Новітня термінологія історичної науки

1. Новітня термінологія історичної науки

2.

Образ науки – сукупність уявлень конкретного соціуму про
предмет, методи, функції, соціальний статус науки та місця її
у суспільстві (науковці часто сцієнтисти)
Історіографічний факт – конкретний одиничний факт-знання
(наприклад вихід книги, проведення конференції, захист
дисертації)
Історіографічний процес – об`єктивний, цілісний процес генези
та розвитку історичного пізнання, накопичення та
вдосконалення історичних знань; іншими словами: історичної
науки та думки у цілому
Історіографічна ситуація – частина історіографічного процесу в
його конкреному часово-просторовому вимірі (наприклад
наукова школа М. С. Грушевського у Львові)

3.

Парадигма – не тільки теорія, але і модель, зразок,
здійснення дослідницьких задач (Т. Кун «Структура
наукових революцій»)
Дисциплінарна матриця – загальноприйняті групою
науковців правила (символічні узагальнення,
концептуальні моделі, цінності) (Т. Кун); «фактори та
принципи історичного мислення у своїх систематичних
зв’язках» (Й. Рюзен «Історичний розум»)

4.

Модель історіописання – засіб для реконструкції процесу
пізнання минулого шляхом вивчення історичних джерел
– знакових моделей, що несуть у собі інформацію про
минуле; включає теорію, методологію, практику,
світосприйняття, саморефлексії науковців і т. п.
Основні елементи позитивістської моделі історіописання:
теорія суспільного прогресу, визнання закономірностей
історичного процесу, теорія факторів, теорія суспільної
еволюції Г. Спенсера
Особливі риси позитивістського варіанту історіописання:
сцієнтизм, нові (колективні) об’єкти дослідження: народ,
класи, соціальні групи, національні та соціальні рухи,
культ принципу об’єктивності, широке застосування
історико-порівняльного і статистичного методів, культ
історичного факту, документалізм – абсолютизація ролі
історичного джерела

5.

Гранд-наратив (мета, великий) – система знань та
стандартів історіописання (наприклад український М. С.
Грушевського)
Дискурс – упорядковане письмове чи усне повідомлення
окремого суб'єкта (М. Фуко); практика мовлення та
письма (І.Колесник)
Деконструкція – методика розшифровки текстів, підхід до
аналізу тексту, суть якого у виявленні в тексті
прихованих суперечностей з метою показати можливість
неоднозначної його інтерпретації (Жак Дерріда)
Жук С.І. Західна історіографія та епістемологічні проблеми
історичної науки //Укр. іст. журн. 1994. №1.
К новому пониманию человека в истории: Очерки
современной западной исторической мысли / Под ред.
Б.Г. Могильницкого. Томск, 1994

6.

Методологічний інструментарій - система принципів,
методів, прийомів, способів і засобів наукового пізнання
Головні принципи: системності, об`єктивності, історизму,
всебічності
Головні методи: біографічний, проблемно-хронологічний,
порівняльно-історичний, історико-типологічний, історикогенетичний
Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності.
– Львів, 1999 та інші його праці.
Историческая наука сегодня: теории, методы, перспективы /
Под ред. Л.П. Репиной. М., 2011
Калакура Я.С. Історичний антропологізм як методологічний
принцип українознавства //Зб. наук. пр. НДІ українознавства.
К., 2006. Т.XI

7.

Інфраструктура історичної науки: спеціалізовані
університетські кафедри та історичні товариства, музеї,
архіви, бібліотеки, історична періодика тощо
Інтелектуальна мережа – не лише система наукових
інституцій та товариств, журналів, а й неформальних
об`єднань: Invisіble College, літературні салони, гуртки
(наприклад харківських романтиків), інколи редакції
«товстих журналів» (наприклад «Киевская старина»),
династій (наприклад Грушевських), академічних шкіл
(наприклад Київська документальна школа)
Колесник І.І. Інтелектуальне співтовариство як засіб
легітимації культурної історії України XIX
століття//Укр. іст. журн. 2008. №1.

8.

Течія – об`єднання науковців на основі спільних суспільнополітичних поглядів та програм (дворянська, буржуазна,
демократична, консервативна, націоналістична, народницька,
державницька та ін.)
Напрям – об`єднання науковців на основі спільних
методологічних принципів (просвітницький, романтичний,
позитивістський, марксистський, постпозитивістський,
неомарксистський, постмодерністський)
Наукова школа – група науковців, які працюють разом у
науковій організації та об`єднані спільними підходами до
вирішення наукових проблем. Вони визнають концепцію
свого лідера (школа М. С. Грушевського у Львові, на відміну
від його київської школи). Зазвичай видають власний журнал
Часто плутають усі три терміни (державницьк школа)

9.

Ярошевский М.Г. 1) Школы в науке. М., 1977; 2)
Историческая психология науки. СПб., 1996.
Кіян О. І. Володимир Антонович історик й організатор
київської історичної школи. К., 2005.
Гирич І. „Народництво” та „державництво” в українській
історіографії: проблема змістовного наповнення понять //
Молода нація. 2001. № 4.
Кукарцева М.А. Лигвистический переворот в
историописании // Вопросы философии. 2006. №4.
Сичивиця О.М. Основні парадигми філософії історії. Львів,
2003.
Яковенко Н. Вступ до історії. К., 2007.
Репина Л.П. Национальная история, историческая память и
«история историков» // Вестник российской нации. 2010. № 3.

10. Додатково прочитати: Колесник І. Українська історіографія. Концептуальна історія. К., 2013 та та її статті в «Ейдос», «ХІЗ»

Попова Т. Н. Жизнеописание ученого-историка на перекрестке
историографических традиций. Теория. Методология.
Практика. Одесса, 2017 та інші її праці.
Лосиевский И.Я. Научная биография писателя : проблемы
интерпретации и типологии. Х. : Крок, 1998.
Енциклопедія постмодернізму : словник. К.,2003.
Социология вещей. – М., 2006.
Доманська Ева. Історія та сучасна гуманітаристика:
дослідження з теорії знання про минуле. К., 2012.
Дротянко Л.Г. Постнекласична наука в контроверзі модернпостмодерн// Наука та наукознавство. 1999. №1.
.