Вплив іонізуючого випромінювання на органи кровотворення, травлення, серцево - судинну, легеневу системи

1.

Вплив іонізуючого випромінювання
на органи кровотворення, травлення,
серцево-судинну, легеневу,
центральну нервову, ендокринну
системи.
Виконав
студент 5201 групи
Гвозденко Анатолій

2.

Вплив іонізуючого випромінювання на органи
кровотворення.
Високі дози радіоактивного опромінення надають згубний вплив насамперед
на систему кровотворення. Червоний кістковий мозок та інші елементи
кровотворної системи найбільш уразливі при опроміненні та втрачають
здатність нормально функціонувати вже за доз опромінення 0,5-1 Гр.
Клітини кісткового мозку починають мутувати, видозмінюються, порушуючи
виробництво здорових клітин. Наслідком цього процесу є розвиток різних
форм цитопеній, знижується кількість вироблених клітин крові, що у
результаті, призводить до їх нестачі.

3.

Лейкемії або лейкози – це не одне, а ціла низка захворювань, що
характеризуються трансформацією певного типу кровотворних клітин у
злоякісні. Ракові клітини при цьому починають розмножуватися та заміщають
нормальні клітини кісткового мозку та крові.

4.

Кістковомозкова форма променевої хвороби
Гостра променева хвороба (ОЛБ) - захворювання, що виникає при
зовнішньому відносно рівномірному опроміненні в дозі більше 1 Гр (100
рад) протягом короткого проміжку часу.
Кістковомозкова форма - типова форма ОЛБ, що розвивається при
одномоментному/короткочасному опроміненні дозою 1-6 Гр. Летальність
становить 50%. Має чотири ступені. Характерно ураження кровотворної
системи;

5.

Залежно від дози розрізняють:
I-легкою (1-2 Гр);
II-середньої (2-4 Гр);
III-важкої (4-6 Гр);
IV - украй важкої (понад 6 Гр).
Фаза первинної гострої реакції (1-3 дні)-↑1 Гр.
З'являються нудота, блювання, сухість і гіркота у роті, почуття тяжкості в голові, біль голови, загальна
слабкість, сонливість. У важких випадках відзначаються падіння артеріального тиску, короткочасна
втрата свідомості, субфебрильна t, асиметрія сухожильних рефлексів, шкірних вазомоторних реакцій.
У периферичній крові-наростаючий нейтрофільний лейкоцитоз, що переходить у лейкопенію. Зміни в
КМ проявляються зниженням мітотичного індексу та зникненням молодих форм клітин.
Фаза уявного клінічного благополуччя (1-2нед-1мес) в процес вкл захисні механізми. Самопочуття
стає удовл; клінічні видимі ознаки хвороби проходять. тромбоцитів. У КМ виснажуються паростки
кровотворення.
Фаза виражених клінічних проявів (фаза розпалу) самопочуття хворих різко погіршується. ЛУ
збільшуються після геморагічного просочування.
Виникають інфекційні ускладнення – виразково-некротичні гінгівіти, некротичні ангіни, пневмонія,
запальні зміни у кишечнику.
Фаза раннього відновлення (2-2.5міс) нормалізується, покращується самопочуття, з'являється апетит,
відновлюється сон; припиняється кровоточивість, зникають диспепсичні явища, наростають тіла,
повертаються до норми морфологічні та біохімічні показники крові та сечі.

6.

Вплив іонізуючого випромінювання на органи
травлення.
Клінічний прояв променевого ураження шлунково-кишкового тракту чітко
виявляється. Вже через кілька годин після опромінення в летальних дозах
спостерігається нудота, блювання, пронос, які через 1 – 3 дні можуть зникати,
а потім знову з'являтися у розпал променевої хвороби.

7.

Слинні залози відповідають на дію радіації кількісними та якісними зрушеннями секреції.
Інтенсивність її протікає хвилеподібно, при цьому може змінюватися співвідношення
складових частин або з'являються речовини, невластиві нормальній слині. Наприклад, у
опромінених собак у слині виявляється амілаза, яка до опромінення відсутня.
Шлунок. Секреція шлункових залоз при загальному опроміненні у малих дозах змінюється
залежно від вихідного стану: при гіперсекреції – знижується, гіпосекреції – підвищується.
При цьому змінюються кількість відокремлюваного шлункового соку і його сила, що
перетравлює. Великі дози променевого впливу пригнічують шлункову секрецію та
призводять до масивних морфологічних змін – крововиливів, катарів, виразок тощо.
Кишечник. Секреторна та ферментативна функції тонкого відділу кишечника, особливо
дванадцятипалої кишки, як при локальному, так і при загальному опроміненні змінюються
хвилеподібно: у перші дні настає підвищення, потім зниження, яке продовжується до
розвитку відновлювальних процесів, а при тяжких випадках – до загибелі тварини.
При тяжкій формі гострої променевої хвороби у тварин у першу добу відзначається
порушення перистальтики, знижується секреція та активність ферментів у кишечнику.

8.

Підшлункова залоза. Про реакції підшлункової залози на променеве опромінення перші відомості
з'явилися в 1904 р. Французькими дослідниками було встановлено посилення синтезу амілази в
підшлунковій залозі. У наступні роки виявлено змінний характер зміни функції та структури
панкреотичної залози залежно від дози опромінення: малі – стимулюють утворення ферментів,
великі пригнічують виділення панкреотичного соку, знижує активність амілази, ліпази, трипсину та
спричиняють крововилив, дегенеративні та некротичні процеси в залозистій тканині.
Печінка. За морфологічними змінами тканини після опромінення печінку відносять до
радіорезистентних органів. При загальному опроміненні середньолітальними дозами знижується
активність каталази та окисного фосфорилювання, підвищується активність лужної фосфотази.
Пригнічуються процеси жовчоутворення, змінюються обмін холестерину в паренхіматозних
клітинах та якісний склад жовчі, порушується процес евакуації її у просвіт кишечника. Змінюється
білковий, жировий, вуглеводний обмін у печінці. Виникають дегенеративні процеси, осередки
крововиливів і некрозів у печінковій тканині.

9.

Вплив іонізуючого випромінювання на серцево-судинну
систему
Серце. Реакція серця на опромінення проявляється досить рано – змінюються ритм
скорочень та електрокардіограма, спостерігаються біохімічні та гістохімічні зрушення у
міокарді, виникають й інші порушення. Найбільш радіочутливою тканиною є ендотелій
ендокарда.
Кровоносні судини. Малі дози випромінювання викликають у судинах зміну їхнього
тонусу та реактивності до подразників. Кров'яний тиск знижується. Біохімічні та
морфологічні зміни при опроміненні відзначаються у всіх шарах судинної стінки.
З'являється ламкість судин і підвищується їхня проникність, які в поєднанні з
тромбоцитопенією призводять до великих і множинних геморагій у різних ділянках тіла.
У важких випадках розвиваються склеротичні зміни у судинах.

10.

Вплив іонізуючого випромінювання на легеневу
систему
При ізольованому опроміненні грудної клітини зміни в легенях обумовлені
насамперед місцевим розладом кровообігу та дистрофічними змінами, що
викликаються безпосереднім дією іонізуючого випромінювання. Макроскопічно
опромінені ділянки легень мають строкатий вигляд унаслідок чергування вогнищ
емфіземи та ателектазу, крововиливів та набряку, що може вважатися
характерним для зовнішнього променевого ураження легеневої тканини.
Через кілька днів після опромінення, крім зазначених змін, відзначається посилена
десквамація альвеолярного та бронхіального епітелію, скупчення в альвеолах макрофагів,
масивний набряк, плазматичне просочування стінок судин. Привертають увагу грубі
порушення волокнистих структур як різкого набухання і інтенсивного метохроматического
фарбування колагенових волокон і часткового розплавлення їх, зменшення і. огрубіння
аргірофільних волокон.

11.

Склеротичні зміни, як правило, починаються в периваскулярній та
перибронхіальній тканині, поступово переходять на стінки судин та
міжальвеолярні перегородки. Це супроводжується гіалінозом альвеолярних
стінок, запустінням альвеол та дрібних кровоносних судин, переходом
плоского альвеолярного епітелію у кубічну форму, метаплазією
бронхіального епітелію.

12.

Вплив іонізуючого випромінювання на центральнонервову систему
Різноманітні експериментальні дослідження довели, що опромінення подовжує час
виникнення рефлексів, змінює тонус мускулатури, підвищує збудливість кори головного
мозку з подальшим пригніченням біоелектричної активності на тривалий термін з нестійкою
тенденцією до відновлення.

13.

При цьому значні зміни відбувались саме у тих структурах, які активно
функціонували на момент опромінення. На висоті розвитку симптомів
променевої хвороби констатуються зміни в чутливих нейронах спиномозкових гангліїв, рецепторах, симпатичних гангліях. На висоті розвитку
променевої хвороби наростає активність лужної фосфатази у шванновських
оболонках периферичних нервів, виникає демієлінізація; в клітинах мікроглії
виникають дегенеративні зміни; в ядрах варолієва моста, навколо сільвієвого
водогону, чотиригорбиковій ділянці, ядрах довгастого мозку тощо виникає
вакуолізація нервових клітин, їх хроматоліз. Такі ж зміни фіксуються і в
підкіркових гангліях, зоровому горбі, мозочку, але в меншому обсязі.
Причиною ураження структур нервової системи є не тільки прямий вплив
іонізуючого опромінення, але й циркуляторні розлади, зміни проникності
капілярів мозку, формування аутоімунного процесу тощо.

14.

Вплив іонізуючого випромінювання на ендокринну
систему
Зміни в гіпофізі після опромінення: спочатку після опромінення підвищується
адренокортикотропна функція гіпофіза, а віддалені терміни настає її зниження; при
опроміненні в сублетальних дозах посилюються тирео- та гонадотропні функції; летальні
дози різко знижують і, відповідно, пригнічують гормональну активність щитовидної та
статевих залоз; внаслідок порушення секреції та виділення тропних гормонів гіпофіза
регульовані ними залози можуть опинитися у стані фізіологічної ізоляції (роз'єднаності).
Зміни у надниркових залозах після опромінення: у перший період (годинник, іноді доба) після
опромінення у широкому діапазоні доз (від 0,25 до 50 Гр) спостерігається посилення секреції
надниркових залоз, що є одним з механізмів опосередкованих змін крові та кровотворних
органів; при опроміненні, незалежно - загальному або локальному, змінюються маса
надниркових залоз, величина коркової та мозкової зон, зменшується вміст ліпоїдних
субстанцій; в опромінених надниркових залозах відзначається зростання активності кислої
фосфатази, протеолітичних ферментів та розвиток деструктивних змін.

15.

Зміни в щитовидній залозі після опромінення: первинна реакція щитовидної
залози на опромінення характеризується гіперфункцією, за якою залежно від
дози опромінення та інших умов слідує нормалізація або зниження функції, у
віддалені терміни спостерігається дисфункція залози, що виражається
періодичністю гіпер-або гіпофункції; при локальному опроміненні дозами в кілька
десятків грей морфологічні зміни тиреоїдної тканини наступають рано, проте при
загальному опроміненні тваринного структурні зрушення відзначаються вже при
напівлетальних дозах: зменшується відносна маса щитовидної залози,
переважають фолікули великого діаметру з низьким епітелієм і густим фолікулах;
у м'язовій тканині зазвичай накопичується велика кількість тироксину, і водночас
прискорюється його виведення з печінки; у віддалені терміни на тлі деструктивних
пострадіаційних змін можливий розвиток злоякісних новоутворень у щитовидній
залозі.