Наддніпрянська Україна в 1907-1914 рр

1.

Наддніпрянська Україна в
1907-1914 рр

2.

Столипінська реформа 9 листопада 1906 р. - 29 травня 1911 р.
Революція 1905—1907 рр.
завершилася
поразкою.
Правлячі
кола
імперії
зберегли владу, проте вони
все більше усвідомлювали
необхідність змін. Однією з
головних причин революції
було аграрне питання,
розв’язати яке шляхом
реформи
запропонував
голова Ради міністрів і
міністр внутрішніх справ
Петро Столипін
Петро Столипін Портрет роботи
І. Рєпіна (1910)

3.

Столипінська аграрна реформа передбачала:
руйнування селянської громади та закріплення за кожним господарем у приватну
власність землі, якою він користувався. Отримуючи земельний наділ у власність,
селянин міг вимагати виділення землі одним масивом або відрубом. Він мав
право переселитися на неї і створити власний «хутір»
надання селянам кредитної допомоги через Селянський земельний банк
заохочення переселення селян із регіонів із високою густотою населення до
малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу й Середньої Азії

4.

5.

Завершити реформу П. Столипін не встиг. 1 вересня 1911 р.
його було смертельно поранено в оперному театрі Києва
агентом охранки та есером Д. Богровим. Поховали
реформатора за його заповітом у Києво Печерській лаврі.

6.

Товариство українських поступовців 1908-1917 рр.
Для популяризації української платформи ТУП використовувала журнал
«Українське життя» та уклала угоду з російською Партією конституційних
демократів (кадетів), які мали представляти їх у Думі.

7.

Загальноросійські політичні партії та український рух
Представники партій російських лібералів, кадети та октябристи, виступаючи за
єдність Російської держави, були категорично проти права українців на
самовизначення й національнотериторіальну автономію. Однак вони вважали,
що будь-які репресії щодо національних рухів ведуть лише до їх зміцнення, що
всім народам необхідно надати демократичні права і національно-культурну
автономію — право навчатися рідною мовою, використовувати її в суді та церкві,
розвивати власну культуру тощо
Праві чорносотенні організації «Союз руського народу», «Союз Михаїла Архангела»,
«Клуб руських націоналістів» та інші категорично заперечували саме існування українців,
а український рух вважали «німецькою інтригою», вигаданою для ослаблення Російської
імперії.
Суттєво різнилися погляди на український рух Серед партій соціалістичного спрямування.
Представники фракції меншовиків Російської соціал-демократичної партії не заперечували
права українців на національно-культурну автономію
Прибічники більшовиків у складі РСДРП у своєму ставленні до українського питання
спочатку не відрізнялися від меншовиків. Однак напередодні Першої світової війни, коли
національне питання стало набувати особливої ваги у світовій політиці, лідер більшовиків
В. Ленін виступав за безумовну підтримку права України на самовизначення

8.

Партія
соціалістів-революціонерів
(есерів)
була
єдиною
загальноросійською партією, яка беззастережно підтримувала
право українців на національно-територіальну автономію. Есери
були прибічниками перетворення Російської імперії на федеративну
республіку та надання права національного самовизначення всім
народам

9.

Український національно-культурний рух
У 1908 р. в Києві розпочав діяльність «Клуб руських націоналістів». За підтримки
російської влади згодом його відділи з’явилися в десятках міст і містечок
Наддніпрянщини. Метою своєї діяльності «Клуб» вважав «вести суспільну і культурну
війну проти українського руху на захист основ Російської держави в Україні».
Циркуляр міністра освіти 1906 р., який дозволяв шкільним учителям використовувати
українську мову для тлумачення окремих незрозумілих учням слів, було скасовано.
Закривалися українські друковані видання.
1910 р. з’явився урядовий циркуляр, що забороняв реєструвати будь-які українські та
єврейські товариства незалежно від поставленої ними мети
Урядові обмеження поширилися навіть на проведення заходів у зв’язку з 50-річчям смерті
Т. Шевченка в 1911 р. Було заборонено збирати кошти на спорудження пам’ятника поету та
проведення вечорів пам’яті. Вживання назв «Україна» та «український народ» влада
заборонила. Повні видання «Кобзаря» Т. Шевченка конфіскували й не дозволили здійснити
панахиду по великому поету.

10.

Українське питання в III та IV Державних думах
ІІІ Державна дума 1 листопада 1907 — 9 червня 1912 р
Із 442 депутатів дев’ять українських губерній представляли 95 депутатів.
Української думської громади в її складі створено не було
Уперше за історію існування Державної думи українське питання розглядалося 29
березня 1908 р. Це був законопроект про запровадження в початкових школах
української мови, за яким передбачалося з 1908—1909 навчального року в районах
етнічного розселення українців увести її вивчення та забезпечити необхідними
посібниками. При цьому вивчення російської мови залишалося обов’язковим. Однак
законопроект було розглянуто лише частково, а потім передано до комісії
з питань народної освіти, де він і загубився.
Удруге українське питання порушили в грудні 1909 р. під час розгляду законопроекту
про використання рідної мови в місцевих судах Українські ультраправі депутати О.
Бобринський та В. Шульгін, що відрізнялися вкрай шовіністичними поглядами, навіть
організували «виступ від народу», запевняючи, що «вони, українці, самі не хотіли
української мови в судочинстві». За результатами голосування українській мові було
закрито доступ і в суди.

11.

IV Державній думі (15 листопада 1912 — 6 жовтня 1917 р.)
Із 442 депутатів дев’ять губерній Наддніпрянщини представляли 96 депутатів. Під
час передвиборчої кампанії лідери ТУП уклали угоду з кадетами, які мали
захищати в Думі права українців. За два роки роботи Думи до початку Першої
світової війни українське питання в ній поставало двічі
У червні 1913 р. фракції кадетів і трудовиків звернулися із запитом до уряду про
переслідування в Наддніпрянщині українських громадських організацій. Під час
обговорення цього питання в Думі проблеми українства були широко висвітлені.
Наступного разу українське питання постало в 1914 р. з приводу урядових заборон
відзначати 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. У день народження поета фракції
трудовиків, кадетів, октябристів, а згодом і соціал-демократів внесли запит, де звинуватили
міністра внутрішніх справ у тому, що забороною відзначати ювілей Т. Шевченка він
перевищив свої повноваження.

12.

Справа Бейліса
Навесні 1911 р. в одному з київських
ярів було знайдено тіло 13-річного
школяра Андрія Ющинського. І хоча
поліція
викрила
вбивць,
члени
російських чорносотенних організацій
почали поширювати чутки, ніби це
зробили євреї з ритуальною метою. За
підозрою
у
скоєнні
злочину
заарештували
працівника
цегельні
Менделя Бейліса, батька п’ятьох дітей.
Розпочавши
судовий
процес,
самодержавство
намагалося
спровокувати
єврейські
погроми.
Справа Бейліса тривала майже два роки
і завершилася великим судовим
процесом у Києві. На захист М. Бейліса
виступила українська та російська
демократична громадськість. Гнівний
протест проти провокацій царизму
висловили
М.
Грушевський,
А.
Шептицький, С. Єфремов, В. Короленко.
Суд присяжних виправдав М. Бейліса.