Стрибки у довжину

1.

2.

Стрибки в довжину — вид легкої атлетики, в якому спортсмени
змагаються, хто далі стрибне, відштовхнувшись з-за певної лінії.
В програму спортивних змагань здебільшого входять стрибки в довжину з
розбігу, хоча існує різновид стрибків у довжину з місця.
Стрибки з розбігу виконуються в спеціально підготовану яму з піском.
Результат фіксується за віддаллю від лінії відштовхування до найближчого
до неї відбитку тіла спортсмена в піску.
Стрибок в довжину – один з видів легкоатлетичних стрибків швидкісно силового характеру циклічно-ациклічної структури техніки. Спортивний
результат у стрибках у довжину, головним чином, залежить від швидкості
вильоту і кута вильоту. Тому найважливішими фазами стрибка є розбіг і
відштовхування. Існує чотири взаємопов'язані фази стрибка: розбіг,
відштовхування, політ і приземлення.

3.

Історія розвитку стрибків у довжину
Стрибок у довжину прийшов до нас із давен. Різні способи полювання на
звірів, подолання перешкод (ям, звалів) переносилися до ігор і змагань юнаків
до мисливської та військової справи, влаштовувались своєрідні випробування
– змагання, на яких демонстрували спритність, силу, витривалість. Місце
відштовхування для стрибка у довжину було міцне, тверде і називалось
«порогом», який позначався встромленими в землю дротиками або кам'яними
стовпчиками. Грунт за місцем відштовхуванням розпушували на одному рівні
і на певній відстані. Це місце звалося «скама». Стрибнути за «скаму» було
ознакою надзвичайного подвигу.

4.

Вперше цей вид спорту з'явився в Древній Греції. Він входив до основного
складу пентатлона(п’ятиборства). Точну дату появи стрибків у довжину з
розбігу історикам устновити не вдалося, проте відомо, що античні атлети
виконували всі вправи з вантажем в руках. Найчастіше доважком були
невеликі гантелі. Офіційні змагання з цього виду спорту почали проводитися
одночасно з появою легкої атлетики. А вже в 1860 році стрибки були
включені в основну програму щорічного турніру Оксфордського
університету. На перших же змаганнях був зареєстрований рекорд, що
становив 5,95 м. Британці Тосуелл і Лейн - перші спортсмени, стрибки в
довжину яких перевищили поріг в 6 м. Одному в 1868 році вдалося досягти
6,40 м, а іншому - 7,05 м (1874 г.). Протягом більше 60 років рекорд Лейна
(7,05 м) був прикладом для наслідування.

5.

Рекорд світу серед чоловіків — Майк Пауел( США) - 8 м 95 см, у 1991 році
в Токіо.
Рекорд світу серед жінок Галина Чистяков(СРСР) –7 м 52 см, у 1988
р.в Ленінграді.
Рекорд України серед чоловіків — Сергій Лаєвський (1997) - 8,35 м (+2,0
м/с) в Дніпропетровську та Роман Щуренко (2000) - 8,35 м (+0,7 м/с) в Києві.
Рекорд України серед жінок - Лариса Бережна - 7 м 24 см (+1,0 м/с), у
1991р. в Іспанії.
Серед спортсменок України стрибали :
Інеса Кравець - 7 м 37 см (заміри вітру не проводились), у 1992р., в Києві та
Олена Шеховцова - 6 м 97 см.
Олімпійська чемпіонка зі стрибків у довжину у 1960р.
Віра Крепкіна – 6 м 37см.
Чемпіон Європи у стрибках в довжину у 2002р.
Олексій Лукашевич - 8 м 0 8см .

6.

Світові рекорди в стрибках в довжину з розбігу
За кількістю легкоатлетів з кращими
показниками у цьому виді спорту
однозначно лідирує США. На сьогоднішній
день світовий рекорд (стрибки у довжину з
розбігу) належить американцеві Майку
Пауеллу. На відкритому чемпіонаті в Токіо
влітку 1991 року легкоатлет зумів підкорити
позначку в 8,95 м (+0,3 м / с).
Аналогічний рекорд у жінок належить радянській
стрибунці Галині Частяковій. У червні 1988 року він
досяг показника в 7,52м (+1,4 м / с).

7.

Техніка стрибків у довжину з розбігу
За характером групування спортсмена в польоті розрізняють три способи
стрибка: «зігнувши ноги», «прогнувшись» і «ножиці».
Спочатку стрибуни застосовували найпростіший спосіб – «зігнувши ноги»,
або «скорчившись», як тоді його називали. Спосіб «зігнувши ноги»
застосовувався до кінця XIX ст.
У 1920 р. фінський стрибун Туулос вперше продемонстрував нову техніку
стрибка в довжину - «прогнувшись». Незважаючи на те, що цей спосіб є
менш ефективним в порівнянні з «ножицями», багато стрибунів, а особливо
жінки, широко його використовують.
Сучасний спосіб «ножиці» вперше з'явився ще 1900 року, але широке
розповсюдження отримав тільки в 30-40-х рр. XX ст.
У 1973 р. один з найсильніших шведських стрибунів з жердиною
Х.Лагерквіст продемонстрував новий спосіб стрибка у довжину – «сальто
вперед».
Але на конгресі ІААФ в 1974 р. стрибок у довжину способом «сальто вперед»
був заборонений на тій підставі, що його виконання пов'язане з ризиком
травматизму, а отже, небезпечне для здоров’я спортсмена.

8.

Стрибок з розбігу: що необхідно, щоб досягти гарного результату?
Незважаючи на видиму простоту рухів, стрибок з
розбігу в довжину пред`являє ряд серйозних вимог.
Без них неможливо буде досягти потрібного
результату. Визначальним у досягненні в даному
виді легкої атлетики хороших результатів є
високий рівень розвитку спритності, стрибучості,
сили і швидкості.
Перед стрибуном стоїть завдання не тільки
максимально розігнатися до моменту постановки
ноги, але також і більш складна вимога трансформувати в процесі, відштовхування в
вертикальну швидкість частину горизонтальної.
Для цього необхідний високий рівень розвитку
сили і швидкості.
Завдяки швидкості досягається можливість
просування в горизонтальній площині якомога
швидше, а стрибучість висловлює здатність
викинути тіло спортсмена у вертикальній площині.

9.

Складові частини стрибка
Кожний вид стрибка в довжину з розбігу
складається з наступних чотирьох фаз: розбіг,
відштовхування, фаза польоту і приземлення.
Стрибки в довжину чоловіки повинні здійснювати з
розбігу не більше 40-50 м (20 – 24 бігові кроки), а
жінки - 30-40 м (18 - 20). Довжина розбігу може
змінюватися на 1м і більше в одного і того ж
спортсмена, залежно від покриття доріжки, погоди,
але кількість кроків залишається сталою.

10.

Легкоатлетичні стрибки з розбігу розглядають як
ациклічні локомоції, в яких вирішуються певні
рухові задачі:
•в розбігу – набрати оптимальну швидкість і
приготуватись до відштовхування;
•у відштовхуванні – змінити напрямок руху тіла з
мінімальною втратою швидкості;
•у польоті – зберегти рівновагу і підготуватись для
приземлення ;
• у приземленні – пронести частини тіла вперед за лінію
торкання п’ятами поверхні стрибкової ями (в
горизонтальних стрибках).

11.

"У кроці". Найпростіша техніка, знайома спортсменам-аматорам з уроків
фізкультури - це стрибок "в кроці" або "зігнувши ноги". Хоча це елементарний
варіант стрибка, але ним користуються атлети високого рівня і в 21 столітті.
Так англійський легкоатлет Крістофер Томлінсон, який має в активі стрибок на
8,35 м (рекорд Великобританії), стрибає "у кроці". Цим же стилем Галина
Чистякова встановила світовий рекорд 7,52 м.
"Прогнувшись". Стрибун у польоті прогинає тіло в попереку і як би робить
паузу перед приземленням. В1920 р. продемонстрував цю техніку вперше
фінський стрибун Туулос. На сучасному етапі це найбільш популярна техніка
у стрибунів-жінок. Цим стилем стрибав Р. Емміян (СРСР) – 8,86 м, екс –
рекордсменка світу Хайке Дрекслер - 7,48м (+1,2 м/с). В 1992 р. вона
стрибнула з рекордом на 7,62м , але був зареєстрований вітер +2,1 м/с. На
початковому етапі спортивної майстерності цей спосіб здебільшого
рекомендується стрибунам, які мають недостатньо сильний поштовх.
"Ножиці". Найбільш складний варіант, що вимагає високих швидкісно-
силових якостей спортсмена. Спортсмен в польоті немов продовжує біг і
робить 1,5, 2,5 або 3,5 кроку ногами по повітрю. Це найбільш популярна
техніка у спортсменів чоловіків високого класу.
Стилем "ножиці", стрибнув на 8,95 в 1991р. Майк Пауелл. Цим же стилем
стрибнув на 8,90 м в Олімпійському Мехіко ( 1968) Боб Бімон.

12.

Виконання розбігу
Два вихідних положення використовуються перед початком розбігу:
1) з місця (коли на контрольній позначці одна нога спортсмена стоїть
попереду іншої);
2) з попереднього руху (легкого бігу або ходьби, з підходу чи підбіжки).
З поступовою або швидко наростаючою швидкістю виконується розбіг.
Техніка стрибка у довжину має на увазі, що швидкість повинна бути
максимальною до моменту відштовхування, тулуб має перебувати у
вертикальному положенні і існує можливість перейти до відштовхування
без зайвої напруги.
.

13.

Відштовхування
Період відштовхування складається з фази
амортизації і випрямлення ноги. Нога при
відштовхуванні ставиться на брусок. Це здійснюється
загребаючим швидким рухом у напрямку зверху вниз.
Стопа ставиться по відношенню до грунту завжди
вниз і вперед. Потім відбувається під впливом інерції
маси тіла згинання ноги в суглобах, а потім –
випрямлення. Відштовхування (у кваліфікованих
спортсменів) триває 0,12–0,13 с, кут відштовхування
73–75°, кут вильоту 20–24.°
При виконанні відштовхування помилками є :
неправильний напрямок зусиль спортсмена, яке
викликається неправильним нахилом голови (вперед
або назад) і тулуба в момент, коли відбувається
відштовхування - передчасне підтягування стрибуном
поштовхової ноги-невелика амплітуда рухів, що
здійснюються вільними кінцівками, а також раннє
перегрупування спортсмена в польоті, яке викликане
зайвою напругою його рухів.

14.

Техніка польоту
Після фази відштовхування від бруска
для
спортсмена починається найважче - рух в повітрі.
Дальність і баланс польоту безпосередньо залежать
від того, як легкоатлет відштовхнувся. При цьому
максимальна висота підйому становить близько 60 см.
Під час зльоту поштовхова нога повинна деякий час
залишатися позаду корпусу, а махова - бути зігнутою
до горизонтального рівня. Така техніка стрибка в
довжину з розбігу використовується при будь-якому
способі. Корпус при цьому слід трохи нахилити
вперед. Руки повинні бути зігнуті і спрямовані по осі
руху в різні боки. Польотна фаза залежить від
способу виконання стрибка. Що стосується
завершальної стадії, то тулуб і кінцівки спортсмена
повинні
прийняти
спеціальне
положення
угруповання. За мить до приземлення обидві ноги
слід випрямити і витягнути вперед, паралельно
горизонтальній поверхні. Руки повинні виконувати
кругові рухи для підтримки балансу, потім їх треба
відвести максимально назад.

15.

ПРИЗЕМЛЕННЯ СТРИБУНА
Стрибун, приземляючись, руки посилає вниз і назад. Спортсмен розгинає в колінних
суглобах ноги і виносить їх уперед якнайдалі. Стрибок в довжину завершується
приземленням: згинанням ніг в суглобах, нахилом вперед тулуба і, нарешті, виходом
з ями або падінням спортсмена в сторону.
Важливу роль в досягненні кращих результатів грає, крім інших елементів, і
правильне приземлення стрибуна. Вдосконаленню і засвоєнню даного елемента
необхідно приділити в технічній підготовці значна увага. Слід розуміти під
правильним приземленням таке завершення польоту, при якому спортсмен торкнувся
ногами землі якомога далі попереду центра ваги його тіла, проте без падіння назад і
втрати рівноваги. При цьому швидкість польоту гаситься без різких поштовхів і
струсів. Слід звертати увагу на глибоке і м`яке приземлення в ямі з піском.

16.

Способи приземлення
Можна виділити 3 основні способи приземлення. Найпоширенішим є спосіб
через глибоке присідання. Ще один - з прогином з глибокого присідання,
який здійснюється з перекатом через шкарпетки шляхом виведення вперед
таза. Третій спосіб вважається досить вигідним - це приземлення з
використанням кидка вперед - в сторону.

17.

Сектор для стрибків
Слід сказати, що сектор для стрибків звичайно обладнаний ямою (довжина її
повинна бути не менше 10 метрів, ширина - не менше 2,75 метра, а глибина як мінімум 0,5 метра). В ямі знаходиться пісок для приземлення, а також
дерев`яний брусок, призначений для відштовхування (довжина його
становить 1,21-1,22 см, ширина - 19,8-20,2 см, а товщина - 0,1 м). Цей брусок
встановлюється на одному рівні з доріжкою для розбігу (ширина - 1,22 м,
довжина - мінімум 40 м) і піском. Мінімальна довжина доріжки для розбігу,
виміряна від краю бруска відштовхування, повинна становити 40 м. Для
визначення місця відштовхування вздовж лінії бруска встановлюють
пластиліновий індикатор заступів.

18.

Кількість спроб і вимір результату
Кожну спробу спортсмени виконують по черзі (всього 6 спроб). Для
виконання спроби у горизонтальних стрибках надається 30 сек.
Переможець визначається за найкращим результатом, показаним їм з усіх
шести спроб. Вимірювання результату проводиться рулеткою від краю
бруска до найближчої точки, яка була залишена будь-якою частиною тіла
спортсмена в ямі з піском. Результат вважається в цілих сантиметрах, при
цьому округлення відбувається в бік зменшення.
Усі стрибки вимірюються і фіксуються після виконання команди старшого
судді «Є», у випадку невдалого стрибка команда «Нема». Одночасно з
командами при правильному виконанні стрибка суддя піднімає вгору білий
прапорець, при незарахованій спробі – червоний.
Виділимо випадки, при яких стрибок не зараховується:
1) якщо учасник пробіг або відштовхнувся збоку від бруска або через нього;
2) застосовує під час розбігу або стрибку будь-який варіант сальто;
3) в разі якщо спортсмен відштовхнувся двома ногами;
4) якщо він торкнувся під час стрибка землі до ями;
5) якщо стрибун застосував сальто в стрибку;
6) залишає зону приземлення, виходячи назад;
7) протерміновує час відведений на спробу.

19.

HD410×231
1280×853
H
Т
Майк Пауелл (США)
Джессі Оуенс (США)
Ігор Тер-Ованесян (СРСР)
Галина Чистякова (СРСР)
Ральф Бостон (США)
Тетяна Лебедєва (Росія)
Роберт Бімон (США)
Хайке Дрехслер (ГДР)
Карл Льюїс (США)
Іван Педросо (Куба)
Джеккі Джойнер-Керсі (США)