94.26K
Category: lawlaw

Теоретичні основи організації місцевого самоврядування

1.

Теоретичні основи
організації місцевого
самоврядування
Тема 1

2.

Питання до розгляду:
Історичні аспекти розвитку місцевого самоврядування:
виникнення місцевого самоврядування, самоврядування у
античні часи, середньовіччя, у новий та новітні часи.
Магдебурзьке, хелминське та волоське право.
Класифікація видів самоврядування.
Підходи до визначення поняття місцеве самоврядування.
Сучасні системи
англо-саксонська,
«радянська».
організації місцевого самоврядування:
романо-германська,
іберійська,
Принципи та завдання місцевого самоврядування.

3.

Місцеве самоврядування зі змістовним
модулем: «Децентралізація та управління в
громадах»
16 годин лекцій, 16 годин практичних
Регламент:
Робота на практичних – 8*5=40;
Доповідь за однією із тем – 20;
Модульна атестація – 2*10=20;
Тези доповіді – 20;

4.

Історичний розвиток місцевого
самоврядування
Місцеве самоврядування в сучасному значенні
французької революції (друга половина XVIII ст. );
з'явилося
після
Великої
У другій половині XIX ст.
У правовій науці формується поняття «місцеве
самоврядування», запроваджене прусським юристом Р.Гнейстом;
В Англії – батьківщині класичних муніципальних форм термін «self-government»
(самостійне управління) трактували як особливість організації державної влади, а
зараз існують поняття local-government (місцеве управління) і «self-administration»
(місцева адміністрація);
У Франції замість терміну «самоврядування» використовують термін «pouvoir
municipal» (муніципальна влада).
У різних варіантах самоврядні ідеї втілюються у кожному суспільстві, на сучасному
етапі розвитку значна кількість організацій від церкви до професійних союзів збільшує
спектр явищ, які охоплює поняття самоврядування.

5.

Магдебурзьке право
Магдебурзьке
право
(також
німе́цьке
або
тевтонське
міське́
пра́во; лат. theuthunico iure, id est iure magdeburgensi) — одна з найпоширеніших
правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у
часи Середньовіччя.
Сформоване в Магдебурзі (земля Саксонія) у 1188 році. Магдебурзьке право
містило в собі норми «Speculum Saxonum» («Саксонського дзеркала»), судових
ухвал Магдебурга, збірку «Саксонський Вейхбільд» і мало поширення на групу
східносаксонських (остфальська група) міст, у Бранденбурзі, Сілезії, Пруссії,
Польщі, Чехії.
Наприкінці XIII — сер. XIV ст. галицько-волинські князі й королі надавали
магдебурзьке право німецьким колоніям, які виникали у столичних містах Руського
Королівства (самоназва Галицько-Волинської держави). З переходом Галичини під
Польщу в середині XIV ст., магдебурзьке право почали широко застосовувати в
галицьких містах, а також і селах, і згодом поширили на решту українських земель
і в Білорусі.

6.

Магдебурзьке право
за нормами німецького звичаєвого права, сільську громаду очолював війт, якого
призначав власник поселення; свою посаду війт міг передавати в спадок. З розвитком
міст і міського самоврядування посада війта ставала виборною.
Мешканці міст звільнили себе від суду феодала й самостійно здійснювали врядування
господарством. Для допомоги війту обирали колегіальний орган — магістрат, куди
мав право бути обраним кожен з ремісників чи купців, що мав міське право «jus
civile». Магістрат засідав під головуванням війта. Наприкінці XIII ст. в магістраті
Магдебурга
виникла
ще
одна
виборна
колегія

Рада

під
керівництвом бургомістра. Попередній колегіальний орган отримав назву Лава. Рада і
Лава розподілили повноваження між собою. Якщо в міських судах виникали
суперечливі питання, апеляції могли подавати до магістрату Магдебурга.
Право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління,
суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування,
визначало покарання за різні види злочинів тощо. Воно не мало поширення на жінок,
бідняків, незаконно народжених та юдеїв.

7.

Магдебурзьке право
З переходом Галичини під владу польських королів першими магдебурзьке право
повною мірою отримали найбільше тогочасне місто на українських землях —
Львів у 1356 році (магдебурзьке право Львова підтверджено польським королем. Часте
згадування 1356 року як дати надання магдебурзького права місту пов'язано з помилкою
перекладів польських документів. Однак справжньої дати надання права на
самоврядування для Львова не відомо, оскільки документи скоріше за все згоріли при
пожежі), а також старі князівські
столиці: Галич (1367), Белз (1377), Холм (1382), Перемишль (1389), Теребовля (1389). Урба
нізація Галичини зростала швидкими темпами з супроводженням стрімкого поширення
магдебурзького права.
З початку XV ст. магдебурзьке право набуло поширення на решту українських земель.
Спочатку в містах, що були центрами воєводств, комітатів (у складі Угорського
королівства) — Кам'янець-Подільський (1432), Луцьк (1432), Мукачево (1445), Київ (1494)
(існують здогади про застосування в Києві магдебурзького права за Вітовта, тобто
до 1430 року), Брацлав (1497).

8.

Хелминське право
(один із різновидів міського права середньовіччя)
зіграло важливу роль у державно-правовому розвитку
українського народу, оскільки на його основі в XIV – XIX
ст. здійснювалося самоврядування українських міст і
сіл (у Підляшші та на Волині).
Воно було одним із джерел кодифікації українського
права XVIII – на початку XIX ст.

9.

Волоське право звичаєве право, що містило низку норм, які регламентували правовідносини сільського
населення в галузі місцевого самоврядування, цивільного та кримінального права,
судочинства, оподаткування та виконання повинностей застосовувалися упродовж XIII–XVIII
ст. переважно у гірських селах з домінуючим скотарським господарством. Поширилося в XIVXV столітті на західно-українських землях.
Першими носіями волоського права були Драго-Сасиволоські переселенці (українці і волохи з
Угорського королівства), які колонізували Карпатський регіон. Драго-Саси, знані і описані у
Костянтина Багрянородного як угро-влахи і русо-влахи розвинули волоське право від
звичаєвого до повноцінної і передової для свого часу слов’янської (проукраїнської) правової
системи на якій успішно розвивались середньовічні держави - Молдавське князівство,
Валахія, Трансільванія. Саме волоське право послужило правовою основою колонізації
Карпат українцями (слов’янами).
Волоське право в українському практичному застосуванні протягом століть може розглядатись
як своєрідний синтез візантійської і німецької правових систем. Саме на землях, де існувало
волоське право українська державність проіснувала найдовше у часовому вимірі

10.

Класифікація видів самоврядування
Оптимальною є класифікація видів
самоврядування, заснована на цільовій ознаці
співтовариства:
Самоврядування корпоративне (громадських
об'єднань, виробничої сфери),
Самоврядування територіальне (регіональне і
місцеве самоврядування).

11.

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Які значення має це поняття?
По-перше – можна розглядати як принцип здійснення влади в
державі та суспільстві, що передбачає встановлення
децентралізованої системи управління, визначення на
законодавчому рівні форм взаємодії центральних і місцевих
органів влади;
По-друге – може розглядатися як право громадян самостійно
вирішувати питання місцевого значення на певній території,
коли
держава
визнає
самостійність
місцевого
самоврядування в межах його повноважень і бере на себе
обов'язок створювати необхідні умови для їх здійснення;
По-третє – можна характеризувати як форму, спосіб
організації влади на місцях, що здійснюється з урахуванням
історичних, національних та інших традицій.

12.

Місцеве самоврядування
є правом територіальної
громади - жителів села
чи добровільного
об'єднання у сільську
громаду жителів кількох
сіл, селища та міста самостійно вирішувати
питання місцевого
значення
Ст. 140 Конституція України
право і спроможність
органів місцевого
самоврядування в межах
закону здійснювати
регулювання та
управління суттєвою
часткою публічних справ,
під власну
відповідальність, в
інтересах місцевого
населення.
Європейська хартія місцевого
самоврядування

13.

Завдання місцевого самоврядування
Зміцнення основ місцевої демократії;
Політична структуризація, формування елементів громадянського
суспільства на місцевому рівні;
Створення умов для забезпечення життєвих інтересів, соціального
захисту населення, надання йому високоякісних послуг;
Забезпечення захисту та реалізації прав і свобод громадян;
Сприяння консолідації, культурному і духовному розвитку місцевих
громад;
Здійснення ефективної політики розвитку сіл, селищ, міст і територій;
Розвиток ініціативи і самодіяльності населення;
Підготовка кадрів для органів місцевого самоврядування.

14.

Системи організації місцевого
самоврядування
У юридичній літературі, яка присвячена місцевому управлінню,
прийнято виділяти чотири основні системи здійснення публічної
влади на місцях:
англосаксонська,
романогерманська,
іберійська
«радянська».
Головним критерієм для наведеної класифікації є принципи, які є
фундаментом відносин місцевих органів між собою та з
центральними органами влади. Водночас на сучасному етапі така
класифікація є, – певною мірою, умовною, тому що тепер у
зарубіжних країнах спостерігається тенденція щодо їх зближення.

15.

Англосаксонська система місцевого управління
Існує у США, Великобританії, Австралії, Канаді тощо.
Для даної системи характерно наступне:
місцеве управління має максимум децентралізації;
місцеві представницькі органи діють автономно у межах наданих ним повноважень;
контроль центру за діяльністю місцевих органів має посередній характер, тобто здійснюється
через відповідні міністерства та судові органи;
на місцях відсутні уповноважені центральної влади.
Зокрема, у США лише федеральні програми визначають межи діяльності штатів і місцевих
органів управління.
Водночас більшість вчених у галузі місцевого управління підкреслюють формальність такої
самостійності місцевих органів. Так, Д. Харвей зазначає, що на практиці британські органи
місцевого управління скоріше є агентами центрального уряду, ніж слугами своїх виборців.
Більше того, за даною системою поняття «місцевого самоврядування» та «місцевого
управління» співпадають, а в юридичній літературі більше використовується термін «місцеве
управління»

16.

Роман-германська система місцевого
управління
Розповсюджена у світі більше. Вона властива європейським країнам (у
тому числі постсоціалістичним державам), країнам Африки, Азії та
Близького Сходу.
За даною системою на місцях функціонують як агенти органів
державного управління, так і місцеві представницькі органи (органи
місцевого самоврядування).
Призначені агенти державної адміністрації, як правило, здійснюють
виконавчу владу на місцях і здійснюють нагляд за діяльністю органів
місцевого самоврядування.
У свою чергу, органи місцевого самоврядування управляють місцевими
справами.

17.

Іберійська система місцевого управління
в основному існує в країнах Латинської Америки (Бразилії, Мексиці,
Колумбії, Еквадорі, Перу та ін.).
Дана система схожа з романо-германською системою місцевого
управління.
У той же час функціонування президентської республіки впливає на
статус
місцевих
органів
управління
та
місцевих
органів
самоврядування.
У таких країнах форми та способи державного управління мають
перевагу перед повноваженнями місцевих представницьких органів.
Фундамент місцевого управління в таких країнах був закладений ще
за часів іспанського колоніального панування та у перші роки
становлення незалежності національних держав

18.

Іберійська система місцевого управління
Водночас кардинальні реформи місцевого управління відбулися лише у другій
половині ХХ ст. та призвели до подальшого обмеження повноважень органів
місцевого самоврядування.
Так, підсумками реформи Мігеля де ла Мадрида 1983–1986 рр. у Мексиці,
конституційної реформи 1983 р. у Сальвадорі, муніципальної реформи 1988 р.
у Нікарагуа стало зберігання за муніципалітетами автономії лише у місцевих
справах.
Однак при здійсненні управлінських повноважень, які виходять за межи місцевих
інтересів, дані органи розглядаються вже як інструмент державної адміністрації,
тобто відбувається процес «одержавлення» органів місцевого самоврядування.
Принцип виборності
управління.
муніципалітетів
трактується
як
засіб
децентралізації

19.

Радянська система місцевого управління
Від розглянутих вище систем місцевого управління кардинально відрізняється так
звана «радянська система місцевого управління».
Дана модель раніш існувала у Радянському Союзі та інших країнах
соціалістичної спрямованості. У доктрині радянського державного права місцеві
ради розглядалися як органи єдиної державної влади, основною функцією яких є
реалізація у життя на своєї території актів центральної влади.
Зазначена
система
побудована
на
основі
принципу
повновладдя
представницьких органів (рад) відповідної території та відмови від принципу
поділу влад.
Зараз вона зберігається у КНР, КНДР, В’єтнамі та на Кубі. Зокрема, Конституція
Куби 1976 р. – Глава 9 «Місцеві органи народної влади», ст. 102 визначає, що
місцеві Асамблеї народної влади мають найвищу владу для здійснення
державних функцій у відповідних територіальних одиницях. З цією метою та в
межах свого кола відання вони здійснюють державне управління.

20.

Принципи місцевого самоврядування
Це визначені Конституцією України та відповідними законами вихідні засади, що
покладені в основу його організації і функціонування і визначають властивості та ознаки
місцевого самоврядування
За «Європейською хартією місцевого самоврядування» це:
1. принцип місцевого самоврядування має бути визнаний у національному
законодавстві і в міру можливості в конституції (ст. 7 Конституції України);
2. місцеве самоврядування становить одну із засад будь-якого демократичного ладу;
3. право громадян брати участь в управлінні публічними справами є загальним
демократичним правом і безпосередньо може бути реалізовано на місцевому
рівні;
4. з метою забезпечення ефективного і наближеного до громадянина управління
мають бути створені органи місцевого самоврядування, наділені реальною владою;
5. органи місцевого самоврядування мають бути створені демократичним шляхом,
мати широку автономію щодо своєї компетенції та порядку її здійснення і приймати
владні рішення;
6.
місцеві органи влади мають володіти відповідними ресурсами, достатніми для
здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування;
7. права територіальних громад та органів місцевого самоврядування мають бути
надійно захищені.

21.

Принципи місцевого самоврядування
встановлені Конституцією України та Законом України «Про місцеве
самоврядування» охоплюють всі аспекти організації і функціонування
місцевого самоврядування
Принципи, що визначають
загальні засади організації та
здійснення публічної влади в
Україні:
Принципи місцевого самоврядування як специфічної
форми публічної влади:
гуманізм;
колегіальність;
народовладдя;
поєднання державних і місцевих інтересів;
демократизм;
виборність;
верховенство права;
правова, організаційна та матеріально-фінансова
самостійність;
законність.
Ці принципи мають самостійне
значення і одночасно пов'язані
між собою. В сукупності вони
становлять єдину цілісну
систему принципів організації
та функціонування місцевого
самоврядування
гласність;
підзвітність та відповідальність перед територіальними
громадами їх органів та посадових осіб;
державна підтримка та гарантії місцевого
самоврядування;
судовий захист місцевого самоврядування.

22.

Дякую за увагу!
English     Русский Rules