Історична довідка щодо основи виробництва органічної сільськогосподарської продукції

1.

Історична довідка щодо основи
виробництва органічної
сільськогосподарської продукції
ВИКОНАВ СТУДЕНТ 1 ГРУПИ ДУДНИК ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ

2.

3.

Дослідження відносин між людиною і природою сягають
коренями у часи таких античних філософів, як Геракліт,
Протагор, Демокріт, Платон, Аристотель, Сенека, кожен з яких
у свій час звертався до залежності людини від природних
стихій та явищ. В епоху Нового часу (ХVІІ ст. – поч. ХІХ ст.) в
межах натурфілософії досліджувалася екологічна
проблематика, що простежується у працях Дж. Бруно,
Ф. Бекона, P. Декарта, Б. Телезіо та ін. Відображення
взаємозв’язку суспільства та природи є характерним для
поглядів французьких філософів XVIII ст. – П. Гольбаха,
Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, німецьких філософів XIX ст. І. Гете,
Ф. Шеллінга, Л. Фейербаха та ін. [3]. Соціальні ж механізми
взаємодії суспільства з навколишнім середовищем розглядалися
у працях Т. Гоббса, К. Юнга, Е. Фромма та ін.

4.

Соціальні та філософські дослідження, спрямовані на
детальне осмислення тенденцій взаємодії "людина-природа" та
їхнє відображення у суспільній свідомості, проводили Д. Дідро,
І. Кант, Г. Гегель, Н. Чернишевський. У цьому напрямі ними
осмислено соціальні, філософські та технологічні аспекти
прогнозування переходу до альтернативних цивілізацій,
формування екологічної свідомості "стійкого / стабільного
суспільства" [178].
Особливе місце серед дослідження проблем, які
стосуються екологічної проблематики, належить працям
відомого російського академіка, автора вчення про ноосферу
В. Вернадському та його послідовникам (В. Казначеєву,
Н. Мойсеєву, А. Печче, Ф. Сен-Марку, П. Тейяру де Шардену,
С. Шварцу та ін.). В їхніх працях викладені наукові концепції

5.

взаємовідносин суспільства та природи, природи і людини,
вирішувалися принципові проблеми стану біосфери та ролі в
ній антропогенного фактору. Цікавим є той факт, що вже у той
час В. Вернадський вважав, що гармонізація людських відносин
є необхідною умовою нормального функціонування ноосфери
[26].
Переконливі успіхи науково-технічного прогресу
(здебільшого матеріальні) зумовили становлення
споживацького характеру цивілізації, внаслідок чого
відбувалося атрофування засад моралі, що призвело до
духовної кризи. Сучасна людина за своєю суттю є
прагматичною та цинічною, до всього ставиться із сумнівом, у
тому числі до моралі, як до суспільної цінності

6.

З огляду на вищезазначене виникає потреба в етиці,
орієнтованій на формування відчуття персональної та
колективної відповідальності за стан біосфери перед сучасним і
майбутніми поколіннями. Сучасна етика бере на себе
відповідальність за благо людей, у тому числі їхніх майбутніх
поколінь, а також за усі інші форми життя. Всупереч глобальним
загрозам сучасності вона пропонує суттєві ціннісні
переорієнтації свідомості в напрямі культивування поваги та
любові до природи, відмову від традиційних споживацьких
установок. Ставлення людини до природи сьогодні набуває
такого ж морального значення, як і ставлення людини до людини.
За своєю сутністю, це одне й те саме ставлення і цю обставину
мають на увазі, коли кажуть про перехід морального імперативу
в імператив екологічний [56]. Без сумніву, розвиватися до етичних
ідеалів добра й любові – це необхідна передумова збереження
й утвердження життя на Землі.

7.

Попри всю можливу ефективність проекти, в яких не
враховуються етичні та екологічні вимоги, приречені на провал.
Саме на цих засадах має формуватися нове розуміння світу,
головними орієнтирами якого мають стати усвідомлення того,
що людина включена в єдину глобальну екологічну систему,
вона живе не лише в соціальному, але й у 9 природному
контексті; розуміння того, що людство – не власник природи, а
один з членів природного співтовариства і в цьому відношенні не
має привілеїв

8.

З позицій такої моралі традиційні поняття "підкорення природи",
"боротьба з природою", "корисності" чи "некорисності" для людей
фрагментів природи або окремих представників флори чи
фауни є некоректними. На заміну їм з'являються поняття
"взаємодії з природою", де хоча протиставлення людини й
природи не долається повністю, проте суттєво пом’якшується.
Природа стає своєрідною ланкою, що зв’язує людину з
людиною. У співіснуванні "природа – людина" необхідним є
культивація людської єдності з навколишнім середовищем і
поваги до нього, надання природі статусу повноправного
суб’єкту у взаємовідносинах із суспільством.

9.

Таким чином, набуває актуальності поєднання природничих та
соціальних наук, відповідність процесів господарської діяльності
об’єктивним законам природи, побудова світоглядної наукової
конструкції з вивчення системи "природа – суспільство – людина".
Необхідність формування нового наукового підходу обумовлена
потребою збереження розвитку людини і суспільства у взаємодії
з навколишнім природним середовищем, яке допоможе
визначити конкретні напрями мінімізації ризиків незворотних змін
у живій природі та попередженню глобальної катастрофи

10.

Засновником концепції органічного землеробства, як однієї з
форм ведення сільського господарства, вважають японського
філософа Мокіші Окада (1882-1955 рр.), який наголошував, що
екологічне землеробство має вирішувати наступні задачі [157]: виробляти продукти харчування, що не лише підтримують
життєдіяльність, але і поліпшують здоров’я людей; - стабілізувати
біологічну рівновагу в природі, бути екологічно безпечним; використовувати прості доступні методи та засоби ведення
господарства. Однак, походження органічного землеробства на
території України доцільно пов'язати з діяльністю поміщика 11 В.
Ломиковського (1778-1845 рр.) на хуторі Трудолюб
Миргородського повіту, який першим використав індивідуальні
еколого- і ґрунтозахисні особливості при ведені землеробства
(насадження захисних лісосмуг, розведення лісу, захист ґрунту
від суховіїв деревами різних порід та для затримки снігу,
формування сприятливого мікроклімату на полях, використання
листя як органічного добрива).

11.

Така система ведення землеробства отримала назву древопільна.
Елементи органічного землеробства на цих землях були розвинуті
такими вченими, як: О. Ізмаїльський (1851-1914 рр.), В. Докучаєв
(1846-1903 рр.), В. Вернадський (1863-1945 рр.) [38]. Значний вклад у
розвиток ґрунтозахисної системи землеробства зробив агрономпрактик І. Овсинський, який у роботі "Нова система землеробства"
(1899 р.) [98] опублікував результати глибоких і перспективних
досліджень щодо ефективності безорного обробітку ґрунту (не
глибше 5 см). Його суть полягає у: відмові від механічної обробки
ґрунту; використанні мульчі з пожнивних залишків та сидератів;
грамотне використання сівозмін. Дана система землеробства
відтворює природні механізми саморегуляції ґрунту. За 20 років до
цього російські учені Д. Менделєєв (1834-1907 рр.) і П. Костичев
(1845-1895 рр.) розкрили роль органічної мульчі на поверхні поля та
вважали обробку ґрунту з оборотом пласта не обов'язковим
агротехнічним прийомом [167].

12.

13.

У Центральній та Західній Європі розвиток органічного
землеробства розпочався з першої половини ХХ ст. як система
збереження традиційного сімейного землеробства в умовах
поширення індустріалізації. Було сформульовано та науково
обґрунтовано концепцію "реформи життя", яка заклала основи
харчування, санітарії та фізичної культури шляхом: переселення
населення з міст у сільську місцевість, самозабезпечення через
вирощування фруктів та овочів, вегетаріанське харчування
якісними продуктами і фізична праця, яка зміцнює здоров'я й
працездатність. В результаті виникло декілька напрямів, які
здійснили вплив на розвиток 12 сучасного органічного
землеробства

14.

Зазначені напрями органічного сільського господарства мають
єдині базові принципи [100]: 1) господарська діяльність
здійснюється в гармонії з природою; 2) змішане, системно
замкнуте (безвідходне) виробництво з одночасним отриманням
рослинництва та тваринництва; 3) наявність орних земель,
постійно вкритих зеленими насадженнями або кормовими
культурами.
Сьогодні з позицій синтезу природничих та гуманітарних наук є
спроба вирішити цю проблему в теорії "sustainable
development", яка перекладається українською мовою як
стійкий, або сталий, розвиток і є наближеним до поняття
"екорозвиток". Вперше це поняття було сформульовано
Генеральним секретарем Першої всесвітньої конференції з
навколишнього середовища М. Стронгом в 1972 р. у Стокгольмі,
яка була присвячена проблемам навколишнього середовища
через економічний і соціальний розвиток.

15.

Аналіз сучасної політекологічної ситуації у світі був здійснений на
Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку
(Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) [115]. Уперше політичним діячам зі 179
країн світу довелося прийняти важке рішення про зміну
світоглядної стратегії людства. Вони визнали, що ідеал
економічно розвинених країн (безпрецедентний рівень
благополуччя й міць багатої меншості) недосяжні для країн, що
розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки).

16.

Дякую за увагу