної української
літературної мови
“Настане час, коли
українською мовою
видаватимуть не тільки художні твори,
а всякі книжки, серед них
і учені трактати з усяких наук”

16.

Середина ХІХ ст. – журнал „Основа”
починає друкувати науково-популярні
статті.
П. Житецький (1836–1911) першим серйозно
теоретично обґрунтовує особливості наукового
стилю української мови, накреслює
перспективу його розвитку, бере активну
участь у виробленні норм українського
правопису, пише глибокі наукові дослідження з
історії української мови, літератури, фольклору.

17. Перші українські наукові установи:

Наукове товариство імені Шевченка у
Львові (1893),
Українське наукове товариство у Києві
(1907)
Ці наукові установи видавали „Записки”,
а також спеціальні збірники секцій
(філологічна, історико-філософська,
математична, природничо-технічна,
медична).

18. Від 90-х рр. ХІХ ст. науковий стиль української мови починає відносно активно розвиватися.

У його розвиток великий внесок зробили
українські вчені М. Драгоманов, І. Франко,
А. Кримський, В. Гнатюк, К. Михальчук та ін.
Переважно це сфери гуманітарна та суспільна.
У лексиці української наукової літератури вже
помітно представлена загальнонаукова
термінологія, наприклад:
аргумент, аспект, аксіома, гіпотеза, дедукція,
дефініція, експеримент, елемент, класифікація,
принцип, система, теорія, форма, формула на ін.

19. ХХ ст. – закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах

Рівень
розвитку
дає
змогу
передати
найскладніші здобутки людської думки в будь-якій
сфері наукових знань.
В українській науковій мові виробилися власні
принципи використання словесних і граматичних
засобів загальнонаціональної літературної мови, у
ній представлені й індивідуальні манери письма
відомих учених.
Усе це є показником її стилістичної зрілості та
багатства.

20. Науковий стиль

Сфера поширення – сфера науки, техніки та
освіти.
Призначення наукового мовлення –
повідомлення про результати наукових
досліджень, доведення теорій, обґрунтування
гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ,
систематизація знань.
Твори (жанри) наукового стилю –
монографія, наукова стаття, відгук, рецензія,
анотація, лекція, доповідь на наукові теми,
виступи на наукових конференціях, наукові
дискусії тощо.

21.

Науковий стиль
внаслідок різнорідності галузей науки та
освіти поділяється на такі підстилі:
Науковий
власне
науковий
науковонавчальний
науковопопулярний

22.

Власне науковий
Його поділяють на науково-технічний
та науково-гуманітарний.
Він
пов’язаний з такими
жанрами,
як
монографія,
рецензія, наукова стаття, наукова
доповідь, курсова, дипломна,
магістерська робота, реферат,
тези тощо.

23.

Науково-популярний
застосовують для дохідливого,
доступного викладу інформації
про наслідки складних наукових
досліджень для нефахівців.
Реалізується в статтях
науково-популярних часописів,
книжках,
призначених
для
широкого кола читачів.

24.

Науково-навчальний –
це мова навчання в усіх типах закладів
освіти та мережі просвітницьких
установ, товариств.
Реалізується
в
підручниках,
посібниках, лекціях, бесідах для
доступного, логічного та образного
викладу наукової інформації.
Не
виключає
використання
образних засобів мови, елементів
емоційності.

25.

Загальні ознаки наукового стилю
предметність
та
об’єктивність
смислова
точність,
ясність
понятійність,
логічна
послідовність
та
завершеність

26. Точність – це характеристика процесу й результату творення тексту, а ясність – процесу його сприймання.

Наукова мова – це та ділянка
словесної роботи, на якій найгостріше
відчувається все, що стосується точності
виразу.
Точність для науки, а з нею і для її
мови, є первинним завданням, йому
підпорядковані всі засоби вислову, зокрема
наукова термінологія.
Загальні ознаки наукового стилю

27. Дублетність у науковій мові –

існування
інтернаціональних
та
національних термінів, як явища, в
принципі, небажаного в науковому стилі,
наприклад:
квантитативний – кількісний,
дистрибутивність – розподільність,
імпліцитний – прихований,
транзитивність – перехідність тощо.
Загальні ознаки наукового стилю

28. Лаконічність, стислість –

уміння уникнути непотрібних повторів, надмірної
деталізації. Кожне слово і вираз служать тут одній
меті: якомога стисліше донести суть справи.
Заважають цьому:
мовна надмірність;
невиправдані повтори (тавтологія, плеоназм);
надмірність канцелярської лексики (у справі, в
частині, за рахунок);
віддієслівні іменники, часто кальковані з
російської мови, напр.:
для опису – щоб описати, для доведення – щоб
довести, для пояснення – щоб з’ясувати, при
визначенні – визначаючи.

29. Відсутність образності, емоційності

Одним
із
найскладніших
питань
вивчення наукового стилю є проблема
співвідношення
раціонального
та
емоційного, суб’єктивного та об’єктивного.
Науковий стиль допускає елемент
емоційності як другорядний, звичайно,
підпорядкований, периферійний.
Слід
враховувати
доцільність,
виправданість
введення
емоційних
елементів у тканину наукового стилю.

30. Загальними мовними ознаками наукового стилю є:

строга унормованість (відповідність
нормам літературної мови);
широке використання абстрактної
лексики;
безособовість; монологічний
характер викладу, зумовлений
змістом;
завершеність та повнота
висловлювання;

31.

тісний
зв’язок між частинами
висловлювання;
використання
лаконічних,
але
високоінформативних атрибутивноіменних словосполучень;
використання умовних знаків та
символів;
первинність писемної форми;
відсутність підтексту та ін.

32.

І в синтаксисі
(побудові речень)
і в ритміці
всього викладу
і в структурі
абзацу
Особливості
стилю наукового
викладу
виявляються
і в інтонації
і в членуванні
тексту

33.

Функціональний стиль з підстилями
Публіцистичний
стиль
засобів
масової
інформації
художньопубліцис
тичний
науковопубліцис
тичний

34.

Функціональний стиль з підстилями
Розмовний
побутовий
світський

35. Офіційно-діловий стиль

Сфера поширення – спілкування в державно-
політичному, громадському, економічному житті,
законодавстві, у сфері управління адміністративногосподарською діяльністю.
Призначення – регулювати офіційні ділові відносини
в зазначених вище сферах та обслуговувати
громадянські потреби людей.
Твори (жанри) офіційно-ділового стилю – це
укази, закони, накази, розпорядження, звіти, ділове
листування, а також виступи на зборах, ділових
нарадах, прес-конференціях, бесіди з діловими
партнерами чи розмови керівника з підлеглим.

36.

Офіційний
характер
Адресність
Документальність
Загальні
ознаки
офіційноділового
стилю
Стандартизація
вислову
Смислова
точність,
ясність
Повторність
дій і
ситуацій
Тематична
обмеженість

37. Системи мовних засобів у текстах офіційно-ділового стилю

Широке використання суспільнополітичної та адміністративно-
канцелярської термінології;
уживання мовних штампів з перевагою
багатокомпонентних мовних конструкцій,
напр.: Повідомлення про одержання
директивного листа Міністерства освіти
та науки від (дата) за №...;

38.

специфічний
характер фразеології

компоненти
стійких
фразеологічних
сполучень функціонують здебільшого в
прямому значенні, напр.: ставити питання,
підбивати
підсумки,
виступати
з
ініціативою, брати участь, доводити до
відома, належить повідомити;
відсутність емоційно забарвленої лексики;
синонімія зведена
викликає двозначності;
до мінімуму і
не

39.

наявність безособових та наказових
форм дієслів із значенням постійної
дії і відсутність особових форм як
засобів індивідуалізації автора;
широке використання простих
поширених речень, часто
ускладнених однорідними,
відокремленими, вставними членами
речення.

40.

Офіційно-діловий стиль має такі
функціональні підстилі:
Законодавчий
Використовують
у законотворчій сфері,
регламентує та
обслуговує
офіційно-ділові
стосунки між
приватними особами,
державою та службовими
і приватними особами.
Дипломатичний
Використовують
у сфері міждержавних
офіційно-ділових
стосунків у галузі
політики, економіки,
культури між
організаціями,
міждержавними структурами
та окремими громадянами.
Адміністративноканцелярський
Використовують
у професійно-виробничій
сфері,
правових відносинах,
діловодстві.

41. Основні норми усного професійного мовлення Питання 2

Усне мовлення – це така форма реалізації
мови, яка виражається за допомогою
звуків, являє собою процес говоріння і є
первинною формою існування мови.
Усне літературне ділове професійне
мовлення – це різновид розмовнолітературного мовлення, яке близьке до
писемного.

42. З «Концепції військово-патріотичного виховання у Збройних силах України»:

“До
основних
завдань
військовопатріотичного
виховання
належить
утвердження у свідомості особового складу ЗСУ
любові до України та її Збройних сил, глибоких
національних
почуттів
і
патріотичних
переконань, поваги до української мови,
культури, історичного минулого, національних
і військових традицій, гордості за належність
до своєї держави, віри в її процвітання;
згуртування особового складу навколо ідеї
незалежності України”.

43. Особливості усного спілкування визначаються необхідністю дотримання вимог, що ґрунтуються на:

бездоганному знанні норм літературної
мови, передусім тих, що реалізуються в усній
формі;
чутті мови як здатності людини відчувати
належність слова до певного стилю, доречність
чи недоречність його вживання в певній
ситуації;

44. і пов’язані з:

а) ерудицією і світоглядом людини;
б) культурою мислення;
в)
ступенем
оволодіння
технікою
мовлення;
г)
психологічною
культурою мовця.
та
комунікативною

45. Загальні вимоги, які визначають рівень культури усного ділового мовлення:

Ясність, недвозначність у
формулюванні думки.
Логічність, смислова точність,
небагатослівність мовлення.
Відповідність між мовними
засобами та обставинами
мовлення.

46.

Співмірність мовних засобів та стилю
викладу.
Різноманітність мовних засобів
(багатство лексики в активному
словниковому запасі мовця).
Самобутність, нешаблонність в оцінках,
порівняннях, зіставленнях, у побудові
висловлювань.
Виразність дикції, відповідність
інтонації мовленнєвій ситуації.

47. Важливим елементом усного мовлення є інтонація.

Інтонаційна виразність усного мовлення
передбачає вміння використовувати різні види
наголосу, враховувати темп мовлення, робити
паузи, змінювати висоту тону.
Наголос – це основний елемент
інтонації, який пов’язаний з виділенням
складу у слові або слова у реченні, фразі.
Виділяють такі основні види наголосу –
словесний, логічний, фразовий.

48. Словесний наголос

служить для фонетичного об’єднання слова.
Виділення одного зі складів відбувається трьома
способами:
підвищенням тону,
посиленням голосу,
збільшенням тривалості звучання.
Відповідно до цього розрізняють наголос –
тонічний, динамічний, кількісний.

49. Темп мовлення виявляється

в інтонуванні як окремого слова, так і
групи слів.
Наприклад, наголошені склади в слові
вимовляються повільніше, а ненаголошені
– дещо швидше.
Темп значною мірою залежить від
раціональності пауз – зупинок у мовленні.

50. Пауза – зупинка у мовленні

Пауза виконує логіко-граматичні та
інтонаційно-конструювальні функції.
Пауза – виразник розуму і сигнал
почуттів (психологічна пауза).
На письмі паузи позначають різними
розділовими знаками, кожен з яких
передає різну тривалість „мовчання” (кома,
тире, крапка, три крапки тощо).

51. Висота тону

супроводжує промовляння фрази.
Висота тону допомагає правильно
інтонувати фразу і відповідно
позначати на письмі за допомогою
розділових знаків.
Запорукою успішного усного
мовлення є добре поставлений
голос.

52. Голос –

це сукупність різних щодо висоти, сили і тембру
звуків, які видає людина за допомогою голосового
апарату.
Природними властивостями голосу є:
повнозвучність – невимушена, вільна звучність
голосу;
милозвучність – чистота і свіжість тембру,
вроджена краса звуків, яка є приємною для
сприйманні на слух;
мелодійність – здатність голосу підвищуватися і
понижуватися;

53.

злетність – властивість зберігати звучність у
великому приміщенні;
гнучкість – здатність змінюватися за висотою,
силою, тривалістю і тембром;
висота – використання мелодійного діапазону
голосу;
об’єм, або діапазон – кількість доступних для
відтворення нот;
сила – повноцінність звуків, що визначається
простором, який треба заповнити;
тривалість – збереження властивостей голосу
впродовж тривалого часу.

54. Види і жанри усного професійного мовлення

Сфера використання усного літературного
мовлення сьогодні :
суспільно-політичне життя,
виробнича,
науково-освітня,
військова,
культурно-мистецька галузі,
дипломатія тощо.
Питання №3

55. Форми вираження усного ділового мовлення – монолог та діалог.

Усний монолог – це безтекстові та зафіксовані
форми, розраховані на усне відтворення.
Особливим жанровим різновидом мовленнєвої
діяльності, своєрідним за своєю природою, місцем
серед інших видів мовлення, а також якісними
ознаками є публічне монологічне мовлення.
Залежно від змісту, призначення, способу
проголошення й обставин спілкування виділяють
такі жанри усного публічного монологічного
мовлення:
доповідь,
промова,
виступ,
повідомлення.

56. Доповідь – це

одна з найпоширеніших форм публічного
мовлення.
Доповідь може бути
політичною
звітною
діловою
науковою

57.

Політична доповідь –
виголошується здебільшого керівниками
держави. Вона є поширеною формою
донесення та роз’яснення суспільству
питань внутрішньої і зовнішньої політики
країни. З нею офіційні особи виступають
на масових зібраннях людей – з’їздах,
сесіях, міжнародних форумах.

58. Ділова доповідь ––

виклад інформації і шляхів розв’язання
різних окремих практичних питань життя і
діяльності певного колективу, організації.
Своєрідним різновидом ділової доповіді
можна вважати звітну доповідь, у якій
робиться повідомлення про результат усієї
роботи
за
певний
період,
тобто
повідомляється не про одну чи декілька
ділянок роботи, а про всю діяльність.

59.

Наукова доповідь –
узагальнює
наукову
досягнення, відкриття
наукових досліджень.
інформацію,
чи результати
Заслуховуються на різноманітних наукових
зібраннях

конференціях,
симпозіумах,
семінарах тощо.
Наукова доповідь, зроблена на основі
критичного огляду і вивчення низки
публікацій інших дослідників, називається
рефератом.

60. Промова –

публічний виступ, присвячений злободенній,
суспільно значущій темі.
Виголошують на мітингах, масових
зборах.
Загальна мета може полягати в тому, щоб
розважити,
інформувати,
надихнути,
переконати, закликати до дії.
Розрізняють промови розважальні,
інформаційні, агітаційні, вітальні.

61. Виступ –

це короткотривале усне мовлення з приводу
одного чи кількох питань (на зборах, нарадах,
ділових засіданнях, конференціях, сесіях,
відкритих слуханнях, семінарах тощо).
Поширеним є виступ за доповіддю (дебати).
У такому виступі орієнтовно має бути
вступна частина (вказівка на предмет
обговорення), основна частина (виклад
власних поглядів на певне питання), висновки
(пропозиції, оцінка роботи).

62.

Повідомлення – «невелика доповідь
на якусь тему».
Якщо тема широка, пишуть доповідь,
вузька – повідомлення.

63. Системність у наголошуванні українських слів

1. Іменники із суфіксом -к- у формі множини мають, як
правило, наголос на кінцевому складі, напр.: книжки,
голки, дошки, папки.
2. Віддієслівні трискладові іменники на -нн(я)
здебільшого зберігають місце наголосу дієслова, від
яких утворилися, напр.: читати – читання, писати –
писання, пізнати – пізнання. За аналогією до них
вигнання.
3. Пам’ятаючи про смислерозрізнювальну функцію
наголосу, не слід плутати слова видання і видання,
засідання і засідання, об’єднання і об’єднання, що
відрізняються значенням.

64. 3. У префіксальних віддієслівних іменниках наголос падає на префікс, напр.: виняток, випадок, виклик, виробіток, загадка,

приказка,
посвідка, позначка, але: вимова.
4. Іменники, що поєднуються з числівниками два,
три, чотири у формі називного відмінка множини,
мають наголос родового відмінка однини, напр.:
два брати, три томи, чотири сини.
5. Іменники з частинами -лог, -метр мають наголос
на останньому складі, напр.: монолог, діалог,
некролог, каталог, кілометр, сантиметр,
міліметр.

65.

7. Числівники другого десятка мають наголос на
складі на, напр.: одинадцять, дванадцять,
тринадцять, чотирнадцять.
8. Вказівні, присвійні займенники виявляють
подібну до числівника один закономірність,
пор.: цього, того, мого, твого, свого, але до
цього, до того.

66. 9. Варто запам’ятати місце наголосу деяких часто вживаних прикметників, напр.: корисний, черговий, судовий, пересічний і

пересічний.
10. Особові форми дієслів теперішнього часу (1
особи однини і множини) часто мають
наголос на кінцевому складі, напр.: пишу,
беру, кажу, несу, йдемо, несемо, беремо.
Наголос у дієслові прошу залежить від
значення: прошу „будь ласка” і прошу „дія за
значенням дієслова просити”.
English     Русский Rules