Австрійська імперія та суспільні рухи в Росії у першій половині ХlX ст

1.

Австрійська імперія та
суспільні рухи в Росії у
першій половині ХlX ст.

2.

АВСТРІЯ ПІСЛЯ ВІДЕНСЬКОГО КОНГРЕСУ
Австрійська імперія за своїм державним устроєм
була абсолютною монархією з необмеженою владою
імператора.
Роль дорадчих органів при імператорі
виконували:
Придворна військова рада;
Гофрат (Палацова рада);
Таємна рада.
Імператор призначав склад уряду й канцлера,
що був його керівником.
У Європі її називали «клаптиковою монархією», оскільки вона складалася з
адміністративних утворень (королівства, провінції тощо) із багатонаціональним
населенням. Австрійські німці в його складі становили дещо більше чверті
населення.

3.

Клеменс фон Меттерніх
За
правління
Франца
I
та
Фердінанда
I
визначальну роль в імперії відігравав міністр закордонних
справ і фактичний глава уряду в 1809 - 1821 рр. та канцлер
у 1821 -1848 рр. Клеменс Меттерніх (1773—1859).
Граф Клеменс Меттерніх вважається одним із найвидатніших
політиків XIX ст.
На Віденському конгресі 1814 - 1815 рр. він став творцем нової
системи міжнародних відносин у Європі після повалення Наполеона
Бонапарта.
Меттерніх вважав, що період існування відносно ізольованих
одна від одної держав завершився, склалася їх спільність, і кожна
своїми інтересами пов'язана з іншими. Саме він увів у тогочасну
європейську дипломатію поняття «політика рівноваги в Європі»,
«політика союзів», «політика європейської безпеки».
Однак для підтримання рівноваги в Європі Меттерніх наполягав
на застосуванні «права сили» - втручання у справи інших держав із
метою їх підпорядкування загальному ладу. Саме тому він став одним
з організаторів СВЯЩЕННОГО СОЮЗУ.

4.

Політичне, суспільне та економічне життя Австрійської імперії
У 1815 - 1847 рр. вона залишалася аграрною країною, дві третини жителів якої працювали в сільському
господарстві. Однак його розвиток гальмували залишки феодальних відносин. Розвитку промисловості
перешкоджало втручання влади.
Промисловий переворот розпочався в Австрії в 30 - 40-х рр. XIX ст. в її найбільш розвинених провінціях:
Нижній Австрії та Чехії.
Перша в імперії парова машина з’явилася на фабриці в Брно в 1816 р. Наприкінці 20-х рр. XIX ст. в Австрії
було лише 11 парових машин, у 40-х рр. - 30, у середині XIX ст. - 900.
Будівництво залізниць в імперії розпочалося в 1828 р., але в 1846 р. їх протяжність становила лише 148 км.
У 1830 р. відкрилася перша пароплавна лінія, яка з’єднала Відень із Пештом в Угорщині.
Характерною для Австрійської імперії була нерівномірність розвитку її частин: одні провінції (Чехія,
Ломбардо-Венеція, Нижня Австрія) виробляли основну частину промислової продукції, а інші (Галичина,
Буковина, Далмація) відігравали роль аграрно-сировинних придатків, ринків збуту готової продукції.

5.

ПЕРЕДБЕРЕЗНЕВИЙ ПЕРІОД
Вплив Липневої революції у Франції призвів до загострення
суперечностей в Австрійській імперії. Добу із 1830 р. до революції 1848 1849 рр. в історії Австрії називають передберезневим періодом (революція
1848—1849 рр. розпочалася в країні в березні).
У цей час Австрію охопило громадсько-політичне піднесення.
Представники більшості верств населення, за винятком правлячої
верхівки, поділяли думку про необхідність здійснення в державі
соціальних перетворень і реформування державного устрою. Незважаючи
на суттєві відмінності в поглядах, вони погоджувалися в необхідності
встановлення обмеженої монархії, скликання представницького органу
влади із законодавчими функціями для прийняття Конституції,
запровадження основних громадянських і політичних свобод.

6.

ПЕРЕДБЕРЕЗНЕВИЙ ПЕРІОД
На початку 30-х рр. XIX ст. граф
Іштван Сечені, один із видатних діячів
тогочасної Угорщини, розробив програму
реформ,
яка
передбачала
ліквідацію
залишків кріпацтва й заміну панщини
найманою
працею
в
сільському
господарстві,
ліквідацію
ремісничих
цехів,
підтримку
національної
промисловості, створення Національного
банку та мережі кредитних установ.
Однак уряд К. Меттерніха відкидав
навіть можливість обговорення будь-яких
перетворень в імперії.
Іштван Сечені

7.

НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ СЛОВ'ЯНСЬКИХ НАРОДІВ
АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
У період наполеонівських війн у Європі поширилися уявлення про те, що кожна
нація має право на самовизначення. Унаслідок цих переконань народи Австрійської
імперії стали все наполегливіше вимагати надання громадянських свобод і
забезпечення національного рівноправ’я.
В історії словенців, хорватів, сербів, чехів, словаків, поляків, українців, що
перебували під австрійською владою, кінець XVIII - перша половина XIX ст. стали
початком доби національного відродження.
Велику роль у цьому відігравали слов’янські просвітителі, яких називали
«будителями».
Чимало зробили для національного відродження чехів Йозеф Добровський,
автор праць з історії мови та культури чехів, і Йозеф Юнгман, який створив
підручник чеської літератури та чесько-німецький словник.
Видатними діячами словацького відродження були Ян Коллар, поет, автор збірок Йозеф Добровський
словацьких народних пісень, і Людовіт Штур, який розпочав створення словацької
літературної мови.

8.

НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ СЛОВ'ЯНСЬКИХ НАРОДІВ
АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
Вагомими були здобутки «будителів» західних українців, що
перебували під владою Габсбургів.
Михайло Поп-Лучкай створив першу на західноукраїнських землях
«Граматику слов’яноруську» та шеститомну «Історію карпатських
русинів».
Історик Денис Зубрицький дослідив історію галицьких українців,
корінного населення краю, в «Описі історії народу руського».
На національне відродження слов’ян, як і інших пригноблених
народів Австрійської імперії, впливали здобутки угорців (мадярів) у
боротьбі проти онімечування, а особливо - заміна середньовічної
латини угорською мовою як офіційною мовою королівства.
Однак угорці самі здійснювали мадяризацію слов’ян. Це ставало
поштовхом для активізації національних прагнень слов’ян, зокрема
закарпатських русинів, які перебували у складі Угорського королівства.
Денис Зубрицький

9.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО, СУСПІЛЬНОГО ТА
ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
На початку XIX ст. Росія була величезною країною,
що охоплювала території у Східній Європі, Північній
Азії та частину Північної Америки (Аляска).
Внаслідок територіальної експансії у першій
половині XIX ст. її терени збільшилися з 16 млн. до 18
млн кв. км завдяки приєднанню Фінляндії, царства
Польського,
Бессарабії,
Кавказу
й
Закавказзя,
Казахстану, Приамур'я та Примор'я.
Населення імперії протягом першої половини XIX
ст. збільшилося з 37 до 69 млн осіб.
Значну роль у цьому зростанні відігравало
загарбання сусідніх територій.
Середня тривалість життя становила 27,3 року.
Причинами цього були:
періодичні епідемії,
висока дитяча смертність,
нерозвиненість медичного обслуговування.

10.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО, СУСПІЛЬНОГО ТА
ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
За складом населення Російська імперія була багатонаціональною
державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство,
іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
За структурою російське суспільство залишалося фактично
феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство,
купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство).
Царі
Олександр І та Микола І
Романови
Найбільшим за кількістю станом було селянство - понад 30 млн
осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони
вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщиків, яких на той час
у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.
За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною
(абсолютною) монархією.
Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та
парламентських установ у країні не існувало.
Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801 - 1825
рр.) і Микола I (1825 - 1855 рр.).

11.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО, СУСПІЛЬНОГО ТА
ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
Олександр I на початку свого правління підтримував проекти перетворення
Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в
думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і
тому не бажав його скасування.
Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу
опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів.
Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався
«вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало
кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни,
становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не
наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни - власники
кріпосних.
Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо
неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування
особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація.
Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права
придушувалися.

12.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО, СУСПІЛЬНОГО ТА
ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно
поступалася тогочасним провідним країнам Заходу.
Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30 - 40-х рр. XIX
ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків
вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування
кріпосництва.
Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у
текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.
Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського
господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були
низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних
площ із використанням примітивної техніки.
Чимало господарств зберігало натуральний характер.
Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини
(зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового
обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава,
прянощі).

13.

РУХ ДЕКАБРИСТІВ
Декабристи - учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували
державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права.
Підняли повстання в грудні (рос. «декабрь») 1825 р.
14 грудня 1825 р., після смерті Олександра I, члени
Північного товариства вивели кілька гвардійських
полків на Сенатську площу в Петербурзі, щоб зірвати
присягу новому імператору Миколі I, але запізнилися.
29 грудня 1825 р. Південне товариство підняло
повстання Чернігівського полку в Україні. Обидва виступи
були придушені владою, яка потім жорстоко розправилася з
їх учасниками.
Повстання на Сенатській площі
У Санкт-Петербурзі, 25.12.1825р.
Павло Пестель
Кідрат Рилєєв
Микита Муравйов

14.

СУСПІЛЬНИЙ РУХ У 30 – 40-Х РР. ХІХ СТ.
Правління Миколи І стало періодом політичної реакції. Одначе глибокі суспільні суперечності підривали
основи державного устрою. Пошуки способів їх розв'язання у середовищі ліберально налаштованої
інтелігенції, що виступала за проведення реформ зверху, спричинили появу наприкінці 30-х років двох
ідейних течій, які пропонували свої концепції історичного розвитку Росії та програми її перебудови.
О. Хом'яков
теорія "офіційної
народності" С. Уваров

15.

СХІДНА (КРИМСЬКА) ВІЙНА 1853 – 1856 рр.
Кримська війна 1853 - 1856 рр. - війна, розпочата Росією проти Туреччини за панування в
чорноморських протоках і на Балканському півострові. Пізніше перетворилася на війну Росії з
коаліцією у складі Великої Британії, Франції, Османської імперії та Сардинського королівства.
Дії Росії викликали негативну реакцію в Європі, і країна опинилася в дипломатичній ізоляції.
Турецькі війська спершу воювали вкрай невдало й зазнавали поразок від російської армії.

16.

СХІДНА (КРИМСЬКА) ВІЙНА 1853 – 1856 рр.
Це було наймасштабніше в період між наполеонівськими війнами та Першою світовою
війною (1914 – 1918рр.) збройне зіткнення в Європі за домінування на Близькому Сході та в
Середземномор’ї між Росією й Туреччиною та її союзниками: Англією, Францією й
Сардинією.
Росія в Східній (Кримській) війні діяла переважно силами
вояків-українців. Якщо лише взяти до уваги українські прізвища,
то майже половину війська імперії становили солдати й офіцери
українського походження, а матроси-українці — до 2/3 особового
складу Чорноморського флоту.
Технічна відсталість російської армії робила її перемогу у війні неможливою.
Десант союзників завдав кількох поразок росіянам у Криму і взяв в облогу
Севастополь. Облога міста тривала з 14 вересня 1854 р. до 30 серпня 1855 р. Проте
зрештою російська армія була змушена відступити.
Падіння Севастополя визначало результат війни.
Новий російський імператор Олександр ІІ (1855 - 1881 рр.), розуміючи, що
сили держави виснажені війною, вирішив її припинити.

17.

СХІДНА (КРИМСЬКА) ВІЙНА 1853 – 1856 рр.
Поразку Російської імперії в Кримській війні закріпили умови Паризького договору (30
березня 1856 р.).
За ним Росія повертала Туреччині захоплену раніше фортецю Карс і передавала Південну
Бессарабію залежній від турецького султана Молдавії.
Росія позбавлялася права одноосібної опіки над християнами Молдавії, Валахії та Сербії.
Союзники залишали Севастополь і Кримський півострів.
Чорне море оголошувалося нейтральною територією, Росія позбавлялася права утримувати
тут свій військово-морський флот.
Поразка в Кримській війні для російської влади стала переконливим свідченням необхідності
подолання відсталості країни.
Олександр ІІ
Підписання Паризького договору

18.

ВИСНОВКИ
У суспільно-політичному житті Австрійської імперії в 1815 - 1847 рр.
панували консервативні тенденції, уособленням яких стала
діяльність К. Меттерніха.
Слов'янські землі у складі Австрійської імперії в цей період охопило
національне відродження.
У Російській імперії в цей час тривала політична реакція. Головною
проблемою, відчутною для влади й опозиції, стало реформування
життя країни. Проте правлячі кола не наважувалися на
перетворення, що обумовлювало поступове відставання Росії від
провідних держав Заходу. Поразка у Кримській війні чітко показала
цю тенденцію.