Надцарство Ядерні організми – Eucariota

1.

Надцарство Ядерні організми –
Eucariota
Нижчі рослини - Водорості (Algae)

2.

План:
1. Загальна характеристика водоростей. Класифікація водоростей.
2. Підцарство Червоні водорості Rhodobionta.
3. Відділ Зелені водорості (Chlorophyta). Відділ Харові водорості
(Charophyta). Відділ Діатомові водорості (Bacillariophyta)
4. Відділ Бурі водорості (Phaeophyta). Відділ Пірофітові водорості
(Pyrrophyta). Відділ Дінофітові (Dinophyta).
5. Відділ Золотисті водорості (Chrysophyta). Відділ Жовтозелені
водорості (Xantophyta). Відділ Евгленові (Euglenophyta).

3.

Наука про водорості називається
альгологія.
Водорості
(Algae)
–
нижчі
спорові
одноклітинні, колоніальні й багатоклітинні
рослини, що містять у клітинах різні
фотосинтезуючі пігменти і живуть переважно
у воді.
Це найдавніші і найпростіші представники
рослинного світу. Зявилися близько 1,5 млрд.
років назад.
Серед водоростей на сьогодні описано понад
60 тис. видів, разом з тим очікуване
різноманіття, за оцінками різних учених
знаходиться в межах 500 тис. – 10 млн. видів.

4.

Будова тіла
Водорості можуть мати зовсім просту будову і зовсім незначні розміри,
як діатомові, або навпаки, величезні розміри та тканинну будову, як
бурі. Водорості є нижчими рослинами, оскільки їхнє тіло не містить
тканин і не розчленоване на органи. Ці організми живуть у водному
середовищі з розчиненими поживними речовинами, які поглинають
усією поверхнею тіла. Тому у водоростей немає стебла, листків і кореня,
відсутня провідна система тканин, яка здійснює в наземних рослин
транспортну функцію. Таке тіло являє собою слань (або талом) і у
водоростей воно має різноманітну будову, форму, розміри, забарвлення
тощо.
За будовою тіла водорості поділяються на:
1) одноклітинні (хламідомонада, хлорела);
2) колоніальні (вольвокс, пандорина, педіаструм);
3) багатоклітинні(ламінарія, спірогіра).

5.

6.

Типи таломів водоростей:
1. Амебоїдний - у одноклітинних, без клітинної стінки, несталої форми
(пірофітові, золотисті, жовто-зелені). Пересуваюься за допомогою
псевдоподій. Найпримітивніша форма.
2. Монадний (пірофітові, золотисті, жовто-зелені, евгленові, зелені),
тверда клітинна стінка, 1,2 або кілька джгутиків, активно рухаються у
воді. У багатьох немонадних водоростей гамети і зооспори мають
монадну структуру. Вона вважається первинною і вихідною у
філогенії водоростей.
3. Кокоїдний – у одноклітинних, з твердою оболонкою, без джгутиків і
псевдоподій. Вихідна для багатоклітинних таломів.
4. Пальмелоїдний – прикріплені до субстрату слизові тіла з
непов’язаних колоїдних клітин.
5. Нитчастий – прості і розгалужені нитки, вільноживучі або
прикріплені, об’єднані у слизові колонії нитки. Вихідна форма для
більш складних багатоклітинних структур.

7.

6. Різнонитчастий (гетеротрихальний) – має таломи з 2-х частин:
горизонтальні нитки, що стеляться по субстрату і вертикальні
прямостоячі. Є у зелених, золотистих, бурих і червоних водоростей.
7. Пластинчастий – з 1-го, 2-х, або кількох шарів клітин. У зелених,
бурих, червоних.
8. Паренхіматозний – утворюється завдяки здатності клітин ділитися у
різних напрямках. Це веде до ускладнення таломів з диференціацією
клітин (бурі, червоні, зелені).
9. Сифональний – багатоядерний талом не має перетинок. Слань має
складне розчленування і великі розміри. Зелені і жовто-зелені
водорості.
10. Харофітний – тільки у харових. Таломи лінійно-членистої будови – з
пагоні з гілками, ризоїди, вузи, міжвузля. В еволюційному плані
такий талом вважають тупиковим.

8.

а – монадний (Chlamidomonas sp.), б – монадний ценобій (Pandorina morum), в
– ризоподіальний (Chrysamoeba radians), г- гемімонадний (Asterococcus
superbus), д – кокоїдний (Chlorella sp.), е – кокоїдний ценобій (Scenedesmus sp),
є – нитчастий (Tribonema viride.), ж – гетеротрихальний (Draparnaldia), з –
тканинний (ділянка талому Laminaria saccharina), и – сифональний
(Botrydium), і – сифонокладальний (Cladophora).

9.

Будова клітини
• Форма клітин різна: куляста, циліндрична, грушеподібна,
яйцеподібна,веретеноподібна, спіральна, дископодібна, діжкоподібна. Побудовані з
таких частин, як поверхневий апарат, цитоплазма і ядро.
• До поверхневого апарату входить клітинна оболонка, утворена клітинною стінкою з
целюлози, і ма́триксу з пектинових речовин. Часто вона ослизнюється або
мінералізується різними солями. Клітинні оболонки багатьох водоростей мають пори,
через які здійснюється зв'язок із середовищем, та вирости, які підтримують їхнє тіло в
товщі води. Клітинної стінки може не бути – амебоїдний талом. Може бути кілька
ядер – у кладофори – кілька десятків, у водяної сіточки – кілька сот. Такі клітини
називають ценофітними.
• У цитоплазмі є один або декілька хлоропластів дуже різноманітної форми (зірчаста,
веретеноподібна, стрічкоподібна, чашоподібна тощо), які у водоростей ще називають
хроматофорами. Слово "хроматофор" у перекладі з грецької звучить як "той, що
зумовлює колір". Вони містять пігменти і забезпечують фотосинтез.
• У хроматофорах певних видів водоростей розташовуються піреноїди – білкові тільця,
у яких утворюються і навколо яких відкладаються крохмальні зерна. Запасними
речовинами є здебільшого вуглеводи (крохмал, ламінарин, волютин, лейкозин) й
жири (олії), що накопичуються та відкладаються у вигляді включень у цитоплазмі або
пластидах.

10.

• Є одна велика або декілька малих вакуолей з клітинним соком. У
прісноводних видів виконують скоротливу функцію і забезпечують
видалення надлишку води.
• У багатьох водоростей в хлоропласті (зелені, золотисті, бурі) або за
його межами (евгленові) розташоване червоне або оранжеве вічко
(стигма), яке вловлює і перетворює світло, що є необхідним для
орієнтації тіла водорості в просторі.
• Загальною ознакою водоростей є наявність у хлоропластах
фотосинтезуючих пігментів, які обумовлюють зелений, червоний,
бурий, жовто-зелений кольори, маскуючи при цьому основний
зелений. Найважливіше значення для фотосинтезу мають зелені
пігменти – хлорофіли. У водоростей є хлорофіли a, b, с, d, е, які
визначають зелений колір, каротиноїди (каротини і ксантофіли) –
жовтий, оранжевий, фікобіліни (фікоціан, фікоеритрин) – синій,
червоний. Забарвлення водоростей є пристосуванням до життя на
різній глибині у воді.

11.

12.

Життєдіяльність водоростей
Живлення
• Більшість водоростей живляться фотоавтотрофно. Вони містять у
клітинах пігменти, які здійснюють фотосинтез з виділенням
молекулярного кисню.
• Багато водоростей здатні в певних умовах переходити на гетеротрофне
живлення
• або поєднувати його з фотосинтезом (міксотрофний тип живлення). До
таких відносяться види хлорели, хламідомонади, навікули тощо.
• Ще однією особливістю живлення водоростей є їхня здатність
засвоювати Нітроген, Сульфур, Фосфор, Калій та інші хімічні елементи у
вигляді йонів мінеральних солей. Ці елементи поглинаються всією
поверхнею тіла водоростей із води і використовуються для синтезу
амінокислот, білків, нуклеїнових кислот, ферментів, тому їх наявність у
воді досить суттєво впливає на кількісний склад багатьох видів
водоростей.

13.

• Дихання. За типом дихання водорості є аеробами, тому що
використовують для розщеплення органічних речовин кисень,
розчинений у воді.
• Транспортування речовин в одноклітинних водоростей
відбувається за допомогою руху цитоплазми, а в колоніальних і
багатоклітинних міжклітинне транспортування здійснюється за
допомогою плазмодесм.

14.

Розмноження
Для водоростей характерні всі типи розмноження: вегетативне,
нестатеве і статеве.
• Вегетативне розмноження відбувається в колоніальних
розпадом колоній, у багатоклітинних – частинами слані або
утворенням спеціалізованих органів (наприклад, бульбочок у
харових водоростей).
• Нестатеве розмноження здійснюється за допомогою рухливих
зооспор або нерухливих апланоспор, які утворюються всередині
клітин або в особливих органах-спорангіях.
• Статеве розмноження проходить за участю гаплоїдних гамет,
які
утворюються
в
одноклітинних
органах-гаметангіях:
яйцеклітини – в оогоніях, сперматозоони – в антеридіях.

15.

16.

Окрім того, у зелених водоростей кон'югат наявний статевий
процес, який відсутній у вищих рослин. Це кон'югація, яка полягає у
злитті вмісту двох вегетативних клітин, які на цей час функціонують
як гамети. Після злиття гамет утворюється зигота, з якої
розвивається нова особина або утворюються зооспори, які
проростають у нові особини.

17.

18.

У більшості видів водоростей спостерігається чергування
нестатевого і статевого розмноження, але є і окремі види, які
мають лише статеве або лише нестатеве.
Наприклад, одноклітинна зелена водорість хлорела розмножується
лише нестатевим шляхом, а морська зелена водорість ацетабулярія
– лише статевим.

19.

Типи чергування поколінь:
• Гаплоїдний – вегетативне тіло завжди гаплоїдне, диплоїдна лише зигота.
• Диплоїдний - вегетативне тіло рослини завжди диплоїдне, оскільки редукційний
поділ є тільки при утворенні гамет, зигота відразу ж (без періоду спокою)
проростає нову вегетативну особина.
• Гаплоидно-диплоїдний тип. Характерно чергування фаз розвитку (поколінь).
Редукційний розподіл відбувається при утворенні спор на диплоиді - спорофіті
(спорофаза - 2n). З спори розвивається гаплоїдний гаметофит (гамето фаза - n), на
якому утворюються гамети. З зиготи (2n) без періоду спокою розвивається
спорофіт.

20.

Рух
• Водорості можуть вести прикріплений, пасивний або активний
спосіб життя. Прикріпленість до субстрату може здійснюватися за
допомогою особливих виростів нижньої частини тіла – ризоїдів
(наприклад, у бурих водоростей) або клейкого слизу (діатомові
водорості).
• Більшість водоростей живуть пасивно в товщі води. Для того, щоб
утримуватися при поверхні і не опускатися в темні глибини, у цих
водоростей є різні пристосування: одні накопичують краплинки
олії, які збільшують їхню плавучість, клітинні стінки інших
утворюють різноманітні вирости, які відіграють роль парашутів
тощо. Майже всі водорості, за винятком червоних, можуть
утворювати рухливі клітини, які активно переміщуються у воді.
Вільний активний рух характерний для гамет, зооспор,
водоростей, які мають органели руху – джгутики.

21.

Подразливість
Основною формою подразливості у водоростей є тропізми. Але в
одноклітинних
водоростей,
які
мають
органели
руху,
спостерігаються і таксиси, що є характерною ознакою тваринних
організмів. Таксиси – це рухові реакції, які обумовлюють
переміщення всієї клітини чи всього організму у відповідь на вплив
того чи іншого чинника. Залежно від напрямку руху та дії
зовнішнього стимулу таксиси у водоростей поділяють на позитивні
й негативні, фото-, хемотаксиси тощо.
Прикладом позитивного фототаксису є рух евглени в бік освітлення,
під час аеротаксису рухливі одноклітинні водорості направляються
в бік кисню. Отже, найхарактерніші особливості життєдіяльності
водоростей пов'язані із живленням, розмноженням, рухом та
подразливістю.

22.

Поширення водоростей
• Життя водоростей здебільшого пов'язане з водним середовищем, у якому вони існують лише
в тих шарах, куди надходить світло. Тому у прісних водоймах і морях масове поширення
водоростей спостерігається на глибині до 30 м. Лише деякі види червоних і бурих водоростей
можуть жити на глибині 100-200 м, маючи для цього певні пристосування. Наприклад, у
червоних водоростей є пігменти-фікобіліни для поглинання синіх та фіолетових променів, які
можуть проникати на велику глибину.
• Водорості можуть жити і на суходолі, але тільки в умовах постійного зволоження, оселяючись
на корі дерев, стінах будинків тощо. Є водорості, які пристосувалися до життя в ґрунтах.
Понад 100 видів водоростей пристосувалися до життя на поверхні снігу та льоду. На
високогір'ях і рівнинах усіх континентів, у морях Арктики і Антарктики вчені спостерігали
червоний, зелений, жовтий, коричневий, синій і навіть чорний сніг, обумовлений масовим
розмноженням хламідомонади антарктичної, хламідомонади гірської.
• Деякі види водоростей пристосувалися до співіснування з іншими живими організмами,
оселяючись усередині їхнього організму. Крім взаємодій водоростей з іншими водоростями,
вищими рослинами, грибами в складі лишайників, відомі й взаємовигідні зв'язки з
тваринами. Так, зелена водорість хлорела поселяється у вакуолях інфузорій. Симбіотичні
водорості, що мешкають у кишечниках червів, нематод, амфібій, відомі серед евгленових та
динофітових водоростей.
• Видів, які б вели паразитичний спосіб життя, серед водоростей немає. За місцем зростання
водорості поділяють на водні та наземні.

23.

Водні водорості
Планктон
водорості в товщі води у завислому
стані (вольвокс, пан дорина)
Бентос
водорості, які живуть на дні водойм
(харові)
Перифітон
водорості, якими обростають підводні
об'єкти (червоні водорості)
Едафітон
водорості, які живуть у ґрунті або на
ґрунті (ботридій, вошерія)
Аерофітон
водорості, які живуть на корі дерев, на
скелях (плеврокок)
Наземні
водорості

24.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВОДОРОСТЕЙ
Царство (домен) Еукаріоти
Підцарство Червоні водорості Rhodobionta
Відділ Червоні водорості Rhodophyta
Клас Бангієві Bangiophyceae
Клас Флоридові Florideophyceae
Порядок
Немаліонові Nemalionales
Криптонемієві Cryptonemiales
Церамієві Ceramiales
Підцарство Справжні водорості Phicobionta
Відділ Зелені водорості (Chlorophyta)
Відділ Харові водорості (Charophyta) (або як клас до відділу Зелених водоростей )
Відділ Діатомові водорості (Bacillariophyta)
Відділ Бурі водорості (Phaeophyta)
Відділ Пірофітові водорості (Pyrrophyta)
Відділ Дінофітові (Dinophyta) (або як клас до відділу Пірофітових )
Відділ Золотисті водорості (Chrysophyta)
Відділ Жовтозелені (Xanthophyta)
Відділ Евгленові (Euglenophyta)

25.

26.

27.

Червоні водорості, або Багрянки
(Rhodophyta)
Характерною особливістю є відсутність джгутикових стадій.
Багрянки – це найбільша і найсвоєрідніша група з-поміж
придонних морських водоростей.
Відділ Червоні водорості налічує близько 4 тис. видів.

28.

Загальні ознаки червоних водоростей (багрянок)
Своєрідність багрянок обумовлена, насамперед, набором пігментів.
Крім зеленого пігменту, червоні водорості містять ще червоні, сині та
жовті. Характерне забарвлення червоних водоростей визначається,
насамперед, наявністю особливих червоних та синіх пігментів –
фікобілінів, які є лише у них та ціанобактерій. Хлорофіли а і d. Різні
сполучення фікобілінів із жовтими та зеленими пігментами може
обумовлювати рожеве, червоне, помаранчево-жовте, фіолетове або
майже чорне забарвлення.
Хроматофор стрічкоподібний, лінзоподібний, зіркоподібний. Червоні
пігменти дозволяють цим водоростям вловлювати слабке світло на
глибинах 200-250 м – хроматична адаптація. Вони є, мабуть, єдиними
водоростями, що живуть на такій глибині.

29.

Відділ
Червоні
водорості
об'єднує
переважно багатоклітинні організми, лише
деякі
види
цих
водоростей
є
одноклітинними або колоніальними. Слань
більшості багрянок має вигляд красивих
кущиків або пластинок. Слань колоїдна,
пальмелоїдна, нитчаста, різнонитчаста,
пластинчаста.
Клітинні
покриви
представлені декількома шарами, у складі
яких є целюлоза, пектинові речовини та
агар-агар.
Тіло
багатьох
червоних
водоростей дуже ніжне і тендітне. Але є
частина багрянок, які відкладають у своїх
клітинних стінках Карбонат Кальцію,
магнієві солі.
Запасають червоні водорості особливу
речовину – багрянковий крохмаль, що
відкладається в цитоплазмі.
Червоні
водорості
розмножуються
вегетативно – частинами талому та
додатковими "пагонами", які можуть
відростати від сланких ниток або підошви,
нестатево – за допомогою спор, та статево
– за участю гамет.
Цікаво, що жодні їхні клітини, у тому числі й
статеві, не мають джгутиків.

30.

Вважають, що виникли ще в архейську еру разом з ціанобактеріями.
Спільні риси: фікобіліни, багрянковий крохмаль, близький до крохмалю ціанобактерій, відсутність рухливих
стадій, відсутність статевого процесу у примітивних форм.
Але у ціанобактерій немає хлорофілу d.

31.

САМОСТІЙНА РОБОТА
Клас Бангієві Bangiophyceae
Клас Флоридові Florideophyceae

32.

Поширення й різноманітність
• Найбільш поширені ці водорості в теплих морських водах, хоча багато видів
мешкає і в холодних районах земної кулі.
• Менше сотні видів знайдені в прісних водоймах (наприклад, водорості роду
Батрахоспермум), де полюбляють холодні швидкотекучі води.
• Є серед червоних водоростей і наземні мешканці, яких можна зустріти у вигляді
червонуватих слизистих нальотів на стінках оранжерей, у вологому ґрунті, по
краях калюж у садку (наприклад, одноклітинні водорості з роду порфірідіум).
• Майже всі червоні водорості зазвичай прикріплені до каменів або інших
водоростей, тому вони мають ризоїди або підошву.
• За допомогою фікобілінів багрянки добре пристосовані до поглинання синіх та
фіолетових променів, які проникають на велику глибину. У 1984 році коралінову
червону водорість Порфіро було знайдено на глибині 268 м, що є рекордною
відміткою для фотосинтезуючих організмів. Це майже на 100 м нижче глибини,
куди звичайно проникає сонячне світло.
• Клітинні оболонки більшості червоних водоростей містять агар, що робить їх
гнучкими та слизькими на дотик. Багато багрянок відкладають у своїх
оболонках для зміцнення мінеральні солі, тому вони тверді, як камінь.

33.

Найвідомішими червоними
водоростями є порфіра,
батрахоспермум, немаліон,
літотамніон, кораліна, філофора,
анфельція, калітамніон, делесерія
та ін.

34.

35.

Порфіра
Порфіра має вигляд платівки
рожево-пурпурного кольору з
гладенькими або хвилястими
краями, до кількох десятків
сантиметрів завдовжки та до 10-20
см завширшки. Платівка складається
з одного-двох шарів клітин і за
допомогою підошви
прикріплюється до підводних
субстратів. Поширені ці водорості як
у північних, так і в південних морях,
де живуть у прикріпленому стані на
камінні, скелях.
https://youtu.be/xPYhJU8EOAc

36.

Філофора
Філофора має кущисті таломи,
представлені сланкими
"пагонами", від яких підіймаються
вертикальні стебельця. Верхня
частина кожного стебельця
сплощена, розростається по краях і
утворює пластину з потовщенням
посередині.

37.

Значення в природі
Багрянки відіграють помітну
роль в житті моря:
1) є їжею для тварин;
2) утворюють кисень;
3) беруть участь у процесах
самоочищення води
тощо.
Коралінові водорості
відіграють важливу роль в
утворенні коралових рифів.
Продуктивність таких рифів
та їх здатність рости у
відносно бідних на поживні
речовини тропічних водах
безпосередньо залежить від
цих водоростей.

38.

Значення для людини
1. Червоні водорості використовують у їжу. Наприклад,
порфіра є їстівною водорістю (народна назва – червоний
морський салат) і введена у промислову культуру, яку
вирощують на спеціальних морських фермах.
Червоний морський салат вважається делікатесом, смак якого
обумовлюють органічні сполуки – амінокислоти.
2. Використовують червоні водорості й у медицині.
З них одержують йод, з кораліни виготовляють
препарати для усунення печії. А одну з водоростей
північного моря – хондрус – у сухому вигляді здавна
вживають як ліки при хворобах дихальних шляхів.

39.

• 3. З багрянок добувають агар-агар,
який
застосовується
в
усіх
мікробіологічних
лабораторіях
світу для вирощування мікробів.
Без нього не можна обійтися і в
харчовій промисловості.
• 4. Кондитери використовують агар
для отримання желе, мармеладу,
цукерок, а пекарі додають у тісто
його невелику кількість, щоб хліб,
батони,
бісквіти
довго
не
черствіли. З філофори в Україні
отримують
речовину,
який
називають
"чорноморським
агаром".
Уздовж
північнозахідного узбережжя Чорного
моря, між Одесою та Очаковим,
знаходиться зона, де на глибині 560 м філофора утворює суцільні
зарості. Це найбільше у світі
угруповання цих рослин.

40.

Відділ Зелені водорості (Chlorophyta)
Класи
Зелені
Ульвові
Зигнемові
Харові
(Chlorophyceae)
(Ulvophyceae)
(Zygnematophyceae) (Charophyceae)
Порядки:
Порядки:
Порядки:
1) хламідомонадові
1) улотриксові
1) зигнемові
(Chlamydomonadales),
(Ulothrichales),
(Zygnematales),
2) вольвоксові
2) ульвові (Ulvales), 2) десмідієві
(Volvocales),
3) сифонові
(Desmidiales).
3) хлорококові
(Siphonales).
(Chlorococcales),
4) едогонієві
(Oedogoniales).

41.

Найбільший відділ – нараховує 15-20 тис. видів.
Є всі екологічні групи, але поширені більше у прісних водоймах на
невеликих глибинах.
Мають хлорофіли a i b, каротиноїди, запасна речовина – крохмаль,
рідше олія.
Хлорофіли не маскуються іншими пігментами. Хромопласти різної
форми: стрічкоподібні, зірчасті, підковоподібні, чашеподібні.
Характерні піреноїди.
Клітинна стінка целюлозна.
Є всі типи таломів, окрім амебоїдної.
Розміри від 102 мкм у одноклітинних до кількох десятків см у
багатоклітинних.
Розмножуються всіма трьома способами. Від них походять наземні
рослини.

42.

Клас Хламідомон́адові (лат. Chlamydomonadales)
або В́ольвоксові (лат. Volvocida)
Порядок джгутикових або псевдовійчастих зелених
водоростей класу Хлорофіцієві. Хламідомонадові можуть
утворювати плоскі або сферичні колонії. Вони варіюються
від Гоніума (від 4 до 32 клітин) до Вольвокса (500 клітин і
більше). Кожна клітина має 2 джгутики і виглядом схожа
на Хламідомонаду, при цьому джгутики по всій колонії
рухаються координовано.
Відбувається як безстатеве, так і статеве розмноження. У
першому випадку клітини діляться, поки не утворюють
нові колонії, які потім вивільняються. У менших колоніях
зазвичай до процесу залучаються всі клітини, але більші
форми мають передні вегетативні та задні репродуктивні
клітини. Статеве розмноження варіюється
від ізогамії (обидві статі виробляють гамети із джгутиками
й однакового розміру) до оогамії (одна зі статей виробляє
набагато більші нерухомі гамети, а інша менші і рухомі).
(A) Gonium pectorale, (B) Eudorina elegans,
(C) Pleodorina californica, (D) Volvox carteri

43.

Клас Ульвофіцієві (ульвові) (Ulvophyceae)
Клас відділу Chlorophyta.
Більшість членів морські, і більшість
представників зелених морських
водоростей, зокрема відомі різновиди
Ulva, Acetabularia і Caulerpa, розміщені в
цьому класі.
Ulvophytes досить різноманітні по їх
морфології і середовищу. Хоча більшість
членів морські, деякі, наприклад
Cladophora, Rhizoclonium і Pithophora,
живуть в прісній воді і в деяких випадках
вважаються шкідливими.

44.

Клас Зигнемові - Zygnematophyceae
• Обє'днує одноклітинні кокоїдні і нитчасті нерозгалужені водорості, в
циклі розвитку яких відсутні будь-які рухливі монадні стадії та властивий
статевий процес за типом кон'югації. Переважно мікроскопічні
водорості, мешканці прісних водойм і лише незначна кількість видів
відомі з солоних водойм та аерофітних чи едафічних місцезростань. Це
один з найчисельніших класів водоростей, що нараховує біля 10 000
видів світової флори, та понад 1100 видових і внутрішньовидових
таксонів альгофлори України.
• Клітини кокоїдних форм поодинокі або формують ланцюжкоподібні
колонії, нерідко перетягнуті в центральній частині і складаються із двох
напівклітин. Нитчасті форми у вигляді однорядних нерозгалужених
ниток, що складаються з витянутих або коротких циліндричних клітин.
Оболонка клітин 3-шарова - пектиново-целюлозна (верхній шар ослизнений, пектиновий, середній та внутрішній - целюлозні), пориста.
Характерні види з центральними хлоропластами зірчастої або
пластинчастої форми, пристінні спіралеподібно-стрічковидні.

45.

Види порядку Zygnematales трапляються в різнотипних водотоках і водоймах, нерідко формують значні
маси зеленого ослизненого «жабуриння».
Представники Desmidiales є характерними компонентами альгоценозів стоячих, заболочених водойм з
кислою реакцією середовища, та вод збіднених кальцієм, інколи трапляються за аерофітних умов і в грунті.
Зигнема
Диснемові

46.

Відділ Харові водорості (Charophyta)
(в других класифікаціях як
клас у відділі Зелені водосроті)
Вищий етап еволюції. Талом харовий. Має ризоїд, каулоїд і філоїд.
Стебло розчленоване на вузли і міжвузля, бічне галуження кільчасте.
Стунки клітин часто мінералізовані солями заліза, кальцію. Талом
крихкий, клітини без піреноїдів. Запасна речовина крохмаль,
хлоропласти як у вищих рослин. Розмножуються вегетативно і
статево.Вегетативно – частинами талому та бульбочками на ризоїдах.
Статевий процес оогамний. Зигота проходить стан спокою. Відділ
включає 1 порядок. Рід Хара Chara g поширений у прісних водоймах,
сосбливо Поліссі. Має кору на листках і стеблах, вирости, подібні до
прилистків. Нітела Nitela не має кори. Має ще дихотомічні вирости.
Харові – зручний об’єкт біологічних досліджень, на них вивчають
біопотенціали клітин, рух цитоплазми. Вегетативні масу
використовують як підстилку, набивний та теплоізоляційний матеріал.

47.

48.

Відділ Діатомові водорості (Bacillariophyta)
Діатомові водорості– відділ водоростей,
характерною особливістю яких є наявність
кремнистого панциру. Відділ Діатомові
водорості налічує понад 20 тисяч видів.
• Загальні ознаки. Усі діатомові водорості – це
одноклітинні або колоніальні організми
мікроскопічно малих розмірів. Талом завжди
колоїдний. Хлоропласти цих рослин мають
жовтувато-буре
забарвлення,
яке
визначається наявністю зелених, бурих та
жовтих пігментів. Є хлорофіли а і с,
каротиноїди,
жовто-бурий
пігмент
фукоксантин,
який
маскує
зелене
забарвлення. Хроматофори мають піреноїди.
Клітини діатомових водоростей вкриті
панцирем із кремнезему (SiO2), який
складається з двох половинок. Більша
половинка налягає на меншу як кришечка від
коробки з кремом. У панцирі є пори, через
які
відбувається
обмін
речовин
з
навколишнім середовищем.

49.

Залежно від будови та форми панцира розрізняють діатомові водорості
з двобічною (пінулярія) – пенатні симетрією
та радіальною (циклотела, астеріонела) - центричні.
• У двобічносиметричних діатомових водоростей стулки досить часто мають поздовжню щілину – шов, завдяки якому вони здатні
до ковзаючого руху. Такі рухи можуть здійснюватися у відповідь на механічні впливи, у напрямку до світла, тепла тощо.
• Водорості з радіальною симетрією, що не мають шва, не рухаються.
Чимало видів діатомових водоростей здатні виділяти слиз. За допомогою слизу водорості утворюють слизові трубки, ніжки для
прикріплення до дна або підводних предметів, а також з'єднуються в колонії.

50.

• Більшість видів діатомових
водоростей є автотрофами.
• Але деякі з них, які живуть на
неглибоких ділянках морського
дна, можуть ставати
гетеротрофами і поглинати з
води готові органічні речовини.
Крохмаль
у
діатомових
водоростей не утворюється,
запасні
речовини
в
цих
водоростей можуть відкладатися
у вигляді олій, що збільшує
плавучість планктонних видів у
товщі води.

51.

Розмноження діатомових водоростей
• Розмноження діатомових здебільшого вегетативне –
поділ клітин. Планктонні діляться до 3-8 разів на
добу, бентосні раз на 25 днів. Перед поділом
накопичують олії, збільшуються в розмірах, гіпотека
та епітека розходяться і протопласт ділиться. Нова
клітина отримує від материнської одну стулку і
добудовує внутрішню – гіпотеку. Після багаторазових
поділів розміри клітин водоростей поступово
зменшуються.
• Також зустрічається і статевий процес. У пенпнтних
він відбувається так: дві клітини наближуються, їх
ядра діляться мейозом. З 4-ох ядер 2 або 3
відмирають, вміст 2-ядерних клітин ділиться на 2
клітини, які відіграють роль амебоїдних гамет. Вони
через щілини панциру виходять назовні і утворюють
зиготу. Вона збільшується і перетворюється в
ауксоспору – наростаючу спору – так діатомеї
відновлюють свої розміри. Вона відновлює панцир.
• У центричних діатомей диплоїдне ядро ділиться
мейозом, з 4-х клітин 2 гинуть, а 2 зливаються і
утворюється ауксоспора. Всі діатомові – диплоїдні, а
гаплоїдна фаза є в ядрі тільки перед утворенням
ауксоспори. Клітина, що утворюється з ауксоспори
називається ініціальною і вона більша за вихідну
клітину.

52.

Поширення й різноманітність діатомових
водоростей
Діатомові водорості живуть скрізь: у прісних та солоних водоймах, у болотах, на каменях і
скелях, у ґрунтах і на ґрунтах, на снігу і льоду, корі стовбурів дерев. Вони трапляються навіть на
глибині 350 метрів, де вкривають дно.
• Клас Центричні діатомеї (Centrophyceae)
• Клас Пенатні діатомеї (Pennatophyceae).
Найвідомішими родами діатомових водоростей є пінулярія, навікула, цембела, мелозира,
дидимосфенія та ін.
Навікула – один із найчисленніших родів діатомових водоростей. Клітини поодинокі, стулки
нагадують човник. По середній лінії стулок проходить прямий щілиноподібний шов, у якому
відбувається рух слизу, що обумовлює рух клітини. Представники цього роду входять до
складу бентосу прісних і солоних водойм, а також живуть у ґрунті та гарячих джерелах.
Пінулярія – рід одноклітинних діатомових водоростей. Стулки цих водоростей мають
видовжену форму із заокругленими кінцями. Шов у пінулярій тягнеться вздовж клітини, у його
кінцях і в середній частині є три потовщення-вузлики. Панцири у видів цього роду переважно
великі, клітини не здатні утримуватись у товщі води, тому у великій кількості ці водорості
накопичуються на дні водойм.

53.

Значення в природі
Діатомеї у природі – це найважливіші продуценти органічних
речовин. На їхню долю приходиться близько 25% від всієї світової
маси цих сполук, яка створюється рослинами планети. Діатомові
водорості є головним джерелом їжі для прісноводних і морських
тварин. Крім того, відмираючи, вони дають поживні речовини для
живлення бактерій і найпростіших тварин. Встановлено, що
поживна цінність діатомей не поступається поживній цінності
картоплі та хлібних злаків, а вміст білків і жирів у них навіть вищий.
Наземні діатомові водорості відіграють помітну роль у
ґрунтоутворенні.

54.

Значення для людини
У водоймах діатомові водорості беруть активну участь у руйнуванні підводних споруд, мостів
тощо. Вони забивають водопровідні труби, і доводиться витрачати великі кошти для їх
очищення за допомогою сильного тиску або хімічних розчинників.
Панцири діатомових водоростей з тонким орнаментом є чудовим об'єктом для настроювання
оптичних приладів та перевірки їхніх якостей.
Кремнеземові панцири відмерлих діатомових водоростей накопичувалися мільйони років,
утворивши дрібнозернистий порошок, який називається діатомовим мулом. Цю гірську
породу висушують та просочують певними речовинами для отримання динаміту, який
винайшов ще наприкінці 19 ст. шведський інженер і вчений Альфред Нобель.
• Порошок мулу використовується в техніці для полірування
виробів, а також для фільтрування та виділення речовин.
• Панцири викопних форм утворили поклади осадових порід –
діатоміту, доломіту та трепелу.
• Деякі види є добрими індикаторами забруднення морської
води різними відходами і нафтопродуктами, тому їх
використовують для оцінювання санітарного стану
прибережних вод.
Отже, найзагальнішими ознаками діатомових водоростей є наявність панцира із кремнезему, жовто-буре
забарвлення, відсутність крохмалю та здатність поєднувати автотрофне живлення із гетеротрофним.

55.

Відділ Бурі водорості (Phaeophyta)
Відділ водоростей, характерною
особливістю яких є
багатоклітинна будова та
пластинчаста форма слані.
Ця група водоростей має
найскладнішу будову поміж
інших водоростей.
Відділ Бурі водорості налічує
близько 1,5 тис. видів.

56.

Загальні ознаки
• За кількістю клітин бурі водорості – це виключно багатоклітинні організми.
• А за розмірами вони бувають від кількох сантиметрів до десятків метрів.
• Пластинчаста слань бурих водоростей має складну будову. У деяких видів
групи клітин розташовуються в декілька рядів, набувають ознак відмінностей
від інших клітин, чим стають схожими на тканини. Талом паренхіматичної
або пластинчастої будови.
• До субстрату кріпляться або ризоїдами, або базальною клітиною.
• Клітинні покриви представлені двошаровими оболонками.
• Зовнішній шар слизистий, оскільки складається з пектинових речовин та
розчинних солей – альгінатів, а внутрішній – із целюлози.
• Бурі водорості мають зелені, коричневі й жовті пігменти, які у своєму
поєднанні і визначають їхнє яскраво-жовте або буре забарвлення.

57.

Основними речовинами, які запасають ці рослини, є ламінарин та
цукроспирт маніт, що відкладаються поза межами хлоропластів.
Є хлорофіли а і с, каротиноїди, жовто-бурий пігмент фукоксантин,
який маскує зелене забарвлення.
Хроматофори дрібні стрічкоподібні, дископодібні, пластинчасті з
дуже дрібними піреноїдами.
Крім звичайних органел мітять пухирці фізоїди – заповнені
дубильними речовинами танінами.

58.

Типи розмноження
У відділі Бурі водорості зустрічаються всі типи розмноження:
1. вегетативне – частинами слані,
2. нестатеве – за допомогою зооспор та виводкових бруньок,
3. статеве – за допомогою гамет, які утворюються в органахгаметангіях.
Для бурих водоростей властиве чітке чергування поколінь, які
розмножуються статево і нестатево. Спорофит і гаметофит можуть
бути однакові (ізоморфні) або різні (гетероморфними) за розміром
і формою.

59.

Поширення й різноманітність
Бурі водорості є виключно морськими рослинами великих розмірів, їх
можна зустріти у всіх морях Землі. Пристосовані до життя на середніх
глибинах – 20-30 мдо 60-100 м, де поглинають зелені та блакитні
промені світла. Але більш поширені бурі водорості на кам'янистих
прибережних ділянках у морях помірних і холодних районів земної кулі.
В цих місцях водорості зазнають сильних механічних ударів під час
прибою, але хвилі не пошкоджують їх, тому що клітини слані вкриті
захисним шаром слизу. Поблизу верхівки у багатьох видів бурих
водоростей є повітряні міхурці, які утримують їх на плаву. Завдяки
прибою і течіям у місцях їхнього існування відбувається постійне
надходження поживних елементів, тому вони мають розгалужену слань,
яка часто досягає великих розмірів. Усі бурі водорості, за винятком
деяких видів саргасових водоростей, ведуть прикріплений спосіб життя.
Органами прикріплення у них є ризоїди або підошви.

60.

Найвідомішими бурими водоростями є ламінарія, фукус, макроцистіс,
саргас, пельвеція, лесонія. Рід Ламінарія, або морська капуста, об'єднує
багаторічні рослини, які зустрічаються майже у всіх морях Північної
півкулі.
Слань цих водоростей може досягати довжини до 20 м і складається з
пластини та ризоїдів, які прикріплюють водорість до підводного
кам'янистого дна.
Найбільше промислове значення мають ламінарія цукриста, ламінарія
північна, ламінарія японська та ін.

61.

Ламінарія
• спорофіти мають вигляд нерозгалужених
шнурів або великих пластин складної
тканинної будови. Як правило, у серцевині є
елементи провідної системи. Ріст таломів
інтеркалярний. Зміна поколінь
гетероморфна, правильна, статевий процес
- оогамія. Гаметофіти мікроскопічні,
звичайно у вигляді коротких однорядних
розгалужених ниток.
• Ламінаріальні водорості є досить
важливими у практичному відношенні,
оскільки саме до них належить переважна
більшість бурих водоростей, які
використовуються людиною.
• Найбільш відомий представник порядку Laminaria, або морська капуста.

62.

Фукус
Фукус – рід бурих
багаторічних водоростей. У
холодних північних морях
дно, що оголюється під час
відпливів, часто вкрите
суцільним килимом із цих
водоростей. Їх таломи
досягають 30-100 см
заввишки, мають
дископодібну підошву та
розгалужені пластини, що
розширюються до верхівки.
На кінцях цих пластин є
повітряні міхурці, завдяки
яким водорість утримує у
воді своє видовжене тіло у
вертикальному положенні.

63.

Саргас
Саргас – це бурі водорості, тіло
яких подібне до кущиків, усіяних
повітряними бульбашками, що
дозволяють цим організмам
триматися на поверхні води.
Назва саргасових водоростей
дала назву Саргасовому морю,
яке розташоване на схід від
Флориди
та
південніше
Бермудських островів, між 25° і
35° градусами північної широти
та між 30° і 70° західної довготи.
У цього моря відсутні береги, їх
роль виконують великі океанічні
течії.

64.

Здавна жителі узбереж, особливо
у Східній Азії, вживали їх в їжу, часто як
основу раціону; сьогодні бурі водорості
є
передусім
сировиною
для
отримання
альгінатів,
що
використовуються
у харчовій, текстильній, фармацевтичні
й
та
біотехнологічній
галузях
промисловості. У перспективі бурі
водорості та їхні компоненти також
розглядаються як джерело нових ліків.
Найбільшими країнами-виробниками
продукції з бурих водоростей були й
залишаються Китай, Японія та Південна
Корея.

65.

• Як харчові продукти найбільшою популярністю у цих країнах (Китай,
Японія та Південна Корея) користуються водорості комбу (Saccharina
japonica) та вакаме (Undaria pinnatifida). Ці два види бурих водоростей
здавна є об'єктами масової аквакультури в Китаї та Південній Кореї. Окрім
вищезгаданих видів у Східній Азії вживаються також водорості хіджікі
(Sargassum fusiforme) та араме (Eisenia bicyclis).
• В Україні найвідомішою харчовою бурою водорістю залишається морська
капуста (Saccharina latissima).

66.

З погляду дієтології, бурі водорості — низькокалорійна їжа з
низьким вмістом жирів, збагачена вуглеводами, білками та,
особливо,
мінералами.
Якщо
порівняти
зі
звичайними овочами та фруктами, бурі водорості мають значно
більший
вміст
макрота
мікроелементів,
таких
як натрій, калій, кальцій, магній, залізо, селен, кобальт, манган.
Також бурі водорості є одним з головних джерел йоду, нестача якого
в організмі людини призводить до серйозних порушень розвитку,
зниження працездатності, кретинізму. Останнім часом доведено, що
споживання бурих водоростей та їхніх похідних є одним із
найкращих
методів
групової
та
індивідуальної
профілактики йододефіциту і йододефіцитних захворювань. Як
харчовий продукт, бурі водорості багаті на клітковину, в ролі якої
виступають колоїдні компоненти їхніх клітинних оболонок —
альгінати.
Солі
альгінової
кислоти
також
мають
значні радіопротекторні властивості.

67.

Велика кількість бурих водоростей збирається і використовується як
калійне добриво.
У медицині з бурих водоростей добувають йод, бром, замінники крові
тощо.
Бурі водорості є основним джерелом отримання альгінатів – сполук
альгінової кислоти. Вони використовуються в харчовій промисловості
для покращання якості морозива, фруктових соків, у паперовоцелюлозній промисловості для проклеювання паперу. У медицині з них
виготовляють розчинні хірургічні нитки, а в хімічній промисловості –
барвники для кольорового друку. У текстильній промисловості
фарбування такими барвниками робить натуральні тканини
непромокаючими та невигораючими.
Бурі водорості здатні накопичувати у своїх клітинах мінеральних солей в
500-1000 разів більше, ніж їх концентрація у воді. Сучасні вчені
використовують метод, який дозволяє їм за місцем скупчення бурих
водоростей відшукувати морські родовища кольорових металів. Так,
виявилося, що водорості, які ростуть на золотовмісних породах, містять
дорогоцінного металу в 6-7 разів більше, аніж сама порода.

68.

Значення для науки
• 1907 року японський біохімік Кікуне Ікеда, досліджуючи смакові
властивості традиційних страв японської кухні, приготованих із бурих
водоростей комбу, описав новий тип смакових відчуттів — умамі. Із 40
кг Saccharina japonica вчений виділив 30 г глутамінової кислоти, що
виявилась відповідальною за характерний смак. 1908 року компанія
Ікеди розпочала промисловий випуск нової приправи — глутамату
натрію.
• 2010
року
міжнародною
командою
вчених
був секвенований геном бурої водорості Ectocarpus siliculosus. Завдяки
цьому, стало можливим використовувати цей організм як модельний
об'єкт для вивчення питань, пов'язаних із біологією бурих водоростей,
зокрема виникнення багатоклітинності.

69.

Значення в природі
Бурі водорості створюють органічну речовину в прибережній зоні,
яка використовується в їжу тваринами морів помірних і
приполярних широт. Там їхня кількість може досягати десятків
кілограмів на 1 м2.
Вимерлі бурі водорості утворюють водоростеве вугілля.
Бурі водорості формують вздовж берегів підводні зарості, які
можна прирівняти за протяжністю та густотою до наземних лісів.
Велика кількість різних морських тварин (риби, молюски,
ракоподібні) знаходять в цих місцях і здобич і схованку.
У процесі фотосинтезу бурі водорості збагачують водойму киснем.

70.

Отже, найзагальнішими ознаками бурих
водоростей є багатоклітинність, буре
забарвлення слані, обумовлене наявністю
великої кількості жовтих і коричневих
пігментів, та чітке чергування статевого і
нестатевого поколінь.

71.

Відділ Пірофітові водорості (Pyrrophyta)
• Майже виключно одноклітинні, монадні водорості, мешканці як морських
(більшість), так прісноводних басейнів.
• 1100 видів.
• Масово розмножуються в холодних водах, анайбільше видове різноманіття – у
теплих водах.
• Мають 2 джгутика,хлорофіл а і с.
• Переважають автотрофні види.
• Вони містять різноманітні за формою хроматофори з хрофіллом і піреноіди. Запасні
продукти - крохмаль (кріптамілон), олія. Клітинна стінка складається з целюлозних
пластинок, які утворюють панцир. Багато мають придатки для ширяння у водах.
Через пори можуть викидати трихоцисти.
• Розмноження здійснюється безстатевим способом (поділ, зооспори, апланоспори) і
статевим. Статевий процес зустрічається рідко. Статеве це злиття клітин
(гологамия), так і однакових монад апланоспор (мерогамія).
• Найважливіші особливості пірофітових, що відрізняють їх від інших водоростей. 1)
особлива будова ядра, хроматин якого формує монистоподібні нитки; 2) наявність
особливих різноманітних вакуолей – пузулей. До Пірофітових часто відносять клас
Дінофітові або виділяють його в окремий відділ.

72.

73.

Відділ Дінофітові (Dinophyta)
Одноклітинні монадні водорості. Деякі мають амебоїдну,
пальмелоїдну, колоїдну, нитчасту слань.
• Прісноводні та морські.
• Мають буре, червоне, жовте, жовто-зелене забарвлення.
• Форма клітин куляста, еліптична, яйцеподібна, обернено
яйцеподібна, грушоподібна. У більшості кулястих клітина вкрита
панцирем з верхньої частини – епіальви, нижньої – гіпоальви та
середньої – пояска. Монадні форми мають два різних за
довжиною та формою джгутики.
• Хлоропласти дископодібні, піреноїди зустрічаються рідко. Є
хлорофіли а і с, каротиноїди.
• Розмножуються поділом клітин, або зоо- та апланоспорами. У
деяких – статевий процес у вигляді гологамії.

74.

Забарвлені евгленові водорості: 1 - Euglena sanguinea,
заповнена гематохромом, 2 - Strobomonas ensifera, 3 Euglena ehrenbergii, 4 - Trachelomonas bituricensis
• У трахеломонасів (Trachelomonas) є своєрідні
коричневі «будиночки», стінки яких просочені
гідроксидом заліза. Трахеломонаси добре
розвиваються у водоймах з гуміфікованою водою,
багатою сполуками заліза, які здійснюють
пригнічуючий вплив на більшість інших водоростей.
Трахеломонаси часто зустрічаються у в малих
лісових заболочених водоймах Полісся.
• До порядку перанемові (Peranematales) відносяться
безбарвні організми, без хлоропластів, які
харчуються переважно голозойно. Мешкають у
прісних, рідко в солонуватих водах, багатих на
органічні речовини.
• До порядку евгленоморфові (Euglenomorphales)
відносяться паразити, що живуть в кишечниках
червів, ракоподібних, амфібій, на зябрах риб.
Клітини різноманітної форми, значна кількість живе
усередині тіла господаря без джгутиків. Джгутики
з'являються лише після вивільнення паразита з тіла
господаря.
• Порядок включає однойменну родину і понад 100
видів паразитних евгленових. Найвідоміші види
родів Euglenamorpha, Hegneria, паразитні форми
роду Astasia і ін. Ці водорості часто зустрічаються в
поверхневих шарах мулу в різних малих водоймах.

75.

Відділ налічує 300 видів ві ділиться на 2 класи:
Десмофіцієві (Desmophyceae), Дінофіцієві (Dinophyceae).
Представники – перидініум, цератіум, гіродініум,
гленодініум.
Види перидініум, цератіум викликають цвітіння морської
води. Масовий розвиток дінофітів «червоні припливи»
можуть викликаи загибель риб. Можуть бути у симбіозі з
іншими організмами – ендосимбіонтами різних морських
тварин – «зооксантелами».

76.

• А, Б – Пророцентрум; В – Динофізис; Г – Гониаулакс; Д – Гімнодиніум; E,
Ж – Перидиніум; 3, И – Цератиум; К – Ноктилюка

77.

Є у всіх коралів, які утворюють рифи – без вони них не можуть утворювати
вапнякові скелети.
Деякі можуть бути паразитами морських тварин.

78.

Відділ Золотисті водорості (Chrysophyta)
Загальна кількість видів близько 400 (25 родин). Є переважно
планктонними прісних водойм, рідко морів. Одноклітинні,
колоніальні, рідше багатоклітинні. Поширені в Україні. Є всі типи
таломів, але будова клітин однакова. Можуть утворювати
випячування у вигляді ризоїдів, псевдоподій. Високоорганізовані
мають целюлозну стінку, яка зверху містить панцир з
кремнеземових лусок. Хроматофори зернисті, чашоподібні,
дископодібні, к деяких є піреноїди та стигми. Є скоротливі вакуолі.

79.

• Переважно монадні, тобто рухливі одноклітинні форми.
Зустрічаються колоніальні, також рухливі, рідше нерухомі
амебоїдні, кокоїдні, пальмелоїдні, нитчасті структури.
• Все золотисті одноядерні. Монада їх найчастіше гола. Іноді
вони творюють псевдоподії.
• В інших випадках монади мають різноманітні стінки
(оболонки, пеллікули) з пектинових речовин, целюлози.
Стінка, часто інкрустована вапняними пластинками,
утворює своєрідні вмістища - чохли.
• У зовнішньому шарі цитоплазми є 1-2 (кілька)
хроматофорів; тут виявлені: хлорофіл а, с, каротини,
фукоксантин. Вони визначають забарвлення водорості – від
золотистого до бурого.
• Запасні продукти: вуглевод лейкозін і олія. Відомі
гетеротрофні представники.
• Рухомі форми мають 1, 2 (рідко 4) джгутики. Золотисті є
рівноджгутиковимн.
• Розмноження зазвичай шляхом поздовжнього поділу
клітин. Колоніальні форми: клітини при поділі не
розходяться. Розмноження шляхом роз'єднання великої
колонії на кілька невеликих. Статевий процес здійснюється
за гологамним типом, ізогамія, автогамія.

80.

• Золотисті - одна з древніх груп водоростей. Вони були виявлені
кембрійських відкладеннях. Повязані з жовто-зеленими і діатомовими.
• Поширені більше в помірних широтах, переважно у чистій прісній і
особливо кислій вод сфагнових боліт. Деякі живуть у солоних, також
забруднених водах.
• Є 2 класи: Хризофітові і Гаптофітові.
Преставники: хризамеба, хромуліна, хризококус, динобріон, синура.
Утворюють багато органіки, є кормом для гідробіонтів, поліпшують
газовий режим водойм, утворюють сапропель, спричинюють цвітіння
води і пригнічують розвиток риб. Походять від давніх амебоїдних
організмів.

81.

Основні типи структури тіла
золотистих водоростей:
1 - амебоїдна (Brehmiella
chrysohydra),
2 - амебоїдна (Chrysarachnion
insidians),
3 - монадна (Synochromonas
pallida),
4 - кокоїдна (Chrysobotrys
parvula),
5 - пальмелоїдна (Hydrurus
foctidus),
6 - різнонитчаста (Phacothamnion
borzianum),
7 - пластинчаста
(Phacodermatium rivulare)

82.

Відділ Жовтозелені водорості (Xantophyta)
Відділ нараховує біля 600 видів одноклітинних, багатоклітинних та
неклітинних сифональних водоростей, що мешкають у прісних
континентальних водоймах, ґрунтах та в аерофітоні. Достовірні
викопні рештки відомі з тріасових відкладів мезозою (біля 240 млн.
років тому), ймовірні - з кам'яновугільного періоду (300-340 млн.
років тому). Тобто виникнення жовтозелених водоростей у часі
приблизно співпадає з часом появи голонасінних рослин. Більшість
жовтозелених водоростей - організми мікроскопічні, і поширені
майже виключно у прісних водоймах та ґрунтах.

83.

Жовтозелені водорості

84.

• Біохімічними ознаками відділу є наявність хлорофілів а та с, βкаротину.
• Клітинні покриви у жовтозелених водоростей представлені
пектиновою або целюлозно-пектиновою оболонкою, яка у деяких
представників просякується солями заліза або марганця. Клітинна
оболонка може бути суцільною або складатися з двох половинок,
що насуваються одна на одну.
• Джгутиковий апарат. Монадні стадії у жовтозелених
водоростей представлені зооспорами та гаметами, і на
передньому кінці клітини або трохи збоку мають два джгутики
нерівної довжини.

85.

Відхилення від типового плану будови мають зооспори
сифональної водорості Vaucheria. Вони великі, багатоядерні; вся
поверхня зооспори рівномірно вкрита парами майже однакових за
довжиною гладеньких джгутиків. Вважають, що такі сифональні
багатоджгутикові зооспори є наслідком злиття у спорангії багатьох
молодих дводжгутикових зооспор. Таку об'єднану зооспору
називають синзооспорою.

86.

Vaucheria, до якого входить біля 60 видів. Види роду
мешкають на вологому ґрунті, та у солонуватих й прісних
водоймах.
1 - зовнішній вигляд талому; 2 - утворення та вихід синзооспори зі споранігію; 3 - фрагмент
синзооспори; 4 - фрагмент талому зі статевими органами (ліворуч - антеридій, праворуч оогоній).

87.

Розмноження та життєві цикли
• Жовтозелені водорості, за винятком одного роду, розмножуються
лише нестатевим шляхом: поділом клітин надвоє, фрагментацією
таломів або колоній, апланоспорами, зооспорами або за
допомогою акінет.
• Статевий процес представлений лише оогамією і напевне
відомий тільки у видів роду Vaucheria. У цих водоростей життєвий
цикл диплофазний, з гаметичною редукцією і без зміни поколінь.

88.

Відділ Евгленові (Euglenophyta)
Видове багатство водоростей. Водорості являють собою філогенетично
гетерогенну та досить різноманітну еколого-біологічну групу
фотоавтотрофних організмів. Видове багатство відомих наразі
водоростей знаходиться у межах 55-60 тис. видів. Проте ці дані не
відображають реальну картину, оскільки за оцінками різних авторів
кількість видів водоростей знаходиться у межах 150 тис. - 10 млн видів.
Аналіз даних щодо відкриття та опису нових таксонів водоростей
підтверджує цей прогноз. Наприклад, лише протягом останнього
десятиріччя кількість відомих видів водоростей зросла майже на
третину, в першу чергу, внаслідок монографічних обробок окремих груп
діатомових водоростей та розробки таксономії нового класу зелених
водоростей - Trebouxiophyceae.

89.

Видове багатство різних відділів водоростей, що спостерігається (за даними
1996 та 2008 рр.) та очікується
Відома кількість видів (станом на Приблизна очікувана кількість
Відома кількість видів (станом на
2008 р.)
видів (прогноз 1996 р.)2
1996 р.)1
Cyanophyta
біля 2 000
понад 2 000
Euglenophyta
біля 900
біля 900
Chlorarachniophyta
4
6
Dinophyta
біля 2 000 (4 0003)
біля 2 000
Raphidophyta
15-27
біля 50
Chrysophyta
біля 1 200
біля 1 200
Eutigmatophyta
12
30
Xanthophyta
біля 600
біля 600
Phaeophyta
понад 1 500
біля 2 000
Bacillariophyta
10 000 - 12 000
біля 20 000
Dictyochophyta
10
біля 40
Haptophyta
біля 300
біля 500
Cryptophyta
біля 200
біля 200
Glaucocystophyta
13
13
Rhodophyta
4 000 - 6 000
біля 5 000
Chlorophyta
15 000 - 18 000
20 000 - 25 000
Разом
40 000 - 45 000
55 000 - 60 000
?
2 000
20
3 500 - 11 000
100
2 400
1 000 - 10 000
2 000
2 000
100 000 - 10 000 000
15
2 000
1 200
50
5 500 - 20 000
35 000 - 125 000
150 000 - 10 200 000

90.

Розміри
• Хоча розмірні характеристики водоростевих клітин знаходяться у широкому
діапазоні, проте в цілому клітини прокаріотичних водоростей є меншими від
евкаріотичних.
• Мінімальні розміри клітин у прокаріотичних водоростей знаходяться майже на
межі роздільної здатності оптичного мікроскопу (біля 0.2 мкм). Зокрема,
водоростеві клітини найменших розмірів відмічені у одноклітинної
термофільної синьозеленої водорості Cyanobium gracile: їх мінімальна довжина
становить 0.4 мкм, а ширина - 0.2 мкм. Діаметр клітин субаерофітної
колоніальної водорості Merismopedia minima, що росте на вологих скелях,
складає 0.4 - 0.8 мкм, а колоніальної прісноводної планктонної
водорості Aphanocapsa delicatissima - 0.5 - 0.8 мкм. Колоніальна прісноводна
бентосна водорость Aphanothece nebulosa має клітини 0.5-1.0 мкм завдовжки
та 0.3 - 0.4 мкм завширшки. Проте у переважної більшості прокаріотичних
водоростей розміри клітин знаходяться в інтервалі від 1 до 5-7 мкм. Найбільші
серед прокаріотичних водоростей клітини відмічені у прісноводної
багатоклітинної синьозеленої водорості Oscillatoria princeps - їх ширина сягає 80
мкм, у 400 (!) разів перевищуючи мінімальну ширину клітин, відмічену
для Cyanobium gracile.

91.

Поширення
• Переважна більшість евгленофітових водоростей мешкає у прісних континентальних
водоймах. Найбільш інтенсивно види Euglenophyta розвиваються в ефемерних водоймах,
ставках, річках з уповільненою течією, болотах тощо. Значно бідніше відділ представлено в
озерах, водосховищах та лиманах. Деякі евгленофіти (наприклад, Euglena proxima,
Trachelomonas volvocina) знайдені у позаводних умовах на вологому ґрунті.
• Більшість видів Euglenophyta теплолюбні, їх температурний оптимум знаходиться у межах
20...27 °С, хоча відомі й евритермні види, здатні розвиватись в діапазоні температур від 0
до 30 °С (деякі Trachelomonas, Euglena, Phacus, Astasia). Відносно активної реакції
середовища евгленофіти є слабкими ацидофілами (оптимум pH становить 5.5-7.0). У
лужному середовищі (pH≥8) кількість видів різко зменшується. Це пов’язують, у першу
чергу, зі зменшенням у воді концентрації розчинених солей заліза, необхідних для
нормальної життєдіяльності представників цього відділу. Евгленофітові водорості дуже
чутливі до ступеню мінералізації води і, як правило, при концентрації солей вище 5 г/л
гинуть.
• Винятком є безджгутикова Euglena vermicularis, яка нормально вегетує навіть у
гіпергалійних озерах, при солоності до 100 г/л. Наявність розчинених у воді органічних
сполук стимулює розвиток Euglenophyta (особливо - гетеротрофних), значна кількість видів
інтенсивно розвивається у водоймах очисних споруд. У невеликих водоймах, багатих на
органіку (найчастіше - у калюжах), евгленофітові водорості здатні викликати локальні
"цвітіння" води, які, на відміну від "цвітіння" синьозеленими водоростями, не токсичні.