Презентація 1.7 ОГП

1.

ТЕМА ЗАНЯТТЯ: ВПЛИВ
ГЛОБАЛІЗАЦІЇ У СИСТЕМІ
МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:
1. ПОНЯТТЯ «МІЖНАРОДНА БЕЗПЕКА» ТА «МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ».
2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ДЕТЕРМІНАНТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН: ВПЛИВИ, ВИКЛИКИ ТА
ПЕРСПЕКТИВИ.

2.

ПОНЯТТЯ «МІЖНАРОДНА БЕЗПЕКА» ТА «МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ»

3.

ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОЇ
БЕЗПЕКИ
• Міжнаро́дна безпе́ка —
система міжнародних відносин, що
заснована на дотриманні
усіма державами загальновизнаних принципів і
норм міжнародного права, виключає вирішення спірних
питань і розбіжностей між ними за допомогою сили
або загрози.
• Міжнародна безпека є також певною сферою
професійної діяльності. У деяких країнах існує також
університетський навчальний фах «міжнародна
безпека».
• (Міжнаро́дні відно́сини — система транскордонних
соціальних взаємодій, суб'єктами яких є держави,
міжнародні міжурядові та міжнародні неурядові
організації, транснаціональні корпорації та, за
особливих умов, приватні особи.)

4.

ПЕРША СИСТЕМА МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ
• Першу систему європейської безпеки було встановлено у XVII ст. після
підписання Вестфальського мирного договору, який закінчив
Тридцятирічну війну 1618-1648 рр. Її прийнято називати системою
балансу сил. Норми і правила системи балансу сил передбачали повагу
територіального балансу сил і взаємні консультації у разі можливого
конфлікту. Цей баланс сил було побудовано на легітимізації панівного
становища великих держав та імперій. Потрібно відзначити, що він
більш-менш успішно діяв до початку Першої світової війни. Причому
великі держави досить жорстко контролювали і визначали долю і
поведінку середніх та малих держав. Одна з характеристик цієї системи існування ієрархії держав і відповідно їхня нерівність.

5.

• У рамках системи балансу сил кожна держава
забезпечувала реалізацію своїх інтересів, постійно
змінюючи союзників, не порушуючи при цьому
загальну структуру союзів і характер відносин між
державами. Будь-яка претензія на гегемонію на
міжнародній арені однієї з великих держав викликала
негайну реакцію інших великих держав з їхніми
союзниками, які об’єднувалися у коаліцію проти
порушника статусу-кво. Саме система балансу сил з її
принципом рівноваги акторів міжнародних відносин
спонукала до перших спроб вирішувати міжнародні
спори та конфлікти шляхом введення загальновизнаних
і фіксованих норм та правил гри, регулювати відносини
на основі міжнародних договорів та угод. Ця система
стала базисом, для формування системи колективної
безпеки.

6.

• Першою організацією колективної безпеки в новітній історії була
Ліга Націй, яка була створена після Першої світової війни. Її члени
взяли на себе зобов’язання захищати один одного у разі нападу
будь-якої іншої держави. На принципах колективної безпеки діє й
нинішня універсальна організація - ООН. Головною метою ООН як
такої міжнародної організації, згідно з нормами якої будується
діяльність регіональних організацій на принципі колективної
безпеки, є підтримання міжнародного миру та безпеки і
здійснення для цього ефективних колективних заходів. Система
колективних заходів охоплює: заборону погрози силою або її
застосування у відносинах між країнами, мирне розв’язання
міжнародних суперечок, засоби роззброєння, засоби
забезпечення безпеки у перехідний період, засоби з використання
регіональних організацій безпеки, тимчасові засоби, спрямовані
на те, щоб покласти край порушенням миру, примусові засоби без
застосування збройних сил та примусові засоби із застосуванням
збройних сил. Треба визнати, що система колективної безпеки
ООН зазнала певних невдач в умовах біполярного світу на
регіональному рівні, але у цілому вона діяла успішно.

7.

• Принцип колективної безпеки є характерним для діяльності всіх
міжнародних організацій Європи. Мова йде про такі організації
як ОБСЄ, НАТО, ЄС та ОДКБ. Однак лише у діяльності НАТО,
ОДКБ та умовно ЄС він проявляється у зобов'язаннях з
колективної оборони держав-учасниць.
• Можна говорити про те, що сучасна колективна безпека з
оборонним компонентом (колективною обороною) є
"жорсткою" (НАТО, ОДКБ), а без останнього - "м’якою" моделлю
системи міжнародної безпеки (ООН, ОБСЄ). Причому, ЄС у
цьому розподілі займає поки що проміжне місце. В його
керівних документах немає чітко сформульованого положення
про колективну оборону як, наприклад, у ст.5 Вашингтонського
договору НАТО. Сьогодні ЄС знаходиться на етапі переходу від
"м'якої" до "жорсткої" моделі системи колективної безпеки,
тобто умовно належить до організацій колективної оборони.
• Отже, на цей час на території європейського континенту діють
чотири міжнародні організації із забезпечення міжнародної
безпеки: ОБСЄ, ЄС, НАТО, ОДКБ, які і визначають архітектуру
європейської безпеки.

8.

ЧИННИКИ ДІЄВОСТІ СИСТЕМИ
МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ:
Дієвість системи міжнародної безпеки залежить від
системи зобов'язань, гарантій і можливостей її суб'єктів та її
cтруктури,
зокрема від наявності таких складових:
• а) наукова теорія (філософія), певна доктрина (концепція) та політика забезпечення
міжнародної безпеки;
• б) сукупність міжнародних, державних і громадських інститутів та організацій, які
забезпечують безпеку особистості і суспільства;
• в) засоби, способи та методи забезпечення міжнародної безпеки.

9.

АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ:
• Міжнародна безпека визначається за певними критеріями,
зокрема такими:
• • масштаб (глобальна, регіональна, субрегіональна, локальна, двосторонні
домовленості);
• • характер суб'єктів (особиста, суспільна, державнз);
• • сфери суспільного життя (політична, економічна, соціальна, гуманітарна,
психологічна, військова, культурна).

10.

АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ:
• Таким чином, міжнародна безпека стає більш різносуб'єктною та
неподільною і може стосуватись різних географічних територій,
включати різних суб'єктів, які діють у різних сферах.
• Гарантування безпеки передбачає комплексний підхід, нероздільність
безпеки і стійкого розвитку; безперервність дій, включаючи
організацію постійного моніторингу і контролю за станом соціального
і природного середовища та потенційно небезпечних об'єктів тощо.

11.

ОБ’ЄКТИ І СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОЇ
БЕЗПЕКИ
• Об'єктами міжнародної безпеки вважаються народи і держави, громадяни різних країн,
відповідні інститути, об'єднання, організації, людство загалом. Суб'єктами забезпечення
міжнародної безпеки виступають держави і всі інші учасники міжнародних відносин
(суспільні рухи і міжнародні міжурядові і неурядові організації). Саме вони беруть участь
у виробленні норм і принципів міжнародного права, що регулюють діяльність у цій
сфері.
• Становлення системи міжнародної безпеки формується залежно від характеру реальних
небезпек і загроз та з урахуванням заходів для їх подолання. Неодмінною передумовою
надійності міжнародної безпеки є система стримувальних факторів, зокрема наявність
необхідних оборонних можливостей. Важливе значення для запобігання загрозі війни
мають заходи зміцнення довіри, що здійснюються з метою зниження військової
небезпеки.

12.

ФАКТОРИ ЕФЕКТИВНОСТІ
• Загалом ефективність будь-якої міжнародної системи безпеки залежить від кількох основних
факторів:
• 1) від стану і тенденцій розвитку сучасної геостратегічної ситуації, міжнародних реалій на
регіональному та субрегіональному рівнях;
• 2) від внутрішнього становища держав і їхніх реальних можливостей на далеку перспективу;
• 3) від характеру сучасних загроз, які найбільш істотно впливають на стабільність держав на
регіональному й субрегіональному рівнях;
• 4) від ефективності вже створених систем безпеки та їхньої спроможності змінюватися з
урахуванням нових завдань;
• 5) від реальних можливостей створення нових систем безпеки і характеру їхньої взаємодії з уже
чинними.

13.

ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ
• Сучасна система міжнародної безпеки
регулюється принципами:
• загального характеру та однакового рівня
безпеки для всіх країн;
• міжнародної співпраці у розв'язанні
проблем безпеки;
• колективних дій для усунення агресії й
унеможливлення причин її виникнення;
• використання широкого арсеналу засобів
підтримання миру;
• довіри в міжнародних відносинах і
прозорості світової політики та системності
безпеки.

14.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ДЕТЕРМІНАНТ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН: ВПЛИВИ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ.
• Глобалізація визначається кількома факторами:
• процесами інтернаціоналізації економічного життя: вільним змішанням
капіталів, товарів, взаємодією національних економік у господарській
діяльності. Основними провідниками цього процесу є ТНК, міжнародні банки
та інші фінансові організації;
• проблемами довкілля, які вийшли за державні кордони. В той же час
вичерпання ресурсів і екосистем народило новий феномен "біженців
довкілля" і зробило вірогідно можливим зіткнення між державами і
народами за джерела прісної води, енергетичні та інші ресурси. Вирішення
цих проблем вимагає координації зусиль світового співтовариства;
• проблемами безпеки перед загрозою ядерної війни, міжнародного
тероризму і злочинності;
• революцією у засобах комунікацій: створенням всесвітньої сітки
телебачення, Інтернету, розвитком туризму, інформаційно-культурних обмінів.
Нові засоби комунікації зробили державні кордони прозорими. Наприклад,
ЗМІ сформували спільний інформаційний простір і зробили надбанням
світової спільноти події у будь-якому регіоні світу. Тим самим виникає
можливість притягти до "суду" громадської думки будь-яку країну, що
завинила, або політичного лідера.

15.

16.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!