Напрями навчання в сучасному світі

1.

Напрями навчання
в сучасному світі

2.

План.
1. Традиційне навчання.
2. Програмоване навчання.
3. Дистанційне навчання.
4. Навчання на основі теорії поетапного
формування розумових дій.
5. Проблемне навчання.
6. Сугестивне навчання.
7. Розвиваюче навчання.
8. Модульне навчання.

3. 1. Традиційне навчання.

Розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовив появу традиційного
або пояснювально-ілюстративного навчання.
Дане навчання передбачає спершу усвідомлення, розуміння матеріалу,
а відтак його вивчення.
Таке навчання розвиває не лише пам'ять,
а й спостережливість, мислення.
Основи традиційного навчання закладені майже
4 століття тому Я.А. Коменським (“Велика Дидактика”).
В основі традиційного навчання лежить комунікативна модель,
згідно з якою процес навчання розглядається як обмін інформацією
між вчителем та учнями.
Це навчання контактне, повідомлююче; звернене на минуле, але процес
використання знань проектується на майбутнє.
Переважають репродуктивні завдання, дії за зразком.
Функції вчителя – інформаційна і контролююча.

4.

Умови ефективності традиційного навчання:
1) вчителю слід враховувати мотивацію учнів
до сприймання навчального матеріалу,
2) враховувати власне внутрішнє ставлення до
того, що повідомляє,
3) чітко поставити мету, завдання,
4) продумувати логіку викладання матеріалу,
5) підібрати цікавий, оригінальний матеріал
до уроків,
6) залучати технічні засоби навчання тощо.

5. 2. Програмоване навчання.

Програмованим навчанням називається самостійне і
індивідуальне навчання за попередньо розробленою
програмою за допомогою особливих засобів навчання
(програмованого підручника, особливих машин, комп’ютерів
тощо), які забезпечують кожному учневі можливість
здійснення процесу учіння відповідно до деяких
індивідуальних особливостей (темпу навчання, особливих
шляхів оволодіння навчальним матеріалом).
Перші навчаючі пристрої з’явилися на початку 20-х років ХХ
ст. і пов’язані з розробками у військовій сфері.
В Росії перший такий пристрій з’явився у 1925 році, це був
макет «електрифікованої гвинтівки зразка 1891 року».

6.

В 1926 році американський психолог Сідней Прессі описав
«апарат, який дозволяє тестувати, підраховувати
результати і навчати».
За допомогою програмованого апарату можна здійснювати
масове навчання.
У 1954 році Б.Ф. Скіннером (США) була доведена
позитивна роль програмованого навчання
при засвоєнні учнями навчального матеріалу.
Вітчизняний дослідник Л.М. Ланда та інженер С.П.
Хлебніков у 1961році створили машину для навчання,
яка дозволяла аналізувати складні речення, виконувати
навчання та екзаменувати учнів.

7.

Особливість програмованих підручників в тому, що:
Навчальний матеріал розбивається на «порції», перехід
до нової навчальної «порції» відбувається лише після
відповіді на контрольні питання.
Програмуванню підлягає лише основний, найважливіший
матеріал. Додаткові відомості повинні міститися в
методичних рекомендаціях до теми або в переліку
додаткової літератури, яку повинні, за бажанням,
самостійно опрацювати учні.
Навчальний матеріал поділяється на блоки – завершені,
логічно поєднані частини інформації. Кожен блок
складається із глав та параграфів.

8.

Навчальні програми, залежно від розташування
матеріалу поділяють на:
1. Лінійні програми (Б.Ф. Скіннер).
«Порції» навчального матеріалу розташовуються послідовно.
Учень безперервно переходить з однієї сторінки на іншу.
Програма повинна бути не надто складною, щоб учні не
втрачали інтерес до навчання.
У ході роботи учнів інформують про правильність чи
помилковість їх відповіді.
Навчання йде у зручному для кожного темпі.
При переході від однієї «порції» матеріалу до іншої завдань
стає більше.
Спочатку натяки і підказки є максимальними, а потім діє
принцип зникаючої підказки.
Матеріал 1
Контрольне
завдання
Вірна
відповідь
Матеріал 2
…

9.

1
Пам'ять – це пізнавальні
процеси
запам’ятовування,
збереження,
відтворювання і
забування індивідом
свого досвіду.
6
…..
2
Пам'ять – це …
процеси
запам’ятовування,
…,
… і
забування
індивідом
свого …
5
Успішність
запам’ятовування
залежить від:
-ступеня … …
запам’ятовування;
- … й нахилу особистості;
-ставлення особистості до тієї
-чи іншої діяльності;
- …;
- вольових зусиль.
3
Пам'ять – це пізнавальні
процеси
запам’ятовування,
збереження,
відтворювання і
забування індивідом
свого досвіду.
4
Успішність
запам’ятовування
залежить від:
-ступеня завершеності
дій запам’ятовування;
- інтересу й нахилу особистості;
-ставлення особистості до тієї
-чи іншої діяльності;
- вольових зусиль.

10.

2. Розгалужені програми (Н.Краудер).
«Порції» - більш крупні одиниці матеріалу.
«Порції» матеріалу розгалужені, в залежності від відповідей
учня.
Учень засвоює знання не по порядку аркушів. Аркуші з
основним матеріалом (для добре встигаючих) чергуються з
додатковою інформацією для слабковстигаючих учнів.
Опрацювавши одну основну сторінку здібний учень
відповідаючи вірно на запитання переходить до іншої
основної сторінки і т.д.
Якщо учень дає невірну відповідь, то він переходить до
додаткової, допоміжної сторінки, де впевнюється в своїй
помилці, після чого дає вірну відповідь і переходить до
другої основної сторінки.
Учні вибирають відповідь з альтернативних наведених
відповідей.
Існує провокація помилок.
Наявний відстрочений контроль (якщо учень невірно
відповідає, то йому надається додаткова інформація).

11.

Навчальний
матеріал 1
Додатковий
навчальний
матеріал
Варіант1
(невірний)
Контрольне
завдання
Додатковий
навчальний
матеріал
Варіант 2
(невірний)
Варіант 4
(невірний)
Додатковий
навчальний
матеріал
Варіант 3
(вірний)
Навчальний
матеріал 2
………
Навчальний
матеріал 3
Додатковий
навчальний
матеріал
Варіант 4
(вірний)
Варіант 3
(невірний)
Додатковий
навчальний
матеріал
Контрольне
завдання
Варіант1
(невірний)
Варіант 2
(невірний)
Додатковий
навчальний
матеріал

12.

3. Змішані програми – поєднання лінійної і
розгалуженої програм навчання.
4. Адаптивні програми надають учневі
можливість самому вибирати рівень
складності нового матеріалу, змінювати
його в міру засвоєння, звертатися до
електронних довідників, словників,
посібників тощо.

13.

За конструкцією розрізняють підручники
у вигляді:
паперових стрічок з текстом
комп’ютерних програм
картотеки (підручник-скринька)
блокнота
книги

14.

Вірність відповідей визначають за допомогою:
- комп’ютерних програм,
- перевірки матеріалу вчителем,
- самоперевірки.

15.

3. Дистанційне навчання.
Дистанційна форма навчання – це одержання освітніх послуг без
відвідування навчального закладу, за допомогою сучасних
інформаційно-освітніх технологій і системи телекомунікації,
таких як електронна пошта, телебачення та Інтернет.
Принципи дистанційного навчання:
гнучкість – тривалість занять не регламентована;
модульність – можливість коригування навчального плану до
потреб студента;
паралельність – навчання без відриву від виробництва;
охоплення – залучення багатьох джерел інформації;
технологічність – використання новітніх досягнень
інформаційних та телекомунікативних технології;
залучення спеціалізованих форм контролю – дистанційно
організовані іспити, співбесіди, екстернат, комп’ютерні тестові
системи, прийом іспитів та заліків в режимі on-line.

16.

4. Навчання на основі теорії поетапного
формування розумових дій.
Тій чи іншій поведінці можна навчитись,
лише реально виконуючи її.
Відповідно до цього принципу П.Я. Гальперін і Н.Ф. Тализіна розробили
теорію поетапного формування розумових дій.
Вона виникла і розвивалась на базі зі теорії діяльності.
Основна ідея: засвоєння знань відбувається в результаті виконання учнями
певної системи дій.
Таке навчання спрямоване на перетворювання зовнішніх по відношенню до
людини процесів у внутрішні, психологічні утворення, що забезпечується
механізмом інтеріоризації.
Інтеріоризація - це процес, у результаті якого зовнішні за своєю формою
процеси з зовнішніми ж предметами перетворюються у процеси, які
протікають у розумовому плані, в плані свідомості.
При цьому вони піддаються специфічній трансформації - узагальнюються,
вербалізуються, скорочуються і, головне, стають здатними до дальшого
розвитку.

17.

П.Я. Гальперін встановив, що перехід зовнішньої, практичної дії у
внутрішню, розумову дію є складним багатоетапним процесом.
Виділяються такі етапи:
1-ий етап - попереднє ознайомлення з метою дії, створення мотивації
навчання у школярів;
2-ий етап - створення схеми орієнтовної основи дії - система
орієнтирів і вказівок, користуючись якими людина виконує певну дію;
3-ій етап - виконання дії в матеріальному або матеріалізованому
вигляді як зовнішньої практичної дії з реальними предметами чи за
допомогою певних моделей - схем, креслень, картинок;
4-ий етап - формування дій на рівні голосної мови або в письмовому
вигляді без опори на матеріальні засоби. На цьому етапі
самоінструктаж до дії здійснюється голосно й в розгорнутому вигляді,
а дія контролю перейшла в статус мовленнєвої, що є проміжним
кроком інтеріоризації.
5-ий етап - формування дій на рівні мовлення про себе, пошепки.
Дія починає автоматизуватися;
6-ий етап - виконання дій у розумовій діяльності.

18.

5. Проблемне навчання.
Проблемне навчання – це така організація процесу
навчання, основу якої складають проблемні
ситуації, проблеми та їх вирішення учнями.
В історії педагогіки постановка питань
співрозмовнику, які викликали утруднення,
роздуми у пошуках відповіді, відома за бесідами
Сократа, піфагорівської школи, софістів.
Ідея активізації навчання через включення учня у
самостійне розв’язання певного завдання
знайшла своє відображення в працях Жан-Жака
Руссо, Йоганна Генріха Песталоцці, Фрідріха
Адольфа Дістервега.

19.

Основи проблемного навчання зацікавили не лише американських,
польських, болгарських, німецьких тощо вчених, але й
вітчизняних науковців.
В 60-хх роках ХХ століття перед радянською педагогікою і
психологією постало таке проблемне питання:
«Як розвинути мислення дитини, її інтелект?».
Починають виходити дуже багато публікацій:
А.М. Матюшкін «Проблемні ситуації в мисленні і навчанні»;
М.И. Махмутов «Проблемне навчання»;
Я.А. Пономарьов «Психологія творіння».

20.

Особливості проблемного навчання:
учитель створює певну пізнавальну задачу, допомагає учням
виокремити і прийняти її, організовує вихованців для її
розв’язання;
учні самостійно оволодівають певною сумою знань, умінь, які
є передумовою успішної пізнавальної діяльності;
учитель пропонує широкий спектр застосування набутих
знань на практиці.

21.

Принципи проблемного навчання:
1. Інверсія етапів (перестановка етапів) – спочатку учням дається
проблемна ситуація, а потім вони шукають матеріал для її розв’язання,
наприклад через інформацію в підручнику, посібнику тощо.
2. Принцип дослідження – учні під час вирішення проблемної задачі
використовують такі мислительні операції як аналіз, синтез,
абстрагування, порівняння тощо.
3. Принцип вмотивованої активності учнів – вчитель повинен намагатися
дати такі проблемні ситуації, які б враховували інтереси, бажання учнів.
4. Принцип самостійності, творчості, самоуправління – учень сам шукає,
відкриває нове для себе (але вже існуюче) знання, що допомагає
вирішити проблемну задачу.
5. Принцип проблемної наочності – використання під час розв’язання
задач схем, таблиць, планів, малюнків тощо.

22.

Прийоми проблематизації ситуацій в навчальній діяльності
(за В.О. Маляко):
1. Прийом часових обмежень – учням на вирішення питання дається чітко
визначений час, наприклад 5-10 хвилин.
2. Прийом раптових заборон – учням дозволяють робити все що вони
захочуть для вирішення проблемного питання, проте не розмовляти
між собою.
3. Метод швидкого ескізу – вчитель швидко окреслює основні способи
вирішення задачі, потім учні розв’язують питання і обґрунтовують свої
дії.
4. Метод нових варіантів – вчитель пропонує один варіант вирішення
проблемного питання, а мікрогрупи учнів пропонують свої варіанти.
5. Метод інформаційної нестачі – вчитель дає завдання з неповними
даними.
6. Метод інформаційного перенасичення – вчитель дає зайві дані.
7. Метод абсурду – вчитель пропонує розв’язати задачу, що не має
вирішення.
8. Зіткнення учнів з життєвими явищами, фактами.

23. 6. Сугестивне навчання.

Вперше технологію сугестивного навчання застосовано
у 1966 році в Болгарії.
Основоположником цього напрямку став болгарський вчений,
доктор медичних наук, лікар-психотерапевт Г.К. Лозанов.
Основи сугестивного навчання також висвітлені у працях
В.Н. М’ясищева, Д.Н. Узнадзе, Б.Д. Паригіна.
Сугестивне навчання – це навчання на основі
емоційного навіювання в стані неспання,
що спричинює надзапам’ятовування.

24.

Г.К. Лозанов не відкидає раціональної
педагогіки, але він вважає, що це лише один
канал прийому інформації, а другим є
підсвідомий прийом інформації.
Методи сугестивного навчання базуються на
взаємодії свідомих та несвідомих компонентів
психіки в процесі засвоєння та переробки
інформації.

25.

Принципи сугестопедії:
1. принцип радості, спокою, релаксації
Організація "природно приємної" роботи учнів;
навчання не повинно супроводжуватися напруженням,
а, навпаки, давати учням насолоду від одержання
нової інформації.
2. принцип єдності свідомого і позасвідомого
Одночасне використання процесів
свідомого і позасвідомого сприймання.
3. принцип сугестивного взаємозв’язку «вчитель-учень»
з метою контролю повноти їхнього засвоєння
навчальної інформації.

26.

4. принцип авторитету вчителя
У авторитетного вчителя хочеться вчитися,
а відповідно до цього - відбувається краще
запам’ятовування матеріалу.
5. принцип інфантилізації
Використання ігор під час навчання.
6. використання вчителем
різного забарвлення інтонації та
різного ритму викладання матеріалу.

27.

Сценарій заняття з сугестопедії
(40-55 хвилин):
1 етап уроку – знайомство з новим матеріалом (8-10
хвилин).
2 етап – введення в стан релаксації (7-10 хвилин).
3 етап – релаксаційне засвоєння матеріалу, хорове
повторення (20-25 хвилин): мимовільне
запам’ятовування навчальної інформації.
4 етап – вихід із стану релаксації, виконання вправ, що
актуалізують засвоєння матеріалу (5-10 хвилин).

28.

Головні терміни сугестивного навчання:
“Релаксація” - глибокий процес розслаблення.
Відбувається локалізація втоми
на психофізіологічному рівні
з відновлювальним процесом.
“Релаксопедія” - використання сугестії
у процесі навчання і виховання.
“Психосаморегуляція” – за допомогою вольового
зусилля забезпечується формування певної
психічної готовності до навчання.

29.

7. Розвиваюче навчання.
Сутність розвиваючого навчання:
правильно організоване навчання може і повинно
стимулювати розвиток учнів.
На початку 30-х років ХХст. Л.С. Виготський обґрунтовує
можливість та доцільність навчання, орієнтованого на розвиток
дитини.
Разом з С.Л. Рубінштейном він говорить, що:
“Дитина не розвивається і виховується, а
розвивається, виховуючись та навчаючись”.
Термін "розвиваюче навчання"
вперше використав В.В. Давидов.

30.

На сучасному етапі розроблено 2 основних напрями
розвиваючого навчання:
1) Василь Васильович Давидов,
Данило Борисович Ельконін спираючись на праці
Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, розробили концепцію “Змістовне
(теоретичне) узагальнення”;
2) Леонід Володимирович Занков спираючись
на сучасні психолого-педагогічні досягнення створив
свою концепцію “Навчання на підвищеному рівні
складності”.

31.

Концепція В.В. Давидова, Д.Б. Ельконіна:
-
Основна ідея: звести до мінімуму кількість завдань на
повторення і закріплення.
-
Навчання здійснюється від загального до конкретного (метод
дедукції).
-
Давидов розмежовує мислення учнів на теоретичне й емпіричне.
Навчання, що спрямоване від часткового до загального, від
явища до суті розвиває емпіричне мислення. Це приклад
традиційного навчання. А навчання, що спрямоване від
абстрактного до конкретного, від системного до одиничного
розвиває теоретичне мислення. Саме таке навчання є
розвиваючим.
-
У молодшому шкільному віці можна сформувати здатності до
самовдосконалення, саморозвитку, самопізнання.

32.

Концепція Л.В. Занкова.
Принципи розвиваючого навчання для початкових класів:
-
принцип навчання на високому рівні складності,
принцип провідної ролі теоретичних знань в змісті навчання,
усвідомлення школярами власного учіння,
принцип роботи над розвитком усіх учнів, врахування
індивідуальних особливостей дітей,
принцип інтенсивної розумової праці по виконанню вправ на
уроці (зведення до мінімуму домашнього завдання),
принцип емоційності навчання з опорою на позитивні емоції
(передбачає врахування інтересів, можливостей дитини).

33.

8. Модульне навчання.
Батьківщиною модульного навчання вважається Англія.
Основна мета впровадження модульного навчання досягнення переходу студента на позиції дійсного суб'єкта
навчальної діяльності, здатного активно й самостійно, з
урахуванням вимог часу та власних можливостей,
розв'язувати навчальні, а надалі й виробничі завдання.
Першим європейським досвідом використання кредитної
системи у ВНЗ стала Європейська система трансферта
кредитів (ECTS). Вона виникла у 1988 році у рамках
програми «Еразмус» і була апробована протягом 16 років
145-ма ВНЗ європейських країн.
Дана система була покликана вирішити 3 проблеми:
1) структуризувати навчальні плани ВНЗ різних країн з метою
забезпечення їх сумісності;
2) розширення можливостей для мобільності студентів;
3) академічне визнання отриманих дипломів.

34.

Одним із структурних елементів ECTS є навчальний
кредит – одиниця вимірювання виконання
студентом роботи (аудиторної, самостійної, заліків,
екзаменів, проходження практики тощо). Так, в
рамках ECTS академічний рік дорівнює 60 кредитам
(по 30 за семестр).
Модульна форма передбачає поділ навчального
матеріалу на окремі тематичні блоки, або модулі.
"Модуль" - відносно самостійна частина
навчального процесу (певний функціональний вузол
і цілісний блок інформації), яка містить одне чи
кілька близьких за змістом і фундаментальних за
значенням понять, законів і принципів.

35.

Переважна частина часу відводиться на самостійну
роботу студентів з навчально-методичною
літературою та на виконання навчальних завдань,
а наступний за часовими рамками інтервал
перепадає на практичні й лабораторні заняття.
Найменша частина часу відводиться лекційним
заняттям, які за змістом є вступними
(установчими) або оглядовими і, як правило,
читаються на початку і в кінці модуля.
Відвідування всіх аудиторних форм роботи
не є обов'язковим для студентів.

36.

Орієнтовний хід навчального процесу:
1. оглядово-установча лекція;
2. індивідуальна самостійна робота
студентів;
3. консультування їх педагогом;
4. ряд групових занять за матеріалами
першоджерел, що їх опрацювали
студенти;
5. складання певного модуля.

37.

Стимулюючими чинниками
при функціонуванні навчальних модулів є такі:
оцінкові бали за виконання навчальних завдань на стадіях
поточного, проміжного (у кінці кожного модуля) та підсумкового
контролю;
бали, що нараховуються за своєчасне відвідання аудиторних
занять і консультацій викладача;
рейтинг студентів за результатами набраних балів за весь час
вивчання курсу. Рейтинг – це порядок, який позначає оцінку для
первинної класифікації студентів за ступенями виявлення
загальної для всіх якості. Установлюють її шляхом ранжування.
Рейтинг дозволяє:
- показати досягнення студента на окремих етапах роботи,
семестрах,
- зацікавити студентів у підвищенні оцінок,
- активізувати самостійну роботу студента,
- враховувати наукову роботу студента, участь в олімпіадах,
конференціях, семінарах тощо,
= все це дозволяє отримати моральне задоволення від власних
успіхів.

38. Дякую за увагу!